<<
>>

3. Державний устрій (лад) України

Державний устрій (лад) України включає такі складові:

а) форму держави та її конституційне закріплення;

б) характеристику України як демократичної держави;

в) визначення України як суверенної незалежної держави;

г) конституційне закріплення України як правової держави; ґ) характеристику України як соціальної держави.

У попередніх параграфах було з'ясовано сутність загальних засад конституційного ладу в Україні, які стосуються як конституційного закріплення державного устрою держави, так і основних принципів організації в Україні громадянського суспільства.

Щоб з'ясувати питання про державний устрій України, необхідно визначити, які конституційно-правові норми закріплюють форму Української держави, а також регулюють систему політико-правових, економічних і соціальних відносин.

Як відомо, форма держави визначається шляхом з'ясування питання про її державний устрій, форму правління та державний режим.

Державний устрій України — це її територіальна організація, яка характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами.

Відомо, що за формою державного устрою держави поділяються на дві групи — унітарні (прості) і федеративні Окладні). Унітарною вважається держава, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав.

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна е унітарною державою.

-103-

її територія поділяється на підставі ст. 133 Конституції на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які у сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних адміністрацій на відповідній території та представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні (статті 118, 119, 140 та 141

Конституції).

До системи адміністративно-територіального устрою входить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України (статті 133 і 134 Конституції).

Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади — парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо.

За формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конституції), її головною ознакою, на відміну від монархії, є виборність і змінюваність глави держави. До інших ознак слід віднести: відмова від здійснення державної влади на підставі спадкування; утворення державних органів на основі поєднання інтересів державної влади та непорушності громадянських свобод; формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк дії, визначений Конституцією.

Республіканська форма правління безпосередньо пов'язана з демократією як свободою для всіх, а демократія у свою чергу іманентне притаманна республіці.

Відомі два види республіки — президентська і парла-ї

ментська.

Перша характерна тим, що поєднує в одних руках повж важення глави держави і глави уряду, обираючи президент шляхом прямих або непрямих виборів і формуючи уряд п< запарламентським способом.

У другої в основу системи вищих органів державної ди покладено принцип верховенства парламенту, який рює уряд і контролює його діяльність.

-104-

Існують і змішані форми правління: парламентсько-президентські і президентсько-парламентські.

До числа останніх належить і Україна.

Специфіка напівпрезидентської республіки в Україні полягає у тому, що Конституція передбачає міцну президентську владу у поєднанні з окремими рисами парламентської республіки, зокрема надання згоди парламентом на призначення Президентом Прем'єр-міністра України, здійснення контролю за діяльністю уряду (пункти 12 і 13 ст. 85 Конституції), можливість розпуску Верховної Ради Президентом України (ч. 2. ст. 90 Конституції).

Сполучення двох форм правління спостерігається також у порядку обрання Президента: він обирається загальним голосуванням, що характерно для президентської форми, на відміну від парламентської, за якої Президент обирається парламентом.

По-друге, Президента Конституцією України наділено повноваженнями, які дозволяють йому діяти незалежно від будь-якої влади.

По-третє, поряд з Президентом діє Уряд України, який лише певною мірою відповідальний перед парламентом (у цьому відмінність напівпрезидентської форми правління від президентської).

За формою державного режиму Україна є демократичною державою (ст. 1 Конституції).

Демократизм Української держави знаходить своє вираження у забезпеченні народного волевиявлення; принципу розподілу влад; політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності; місцевого самоврядування.

У ст. 1 Конституції Україна характеризується як демократична держава, тобто держава народу, його влади, У ч. 1 ст. 5 Конституції зазначається, що єдиним джерелом державної влади є народ.

Проте, державна влада не єдина форма влади народу. Другою її формою є місцеве самоврядування, органи якого не входять до системи органів державної влади. Тому народ України здійснює належну йому владу як безпосередньо, так і через органи державної влади і органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 5 Конституції).

Залежно від форм волевиявлення народу розрізняють представницьку і безпосередню демократію.

-105-

Перша полягає в тому, що державна влада здійснюється через виборних повноважних представників, які приймають відповідні нормативні акти на підставі волі тих, кого вони представляють: весь український народ або населення, яке мешкає на відповідній території (статті 69 і 70 Конституції). Друга є формою безпосереднього волевиявлення народу або певних груп населення. Народне волевиявлення згідно зі статтями 69—74 Конституції України здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії. Основоположним принципом демократичної організації держави, найважливішою передумовою здійснення іншого принципу — верховенства права, є принцип розподілу влади. Згідно зі ст. 6 Конституції України єдина державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Цей принцип передбачає не лише демонополізацію влади, а й взаємозалежність і взаємодію всіх гілок влади, за яких жодна з них не у змозі підкорити собі іншу. Це можливо на підставі впровадження в життя системи стримувань і противаг, спрямованої на виключення можливості превалювання однієї влади над іншою.

Здійснення демократії неможливе, якщо вона не базується на принципі політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст. 15 Конституції). Цей принцип виключає можливість Існування в країні державної або іншої обов'язкової для всіх ідеології; створює можливості впливати на політичний процес громадським об'єднанням, діяльність яких пов'язана з політикою, але в рамках Конституції України. "Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України", — зазначається у ст. 15 Конституції.

Політичний плюралізм — це свобода політичних думок і політичних дій, які здійснюються завдяки діяльності політичних партій, громадських організацій, масових рухів, що беруть участь у політичному процесі. Тому визначення правового статусу цих об'єднань — важлива умова реалізації

цього принципу.

Нарешті, важливою складовою демократизму України еІ визнання і гарантування місцевого самоврядуванні (ст. 7 Конституції), оскільки основою демократії як формі держави та засобу правління є ідея політичної свободи, І виявляється на підставі принципу самовизначення і само]

-106-

равління не лише людини, народу, а й окремої територіальної громади, яка вирішує питання місцевого значення як безпосередньо, так і через представницькі та виконавчі органи, форми безпосередньої демократії на місцях (місцеві референдуми, збори громадян та ін.), органи територіального громадського самоуправління.

Слід зазначити, що конституційні норми, які характеризують Україну як демократичну державу, повною мірою не реалізуються, а іноді порушуються. Зокрема, народ як носій суверенітету і єдине джерело влади насправді усувається від реальної влади, внаслідок того, що сучасні вибори не відображають повною мірою волю народу.

Не реалізується повною мірою і принцип розподілу влади, оскільки пануючою і безконтрольною є лише виконавча влада і президентська влада, яка панує над іншими гілками влади.

По суті, не повною мірою діють і конституційні норми, які стосуються місцевого самоврядування.

Отже, становлення справді демократичної Української держави справа майбутнього, вирішення якої вирішальною мірою залежить від народу.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною державою. Суверенність (від нім. Зошге-гапіШ, франц. Зоиуегаіпеіе) — верховна влада, верховенство і незалежність влади.

Суверенітет — властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати власні завдання, функції і повноваження на своїй території та за її межами у міжнародному спілкуванні.

В Конституції України розрізняють: державний, національний і народний суверенітет.

Під державним суверенітетом розуміється верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері. Верховенство і незалежність як суверенні властивості державної влади виражають її політико-правову сутність і виявляються у відповідних формах у внутрішній і зовнішньополітичній діяльності держави. Як найважливіші властивості державної вла-Ди вони являють собою якісну приналежність держави, яка характеризує її політико-правову сутність.

Суверенітет держави виявляється у верховенстві, єдності і незалежності державної влади.

-107-

Верховенство державної влади — це такий стан влади, за якого над нею не панує ніяка інша влада. Державна влада обмежена лише правом. Верховенство державної влади робить її єдиною політичною владою, виключаючи саме існування поряд з суверенною владою будь-якої іншої політичної влади.

Верховенство також полягає у правильному встановленні в суспільстві єдиного правопорядку, правоздатності державних органів і громадських об'єднань, наділенні правами, свободами та обов'язками службових осіб і громадян. Воно передбачає самостійність державної влади всередині країни та її незалежність від влади будь-якої іншої держави.

Єдність державної влади виявляється у наявності єдиного органу або системи органів, які здійснюють державну владу. Юридичні ознаки цієї влади полягають у тому, що загальна компетенція всієї системи органів, які здійснюють державну владу, охоплює всі повноваження, необхідні для здійснення завдань і функцій держави, а різні за своїм призначенням органи, які належать до цієї системи, не можуть приписувати одним і тим самим органам за одних і тих самих обставин взаємовиключаючі правила поведінки.

Міждержавне спілкування є зносинами суверенних держав. У сфері зовнішньополітичної діяльності кожна держава не може не враховувати суверенітету інших держав, тому спілкування держав здійснюється у формі їх взаємних погоджень. Основою підкорення державами своїх дій певним галузям відносин, тим чи іншим правилам, які з моменту укладення відповідної угоди, за умови ратифікації її парламентом, стають обов'язковими для цих держав, є міжнародне право. Існує органічний зв'язок і тісна погодженість внутрішнього верховенства державної влади і зовнішної незалежності: зовнішня незалежність державної влади во вне обумовлена самим фактом її верховенства всередині держави. У той же час верховенство державної влади неможливе без її незалежності — необхідної умови верховенства.

Отже, незалежність також є властивістю державної влади, яка означає самостійність держав у взаємовідносинах з іншими державами.

Незалежність України була проголошена Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. і під-

-108-

тверджена рішенням всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 р.

Державний суверенітет реалізується у функціонуванні держави на основі статей 1 і 5 Конституції України, її законодавчих, виконавчих і судових органів (ст. 6), а також у правовій системі держави. Відносини, які становлять сутність суверенітету, визначаються політичною і економічною системами суспільства, громадянськими підвалинами держави.

Національний суверенітет полягає у повновладді нації, її політичній свідомості, реальній можливості визначити характер свого національного життя, включаючи перш за все можливість самовизначення (політичного), аж до визначення і утворення самостійної держави, що і зробив народ України 1 грудня 1991 р., проголосивши свою незалежність на всеукраїнському референдумі. Кожна нація має право визначати свою долю, вирішувати питання національно-державної організації, вийти або увійти до складу іншої держави, створити власну державу. Кожна нація має право зберігати і вільно розвивати власну мову, звичаї, традиції, відповідні національні установи.

Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою України є українська мова. Україна забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.

У роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей, можуть використовуватися, поряд з державною мовою, й інші національні мови.

Україна виявляє державну турботу про вільний розвиток і вживання усіх національних мов, якими користується населення республіки. Порядок застосування української та інших мов в Україні визначається законом.

^ Національний суверенітет слід розуміти і як демократичний принцип, відповідно до якого кожна нація має право на вільний самостійний національний розвиток. Утворення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до іншої Держави або об'єднання з нею, встановлення іншого політичного статусу, який вільно визначається народом, є заео-ами здійснення цим народом права на самовизначення.

-109-

Суверенітет народу полягає в тому, що народ має юридичні, політичні і соціально-економічні засоби, які забезпечують його участь в управлінні справами держави. Конституція України законодавчо закріплює ці засоби у формі всеукраїнського і місцевого референдумів, всенародних обговорень проектів законів, виборів, народної законодавчої ініціативи та інших формах безпосередньої демократії.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україна є правовою державою. Сутність правової держави полягає в демократизмі, народному суверенітеті як єдиного джерела державної влади і в підпорядкованості держави суспільству. Основним у правовій державі є її підпорядкованість праву, захист громадян від можливого свавілля з боку держави та її органів.

Атрибутами правової держави є: розподіл влад, незалежність суду, законність діяльності всіх органів держави, правовий захист людини і громадянина державною владою.

Для правової держави характерно те, що вона добровільно обмежує державну владу Конституцією як основним засобом такого обмеження і законами.

Тому найважливішим принципом правової держави є принцип верховенства права (ст. 8 Конституції). Верховенство права означає перш за все верховенство закону, його загальність, утвердження його панування.

Завдяки закону закріплюються всі норми, життєво необхідні для держави: народне волевиявлення, народний суверенітет, статус людини і громадянина, конституційної держави та інші загальні засади конституційного ладу, закріплені на вищому законодавчому рівні — конституційному. На основі конституційної держави будується і механізм законності у правовій державі, пряма дія норм конституції, а закони та інші нормативно-правові акти (підзаконні) повинні прийматися на основі та відповідати Конституції (ст. 8).

Правова держава повинна мати власну конституцію — основу національної правової системи, що має бути оформлена у вигляді нормативно-правового документа, який зобов'язує відповідні органи здійснювати державну владу на основі порядку, встановленого Конституцією.

Україна як член світового співтовариства визнає частиною її національного законодавства чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надає Верховна Рада України (ст. 9 Конституції).

-110-

Панування закону — головна ознака правової держави. Основним завданням такої держави є формування цілісної системи національного законодавства, яка охоплювала б усі сфери життя суспільства, причому норми права мають бути рівні для всіх громадян.

Тому, згідно зі ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантуються.

Для правової держави характерні такі її взаємовідносини з громадянами, за яких держава, її органи, службові особи підкоряються всьому суспільству, відповідають перед людиною. Звідси — пріоритет особи у взаємовідносинах між людиною і державою.

Виходячи з цього, коли правова держава приймає закон, вона покладає на себе обов'язки перед громадянами і повинна визначити конкретні правові види відповідальності державних органів і посадових осіб за свою діяльність. Держава, якщо вона правова, повинна нести перед народом політичну, правову і моральну відповідальність за повне виконання своїх обов'язків.

Не менш важлива для правової держави і відповідальність громадян перед державою і суспільством.

Згідно зі ст. 1 Конституції, Україна є соціальною держа* вою, тобто такою, головним завданням якої є досягнення такої стадії прогресу, яка основана на закріплених правом принципах соціальної рівності, загальної солідарності та взаємної відповідальності. Соціальна держава покликана допомагати бідним, хворим, слабким, впливати на справедливий розподіл економічних благ в дусі принципу справедливості з метою забезпечення кожному гідних умов його життя.

Соціальна держава прагне забезпечити кожному громадянинові:

— необхідний прожитковий мінімум;

— соціальну рівність як альтернативу соціальній нерівності;

— соціальне забезпечення.

Засобами досягнення цього є соціальна політика держави, яка має визначатися у відповідних загальнодержавних програмах України (ч. 6 ст. 85 Конституції) і являє собою частину загальної політики держави, що регулює відносини між соціальними групами, між суспільством у ці-

-111-

лому та його членами, пов'язані зі змінами в соціальній структурі суспільства, зі зростанням добробуту громадян, покращенням їх життя, задоволенням їх матеріальних і духовних потреб, вдосконаленням способу життя.

Головне завдання соціальної політики — досягнення добробуту людини і суспільства, забезпечення рівних і справедливих можливостей розвитку особи.

Виходячи з цього завдання, основними принципами соціальної політики є:

— охорона праці і здоров'я людини (ч. 4 ст. 43 і ст. 49

Конституції);

— встановлення гарантованого мінімального розміру оплати праці, не нижчого від визначеного законом (ч. 4 ст. 43 Конституції);

— забезпечення державної підтримки сім'ї, материнства, дитинства, інвалідів та людей похилого віку (ч. З ст. 24 і ст. 46 Конституції);

— розвиток системи соціальних служб (ст. 46 Конституції);

— встановлення державних пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, які мають забезпечити рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. З ст. 46 Конституції України).

<< | >>
Источник: О. Ф. Фрицький. Конституційне право України: Підручник. — К: Юрінком Інтер. - 536 с.. 2003
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме 3. Державний устрій (лад) України:

  1. 3. Державний устрій (лад) України
  2. СУДОУСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ. ЧАСТИНА ІІ. МОТИВИ ДО ПРОЕКТУ 1931
  3. 1.1. Законодавство про землеустрій: становлення та його розвиток
  4. Розділ II. Утворення Української Народної Республіки. Державний лад і право УНР. III Універсал Центральної Ради (7 листопада 1917 р.)
  5. Конституція України (28 червня 1996 р.)
  6. Розділ 7. Державна служба в українських регіонах Австрійської (Австро- Угорської) монархії (1772-1918 рр.)
  7. Державна модель Гетьманату: структура владно-управлінських інститутів
  8. Основні риси державного права.
  9. Тема 9. Суспільно-політичний устрій і право на українських землях у складі імперій
  10. Тема 15. Радянська державність і право в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.
  11. Організаційно-правові основи діяльності українського повстанського руху
  12. § 2. Суспільний устрій
  13. § 1. Українська Центральна Рада - вищий представницький орган УНР
  14. § 3. Верховна Рада Української РСР
  15. Державний устрій Г алицько-Волинської держави
  16. Державний устрій Великого князівства Литовського
  17. «ПЕРША» УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (період Центральної Ради)
  18. «ДРУГА» УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (період Директорії)
  19. Суспільний лад на українських землях. Oстанки давного політичного устрою
  20. Люблинська Унія 1569p. Політично-суспільний лад на Україні. Національний рух на українських землях. Берестейська Унія 1596р.Укра- їнський народ і козаччина.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -