ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКАДОБА

3 уваги на те, що після втрати незалежности українські землі опинилися почасти в межах Польщі, а почасти у Великому Князівстві Литовському з різним державно-суспільним ладом і правом, судів- ництво цієї доби слід подати окремо для обох займанщин.

А. СУДИ HA УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ ПОЛЬЩІ ще довго залишалися без змін, подібно як і адміністрація цих земель. Щойно під кінець XIV століття введено, і то поволі, уряд королівських намісників, старостів, в руках яких поєднано адміні- страційну і судову владу. Хоч суд старостів звався судом земським (terrestris), він був більше зближений до пізніших судів городських, як до судів земських. Старостів було спочатку два: у Львові і Сяноці, а згодом більше. B цих судах, що відрізнялися від польських, ще довший час зберігалися впливи давнього українського права. Побіч цих судів продовжували діяти давні суди громадські і починали розвиватися окремі суди міські тих міських громад, що здобули привілей маґдербурзької самоуправи.

Основна зміна цього судового устрою прийшла зі зрівнянням у 1434 році українських земель з короною, тобто з корінною Польщею і з заведенням на них 1435 року нової адміністраційної і судової системи, спертої на польських взірцях. Судовий устрій спирається з того часу на тричленну систему станово-шляхетських судів: земських, городських і підкоморських.

Суди земські відділено від влади старости и введено виборний принцип. B адміністраційний склад суду входили суддя, підсудок, писар і коморники. Розправи вів суддя при співучасті асесорів. Кожна земля мала один земський суд. Галичина була поділена на чотири землі: львівську, галицьку, перемиську й сяніцьку, які творили т. зв. Руське воєвідство. Крім нього на західно-українських землях були ще воєвідства подільське і згодом бельзьке. Холмщина хоч номінально належала до Руського воєвідства, була відокре- млена й одержала назву землі.

Суди городські (по-польськи ґродські) розглядали важливіші карні справи під проводом старости даного городу. Подібно як при земських судах, компетенція судів городських була територіяльною з тим, що в них розглядали справи як шляхти, так і нешляхетського населення. Спочатку було багато городських округ і судів. 3 XVI століття кожна земля мала лише одне судове староство городське і один городський суд.

Суди підкоморські були також шляхетськими судами, по одному в кожній землі. Вони обмежувалися до розгляду межових, тобто граничних, спорів.

Вищими, апеляційними установами були вічові суди загалу шляхти воєвідства, які збиралися тричі на рік під проводом воєводи. 3 XV століття апеляції йшли до короля і з того часу вічові суди почали занепадати.

Поза цією системою державно-шляхетських судів існували ще суди міські і сільські, приватні (домініяльні) й духовні.

Міські суди це здебільшого твори німецького міського права, часто званого, правом маґдебурзьким, і його практики. Це право було сильно здеформоване і обмежене під впливом польської шляхетчини. Вони мали розглядати усі справи на терені міста, як перша інстанція, або як інстанція друга, для розгляду відкликів від сільських судів.

Маґдебурзьке право, устрій і судівництво, мають подивугідну 500-річну історію в Україні, про що буде ще мова згодом. B цьому місці згадаймо ще тільки, що зі західно-українських міст йшли апеляції до суду матірного, так званого старшого міста, Львова, а звідти до комісарського суду в Кракові. 3 часом апеляції від міських судів переходять до королівського суду. Вищий міський суд мало також місто Сянік.

Сільські суди поділялися на суди німецького, українського і волоського права, залежно від того, на якому праві ці села були основані. Суди сіл, основаних на давньому українському праві, були подібні до громадських судів попередньої доби. їх склад був колеґіяльний зі сільським отаманом на чолі. Ці суди розглядали справи цивільні і менші карні місцевого населелння.

Домініяльні суди відбувалися у межах панських маєтків. Ними керував пан або визначена ним особа. B склад суду входили також представники села. Суд розглядав справи першої або другої інстанції, які приходили до нього шляхом відклику від вироків сільського суду.

Духовні суди, що продовжували діяти з попередньої доби, замикають систему тодішніх судів на українських землях під Польщею.

Б. СУДИ HA УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ перейшли чотири періоди існування, межами яких є роки 1386, 1566 і 1569.

До 1386 року на українських землях під Литвою панувало дальше місцеве давнє право і з мапими змінами збереглися давні судові установи. У князівствах, які задержали своїх давніх князів, зверхнім суддею був удільний князь, а в землях, що підпали під безпосередню владу великого князя, судова влада була в його руках, яку він виконував сам або через свого намісника. Знані нам з попередньої доби суди княжих посадників, церковні і громадські суди доповнюють образ судової системи того періоду. Новизною є лише суд великого князя над підлеглими йому князями.

Другий період (1386-1566). Цей стан змінився під кінець XIV століття. Великий князь ліквідує одне удільне князівство за одним, а Кревська унія 1386 року відчиняє ворота Великому Князірству Литовському для впливів західно-європейських і польських, в цім також на українських землях. Судоустрій зазнає помітних змін, хоч у ньому ще заховалося чимало староукраїнського змісту. Судова система цього періоду охоплює такі суди: 1) державні, 2) міські, 3) громадські, 4) домініяльні і 5) духовні.

1. ДЕРЖАВНІСУДИ

Державні суди знаходилися в руках великого князя і його урядовців. Адміністраційна влада була повязана з устроєм і владою судовою. Ці суди поділялися на суди а) провінційні і б) центральні.

а) Провінційні суди

Провінційними судами були спочатку суди великокняжих намісників, посаджених на замках і господарських маєтках, а згодом суди старостинські і воєводські та суди великокняжих державців, які крім заряду маєтку сповняли ще публічно-адміністраційні функції старостів.

б) Центральні суди

Центральні судові установи складалися зі судів: 1) господарського, 2) комісарського, 3) асесорського, 4) маршалківського і 5) суду панів-ради.

1. Господарський суд — це був безпосередній суд господаря, тобто великого князя, який за засадами попередньої доби вважався найвищим суддею краю, від якого походила усяка судова влада. Він проводив розправу і вирішував справу сам, хоч звичайно на суді були присутні його урядовці або пани-рада, князі і бояри, але тільки з дорадчим голосом. Цей суд розглядав усі справи осіб, що безпосередньо підлягали великому князеві, та чимало важливих справ, передовсім політичних, зв’язаних з державними фінансами, питаннями шляхетської чести тощо. A втім, великий князь міг взяти під свій розгляд усякі інші справи, а також розглядав апеляції і отзови (скарги на суддів) на вироки нижчих судів. За староруськими традиціями цей суд відбувався там, де перебував великий князь.

2. Комісарський суд, знаний з XV століття складався з великокняжих комісарів і не був постійною установою. Комісарні були іменувані для кожного процесу окремо. Здебільшого комісарський суд розглядав справи ґрунтово-межові, які слід було досліджувати на місці. Від 1566 року цей суд розглядав лише справи про межі між маєтками велико-княжими і шляхетськими та про викуп застави господарських маєтків. Відкпик від вироків цього суду йшов до господаря.

3. Асесорський суд від XVI століття постійно заступав господаря у його судових обов’язках. Він діяв лише в місці побуту великого князя і під його наглядом. Цей суд часто передавав справу до особистого вирішення великого князя або звертався до нього за поученням. Вирок, виданий з ’’науки господаря”, був остаточний. Від інших вироків можна було відкликатися до господарського суду. Цей суд діяв колеґіяльно. Він складався з трьох або більше асесорів, призначених вепиким князем звичайно з-поміж панів-ради.

4. Маршапківський суд також мав завдання заступати великого князя як головного суддю держави. Цей суд був звичайно одноособовим, рідше колеґіяльним. Суддями були один або більше маршал- ків, номінованих великим князем. Маршалківський суд різнився від асесорського ще й тим, що діяв також під час відсутности господаря у місці суду, а навіть у краю. Ha його вирок можна було внести апеляцію до великого князя, хіба що вирок спирався на його поучення.

5. Суд панів-ради існував недовго, з другої половини XV століття до появи Il Литовського Статуту, який вже цього суду не знав. Він заступав великих князів передовсім під час їхньої частої відсутности в краю.

2. МІСЬКІ СУДИ

Міські суди як автономні установи існували лише в таких містах, які одержали привілей т.зв. маґдебурзького права. Побіч міської ради, як адміністраційної установи, в цих містах існувала лава присяжних, як судовий орган міської автономії й самоуправи. Міські органи в українських містах були організовані різно, дуже часто в спосіб, суперечний з основами маґдебурзького права. Виною в цьому була перевага шляхетської верстви в державній адміністрації і різний зміст привілейних грамот. Здебільшого лавничий суд складався з 12 або менше суддів-лавників, вибираних з-поміж місцевих міщан. Зверхником лави був війт, якого заступав т.зв. лентвійт. Цей суд розглядав усі справи міщан, крім найважливіших карних, які розглядали мішані державно-міщанські суди. B деяких містах, в яких діяли окремі національні юрисдикції — вірменська, жидівська і українська (Кам’янець), існували окремі суди для поодиноких національностей. Значніші відхилення від загальної міської судової системи виявляли жидівські суди, які виникли коло XVI століття. B їх склад входили ’’старші” жидівської громади, або кагалу, та рабін, як знавець жидівського права. Апеляції з міських судів йшли до судів деяких більших міст (Вільно, Берестя, Троки), які були в деякій мірі так званими матірними містами маґдебурзької системи. Подібний судоустрій мали села, будовані на німецькому праві, але далеко не всі. Міщани неупривілейованих міст підпадали під загальну юрисдикцію судів старостів.

3. ГРОМАДСЬКІ СУДИ

Громадські суди, звані судами копними, були інституціями давнього звичаєвого права, початки яких сягають доісторичних часів. Вони відповідають вервним судам Київської доби. Копні суди були неперіодичними зборами громадян ширших судових округ, званих ’’околицею”, які приходили на суд купою або копою, звідки й пішла назва тих судів. Kony збирав той, ”кому шкода стане”, або в його заступстві сільська старшина чи власник маєтку. Інколи скликав копу осуджений, щоб домагатися регабілітації. Копа, як залишок прадавньої безстанової громадської організації, зберегла свій безстановий характер. У ній брали участь, як судді і підсудні, всі стани, від хлопів-кріпаків до шляхти і представників уряду. Копне судочинство звичайно починалося слідчою ’’гарячою копою”, а на місці злочину, розглядалося ’’головнішою копою” і закінчувалося ’’остаточною (генеральною, завитою присяжною) копою”. Останні процесові дії відбувалися на постійних стародавніх судових місцях, "коповищах”. Речева компетенція копних судів була широка, хоч і не охоплювала важніших публічних злочинів. Від вироків копного суду йшов відклик до суду городського, якому копа часом сама передавала трудніші справи до вирішення. Копне судівництво було визнане I Литовським статутом і так було втягнене в систему державного судівництва. Ill Литовський статут навіть намагався визнати його загальним. Але новий суспільно-політичний лад, закріпачуючи селянство, не сприяв цим загальним, звичаєвим, громадським судам і вони поволі заникли. Залишки цих судів збереглися до XVIII століття.

Побіч звичаєвого суду сільське населення підпадало ще під інші судові юрисдикції, залежно від його суспільного походження і від того, хто був власником землі, на якому воно жило. Селяни, що жили на великокняжих ґрунтах, були підсудні державним судам, тобто судам старостів. До другої половини XV століття тим судам були підсудні також усі свобідні селяни і з-поза королівщини. Мешканці сіл з маґдебурзькою самоуправою судилися в павничих судах, а всі інші селяни були піддані домініяльному судівництву землевласника.

4. ДОМІНІЯЛЬНІ СУДИ

Домініяльні суди, себто суди приватних землевласників над поселеними на території їх дібр селянами охоплювали спершу лише несвобідне, або півсвобідне (”люди в пенязіх”, ’’закупи”) населення. Згодом, під впливом поширення у Великому Князівстві Литовському західньоевропейських зразків февдального суспільно-політичного устрою, право панського (домініяльного) суду поширено також на ціле свобідне селянство, й судова влада ввійшла у кодекс привілеїв панських територіяльних імунітетів. Ще лише декілька важчих злочинів, як розбій, підпал, наїзд, належали до компетенції державних судів. Ill Литовський статут остаточно заборонив державній владі взагалі вмішуватися в панське судів- ництво.

Домініяльне судівництво проходило звичайно в двох інстанціях. Спочатку справи розглядали сільські суди отаманів, мабуть у присутності представників громади (’’добрих людей”), а згодом справа могла перейти до остаточного суду пана. Але пан міг кожну справу розглянути особисто від самого початку. Сільські суди існували також у королівщинах. Відклики від них йшли до суду королівського державця, а звідти до королівського суду.

5. ДУХОВНІ СУДИ

Духовні суди, тобто суди єпископів та їх крилосів, зберегли B загальному попередню організацію і компетенцію, як особову так і речеву. Але з приводу не завжди поправної конкуренції загальних судів та неприхильного відношення державної влади, круг діяль- ности цих судів і силу їх вироків помітно обмежено. Крім людей духовного стану, в справах, зв'язаних з їх церковним урядом, та загалу населення, у деяких "духовних” справах, як важність i неважність шлюбу, розвід і т,д., духовний суд розглядав ще всі справи своєї служби і селян, які жили в церковних добрах. Тут він прибирав характер домініяльного суду.

Третій період (1566-1569)

У третій період свого існування вступила судова система Великого Князівства Литовського з появою Il Литовського статуту 1566 року.

До реформи судівництва привели головним чином судові привілеї маґнатів, на основі яких вони були вийняті з-під загальної юрисдикції й піддані судівництву Великого князя. Це дуже дошкулювало загалові шляхти, бо процеси переносилися з повітів до далекої столиці, що до того спричинило ще перетяження центральних судів і довгу й коштовну судову волокиту. Ухвалами більського (1564 p.) і віленського (1565) сеймів заведено в 1566 році новий судоустрій спертий на взірцях Корони, а саме суди земські, замкові і підкоморські, які вже раніше введено на західньоукра- їнських землях. Усі ці суди зберегли і на Литві свій станово-шляхетський характер. Центральні суди залишилися незмінні, з тим, що скасовано суд панів-ради.

1. Суди земські заведено у всіх повітах. Вони складалися з судді, підсудка і писаря, номінованих Великим князем з-поміж чотирьох кандидатів, намічених шляхтою повіту осілої місцевої шляхти. Земські суди збиралися тричі на рік і судили шляхетський загал у всіх цивільних справах та менших карних.

2. Замкові суди, звані також городськими, мали характер судів карних. Були це одноособові суди старостів, у воєводствах — воєводів, які дещо різнилися від раніших старостинських судів. Розправу вів сам староста, зглядно воєвода, або його намісник підстароста, якого призначував з-поміж місцевої шляхти подібно, як городського суддю і писаря. Суддя не вирішував спорів, він лише дбав про збереження правних норм у ході розправи. Цей суд розглядав справи шляхти, міщан, а навіть селян на щомісячних "городських рочках”. Коли староста не засідав у суді, проти вироку його заступника можна було відкликатися до старости. Поза цим випадком апеляції йшли до центральних судів.

3. Підкоморський суд був одноособовим судом, завданням якого був розгляд межових спорів. Ці суди заведено у кожному повіті. Підкоморія, одного на повіт, назначував Великий князь, а він для допомоги й заступства добирав собі з-поміж місцевої шляхти одного або двох коморників.

Четвертий період з 1569 p. Луцький Трибунал. Козацьке судівни-

цтво.

Четвертий період історії судівництва на українських землях, що увійшли в Велике Князівство Литовське, зв’язаний з Люблинською Унією 1569 p., після якої тільки невелика українська територія залишилася у ВКЛ, а саме Берестейське воєводство, яке зберегло майже незмінений попередній судовий устрій. Ha землях, приєднаних безпосередньо до Корони (усіх 8 воєводств та Холмська земля) поширено загальнопольську судову організацію з судами земськими, городськими і підкоморськими. Для трьох воєводств — Волинського, Брацлавського і Київського, у яких залишено в силі Литовський статут і українську урядову мову, за вищу судову апеляцію був у 1579-1589 pp. окремий трибунал з осідком у Луцьку. Цей Луцький трибунал складався з депутатів з Волині, Київщини і Брацлавщини. Після скасування цього ’’руського” трибуналу названі воєводства підчинено загальному Люблинському трибуналові.

Помітним явищем цього часу є виникнення автономного станового козацького судівництва, яке чинив гетьман над підлеглими йому козаками. Це судівництво здобуло під кінець XVI століття (королівська грамота 1582 p.) урядове визнання.

Зі змін, що їх заведено в судах Великого Князівства Литовського найзамітнішими були перебудова центральних судів на колеґіяльні установи та заснування Головного трибуналу Великого Князівства, що сталося 1581 року. Він складався з 46 суддів, вибраних шляхтою щорічно по два від кожного повіту на т.зв. трибунальських соймиках. Ці шляхетські депутати вибирали мар- шалка, який був головою трибуналу. Крім світських депутатів до Трибуналу належали також депутати духовні, обирані духовною владою. Вони засідали поруч світських суддів лише у справах, в яких стороною була духовна особа. Трибунал урядував у Вільні, Троках, Новгородку і Мінську, а часом і в інших містах. Трибунал був тільки апеляційним судом і розглядав апеляції від вироків земських городських і підкоморських судів. У першій інстанції трибунал розглядав лише урядничі справи проти судових урядовців. У 1792 році замінено суди земські, городські й підкоморські судами земянськими, а 1791 переведено реорганізацію міських судів і їх підчинено асесорському судові як судові апеляційному.

Михайло Грушевський, Історія України-Руси, т. V, Львів, 1905;

Микола Чубатий; Огляд історії українського права, ч. II, 3 вид., Мюнхен; 1947. Олексадер Лотоцький, Українські джерела церковного права, Варшава, 1931; Stanistaw Kutrzeba₁ Historia ustroju Polski w zarysie, t. 2, Litwa, 2 вид., Львів- Варшава, 1921;

Андрій Яковлів, Впливи старочеського права на право Українсько-литовської доби XV-XVI в., Прага, Український Вільний Університет, 1920.

III.