<<
>>

Інвестиційно-правові норми

Інвестиційно-правова норма — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єктів інвестиційної діяльності, що встановлюється (санкціонується) та забезпечується державою для регулювання відповідних суспільних відносин.

З метою правильного тлумачення інвестиційного законодавства важливим є правильне визначення виду відповідної норми. А для цього слід провести класифікацію інвестиційно-правових норм.

Класифікація інвестиційно-правових норм здійснюється за різними ознаками. За функціональним призначенням в механізмі правового регулювання виділяються вихідні правові норми і норми - правила поведінки.

До вихідних (первинних) норм можна віднести інвестиційно-правові норми, які мають найбільш загальний характер і відрізняються більш високою формою абстрагування, за допомогою яких визначаються мета, завдання, принципи, межі, напрями правового регулювання, а також закріплюються правові категорії та поняття.

Система інвестиційного права побудована таким чином, що найбільш загальні вихідні положення і приписи, які є первинними (початковими) у здійсненні правового регулювання інвестиційної діяльності, містяться в Законі України «Про інвестиційну діяльність». Вихідні норми, передбачені цим Законом, визначають поняття інвестицій та інвестиційної діяльності, мету інвестиційної діяльності, суб'єктів, взаємовідносини інвесторів і державних органів, а також гарантії та захист прав інвесторів. Крім цього Закону, вихідні норми містяться і в спеціальних інвестиційних законах, визначаючи поняття, завдання, цілі та засоби регулювання в окремих сферах інвестиційної діяльності.

Вихідні правові норми інвестиційного права неоднорідні за своїм характером, і серед них можна виділити норми-принципи і норми-дефініції. Норми-принципи — це нормативні приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Вони є орієнтиром для встановлення необхідної відповідності цілей і засобів конкретних правових норм законам суспільного розвитку.

До норм-принципів можна віднести принцип законності (ст. 6 Закону України «Про інвестиційну діяльність»), принцип рівності (ст. 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність») та ін. Оскільки відповідно до ст. 1 цього Закону метою інвестиційної діяльності є отримання прибутку (доходу), то вона розглядається як вид підприємницької діяльності, а тому вважається, що принципи, закріплені в ст. 44 Господарського кодексу України, є також принципами інвестиційної діяльності. Законодавче закріплення цих принципів у інвестиційному законодавстві підвищує його вплив і сприяє стабілізації законодавства.

Норми-дефініції містять визначення правових категорій і понять. І одним із важливих завдань є законодавче закріплення

з

правових дефініцій. У Законі України «Про інвестиційну діяльність» наведене визначення понять «інвестиції», «інвестиційна діяльність», «інноваційна діяльність», «інвестор». У Законі України «Про режим іноземного інвестування» подано визначення понять «іноземний інвестор», «іноземні інвестиції», «підприємство з іноземними інвестиціями». У Законі України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» дається визначення спеціальної (вільної) економічної зони. Проте слід зазначити, що деякі визначення потребують уточнення, потребують узгодження і правові дефініції, що містяться в законах і підзакон- них нормативних актах.

Слід зазначити, що хоча норм-дефініцій в інвестиційному законодавстві небагато порівняно з іншими видами норм, але вони відіграють значну роль у механізмі правового регулювання інвестиційних відносин, оскільки саме вони визначають основи правового впливу.

Значна кількість норм інвестиційного права є нормами, які визначають правила поведінки суб'єктів інвестиційної діяльності: права і обов'язки суб'єктів, умови і міру їх реалізації, види санкцій, які застосовуються до правопорушників, тощо. І саме в таких випадках вихідні правові норми знаходять свій подальший розвиток, деталізацію та конкретизацію.

Норми, які визначають правила поведінки за функціональною спрямованістю, поділяються на регулятивні та охоронні. Регулятивні норми безпосередньо спрямовані на врегулювання інвестиційних відносин шляхом надання учасникам цих відносин прав і покладанням на них обов'язків. Охоронні норми вступають у дію в разі невиконання учасниками вимог регулятивних норм і спрямовані на реалізацію санкцій. Охоронні норми містяться в спеціальних законах, які регулюють інвестиційну діяльність. Крім того, до них можна віднести норми інших галузей права, що регламентують застосування кримінально-правових, адміністративно-правових та інших санкцій, тобто норми, які визначають негативні наслідки у випадку невиконання приписів регулятивних норм інвестиційного права.

За ступенем загальності інвестиційно-правові норми поділяються на загальні (притаманні загальній частині інвестиційного права і застосовуються до всіх або більшості його інститутів) і спеціальні (які стосуваються переважно окремих інститутів галузі). Наприклад, у Законі України «Про інвестиційну діяльність» загальними є норми, які розкривають зміст понять, визначають умови здійснення інвестиційної діяльності, гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності, захист інвестицій тощо. Загальні норми повинні застосовуватися до окремих інститутів інвестиційного права в разі відсутності посилань на них у спеціальних нормативних актах, що регламентують той чи інший правовий інститут. Але деякі загальні норми мають узагальнений, абстрактний характер, неповноту, що знижує їх практичне значення і є їх суттєвим недоліком. Прикладом є ст. 18, 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність». На відміну від загальних норм спеціальні норми - це приписи, які стосуються окремих інститутів інвестиційного права і регулюють не всі, а окремі види інвестиційних відносин. Це норми, які містяться в Законах України «Про режим іноземних інвестицій», «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» тощо.

Серед норм інвестиційного права також виділяються матеріальні та процесуальні норми.

Реалізація права на інвестиційну діяльність здійснюється в процедурно-правовому порядку. Законодавство передбачає способи і процедуру, порядок реалізації суб'єктами інвестиційних відносин своїх прав, послідовність і зміст дій уповноваженої особи, виконання яких спрямоване на досягнення мети найбільш повного здійснення права. Процесуальні норми мають організаційно-процедурний характер, визначаючи порядок, форми та методи реалізації матеріальних норм. Деякі процесуальні норми містяться в законодавчих актах. Так, наприклад, Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» визначено порядок створення СЕЗ, але переважно процесуальні норми зосереджені в підзаконних нормативних актах (Положення про порядок реєстрації іноземних інвестицій, Порядок визначення продукції власного виробництва підприємства з іноземними інвестиціями тощо).

Інвестиційне право обслуговується не однією, а кількома процесуальними формами (адміністративно-процесуальною, цивільно-процесуальною, господарсько-процесуальною). \ відповідно, до сфери процесуального в інвестиційному праві належить не тільки сфера цивільного судочинства, а й процесуальні форми розгляду справ арбітражними судами, окремими органами державної виконавчої влади (адміністративно-процесуальна процедура). Таким чином, процесуальні норми інвестиційного права створюють комплексний правовий інститут, який взаємодіє з матеріальними нормами інвестиційного права та іншими процесуальними нормами, які знаходяться поза межами процесуального регулювання інвестиційних відносин.

За методом правового регулювання виділяють імперативні, диспозитивні та заохочувальні норми. Імперативні норми — це обов'язкові норми, які не дозволяють відхилень, диспозитивні - надають суб'єктам інвестиційних відносин можливість у встановлених законодавством межах урегульовувати відносини на власний розсуд. Диспозитивність визначається як заснована на законі юридична свобода (можливість, автономність) суб'єкта здійснювати свою правоздатність, суб'єктивні права і обов'язки на власний розсуд.

Імперативні норми містять правила, які не можуть бути змінені за угодою учасників правовідносин, а диспозитивні норми інвестиційного права дозволяють учасникам встановлювати інші правила.

Значну кількість норм інвестиційного права складають імперативні норми. І це є виправданим у тих сферах інвестиційної діяльності, де має перевагу адміністративно-правовий метод регулювання. Так, у сфері інвестиційної діяльності необхідним є використання імперативних норм на стадіях реєстрації підприємств з іноземними інвестиціями, здійснення державної експертизи інвестицій, припинення інвестиційної діяльності, переважно для регламентації діяльності державних органів, уповноважених здійснювати певні функції. У цих сферах імперативне регулювання дозволяє посилити захист прав інвесторів. Наприклад, передбачена ст. 9 Закону України «Про режим іноземного інвестування» імперативна норма: «Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій» — забороняє державним органам реквізувати іноземні інвестиції, за винятком зазначених у законах випадків, і ця норма спрямована на захист іноземних інвестицій від необгрунтованих реквізицій.

Однак наявність великої частини імперативних норм у сферах інвестиційної діяльності, де значне місце посідає також цивільно-правовий метод регулювання, є невиправданою, оскільки характерною рисою методу інвестиційного права є перевага диспозитивних засад. Але інвестиційному праву більшою мірою властива імперативна правова регламентація і внаслідок цього обмеження диспозитивних основ. Особливо це характерно для підзаконних нормативних актів. Норми, які регламентують інвестиційні відносини, визначаються зайвою імперативністю, раціональних меж якої ще не знайдено. На наш погляд, пошук шляхів удосконалення цих норм має здійснюватися в напрямі оптимального поєднання двох начал - імперативності і диспозитивность Неприпустимі і негативні наслідки може спричинити як недостатня кількість імперативних норм (наприклад, у сфері управління), так і перевага імперативних норм над диспозитивними (наприклад, у сфері договірних відносин), що обмежує можливості вільного волевиявлення сторін.

Але в цілому необхідне більш широке використання диспозитивної форми регулювання інвестиційних відносин, оскільки вільна поведінка в межах юридичних норм об'єктивно необхідна, у той час як жорстка регламентація майнових відносин суперечить природі інвестиційних відносин як складової підприємницьких відносин.

За формою вираженого припису (характеру регулятивного впливу) інвестиційно-правові норми класифікуються на уповноважуючі, зобов'язальні і заборонні. Такий поділ стосується тільки норм, які регулюють відносини або наданням прав, або покладанням обов'язків, або забороною певної поведінки та визначенням відповідальності за порушення.

Більшість інвестиційно-правових норм має уповноважуючий характер і надає суб'єктам право на здійснення передбачених ними дій. Ці норми містять дозвіл суб'єктам і оперують словами «мають право» (ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»). Чимало норм мають зобов'язальний характер, закріплюючи обов'язок здійснення певних позитивних дій, вимогу до учасників інвестиційних відносин діяти саме таким чином (ст. 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність»), Інвестиційне законодавство містить також заборонні норми, які встановлюють вимогу утримуватися від певної поведінки, здійснення певних дій. Хоч заборонні та зобов'язальні норми подібні, однак заборонні, на відміну від зобов'язальних, передбачають не активні позитивні дії, а пасивну поведінку, їх роль полягає в усуненні небажаних для держави і суспільства явищ, а саме: за допомогою припису не здійснювати певних дій. Заборонні норми в законодавстві мають подвійне тлумачення. В одних випадках у статті є пряма вказівка на заборону певних дій (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»), а в інших — у статті наводиться опис забороненої державою дії і встановлюється вид та міра відповідальності за її здійснення (ст. 20 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

За сферою дії інвестиційні норми поділяються на норми загальної дії, норми обмеженої дії і локальні норми.

Норми загальної дії — це приписи, якими не передбачено якихось спеціальних умов або обмежень їх дії.

Норми обмеженої дії — це норми, які обмежуються в реалізації різними факторами: об'єктивними, суб'єктивними, територіальними, ситуаційними, часу. Серед цих норм окремо виділяються норми, адресовані спеціальним суб'єктам.

Локальні норми, як і норми обмеженої дії, мають обмежену сферу дії, однак на відміну від останніх діють у межах однієї організацій або її структурного підрозділу і пов'язані з метою та специфікою юридичної особи.

2.4.

<< | >>
Источник: Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Чернадчук Т.О.. Основи інвестиційного права України: Навчальний посібник / За заг. ред. В.Д. Чернадчука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Суми: ВТД «Університетська книга»; К.,2005. - 384 с.. 2005

Еще по теме Інвестиційно-правові норми:

  1. 1. Поняття, зміст і види земельних правовідносин
  2. Предмет, метод і функції інвестиційного права
  3. Поняття, зміст і види інвестиційних правовідносин
  4. Інвестиційно-правові норми
  5. Система і джерела інвестиційного права
  6. Місце інвестиційного права в системі права
  7. Історія розвитку інвестиційного законодавства
  8. Поняття і система інвестиційного законодавства
  9. Правовий статус суб'єктів інвестиційної діяльності
  10. Об'єкти інвестиційної діяльності
  11. Форма і зміст інвестиційного договору
  12. Поняття державного регулювання і державного управління інвестиційною діяльністю
  13. Зміст, принципи і функції державного управління інвестиційною діяльністю
  14. Форми державного управління інвестиційною діяльністю
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -