Входження до складу СРСР-УРСР та особливості радянізації українського Закарпаття

У результаті успішною здійснення Карпато-Ужгородської no- оіиої операції у жовтні 1944 p. війська Червопоїармп зайняли українське Закарпаття, отже, завершили звільнення від німецьких та союзпнх їм військ усіх етнічних українських земель.

Згідно з нормами тогочасного міжнародного права Закарпаття вважалося частиною гериторії Чсхо-Словащ>кої республіки. Ty і частково і па короткий час було навіть відновлено чеську адміністрацію, що створювалася нреде гавииком чехословацького емігрантського уряду в Лондоні. Однак цей факт зі вступом Червоної армії па rcpmopiio Закарпаття, з одного боку, ігнорувався: радянські військові власгі (ш В. Микирчуком) шс у перших числах листопада проводили «мобілізацію добровольців» до Червоної армії, а спроби чехословацького уряду створити на території Закарпатської України тилову чехословацьку армію викликали протест Радянського уряду. A з іншого радянські військово-політичні структури розгорнули активну роботу по «законному» в гягиепню цігї землі до складу радянської імперії.

Подібно до того, як було у Західній Україні ra Північній Буковині. більшовицьке керівництво намагалося надати цьому процесові форми народного волевиявлення. Сценарій та методн встановлення радянської влади па Закарпатті по суті не змінилися від 1939-1940 pp. У Москві вирішили створити в краї видимість такої собі маріонеткової «держави», перед якою ставилося завдання провести основні заходи з радянізації краю та офіційно віл імені пароду попросигн прилучити себе до CPCP (УРСР).

Для реалізації цього задуму у нерші дні після звільнення Закарпаття, за допомогою та під безпосереднім керівництвом нолітвід- ДІлів радянських військ, у населених нункгах краю були створені т. зв. Народні комітети. Вони мали протистояги органам чехословацької адміністрації. Народні комітети радянські військові (реальна влада) видавали за сдину нову владу. I Іародним комігегам було па- Дано функції більшовицьких органів диктатури пролетаріату.

До компетенції НРЗУ входило керівництво політичним та економічним життям Закарпатської України; видання декретів, що мали силу законів і постанов; встановлення і зміна кордонівкраю; оборона державного ладу; надання прав громадянства, прав помилування та амністії громадян, засуджених судовими органами Закарпаття; встановлення порядку користування землею, надрами, лісами і водами; організація Вищого народного суду і Головної прокуратури; управління банками, промисловими і сільськогосподарськими установами тощо. Ha НРЗУ також покладався обов’язок здійснення контролю за діяльністю місцевих органів державної влади. Згідно з адміністративно-територіальним поділом краю - цс були окружні, міські та сільські народні комітети. Ha чолі НРЗУ стояв Голова (мав двох заступників). До компетенції голови НРЗУ входило представляти Закарпатську Україну за межами «держави», підписувати постанови, затверджувати рішення окружних та міських судів тощо. Голова НРЗУ очолював її Президію. Сформована 27 листопада 1944 p., вона по суті виконувала урядові функції на Закарпатській Україні. Складалася з 14 членів Президії, уповноважених НРЗУ з різних питань суспільного і державного життя краю.

Відповідно до поставлених більшовиками завдань НРЗУ розгорнула активну законодавчу діяльність у напрямі радянізації Закарпазтя. Вона здійснювалася у формі видання декретів та постанов, що малн загальнообов’язковий характер. Одним з перших НРЗУ приймаєдек- рет про розрив відносин Народних комітетів з уповноваженим УР^Я-1' Чехо-Словацької республіки (5 грудня 1944 p.) й ставить до відома президента ЧСР E. Бенеша, іцо вона. Рада, «є єдиною центральною владою на території Закарпатської України» (В. Макарчук)- Головата уповноважені НРЗУ видавали розпорядження. Декрети НРЗУ ⁿP¹¹ ймалися простою більшістю голосів присутніх на засіданні членів а родноі ради і підписувалися всімаїїчлеиами. Інші правові акти пщаи сували голова НРЗУ і керівник відповідного відділу. Bci вони вступз ли в дію з дня їх опублікування в спеціальному віснику.

Отже, оголосивши усі закони і розпорядження угорського окупаційного уряду такими, що втратили юридичну силу, ПРЗУ розпочала активну нормотворчу діяльність. Однак, як зазпачаютьдо- слідники (/. Bi iac). скасувавши старі закони, не змогла відразу врегулювати усі сторони суспільного життя в законодавчому порядку. У цнх випадках, і загалом, у випадках двозначних трактувань норм закону, діяльність підлеглих НРЗУ органів влади і управління регламентувалася «революційним законодавством». Усі нормативні акти НРЗУ, спрямовані па радяпізацію краю за присутності частин Червоної армії, були невідкладно втілені в життя. Зокрема, йдеться про декрети про наділення землею малоземельного і безземельного селянства: про відкриття шігазипів: про максимальні ціни па товари: про націоналізацію підприємств, банків, зазізшічіюго транспорту і засобів зв 'язку; про запровадження цензури па періодичні та неперіодичні видання: про реформу системи освіти та iii.

Особливе місце у нормотворчін діяльності НРЗУ посідала розбудова правоохоронних органів. Ссрсдостапніх важливе місце посідала підзвітна НРЗУ і народним комітетам Народна міліція.

3 метою більш ефективного використання міліції і дружин у «боротьбі за утвердження на Закарпатті народної влади і здійснення належного революційного порядку» НРЗУ прийняла Постанову про об’єднання і координацію оперативних дій Народної міліції і Народної дружини і створення Управління внутрішніх справ Закарпатської України (26 грудня 1945 p.).

Здійснення судових функцій покладалося на народні суди, Ви- ншй пародний та Спеціальний суди. Народні суди створювалися в усіх округах і містах Закарпаття на підставі Декрету № 33 НРЗУ від 12 січня 1945 p. Обиралися відповідними Народними комітетами і затверджувалися НРЗУ на трирічний термін. Декрет встановлював, що усі справи мали розглядатися у народному суді за Участі народних засідателів. Вищою судовою інсганцісюоголошува- вся Виїцпй пародний суд, який обирала ІІРЗУ. Спеціальний суд, заснований при НРЗУ згідно з Декретом від 18 грудня 1944 p., мав стоятп на сторожі нових демократичних порядків від злочинних посягань ворогів, а також вести боротьбу з державними злочинами вк найбільш небезпечними для народного демократичного ладу (/• Білас). Власне, цим Декретом було скасовано чинність на Закарпатті усіх законів і розпоряджень попередньої влади. Спеціальнии судскладався з обраних НРЗУ голови, заступника головні членів суду. Його вироки були остаточними, але смергш вироки підлягали затвердженню Радою. Іззаснуванням Вищого народного суду Q_lc. ціальний суд увійшов до його складу як окрема колегія - суд першої Інстанції ЩОДО ЗЛОЧИНІВ, віднесених ДО ЙОГО підсудності, і при цьому зберіг свою назву.

Порядок діяльності народних судів регулювався Тимчасовою інструкцією c крнмічальшсс справах і 7 шічасовою їпструщісю в цивільних справах.

Процес міжнародно-правового визнання входження Закарпатської України до складу CPCP (УРСР) розпочинається з підписання у Москві договору між CPCP та Чехо-Словацькою республікою (29 червня 1945 p.), згідно з яким Закарпатська Україна переходила до складу УРСР. Один із трьох примірників договору був складеіинї українською мовою - деталь, що мала символізувати роль Української PCP як суб’єкта міжнародного права (незадовго до того республіка отримала запрошення приєднатися до держав - засновниць OOR що закріплювало за CPCP три місця (третє місце за Білоруською PCP) у цій новій міжнародній організації). Відповідно до окремого Протоколу до Договору жителям Закарпаття чеської і слоіицької національностей надавалося право оптації (тобто вибору) громадянства Дослідники (I. Адамчук) зазначають, що вказане положення поширювалося також на етнічних українців та росіян, що служили у чехословацькій армії. Натомість, українці і росіяни, які проживали в межах ЧСР, отримали змогу набути радянське громадянство і переселитися на Закарпаття. Усі організаційні питання оптації були визначенівпо- станові PHK CPCP від 30 грудня 1945 p. та Постанові PHK УРСР ви 29 січня 1946 p. За підрахунками, близько 10 тисяч українців з ЧСР обрали громадянство Української PCP і перебралися на Закарпаття, приблизно стільки ж чехів і словаків із Закарпаття відбули у Чехнотз Словаччину (/.

Указом ПВР CPCP від 22 січня 1946 p. у складі Украінсь PCP було утворено Закарпатську область з поділом на 13 окру

(в 1954 p. перетворені на райони), а згідно з Указом ПВР УРСР під 24 січня 1946 p. па території іювоствореної області набрало чинності законодавство Української PCP. Ha Закарпатську область була поширена радянська виборча система. Перші вибори до Верховної Ради CPCP у Закарпатській області відбулися 10 лютого 1946 p., до Верховної Ради УРСР - 9 лютого 1947 p., до місцевих рад депутатів трудящих - 21 грудня 1947 p. 3 проведенням останніх влада на Закарпатті де-юре перейшла до рук Рад депутатів трудящих. Народні комітети як політична основа місцевої влади припинили своє існування, виконавши поставлені завдання возз'єднання з радянською Україною. Тим самим була реорганізована уся система органів державної влади. Ha місце з’їзду Народних комітетів як органу законодавчої влади та НРЗУ як вищого виконавчого органу, частково наділеного законодавчими повноваженнями, вишим органом державної влади дс-юре стала Верховна Рада УРСР Крім того, свої повноваження НРЗУ передала Раді Міністрів УРСР.

Огже. територія Закарпаття де-факто перебувала у складі CPCP зжовтня 1944 p, часу його звільнення радянськими військами від німецьких загарбників, що було оформлено юрнгіичію роком пізніше, учсрвпі-листопаді 1945 року. Характердіяльності нових органів влади, що їх іменували народними, більпювиїшкі уповноважені визначали у напрямі радянізацїї краю (про що яскраво свідчить нормот- ворча діяльність НРЗУ). Присутність Червоної армії на Закарпатській Україні створила сприятливі умови для «волевиявлення народу до возз’єднання». Водночас, відносно невелика кількість тих, хто скористався правом оптації громадянства (для порівняння: після 1945 p. до Польщі з Західної України, західної Білорусії та Вілепшини (зо Б. Макарчуком), перебралося 2,5 млн поляків і євреїв), c побічним доказом справжньої волі населення Закарпатської Украіііи до возз’єднання з основним масивом українських земель.

У 1939 1945 pp. до складу Української PCP увійшли не усі українські етнічні та «історичні» території, а передусім ті - за невеликим винятком - де на час розвитку полій українське населення становило абсолютну чи принаймні відносну більшість. Це цілком відповідало проголошеному OOH у післявоєнні роки принципу права націй на самовизначення. B історичній перспективі входження території Західної України, ГІівнічної Буковини, Бсссарабії та Закарпаття до складу CPCP (УРСР) не можна недооцінювати. Вочевидь саме в 1939-40 і 1945 pp. відбулося об’єднання українського народу в одній державі. По-суті, створювалася парадоксальна ситуація: вперше за багатовікову історію української землі були інтегровані в складі сдиноїукраїнської. але не самостійної квазідер- Жави. I в цьому акті утілився драматизм національної долі українства: його тріумф і трагедія водночас.