Поліція в структурі державного механізму

Поліція в структурі державного механізму Російської імперії відігравала виняткову роль. Тривалий час поліційна влада поєднувалася з адміністративною та була складовою адміністративного апарату.

Найбільш кардинальні зміни організації адміністративно-поліцій- ішх органів як в Україні, так і на всій території Російської імперії відбулися в перебігу реформи місцевих органів управління, відомої як губеріська реформа (1775 p.). Основними рисами організації адмйіістративно-поліційпих органів згідно з нею були: децентралізація місцевого управління, посилення ролі генерал-губернаторів або намісників цивільних губернаторів і губернських правлінь; поділ поліційних органів губерній на міські та зсмські, а поліціГших чиновників - на призначуваних «від корони» і виборних; угворспня сдииої системи організації поліції в містах і повітах: управ «благо- чипія» та нижчих повітових зсмських судів.

Галузеве відокремлення поліційної діяльносгі від загально-адміністративної відбулося в першій половині XlX ст. з перебудовою Центральних органів управління імперії - створенням Міністерства ⁸нутрішніх справ і Міністерства поліції. Проте напрямки розвитку адміністративно-поліційного апарату гснерал-губерпаторств у той період зводилися до вдосконалення й доповнення тієї системи органів, основи якої було закладено в перебігу вже згаданої губернської реформи (I775p.). Дев’ять українських губерній було об єднано у фн генерал-губернаторства, очолювані генерал-губернаторами, які здійснювали через свої канцелярії вище поліційне керівниці во.

Ha чолі поліції губерній перебували губернатори та губернські правління; останні у першій половині XlX ст. поступово перетворювались на виконавчі органи при губернаторах та їхніх канцеляріях.

Ргани поліції були так само розподілені на поліцію місг і поліцію повітів - земську. Існувала також вотчипна поліція, яка була істог- ним придатком до державної поліції.

Основними органами міської поліції були управи «благочинія» під керівництвом поліцмейстера (іноді двох) у губернських містах і городничого - в повітових. Штати міських поліцій складались індивідуально, з урахуванням особливостей міста, його статусу, кількості мешканців і військово-стратегічного стану. Найбільш важливі у військово-стратсгічному значенні місга північного узбережжя Чорного та Азовського морів дістали статус градоначальництв, своєрідних мінігуберній. і вирізнялися більшими штатами поліції

Поліційна діяльність як міських, так і повітових земських поліцій того періоду набула досить докладного законодавчого оформлення (Статути про службу цивільну, до якої належала загальна поліція), в результаті якого було визначено загальний порядок, обов’язки служби, порядок приймання на службу за призначенням від уряду та за виборами. Досить детальному визначенню підлягали злочини й порушення на службі, численні обов’язки, що покладалися на поліційні органи та позбавляли поліційних чиновників можливості виявляти будь-яку ініціативу.

Суттєві відмінності мали поліційні органи правобережних губерній. Активізація польського національно-визвольногоруху(пов- стання 1830-1831 pp.) виявилася в посиленні тут поліційногона- гляду. в обмеженні комплектування поліційних посад із місцсвогона- селсння, а також виборних, у наявності пільг поліційпим чиновникам

У 60-х роках XIX ст. самодержавство здійснило реорганізацію поліційних органів, сутність якої полягала в централізації полішп метою підвищення ефективності її каральних функцій. Правовою основою проведення реформи став відповідний царський указ ' «Тимчасові правша npoycmpiit поліції в містах і повітах губернія що керуються за загальним установленням» (25 грудня 1862 p )- Крім того, у сфері юрисдикції поліційне законодавство царської Росії у другій половині XIX ст.

Одним з істотних етапів реформування поліції стало звільнею ня поліційних органів від низки невластивих для них функцій-⁴³' стково це було досягнуто через передання (1860p.) проведена*

попереднього слідстваукримінальних спрапах судовим слідчим, а господарських функцій і питаиь благоустрою органам зсмського та міського самоврядування.

Результатом поліційної реформи стало утворення органів загальна поліції'- замість старих поліційних органів (у містах - городничого або міського справника та його канцелярії, у повігах - зсмського справника і зсмського суду) - об’єднаного повітового поліціішого управління на чолі зі справником. Він уже не обирався дворяпами. а призначався губернатором або генерал-губернатором. При справнику перебували його помічник і члени-засідателі повітового iio- ,зіційиого управління, які всі разом становили загальне «npucym- ствіе» управління. Було також визначено адміністративпо-поліційііі одиниці повіту: стани, дільниці (сотні) й селища. Стани очолювалися становими приставами, які згодом (1878 p.) одержалн помічників в особі поліційнихурядників. Останні провадили дізнання з кримінальних справ і провалили оперативно-розшукові заходи.

У підпорядкуванні урядників перебували посадові особи селянського самоуправління - соцькі й десяцькі. Широкого розповсюдження набула також практика введення посад урядників на приватні кошти. У всіх губернських і в головних повітових містах реформа зоерегла самостійну міську поліцію. Існували міські управління іюліції на чолі з поліцмейстерами, яких призначали губернатори (градоначальники). Управлінню підпорядковувалися дільничні та міські пристави, квартальні наг іядачі й городові.

Покладені на загальну поліцію обов’язки можна переділити {I0. Холод) на дві категорії: 1) загальні, що їх поліційні органи виконували більш або менш самостійно (справи, за якими загальна поліція виступала як орган управління в повіті; справи щодо oxo- рсни безпеки та громадського порядку в повіті й місті; виконання різнихепеціальних обов’язків; деякі адміністративні обов’язки, іцо покладалися на поліцію за відсутністю на місцях інших органів влади); 2) допоміжні, що покладалися на поліцію для сприяння діяльності інших урядових установ (обов’язки за справами казенного, військового чи судового відомств).

Упродовж 60-70-х років урядом було вжито заходів щодо забезпечення поліції надійними кадрами, змінено порядок її комплектування (вільний найм за контрактом), збільшено заробітну платню, підвищено розмір пснсій, встановлено нагороди за вислугу Років.

Розвиток апарату загальної поліції в українських губерніях; другій половині XIX - на початку XX ст. характеризувався створенням нових ланок поліційного механізму. Зокрема, царським урядом було вжито заходів щодо зміцнення поліційного апарату в містах, удосконалення його структури, які мали відповідати новим умовам міського життя. Зі збільшенням чисельності жителів міо виникла нагальна потреба у створенні спеціалізованих органів поліційного нагляду за населенням. Так, в Одесі (1871 p.) і в Харкові (1888 p.) при міських поліційних управліннях було заснованоадрес- ні столи для надання урядовим установам і приватним особам необхідних довідок про осіб, які мешкали в місті. Також система поліційних установ в Україні поповнилася спеціалізованимиорга- нами кримінального розшуку - розшуковтш відділеннями, в» зумовлювалося значною інтенсифікацією темпів зростання злочин ності. У порядку експерименту почала функціонувати розіиукок поліція в Кисві (1873 p.).

3 метою посилення поліції та ширшого охоплення всіх соціалі- них прошарків населення уряд удався до створення спеціальннхіі видів. Зокрема, активізація робітничого руху змусила царський уряд піти на створення спеціальної фабрично-заводської noiii|i що значно посилило поліційний апарат у промислово розвинен» губерніях України.

Поліція у своїй діяльності була зорієнтована на декілька на прямків, зокрема на боротьбу з кримінальною злочинністю. B^lfl слідок відсутності в Російській імперії протягом тривалого часу бернські жандармськіупріні- ііння і жандармські поліційні управління залізниць.

Особливості соціально-економічного та політичного сганови- Ща українських земель у складі Російської імперії (наявність великих промислових і торгових центрів, значна кількість навчальних закладів, розмах революційного та національно-визвольного руху) Т)мовлювали підвищену увагу з боку царського уряду до поліцій- "их органів в Україні, тому тут було сконцентровано значні полі- Ц'йні сили. Зокрема, в Україні територіальні органи корпусу жан- Дармів були представлені дев’ятьма губернськими жандармськими !Правліннями, жандармським управлінням м. Одеси та п ятьма жан- -Дрмськими поліційними управліннями залізниць, її-

До функцій жандармерії належали політичний розшук, здійснення негласного поліційного нагляду, проведення слідства у справах про державні злочини, складання аналітичних звітів про політичниГі стан в імперії, стеження за політичною еміграцією, контррозвід\. вальна діяльність (до 1911 p.).

Жандармам надавалисьособливі процесуальні права: іцобидо- сягти зізнання вини звинуваченим, жандарми мали право застосовувати як методи провокацію чи психологічний вплив (1871p.) будь-коли здійснювати арешти та обшуки на заводах і фабриках (1876).

Централізація всього поліційного апарату завершилася разомі утворенням у складі Міністерства внутрішніх справ Департашн- ту no iii|u (серпень 1880 p.), якому підпорядковувалася загальнай політична поліція. КерівництвоДепартаментом поліції покладалосі на товариша (заступника) міністра внутрішніх справ, начальнмкоч корпусу жандармів ставав сам міністр.

Полвційна держава як особлвіва форма організації публічної ііолітвічної владві в Росії. Питома вага силових засобів здійснень державної політики Російської імперії та виняткове місце поліцій системі її державних органів створили в імперській Росії політик правовий режим поліцішої держави як особливої форми органі® публічної політичної влади.

Поліційна держава виникла в епоху освіченого абсолютизму який обгрунтовувався теоріями природного права та суспільнії договору. Згідно з цими теоріями, монархові надавалася влада на його підданими з метою забезпечення загального блага. Завдани< адміністрації у поліційній державі полягало в тім, щоби створи