Розділ 3 - Карні постанови на українських єпархіяльних синодах

I) Перемиські єпархіяльні синоди

ІІеремиська епархія приступила до з’единення з Римом 23. червня 1691 p. під проводом тодішнього бпископа Іннокентія Винницького, який особисто вже раніше зробив визнання віри — раз у 1679 p., а в 1681 p.

Хоч постанови Перемиських синодів мали суто місцевий характер, то однак вони можуть послужити для насвітлення карних законів, які могли бути видані та застосовані також в інших епархіях, а може й були, тільки до нас не дійшли.

а) Перемиський епархіяльний синод 1693 року

Щоб утвердити з’единення в цілій Перемиській епархії, бпископ Іннокентій Винницький скликав на день 23-го квітня 1693 p. епархіяльний синод до Перемишля, на який прибули всі декани, василіянський протоігумен, всі ігумени монастирів та деякі парохи (62).

Синод мав реформаційний характер, а його постанови були опубліковані п.з. « Устав церковного управління » та були вислані до Риму для потвердження.

б) Перемиський епархіяльний синод 1740 року

Митрополичий синод у Замостю в 1720 p. своїми постановами мав дуже великий вплив на внутрішнє церковне життя. Після апробати тих постанов Ап. Престолом, на Єпископах києво-галицької митрополії тяжіло завдання переводити ці постанови в життя в своїх єпархіях. Розумів це добре еп. Єронім Устрицький, який сам брав активну участь в Замойському синоді, тому й рішився скликати епархіяльний синод у своїй Перемиській єпархії. Для того він одержав окреме письмо від Ап. Нунція з Варшави (63).

Хоч постанови Замойського синоду, після їхнього потвердження Ап. Престолом і після їхнього проголошення самочинно обов’язували також Перемиську епархію, то однак не без користи було зібрати коротко все найважливіше й найконечніше, що відносилось до управи єпархії, богослужень, уділювання св. тайн і карности духовенства та проголо-

(62) JlAKOTA Гр., Tpu Синоди Перемиські й Валявські Єпархіяльні Постанови в 17-19 cm.

(63) JlAKOTA Гр,, ц.тв., ст. 27-28.

сити ще як рішення єпархіяльного синоду, в якому взяло б участь епар- хіяльне духовенство, яке тим прийняло б до відома ті постанови.

Друга причина відбуття цього синоду — це тодішні незавидні обставини й відносини, серед яких находилось греко-католицьке духовенство, зазнаючи всяких кривд з боку польських поміщиків і королівських старостів. Необхідно було зайняти спільне становище в тій справі. Крім того, треба було спинити самовільне змінювання обряду, яке тоді дуже було поширилось. Бажав ще еп. Устрицький дати своїй епархії добре зорганізовану управу, піднести освіту серед духовенства, дисципліну і повагу, а через те й пошану до нашого клиру збоку інших, щоб таким чином українське духовенство стало нарівні з латинським і могло ко- ристати з усіх йому належних прав (64).

в) Перемиськнй епархіяльний синод 1818 року

Перемиський бпископ Михайло Левицький, пізніший галицький Митрополит (від 1818 p. до 1858 p.), письмом з дня 21. січня 1816 p., заповів епархіяльний синод у Перемишлі. До участи в синоді були запрошені: катедральні крилошани, епархіяльні іспитувачі, декани та інші епархіяльні урядники. У своєму посланні писав еп. Левицький: « Всі, що являться на епархіяльному синоді, мають старанно роздумати про все те, що було б згідне з ціллю синоду і заслугувало б на предложения і наради на синоді та випрацювати на письмі внески на синод, що їх будуть вважати потрібним; зокрема ж декани мають належно розслідити стан церков, які підлягають їх наглядові, все обговорити вчасно з душпастирями відносних деканатів, і те, що в поокремих деканатах причиняється або перешкоджуе, або може причинитися, або перешкодити до почитання Бога і спасіння вірних, і те, що треба б скріпити, зарядити, справити, або зовсім викорінити, мають списати докладно, ясно й основно та мати в руках для предложення на синоді » (65).

Ці слова свідчать з якою старанністю приготовано синод, який відбувся в Перемишлі дня 10. травня 1818 p.

г) Перемиський епархіяльний синод 1898 року

Перемиський бпископ Констянтин Чехович, задумуючи скликати епархіяльний синод, вислав 10. серпня 1898 p. письмо до Конґреґації

(64) JlAKOTA Гр., ц.тв., ст. 27-30.

(65) ЛлкотА Гр., ц.тв., ст. 81-82.

для Поширення Віри, яку тоді очолював кард. Ледуховський, просячи дозволу Ап. Престолу на відбуття синоду. 3 датою 18. серпня 1898 p. архиеп. Августин Чяска, в заступництві кардинала префекта, відписав Чеховичеві, даючи дозвіл від Вселенського Архиерея на скликання і відбуття синоду.

Маючи такий дозвіл, Чехович, письмом з 22. серпня 1898 p., зарядив передсинодальне підготовче засідання на день 22. вересня 1898 p., а зараз наступного дня, 23. вересня 1898 p., Чехович видав пастирського листа, в якому скликав епархіяльний синод до Перемишля на день 1, 2 і 3. листопада 1898 p. Ha синод були покликані: члени капітули, прелати, крилошани катедральні й почесні, радники, референти єпископської консисторії, професори й доктори богословії, професори релігії в середніх школах, ректори семинарій, декани, деканальні представники, ігумени й прокуратор василіянок.

Про ціль синоду кажеться в посланні єп. Чеховича: «Оповістяться мудрі рішення Львівського обласного собору і ввійдуть в життя в цілій епархії; виберуться синодальні іспитувачі, які згідно з совістю будуть видавати суд про здібність або нездібність тих, які стараються про при- ходства; будуть вибрані судді, які будуть, з доручення Ап. Престолу, на місці розсліджувати справи у випадку апеляції; будуть видані деякі постанови, потрібні й корисні для управління церков нашої епархії; будуть предложені просьби духовенства; можна буде пізнати й обмінятися думками отців духовних з найдальших сторін нашої просторої епархії; нав’яжуться тісніші, щиріші зв’язки між духовенством і їх Архипасти- рем » (66).

ґ) Валявські епархіяльні постанови

бпархіяльні постанови або Конституції Валявські, це церковні ухвали й зарядження, видані на загальних зборах представників епархіяль- ного духовенства, перш усього деканів, під проводом бпископа Ордина- нарія, які відбувалися у Валяві (67), де була літня резиденція пере- миських владик.

(66) ЛлкотА Гр.,ц.тв., ст. 18; Собор Руський Єпархіяльний Перемиський в 1898 p.: Чинності і рішення. Львів 1898, ст. 18.

(67) ЛлкотА Гр., ц.тв., ст. 59.

українське католицьке законодавство, бо вони звичайно були виявом українського звичаєвого права.

II) Рішення і зарядження Станиславівської єпархії

Станиславівська єпархія була створена 1885 p., а її першим Єпис- копом став учений богослов Юліян Пелеш, який поруч львівського митр. Сильвестра Сембратовича і станиславівського бпископа Юліяна Куї- ловського, брав участь у Львівському обласному синоді в 1891 p.

Як по всіх інших єпархіях, так і в Станиславові відбувалися епар- хіяльні синоди, але їхні рішення і зарядження не збереглися. Тому в 1932 p. о. Симеон Лукач, духовник станиславівської семинарії, зібрав усі важливіші постанови, які назвав: « Рішення і зарядження Преосв. Єпископського Ординаріяту в Станиславові від 1904 до 1931 p. », мотивуючи цей випуск отак: « Тому, що в багатьох парафіях в часі світової війни були понищені Вістники з давніших літ, в котрих находиться багато актуальних заряджень, навіть деякі із загрозою церковних кар (цензур), подається в цій збірці зміст тих всіх заряджень з дієцезального синоду, пастирських листів і Вістника від 1904 p., цебто від обняття єпископського престолу ІІреосв. Кир Григорієм (Хомишином). Вправді й попередні Ординарії видавали різні зарядження, однак їх по 1904 p. вже то змодифіковано, вже то повторено так, що той рік можна слушно вважати започаткуванням дієцезального законодавства » (68).

B цьому збірнику о. C. Лукача находимо 219 параграфів, в яких зібрані рішення і зарядження Станиславівського Ординаріяту на протязі 30-ох літ. Серед тих рішень і заряджень находимо досить багато карних постанов, хоч багато більше є чисто наказових і диспозитивних, незаховання яких, очевидно, могло бути каране адміністративним шляхом.

III) Правила русько-католицької Церкви в Канаді

Ці Правила зладжено, щоб « завести одностайне поступовання в управлінні парафій і в душпастирськім діловодстві на цілій канадійсь- кій території » на основі: 1) Декрету « Вірним Русинам » виданого Ап. Столицею дня 18. серпня 1913 p., яким нормувалося церковні відносини русько-католицької Церкви в Канаді; 2) Нарад і дискусій з ерархіею латинського обряду в Канаді та використовуючи їхні зарядження, а головно акти й декрети першого пленарного собору, що відбувся в Квебеку

(63) ЛукАч C., Рішення і Зарядження Єпископського Ординаріяту в Станиславові від 1904 до 1931 p. Станиславів 1932.

в 1903 p.; 3) Декрету « Adgraves et diuturnas »; 4) Конкордії, виданої Ап. Престолом 6. жовтня 1863 p., якою нормувалось відносини русько-ка- толицької Церкви в Галичині до латинської Церкви; 5) Рішень першого русько-католицького синоду західньої Канади, який відбувся в Йорк- тоні, Саскатун, в днях 27-29 листопада 1914 p.

Ці Правила, дня 23. січня 1915 p., Никита Будка, як бпископ Ka- надійських русинів оголосив як обов’язуючі всіх і кожного душ- пастиря (69).

IV) Статути Філядельфійської Єпархії і Apxuenapxii

Апостольський Престіл, декретом, з дня 28. травня 1913 p., заснував в Сполучених Штатах Америки епархію для всіх католиків візантійського обряду, які походили з Галичини, Буковини, Підкарнаття, Хорватії. Рішенням папи Пія X цю епархію передано проводові еп. Сотера Ортинського, ЧСВВ.

Виконуючи незалежну від латинської ерархії єпископську владу над згаданими вірними, епархіяльне правління видавало різні розпорядки, закони, рішення, тощо, якими нормовано ту частину церковного права, котру загальне канонічне право залишало партикулярному законодавству до полагодження. Ці зарядження, закони, рішення епархіяльного законодавства бували замінювані, поправлювані чи касовані новішими законодатними актами, законним звичаєм і зміненими обставинами, передусім коли засновано окремий апостольський екзархат для католиків візантійського обряду з Галичини й Буковини.

B днях 7-8. жовтня 1959 p., у Філядельфії, під проводом архиеп. Констянтина Богачевського відбувся архиєпархіяльний синод, на якому затверджено і проголошено « Статути Філядельфіської Архиепархії». Ці Статути мають завдання, згідно з кан. 422 «Cleri Sanctitati» і 356 кан. Кодексу Канонічного Права, виповнити ту прогалину загального

(69) Правила Русько-Католицької Церкви в Канаді. Вінніпеґ 1915.

(70) Тимчасові Епархіяльні Статути Філядельфійського Ап. Екзархату Візантійського обряду в ЗДА, том I. Філядельфія 1953.

законодавства, яка відноситься до партикулярних справ в кожній епархії (71).