§ 1. Утворення та становлення Галицько-Волинської держави

Об’єднання Галицького і Волинського князівств при­падає на період княжіння Романа Мстиславича (1199- 1205 рр.), який, спираючись на середнє та дрібне боярство й міщан, приборкав боярську верхівку і здійснив переможні походи проти Литви та Польщі.

Утворення Галицько-Волинського князівства стало важливим етапом в історії української державності. На від­міну від поліетнічної Руської держави українська держав­ність тепер розвивалася на єдиному українському ґрунті. Це дало підстави українському історику С. Томашівському на­звати Романа Мстиславича «творцем першої, національної української держави», яка проіснувала до кінця XΣV ст.

Після смерті Романа боярство Галичини, скористав­шись малолітством його синів Данила і Василька, розпочало боротьбу за посилення своєї влади. Численні усобиці й фео­дальні війни тривали понад 30 років. Галицькі бояри нама­галися не допустити зміцнення великокнязівської влади. В усобиці втручалися також інші руські князі, угорський ко­роль і польські феодали, які прагнули підкорити Галицько - Волинські землі.

Спираючись на підтримку населення і духовенства, Данило Романович, який обійняв князівський трон зумів припинити усобиці і поновити єдність Галицько-Волинсь­кого князівства. У 1238 р. він зайняв Галич. Відновивши єд­

ність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та від­войовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів під Дорогочином. У 1240 році він за­йняв Київ. Відчуваючи реальність загрози із Заходу та Сходу, зводить низку укріплених міст (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.). Проте монголо-татарська навала стала на заваді здійсненню широких політичних планів галицько-во­линського князя.

Монголо-татарська навала та її наслідки. Наприкінці XII - на початку XIII ст. у степах Монголії склалася сильна протодержава. Велике і могутнє об’єднання монгольських племінних союзів очолив Темучін, що 1206 р. був обраний Чингісханом (великим ханом). Майже одночасно ним були підкорені Північний Китай, Південний Сибір, Середня Азія.

У 1222 р. монголо-татари через Кавказ вдерлися у при­чорноморські степи. Безпосередня загроза нависла над кня­зівствами Русі. Поразка об’єднаної дружини у битві на річці Калка 31 травня 1223 р. значно послабила руські князівства.

Навесні 1239 р. монголо-татари почали завоювання південно-східних Русі. Були захоплені і зруйновані Переяс­лав і Чернігів. 6 грудня 1240 р. монголо-татари оволоділи Ки­євом і зруйнували його.

Між тим, татаро-монгольські загони рушили вглиб Во­линської землі і далі в Галичину. Одне за одним під ударами ординців падали західноукраїнські міста. Проте, рішучий опір вчинили ворогові жителі Кремінця, Холма, Данилова. Ці міста Батий так і не спромігся здобути. Саме у добре укріплений Холм було перенесено столицю Галицько-Воли­нського князівства.

Наступним етапом завойовницького походу Батия стало вторгнення в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину та Трансильванію. Однак продовжувати просування вглиб Європи орда, послаблена боями на Русі, була неспроможна. У 1242 р. після отримання звістки про смерть великого хана Удегея Батий вивів свої війська у пониззя Волги, де засну­вав нову державу - Золоту Орду.

У вітчизняній історіографії питання про нашестя на Русь орд Чингісхана і Батия та його наслідки для подальшої

долі руського народу порушувалося неодноразово. Перева­жна більшість вчених була одностайною щодо оцінки цієї іс­торичної події як трагедії для Русі. Але існують й інші точки зору на цю проблему. В.Б. Антонович, М.С. Грушевський, Л.М. Гумільов та ін. стверджували, що завойовники не за­вдали південноруським землям будь-яких серйозних руйна­цій і що навіть Київ не був розорений. Батий, на думку Гру- шевського, збираючись зробити південну Русь провінцією Орди, не був зацікавлений у перетворенні її на пустелю.

Отже, в історичній науці існують різні оцінки мон- голо-татарської навали та її наслідків. Однак більшість дос­лідників визнають, що в цей час відбувалися такі негативні процеси, як:

- сплата данини завойовникам;

- руйнація та падіння ролі міст;

- занепад ремесла і торгівлі;

- демографічні втрати;

- знищення значної частини феодальної (світської та духовної) еліти.

Суть золотоординського іга полягала у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від за­войовників. Іго позначилося насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей - данина, мито, плужне, подвірне, корм, ловче та ін.); політичній (за­твердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); військовій (обов’язок слов’янських князів делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збережен­ням та зміцненням системи залежності покликані були хан­ські намісники - баскаки. Із метою ослаблення Русі Золота Орда здійснювала періодичні спустошливі набіги, яких лише до середини ХІУ ст. відбулося понад 20.

Галицько-Волинське князівство внаслідок татаро-мон- гольської навали зазнало руйнувань, але воно залишилося найміцнішим серед усіх південно-західних князівств.

Наприкінці ХШ - на початку ХГУ ст. внаслідок поси­лення феодальних усобиць і через татарські напади єдність і могутність Галицько-Волинського князівства поступово

послаблюється. Водночас на ці та інші південно-західні і за­хідні руські землі все більше починають зазіхати Польща, Угорщина та Литва.

Останнім Галицько-Волинським князем був Юрій ІІ Болеслав (1323 - 1340 рр.). Після його смерті єдине, само­стійне Галицько-Волинське князівство припиняє існування.