§ 3. Конституційне закріплення принципів правової держави

Конституція у ст. 1 проголошує Україну демократичною, соціальною, правовою державою. Вона закріплює основні принципи сучасної правової держави.

Конституція як один з найголовніших чинників правової державності визначає принцип верховенства права (ст.

8). Однак вона не наводить поняття зазначеного принципу, як і не позначає всіх його елементів. Конституція не визначає співвідношення між принципом верховенства права і поняттям правової держави, закріпленим у ст. 1, не визначає місця принципу верховенства права у понятійному розумінні правової держави, а тому інтерпретація конституційного принципу верховенства права вимагає встановлення на категоріальному та елементно-структурному рівні співвідношення між цими двома поняттями.

У ст. 8 Конституції, яка проголошує вказаний принцип, визначається верховенство Конституції та принцип прямої дії її норм. Зрозуміло, що вони не вичерпують принципу верховенства права і не є самодостатніми для його розуміння. Не менш важливими для тлумачення принципу верховенства права є теоретичні уявлення про праворозуміння, про співвідношення права з іншими соціальними регуляторами (що дозволяє усвідомити достатність правового регулювання в суспільстві), про морально-етичну основу права, про вплив прав людини на державну владу, а також аналіз відповідних положень Конституції, які стосуються ідеологічного, політичного та економічного плюралізму (ст. 15), конституційних прав і свобод громадян і механізмів їх правового захисту (розділ ІІ Конституції), конституційно-правових механізмів організації державної влади та її здійснення (ст. 6).

У країнах романо-германського права в силу тривалого домінування юридичного позитивізму принцип верховенства права має здебільшого вираз верховенства закону, а, відтак, переважає принцип законності, який, однак, ґрунтується на розумінні справедливого закону. В Україні вищезазначене знаходить відображення у принципі верховенства Конституції та законів.

Адже він характеризує принцип верховенства права з точки зору його формальних джерел — Конституції та законів у системі нормативно-правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування, актів, які приймаються парламентом, єдиним органом законодавчої влади, сформованим на основі загального, рівного і прямого виборчого права і діючим від імені і в інтересах всього суспільства.

Зокрема, у ч. 2 ст. 8 Конституції сказано: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».

Проявом верховенства Конституції у системі законодавства України є принцип прямої дії норм Конституції, закріплений у ст. 8. Принцип прямої дії Конституції стосується захисту прав і свобод людини і громадянина і полягає насамперед у тому, що суд не може відмовити особі у прийнятті звернення щодо захисту прав останнього на тій підставі, що відсутній конкретизуючий те чи інше положення Конституції закон.

Принцип верховенства закону базується на Конституції. Вона, як Основний закон, що визначено у Преамбулі Конституції, закладає базу для визнання принципу верховенства закону в правовій системі. Цей принцип полягає у тому, що закон має перевагу над рішеннями виконавчої влади, яка має керуватись законом у своїх діях, не може втручатись у сферу законодавчого регулювання, сферу прав і свобод громадян, не маючи на те спеціальних повноважень. Закон має перевагу також над рішеннями органів правосуддя, які повинні поважати закони і дотримуватись їх.

Закон має найвищу юридичну силу з огляду на особливий представницький характер парламенту, який його ухвалює, через опосередкування у ньому найбільш важливих суспільних відносин, безпосередній розвиток ним конституційних положень.

На підставі аналізу положень Конституції України можна виділити низку інших принципів, які є визначальними в контексті формування правової держави. Зокрема, це принцип зв’язаності держави правами і свободами людини (ст.

3), принцип обмеження діяльності держави та її інститутів цими правами (ст. 19), принцип визначення умов обмеження прав і свобод громадян (ст. 64), принцип невідчужуваності прав і свобод людини (ст. 21), їх невичерпності (ст. 22), неможливості існування будь-яких привілеїв чи обмежень (ст. 24), принцип судового захисту гарантованих Конституцією прав і свобод, можливості оскарження рішень органів влади, звернення за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ і спеціалізованих правозахисних органів міжнародних організацій, можливості захищати свої права і свободи будь-якими, не забороненими законом, засобами (ст. 55), вимагати відшкодування завданої порушенням цих прав шкоди за рахунок держави та органів місцевого самоврядування (ст. 56), принцип забезпечення права знати свої права та обов’язки (ст. 57), забезпечення права на правову допомогу (ст. 59) тощо. Не менш важливим є гарантований Конституцією принцип поділу влади (ст. 6), кожна з гілок якої повинна дотримуватись заборони узурпації влади (ст. 5), обов’язок органів влади діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією і законами України (ст. 19). Керівними в контексті побудови правової держави є принципи юридичної форми діяльності органів державної влади, її інституціоналізації, чіткого визначення організації, повноважень, порядку діяльності та відповідальності її органів.

У рамках названих принципів правової державності здійснюється обмеження державної влади та її контроль. Ці принципи визначають встановлені Конституцією і чинним законодавством форми та порядок здійснення влади, політичну відповідальність влади перед народом; у визначених ними формах здійснюється контроль за офіційною владою та професійними державними службовцями.

<< | >>

↑

Источник: Теліпко В.Е.. Загальна теорія держави і права. Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури,2009. — 576 с.. 2009

Еще по теме § 3. Конституційне закріплення принципів правової держави: