<<
>>

Тема 10. Державний лад і право Української Народної Республіки періоду Центральної Ради

Утворення Центральної Ради. Державне будівництво УНР.

Перемога Лютневої 1917 р. буржуазно-демократичної революції й повалення самодержавства в Росії привели до кардинальних змін у суспільно- політичному устрої.

Найвищим органом влади до скликання Установчих зборів став Тимчасовий уряд у Петрограді, який проголосив демократичні свободи і розпочав реорганізацію органів управління.

На хвилі народного піднесення і згуртування національних сил у Києві 34 березня 1917 р. було створено Центральну Раду. До неї увійшли українські соціалісти, представники робітничих, солдатських, студентських організацій, профспілок, кооперативів, духовенства та ін. Г оловою Ради 7 березня було обрано видатного історика і громадського діяча М. Г рушевського. На початку свого існування Рада, претендуючи на роль органу влади загальноукраїнського масштабу, фактично складалася з представників лише київських організацій. Виникало питання відносно її легітимності. На підтримку Центральної Ради 19 березня у Києві була проведена маніфестація, у якій взяли участь 100 тис. чоловік. Багатотисячний мітинг на Софійському майдані висловився за скликання Установчих зборів Росії й надання територіальної автономії Україні.

Важливе значення у становленні і зміцненні Центральної Ради мав Всеукраїнський національний з ’їзд, що відбувся у Києві 6-8 квітня 1917 р. за участю 600 представників від різних українських політичних, культурних, військових, селянських, жіночих, студентських, кооперативних спілок і організацій. Окрім представників українських територій на з’їзді були делегати від українських громад Петербурга, Москви, Ростова-на-Дону, Кубані, Саратова, Кронштадта, Виборга. З’їзд висловився за національно- територіальну автономію України та інших регіонів у складі Російської федеративної демократичної республіки, визначення кордонів автономій, забезпечення прав національних меншин, які проживають в Україні. Було рекомендовано створювати місцеві органи самоврядування у формі сільських, повітових та губернських комітетів, які мали формуватися на основі рівного й загального виборчого права.

З’їзд обрав новий склад Центральної Ради із 115 чоловік, санкціонувавши її утворення як найвищого територіального органу влади в Україні. Г оловою Ради знову було обрано М. Грушевського. Рада обрала Комітет у складі 20 (пізніше 40) осіб, який до утворення уряду був, по суті, її виконавчим органом. З’їзд санкціонував майбутнє поповнення Центральної Ради делегатами від робітників, селян, солдатів, після їх обрання на відповідних з’їздах.

На підставі цього рішення у червні-липні 1917 р. до Ради увійшли: Всеукраїнська рада військових депутатів (близько 130 осіб), Всеукраїнська рада селянських депутатів (близько 210 осіб), Виконавчий комітет Всеукраїнської ради робітничих депутатів (близько 100 осіб) 52 представники губерній, 23 представники великих міст, по 5 представників від учительської спілки, кооператорів, студентів та ін. Рада здійснювала поповнення свого складу ще й представниками національних меншин (росіян, поляків, євреїв та ін.), які мали становити до 30% депутатського корпусу. За даними мандатної комісії Шостих загальних зборів (сесії), на початок серпня чисельний склад Центральної Ради характеризувався таким чином: а) повинно бути усіх членів - 792; б) скільки обрано - 643; в) скільки присутніх - 447.

Порядок діяльності Ради визначався в Наказі Українській Центральній раді від 5 травня 1917 р., згідно з яким робота її мала проводитись через Загальні збори й Комітет. Чергові Загальні збори мали скликатися раз на місяць, надзвичайні - в разі необхідності. Комітет або, як його пізніше називали, Мала Рада, за постановою від 12 липня визначався як постійно діючий розпорядчий орган, який мав право кваліфікованою більшістю (не менш як 2/3 складу) здійснювати й законодавчі функції. Рішення Центральна Рада приймала у формі універсалів, постанов, ухвал, резолюцій.

Таким чином, Центральна Рада, що оформилась шляхом делегування, а не загальних демократичних виборів, за своїм представницьким складом, функціями, значенням і формами діяльності є прообразом парламенту

України. До того ж і сама вона в основних своїх документах наголошувала на тому, що є «тимчасовим органом і діє, поки не будуть вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори».

