Розділ 2 - Карні постанови на українських загальних синодах
I) Кобринсъкий синод 1626 року
а) Скликання і відбуття
Папа Урбан VIII, дня 12. березня 1625 p. зарядив, щоб митр. Йо- сиф В. Рутський скликав кожного четвертого року обласний собор, і щоб такий собор тривав щонайменш тиждень.
Ці синоди мав скликати сам Митрополит, визначаючи час і місце відбуття. Присутність єпископів на синоді була обов’язкова, тому Митрополит міг карати тих, які без оправданої причини на синод не являлись (33).Дві справи плянував митр. Рутський поладнати на синоді: замирити католиків з православними і дати почин реформі світського духовенства. Реформа Василіян уже довершувалась. Коли ж перша ціль скликаного синоду відпала, тобто замирення з православними, бо Апостольська Сто-
(29) Sixtus V., Const. «Immensa aetemi Dei», 19.1.1587. Cf. Collect. Lac., t. I, с. I.
(30) Congr. Propaganda Fide, Mansi, t. 46, col. 1006B. Breve Gregorii XIV, 3.VI.1835. Cf. Collect. Lac., t. II, col. 555.
(31) Codex Iuris Canonici, can. 291, 1: «Absoluto concilio plenario aut provin- ciali, praeses acta et decreta omnia ad Sanctam Sedem transmittat, nec eadem antea promulgentur, quam a Sacra Congregatione Concilii expensa et recognita fuerint ».
(32) M.P. « Cleri Sanctitati », can. 350: «Absoluto Synodo, praeses acta et decreta omnia ad Sedem Apostolicam transmittat, nec eadem antea promulgentur, quam ab eadem recognita fuerint; interim vero omnes qui in Synodo partem habuerunt, secretum de actis et negotiis pertractatis servare debent; ipsimet autem Synodi Patres designent et modum promulgationis decretorum et tempus quo decreta promulgata obligare in- cipiant».
(33) ГІЕТРУШЕВич A., Дополненія ко Сводной Галицъкой Рус. Літописи с 1600 no 1700 год. Львів 1891, ст. 125-126.
лиця противилась спільному синодові католиків з православними, а підбурені козаками православні самі відмовились узяти участь у синоді, тоді Рутський взявся до здійснення другої головної мети синоду — обнова духовенства.
Дня 6. вересня 1626 p. митр. Рутський відкрив у монастирі св. Спаса в Кобрині перший собор української Католицької Церкви по її з’єднанні з Апостольським Престолом. Крім Митрополита в синоді взяло участь ще п’ятьох єпископів, а саме: володимирський, луцький, полоцький, смоленський і пинський та ще помічник Митрополита, Рафаїл Корсак, який був висвяченнй на цьому ж синоді для Галича. Ha синоді були ще архимандрити, ігумени більших монастирів та видніші прздстав- ники духовенства — протопресвітери і крилошани — всіх разом 100 осіб.
б) Постанови
He маючи змоги поладнати найважливішу справу — замирення католиків з православними — синод звернув усю свою увагу на реформу духовенства, яка була необхідна. Для того найперше рішено заснувати семинарію в Минську. Bci присутні зобов’язалися зложити більші пожертви на удержання тої семинарії. Василіяни мали дати вчителів- виховників. Семинарія мала вміщати ґімназію, де б було подавано всі предмети в п’ятьох клясах аж до реторики по латині, а богослов’ю по руськи. Ґімназія мала взоруватись у своїй структурі на тодішніх єзуїтських, а богослов’я мала бути викладана за програмою колегії св. Ата- насія в Римі.
Відтак синод звернув увагу на старше духовенство, доручаючи Єпископам, щоб на найближчих єпархіяльних синодах наказали своїм священикам « аби синов своїх з молоду цвичили так у науках, яко и в обичаях, станові священичому належачих ». Сам Рутський відбув такий єпархіяльний синод духовенства київської єпархії, один ще в тому ж самому році, а другий в 1628 p.
Ta найбільшим пороком серед духовенства була симонія. Управління і польська суспільність уважали духовні уряди, від найвищих до найнижчих, лише простим джерелом доходів. Єпископ оплачувався королеві та « панятам і княжатам » і двірським вельможам, які рекомендували й піддержували його кандидатуру на єпископський сан. Настоятелі монастирів і парохи давали значні грошеві суми патронам за « подавання » монастиря або парафії та ще й зобов’язувалися до всяких послуг, робіт і чинитьб для них.
Багато парафій пани продавали на « вічні часи » за високу ціну, не дивлячись на гідність осіб, що шукали парафії і не журячись моральними інтересами своїх підданих, аби лише був більший ма- теріяльний зиск. Тому лакомі пани воліли мати в своїх маєтностях по- пів схизматиків, аніж правовірних (34). Бувало таке, що монах утікач з монастиря, діставав парафію від пана, а деякі багатші світські священики купували патронат над монастирем. Тому не дивно, що здобуті таким дорогим коштом церковні уряди треба було відбивати в свій спосіб і в свою чергу. Отак єпископи брали оплату від нижчого духовенства, а духовенство від вірних.Отці Кобринського синоду визнали, що симонія, це рак, який з’їдає Церкву та спинює поширення унії, тому й винесли рішучі ухвали проти симонії та неладу в обсаді парафій. Єпископам приказав синод, щоб нічого не брали від ставлеників при рукоположенні та щоб не рукополагали двох кандидатів для одної парафії. Священикам синод заборонив платити всяким покровителям за парафії, монахам заборонив виходити самовільно з монастиря та забирати парафії світським священикам, а світським священикам заборонив старатися про патронат над монастирями. Синод станув на становищі, що при обсаді єпископств, парафій і урядів та настоятелів у монастирях треба держатися вірно постанов католиського канонічного права, як це практикувалося при обсаді латинських церковних достоїнств і парафій (35).
Починаючи від XV ст., Єпископи часто жалувалися на « беззаконен брак, блуд і розводи без розбору » та на маловаження церковних законів у справі подружжя. Тому Кобринський синод проголосив деякі закони, взоруючись у тому на Тридентійському Соборі (36), а саме: заборонив таємні шлюби, наказуючи, щоб вінчання відбулося перед власним парохом або іншим священиком, якого парох або єпископ уповноважнить. Крім того шлюб має заключатися в присутності двох свідків. B противному випадку шлюб буде неважним, а священики, які не додержуватимуться цих постанов, будугь покарані Єпископом (37).
Кобринський синод ще постановив, щоб Єпископи і Протоархиман- дрит щороку присилали до Митрополита писемне звідомленця про церковні справи, а Митрополит у свою чергу робитиме таке звідомлення для Ап.
Престолу про стан цілої митрополії.Окремою ухвалою постановив синод, щоб Митрополит скликав кожного четвертого року обласний синод, на якім зібрані « обмишляли б о добрі людських душ і о потребах церковних ».
(34) ГрушЕвський M., Історія Украіни-Руси, том V, ст. 283.
(35) Рудович I., Кобринський синод 1626 p. Богословія. Львів 1924, том II, кн. 1-4, ст. 209; KuLCZYNSKi T., Specimen Ecclesiae Ruthenicae. Appendix. Romae 1733, р. 98.
(36) Тридент. соб., зас. 24, гл. I, Про подружжя.
(37) URBANUS VIII, Const. «Licet universorum*, 21.IV.1632.
Синод затвердив митрополичий засуд на жидичинського архимандрита Никодима Шибинського.
в) Потвердження постанов
Акти Кобринського синоду зараз же списано і перекладено його постанови на латинську мову та вислано до Ап. Престолу для затвердження. Самі акти зложено в архіві монастиря Пресв. Трійці у Вильні. Одинока копія, яка збереглася, це та, яку зроблено в 1630 p., і яка находилась в бібліотеці НТШ у Львові під ч. 287. Рукопис з автентичним текстом ухвал по латині, як і просьби українських Єпископів до Ап. Престолу находиться в Конґреґації для Поширення Віри в Римі (38).
Папа Урбан VIII передав постанови Кобринського синоду двом комісіям кардиналів для перегляду та евентуальних поправок. Тому щойно 6. грудня 1629 p. папа Урбан VIII апробував ці постанови та висловив Митрополитові Рутському похвалу за ревну працю, побожність і прив’язання до Ап. Престолу, наказуючи оголосити ці постанови та їх додержуватися (39).
Між українським оригіналом і його латинським апробованим перекладом e деякі поважніші різниці. B перекладі пропущено початковий уступ про запрошення правосланих на синод, бо Ап. Престіл не дав своєї згоди на це, а на місце пропущеного тексту вставлено рішення про осну- вання оеминарії в Минську. Зовсім пропущено в перекладі другу точку про додержання королем обітниць відплатити кривди заподіяні з’єди- неним латинниками, бо про це Ап. Престіл окремо звертався до самого короля. Подібно викреслено ухвалу, щоб окрема делегація єпископів представила Ап.
Престолові надмірні тягарі, що їх уряд наложив на духовенство. Викреслено її з тих самих причин, що й попередню ухвалу. Також пропущено ухвалу, щоб священики обучували своїх синів та спрямовували їх до духовного стану, бо це могло б компромітувати католицьку Церкву. Викреслено постанову про реформу тайни подружжя, бо синод в цьому випадку привласнював собі те, що належало до загального права. Тому рішено застосувати декрети Тридентійського Собору, як Папське Право на піставі Бреве папи Урбана VIII з 14. грудня 1629 p. Також пропущено в латинському перекладі постанову, яка наказувала єпископам карати священиків, якщо вони в підпитому стані або вночі давали б шлюб, а пропущено, бо про цю справу рішено в попередній постанові. Пропущено, як непотрібне, рішення, щоб Митрополит зберігав(38) Archiv. Propag. Fide, Scritt. rif. Congr. Gen., vol. 337, fol. 410.
(39) KULCZYNSKi I., Specimen Ecclesiae Ruthenae. Parisiis 1859, p. 215-220.
свій архів та щоб його предложив на наступному синоді. При кінці уне- важнено вирок Митрополита проти архимандрита H. Шибинського, бо синод не був компетентний у цій справі (40).
II) Замойсъкий синод 1720 року
а) Підготовка, скликання і відбуття
Митрополит Лев Кишка, дня 15. лютого 1715 p., написав до Конґре- ґації для Поширення Віри, щоб вона йому вистаралася в Папи дозволу на скликання і відбуття синоду.
Минуло вже 125 років від завершення з’єдинення в Берестю, і українська Церква тепер об’єднувала всі землі Київської Митрополії, які находились під Польщею. Перемиська єпархія приступила до з’єдинення 1692 p., Львівська 1700 p., Луцька 1702 p., Ставропигійне Братство 1708 p. Отож період важкої проби й консолідації проминув, і треба було зробити підсумки та укласти пляни на майбутнє. Під час боротьби за унійні справи, закралось багато дечого, що не було згідне з обрядом, занепала освіта клиру, зловживання при свяченнях, послаблення церковної карности і душпастирської ревности та упадок монашої карности. Тим то необхідність реорганізації внутрі самої Церкви дуже принаглю- вала.
Треба було устійниги правну структуру церковних законів, бо вони не відповідали тогочасним вимогам і обставинам християнського життя, тим більше, що в католицькій Церкві право безупинно здосконалю- валося, і тому тяжко було погодити з перестарілим і застояним правом Східніх Церков (41).Ta були ще й інші причини до скликання синоду. 3 Московії дуже скоро поширювалася на українські землі т.зв. Пилипова єресь, якій треба було поставити таму.
Конґреґація для Поширення Віри, дня 27. травня 1715 p., письмом до митр. Лева Кишки, одобрила його плян та найменувала архиєп. Єро- німа Ґрімальді, Ап. Нунція в Польщі, предсідником синоду, застерігаючи однак, щоб декрети були завішені в своїй силі, доки не одержать потвердження від Ап. Престолу (42).
(40) SzEGDA M., Dzialalnosb prawno organizacyjna metropolity Jbzefa IV Wela- mina Rutskiego (1613-1637). Warszawa 1967, p. 182-183.
(41) Лужницький Гр., Українська Церква між Сходом і Заходом. Філядельфія 1954, ст. 408.
(42) Synodus Provincialis Ruthenorum habita in civitate Zamosciae а. 1720. Ed. Тур. Polyglota. S.C. de Propaganda Fide. Romae 1883, p. 31.
Синод однак відбувся кілька років пізніше, і не у Львові, як спершу було заповіджено, лише в Замостю. Причиною відкладення був мабуть політичний неспокій у Польщі, а можливо також напруга між Митрополитом і Єпископами та духовенством (43). B міжчасі Ап. Нунцій докладно інформувався про стан у митрополії та просив самого ж Митрополита й Єпископів, щоб вони подали справи, які повинні піти на синод. Теж саме Нунцій просив інформацій від латинських Єпископів, які мали своїх вірних у цій митрополії (44).
Дня 21. травня 1720 p. Митрополит розіслав письмо, яким скликав до Львова синод на день 26. серпня 1720 p. Однак із-за морової пошесті у Львові, рішено відбути синод у Замостю, холмському забужжю (45).
Учасниками синоду в Замостю були: митр. Лев Кишка, він же й Єпископ Володимирський і Берестейський, Вітебський, Мстиславський і Могилівський; Флоріян Гребницький, Архиеп. Полоцький; Лаврентій Друтський-Соколинський, Архиеп. Смоленський; Йосиф Виговський, Екзарх всієї Pyci і Єпископ Луцький і Острозький; Атанасій Шептицький, Єпископ Львівський, Галицький і Каменець-Подільський; Йосиф Ле- вицький, Єпископ Холмський і Белзький; Єронім Устрицький, Єпископ Перемиський, Самбірський і Сяноцький; Теофіль Ґодебський, Єпископ номінат Турово-ГІинський. Крім Владик, був Василіянський Прото- архимандрит Конґр. св. Трійці, Антоній Завадський, 8 Архимандритів і 129 священиків, як представники деканатів та майже всі Василіянські ігумени, і два шляхтичі, як представники львівських ставропігійних братств, тобто Степан Ласковський та Іван Чесніковський. Bcix разом 140 осіб (46).
Відкриття синоду в Замостю відбулося за приписом Римського Ритуалу (47). Перше засідання було чистою формальністю відкриття і визнання віри. Опісля відбувалися засідання комісій. Деякі важливіші справи обговорювано окремо, в яких брав участь Ап. Нунцій з Єпископами і Митрополитом. Дразливіші справи відразу відложено (48). Також друге урочисте засідання було лише формальністю — відправлено бо- гослуження і прочитано папський декрет — Буллю «Саепа Domini» і Конст. Григорія XI з 28. травня 1591 p., яктакожКонст. Климентія XI