Комуністична (Більшовицька) партія в політичній системі СРСР-УРСР

Провідна роль у політичній системі CPCP та Української CPP належала комуністичній партіі. Монополія на владу компартіїстала передумовою виникнення і невід’ємною складовою формування та функціонування тоталітарного режиму.

Політичний та ідеологічний монополізм комуністичної партії почав утверджуватися ще в середині 1920-х років. Це означало: ліквідацію інших партій, репрссіїпроти колишніх членів інших партій, втручання компартії в усі сфери життєдіяльності людей, її політичну диктатуру, боротьбу проти інакомислення. Партія стала невід’ємною складовою тоталітарного режиму, яка своїм впливом охоплювала та контролювала все життя суспільства.

Формування ВКП(б) здійснювалося в основному шляхом масових наборів. Щоб запобігти проникненню в партію «небажаних елементів», проводилися локальні і «генеральні» чистки. Найбільша за весь час існування КПРС генеральна чистка була започаткована подіями, пов’язаними з українським голодомором. Тоді Сталін переконався, що півмільйонна КП(б)У не може стати йому опорою у здійсненні терористичної політики (C. Кульчицький).

Для утвердження диктату партії постійно збільшувалась кількість партійних осередків на всіх підприємствах та організаціях. Практика створення великої кількості гіарторганізацій висвітлила недоліки функціонування територіальних райкомів, які нс змогли ефективно контролювати низові структури. Тому було створено нову ланку партійної піраміди - фабрично-заводські napmiimi «иiimemu, які контролювали роботу дирекції. Без них не вирішувалось жодне питання життєдіяльності підприємства.

Зутвсрдженням командних методів керівництва партійні органи всебільше зросталися з господарськими й радянськими. Відбувався перехід від функціонапьного до виробничо-галузевого принципу побудови партійного апарату.

За такої адміністративно-командної системи державні і госпо- ^flaPCbKi органи діяли під жорстким контролем партійних органів і - рамках централізованого управління. Сформувалася привілейована верства бюрократії, що обіймала посади в партійних, радянських господарських, військових, репрссившіх та інших органах, і розг.зя- далася як опора сталінської диктатури. Функціонери, які очолювали партійні, радянські, комсомольські і профспілкові апарати, могли не перейматися зайвими клопотами, бо кожна посада мала наперед визначений рівень матеріального забезпечення і пільг.

Про зрощення партійних органів з радянськими свідчить запроваджена з 1933 p. практика прийняття спільних рішень щодоеконо- мічних, соціальних, господарських (будівництва, торгівлі) та інших питань. Такі постанови мали свідчити про важливість питання, необхідність надання йому пріоритетного значення. Ha практиці ні спільні партійно-державні рішення нерідко розглядалися правоза- стосовними органами як надзаконпі, що призводило до підриву принципу верховенства закону.

Тоталітарний режим суттєво змінив взаємовідносини компартії з державними й громадськими організаціями. Такі наймасовіші громадські організації як профспілки чи комсомол, фактично стали частиною державного апарату. Разом із рядовими комуністами вони повинні були тримати в полі зору державних інтересів кожну окремо взя гу людину. Крім roro, з рядових партійців і комсомольців формувався спеціальний корпус секретних співробітників (сексотів) для потужного і розгалуженого апаразу внутрішніх справ і державної безпеки.

Особливого значення партія надавала профспілкам, трактуючи їх «кузнею кадрів», «школою комунізму». Саме профспілки мали виконувати роль фільтра, який відсіював би кандидатури, що не відповідали тогочасним вимогам партії. Одним з найважливіших завдань спілок оголошувалося висунення на керівні посади (директорів заводів, начальників цехів, їхніх помічників, а також мапезрів п десятників) передових працівників з числа робітників і технічного персоналу, особливо ударників.

У 1930-ті роки було завершено процес одержавлепня профспілок. Нормою стало заслуховування звітів голів профкомів на засіданнях партійних комітетів усіх рівнів. їх постанови містили прям! директивні вказівки, оцінювали діяльність профспілок та профбюро на кшталт: «зобов’язати профком», «суворо попередити профком» ra iii. Виборні профспілкові органи формувались відповідно до P^nv нарядок і вказівок партійних комітетів. Запропоновані кандидатури, як правило, на профспілкових зборах ніколи не обговорювалися. і* «обирали» одноголосно. Профспілкові органи ставали «відстійником» і «запасним аеродромом»для працівників, які не впоралисяз роботою в партійних, радянських органах або ж «проштрафились» там. Звідси і невисока якість роботи профспілок.

Під суворим і псослабним контролем компартії перебував комсомол, який вважався одним з головних засобів впливу на молодь і повинен був слухняно виконувати директиви та постанови партії. Нормативною основою діяльності комсомолу були бсзпоссрсдпьо документи РКП(б), КП(б)У, атакож ЯЖС'Л/(Всссоюзної ленінської комуністичної спілки молоді) та JlKCY (Лсніпської комуністич- BU спілки молоді України). Формування кадрів комсомольських працівників брала на себе Компартія. Комуністи входили до керівного ядра комсомолу республіки.

Однісю з основних вимог партії щодо комсомолу в 1930-ті роки було розширення мережі первинннх комсомольських організацій як центрів масово-політичної роботи серед молоді.

Партія використовувала комсомол йдля котролю й акіїївізапії роботи господарських органів Ila них покладалася відновілалміісіь за нроведепня політико-господарськпх кампаній (бороіьба за ву- гІз.зя. метал, хліб, колективізацію сільською господарства, досіро- кове виконання п’ятпрічппх планів, оріанїзаціи соціалісгичного змагання) зоїцо. ІЗули створені спеціальні загони гак зізапоі «легкої каватерії» - тимчасові іроміїдські молодіжні організації, які конг- рошовали проведения основних сільськогосподарських кампаній, впровадження у виробншггвосгахапівськнх методів праці, pof>oiy пілнрнгмезв горгівлі й комунального господарства.

Масові організації мали не лпше забезпечувати трудовпй підйом веред робітннчого класу та колгоспного селянства для виконання лакреслсннх партіпо економічних завдань, а й сприятн зросганпіо політичної активності населення. Зокрема, щорічні підготовка і проведення виборів у Ради робітничих і сслянських депутатів від- йувалнея за закликом партії та профспілок До складу виборчих вомісій по виборах до з’їздів Рад, відповідно до затвердженої помповою Президії ІЗУЦВК інструкції «Про вибори Oo Рад та па ¹^du Рад УСРР» (I листопада 1930 p.), обов’язково включалися представники громадських організацій (ЛКСМУ, профспілок та ін.)

Комсомольським і профспілковим організаціям надавалося право висувати кандидатів (списками або окремими кандидатурами).

Для зміцнення впливу компартії на селі у 1933 p. були створені політвіддічи при MTC (машино-тракторпих станціях) і радгоспах. їх начальниками призначали комуністів зі значним партійним стажем B Україну начальників політвідділів відряджали здебільшого з Росії (56%). Очевидно, сталінська верхівка не дуже сподівалася па твердість українських комуністів, а також намагалася не допустити небажаної для неї єдності українців з міста ісела. Заступниками начальників політвідділів обов’язковобули працівникидсржбсзпеки(ОДПУ).

Політвідділи повинні були боротися з «підривною діяльністю класово ворожих елементів», здійснювати контроль за керівними і матеріально відповідальними працівниками колгоспів, службовцями MTC та радгоспів, зміцнювати партійний актив на селі. Як і на міських підприємствах та в установах, па селі почали створювати, поряд з територіальними сільськими партійними осередками, колгоспні виробничі осередки, партішо-комсолюльські групи, а в колгоспах, де не було комуністів,- групи співчуваючих на чолі з партійними організаціями. Через рік після створення (наприкінці 1934p.) політвідділи при MTC, які виконали, як вважалось, свої завдання, було об’єднано з районними комітетами партії.

Отже, комуністична партія була оссрдям тоталітарного режиму в СРСР-УРСР. Через організацію партійних осередків на всіх підприємствах та організаціях компартія контролювала усі сфери життя суспільства. Усі зусилля партійних органів, а також одержавлених громадських (профспілкових, комсомольських та ін.) організацій були націлені на безумовне виконання планових завдань у промисловості й) сільському господарстві. Впровадження політики «одержавлення» громадських організацій шляхом передачі їм важливих функцій державних органів мало сприяти досягненню, з одного боку, повного контролю правлячої верхівки над державним апаратом, а з іншого - повністю підпорядкувати собі суспільно-політичну діяльність населення

Розвиток тенденції централізації тауніфікаціі державноївлади УСРР-УРСРу 1930-ті роки

B умовах утвердження тоталітарного режиму Україна продовжувала втрачати елементи своєї суверенності.

До середини 1930-х років згідно з Конституцією УСРР j929p- центральними органами влади визнавалися Всеукраїнський з їзд'“ робітничих, селянських та чсрвоноармійських депутатів, ^l ський Центральний виконавчий комітет (ВУ1 (BK), ГІрезидія ВУЦо • Раднарком та наркомати УСРР. Конституційно визначалися npa- вовий статус та компетенція зазначених органів, яку дослідники |0. Mu|H>iieiiKO, I. Усеико, В. Чеховт), посилаючись на нечітко виписану різницю у правовому статусі зазначених органів, рівно ж як і їх компетенцію, характеризують як певну ігрархічну структуру без жодних ознак поділу державної влади і відповідноїсисгсми «сіри- мувань і противаг».

Так, Всеукраїнський з’їзд Рад оголошувався найвищим оріапом державної влади на території республіки, а видані ним нормативні акти вважалися юридичною базою для прийняття іншнми державними органами своїх рішень, ВУЦВК - верховним законодавчим, розпорядчим і виконавчим органом влади у періодах між з’їздами, ІІрезндія ВУЦВК - законодавчим, розпорядчнм органом у період між сесіями ВУІ (BK, а Раднарком УСРР визначався розпорядчим і виконавчим органом ВУЦВК. Всеукраїнський з’їзд Рад мав іаслу- ховувати і затверджувати звіти нродіяльнісгь уряду, спрямовувати тія.іьність у сфері політики і народного господарства. Детальніше визначалася компетенція ВУЦВК - органу, відповідального перед Всеукраїнським з’їздом. Ha сесіях, які мали скликатися не менш як ірнчі на рік. ВУЦВК затверджував бюджетні плани розвніку народного господарства УСРР, законодавчі акти Президії ВУЦВК. проекти кодексів, а також усіх законодавчих акіів. mo встановлювали загальні норми політичіюто, економічного і кульгурпого жнітя республіки або вносилн докорінні зміни в існуючу практику роботи державних органів УСРР тошо. Уперше в Конституції України було визначено комнстснніїо Президії ВУЦВК (право законодавчої ініціативи у вищих органах CPCP. нраво опротестовувати постанови I Ірсзндії ВУІ (BK CPCP та Раднаркому CPCP і призупиняти натериторії УСРР дію постанов наркоматів CPCP romo).

Оскільки тоталітарний режим не потребував представницьких op- танів влади, то роль Всеукраїнських з’їздів рад у законотворчій діяльності ікухильпо знижувалася, ослабло його значення у політичному, економічному та соціальному житті республіки. Всеукраїнський з їзд PlT не мав повпоти влади, діяльпісіь його обмежувалася, він цілком залежав від рішень центральних нартіїінпх органів, а також посганов всесоюзних з’їздів рад і ЦВК CPCP. У тоталітарній державі з'їзди ставали декоративними форумами, які «цілком і повністю» схвалювали усі пропозиції ia рішення партапараіу, закрінлювалиїх юридично.

Про послаблення ролі Всеукраїнських з'їздів Радсвідчигь і no- Рушспмя Термінів їх скликання. Відповідно до Констигуції УСРР 1929 p. чергові з'їзди рад малн скликатися один раз на два роки. ^ реальному житті це положепия не виконувалося. Наприклад, пере- Риа між XlI і XIII з'їздами становила чотири роки (1931 1935 pp ) ^І1арпя свідомо порушувала Конституцію, оскільки Всеукраїнський з ізд Рад, якнії юридично був вищим державним органом. факттічію нічого не вирішував I Ісрегулярпо також скликалися сесії ВУЦВК.

Час міжїхнім скликанням коливався від 1,5 місяця до одногороку Досить широкий склад ВУЦВК (кількість його членів доходиладо 366 чоловік) лише створював видимість демократії, бо на практиці досить часто робив цей орган малопрацездатним. Рішення ВУцвк часто мали декларативний характер.

Ha тлі фактичного позбавлення повноважень представницьких державних органів посилювався вплив виконавчої влади - уряду республіки - Раднаркому УРСР на всі сфери державного життя (В. Чехопич). Згідно з Конституцісю(І929 p.) па Раднарком УСРР. відповідальний перед Всеукраїнським з’їздом, ВУЦВК та його Прсзидісю, покладалося здійснення загального керівництва УСРР. Конституція також визначила склад Раднаркому (входили Голова PHK, його заступник, народні комісари, а також уповноважені загальносоюзних наркоматів, які мали дорадчий або вирішальний голос відповідно до постанови ВУЦВК, а також інші особи згідно з постановами ВУЦВК) та зберігала за урядом право в межах, наданих йому ВУЦВК, видавати законодавчі акти та постанови, обов’язкові до виконання на всій території УСРР. Однак (|юрсовані темпи індустріалізації, суцільна колективізація сільського господарства об’ективно призводили до дедалі більшого зосередження влади у центрі, в ЦК ВКП(б). Щоб забезпечит и чітке виконання директив, що надходили з Москви, а отже, посилити контроль цепгру за республіканськими органами постановою ЦВК і Раднаркому CPCP (18 січня l93i p.) при раднаркомах (урядах) союзних республік на постійній основі утворювалисьспеціальні виконавчікомісії(комісії виконання).

B УСРР до складу такої комісії входили голова Раднаркому республіки, один із секретарів ЦК КП(б)У, народний комісар PCI (Робітничо-селянські інспекції), голова Всеукраїнської ради профспілок, голова Укрколгоспцентру. Комісія мала перевіряти фактнчік виконання директив уряду, контролювати діяльність усіх державних органів та господарських організацій. Невдовзі комісії виконання було створено і при місцевих органах влади, а в установах діяли сектори перевірки виконання.

Централізаторські тенденції торкнулися як діяльності окремих наркоматів, так і принципів їх роботи. Поступово ліквідовуються республіканські комісаріати і створюються союзні. 3 посиленням підлеглості центру були реорганізовані наркомати землеробства, зернових та тваринницьких радгоспів, освіти. Зокрема, відповідно до постанови ЦВК і Раднаркому CPCP (23 липня 1930 p.) керівництво вищими навчальними закладами було передано в підпорядкх- вання відповідним загальносоюзним наркоматам і господарським об’єднанням. У віданні республіки залишились тільки педагопчш навчальні заклади та університети.

Одним із шляхів посилення впливу центру на республіки стало розукрупнення окремих відомств. Так, замість ліквідованої Вишої ради народного господарства (ВРНГ) CPCP (січень 1932 p.) було створенопри галузевих наркомаги: два загальносоюзних - важкоїта ЛІСОВОЇ промисловості, які здійснювали керівництво цими галузями в Україні через своїх уповноважених при Раднаркомі УСРР, і один об'єднаний I Іаркомат легкої промисловості. Ha основі загальносоюзного законодавства ВУЦВК УСРР і Pl IK УСРР перетворили BPHI УСРР у і Іаркомат лсгкої промисловосгі (30 січня 1932 p.). Однак вжс ) жовтні 1936 p. Президія ЦВК УСРР прийняла посзанову про створення союзно-республіканських наркоматів легкої, харчової, лісової промисловості, внутрішньої торгівлі УСРР, а 8 грудня 1936 p. було створено загальносоюзний Наркомат оборонної промисловості.

Огже, процес реорганізації вищих органівдержавного управління Українн здійснювався на засадах посилення ролі загальносоюзних наркоматів, а також обмеження колегіальності їх діяльності. Так, згідно з Постановою ВУЦВК і Радпаркому УСРР «Про реоргані- юцію народних комісаріаті(< та центраіьннх установ УСРР» (7 квітня 1934 p.) для «спрощення» керівництва і посилення сдипо- иачальиості при всіх наркоматах УСРР па деякий час були ліквідовані колегії. Відповідальність за діяльність паркомаїів повністю покладалася на наркомівтаїхпіх заступників. Замісзьлікнідонаїїпх колегій гіри наркоматах створювались ради, які складшіися з 30 50 чоловік, переважно працівників місцевих організацій та підприємств, і збнралнея раз на два місяці. I Ie означало ліквідацію залишків колегіальності и демократизму в роботі міністерств і с творювало передумови для суб’сктивізму, волюнтаризмузасваволі вищих чиновників.

Звичним явиїцем стали так звані «чистки» кадрів, мегою яких булоформування гакогодержавпогомеханізму, котрий беззаперечно виконував би волю керівної партійно-радянської верхівки. Проте через чоіирн роки Раднарком CPCP і ЦК ВКП(б) прийняли Постанову ⁱPIpo створення колегій при народних комісаріатах CPCPx (13 березня 1938 p.). Згідно з нею при наркоматах УРСР було знову створено колегії, склад яких затверджувався Радпаркомом УРСР. Рішення колегій наркоматів за своїм значенням дорівнювали наказу наркома.

У середині 1930-х років, внаслідок уніфікації, за загальносоюзним зразком, організації державної влади, було змінено найменування вінцих органів влади республіки. Після Xlll Всеукраїнського з’їзду Рад(січень 1935 p.) Всеукраїнський з’їзд Рад перейменовано на з'їзд Рад УСРР, ВУ1 (BK - на ЦВК УСРР, Президію ВУ1IBK - у Президію ЦВК УСРР. Відповідно до цього змінились і назви вищих органів Державної влади Молдавської ACPP. Згодом па Надзвичайному XlV з’їзді Рад (січень 1937 p.) замість назви «Українська Соціалістична Радянська Республіка» (УСРР) встановлено назву «Українська Радянська Соціапістична Республіка» (УРСР).

Найповніше пріоритет держави, зокрема загальносоюзного цент- РУ, було закріплено у новій («сталінській») Конституції УРСР (30 ci^-

ИЯ 1937 p.), укладеній на основі союзної Конституції (5 ірудня 1936 p.) 3 цього погляду доволі показовим є спостереження (В. Чехімич) щодо перебігу змін конституційно-правового статусу республіки. Так, коли у доповненнях до Конституції УСРР, прийнятих 1925 p.. було записано, що УСРР входить до складу CPCP як «незалежна республіка», а в Конституції 1929 p.- як «суверенна договірна держава», при цьому про створення союзної держави в них не йшлося, то в Консштуцїї 1937 p. ці положення взагалі було знято, натомість з’явився запис про об ’еднання респубпіку союзну державу.

Конституція УРСР 1937 p. внесла зміни в організацію побудови системи органів державної влади і державного управління. Замість з’їздів Рад. ЦВК УРСР та їхніх Президій створювалася Bepxami Рада УРСР як найвищий орган державної влади республіки, її єдиний законодавчий орган. До її компетенції належало затвердження народногосподарських планів і державного бюджету, керівництво всіма галузями народного господарства і соціально-культурного розвитку, встановлення відповідно до законодавства Союзу PCP місцевих податків, зборів і розміру неоподаткованих доходів, законодавство про працю, організація суду, надання прав громадянства УРСР тоїцо. Депутати мали право недоторканності. I la їхні запіті члени уряду були зобов'язані відповідати у З-депний строк.

Верховна Рада УРСР обирала Президію - колегіальний постійно діючий орган влади у періоди між сесіями Верховної Ради. Президія Верховної Ради України видавала укази, тлумачила закони республіки, контролювала роботу уряду, скасовувала рішення обласних рад у разі їх невідповідності законам республіки, скликала сесії Верховної Ради України, мала право проводити референдуми, здійснювати помилування, присвоювала почесні звання республіки. Погоджуємося з авторитетними дослідниками (О. Мнро- ненко, I. Усенко, В. Чехович), що цей компактний, малочиселышй за складом державний орган став дуже зручним для штампування рішень, які були винесені вищими партійними інстанціями. Явочним порядком через Президію тепер проводяться укази про внссеиия змін і доповнень у закони. Так, поступово головним законодавцем в радянському державному апараті стала вузька колегія осіб, які обиралися не громадянами, а Верховною Радою (точніше, призначалася партійним керівництвом). Як наслідок - більша частина законодавчих норм почала запроваджуватись шляхом видання указів Президії, які, щоправда, відтак мали затверджуватися Верховною Радою

Верховна Рада створювала Уряд республіки - Раду Народних Комісарів (Раднарком, PHK) як виконавчий і розпорядчий орган державної влади УРСР. PHK здійснювала керівництво народними комісаріатами республіки та іншими підпорядкованими їй інстаніВ* ми, об’єднувала і спрямовувала діяльність уповноважених загально- сокяних наркоматів, вживала заходів до виконання народно-господар- ських планів, державного і місцевого бюджетів, до забезпечення громадської безпеки, захисту інгересів держави, охорони прав громадян, контролювала діяльність PHK Молдавської APCP та обласних виконкомів. Уряд республіки мав право видавати постанови і розпорядження на основі та на виконання законів CPCP і УРСР, постанов ірозлоряджеиь PHK CPCP, а також перевіряти їхнє виконання.

Доскладу PHK УРСР входили голова Раднаркому, його заступник, голова державної планової комісії УРСР, уповноважений комітету заготівель CPCP, начальник управління у справах мистецтв, іповноважені загальносоюзних наркоматів і 14 наркомів УРСР. Десять з них очолювали союзно-республіканські наркомати і тільки чотири - республіканські (освіти, місцевої промисловості, комунального господарства, соціального забезпечення). Така структура Раднаркому свідчила про максимальну централізацію в справах державного управління. Причому ця тенденція дедалі посилювалась. Так, у червні 1938 p. було створено Наркомат харчової промисловості республіки, а у липні 1939 p.- Наркомат автомобільного гранс- порту УРСР. У зв’язку з появою Наркомату промисловості будівельних матеріалів CPCP Паркоматлегкої промисловості республіки було реорганізовано у два наркомати: текстильної і легкої промис- товості (1 квітня 1939 p.), а з Наркомату харчової промисловості вилілено наркомати молочної і рибпої промисловості (травень 1939 p.). У цьому подрібненні наркоматів і створенні до нескінченності нових і нових міністерств (за Г. Костюком) був «свій сснс»: цесприяло дедалі більшому утвердженню н зміцненню диктатури И. Сталіна та його гарячковій підготовці до війни.

Характерною рисою централізації та уніфікації державної вла- іистала підміна партійними комітетами усіх іннпіх законодавчих і виконавчих структур. Так, безпосередньо з цепгру здійснювалося політичне управління Молдавською APCP і економічне - Доп- пасоч. Зміцнення основ командно-адміністративної системи вело •іоформування переважно вертикальних зв’язків і ліквідації територіальних господарських структур (трестів).

Отже, державне будівництво в рядянській Україні 1930-х роюв розвивалося в напрямі його уніфікації у загальносоюзному масштабі. Характеризувалося наростанням централізаторських тенденцій в СРСРта, відповідно, звуженням компетенції УРСР і повною вграгою Ркпублікою декларованого конституційними акгами 1936 1937 pp. ^сУвсренітсту. 3 державними структурами було об’єднано партійний номенклатурний апарат. Характерними рисами тогочасного деревного устрою УРСР стали бюрократизація державного і суспільно життя, згортання демократичних (форм і методів роботи рад, Централізація виконавчих структур і ізсевладдя апаратної номенкла- ^PH на усіх рівнях £ржавного та суспільного життя