Згідно із проголошеною Першим Універсалом (10 червня 1917 р.) стратегічною лінією - «однині самі будемо творити наше життя» 15 червня 1917 р. був створений перший український уряд Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком. Він складався з генеральних секретарств, кількість яких у різні періоди коливалась від 8 до 14. Тим самим розпочався процес розмежування законодавчої й виконавчої влади. Відповідно до Четвертого Універсалу (11 січня 1918 р.) уряд отримав нову назву Рада Народних Міністрів. Компетенція й порядок діяльності Генерального секретаріату визначались «Статутом вищого управління України», який був затверджений Малою Радою 16 липня 1917 р. Однак дію Статуту було припинено Інструкцією Тимчасового уряду від 4 серпня, яка звузила повноваження Генерального секретаріату до рівня крайового (на п’ять губерній) органу. Свій урядовий статус Генеральний секретаріат поновив з прийняттям 12 жовтня Декларації, що розширила його повноваження. На засіданнях Генерального секретаріату розглядалися питання внутрішньої й зовнішньої політики, оподаткування, судоустрою, військового будівництва тощо. Рішення приймалися у формі постанов, декларацій, інструкцій.

В організації місцевої влади і місцевого самоврядування Центральна Рада виходила з намагання реорганізувати попередню систему, пристосувавши її до потреб національно-державного будівництва. Перший Універсал зберігав існуючу систему органів місцевої влади, приписуючи переобирати їх там, де «влада зосталась в руках людей, ворожих до українства». В результаті поряд з губернськими й повітовими комісарами Центральної Ради та волосними, повітовими і губернськими земельними комітетами, радами селянських депутатів, на місцях діяло здебільшого старе проросійське або створене більшовиками місцеве управління (Ради робітничих і солдатських депутатів, Червона гвардія). В містах створювалися домові комітети, на які покладалися функції залучення громадян до постачання продуктів та палива, санітарного упорядкування та утримання будинків та ін. У період поширення в містах злочинності (з кінця 1917 р.) головним у діяльності домових комітетів стала охорона майна та особистої безпеки мешканців будинків. У Києві рішенням українського коменданта їм було дозволено мати зброю, яку дозволялося застосовувати у випадку відкритого нападу на будинок.

Непослідовність дій Центральної Ради проявилася в тому, що в Четвертому Універсалі вона вдалася до визнання Рад робітничо-селянських і солдатських депутатів як органів місцевого самоуправління, не визначивши їхнє місце в структурі місцевих органів. Невдалими виявилися спроби врегулювати відносини між цими численними органами в Земельному законі від 18 січня 1918 р., а також запровадивши законом від 6 березня 1918 р. новий адміністративно-територіальний поділ України на 30 земель. Структурна невизначеність системи самоврядування, відсутність належної правової бази та державного фінансування не дозволили Центральній Раді організувати діяльність органів влади й управління на місцях.

Важливе значення в діяльності Центральної Ради належало реформуванню судочинства, яке було розпочате із заходів щодо українізації існуючих судових установ. У червні 1917 р. в Києві відбувся з 'їзд юристів, який обрав крайовий судовий комітет для забезпечення зв’язків між Центральною Радою і місцевими судовими установами. Процес реформування набув інтенсивності після проголошення УНР. У Третьому Універсалі були визначені програмні цілі реформування судової системи: «Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу. З тою метою приписуємо Г енеральному Секретарству судових справ зробити всі заходи упорядкувати судівництво й привести його до згоди з правними поняттями народу».

10 листопада Мала Рада затвердила законопроект, у якому визначалось, що «суд на Україні твориться іменем Української Народної Республіки». На початку грудня 1917 р. на розгляд Центральної Ради було внесено законопроект про утворення тимчасового Генерального суду, який мав складатися з цивільного, карного і адмініустративного департаментів, а його персональний склад визначався у кількості 15 генеральних судій. Відповідно до Закону від 17 грудня 1917 р., передбачалося створення Київського, Одеського і Харківського апеляційних судів, але в Одесі й Харкові ці суди так і не були створені. На початку січня 1918 р. Мала Рада обрала 8 членів Г енерального суду і 8 членів Київського апеляційного суду.

Конкретними кроками на шляху реформування суду стали рішення Центральної Ради про «неправомочність» судових палат (грудень 1917 р.), ліквідацію селянських волосних і верхніх сільських судів, дозвіл одноособового розгляду справ мировими суддями (березень 1918 р.). Компетенція мирових суддів була досить широкою. При розгляді цивільних і кримінальних справ рішення судові приймались на основі старого законодавства.

Ускладнення воєнно-політичної ситуації спричинило виникнення «надзвичайного» правосуддя. Починаючи з лютого 1918 р., рішеннями головних губернських воєнних комендантів для розгляду конкретних справ - як військових, так і цивільних осіб, про вбивства, пограбування, підпали, зґвалтування та розбій створювались революційні військові суди. З метою впорядкування діяльності цих судів у квітні була затверджена «Інструкція Військовому революційному суду». Передбачався колегіальний розгляд справ (у складі професійного судді, двох представників від громадськості і чотирьох за призначенням воєнного коменданта), участь захисника, приватного обвинувача й приватного позивача. Для проведення дізнання у справі воєнними комендантами призначалися слідчі. Надзвичайні судові повноваження надавались і комісарам Центральної Ради на місцях.

У ситуації різкого зростання злочинності почали траплятися випадки самосуду. У селах самосуд чинив сільський сход або комітет, у місті - переважно натовп. Як правило, самосуди застосовували смертну кару (розстріл, повішення, відрубування голови, спалення живим).

Відповідно до Закону «Про упорядження прокураторського нагляду на Україні» від 23 грудня 1917 р. була створена прокураторія Генерального суду. Вона перебувала у подвійному підпорядкуванні, підпорядковуючись ще й Секретарству судових справ, яке визначало регламент її роботи, призначало її керівника - Старшого прокурора.

27 січня 1918 р. у Брест-Литовську делегація УНР підписала з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною мирну угоду. Щоб утримати владу, Центральна Рада звернулась до німецького уряду з проханням про військову допомогу. У лютому-березні 1918 р. 33 німецькі і австро-угорські дивізії разом з полками Центральної Ради під командуванням Болбочана, Петлюри, Присовського, Сушка розгорнули наступ проти більшовицьких сил. За військову допомогу Центральна Рада зобов’язалась поставити Німеччині й Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 400 млн яєць, 2,75 млн пудів м’яса, 37,5 млн пудів залізної руди.

Протягом двох місяців владу більшовиків було повалено, а територію України - поділено на сфери впливу між Німеччиною й Австро- Угорщиною. Однак це не врятувало Центральну Раду. Поширювалася боротьба українського народу проти окупантів, які вдавалися до репресій і розстрілів. Анархія, яка існувала в країні, поставила в опозицію до Центральної Ради не тільки заможні верстви, а й переважну більшість населення. Німецьке командування було заінтересоване у проведенні політики твердої руки, про що свідчить зустріч 24 квітня начальника штабу німецьких військ генерала Гренера з П. Скоропадським, на якій з’ясовано умови щодо підтримки німцями майбутнього гетьмана.

Обрання М. Грушевського президентом УНР, яке відбулося, за свідченням Д. Дорошенка, на засіданні Малої Ради 29 квітня 1918 р. вірогідно, було останньою спробою Центральної Ради утримати владу в умовах санкціонованого німецьким окупаційним командуванням державного перевороту.

Формування права УНР

У законодавчій діяльності Центральної Ради простежується два періоди. Перший (дожовтневий) мав політико-декларативний характер і полягав у розробці підвалин української державності. Законодавча діяльність полягала у розробці Універсалів, роботі над проектом Української Конституції («Статутом автономної України»), підготовці проектів законів, необхідних для створення в Україні «автономного устрою», а також постанов, ухвал тощо .

Як відомо, вперше закон-декларацію під назвою «Універсал до українського народу на Україні й поза Україною сущого» Центральна Рада прийняла 10 червня 1917 р. У ньому зазначалося, що «Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання (щодо надання автономії Україні), одіпхнуло простягнену руку українського народу», тож «нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю». Універсал проголошував відродження автономного устрою України у складі Росії й декларував верховенство влади Центральної Ради в Україні. Делегація Тимчасового уряду на чолі з міністром оборони О. Керенським, що прибула до Києва у липні, була змушена визнати Центральну Раду й Генеральний секретаріат своїми крайовими органами в Україні.

У результаті своєрідного компромісу з Тимчасовим урядом Другий Універсал Центральної Ради від 3 липня проголошував: «Ми рішуче відкидаємо проби самочинного здійснювання автономії України до всеросійських Установчих Зборів». В Україні настала криза влади, яка посилювалась широкомасштабною агітацією більшовиків, розвалом фронту, зростанням злочинності.

Після жовтневих подій у Петрограді розпочався другий етап законодавчої діяльності, змістом якого стало формування власної правової системи. Визнавши антидемократичною й небезпечною для України більшовицьку владу в Петрограді, Центральна Рада в Третьому Універсалі від 7 листопада проголосила Українську Народну Республіку, але „не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її”. При цьому в Універсалі зазначалося, що „ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська республіка стала федерацією вільних народів”. Важливе значення мають положення Третього Універсалу про розширення і закріплення місцевого самоврядування, утвердження демократичних прав і свобод, недоторканності особи й житла, конфіскацію поміщицького, удільного, церковного, монастирського землеволодіння і передачу земель трудовому народу без викупу, права й можливості вживання місцевих мов у зносинах з усіма установами тощо. Отже, Третій Універсал - це перший у ХХ ст. український державно-правовий документ конституційної спрямованості, який розпочав процес формування власної правової системи.

Більшовицький переворот підштовхнув Центральну Раду до створення власної держави, але фатальною її помилкою була підтримка ідеї федерації з більшовицькою Росією. Наступ військ Антонова-Овсієнка остаточно розвіяв ілюзії щодо перетворення Росії на демократичну федеративну республіку. Нагальною була й необхідність провадити самостійні переговори з Німеччиною та її союзниками, що розпочалися в Брест-Литовському. У Четвертому Універсалі Центральної Ради зазначалося: «Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу». Центральна Рада, визнаючи джерелом влади народ України, прагнула встановлення «бажаного мира, щоб повести свій край до ладу, творчої праці». Отже, державність України виникла як реакція на розпад центральної влади Російської імперії і була ініційована не тільки внутрішніми, а й зовнішніми обставинами.

Одним з перших кроків у розбудові української правової системи був Закон від 25 листопада 1917 р. «Про порядок видання законів». Згідно з його положеннями «виключне й неподільне право видавати закони для Української Народної Республіки» до сформування Російської федерації надавалося Центральній Раді, а «право видавати розпорядження в обсягу урядування на основі законів» - Г енеральним секретарям УНР. Водночас не припинялась дія російського законодавства, що діяло до 27 жовтня і не було скасовано українською владою.

Формування власної законодавчої бази в галузі державного будівництва розпочалося з прийняття у листопаді 1917 р. Закону «Про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки». Закон встановлював пропорційну систему виборів, докладно регулював організацію їх проведення. Брати участь у виборах мали право громадяни з 20-річного віку. Виборчих прав позбавлялися засуджені, дезертири, визнані судом банкрути, а також члени царської родини. Установлювалась відповідальність за порушення організації проведення виборів. Вибори були призначені на кінець грудня, але через воєнні дії вони проводилися переважно в січні- лютому 1918 р. лише в Київському, Волинському, Подільському, Херсонському, Полтавському, Катеринославському й Чернігівському округах. За рішенням Малої Ради, Установчі збори мали відкритися 12 травня 1918 р.

Прийнятими в березні 1918 р. законами встановлювалась державна українська мова, державний герб УНР - «Володимирів тризуб».

Спробою врегулювання міжнаціональних відносин, забезпечення прав національних меншин був Закон «Про національно-персональну автономію» від 9 січня 1918 р. Але деякі його положення, зокрема, про «іменні списки» - кадастри представників нацменшин, які повинні публікуватись для загального відома, викликали чимало непорозумінь і неприйняття з боку неукраїнців.

Суперечним виявився й Закон «Про громадянство Української Народної Республіки» від 2 березня 1918 р., за яким громадянами УНР вважалися ті, «хто родився на території України і зв’язаний з нею постійним перебуванням та на цій підставі бере собі свідоцтво приналежності своєї до громадян Української Народної Республіки». Тобто, не визнавалися громадянами УНР люди, які постійно проживали в Україні, але народилися за її межами.

Важливим напрямом законодавчої діяльності Центральної Ради була робота над проектом Української Конституції, яка розпочалася після прийняття Першого Універсалу. Передбачалося обрання за принципом «національно-пропорційного представництва» Комісії по підготовці Статуту автономної України. Жовтневий більшовицький переворот у Петрограді, проголошення УНР прискорили конституційний процес. За Четвертим Універсалом Конституцію «незалежної Української Народної Республіки» мали ухвалити Установчі збори, але подальше ускладнення воєнно- політичної ситуації призвело до того, що об’єднані російсько-українські радянські війська 26 січня 1918 р. зайняли Київ. Центральна Рада евакуювалась до Житомира (потім до Коростеня і Сарн). Після повернення наприкінці березня 1918 р. до Києва в умовах німецько-автрійської окупації керівникам УНР вже не вдалося провести ані виборів, ані скликати жодної загальної сесії Центральної Ради.

Конституція УНР була ухвалена Малою Радою в останній день існування УНР, 29 квітня 1918 р. Конкретно-історичні обставини зумовили її спрямованість як документа перехідного періоду, але, безперечно, це була демократична за своїм змістом конституція. Структурно вона складалася з 83 статей, об’єднаних у 8 розділів (Загальні постанови, Права громадян України, Органи власті УНР, Всенародні збори УНР, Про Раду Народних Міністрів УНР, Суд УНР, Національні союзи, Про часове припинення громадських свобід). Україна проголошувалась «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною» (ст. 1). Зазначалося, що суверенне право належить народові України, тобто громадянам УНР усім разом.

Устрій держави засновувався на принципі неподільності території та праві на широке самоврядування земель, волостей і громадян. Проголошувалась рівність громадян «у своїх громадянських і політичних правах», незалежно від народження, віри, освіти, національності, майна, податкування (ст. 12). Установлювались демократичні свободи «слова, друку, сумління, організації, страйку» (ст. 17), недоторканність «домашнього огнища» (ст. 15), «листова тайна» (ст. 16), «свобода перемін місця пробування» (ст. 18). На території України скасовувались: смертна кара; тілесні та інші види покарання, які принижують людську гідність; конфіскація майна, як покарання. Конституція, на основі принципу поділу влад, визначала порядок створення й повноваження органів влади УНР. Верховним органом УНР проголошувались Всенародні Збори, які безпосередньо здійснювали вищу законодавчу владу і формували вищі органи виконавчої (Раду Народних Міністрів) і судової (Г енеральний суд) влади. «Єдина безпосередня місцева власть» (ст. 26) надавалась виборним Радам і Управам громад, волостей і земель. Конституція не передбачала посади президента УНР. За даною Конституцією УНР мала стати демократичною парламентською державою.

Законодавча діяльність відповідала прагненню Центральної Ради здійснити соціалістичні перетворення в основних сферах життя суспільства. Як відомо, Третій Універсал скасував право приватної власності на землю, встановивши, що земля «єсть власність усього трудового народу». Приписувалось встановити «державну контролю над продукцією на Україні», наполягалось на необхідності «доброго упорядкування виробництва, рівномірного розділення продуктів споживання й кращої організації праці». У січні 1918 р. було прийнято Закон «Про 8-годинний робочий день», який за своїм змістом може вважатись першою спробою створення власного трудового законодавства. Він не тільки визначав тривалість робочого часу в обсязі 48 годин на тиждень, а й регламентував особливості найму й праці жінок і неповнолітніх, нічні й понаднормові роботи, працю на шкідливому виробництві, встановлював святкові дні тощо.

