Правові основи входження Західної Украіни до складу СРСР-УРСР

Початок Другої світової війни спричинив черговий етап у поширенні па Україну радянськоїдсржавпості. Приєднання до СРСР-УРСР території Західної України (1939 p.) і Північної Буковини та Бсссарабії (1940 p.) було наслідком угоди між Сталіним і Гітлером про сфери інтересів («сфери впливу»), У іюй деіцо нечіткий, камуфлюючий термін - «сфери інтересів» - сторони вкладали цілком конкретний і максимально широкий зміст, а саме - свободу політичних і військових дій, спрямованих на захоплення сусідніх територій.

Більшість сучасних дослідників, переважно істориків, трактують пакт Молотова - Ріббентрона як злочинну змову двох агресорів, спрямовану на порушення територіальної цілісності суб’єкта міжнародного права - міжвоєнної Другої Рсчіпосиолитої (naiip.. /. Бі- iac). Беззаперечною впажаємо тезу про ге, шо, з погляду сучасного міжнародного права, домовленість обох диктаторів виглядає як радянсько-нацистська змова. Погоджуємося також з думкою, шо внаслідок реалізації цієї політичиоїзмови держави Свропи перетворилися па об’єкг воєнної агресії. Однак, не відкидаючи морального боку домовленостей, нам близька наукова позиція гих небагатьох дослідників - істориків права {B. Макарчук), які пропонують розглядати укладену німецько-радянську угоду відповідно до тогочас- Iiiix норм міжнародного прана. Цс означає, шо усі міжнародні угоди та нормативно-правові акти, а також зовнішньополітичні акції Радянського Союзу та інших суб’єктів міжнародного права, здійснені перед 1945 p., потрібно оцішовати відповідно до норм того міжнародного гірава, яке діяло у вказаний час.

Відповідно до норм т. зв. «старого» (гобто функціонуючого у Період до Другої світової війни) міжнародного права, секреший ^llPOTOKOJi про розподіл сфер впливу між нацистською Німеччиною, ³ Одного боку, та Союзом PCP - з іншого, формально нс порушував прийнятої на той час практики укладення міжнародно-правових Документів. Розподіл світу иа «сфери впливу» був одним із типових його інститутів Наприклад, відома Антанта (у перекладі — «сер- Дсчна згода») первісно була нічим іншим, як англо-французькою Угодою про розмежування інтересів двох країн у Африці і на

Близькому Сході. До того ж, принцип непорушності європейських кордонів був закріплений лише у Гсльсіпкі (1975 p.). Колишня Jlira Націй (як зрештою і сучасна OOH) не відкидала можливість зміц_н міждержавних кордонів, проте наполягала на тому, що ці зміни не мають бути наслідками агресивної війни. Ha відміну відсучасиого міжнародного права, член Ліги Націй міг на законній основі вдатися до війни, якщо попередньо «вичерпав» т. зв. мирні засоби. Навіть якщо визнати широко розповсюджену тезу про те, що секретний протокол до пакту Ріббентропа - Молотова був нібито «угодою про розчленування Польщі», то (за В. Макарчуком) слід відразу зробити зауваження, що таке «розчленування» могло бути здійснене без порушення норм чинного міжнародного права. Відповідно, Радянський Союз нс несе міжнародно-правової відповідальності (як з огляду на иорми «старого», так і «нового» міжнародного права) за напад Гітлсра на Польщу. A т. зв. визвольний похід Червоної Армії 17 вересня 1939 p., який здійснювався під приводом захисту «єдинокровних братів» - українців і білорусів відфа- шистського поневолення, став, безвідносно до факту укладення пакту про ненапад з Німеччиною, реалізацією права на «cavodc- помогу» визнаного у тогочасному міжнародному праві. Останиг розумілося тоді як фактичний дозвіл суб’єктам міжнародного права на здійснення силової акції, що ставила на мсті відведения раптово посталої (нововиниклої) загрози для національної безпеки.

Попри те, що блискавичне захоплення краю мало характероку- паційної акції (анексії), у Заяві Радянського уряду від 17 вересня 1939 p. мова не йшла (за В. Макарчуком- і не могла йти, оскільки не відповідала тодішньому міжнародному праву) n|X) зміну державно-територіального статусу областей, у які вводилися війська Червоної армії.

Зміна міжнародно-правового статусу Західної України де-юре відбулася не внаслідок завоювання (дебеляцїі), хоча міжнародне право тієї доби надавало і таку можливість (В. Макарчук). Ця зміна стала результатом волевиявлення місцевого населення, здійсненого у ході плебісциту у формі Народник Зборів Західної УкраШ Ідея їх скликання належала московському керівництву. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло спеціальне рішення з питань Західної України Був детально опрацьований сценарій скликання Народних Зборш Військовою Радою Українського фронту було затверджено «Поза- ження про вибори до Українських Народиш Зборів Західної УкраШ" (6 жовтня 1939 p.). Hcxirrpi політичні маніпуляції з населеиням краю. агітацію і пропаганду проводили військові політвідділи за допом^ гою тимчасових місцевих органів. Кандидатури депутатів піДриР | лися органами влади завчасно. До бюлетеня мала вноситисятіль одна кандидатура, а на весь процес висунення і реєстрації каїїД татівза рішенням Військової Ради Українською фронту(6 жовтня 1939 p.) відводилося лише чотири дні - від часу всгановлсіїня дня виборів до Народних Зборів Західної України - 22 жовтня і до дпя їхскликаипя - 26 жовтня 1939 року.

Відповідно до настанов ЦК ВКП(б) було проведено масштабну підготовку до скликання Українських народних зборів. Створено обласні комітети з організації виборів, опубліковано Положення про вибори, визначено виборчі дільниці, сформовано відповідні комісії, висунуто кандидатів у депутати тощо. Вся ця робота проходила під неослабним контролем радянських чиновників, під pe- ГСЛЫШМ наглядом спсцслужб (llKBC). Спосіб, в який відбувалося скликання Народних Зборів, виключав можливість передвиборної бороп.бн різних політичних сил.

ВИЯВЛЯГИСЯ ЛИШЄ у формі ІЮОДИІЮКІ1Х «КОНГррСНОЛІОНІЙНИХ Bllcry- пів». Найчастіше воии зводилися до спроб агітації проти окремих кандидатів або проти виборів взагалі. Хоча формально вибори проводилися на оспові заіального, рівного і нрямоі о виборчого права нри гасміюму голосуванні, проте жорстке «регулювання» радянськими урядниками всього виборчого процесу нівелювало демократичний характер кампанії. Розбіжності у насіроях населення виявилися і у день голосування: одні виборці вдосвіта всганалн в чергу перед дверима виборчих дільниць, інші категорично відмовлялися голосувати взагалі. Останні наражали cc6e на серйозну небезпеку, оскільки будь-які форми протпдії виборам жорегко пріїншшлмся органами llKBC.

До Українських ІІародпих Зборів було обрапо 1484 депутати, які представляли лояльну радянській владі часгииу населення, насамперед із ссрсдовнща селянства і робітництва, а також трудової інтелігенції (В. Баргш. В.Дашіїсико). Ilc з’явилися па виборчі дільниці або голосували проти понад 700 тис. осіб. Майже 76 тис. бю- Ieiciiiii було визнано недійсними. B 11 виборчих округах депуіаги не були обрані. Офіційні результати іолосуваїїпя дослідники характеризують (Г. Кондратюк) як явно завищепі порівняно до реальних настроїв виборців. Завищепі підсумкові дамі були наслідком як застосування певних форм тиску на виборців, так і підтасовки голосів іірц їх підрахунку. Bce ж не можна заперечити факту, що більшість українців, ме обізнані з реальним станом справ у CPCP, і насамперед в УРСР, бажали і прагнули соборності, возз’єднання з Великою Україною, часто не усвідомлюючи можливих наслідків такою рішення. До того ж, вибори до Народних Зборів Західноі України (жовтень 1939 p.) вважають (В. Макарчук) відносно демократичними, про що, зокрема, свідчить і той факт, що близько 25 відсотків виборців зуміли у тій чи ІІІШІЙ формі (голоси проти. Неявка на вибори тощо) висловиш свою незгоду із запрогіоиова- ними кандидатами. Щодо зловживань і фальсифікації під час виборів, то мають рацію ті дослідники (В.

Згідно з ретельно розробленим компартійними органами сце- парієм, Народні Збори проходили 26-28 жовтня 1939 p. у Львові, вони розглянули питання про державну владу в Західній Україні, входження Західної України до складу УРСР, конфіскації поміщицьких та монастирських земель, націоналізації банків і великої промисловості. Після жвавого обговорення депутати одностайно прийняли декларації з усіх питань, у тому числі про встановлення радянської влади в Західній Україні, а саме: «вся владаналежить трудящим міста і села n особі рад депутатів трудящих». Boiw обрали повноважну комісію, іцо налічувала попад 60 осіб, якійдоручц. ли подаш декларацію «про входження Західної України до ск.іал; УРСР» Верховній Раді CPCP і Верховній Раді УРСР. Позачергова п’ята сесія Верховної Ради CPCP, прийнявши Закон «Про вкчючет Західної України до складу CPCP та возі 'едіїашія її з Українською РСР» (1 листопада 1939 p.), «задовольнила прохання НародішхЗбо- рів Західної України і включила Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік із з’єднанням її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою». Формально Закон про прийняття Західної України до складу УРСР схвалила позачергова третя сесія Верховної Ради УРСР (13 листопада 1939 p.).

Ці рішення стали юридичною основою входження Західіюі України до складу СРСР-УРСР.

Отже, приєднання до СРСР-УРСР території Західної України було наслідком укладення пімецького-радяпського пакту про ненапад (1939 p.). Секретний протокол до нього нс був «грубим порушенням норм міжнародного права» тієї історичної доби, оскількн загалом відповідав існуючій міжнародній практиці. Розподіл світу на (ісфери впливу» був одним з типових інститутів «старого» міжнародного права. «Визвольний похід» Червоної Армії здійснювався під приводом захисту «єдинокровних братів» - українців і білорусів від нацистського поневолення, і став реалізацією визнаного у тогочасному міжнародному праві права на «самодопомогу>> У міжнародно-правовому розумінні характер рішень Народних Зборів Західної України вважається легітимним. Визнання легітимно сті результатів і рішень Народних Зборів Західної України означас визнання правової основи рішень Верховних Рад Союзу PCP ^та УРСР про включення областей, у яких проводився плсбісцит(оп«- тування), до своїх> складу.