<<
>>

СУСПIЛЬНО-ПОЛIТИЧНИЙ ЛАД I ПРАВО УКРАЇНИ В ПЕРIОД З ПОЧАТКУ XX ст. до 1917 р.

1. Суспiльний лад

На рубежi XIX-XX ст.ст. Росiя, до складу якої входила Україна, вступила в стадiю

монополiстичного розвитку. Високою була концентрацiя виробництва в

промисловостi, особливо важкiй. У 1900р. 6,2% шахт Донбасу з рiчним видобутком

понад 10 млн. пудiв кожна давали 57,1% загальної кiлькостi вугiлля. В Українi не

було жодного металургiйного заводу, який би виплавляв менш нiж 1 млн. пудiв

чавуну на рiк. В цiлому ж у 1902 р. на великих пiдприємствах України з

чисельнiстю 500 i бiльше робiтникiв працювало понад 44% загального їх числа.

Значну роль в економiцi вiдiгравали вiтчизнянi монополiї, якi перебували в

залежностi вiд iноземного капiталу. Iноземцям в Українi належало близько 90%

акцiонерних капiталiв монополiстичних об'єднань, переважна бiльшiсть прибуткiв

яких опинялася за кордоном*. В Києвi у 1887 р. одним iз перших виник синдикат

цукрозаводчикiв**.

Разом iз тим в економiцi України значну роль продовжують вiдiгравати

докапiталiстичнi вiдносини.

Серйознi наслiдки для господарства України мала економiчна криза 1901 - 1903 рр.

Найбiльш гострою вона була у важкiй промисловостi. Так, на Криворiжжi в 1902 р.

з 79 рудникiв дiяв лише 41.

Торжество iсторичної справедливостi. Львiв, 1968. - С. 247.

Див.: Рибалка I. К. Iсторiя України. Дорадянський перiод. - С. 460-462.

Початок XX ст. характеризується невпинним зростанням масових виступiв трудящого

населення. Харкiвська майовка 1900 р., страйки та демонстрацiї 1901 - 1902 рр. в

Києвi, Харковi, Катеринославi, Полтавi, Одесi, нарештi загальний полiтичний

страйк на Пiвднi у 1903 р. - все це свiдчило про визрiвання революцiйної

ситуацiї. Одночасно з робiтничим рухом i пiд його впливом виступили проти

помiщикiв i селяни. Найбiльшого розмаху селянськi виступи набрали навеснi 1902

р. в Полтавськiй та Харкiвськiй губернiях. Масова бсуютьба робiтникiв та селян

впливала на активiзацiю руху~~демократичного студентства. На початку XX ст.

пожвавився i лiберальний рух.

Внаслiдок реакцiйної нацiональної полiтики царського уряду активiзувався

нацiонально-визвольний рух пригноблених народiв Росiї. Якщо в нацiональному русi

України в другiй половинi XIX ст. переважно брала участь iнтелiгенцiя, то в

нових умовах в ньому зростає роль робiтничого класу та селянства.

Нацiонально-визвольний рух в Українi поставив у порядок денний створення

українських полiтичних партiй. Першою з них виникла у 1900 р. Революцiйна

українська партiя (РУП). Вона була заснована в Харковi на зборах студентських

громад7~У~ Т902 р. вiд РУП вiдкололася група, яка започаткувала Народну

українську партiю (НУП). У груднi 1904 р. з РУП вийшла i органiзувала

Український соцiал-демократичний союз "Спiлка" група, очолювана М.Меленевським.

"Спiлка" не мала власної програми i входила на автономних засадах до РСДРП

(меншовикiв). Члени РУП у груднi 1905 р. перейменували ЇЇ на своєму з'їздi 'в

Українську соцiал-демократичну робiтничу партiю (УСДРП). її лiдерами стали

В._Виннич.енкф, С.Петлюра, М.Порш. I назва, i програма партiї св^длiшш__iщо_ i

прихильнiсть до__принципiв соцiал-демократiї. УСДРП проголошувала себе

виразницею iнтересiв українського пролетарiату. Спроби об'єднатися з РСДРП

виявилися марними. Каменем спотикання виявилося саме нацiональне питання.

Росiйськi соцiал-демократи, нехтуючи нацiональними проблемами, не погоджувалися

визнати УСДРП єдиним представником українського пролетарiату i, вiдповiдно,

федеративного устрою РСДРП.

Для росiйської соцiал-демократiї iдеалом була

унiтарна держава, у якiй з вирiшенням соцiальних завдань зникне нацiональний

розбрат. Майбутнє показало, що практичне здiйснення цих настанов дорого

обiйшлося народам*.

330

* Див.: Самостiйна Україна. Збiрник програм українських полiтичних партiй

початку XX столiття. Тернопiль, 1991; Субтельний О. Україна: iсторiя. - С.

260-263.

331

Революцiя 1905-1907 рр. стала першою демократичною революцiєю в Росiї,

пiдготовленою всiєю ходою соцiально-економiчного i полiтичного розвитку країни.

Революцiйнi подiї в Українi були складовою частиною революцiї, яка охопила всю

Росiю. Кожний страйковий виступ був частиною нової революцiйної хвилi. У червнi

1905 р. спалахнуло повстання на панцернику "Потемкин" бiля Одеси. Найвище

пiднесення революцiї припало на жовтень i грудень 1905 р. Воно ознаменувалося

загальними страйками, демонстрацiями, барикадами, вуличними боями з полiцiєю та

урядовими вiйськами. Незважаючи на жорстокi репресiї, робiтники i селяни України

продовжували революцiйну боротьбу.

Результатом класової i полiтичної згуртованостi пролетарiату було створення Рад

робiтничих депутатiв, якi стали органами керiвництва повстанням i, в той же час,

органами революцiйної влади на мiсцях.

В Українi Ради -виникли в жовтнi 1905 р, в Катеринославi та Києвi, в листопадi -

в Луганську, Єнакiєвому, Горлiвцi, Алчевську, Одесi, Миколаєвi, Севастополi,

Сiмферополi, в груднi - в Марiуполi. Ради утворювалися шляхом обрання депутатiв

вiд пiдприємств. Бiльшiсть з них мали свої виконавчi органи - виконкоми. Деякi

Ради створили в мiстах України народну мiлiцiю. Вони приймали постанови,

розпорядження та накази, якими встановлювалися свобода слова та зборiв,

8-годинний робочий день. У Луганську та Катеринославi Ради видали постанови про

розпуск мiських дум i провели роботу щодо пiдготовки виборiв нового складу цих

органiв на засадах загального та рiвного виборчого права. У рядi мiст були

лiквiдованi полiцейськi та жандармськi органи. Ради i створена ними народна

мiлiцiя боролися з погромами, органiзованими бандами чорносотенцiв*.

У перiод революцiї дещо полiпшилося економiчне становище робiтничого класу. Було

пiдвищено заробiтну плату, знижено штрафування робiтникiв. Революцiя вимусила

царат створити у 1905 р. комiсiю по пiдготовцi проектiв робiтничого

законодавства, яка пiдготувала проекти законiв про обмеження робочого дня 10

годинами, державне страхування робiтникiв та службовцiв, скасування каральних

постанов, вiдповiдальностi за страйки. На противагу цим проектам, якi були

незначними за змiстом, монополiстичнi об'єднання органiзували кампанiю протесту,

i за розпорядженням царя роботу по пiдготовцi законiв було припинено.

Див История государства й права Украинской ССР. - Т. 1. - С. 251-252.

Царат був змушений прийняти закони, якi декларували надання селянам особистих та

поземельних прав. Для законодавства про особистi права були характерними

половинчастiсть i пiдпорядкованiсть їх використання вимогами, якi робили цi

права нереальними для розореного селянства. Поземельнi права регламентувала

столи-пiнська аграрна реформа, спрямована на формування i розвиток сiльської

буржуазiї.

Революцiю було придушено масовими репресiями, пiсля чого царат i монополiсти

повели наступ на завоювання робiтничого класу, лiквiдували вирванi у них

революцiєю поступки. Погiршилося становище i широких верств трудового селянства.

I все ж революцiйнi подiї 1905-1907 рр. справили серйозний вплив на суспiльний

лад країни.

Визначальною його рисою було капiталiстичне угруповання класiв. Друга важлива

риса цього ладу полягає у збереженнi численних залишкiв старого,

докапiталiстичного порядку. Хоча капiталiзм у Росiї на початку XX ст. був бiльш

розвинутим, нiж в захiдно-європейських країнах епохи буржуазних революцiй

(наприклад, у Нiмеччинi 1848 р.), суто капiталiстичнi суперечностi тут

поступалися суперечностям феодалiзму i крiпосництва.

Явним залишком феодалiзму був становий подiл суспiльства. Норми про привiлеї

мiстилися в законах про стани. Виходячи з крiпосницького розумiння привiлей,

вони продовжували подiляти все населення iмперiї за "рiзницею присвоєних прав",

на "природних обивателiв" i майже безправних "iнородцiв". До залишкiв

середньовiччя належало й закрiплене в Зводi законiв пригноблення неруських нацiй

та народностей, якi складали 57% населення країни. Кожний стан подiлявся на

групи ("становища"), якi мали особливi, тiльки їм наданi законом, права та

обов'язки. Однак розвиток капiталiзму i зростання революцiйного руху поступово

руйнували становi пiдвалини самодержавства.

Царат, будучи найзначнiшим рудiментом феодалiзму, не мiг в умовах

монополiстичного капiталiзму не гальмувати суспiльний розвиток. Реальнi умови

соцiального життя породжували непримиреннi суперечностi мiж самодержавством i

рiзнорiдними верствами населення*.

Основний розподiл полiтичних сил у Росiї обумовлювався зазначеними вище двома

рисами її суспiльного ладу. У серединi XIX ст. намiтився, у 1861 - 1904 рр. усе

бiльше оформлювався, а пiд час революцiї 1905-1907 рр. закрiпився розподiл

суспiльних сил на

Див.: Давидовим А. М. Самодержавне в зпоху империализма. М., 1975. - С. 53-54.

три головних табори: урядовий, буржуазно-лiберальний, революцiйно-демократичний.

Суперечностi мiж урядовими та лiберально-буржуазним таборами були суперечностями

другорядного порядку у порiвняннi з головними суперечностями - мiж цими двома

таборами i революцiйно-демократичним табором. Цi табори були представленi на

полiтичнiй аренi трьома основними групами полiтичних партiй, якi склалися

напередоднi i в полум'ї першої росiйської революцiї.

Розстановка класових сил визначалася становищем класiв, накалом революцiйної

боротьби i контрреволюцiйною полiтикою царського уряду. Становище кожного класу

регламентувалося царським законодавством, змiст якого визначався

соцiально-економiчною полiтикою самодержавства i його боротьбою проти революцiї.

Дворянство в соцiально-економiчному планi було неоднорiдним. Помiщицьке

дворянство, яке зберiгало у своїх маєтках феодальнi порядки, розкладалося,

втрачало панiвнi економiчнi позицiї. Частина цього класу обуржуазилася, перевела

на новi рейки сiльськогосподарське виробництво i включилася у капiталiстичне

промислове виробництво.

Дворяни-помiщики являли собою очолювану царатом монархiстсько-чорносотенну

класову органiзацiю, до складу якої входили чиновницько-бюрократична та

вiйськова верхiвки, придворна знать та нечисельна верхiвка

торговельно-промислової буржуазiї.

У 1905 р. утворилися буржуазно-помiщицькi партiї.

Основний з них був ""Союз 17 октября" (октябристи). В цiй партiї об'єдналися

обуржуазненi помiщики, велика промислова та банкiвська буржуазiя. Октябристи

пiдтримували великодержавницьку полiтику царизму щодо неросiян. Партiйна

згуртованiсть дворянства з метою придушення революцiї реалiзувалася у створенiй

загальноросiйськiй становiй органiзацiї - З'їздi уповноважених дворянських

громад з постiйнодiючим органом - радою об'єднаного дворянства.

В Українi урядовий табiр був представлений державним

адмiнiстративно-полiцейським та вiйськовим апаратом. Його соцiально-полiтичну

базу складали реакцiйнi українськi помiщики та мiсцевi чорносотеннi органiзацiї.

Царат зберiгав як найважливiшу гарантiю влади помiщицького класу старий,

встановлений ще за часiв феодалiзму, порядок замiщення посад у державному

апаратi. Заснувавши новий державний орган - Державну думу i реорганiзувавши

Державну раду, царат i тут прагнув забезпечити переважання в них дворянських

представникiв. Шовiнiстична полiтика призвела до переважання у вищих колах

самодержавної бюрократiї дворянства великоруських губер-334

нiй. Разом з тим землевласники України також посiли мiсця в Державнiй думi i в

Державнiй радi.

Дворянство складало бiльшiсть у земських установах. В цiлому по країнi в 1903 р.

у складi губернських земських управ налiчувалося 94% дворян та урядовцiв.

Самодержавство здiйснювало полiтику забезпечення великих землевласникiв службою

в державному апаратi, в земських органах та керiвних дворянських станових

органах.

Самодержавство виявляло турботу про економiчне благополуччя помiщикiв. Особливо

показовим в цьому вiдношеннi було законодавство про дворянськi земельнi банки i

губернськi каси взаємодопомоги.

Буржуазiя в Росiї, незважаючи на те, що вона посiдала в економiцi панiвнi висоти

i фiнансова залежнiсть царату вiд неї зростала, на початку перiоду, що

вивчається, полiтичних прав не мала i до участi у вищих органах влади i

управлiння допущена не була. Навiть у земських установах представництво

буржуазiї було незначним. Однак органiзованiсть буржуазiї сильно зросла, що було

ознакою її остаточного формування у клас. Провiдною партiєю буржуазiї були

кадети. У цей же час сформувалася течiя "буржуазного лiбералiзму, представники

якої виступали з програмною вимогою обмеження самодержавства шляхом реформ.

З створенням Державної думи i реорганiзацiєю Державної ради буржуазiя вперше

одержала право брати участь в органах державної влади. Навiть за умов, що

нормотворча дiяльнiсть уряду мала звичайний, буденний характер, двi третини

узаконення, були присвяченi безпосередньому задоволенню рiзних вимог

капiталiстiв. Було введено систему державного премiального заохочення

акцiонерних промислових компанiй, держава сприяла збуту продукцiї

монополiстичних об'єднань, забезпечуючи їх казенними замовленнями.

Державний апарат у рядi випадкiв фактично пiдпорядковувався монополiям. Важливу

роль в цьому вiдiгравали представницькi органiзацiї буржуазiї - спiлки,

комiтети, з'їзди. Царат надав буржуазiї право на створення таких органiзацiй,

затвердивши в серпнi 1906 р. Положення про з'їзди представникiв промисловостi.

Найбiльш великими представницькими органiзацiями на початку XX ст., якi

охоплювали промисловцiв України, були з'їзд гiрничопромисловцiв та з'їзд

цукрозаводчикiв. З'їзди мали постiйнi виконавчi органи: раду та комiтет.

Серед селянства тривав процес глибокої класової диференцiацiї, пiд час якого

бiльшiсть селян невпинно збiднювалася, а меншiсть з них багатiла, перетворюючись

у сiльську буржуазiю. Складаючи 80% населення країни, селянство перебувало у

найбiльш безправному станi. Однак гострi суперечностi мiж новими умовами

335

економiчного розвитку i напiвкрiпосницьким становищем селян, яке зумовлювалося

їх прив'язанiстю до невикуплених земель, круговою порукою, збереженням громади,

а також революцiйною ситуацiєю в країнi, вимусили царат внести змiни в правове

становище селян. 5 жовтня 1906 р, царем був пiдписаний указ "Про скасування

деяких обмежень у правах сiльських обивателiв та iнших осiб колишнiх податних

станiв". У ньому декларувалося надання росiйським пiдданим прав щодо державної

служби. Вiднинi селяни не були зобов'язанi подавати при вступi на державну

службу, в навчальнi заклади "увiльнительнi", якi видавалися сiльськими

громадами. Вони могли вiльно обирати мiсце проживання. Селянам дозволялося

користуватися векселями.

