2.2.1. Становлення британського корпоративного права

Прообрази корпоративних структур з’являються у Великобританії ще в епоху середньовіччя. Різні релігійні й муніципальні організації являють собою перші некомерційні корпорації. Визнання цих організацій як самостійного суб’єкта права відбувалося шляхом видачі королівської грамоти (хартії)^[14], тобто здійснення інкорпорації.

Поява корпоративних організацій, які отримали назву "компанії", пов’язана із розвитком англійської зовнішньої торгівлі, головним чином морської. Морські торговельні експедиції супроводжувалися великими небезпеками, були дорогими, а тому купці поєднувалися в компанії для спільного ведення закордонної торгівлі. Спочатку участь у компанії не передбачала будь-якого об’єднання майна або взаємної відповідальності учасників. Кожен купець мав свій капітал (товари), торгував на власний ризик й відповідальність. По суті, такі компанії діяли як торговельні гільдії (іменувалися регульованими компаніями – "regulated company"). Багатьом компаніям, що вели закордонну морську торгівлю, королівською владою були даровані грамоти про інкорпорацію, що надавали їм монопольне право на торгівлю з певним регіоном. Перші подібні грамоти датуються ще XIV сторіччям [276, с. xi-xii], однак широке поширення вони одержали тільки в ХVI – ХVІІ сторіччях [322, c. 20].

Наступним етапом у розвитку корпорацій стала поява акціонерних компаній, тобто компаній, заснованих на об’єднаному капіталі учасників (joint stock company).

Незважаючи на значну кількість інкорпорованих і неінкорпорованих акціонерних компаній, корпоративного законодавства в цей період практично не існувало (виключення складає Акт 1696 р., що регулював деякі аспекти торгівлі акціями).

У 1711 році фінансист і юрист Джон Блант організував компанію, що називалася "Компанія для британської торгівлі в Південних морях". Наступні кілька років справи компанії йшли настільки вдало, що в 1719 році вона запропонувала викупити весь національний борг Великобританії, що складав на той час близько 31 млн. фунтів. Грандіозний успіх "Компанії для британської торгівлі в Південних морях" спричинив появу цілої серії подібних компаній. Довірливість населення і тяга до придбання акцій не мали ніяких меж – продавалися акції зовсім неспроможних компаній, таких як компанії по розведенню слонів у Великобританії, виробництву вічного двигуна, "реалізації деяких проектів, що будуть обнародувані пізніше" [278; 343, с. 17, 18]. Люди купували будь-які папери, хоч скільки-небудь схожі на акції. Сума коштів, інвестованих в акції різних компаній, на піку акціонерного бума склала близько 500 млн. фунтів [343, c. 18]. Парламент не міг не відреагувати на ситуацію, що склалася, і навесні 1720 року приймається відомий "Bubble Act" – "Акт про мильні пузири", що протягом цілого століття буде перешкоджати розвиткові акціонерних компаній. Bubble Act забороняв компаніям діяти як корпоративні організації і поширювати акції серед широкої публіки без легального повноваження, підтвердженого королівською грамотою або актом парламенту [більш детально див.

Після прийняття в 1720 році Акту про "мильні пузирі" одержати королівську грамоту або парламентський акт про інкорпорацію компанії було досить складно. І тому протягом усього ХVIII сторіччя більшість компаній діяли під прикриттям іншої юридичної форми. Спочатку це було звичайне партнерство, але згодом стала використовуватися більш розвинута форма – "довірча компанія" ("settlement company"). Довірча компанія являла собою оригінальний симбіоз трасту й компанії. Кожен учасник компанії (інвестор) укладав угоду про передачу свого майна в довірчу власність. Засновники компанії складали "раду довірчих власників", якій і належало майно компанії. Кожен член ради міг представляти компанію в суді, і відповідно нести відповідальність за її боргами. Управління компанією здійснювалося спеціальним органом – "комітетом директорів", хоча часто довірчі власники були одночасно й директорами.

Незважаючи на суворі обмеження, багато неінкорпорованих компаній уже на початку ХVIII сторіччя активно здійснювали торгівлю своїми акціями. За період з 1807 по 1824 рік була розглянута значна кількість справ про компанії, що порушували положення Bubble Act 1720 р. Але закони економічного розвитку виявилися сильніше урядових заборон. У 1824 – 1825 роках настає новий акціонерний бум. У 1825 році, завдяки сприянню міністра торгівлі Хаскісона, який вірно оцінив ситуацію в країні, Парламент приймає рішення про скасування Bubble Act.

У першій половині XVIII сторіччя компанії починають грати більш важливу роль в англійській економіці, особливо в банківській і страховій сферах діяльності. Між тим на той час не існувало жодного законодавчого акта, що регламентував би діяльність компаній. Судові ж прецеденти мали вкрай суперечливий характер.

Уряд розумів необхідність заповнити прогалини в законодавчому регулюванні діяльності компаній. У 1834 році приймається Акт про торговельні компанії (Trading Companies Act). Це був перший законодавчий акт, що передбачав публічну реєстрацію учасників компанії.

У 1837 році приймається новий Акт про компанії, що засновані на хартії (Chartered Companies Act). В Акті недвозначно закріплювалося, що особиста відповідальність учасників повинна бути обмежена сумою, сплаченою ними за акції, лише після одержання письмового патенту. Протягом наступних 17 років на базі даного Акта було сформовано більше 50 компаній. У цей період знову одержали широке поширення компанії, створювані для здійснення різних шахрайських операцій. Їхні учасники покладалися не тільки на законодавчі положення, що звільняли їх від відповідальності за боргами компанії, але й на практичні труднощі, пов’язані з пред’явленням подібних позовів. Саме численні факти шахрайства і розпаду багатьох компаній послужили причиною серйозної уваги уряду до проблем функціонування корпоративних структур. Увага до акціонерних товариств загострилась і у зв’язку з актуальним для британського уряду завданням – необхідністю акумулювання великих капіталів для будівництва залізниці. У 1841 році був створений парламентський комітет з питань акціонерних компаній, який у 1843 році очолив один з найбільш прогресивних і освічених політичних діячів того часу, міністр торгівлі Гледстоун.

У 1844 році приймається перший Акт про компанії (Joint Stock Companies Act), що містить принципи, які й на сьогодні складають основу британського корпоративного права. Ініціатором прийняття цього Акту та його автором був Гледстоун, якого називають "батьком сучасного корпоративного права Великобританії" [322, c. 39]. Акт 1844 року закріплював кілька важливих положень. По-перше, було проведено чітке розмежування між партнерством і компанією.

У 1845 році, завдяки зусиллям того ж Гледстоуна, був прийнятий Акт, що містив типові умови, які включались звичайно в статути компаній (Companies Clauses Consolidation Act). Щоб імплементувати дані стандартні умови в статут окремої компанії, досить було просто послатися на Акт 1845 р. при складанні цього статуту. Такий підхід у значній мірі полегшував, прискорював і робив більш дешевим процес інкорпорації.

Акт 1844 року спричинив новий акціонерний бум, пов’язаний із залученням коштів на будівництво залізниць (бум отримав назву "залізнична манія" [322, c. 39]), що у 1845 році змінився глибокою кризою. Компанії та їх учасників спіткали масові розорення. Уряд розумів необхідність законодавчого врегулювання процедури припинення діяльності компаній з метою забезпечити хоча б мінімальний захист інтересів акціонерів та кредиторів. У 1846 році приймається спеціальний Акт про припинення діяльності компаній по будівництву залізниць. Після нього були прийняті Акти 1848 і 1849 років, що регулювали вже процес припинення будь-яких компаній. У 1857 році був прийнятий спеціальний Акт про ліквідацію компаній.

Незважаючи на швидкий розвиток англійського корпоративного права головна перевага компанії – обмежена відповідальність учасників довго не знаходила у Великобританії законодавчого підтвердження. Континентальне право досить рано закріпило норму про обмежену відповідальність учасників і це призвело до того, що британські підприємці воліли реєструвати компанії в країнах континентальної Європи, тобто йшов активний процес витоку капіталу.

У 1855 році, після тривалого і гострого обговорення, парламентом був нарешті прийнятий Акт про обмежену відповідальність (Limited Liability Act), що закріпив принцип обмеженої відповідальності учасників компанії за її зобов’язаннями. Однак, дія цього принципу ставилася у залежність від наступних умов: 1) в компанії повинно було бути щонайменше 25 учасників, що володіли акціями вартістю не менш 10 фунтів, 20% від вартості яких повинно було бути сплачено; 2) підписка повинна була бути здійснена не менш як на 3/4 від оголошеного капіталу компанії; 3) слово "обмежена" ("limited") обов’язково мусило вказуватися в найменуванні компанії.

Цей акт діяв усього лише протягом декількох місяців. У 1856 році приймається новий Акт про компанії (Joint Stock Companies Act). Основними його досягненнями були: запровадження нової правової процедури формування компанії, що передбачала складання двох установчих документів – меморандуму компанії і статуту (memorandum and articles of association); закріплення спеціальної процедури ліквідації компанії. Були пом’якшені умови інкорпорації і визнання за учасниками компанії обмеженої відповідальності – для цього досить було мати 7 акціонерів (замість 25).

Процес формування корпоративного законодавства стрімко розвивався далі. Регламентації потребували не тільки процедури створення і ліквідації компанії, але й принципи її функціонування. Обмежена відповідальність була вигідна учасникам компаній, але створювала істотні проблеми для її контрагентів і кредиторів. Для усунення пробілів у законодавчому регулюванні діяльності компаній і був прийнятий Акт про компанії 1862 року. Він у два рази перевищував за обсягом Акт 1856 року і являв собою якісно новий етап у розвитку англійського корпоративного права. Акт передбачав можливість створення двох нових типів компаній – компанії з необмеженою відповідальністю учасників (unlimited company) і компанії з відповідальністю, обмеженою гарантією (company limited by guarantee).

Незважаючи на численні переваги Акта про компанії 1862 р., останній, як і інші законодавчі акти, що приймалися раніше з питань корпоративного права, був ще дуже далекий від того, щоб вважатися кодексом, що регулює всі аспекти створення, діяльності й припинення компаній.

Таким чином, залежно від характеру відповідальності учасників за боргами компанії на початку ХХ сторіччя у Великобритані існували наступні види компаній: "unlimited company" – компанія з необмеженою відповідальністю (це історично перший вид зареєстрованої компанії, закріплений ще у СА 1844 року); "company limited by shares" – компанія з відповідальністю, обмеженою сумою, що підлягає сплаті за акції (цей вид компанії був уведений Limited Liability Act у 1855 році);"company limited by guarantee" – компанія з відповідальністю, обмеженою сумою гарантії (була введена СА в 1862 році).