Створення законодавчих інструментів забезпечення всеосяжного (тотального) контролю над суспільним життям
Створена у 1930-х pp. правова система в CPCP УРСР Ryila спрямована на втілення у життя та зміцнення сталінського тоталітарного режиму, а отже,- позбавляла громадян соціального і правового захисту.
Один із наслідків формування такої правової системи полягав у створенні правових передумов для здійснення каральними органами держави широкомасштабних репресій. Законодавчими інструментами для цього послужили зміни, головним чином, у галузях криміпальногота кримінально-процесуального права.До того ж зміни у сімейному та трудовому праві посилювали роль держави у житті громадян.Одним з найбільш дісвих інструментів забезпечення тотального контролю більшовицького керівництва над усіма сферами суспільного життя було кримінальне iipano. Свідченням цього стало віднесення сталінською Конституцією CPCP 1936 p. усього кримінального законодавства до відання CPCP в особі найвищих органів державної влади. Звідси, запроваджувані сталінським режимом зміни до кримінального законодавства здійснювалися, з одного боку, через видання загальносоюзних кримінально-правових актів, а з іншого - шляхом прийняття УРСР кримінально-правових актів на підставі за- гальносоюзнихзаконів. Усі прийняті у 1930-ті pp. кримінально-правові акти ха|хтктеризувалися виразною кримінальною репресією, і у більшості своїй відображалися у змінах до KK УСРР (в редакції 1927 p.).
Ila розвитку кримінального права негативно позначилася теза тодішнього Генерального прокурора CPCP А. Випіинського про «співучасть у широкому розумінні слова». Нею заперечувалася необхідність встановлення прямого причинового зв’язкуміждіяль- пістю співучасника і виконавця злочину для притягнення їх до кримінальної відповідальності. ГІопяття співучасті підмінялося роз- пливчасгим поняттям причетності, що фактично вело до безмежного «правового свавілля». Було введено в обіг формулу, згідію з якою вина - цс причиновий зв’язок між особою, що підозрюється у вчиненні злочину, і самим злочином.
ГІо суті, цс означало не шо інше, як фактичне нехтування такими важливими сторонами попятгя вини, як умисел, мста і мотиви. Була запроваджена концсішія «об єктивпоі вини», що вело до безмежного судового (І ПОЗасуДО" вого) свавілля й, звісно, посилення політичних репресій.Чи не найбільше відкривали простір для масових репресій докорінні зміни до «Основних засад» KK УСРР (Загальної частини кримінального законодавства). Насамперед, ці зміни стосувалися заходів покараипя і порядку їхнього застосування. Так, Постановою
ЦВК i PHK CPCP (13 жовтня 1929 p.) було розширено обсягтакого специфічного для сталінської епохи покарання, як поразка у правах. Ila союзному рівні відтоді закріплювалася практика іюзбавлення батьківських прав у випадках, коли встановлено зловживання цими правами. Згодом, Постановою ЦВК і PllK CPCP(I3 лютого 1930 p.) до видів «поразки у правах» було включено позбавлення прана на пеікіі, які видавалися у порядку соціального страхування і держав- iioro забезпечення. Відповідно, ГІостапоною ВУЦВК і PlIK Української CPP (5 жовтня 1930 p.) усі засуджені за державні злочини (контрреволюційні й особливо небезпечні для Союзу PCP злочини проти порядку управління), за більшість військових злочинів (у восн- ний час - за всі військові злочини), та інші злочинні діяпия, w які визначалося позбавлення волі на строк не менше трьох років, а також у випадку вислання засуджених з обов'язковим поселенням їх n інших місцевостях з копфіскаціпо всього майна позбавлялися права на всі види пенсій і допомог.
Серед заходів, що регламентували порядок застосування покарання, виділясться IІостапова I (BK і PHK CPCP (6 листопада 1929 p.). Вона скасувала попередній поділ позбавлення волі на такс, шо ііосдпапо з суворою ізоляцісю, і на таке, що нс поеднано з нею. Відтепер передбачалися два самостійних покарання: позбав.іення воліу виправно-трудових таборах у віддалених місцевостях строком від трьох до десяти років і позбавіення во.ііу зигиіьних місцях ув'язнення строком до трьох |юків.
Цс нововведення, коли позбавлений волі на строк понад три роки міг лише у виключних випадках (наприклад, очевидної пепридашості до фізичної праці) уник- нуги таборів, відкрило великі можливості для розширення сумної слави «Імперії ГУІІАГ» - (як зазначили, poc.- Главное управление лагерей HKBC CPCP). Показово, що за цим актом усі питання організації виправно-трудових таборів у віддалених місцевостях, уп|»в- лішія ними, внутрішнього режиму тощо було віднесено до предмета регулювання загальносоюзіюгозаконодавства. Водночасзміпювалися статті загальносоюзного законодавства, що стосувалися заслання та «умовно-дострокового звільнення». Основна спрямованість змін полягала у забезпеченні умов для створення в районах таборів спеціальних поселень для засланих, досг|Х>ково звільнених та інших категорій відносно вільного иаселспня. Загальний можливий строк заслання збільшувався з п'яти до дссяти років.8 ccpiiiія 1936 p. було запроваджено повий вид кримінального покарання - ув 'язнення до тюрми (фактично це покарання вже пе- Рсдбачалося санкціями деяких статсй загальносоюзних законів і Республіканських кодексів). Ha хвилі сталінських реиресійбуло Црпйнято Закоп CPCP від 2 жовтня 1937 p., який за державні зло- яіши дозволяс застосовувати розегріл і позбавлення волі на строк до 25 років (раніше максимально можливим було десятирічне позбавлення волі). Дослідники (О. Миронепко. і Усенко) зауважують що офіційно запровадження такого Закону трактувалось як гума- нізація законодавства, оскільки давало змогу скоротити практику застосування смертної кари.
«Полювання на відьом», яке розпочалося у 1930-ті роки, вимагало створення відповідних нормативних актів. Після прийняття Закону CPCP «Про зраду Батьківщини» (8 червня 1934 p.) у пра. вотворчу практику увійшло нове понятгя: замість попереднього «заходи соціального захисгу» тепер вживаються «заходи кримінального покарання», що певною мірою відображало зміну ідеології репресій. Відповідно до Закону CPCP від 7 квітня 1935 p.
вік, з якого наставала кримінальна відповідальність за ряд злочинів, був 12 років.Зазначені вище зміни «Основних засад» KK УСРР (Загальної частини кримінального законодавства) відбивали тільки частинукри- мінальної політики сталінського режиму. «Згори» також ініціювався і ряд нововведень до Особливої частини кримінального законодавства, встановлювалися нові склади злочинів і покараннязаних. ГІоказовою у цьому сснсі є Постанова Президії ЦВК CPCP від 21 листопада 1929 p., якою було запроваджено оголошення особи поза законом. Санкція цієї норми тягнула конфіскацію всього майна засудженого та ного розстріл протягом 24 годин після встановлення його особи. Цей закон застосовувався щодо посадових осіб державних установ або підприємств Союзу PCP, що діяли за кордоном, які відмовлялися від пропозиції органів державної влади повернутися в CPCR
Значних змін зазнали норми кримінального законодавства, що мали забезпечити посилену охорону соціалістичної власності та проведення масових репресій і терору проти радянського народудля досягнення цілей комуністичного будівництва будь-якою ціною. Насамперед, цс були загальносоюзні акти про охорону маниадер- жавних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспіль- ної(«соціалістичної») власності (7 серпня 1932 p.), проборотьбузі спекуляцією (22 серпня 1932 p.), про зміцнення зрудової днешлшіпи (15 листопада 1932 p.), про відповідальність за випуск недоброякісної п|зодукції (8 грудня 1933 p.), про зраду Батьківщини(8 червня 1934 p.), про відповідальність за обкрадання споживача й обмаи Радянської держави (25 липня 1934 p.), ряд нових норм про військові злочини тощо. Практично всіх їх було внесено до pecn>P лікапського законодавства, п результаті чого упродовж 1930—1937pp- Кримінальний кодекс УСРР був доповнений ще майже 60 новими статтями. B ньому було закріплено понад 80 нових складів зло чинів, І СТІЛЬКИ Ж ЗМІН BHCCCHO до чинних статей.
Майже всі новсли, що робили чинні санкції жорсгкішими,оул спрямовані на вирішення соціально-політичних та економічних зав-
дань - закріплювали політику іилусгріалізації, суцільної колективізації і «ліквідації куркульства».
Так, у рамках забезпечення програми індустріалізації, яка проводилась згідно з рішеннями ВКП(б), 14 лютого 1930 p. KK УСРР було доповнено нормою, якою встановлю- валзсь кримінальна відповідальність за масовии або систематичний випуск промисловими підприємствами недоброякісних виробів та недотримання обов’язкових стандартів. Постановою ЦВК і PHK CPCP «Про колгоспну торгівлю» (20 травня 1932 p.), якою приватний капітал витіснявся з сфери торгівлі, приватним торговцям було заборонено відкривати магазини і лапки, порушення каралося позбавленням волі строком від п’яти ло дссяти років. У цьомуж 1932p. було суттєво посилено кримінальну відповідальність за спекуляцію. Крім того, відповідно до загальносоюзного акта - постанови ЦВК та Радмаркому CPCP «Про доповнення кршннаїьиих коОексів союзних республік статтею про відповідатйсть за обкрадання споживача ii обдурювання Радянської держави» (23 серпня 1934 p.), в Україні була встановлена відповідальність за обважу вання та обмірювання покупців Вершиною сталінської кримінальної політики стала Постанова ЦВК і PHK CPCP «Про охорону майна держовтех підприємств, колгоспів і кооперації і зміцнення суспішюї («соціачістичноі») aiac- пості» (7 серпня 1932 p.), що дістала назву: «закону про п’ять колосків» (застосовувався навіть у випадках зрізання колосків одноосібниками па власному полі). Вишийзахід«соніальіюгозахисту» розстріл з конфіскацією всього майна (із заміною за пом’якшуючих обставин позбавленням волі на сгрок нс мсниі як десять років з конфіскацією майна) було встановлено за крадіжку вантажів на залізничному і водному транспорті, за розкрадання колгоспного й кооперативного майна. Застосування насильства або погроздо колгоспників з мстою виходу останніх з колгоспу чи насильницького його розвалу каралося позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з ув’язненням до концтабору. Причому амністія засуджених заборонялася У судовім практиці санкції «закону про п'ять колосків» застосовувалися до осіб, винних у навмисному знищенні чи пошкодженні майна, що належало державним, громадським чи кооперативним організаціям. електромережі чи засобів зв’язку, розкраданні чи псуванні тракторів та інших сільськогосподарських машин, перевитраті палива, HHUicinii лісових насаджень й інших діяннях. A посилення репресій виявилося у тому, що мінімальний вік кримінальної відповідальності знизився до 12 років. Саме з цього віку щодо осіб, звинувачених у вчиненні крадіжки, заподіянні насильства і тілесних Ушкоджень, вбивстві чи замаху на вбивство, застосовували всі встановлені законом заходи кримінального покарання.Після утвердження в першій половині 1930-х років панування Державного ссктору у сфері промисловості і торгівлі, посиленням
репресивних заходів такожсупроводжувалася централізація управління підприємствами, що досягла свого піку па початку 1940-х pn Наприклад, згідно з Указом ПрсзидіїВсрховної Ради CPCP «Лро відповідальність за випуск недоброякісної або некомплектної продукції і за недотримання обов 'язкових стандартів промисловшиї підприємствами» (10 липня 1940 p.) посилювалися заходи кримінальної відповідальності за випуск нсякіспої або некомплектної продукції, які застосовувалися до директорів, головних інженерів і начальників відділів технічного контролю підприємств. Репресивними заходами шляхом змін у кримінальному та трудовому закоію- давстві підвиїцувалася заінтересованість у результатах діяльності підприємств пс тільки керівництва, а й інших працівників.
Так, Постановою ВУЦВК і PHK УСРР (18 грудня І930р.)Кри- мінальний кодекс УСРР було доповнено статтею, яка передбачала позбавлення волі на строк до десяти років за зрив роботи транспорту, котрий стався через порушення робітниками його нормальної роботи, іцо спричинило аварії, пошкодження або знищення рухомого складу, колії, шляхових споруд чи нещасних випадків з людьми; за невжиття потрібних заходів до своєчасного відправлення поїздів та суден; неповернення їх на місця навантаження; затримку розвантаження товарних поїздів та суден та за інші вчинки, що спричиняють зрив нак|зеслсних урядом планів пе|зевезснь, або хоч і не спричинили зазначених вище наслідків, однак безпосередньо загрожували правильному й безперебійному рухові. A за особливо зловмисні випадки, сполучені з тяжкими наслідками для транспорту, щодо звинувачених робітників передбачався розстріл з конфіскацією майна.
ГІроте найістотніші доповнення до KK УСРР з’явилися 20 липня 1934 p. відповіднодо Постанови ЦВК CPCP (8 червня 1934p.)dlpo допшиення Положення про державні злочини (контрреволюційні ч особливо небезпечні для Союзу PCP злочини проти порядкуупра&ш- ня) статтями про зраду Батьківщини,». Цей закон відомий тим, шо відновлював термін «заходи кримінального покарання» й доповнював республіканський кодскс чотирма новими статтями, які формулювали шість нових складів державних злочинів. I Іостанова містила досить широкий перелік діянь, які охоплювались цим складом злочи- ну. Зокрема, «зрадою Батьківщини» кваліфікувалася дії, «здійснсш громадянами Союзу PCP на шкоду військовій могутності Соїозу РСК його державній незалежності чи недоторканності його території, як- от; шпіонаж, видача військової чи державної таємниці, перехід і° сторону ворога, втеча чи переліт через кордон». Каралося таке дія"||й розстрілом з конфіскацією усього майна, а за пом’якшуючих обставин - позбавленням волі на десять років з конфіскацією майна. Щ°Д° військовослужбовців жодних пом’якшуючих обставин не передбачу лось. Більше того, військовослужбовців засуджували на десять РОКІ іюзбавлення волі за недонесення про з|вду, що гогувалася чи здійснилася. а інших громадян - па строк не мсніис шссти місяців. Додаткові статті KK УСРР про зраду Батьківщини мали.io того ж зворотну силу. П’ятирічному засланню до віддалених місць Сибіру підлягали всі малолітні члени сім’ї зрадника, які проживали разом із ним чи були на його угриманиі.
Харакгерною рисою криміпально-нравовоїполітики радянської тержави у 1930-ті pp. було інтенсивне посилення покарань за військові злочини. Так, у два-три рази збільшилися езроки позбавлення волі за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу в мирний період. Що ж стосується BOfHiioro часу, io за такий вид злочинів попа стаття KK, запроваджена у ірудні 1930 p., передбачала й смертиу кару. Якщо звниувачепийі у втечі з частини чи міс- iw служби карався до травня 1932 p. позбавленням волі до одного року. то тепер - до трьох років. У такій самій пропорції збільшувалося покарання за невиконання ііаказів.снмуляціїойііішідіяння.
Значною мірою змінився у першій половині 30-х років і розділ KK УСРР «Контрреволюційні злочнни». 1930 p. він поповнився статтею, що передбачала позбавлення волі до дссяти років чи розезріл з конфіскацією манна за «підрнв транспорту», невживання належних заходів для своєчасного відправлення поїздів і суден. Із часом такого самого типу діяння перейшли ло розряду особливо небезпечних, але санкції залишилися без змін. Гак. до категорії державних злочинів без будь-яких па гс об’єктивних підстав законодавець довільно зараховував і залякування колгоспників з мстою спонукати їх до виходу з колгоспів, і доведення до стану господарської непридатності коней, заявку й передачу за кордон винаходів і вдосконалень, визнаних таємними, тощо.
У грудні 1940 p. розширилася сфера судової відповідальності із застосуванням заходів кримінального покарання до дітей, починаючи з 12-річпого віку. Так. каралося розгвинчування рейок, підкладання на них предметів, що могли викликати аварії поїздів, а також крадіжка, тілесні ушкодження, вбивсіво абозамах на вбивство. B усіх інших випадках малолітні, згідно з Указом BP CPCP «ІІро K|>iLiiii(i'tbiw підпопикьіьккінь неповнолітніх» (31 гравня 1941 p.), ири- тяіалися до кримінальної відповідальності починаючи з 14-річіюго віку. 3 лютого 1941 p. у кримінальному порядку почали переслідування керівників підприємств і організацій за продаж, обмін і відпуск на сторону демонтованого і зайвого обладнання. Покарання за подібні дії були суворими, бо прирівнювалися до крадіжки соціалістичної власності. Майже два десятиріччя діяли жорсткі санкції за несанкціонований проїзд у товарних поїздах і за самочинну (без нагальної потреби) зупинку поїзда стоп-крапом, встановлені Указом ПВР CPCP від 9 квітня 1941 p.
Ідеологія творення засад кримінально-процесуального законодавства основувалася на тому, що від арештованих досягалось визнання їхньої випи будь-якими засобами. При цьому використовувалася теза: про визнання вини - як головний доказ та дозвіл на найвищому партійно-державному рівні на застосування мегодівфізич- ного впливу.
Висунута Л. Вишинським теорія, згідно з якою головним і вирішальним доказом у справах n|X> державні злочини c визнання звинуваченим свосї вини (/. Усенко), стала ідеологічним підґрунтям для застосування незаконних методів слідства. Ha цьому було зроблено акцент у Кримінально-процесуальному кодексі УРСР (ст. 262): у разі згоди підсудного з обставинами, викладеними у звинувачувальному висновку, суду надається право не проводити подальшого судового слідства і відразу переходити до заслуховуваиня дебатів сторін і останнього слова підсудного. Хоча Кримінально- процесуальний кодекс УРСР (ст. 134) забороняв досягати показань чи визнань звинуваченого шляхом насилля та погроз, практика застосування незаконних методів під час розслідування кримінальних справ ri|x> державні злочини заохочувалась особисто Й. Сталіним та була ним санкціонована від імені ЦК ВКП(б). Ilpo це свідчитьте- леграма, яку він 10 січня 1939 p. від імені ЦК ВКП(б) направив секретарям обкомів, крайкомів, наркомам внутрішніх справ союзних республік, ЦК союзних республік та начальникам обласних та крайових управлінь HKBC (В. Нікольськиїі). У ній йшлося проте, що застосування фізичного впливу у практиці HKBC з 1937 p. було допущено з дозволу ІДК ВКП(б); така установка дала свої результати, прискоривши «розвінчення ворогів народу»; метод фізичного впливу слід обов’язково застосовувати й надалі як абсолютнопра- вильний і виправданий.
Посиленням втручання держави у справи сім’ї характеризувався розвиток тогочасного сімейного права УРСР. Внесені доповнення у Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану (1926 p.) передбачали позбавлення батьків можливості проживати разом з дітьми й передачу їх до дитячих будинків за умов неналежного догляду за ними. Постановою ЦВК CPCP і PHK CPCP від 27 червня 1936 p. заборонялися аборти, встановлювалася матеріальна допомога багатодітним сім’ям, посилювалася кримінальна відповідальність за несплату аліментів. Постановою ЦВК і PHK УРСР від 4 серпня 1936 p. визначалися частки сплачуваних аліментів, на одну дитину чверть, на двох - третина, на трьох і більше - половина заробітку відповідача. Значно збільшився розмір сплати за реєстрацію розлучення.
Ha підпорядкування інтересів робітників і службовців інтересам і цілям керівництва держави орієнтувалося радянське тру061 шконоднвато в УРСР. ІІерсдовсім цс зумовлювалося i им, щодер- жава безпосередньо (державні підприємства, установи) або опосередковано (кооперативні об’єднання, колгоспи) була головним найма- чем-працедавцем. Головні завдання радянського трудового законо- давства ляіли в основу створення такого механізму регулювання праці, який сприяв би підвищенню її продуктивності. Законодавець пов’язував вирішення цих завдань зі збільшенням тривалості робочого дня, зміцнсппям грудової дисципліни й вжиттям заходів щодо стимулювання працівників. Тому державно-політична вимога працювати у відповідності з планами індустріалізації, шо продукувалася переважно через союзні норматіівію-іі[хгоові акти, підкріплювалася нововведениями (змінами) пе|зсважно у двох кодексах УСРР - законів про npamo(1922 p.) і Кримінальному(в редакнії 1927 p.).
Перші кардинальні зміни до Кодексу законів про працю (КЗПІ1) УСРР внесла постанова ВУЦВК і PHK УСРР від 25 лютого 1931 p., яка перевела робітників і службовців па 7-годииний робочий день. Зазвичай підприємства і установи працювали за безперервним робочим тижнем, коли працівники почергово одержували вихідні у різні дні тижня. Нарахування заробітної плати в її основних формах (підрядній, погодинній, преміальній) залежало від професійної кваліфікації працівника. Щоправда, невдовзі (26 червня 1940 p.) права на семигодинний робочий день позбавляв робітників Указ Президії Верховної Ради (HBP) CPCP «Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і заборону самовільного зазииіеніїя робітниками і службовцями підприємств і організацій» (діяв до 25 квітня 1956 p.).
Зміцнювати трудову дисциплірт ікредбачалося жорстокими санкціями, пнессними у кримінальне і трудове законодавство. Так, згід- нозПостаповою ЦВК і PHK CPCP, а також відповідною Постановою ВУЦВК і PHK УСРР, якою було внесено зміни до КЗПІ1 УСРР, починаючи з листопада 1932 p. (Постанова ЦВК й Радіюркому CPCP Hlpo звільнення за прогул без поважних причин» від 15 листопада 1932 p.) за невихід на роботу без поважної причини робітники чи службовці підлягали негайномузвільїіеіінюз позбавленням продовольчих карток та права користування квартирою, наданою піл- пріїсмством чи установою. Коли робітника звільняли за порушення трудовоїдмециплінн. цс обов’язково відзначалося у документі робітника (./7. Снісаренко). Трохи пізніше, 27 квітня 1934 p. ВУЦВК і PHK УСРР па підставі аналогічної загальїюсоюзної посгамовн внссли зміни ДО КЗПП УСРР, якими встановлювалося, що в разі невнко- вання працівником встановленої норми виробітку з його виин(крн- теріі якої не визначалися) оплата праці здійснюється за кількістю і вкістю виробленої продукції без забезпечення будь-якого міжмаль- "ого заробітку. Зміцненню трудової дисципліни сприяло прийняття
Статутів про дисципліну: у 1933 p. на залізничному транспорті та в органах юстиції; у 1934 p. на водному транспорті; у 1935 p в органах зв’язку та сфері енергетики; запровадженням з 1939 p єдиних трудових книжок. У них фіксувалися усі попередні місця праці робітника, їх пред’явлешія стало обов’язковим при гірийомі на будь-яку роботу.
Улітку і восени 1940 p. ПВР CPCP прийняла кілька актів, щосто- сувалнся сфери трудового права. Встановивши кримінальну відповідальність за порушення законодавства про працю, цінормативні акти стали основою для репресій тисяч працівників. Йдеться пр0 Укази иГІро перехід па восьмигодиннийробочий день, семиденнийро- Сючпїі тиждень і заборону самовільного уходу з роботи трактористів і комбайнерів, які працювали на машинно-тракторних станціях» і «Про порядок обов ’язкового переведення інженерів, техніків, майстрів, службовців і кваліфікованих робітників із одних підприсмст і установ на інші». Звичайно, названі документи невною мірою зміцнювали трудову дисципліну, але водночас вони брутально порушували права людини, принижували гідність особи, робили людей жертвами державної машини. У 1940p. Указом IlBP УРСР, відповіднодозагаль- носоюзного нормативного акта, була також встановлена кримінальна відповідальність за дрібні крадіжки та хуліганство на ви|Х)бництві.
Найбільш важливими нормативно-правовими актами, спрямованими на моральне стимулювання активної трудової діяльності були Указ ПВР CPCP від 21 грудня 1938 p., який установлював звання Героя Соціалістичної Праці, запровадив медалі «За трудову доблесть», «За трудову відзнаку», та Постанова ЦК ВКП(б) і PHK CPCP від 28 грудня 1938 p. Остання запроваджувала диференційований підхід, залежно від стажу роботи і кваліфікації гі|зацівника, при виплатах допомоги за державним соціальним страхуванням, а також надбавки до пенсій за безперервний стаж роботи.
Отже, у довоєнний період панування сталінського режиму радянське кримінальне право УРСР характеризувалося надмірною жор стокістю санкцій й порушенням принципу правової захищеності Пюмадян. Сутнісною рисою розвитку кримінально-процесуального законодавства стало вироблення норм, спрямованих на скасування гарантій прав особи у кримінальному судочинстві. Посиленням втручання держави у справи сім’ї характеризувалися зміни й у тогочасному сімейному праві УРСР. Цілковите підпорядкування діяльності робітників і службовців інтересам і цілям держави зумовлювало зміни у трудовому законодавстві. Такі законодавчі зміни підготували грунт під масові репресії і стали вагомим інструментом забезпечення всеосяжного, тотального (повного дер жавного) контролю над суспільним життям, життям кожного громадянина.