<<
>>

Становлення основ кримінального права.

Вже починаючи з кінця ѴІІ - ѴІ ст. до н.е. в античних державних утвореннях, що постали на території Північного Причорномор’я, поступово складаються окремі елементи кримінального права, які прийшли до Херсонесу, Ольвії, Пантікапею та інших полісів переважно з правової системи афінської держави через метрополії - Г ераклею Понтійську та Мілет.

Насамперед оформилося поняття злочину, під яким розуміли діяння, що завдавало шкоди державі, громаді або конкретній приватній особі. Шкода могла бути фізичною, моральною або матеріальною. Отже в античний період ще не проводилася чітка межа між поняттями „злочин” та „правопорушення”. Найтяжчі злочини часто називали адікією - гріхом перед богами.

Суб’єктами злочину могли бути лише вільні громадяни чи особи прирівняні до них (проксени), негромадяни полісів, а також раби. За злочин, здійснений рабом, майнову відповідальність ніс його господар, а потім, в свою чергу, він вже міг покарати раба так, як вважав за потрібне. Але за здійснення найтяжчих злочинів раби могли відповідати й перед судом. Зазвичай суб’єктом злочину виступала одна особа. Якщо ж злочин скоювався кількома особами, то всі винні несли однакову відповідальність. Джерела визначають обставини, обтяжуючі провину злочинця. Наприклад, до останніх належала метімерінея - здійснення злочину серед біла дня.

Нарративні джерела та віднайдені лапідарні пам’ятки права містять згадки про кілька різновидів злочинних дій. Це - державні, посадові та військові злочини, злочини проти правосуддя, у сфері економіки, злочинні діяння, спрямовані проти особи, проти власності (майнові злочини), проти релігії, проти сім’ї та моральності.

Злочинами державного характеру вважалися, насамперед, державна зрада - продосія, посягання на знищення демократичного устрою полісу, на державну цілісність, встановлення тиранії. У присязі херсонеситів наголошується: “Я не буду повалювати демократичного ладу і не дозволю цього зраджуючому та повалюючому і не приховаю цього, але доведу до відома державних посадових осіб. Я буду ворогом ... відриваючому Херсонес, чи Керкинтиду, чи Прекрасну гавань, чи укріплені пункти та територію херсонесців”. Нормами права античних міст-держав Північного Причорномор’я передбачалася також відповідальність за розголошення “елліну або варвару” державної таємниці - того, “що може завдати шкоди державі”. Злочинним діянням визнавалася ксенія - самовільне присвоєння негромадянином прав громадянства; внесення на розгляд народних зборів (екклесії) протизаконного чи такого, що суперечив звичаям, законопроекту (параномон). Особа, яка вносила пропозицію, навіть у випадку її прийняття, протягом року могла бути притягнена до відповідальності.

Тяжким посадовим злочином вважалася парапресбейя - несумлінне виконання послом своїх обов’язків. Суворо каралися громадяни за хабарництво. Передбачалися окремі склади злочинів - дача хабара, підкуп - декасмо, та його прийняття - дорон. Про випадки вчинення таких дій відомо, наприклад, з віднайденого в Ольвії анонімного листа до магістрата, написаного на свинцевій пластинці.

Здавна відомою в античних державах була контрабанда - незаконне переміщення через державний кордон матеріальних цінностей. „Хліб, що звозиться з рівнини, я не буду ні продавати, ні вивозити до будь-якого іншого місця, але тільки до Херонесу”, - говориться у присязі херсонеситів.

Законом Каноба, встановлювалася відповідальність за порушення правил проведення грошових операцій. Злочином вважався також обман покупців. Так, поширеним злочинним діянням, до якого часто вдавалися продавці вовни, було змочування її водою, щоб вона була важче на терезах. Вже з другої половини І тис. до н.е. у праві полісів поступово починають вирізнятися злочини проти правосуддя (псевдоклетея - фальшиве засвідчення скарги, неправдиве свідчення).

Коло військових злочинів було досить нешироким. Існувало загальне поняття астратеї, що обіймало такі дії як ухилення від військової служби, втеча зі служби, дезертирство. Відомі й спеціальні юридичні терміни, що визначали окремі склади військових злочинів: ліпостратія - ухилення від військової служби; ліпотаксія - дезертирство; ліпонавтія - самовільне залишення корабля, дезертирство з корабля; анавмахія - дезертирство під час морської битви, відмова від участі у морській битві.

Серед злочинів проти особи найтяжчим вважалося вбивство. Розрізнялися вбивство недозволене та дозволене законом (наприклад, вбивство злодія на місці злочину, якщо він чинив опір затриманню), зумисне та випадкове. Окремо, за специфікою засобів скоєння, правом вирізнялося «фармакон» - отруєння. До цієї ж категорії злочинів варто віднести й заподіяння тілесних ушкоджень, насамперед, навмисне. Широко розповсюдженими були злочини проти честі особи (какосея): аікія - образа дією (зокрема, побоями); ієрея - образа словом.

Найбільш розповсюдженими майновими злочинами були крадіжка, а також пошкодження та знищення чужого майна, завдання матеріальної шкоди, збитків.

Серед злочинів проти релігії одним з найтяжчих вважалася асебея - відкрита невіра у богів, безбожництво. Злочинним вважався також відступ від здавна встановлених форм та обрядів культу, його перекручення, включення до нього елементів чаклунства тощо. Такі дії також часто каралися вигнанням. Тяжко каралося спаплюження місць, присвячених богам. До цієї категорії злочинів відносилася, зокрема, й поява у таких місцях осіб, яким був заборонений доступ туди, або здійснення у цих місцях недозволених діянь. Найсуворіше переслідувалися злочини, які полягали у викраденні, знищенні чи пошкодженні присвячених богам предметів, якими б вони не були. Такий злочин називався ієросілією і зазвичай карався смертю.

З-поміж злочинів проти сім’ї та моральності, виокремлювалися подружня зрада (моіхея), агамія - безшлюбність чоловіків, аргія - неробство,

ледарювання, ситой - відмова утримувати батьків, що досягли похилого віку тощо.

Поступово у праві грецьких полісів Північного Причорномор’я достатньо виразно оформилася й система покарань. Основною метою покарання було залякування, прагнення наперед виключити скоєння небажаних для громадян та держави вчинків, а також відшкодування збитків від заподіяної шкоди. Смертній карі (через отруєння, забивання камінням, палками тощо) за вироком суду зазвичай піддавалися громадяни, які здійснили зумисне і недозволене вбивство. Хоча так само, як і за афінським законодавством, вони мали можливість врятуватися, добровільно виїхавши у вічне вигнання до закінчення судового процесу. У певних випадках особливо в V-IV ст. до н.е. смертна кара за скоєння державних злочинів могла бути замінена не лише на вигнання, але й, як додаткове покарання, на конфіскацію майна. Така практика була досить поширеною у державах античного світу. Відомо про неодноразові випадки такої заміни у разі винесення смертного вироку заочно, без присутності злочинця. Зокрема, як на приклад, можна послатися на описану Ісократом справу боспорського громадянина Сопеїда (IV ст. до н.е.), який переслідувався в Афінах з ініціативи царя Боспорської держави Сатира.

Як найтяжча міра покарання за різноманітні політичні, релігійні злочини та найважчі злочини проти особи у всіх грецьких містах достатньо широко практикувалося вигнання з країни. Але в переважній більшості випадків цей захід використовували у політичній боротьбі між олігархами та демократами, а також при встановленні тиранічної влади. Відомо й про застосування вигнання як превентивного заходу (остракізм).

Тяжким покаранням була атимія - позбавлення всіх або деяких громадянських прав. Ця кара, як правило, призначалася судом за здійснення підкупу посадових осіб, нечестиве поводження з батьками, в деяких випадках за заняття проституцією тощо. Відновлення втрачених прав могло здійснюватися лише внаслідок рішення народних зборів.

Одним з найчастіше застосовуваних видів покарання була конфіскація. Конфісковане майно надходило на користь держави, і це було одним із звичайних джерел поповнення державної казни. Широко використовувалися штрафи. Їх розміри визначалися судом в залежності від тяжкості скоєного злочину.

Усі перелічені покарання застосовувалися тільки до вільних людей, як громадян, так і негромадян. Що ж стосується рабів, то вони могли бути покарані за вироком суду, але переважно з волі самого господаря.

<< | >>
Источник: Гавриленко О.А.. Історія держави і права України: стародавня доба : навчальний посібник. - Харків: ХНУВС,2011. - 64 с.. 2011

Еще по теме Становлення основ кримінального права.:

  1. 1.1. Поняття й завдання кримінального права
  2. § 3 . Правові аксіоми у цивільному судочинстві
  3. §1. Теоретичні засади буржуазного кримінального права
  4. Джерела кримінального права країн англо-американської правової сім’ї
  5. Джерела кримінального права країн континентальної правової сім’ї
  6. Основні інститути кримінального права країн континентальної правової сім’ї
  7. ПРОГРАМА навчальної дисципліни ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН (за вимогами кредитно-модульної системи)
  8. Становлення основ кримінального права.
  9. Держава скіфів та її право
  10. Тема 8. Козацько-гетьманська держава і право
  11. Тема 15. Радянська державність і право в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.
  12. Основні риси кримінального права
  13. Основні риси кримінального права
  14. 3.1. Процесуальний статус і значення в кримінальному провадженні інформації, отриманої з інформаційних систем
  15. Підстави та умови встановлення кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань
  16. Поняття, суть і значення диспозитивності в кримінальному судочинстві України
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -