Становлення руського права

3 доісторичних часів і до створення гіерших писемних правових документів відносини між людьми регулювалися на основі соціальних норм. Зокрема, у східнослов’янському середовищі цього часу головним регулятором суспільних відносин були звичаїродо- eo?o суспільства.

У будь-якому суспільстві звичаї існували та існують як непра- вові явища. Однак коли звичай бере під свій захист держава, тобто коли його починають охороняти не самі члени племені, як раніше, а вирізнені з їхнього середовища органи управління (вожді, дружинники, жерці тощо), він перетворюється у джерело права. Такі звичаї переростають із «звичайних звичаїв» у розряд правових звичаїв або порм звичаєвого права. Отож, наука історіїдержави і права стверджує, що звичаєве право вииикас на грунті певних правил поведінки, які склались у первіснообщинному ладі водночас з утворенням державної організації.

У східних слов’ян процес перетворення звичаю родового суспільства на правовий звичай почався, на думку дослідників (//. Ky- шипська), від моменту, коли князь, спираючись на військову силу племені в особі племінної дружини, мав можливість у своїх інтересах порушити звичай племені. Перші спроби правотворчості князів були першим конфліктом звичаю і права, сутність якого полягала у різних механізмах реалізації перетворень, що відбувались у східнослов’янському суспільстві в період формування державної організації.

С тановлення звичаєвого права ua Pyci здійснювалось і через судову функцію київського князя, який судив на основі звичаїв Київ- cbKoi землі. Це вело до пристосування місцевих звичаїв «окняже- них» територій до нових, привнесених, а іноді — встановлених князем Уважають, що якоїсь особливої процедури схваленім князем cma- pwc звичаїв не існувало. Просто з його мовчазної згоди і шляхом фактичного вживання продовжували функціонувати ті з них, які влаштовували правлячу верхівку, і ними керувалася решта населення. Ti ж звичаї, що заходили в суперечність із урядовою політикою, заборонялися або ж відпали самі по собі через фактичне невикористання або ж відмирання старих звичаєвих інститутів. Останні повинні були відмерти, бо становили конкуренцію міцніючій князівській владі.

Найдовше князівська влада не втручалась у справи громади. Усі немайнові відносини членів верві не входили у сферу державних інтересів центрального уряду. Тут незмінним залишався звичай, який найдовше керував приватним життям мешканців Середнього Подніпров’я. Однією з причин такої ситуації була та обставина, що до X ст. київський князь не міг видавати загальних норм. У нього не було ні сил, ні засобів оприлюднити їх, а тим паче простежити за їх виконанням (C. Юшков). Проте від моменту, коли правляча верхівка почала вбачатиузвичаях майновий інтерес, ситуація змінилася, і громада перестала бути єдиним арбітром, який мусив розв’язати тяжбу, розділити майно тощо. Відбувалося втручання в справи громади, а отже, мав місце наступ владної верхівки на звичай.

Отож, становлення руського права відбувалось у процесі тривалого в часі перетворення звичаю нормативного характеру на норму звичаєвого права. Звичаї доби військової демократії поступово втрачали чинність під впливом соціальних змін, що відбувались у східнослов’янському суспільстві. Князівська влада санкціонувала лише ті звичаї, що могли пристосуватися до нових суспільних відносин. Останні перетворювалися на норми звичаєвого права. Різниця між звичаєм як переконанням загалу і звичаєвим правом могла полягати лише в наявності такої санкції та бути непомітною. Але згодом, коли постала потреба прийняття писаного законодавства, окремі норми звичаєвого права втратили чинність.

Науці відомі різні способи перетворення звичаїв у правові норми: мовчазна згода держави, фактичний розгляд справ у судівниц- тві налтідставі норм звичаєвого права і, нарешті, закріплення наявних звичаїв у законі. Останній шлях формування правової системи є найбільш характерним для Києво-Руської держави, основну частину правових звичаїв якої згодом було зафіксовано у «І^уській правді» та інших ранніх нормативно-правових актах князівського законодавства B історико-правовій літературі з цього приводу існує думка (Андрій Яковлів), що в актах князівського законодавства скорше фіксувалися норми звичаєвого права, аніж творилися нові, і що «Руська правда», власне, є збірником звичаєвого права взагалі.