Зберiгалися волоснi суди, але їх дiяльнiсть була дещо обмежена - вони не могли

карати селян за проступки, не передбаченi Статутом про покарання, що накладалися

мировими суддями. Значною мiрою були збереженi права земських начальникiв щодо

сiльського та волосного управлiння.

Важливi змiни у правове становище селянства внесла аграрна реформа, що

здiйснювалася за iнiцiативою мiнiстра внутрiшнiх справ Росiї, а незабаром -

голови Ради мiнiстрiв П.Столипiна. Змiстом реформи було прискорене зруйнування

общини, змiцнення приватної власностi на землю, скасування обмежень у вiдчуженнi

надiльних селянських земель.

В умовах України, головним чином у зв'язку з переважанням не громадської, а

подвiрної форми селянського землеволодiння, ця реформа була проведена скорiше,

нiж у центральних районах Росiї, i призвела до бiльш швидкого та глибокого

соцiального розшарування селянства.

Робiтничий клас. Розвиток капiталiзму в Росiйськiй iмперiї давали його

представникам можливiсть здiйснювати жорстоку експлуатацiю, а царське

законодавство i державний апарат закрiплювали безправ'я робiтникiв. Незважаючи

на це, на початку XX ст. полiтичний розвиток i органiзацiя робiтничого класу

пiднялися на новий рiвень. Було створено полiтичну партiю - РСДРП, в Українi -

УСДРП. У перiод революцiї робiтничий клас вирвав у царського уряду право на

об'єднання у профспiлки. Вiдтепер вони могли створюватися за манiфестом вiд 17

жовтня 1905 р. Тимчасовi правила про товариства та спiлки вiд 4 березня 1906 р.

передбачали створення профспiлок без дозволу властей. Але цей загальний принцип

мав ряд обмежень: статут товариства треба було подавати на затвердження,

заборонялися товариства, дiяльнiсть яких могла призвести до "порушення

громадського спокою i безпеки". Не дозволялося об'єднання кiлькох товариств в

одну спiлку. За пору-

336

шення встановлених правил передбачалася кримiнальна вiдповiдальнiсть. Незважаючи

на цi обмеження, пролетарiат широко використовував можливiсть об'єднання у

профспiлки. Вже наприкiнцi 1906 р. нараховувалося 652 професiйних товариства. У

Харковi було створено нелегальне мiжспiлкове об'єднання - центральне бюро

профспiлок. У роки реакцiї частину завоювань робiтничого класу було лiквiдовано.

^  2. Змiни в державному ладi

Еволюцiя феодального за своєю класовою суттю царату в напрямi до буржуазної

монархiї являла собою складний i суперечний процес. Вiн виражав вимушенi

великими новацiями в економiцi й визвольним рухом спроби самодержавства

пристосуватися до монополiстичного капiталiзму з притаманним йому рiзким

загостренням боротьби класiв. Зроблений абсолютизмом пiсля 1905 р. наступний

крок до буржуазної монархiї знаменував еволюцiю лише форми правлiння, а не типу

держави.

Революцiйнi подiї 1905-1907 рр. примусили правлячий клас пiти на Гстотну"змiну

абсолютистської форми правлiння. Реформи, проведенi за перiод з 17 жовтня 1905

р. дЬ-кiнця квiтня 1906 р., мали вимушений характер. Це слiд пiдкреслити,

оскiльки в лiтературi нерiдко висловлюється думка, що цар сам бажав зробити

полiтичну систему управлiння "сучасною в буржуазному розумiннi", тобто покiнчити

iз самим собою, але здiйснити це йому нiбито не дозволила "загальна революцiйна

ситуацiя".

Пiд впливом подальшого розвитку капiталiзму в мiстi та на селi, а також змiн у

спiввiдношеннi сил трьох полiтичних таборiв самодержавство у своїй еволюцiї

пройшло, як це випливає з аналiзу змiн у"державному Ладi ї правi, чотири

основних перiоди.

Перший перiод (вiд рубежу XIX-XX ст. ст. до 16 жовтня 1905 р.) - iснування

самодержавства напередоднi першої росiйської революцiї. Вiн виявився в тому, що

всеросiйський жовтневий полiтичний страйк примусив Миколу II пiдписати 17 жовтня

1905 р. конституцiйний манiфест. До того дня царське самодержавство мало

юридичне i фактично необмежений абсолютистський характер. Окремi реформи

1903-1904 рр. i перших мiсяцiв 1905 р. не похитнули царську владу. Як за суттю,

так i формально, юри-дично цар залишався необмеженим монархом.

12. 6-369 337.

Другий перiод (17 жовтня 1905 р. - 2 червня 1907 р^ - iснування самодержавства з

опозицiйними I i II Думами. Його специфiка полягала в тому, що пiд ударами

революцiї царат був змушений створити нош цент?альнi державнi установи i

прийняти закони,,1 несуШснi з необмеженою монархiєю. Так, була створена

ДержавIТа дума з законодавчими функцiями. Аналiз Установи (статуту) Думи та

iншого нормативного матерiалу, дiяльностi всiх чотирьох дум дозволяє зробити

висновок, що цей орган являв собою нижню палату росiйського парламенту. Другою

палатою стала реорганiзована Державна рада.

Характерною особливiстю даного перiоду була нова редакцiя Основних державних

законiв, затверджена Миколою II 23 квiтня 190Є~р".; яка являла за суттю новi

Основнi закони. Отже, це була октроїррвана монархiчна конституцiя. Вона

закрiпила незнаний ранiше державному праву Росiї принцип подiлу влад, мiстила

норми про права пiдданих, йких не було в колишнiх редакцiях Основних законiв.

Необхiдно пiдкреслити, шо виконавча влада згiдно з новими Основними законами, а

тим бiльш реально, цiлком i повнiстю знаходилася в руках iмператора та царської

бюрократiї. У сферi виконавчої влади цар залишався юридичне i фактично

необмеженим монархом.

Таким чином, конституцiйна одежа, в яку пiд ударами революцiї вдягся царат,

прикривала абсолютизм, котрий визнавав на словах принцип подiлу влад, а на дiлi

поступався лише невеликою часткою своїх необмежених прав, та й то у однiй

галузi.

У лiтературi немає загальновизнаного поняття, яке б визначало форму правлiння в

Росiї у перiод, що вивчається. Найбiльш точним здається термiн "конституцiйне

самодержавство". Ним, по-перше, пiдкреслюється вирiшальний факт збереження

самодержавства; по-друге, засвiдчується, що воно замаскувалося парламентськими

формами.

У поняттi "конституцiйне самодержавство" робиться наголос на другому словi -

"самодержавство". Суть конституцiйного самодержавства полягає у збереженнi прав

царя в сферi виконавчої влади при їх обмеженнi в галузi законодавства i

розпорядження бюджетом, що використовувалося урядом для поширення в масах

конституцiйних iлюзiй.

Деякi дослiдники вважають, що в принципi не можна твердити

про обмеження самодержавства (абсолютизму). Вважати так -

означає не враховувати значну перемогу народної революцiї, яка

примусила царя вiдмовитися вiд необмеженого панування в рядi

338

галузей державного життя i перейти до правлiння з використанням парламентських

форм.

Третiй перiод еволюцiї самодержавства охоплював час д 3, червня 1907 р. до липня

1914 р. При третьочервневому самодержавствi формально продовжували дiяти i

Основнi закони 1906 р.^-i -закоподав-ча Дума, Однак новий виборчий закон

забезпечив iнший, бажаний самодержавству скЛЖ Думи! Бiльшiсть в III Думi

складали вже не буржуазнi лiберали та селянськi депутати, а чорносотенцi^ якi

виражали iнтереси крiпосникiв-помiщикiв. Разом iз

октябристами","якi-представляла великий капiтал, вони мали квалiфiковану

бiльшiсть.

Для третьочервневого самодержавства були характерними аграрний бонапартизм, що

набрав значнiшого впливу нiж в попереднiй перiод, i думський бонапартизм. Це

дозволяє вважати третьочервневу монархiю бонапартиським самодержавством з

ноголосом на останньому словi. Воно не стало бонапартизмом, який у недавнiй

зарубiжнiй iсторiї був однiєю з форм контрреволюцiйної диктатури великої

буржуазiї. Бонапартиське росiйське самодержавство - це державна форма диктатури

крiпосникiв-помiщикiв, в умовах якої буржуазiя залишилася полiтичне

нерiвноправною. Основнi пiдвалини цього самодержавства були закладенi вже у

виборчому законi 3 червня 1907 р., який зумовив, що жодна з фракцiй Думи не

могла мати квалiфiкованої бiльшостi. Згiдно iз задумом в III Думi склалися двi

бiльшостi: чорносотенно-октябристська i октябристсько-кадетська.

Самодержавство виявилося неспроможним вирiшити завдання, яке воно вважало

головним, - забезпечити "заспокоєння" Росiї, попередити нове пiднесення

революцiйного руху. Воно не виконало i не могло виконати iсторичнi завдання, якi

стояли перед країною, оскiльки вдалося до методiв, властивих крiпосницькiй

державi, маючи на метi забезпечити збереження полiтичного всевладдя царату i

крiпосникiв-помiщикiв, "єдиної i неподiльної Росiї".

Четвертий^ перiод - самодержавство в роки свiтової вiйни, в

умора)ЗсГкиIпюкт^^сновою масованого використання вiйськ для придушення революцiйних

заворушень стали затвердженi царем 17 лютого 1906 р. новi Правила про призов

вiйськ для сприяння цивiльним властям. В них проголошувалося, що вiйська

призиваються "лише при крайнiй необхiдностi i при недостатностi полiцейських

засобiв". Але, як показує аналiз наступних пунктiв Правил, таких пiдстав було

дуже багато. Використовуючи Правила, царат перетворив армiю на знаряддя своєї

внутрiшньої полiтики.

Кримiнальне право. Новi нормативнi акти кримiнально-право-^ вого характеру були

спрямованi на посилення караль|юї_прлiтики розширення репресiй i посил?нн_я

кримiнальної вiдповiдальностi робiтникiв, селян i демократичної iнтелiгенцiї за

участь в страйках

349

антиурядових виступах, створеннi революцiйних партiй та органiзацiй.

Було надано чинностi главам Кримiнального уложення 1903 р. про державнi злочини.

В ньому мiстилися бiльш широкi диспозицiї

^статей пр^по^Iгiц^ШiгЗяОТиIiЗх пеРеДбачалася бiльш сувора вiдповiдальнiсть.

Крiм того, царськими указами було введено новi склади зло-_чинiв i посилена

вiдповiдальнiсть за деякi з них. Тимчасовими ( п,рааилам^^^що^^р^;?у_,^^бр^^

^встановлювадася_крлмшальна вiдповiдальнiсть - тюремне ув'язнення на рiзнi

строки i високий грошовий штраф. Царським указом вiд 2 грудня 1905 р.

передбачалася кримiнальна вiдповiдальнiсть у виглядi тюремного ув'язнення за

органiз^щiю-га-уцдсть в страйках на--длдiщцемст^в^^кi^ддii_лтзрмадське i

державне значення^ на залiзницях i в урядових установах.

 4. Суспiльно-полiтичний лад i право Галичини, Пiвнiчної Буковини та Закарпаття

На початку XX ст. в Галичинi, Буковинi та Закарпаттi капiталiзм переростає в

монополiстичну стадiю. Тут дiяли нафтовi, спиртовi, залiзничнi, цукровi та iншi

картелi. Провiдну роль в них вiдiгравав австрiйський капiтал. Картелi гальмували

економiчний розвиток захiдноукраїнських земель, прагнули пiдпорядкувати собi або

лiквiдувати галузi промисловостi, що конкурували з ними. На захiдноукраїнських

землях закрiпилася система жорстокої експлуатацiї, Заробiтна плата була

надзвичайно низькою, а умови працi робiтникiв - дуже важкими. Зростало

безробiття. У перiод, що вивчається, на захiдноукраїнських землях ще бiльше

посилилася класова диференцiацiя селянства. Розвиток капiталiзму в сiльському

господарствi здiйснювався тут "прусським шляхом". На початку XX ст. у крупних

землевласникiв-помiщикiв i церкви зосередилося 44% всiєї земельної площi. У той

же час в сiльському господарствi було зайнято 93,2% українського населення

Галичини, Буковини та Закарпаття*.

Соцiальне гноблення трудящих доповнювалося полiтичним безправ'ям i нацiональними

гнобленнями.

Див.: Компанiєць I. I. Становище i боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та

Закарпаття на початку XX ст. К, 1960. - С. 35-36, 42-43.

350

Погiршення умов працi трудящих захiдноукраїнських земель кликало до революцiйної

боротьби, що розгорталася пiд впливом революцiйного руху в Росiї.

Революцiонери-емiгранти, якi жили в Галичинi, пiдтримували тiснi контакти з

передовими робiтниками i прогресивною iнтелiгенцiєю галицьких промислових

центрiв, проводили серед них революцiйну агiтацiю.

Великий вплив на подальший розвиток революцiйного руху в Галичинi, Буковинi та

Закарпаттi мала революцiя 1905-1907 рр. Страйки, полiтичнi мiтинги, демонстрацiї

почастiшали i стали бiльш масовими. У 1905 р. число пiдприємств, охоплених

страйками, зросла в порiвняннi з 1900 р. майже у чотири рази. Вiдображаючи

настрiй народу, I.Франко писав: "Схiд Європи, i в цьому комплексi також наша

Україна, переживає зараз весняну пору, коли ламається лiд абсолютизму й

деспотизму, коли народнi сили серед страшних катастроф шукають собi новi

дороги"*.

Тема української незалежностi стала предметом дискусiї на сторiнках галицької i

буковинської преси. В нiй узяв участь, пiдготувавши серiю статей, I.Франко, який

своїм незаперечним авторитетом пiдтримував постулат незалежностi. Вiн вважав,

що, хоч iдеал нацiональної самостiйностi України за тодiшнiх умов мiг здаватися

поза межами можливого, все ж нацiонально-патрiотичним силам належало "вживати

всiх сил i засобiв, щоб наближатись до нього"**.

Рух за реформування виборчого права, що розгорнувся наприкiнцi 1905 - початку

1906 рр., охопив усi Схiдну Галичину. Збори, гомонiли в кожному селi, набувши

чiтко вираженого полiтичного характеру***. Прокуратура й суди виявили

надзвичайну активнiсть у переслiдуваннi й покараннi осiб, котрi брали участь у

полiтичних акцiях. Було засуджено тисячi людей - борцiв за соцiальне й

нацiональне визволення, якi вимагали загального виборчого права. Незважаючи на

розправи, революцiйний рух у захiдних областях не припинявся. Боротьба за

виборчу реформу не сходила з порядку денного.

Великих масштабiв набрав вiчевий рух 1905-1906 рр., який висунув гасла

демократизацiї виборчої системи. У вiчi, яке вiдбулося у Львовi 2 лютого 1906

р., взяло участь близько 50 тис. осiб, переважно селян. Пiд час виборiв,

проведених пiсля виборчої реформи 1907 р., українцi домоглися обрання до

Державної ради у

* Див.: Скакун О. Ф. Прогресивна полiтико-правова думка на Українi. (IX ст.

* 1917 р.). К, 1990.

** Iсторiя України: нове бачення. - Т. I. - С. 340.

*** Детальнiше про це див.: Кульчицький В. С. Вплив росiйської революцiї 1905

року на реформу виборчого права в Австро-Угорщинi // 50 рокiв першої росiйської

революцiї. Львiв, 1955. - С. 308-318.

351

Вiднi 27 представникiв вiд українських партiй (22 - вiд Галичини i 5 - вiд

Буковини), 29 - до крайових сеймiв (12 - в Галичинi i 17 - на Буковинi). Отже,

українцi дiстали можливiсть обстоювати свої

права в парламентi I сеймi*

Одночасно з новим виборчим законом було затверджено закон про

кримiнально-правовi постанови для охорони свободи виборiв i зборiв.

 5. Змiни у державному апаратi i правi в перiод першої свiтової вiйни

19 липня 1914р. Росiя вступила у вiйну на боцi Антанти проти Троїстого союзу. З

обох сторiн вiйна мала загарбницький, несправедливий характер.

За формою правлiння Росiйська iмперiя залишалась самодержавною монархiєю.

Реальна полiтична влада перебувала у царя i його уряду. Взаємовiдносини з

Державною думою i Державною радою царизм будував на фунтi Основних законiв 1906

р., активно використовувчи методи бонапартизму. Пiд впливом iмперiалiстичної

вiйни прискорився процес зрощування фiнансового капiталу з державним апаратом.

Буржуазiя очiкувала не тiльки воєнних надприбуткiв, а й допущення ЇЇ до керма

влади. Державна дума в цей час була фактично зведена до становища дорадчого

органу. Законодавство зосередилося в руках царського уряду,

державно-монополiстичних установ i, навiть, окремих мiнiстрiв. 24 липня 1914 р.

Радi мiнiстрiв були наданi надзвичайнi повноваження: право вирiшувати бiльшiсть

справ самостiйно вiд iменi царя, затверджувати "найпiдданнiшi доповiдi" та iн.

Значно посилилась особиста влада голови уряду i окремих мiнiстрiв. За перiод

вiйни Радою мiнiстрiв було затверджено 527 надзвичайних указiв**.

На початку вiйни виявилася нестача пального, сировини, обладнання, робочої сили

i продовольства. Це вимагало втручання держави в регулювання виробництва i

розподiлу воєнної продукцiї.

Нездатнiсть вести переможну вiйну вимушувала самодержавство i царську бюрократiю

бiльш широко спиратися на буржуазiю i

* Iсторiя України: нове бачення. - Т. I. - С. 340-341; Кугутяк М. Галичина:

сторiнки iсторiї. Iвано-Франкiвськ, 1993. - С. 105-106.

** Див.: Клеандрова В. М., Я к о в л е в Л. С. История государства й права

России ХУII-ХХ вв. (до октября 1917): курс лекций. М., 1992. - С. 97.

352

передавати частину военно-господарських справ громадським органiзацiям.

Для посилення свого впливу на полiтичне i економiчне життя країни буржуазiя i

обуржуазненi помiщики використовують органи земського та мiського

самоврядування. На з'їздi представникiв земств, що вiдбувся ЗО липня 1914 р.,

був створений Всеросiйський земський союз, який об'єднав земськi установи 41

губернiй, а 8-9 серпня 1914 р. того ж року - Всеросiйський мiський союз, який

складався з головного, обласних i мiських фронтових комiтетiв. Пiд час вiйни цi

два союзи розширили свою дiяльнiсть в галузi вiйськово-санiтарної справи i

постачання вiйськ. В липнi 1915 р. обидви союзи об'єдналися в Головний комiтет

Всеросiйського земського i мiського союзiв ("Земгор").

В травнi 1915 р. розпочалося формування воєнно-промислових комiтетiв, якi

вiдбивали iнтереси крупної i монополiстичної буржуазiї. Закон вiд 27 серпня 1915

р. закрiпив створення центрального i мiсцевих воєнно-промислових комiтетiв. Вони

отримали статус юридичної особи, хоч i "не могли переслiдувати комерцiйнi цiлi"

(однак наприкiнцi 1916 р. комiтети виконували 11% воєнних замовлень). Активнiсть

буржуазiї спонукала уряд приступити до формування державно-монополiстичних

органiв - Особливих нарад, закон про якi був прийнятий 17 серпня 1915 р. Наради

створювались за галузевим воєнно-промисловим принципом. Головною серед них була

Особлива нарада з оборони, в якiй головував воєнний мiнiстр (до ЇЇ складу

входили голови i члени Державної ради i Державної думи, вищi царськi сановники,

представники монополiстичної буржуазiї). Особливi наради отримали право

здiйснювати нагляд за заводами, розподiляти державнi замовлення i контролювати

їх виконання, визначати договiрнi зв'язки пiдприємств тощо.

В перiод сталися значнi змiни в системi вiйського управлiння i управлiння

територiями. З дня оголошення мобiлiзацiї набрало чинностi Положення про польове

управлiння вiйськами, затверджене 16 липня 1914р. Цим актом, а також особливими

Правилами про мiсцевостi, оголошенi на воєнному станi, визначилися повноваження

вiйськових властей та їх взаємовiдносини з державними органами.

Територiя, на якiй розгорталися i дiяли збройнi сили та їх тиловi установи,

складала театр воєнних дiй. Усе цивiльне управлiння цього театру

пiдпорядковувалося головним начальникам вiйськових округiв або вiйськовим

генерал-губернаторам. Райони воєнних дiй оголошувалися на осадному або воєнному

станi, решта мiсцевостей - у станi надзвичайної охорони. Командуючий армiєю мiг

вживати заходiв, пов'язаних iз забезпеченням громадського

I?" 353

порядку, державної безпеки, органiзацiєю оборонних робiт. Вiн мав право видавати

обов'язковi постанови з питань запобiгання порушенням громадського порядку i

державної безпеки, регулювання поштових i телеграфних зносин, дiяльностi

торговельних i промислових пiдприємств тощо. За порушення цих постанов на винних

накладалися стягнення у виглядi тюремного ув'язнення до 3 мiсяцiв або штрафу до

3 тис. крб. В рядi випадкiв могли призначатися й бiльш суворi стягнення.

Розширення повноважень вiйськових властей обумовлювалося воєнною обстановкою i

антивоєнними настроями в армiї i в тилу.

З початком вiйни Правобережна Україна стала театром воєнних дiй. Посада

київського, подольського i волинського генерал-губернатора була скасована. Був

проведений перерозподiл обов'язкiв вищих чинiв губернської адмiнiстрацiї. У

доповiдi мiнiстра внутрiшнiх справ Хвостова, зокрема, говорилося: "Звiльнити

губернаторiв ... вiд завiдування поточними справами, залишивши за ними загальне

управлiння губернiєю, i покласти на них вiдповiдальне спрямування i об'єднання

на мiсцях всiх заходiв i дiй, якi викликаються умовами воєнного часу...".

Завiдування поточними справами покладалося на вiце-губернаторiв.

В ходi вiйни посилювалися карально-охороннi функцiї губернської адмiнiстрацiї. 8

травня 1915 р. мiнiстр внутрiшнiх справ надiслав губернаторам телеграму, в якiй

вимагав "звернути найсерйознiшу увагу на настрої фабрично-заводських робiтникiв

i при виникненнi заворушень на окремих фабриках i заводах з'ясовувати їх

пiдстави...". Якщо "винними" в цих заворушеннях виявилися самi робiтники, слiд

було "негайно вживати до них найсуворiшiх заходiв у порядку охорони". Тодi ж

мiнiстр вимагав вiд губернаторiв посилити нагляд за "благонадiйнiстю" посадових

осiб сiльської адмiнiстрацiї.

Протягом всiєї вiйни, аж до останнiх днiв свого iснування, царат посилював

полiцейський апарат, оскiльки не покладався на армiю, яка швидко

революцiонизувалася. ЗО жовтня 1916 р. Микола II затвердив Положення про

посилення полiцiї в 50 губернiях iмперiї та про полiпшення службового i

матерiального становища полiцейських чинiв. Цим актом передбачалося iстотне

збiльшення рядового складу полiцiї в мiстах i повiтах, посилення її озброєння,

пiдвищення платнi. У великих мiстах створювалися полiцейськi резерви.

Воєнна обстановка потягла за собою змiни в системi судових органiв i порядку їх

дiяльностi. 20 липня 1914 р. була затверджена нова редакцiя IV роздiлу

Вiйськово-судоащчз статуту "Про суд у воєнний час,". Згiдно з ним в районi

театру воєнних дiй i в мiсце-

354

востях, оголошених на воєнному станi, створювалися полковi, корпуснi,

вiйськово-окружнi суди. За надзвичайних умов могли створюватися

вiйськово-польовi суди.

Вiйськовому суду пiдлягали вiйськовослужбовцi й особи, якi перебували при армiї,

а також жителi зайнятих росiйською армiєю територiй, за певнi види злочинiв. У

формуваннi вiйськових судiв виключна роль належала командуванню.

Пiсля заняття росiйськими вiйськами Схiдної Галичини i Буковини восени 1914 р.

на цiй територiї було органiзовано "Вiйськове генерал-губернаторство Галичина" в

складi новостворених Львiвської, Тернопiльскої, Перемишлянської та Чернiвецької

губернiй. У листопадi там розгорнуло свою роботу тимчасове жандармське

управлiння. Для нього були затвердженi значнi штати (зокрема, начальник

управлiння мав 12 помiчникiв: 3 - по мiсту Львову i 9 - по губернiях). Дiяло в

Галичинi i жандармське полiцейське управлiння залiзниць (воно мало 10

вiддiлень). Пiсля залишення росiйськими вiйськами зазначених територiй цi органи

були лiквiдованi. Змiна ситуацiї на театрi воєнних дiй призвела до створення в

серпнi 1916 р. "Вiйськового генерал-губернаторства в областях Австро-Угорщини",

де був поновлений каральний апарат.

Перша свiтова вiйна наклала свiй вiдбиток на соцiально-економiчне становище

народних мас захiдно-українських земель та їх визвольну боротьбу. Народнi маси

Галичини, Буковини та Закарпаття неоднозначне ставилися до приходу росiйських

вiйськ. Частина населення пов'язувала iз цим свої надiї на звiльнення вiд

австро-угорського гноблення. Мiж росiйськими солдатами, котрi перебували в

Галичинi, Буковинi i частинi Закарпаття, i мiсцевим населенням встановилися

дружнi стосунки. Це зближення вiдбувалося всупереч полiтицi царату, яка мала

iмперiалiстичний характер. Царськi властi розглядали Галичину й Буковину як

завойованi областi.

Полiтика царського уряду в Галичинi мала явно вираженi класовi i шовинистичнi

цiлi. Iнтереси трудящих краю вiдверто iгнорувалися на догоду мiсцевим

капiталiстам i помiщикам.

Пiсля вiдступу росiйських вiйськ австрiйськi властi рiзко посилили в країнi

полiтичний гнiт. На територiї Галичини дiяли численнi вiйськово-польовi суди. У

кожному повiтi дiяли каральнi загони жандармiв, якi чинили розправу з

населенням.

В перiод першої свiтової вiйни право змiнювалося пiд впливом

соцiально-економiчного i полiтичного розвитку країни. В цiлому за своєю суттю i

змiстом право все бiльше пристосовувалося до державно-монополiстичних iнтересiв

капiталiзму.

I:'" 355

Основнi принципи непорушностi права власностi зберiгалися i в роки вiйни. Однак

в умовах, коли приватна власнiсть суперечила загальнодержавним iнтересам,

держава обмежувала її. Так, сировина i матерiали, якi перебували у приватнiй

власностi, могли бути пiдданi реквiзицiї (вiдплатному вилученню). На територiях,

зайнятих росiйськими вiйськами, реквiзицiї були, як правило, безоплатними.

Активно використовувався секвестр - тимчасове вилучення у власникiв

малоперспективних збиткових пiдприємств з передачею їх у розпорядження державної

адмiнiстрацiї. У зобов'язальному правi в умовах вiйни в основному був збережений

принцип свободи договору, але за необхiдностi держава могла втручатися в

договiрно-господарськi вiдносини.

В умовах вiйни законодавство було доповнено новими складами злочинiв i внесено

змiни у чиннi норми. Так, невиконання постанов особливих нарад по оборонi тягло

за собою кримiнальне покарання. Були прийнятi закони, якi посилювали кримiнальну

вiдповiдальнiсть за ряд злочинiв: за умисне членоушкодження з метою ухилення вiд

служби, за пияцтво, виготовлення спиртних напоїв для продажу, за пiдвищення цiн

на продовольство тощо. Дезертири пiдлягали позбавленню всiх прав стану з

вiдправленням до каторжних робiт вiд 4 до 20 рокiв або стратi.

* * *

На розвиток державно-правових iнститутiв на початку XX ст. iстотний вплив

справили революцiйнi подiї 1905-1907 рр. i перша свiтова вiйна. Росiйський царат

i австро-угорський уряд були змушенi пiти на деякi поступки, проголосити

демократичнi права i свободи. Дещо змiнилася форма правлiння Росiйської iмперiї.

Всю силу державної машини правлячi кола використовували для збереження своїх

позицiй. Перша свiтова вiйна не внесла принципових змiн в державний механiзм i

право Росiйської i Австро-У горської iмперiй. Новостворенi державнi та

напiвдержавнi органи лише доповнювали бюрократичний апарат. I в Росiї, i в

Австро-Угорщинi наприкiнцi 1916 - початку 1917 рр. визрiла глибока революцiйна

криза.

356

Висновок

Iсторiя держави i права України, багатовiкової боротьби її народу за створення

своєї нацiональної державностi показує, що ця боротьба вiдбувалася у виключно

складних умовах. Доводилося постiйно протидiяти прагненню агресивних сусiдiв

запровадити на територiї України колонiальний режим, лiквiдувати не тiльки

паростки української нацiональної державностi, але навiть таке державне

утворення, як українська козацька республiка i держава Богдана Хмельницького.

Українська нацiональна державнiсть бере початок вiд могутньої середньовiчної

схiднослов'янської держави - Київської Русi. Ця стародавня державнiсть дала

змогу слов'янському етносу динамiчно розвиватися у соцiально-економiчному та

полiтичному аспектах, а християнство об'єднало етнос i в духовнiй сферi. Було

створено розвинену на той час правову систему, яка яскраво висвiтлена в

унiкальнiй пам'ятцi права - Руськiй правдi. Отже, було побудовано цивiлiзацiю,

яка нi в чому не поступалася захiдноєвропейськiй. Київська Русь була своєрiдним

мiстком мiж Заходом i Сходом. Вона прикрила собою вiд навали азiатських кочових

племен європейськi держави. Київська Русь цiною власної державностi захистила

народи Європи вiд монголо-татарської навали.

I з цього часу, протягом столiть, в серцi українського народу, його душi жила

iдея вiдродження сильної держави.

Iдея розбудови української нацiональної державностi розвивалася одночасно iз

формуванням української народностi. Вже Данила Галицького сучасники не без

пiдстав називали "українським королем".

У боротьбi з пiдступними намiрами Литви та Польщi, зазiханнями кримського хана

формувалася й мiцнiла козацька держава - Запорiзька Сiч. Вона й до сьогоднiшнiх

днiв зберiгається у пам'ятi народнiй як символ української державностi, яскравий

взiрець української державної iдеї, зразок самореалiзацiї народної волi.

Утвердження української державностi супроводжувалося формуванням самобутньої

правової системи, яка тривалi роки iснувала у формi українського звичаєвого

права, втiлювалася в нормативних

357

актах мiсцевих органiв влади в Українi, правi мiсцевого самоврядування,

вiйськовому козацькому правi. Про розвиненiсть українського права свiдчать

результати кодифiкацiйних робiт, розпочатi у 30-х роках XVII ст. пiд час

гетьманування Данила Апостола, коли був розроблений ряд оригiнальних за формою i

змiстом пам'яток права, зокрема "Екстракт Малоросiйських прав" 1767 р. - збiрка

нормативних матерiалiв державного i адмiнiстративного права та судочинства,

"Зiбрання Малоросiйських прав" 1807 р. - своєрiдний проект цивiльного кодексу.

Противники української державної суверенностi не раз намагалися зруйнувати

українську державнiсть. Але народна надiя нiколи незгасала. Гетьманування

Богдана Хмельницького, Iвана Мазепи, Павла Полуботка, конституцiя Пилипа Орлика,

"Iсторiя Русiв", "Товариство об'єднаних слов'ян, Кирило-Мефодiївське братство

велетнiв нацiонального руху України - Тараса Шевченка, Миколи Костомарова,

Пантелеймона Кулiша, працi Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського, Iвана

Франка, програмнi положення українських полiтичних партiй на початку XX ст. -

все це й багато iншого переконливо свiдчать про споконвiчну надiю народу України

вiдродити свою державу. Але росiйський царат послiдовно подавляв українську

нацiонально-державну iдею.

Новий спалах боротьби та, на жаль, тiльки тимчасовi перемоги у вiдродженнi

української нацiональної державностi почався пiсля Лютневої демократичної

революцiї 1917 р. Важливою вiхою на цьому шляху стало проголошення Української

Народної Республiки у листопадi 1917 р. Але процес розбудови незалежної

демократичної держави був припинений тоталiтарним радянським режимом. Сiм

десятирiч Україна входила до складу колишнього Союзу РСР. її державнiсть в цей

перiод мала переважно формальний характер.

Лише у 1991 р. Україна остаточно стала незалежною державою. Перебудовуються

державнi структури, формується нове демократичне право, прийнято Конституцiю

суверенної України. На полiтичнiй картi свiту з'явилася нова незалежна країна

європейського рiвня, визнана майже 140 державами. Проблеми iсторiї держави i

права України з 1917 по 1996 р. розглядаються у другiй частинi пiдручника.

358

ХРОНОЛОГIЯ

найважливiших подiй

в iсторiї держави i права України

УII-III ст. до н.е. VII-Уст. до н.е.

480- 438рр. до н.е. I-II ст. н.е.

VI ст.

V-УПст. УI-УIIст.

VI- VII ст.

VIII-IX ст.

882р.

ХI-ХП ст. 882-912 911, 944, 971 912-945 945-969

969-972

980-1015

988

1019-1054

10-30-тi рр. XI ст.

50-60-тiрр. XI ст.

1113-1125

1113

1125-1132

1185

1199

1223

1237-1240

1228-1264

1255

Початок XIV ст.

1339

Скiфська держава

Заснування античних мiст-держав у Пiвнiчному Причорномор'ї (Ольвiя, Феодосiя,

Пантiкапей та iн.) Заснування Боспорського царства

Першi писемнi вiдомостi античних авторiв (Плiнiй Старший, Тацит) про слов'ян

(венедiв)

Вiдомостi про слов'ян - антiв i склавiнiв (Прокопiй Кесарiйський, Iордан та iн.)

Розселення схiдних слов'ян Поява мiст у схiдних слов'ян

Першi схiднослов'янськi полiтичнi об'єднання (союзи племен)

Формування державностi у схiдних слов'ян. Об'єднання слов'янських князiвств у

"союз союзiв" - Русь з центром у Києвi. Переростання приднiпровського "союзу

союзiв" Русь у об'єднання "Руська земля" Утворення Давньоруської держави -

Київської Русi Київська Русь Князювання Олега в Києвi Русько-вiзантiйськi

договори Князювання Iгоря

Регентство дружини Iгоря Ольги вiд iменi малолiтнього сина Святослава

Князювання Святослава Iгоревича Князювання Володимира Снятославича Запровадження

християнства на Русi як державної релiгiї Князювання Ярослава Володимировича

Мудрого в Києвi "Правда Ярослава" "Правда Ярославичiв" Князювання Володимира

Мономаха Устав Володимира Мономаха Князювання Мстислава Володимировича Вперше

згадується назва "Україна" (Iпатiївський лiтопис)

Об'єднання волинським князем Романом Мстиславичем Галицької землi i Волинi в

єдине Галицько-Волинське князiвство

Поразка руських дружин на р.Калцi в битвi з ординцями Навала орд Батия на Русь

Князювання Данила Романовича Коронування Данила Галицького польським легатом

Заснування за днiпровськими порогами козацьких сiчей Одним iз перших в Українi

магдебурзьке право одержало м.Сянок

359

1340

1356

1385

1413

1433

1434

1438

1444

1452

1454

1462

1468

1471

80-тi рр. XV ст.

1494-1497 Друга половина XV ст.

Кiнець XV ст. 1501

1529 1543 30-тi рр. XVI ст.

1556

1557

1566

1569

1572

1572

1588

1590

1591-1593' 1594-1596 360

- Припинення iснування самостiйного Галицько-Волинсь-кого Князiвства

- Надання Львову магдебурзького права

- Кревська унiя мiж Литвою i Польщею

- Городельська унiя

- Утворення Руського воєводства. Органiзацiя в українських землях земських i

гродських судiв Утворення Подiльського воєводства. Розповсюдження на Галичину й

Захiдне Подiлля "польского права" Надання м.Кремiнець магдебурзького права

Надання м.Житомир магдебурзького права Включення до складу Великого князiвства

Литовського Волинського князiвства Нешавськi статути

Утворення у складi Польського королiвства Белзького воєводства. Введення на його

територiї гродських i земських судiв

Статут (Судебник) Казимира

Скасування Київського князiвства. Призначення до Києва литовського намiсника

Виникнення в Українi братств - громадських органiзацiй православного мiщанства

Надання Києву магдебурзького права Виникнення козацтва внаслiдок заселення

пiвденно-схiдних окраїн України

Поширення на Україну фiльваркової системи сiльського господарства

Привiлей Литовського князя Олександра волинськiй шляхтi з дозволом чинити їй суд

над пiдлеглим населенням

I Литовський статут

Остаточне закрiпачення українських селян Виникнення Запорiзької Сiчi

"Статтi магдебурзького права" Бартоломея Троїцького "Устава на волоки"

Сигiзмунда II Августа i волочка помiра

II Литовський статут

Люблiнська унiя. Об'єднання Польщi та Литви в єдину

державу - Речь Посполиту. Приєднання до Польщi Пiд-

ляшшя, Київщини, Волинi, Брацлавщини

Формування козацького реєстрового вiйська, прийнятого

на державну службу для охорони пiвденних кордонiв Речi

Посполитої

"Генрiкови артикули"

III Литовський статут

Прийняття польським сеймом ухвали "Порядок щодо

низовцiв й України"

Повстання "виписчикiв" пiд проводом К.Косинського Повстання С.Наливайко

1596

1616-1622 1620

20-тi рр. XVII ст. 1637-1638

1638

1648-1654 1648, 21 сiчня

1648, ЗО сiчня 1648-1657 1648, лютий 1648, 5-6 травня 1648, 16 травня

1648, червень

1648. IЗ вересня

1649. сiчень-лютий

1649, 17 квiтня 1649, червень

1649, 5-6 серпня

1649. 8 серпня

1650. лютий - березень 1650, вересень 1650

1651, лютий

1651, 18-30 червня -1651, 18 вересня 1652-1709

1652. 22-23 травня -

1653. I жовтня

1654, 8 сiчня

Брестська унiя православної церкви України i католицької церкви Польщi на умовах

залежностi вiд папи римського

Гетьманство Петра Конашевича-Сагайдачного Посольство Вiйська Запорiзького i

гетьмана Сагайдачного до росiйського уряду Полковий подiл України

Селянсько-козацьке повстання пiд проводом Я.Остряни-цi

"Ординацiя Вiйська Запорозького реєстрового" - обмеження прав реєстрового

козацтва

Визвольна вiйна українського народу проти польсько-шляхетського панування

Повстання козакiв на чолi з Богданом Хмельницьким у Запорiзькiй Сiчi. Початок

визвольної вiйни Обрання Б.Хмельницького гетьманом України Гетьманство

Б.Хмельницького

Союзний договiр Б.Хмельницького з кримським ханом Перемога повстанцiв пiд

Жовтими Водами Розгром польсько-шляхетських вiйськ пiд Корсунем. Проголошення

Б.Хмельницького гетьманом усiєї України

Перший лист Б. Хмельницького до росiйського царя з проханням прийняти Україну

пiд протекторат Росiї Перемога армiї Б.Хмельницького пiд Пилявцями Посольство Б

Хмельницького до Москви на чолi з С.Му-жиловським

Перше росiйське посольство в Українi (Чигирин) Посольство в Росiю на чолi з

чигиринським полковником Ф.Вешняком

Розгром польсько-шляхетських вiйськ пiд Зборовом Зборiвський мирний договiр

Повстання козакiв пiд проводом Худолiя на Запорiжжi

Договiр про союз Молдавiї з Україною

Грамота царя Олексiя Михайловича про безмитну торгiвлю українцiв у росiйських

прикордонних мiстах Земський собор у Москвi. Ухвала собору про згоду прийняти

Україну пiд протекторат Росiї Битва пiд Берестечком. Поразка повстанської армiї

Бiлоцеркiвський мирний договiр Чортомлицька Сiч

Перемога армiї Б.Хмельницького пiд Батогом Рiшення Земського собору у Москвi про

прийняття України "пiд високу государеву руку" та оголошення вiйни шляхетськiй

Польщi

Переяславська рада. Прийняття рiшення про входження України пiд протекторат

Росiї

361

1654, березень - Березневi статтi або Статтi Богдана Хмельницького. Переговори в

Москвi про встановлення правового статусу України

1654-1667 - Вiйна Росiйської держави з шляхетською Польщею

1657, 27липня - Смерть Б.Хмельницького

1657-1659 - Гетьманство Iвана Виговського

1657-1658 - Народнi повстання пiд проводом М.Пушкаря i Я.Бараба-ша в

Лiвобережнiй Українi проти Виговського

1659-1663 - Гетьманство Юрiя Хмельницького

1659 - Переяславськi статтi

1663-1722 - Дiяльнiсть Малоросiйського приказу

1663-1668 - Гетьманство Iвана Брюховецького в Лiвобережжi

1663-1665 - Гетьманство Павла Тетерi в Правобережжi

1665-1676 - Гетьманство Петра Дорошенка в Правобережжi

1667 - Андрусiвське перемир'я мiж Росiйською державою i Польщею

1668-1672 - Гетьманство Дем'яна Многогрiшного в Лiвобережжi

1669 - Глухiвськi статтi

1672-1687 - Гетьманство Iвана Самойловича

1686 - "Вiчний мир" мiж Росiєю i Польщею

1687 - Коломацькi статтi

1687-1706 - Гетьманство Iвана Мазепи

1701 - Унiверсал гетьмана Мазепи про запровадження в Лiвобережжi дводенної

панщини

1707 - Таємний договiр гетьмана Мазепи iз шведським королем Карлом XII

1708, жовтень - Перехiд гетьмана Мазепи на бiк Карла XII

1708, жовтень - Грамота Петра I запорожцям

1708-1709 - Перебудова органiв влади i управлiння на мiсцях

1708-1722 - Гетьманство Iвана Скоропадського

1709 - Зруйнування Петром I Запорiзької Сiчi

1709 - Призначення царським урядом свого резидента при гетьманському урядi

1709, 27 червня - Полтавська битва

1710 - Обрання частиною козакiв на радi в Бендерах гетьманом Пилипа Орлика

1710 - "Пакти i Конституцiя прав i вольностей Запорозького Вiйська"

1712 - Конституцiя Української держави П.Орлика

1716 - "Краткое изображенис процессов"

/722-7727 - Малоросiйська колегiя I

1722-1723 - Павло Полуботок - наказний гетьман Лiвобережної України

/727-1734 - Гетьманство Данила Апостола в Лiвобережжi

1728, 22 серпня - "Решительньїе (конфирмованньїе) пунктьi"

1734 - Нова Сiч

1734 - Лiквiдацiя гетьманства. Утворення "Правлiння гетьманського уряду"

562

1734-1750

1743

1744-1745

1747

1750-1758

1750-1764 1754

1760

1762, 1765-1775

1764

1764

1765

1767

1768

1783, 3 травня

1785

1786

1796

1807

1813

1817

1837

1840-1842

1842

1845

Дiяльнiсть "Правлiння гетьманського уряду" в Лiвобережнiй Українi "Права,

за.якими судиться малоросiйський народ"

Рух опришкiв пiд проводом О.Довбуша Царський манiфест "О бьiтии в Малороссии

гетьману по прежним правам й обьїкновениям" Збiрник Ф.Чуйкевича "Суд й расправа

в правах малорос -сийских"

Гетьманство Кирила Розумовського

Вiдмiна внутрiшнiх митних кордонiв мiж Росiєю i Україною

Унiверсал гетьмана К. Розумовського про обмеження переходiв селян у Лiвобережнiй

Українi Петро Калнишевський - останнiй кошовий Залорiзької (Нової) Сiчi

Збiрник В.Кондратьєва "Книга, Статут й прочие права малороссийскис"

Утворення Малоросiйської колегiї II Манiфест Катерини II про лiквiдацiю

козацьких полкiв у Слобiдськiй Українi. Утворення Слобiдсько-Української

губернiї

"Зкстракт малороссийских прав"

Повстання у Правобережнiй Українi пiд проводом М.Залiзняка

Царський манiфест про лiквiдацiю Запорiзької Сiчi Запровадження в Українi

"Установлення про губернiї" Задунайська Сiч

Подiл Лiвобережної України на намiсництва Остаточна лiквiдацiя полково-сотенного

устрою в Українi

Указ Катерини II про заборону переходiв селян в Лiвобережнiй Українi. Юридичне

закрiпачення селян "Жалувана грамота" Катерини II дворянству. Зрiвняння в правах

української старшини з росiйським дворянством "Зкструкт из указов, инструкций й

учрсждсний Правите -льствующего Сената"

Поширення загальноросiйського адмiнiстративного устрою на територiю України.

Губернiї та генерал-губернаторства

"Зiбрання Малоросiйських прав". Введення комерцiйних судiв

Повстанський рух пiд проводом У.Кармелюка Утворення вiйськових поселень в

Українi "Звiд мiсцевих законiв захiдних губернiй". Реформа графа Кисельова

Введення на територiї України зводу законiв Росiйської iмперiї

Царський указ про зобов'язаних селян. Закон про майорати Уложення про покарання

кримiнальнi та виправнi

363

1845-1848

1861. лютий

1862. 25 грудня 1864

1864 1867 1870 1874 1881, 14 серпня

1881, грудень

1880-1883

1882-1897

1889, 12 липня

1890

1903

1905, серпень 1905, жовтень -грудень 1905, жовтень

1906,

1906,

1906,

1906,

1906,

1907

1907,

1907,

4 березня 23 квiтня 27 квiтня 8 липня

19 серпня листопад

20 лютого З червня З червня

1907, 1 листопада

- 1912, 3 червня 1910, червень

1911

1912, 15 листопада

- 1917, 25 лютого

- Укази царя Миколи II щодо селянства

- Затвердження Олександром II манiфесту та "Загального положення про селян,

звiльнених вiд крiпосної залежностi". Селянська реформа

Тимчасовi правила про устрiй полiцiї в мiстах та повiтах губернiй

- Земська реформа. Положення про губернськi та повiтовi земськi установи

- Судова реформа Положення про корпус жандармiв

- Мiська реформа Вiйськова реформа

- Положення про заходи до охорони державного порядку та громадського спокою

Закон про обов'язковий викуп селян

- Реорганiзацiя центрального апарату полiтичної полiцiї Фабричне законодавство

- Закон про земських дiльничих начальникiв Земська контрреформа

Кримiнальне уложення. Закон про повiтову полiцейську варту

Урядовi манiфести про утворення Державної думи Утворення Рад робiтничих

депутатiв в Українi

Царський манiфест "Про удосконалення державного ла-

ДУ"

Тимчасовi правила про товариства та спiлки

Нова редакцiя Основних державних законiв

Дiяльнiсть I Державної думи

Царський указ про створення воєнно-польових судiв Царський указ про вiльний

вихiд iз селянської громади Положення про охороннi вiддiлення Дiяльнiсть II

Державної думи

Державний (третьочервнсвий) переворот. Царський манiфест про розпуск Державної

думи. Змiна виборчого закону Дiяльнiсть III Державної думи

Закон про право закрiплення землi в приватну власнiсть i про вихiд на хутори та

вiдруба

Поширення земських установ на Правобережну Україну Дiяльнiсть IV Державної думи

364

<< | >>
Источник: Рогожин А.Й.. Історія ДЕРЖАВИ I ПРАВА УКРАЇНИ У 2-х частинах. Частина 1. Київ - 1996. 1996

Еще по теме СУСПIЛЬНО-ПОЛIТИЧНИЙ ЛАД I ПРАВО УКРАЇНИ В ПЕРIОД З ПОЧАТКУ XX ст. до 1917 р.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -