Значення та застосування терміна «копа» в юридич­ній термінології середньовічної України

Перш ніж розпочати аналіз правової природи копного суду як інституту українського звичаєвого права потрібно усві­домити, чому його окреслено саме такою назвою. Чому суд сільської громади було названо «копним»? Щоб відповісти на це запитання, з'ясуємо особливості застосування терміна «копа» в юридичній термінології на українських землях у період Середньо­віччя.

«Копа» якузагальнювальне поняття. Як відомо, слово «копи­ли» в давньоруській мові означало «збирати», а «копитись» - «збиратись». Тому основою кожного значення терміна «копа» було те, що воно визначало поняття, пов'язані із збиранням, накопиченням й узагальненням будь-чого. Відтак «копою» часто називали не визначену кількісно сукупність предметів, осіб або явищ. Аналогічну роль виконували співзвучні терміни в інших слов'янських мовах - кала (у білоруській), купа (у болгарській), кора (у польській, чеській і словацькій) тощо^[61].

«Копа» як одиниця виміру урожаю. «Копа» в українській та інших слов'янських мовах традиційно вживалась у розумінні згромадження снопів пшениці, жита, сіна тощо^[62]. Селяни склада- ли снопи в купи по шістдесят штук і називали їх «копою», а купи по тридцять снопів - «полукіпками»^[63]. Так, 1766 р. Генеральний військовий суд Гетьманщини розглядав кримінальну справу про захоплення розкольниками 4000 кіп хліба в бунчукового товари­ша Міклашевського^[64]. Щоправда, величина копи також залежала від місцевих звичаїв і мала локальний характер. У різних регіонах кількість снопів у копі коливалась від 52 до 92 штук^[65]. Правові норми, закріплені в додаткових статтях до Карамзинського спис­ку «Руської правди», визначали урожай у копах з площі плуга (Плуг - давньоруська одиниця виміру земельної площі, яка стано­вила 8 десятин).

«Копа» як одиниця лічби. У східних слов'ян копа також була одиницею лічби, що означала число 60. Наприклад, копою нази­вали 60 дощок, риб, яєць чи інших предметів^[67]. В українській середньовічній юридичній термінології термін «копа» у цьому значенні використовували, насамперед, для обчислення подат­ків. Так, 1667 р. громада с. Брошковичі Галицької землі Руського воєводства Речі Посполитої сплачувала Освецимському замку від кожної копи зловлених риб по десять грошей податку^[68].

Виходячи з наведеного застосування терміна «копа», авторитет­ні польські дослідники Р. Мелесюш і Т. Чацький дійшли висновку, що кількість учасників копного суду також повинна була становити 60 осіб^[69]. Проте з цим припущенням важко погодитись, оскільки документальні джерела свідчать про те, що кількість учасників копного суду ніколи не була чітко фіксованою, могла бути меншою чи більшою залежно від конкретних обставин справи. Наприклад, 1629 р. в с. Липляни Овруцького повіту на засіданні копного суду були присутні близько 100 осіб^[70]. Цілком слушною видається думка відомого історика права П. Музиченка про те, що кількість учасни­ків копного суду залежала, передусім, від величини копного окру­гу^[71]. Водночас вона могла бути більшою чи меншою відповідно до рівня складності справи, що розглядалась копним судом.

«Копа» як одиниця грошової лічби. Упродовж XIV-XVIII ст. термін «копа» вживали на українських землях також для грошо­вої лічби, адже 60 празьких грошів дорівнювали празькій гривні срібла (253,0 г). На українських землях, які входили до складу Польського королівства, лічба монет у копах велася зрідка. Проте в інших українських регіонах, які перебували під владою Вели­кого князівства Литовського, облік монет протягом XV-XVII ст.

Термін «копа» як одиниця грошової лічби набув значного засто­сування в цивільно-правових відносинах. Так, 1555 р. волинський магнат О. Чарторийський зазначав у своєму заповіті: «взяв я за нею немало речей: золота і срібла, перл, коштовностей та інших речей так багато, як півтори тисячі кіп грошів»^[73]. Юридичне значення тако­го застосування терміна «копа» також полягало в тому, що його використовували для обчислення майнової шкоди, визначення суми штрафу чи кваліфікації злочину. До прикладу, у ст. 13 Судебника Казимира IV Ягеллона 1468 р. зазначалось: «А хто вкраде майно на суму більше півкопи грошей чи корову, того слід повісити»^[74].

«Копа» як грошова одиниця. Існують гіпотези, що в Серед­ньовіччі на українських землях копа також була окремою грошо­вою одиницею, що мала вигляд срібної монети, на якій, як і на багатьох інших монетах давніх часів, не було жодних написів. Можна здогадуватись, що розмінною грошовою одиницею копи була копійка, а копа дорівнювала 60 копійкам^[75]. Термін «копійка», як відомо, застосовують і в сучасному товарно-грошовому обігу.

На південних землях Київської Русі значного застосування набули візантійські гроші, але основною розрахунковою одини­цею була копа. Попри намагання князів впровадити на цій тери­торії свої гроші, це не вдавалось їм повною мірою, оскільки тоді не було державної монополії на випуск грошей. Ix виготовляв той, хто мав для цього здібності та можливості, адже ціна грошей вимірялась не позначенням на них, а вартістю вкладеного в них металу. На українських землях, які входили до складу Великого князівства Литовського, копа нарівні з карбованцем перебувала в товарно-грошовому обігу^[76].

«Копа» як територіальна громада. Застосування терміна «копа» для визначення територіальної громади не було пошире­ним явищем.

Цікаво, що у словацькій мові синонімом слова «кора» (копа) часто було слово «hromada» (громада)^[79]. Варто також згадати, що в литовського народу терміном «куопа» називали родову общину^[80]. Терміни «копа» і «куопа», безперечно, подібні за звучанням, про­те за значенням їх важко беззастережно прирівняти.

Видатний український історик, письменник і громадський діяч П. Куліш (1819-1897) стверджував, що слова «громада» і «копа» означали одне й те саме поняття. Для аргументації цієї думки він зауважив: «громадити і копити, себто складати в копи, є одне й те саме»^[81]. Тому можна припускати, що термін «копа» вживався і в цьому значенні.

«Копа» як орган місцевого самоврядування. На українських землях в епоху Середньовіччя схід сільської громади, на якому оби­рали посадових осіб місцевого самоврядування та вирішували інші питання місцевого значення, називався «віче», «копа», чи «велика громада»^[82]. На вічах громада вирішувала широке коло питань вну­трішнього життя, які не могли бути вирішені сільським старостою одноосібно. Важливу їх частину становили справи про розмежуван­ня земель та угідь і в середині громади, і між окремими селами^[83]. Так, 1619 р. виникла потреба встановити межі між маєтками Ябло- новських, Моквінських і Єнжийовських. Цей процес відбувався за активної участі громади (копи)^[84]. Позначення зібрання жителів тери­торіальної громади терміном «копа» було зумовлено тим, що слово «копитись» у давньоруській мові означало «збиратись».

«Копа» як судовий орган. Термін «копа» вживали в розумінні копного суду. Так, 10 березня 1601 р. в селищі Рожища Луцько­го повіту «ведлугь права посполитого на копу людей добрыхъ, суседовъ околичныхъ слідом гонили»^[85]. На означення копного суду термін «копа» вживається також у Статутах Великого князів­ства Литовського. Скажімо, у ст. (арт.) 2 розд. XIII Статуту Вели­кого князівства Литовського 1566 р. було передбачено: «яку копа про потраву шкоду присудить, той пан, чия худоба захоплена, має заплатити»^[86].

«Копа» була найчастіше застосовуваним терміном на озна­чення копного суду, проте не єдиним. Поряд із цим терміном викристовували також «купа», «громада», «зібрання», «з'їхання», «поліччя», «віче», «сходка», «сойм», «сок», «слід» тощо. Відпо­відно до назви учасники копного суду називались копниками, коплянами, купинками чи коп'яками^[87].

У Галичині XIV-XVIIi ст. для визначення копних судів у більшості випадків вживали саме термін «громада». Цей термін («gromada») трапляється навіть в актах, що були складені лише латинською мовою^[88]. Згодом він поширився й на інших укра­їнських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Так, 1769 р. в цьому значенні термін «gromada» вжито в житомир­ських гродських книгах^[89]. Інколи також за зразком сіл волоського права, копні суди сіл руського права називали «зборовими», адже для населення Галичини більш характерне слово «збирати», а не «копити», тому й «збір», а не «копа». Також використовувались терміни «людство» та «comunitas» (у латиномовних джерелах). Так, в одному з архівних актів с. Добра Сяноцької землі йдеться про вирішення місцевою громадою (comunitas) судового спору між кількома селянами про право власності на земельні ділян­ки^[90]. У 1653 р. справу між Іваном Дворським і Томою Рильов- ським вирішила сільська громада, яка зафіксована в галицьких гродських книгах під терміном «villis comunitas»^[91]. Український науковець Ф. Леонтович вважав термін «testium» латиномовним варіантом «копи» як копного суду в документах і нормативно- правових актах Великого князівства Литовського^[92].

«Копа» як стадія судового процесу. «Копами» називали стадії копного судочинства. Залежно від справи, яку вирішував копний суд, їх кількість могла бути різною, проте загалом можна згрупува­ти та виділити три основні стадії копного судочинства: гаряча копа, велика копа та завита копа. При вияленні злочину жителі копного округу повинні були вжити заходів, щоб знайти злочинця, тобто: робити обшуки, опитувати потерпілих й очевидців. Це була стадія попереднього розслідування, так звана «гаряча копа». Для судо­вого розгляду збиралась «велика копа» - усі «мужі», тобто пред­ставники сіл копного округу. її також називали «вальною копою». Завершальною стадією копного судочинства була «завита копа». її назва походила від слова «завити», що означало «закінчити». Зави­тою копою вважалось будь-яке засідання копного суду, на якому він виносив остаточне рішення у справі. На стадії завитої копи ко пні суди, як правило, виконували прийняті ними рішення^[93].

Як виняток із загальних правил копного судочинства допус­калась додаткова стадія копного процесу - «обча копа» (загальна копа), у якій брали участь жителі кількох сусідніх копних округів. Завданням «обчої копи» був перегляд рішення, прийнятого коп­ним судом^[94].

«Копа» як слідча дія. Коли після трьох колективних допитів учасники копного зібрання заявляли, що вони нічого у цій справі не знають, а в позивача не було необхідних доказів, скликалась «присяжна копа». Так, 16 червня 1666 р. відбулась «присяжна копа» в одному із сіл Летичівського повіту «wedlud Starorzytnego zwyczaju»^[95] («за стародавнім звичаєм». - М. Б.). Позивач виби­рав кілька чоловік з кожного села та зобов'язував присягнути, що вони не вчиняли злочину та не знають злочинця. «Присяжна копа» відбувалась наступного дня після третього колективного допиту. Люди, які відмовлялись від присяги, визнавались винни­ми у злочині^[96]. «Присяжна копа» була особливою слідчою дією, а не окремою стадією, проте також називалася «копа».

Отже, історико-правовий аналіз застосування та значення терміна «копа» в українській середньовічній юридичній терміно­логії дозволяє стверджувати про його значне поширення в різних сферах суспільних і правових відносин. Багатозначність цього терміна зумовлювала спрощення правового регулювання і краще сприйняття тогочасного законодавства населенням українських земель.

2.2