В умовах кризи грошового обігу були здійснені й певні кроки у сфері фінансового права. Найважливішим у цій галузі був Закон від 6 січня 1918 р. «Про випуск державних кредитових білетів УНР», яким встановлювалось, що «кредитові білети У. Н. Р. випускаються Державним Банком У. Н. Р. в розмірі строго обмеженому дійсними потребами грошового обігу під забезпечення тимчасово, до утворення золотого фонду, майном Республіки: нетрями, лісами, залізницями й прибутками від монополій». Розмір випуску кредитових білетів не повинен був ні в якому разі перевищувати половини річної суми прибутків від монополій. Кредитові білети УНР випускались в карбованцях, причому один карбованець повинен був містити 17,424 долі чистого золота і ділитися на 200 шагів. Встановлювалось, що «українські кредитові білети ходять нарівні з золотою монетою». У квітні прийнято закони про випуск зобов’язань державної скарбниці УНР на забезпечення грошових знаків у сумі 500 млн карбованців і про випуск розмінних марок державної скарбниці. Закону про державний бюджет прийнято не було. Деякі акти окремо регулювали надходження прибутків і розписи видатків держави.

Так, згідно із законом від 9 грудня усі державні податки й прибутки, які на підставі існуючих законів збиралися на території УНР, визнавалися прибутками державного скарбу. Законом «Про тимчасові розписи видатків на 1918 р.» від 11 квітня 1918 р. відповідні міністерства були уповноважені робити тимчасові розписи державних видатків на кожних чотири місяці із затвердженням їх через Міністерство фінансів Центральною Радою.

Деякі законодавчі акти стосувалися кримінального права. Третім Універсалом була скасована смертна кара. Законом про амністію від 19 листопада 1917 р. звільнялися всі засуджені за політичні злочини. Учасники ж воєнних дій і повстань проти УНР за законом від 5 березня позбавлялись прав на українське громадянство і карались висилкою за межі України. У випадку несанкціонованого повернення вони карались ув’язненням до п’яти років. Але у якості джерел кримінального права продовжували діяти деякі акти дореволюційної доби, зокрема, окремі норми Зводу законів Російської імперії, Кримінального уложення 1903 р., а також постанова Тимчасового уряду від 6 липня 1917 р. яка передбачала покарання у вигляді позбавлення волі до трьох років за публічні заклики до здійснення тяжких злочиннів (вбивств, погромів тощо).

& & &

Виникнення Центральної Ради знаменувало початок нового етапу українського державотворення. Розпочавши свою діяльність як „представницький орган всієї української людності”, вона перетворилася на найвищий законодавчий орган, центр політичного і державного життя України. Головним здобутком української революції на першому її етапі стало проголошення Української Народної Республіки, державний статус якої з „автономної частини майбутньої федеративної Росії” протягом листопада 1918 р. - січня 1919 р. піднісся до „самостійної, ні від кого незалежної, вільної суверенної держави українського народу”. Характерними для процесу державного будівництва були широка національна демократія й гуманізм. Проте в розбудові УНР виявилися помилки й непослідовність, зокрема, що стосується реформування системи державного управління і місцевого самоврядування, формування національних збройних сил, створення власних судових і правоохоронних органів.

Процес державного будівницва відбувався переважно правовим шляхом, супроводжувався прийняттям Центральною Радою універсалів та законів, якими визначалися головні напрями розвитку української демократії. Нормами конституційного права врегулювались важливі питання державного ладу та територіального устрою, громадянства, міжнаціональних відносин, державної символики. Україна вперше проголошувалась незалежною, демократичною, парламентською державою, з поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову. Громадянам надавались широкі права і свободи, була скасована смертна кара. Кожній нації, що мешкала на території України, гарантувалось право на національну автономію. Важливе місце посідали закони соціально- економічного спрямування. Було розпочато широкі соціальні реформи. Для українського законодавства даного періоду, є притаманною гуманістична спрямованість розвитку як державного, адміністративного, цивільного, трудового, так і судового й кримінального права.

Завдання для самостійноїроботи

1. Зверніться до аналізу обставин та процесу створення Центральної Ради. На цій основі визначте статус Ради на початку її існування?

2. З'ясуйте, які заходи на підтримку Центральної Ради сприяли її легітимації як вищого представницького органу українського народу.

3. Поясніть, який існував порядок діяльності Ради, та яким актом його було визначено. Охарактеризуйте процес становлення й зміцнення Центральної Ради як вищого владного органу в Україні.

4. Розкрийте основний зміст законодавчій діяльності Центральної Ради в дожовтневий період. Охарактеризуйте зміст та значення першого закону-декларації під назвою “Універсал до українського народу на Україні й поза Україною сущого” від 10 червня 1917 р. (додається). Розкрийте причини своєрідного компромісу Центральної Ради з Тимчасовим урядом проголошеного у Другому її Універсалі (додається).

5. Проаналізуйте додані до теми документи, що визначали державно-правовий статус уряду України - Генерального Секретаріату. Розкрийте його склад, компетенцію та порядок діяльності. На основі співставлення “Основ тимчасового управління на Україні” від 3 липня 1917 р. та “Тимчасової інструкції Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні” від 4 серпня 1917 р. охарактеризуйте суперечливість процесу становлення Генерального Секретаріату. З’ясуйте, яку назву отримав уряд України за ІУ Універсалом Центральної Ради.

6. Складіть схему центральних та місцевих органів влади й управління УНР. Проаналізуйте надбання та прорахунки Центральної Ради в організації місцевої влади і місцевого самоврядування.

7. Дайте характеристику діяльності Центральної Ради із зовнішньої політики, військового будівництва та “захисту революції”. Охарактеризуйте діяльність Центральної Ради з реформування судочинства. та створення власної прокуратури.

8. На основі власного аналізу тексту Четвертого Універсалу Центральної Ради (додається) охарактеризуйте його зміст та історичне значення. Розкрийте обставини та наслідки проголошення незалежності УНР.

9. Поясніть, в чому полягала принципова відмінність другого (післяжовтневого) етапу законодавчої діяльності Центральної Ради. Розкрийте зміст та значення Третього Універсалу

Центральної Ради (додається), як першого у ХХ ст. українського державно-правового документа конституційної спрямованості.

ІО.Ознайомтеся з текстом Закону від 25 листопада 1917 р. ”Про порядок видання законів” (додається) та з’ясуйте який порядок видання законів він встановлював.

ІІ.Охарактеризуйте процес формування Центральною Радою власної законодавчої бази в галузі державного будівництва. Поясніть, яке значення мало прийняття законів про державну символіку, мову, громадянство, національно-персональну автономію та ін.

12. Розкрийте основний зміст та значення Земельного закону, затвердженого Центральною Радою 18 січня 1918 р., та інших законів соціально-економічного спрямування; при цьому з’ясуйте, чому полягала суперечливість деяких законів, спрямованих на соціалістичні перетворення.

ІЗ.Охарактеризуйте тенденції розвитку кримінального права.

14. Коли, за яких обставин та яким органом була прийнята Конституція УНР? Проаналізуйте текст Конституції УНР (додається). З’ясуйте, якою державою мала стати Україна за цією конституцією? Розкрийте структуру, зміст та значення Конституції УНР.

<< | >>
Источник: Іванов В.М.. Історія держави і права України : підручник. / В.М. Іванов - К. : КУП НАНУ,2013. - 892с.. 2013

Еще по теме Тема 10. Державний лад і право Української Народної Республіки періоду Центральної Ради:

  1. 2. Теорія і практика співвідношення в Конституції України принципів народного суверенітету і розподілу державної влади
  2. ПЕРЕДМОВА
  3. ПРОГРАМА навчальної дисципліни ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН (за вимогами кредитно-модульної системи)
  4. Розділ VI. Утворення Української Радянської Республіки.
  5. Тема 10. Державний лад і право Української Народної Республіки періоду Центральної Ради
  6. Тема 13. Українська Народна Республіка часів Директорії та її право
  7. Тема 14. Утворення радянської держави і права в Україні Становлення радянської влади в Україні
  8. Тема 15. Радянська державність і право в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.
  9. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІЯЛІСТИЧНОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ**
  10. Тема 17. Держава і право УРСР у повоєнні роки та період десталінізації (1945 - перша половина 1960 рр.)
  11. Тема 20. Держава і право сучасної України Розбудова незалежної Української держави
  12. § 2. Правова система Великого князівства Литовського
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -