<<
>>

КНЯЖА ДОБА

Судівництво княжої доби поділяється на А) світське і Б) духовне. Світські суди охоплювали суди а) публічні і б) приватні (домініяльні). Судами публічними були суди: 1. княжий, 2. вічовий і 3. громадський.

А) СУДИ СВІТСЬКІ

1. Княжий суд чинив сам князь, як зверхній суддя краю, або його урядовці. Судова влада належала до основних прероґатив княжого уряду, а обов’язок судити громадян вважався головним обов’язком володаря. Щойно згодом, з постанням конституційних державних устроїв, стався перелім, який привів до поділу державної суверенної влади на законодатну, адміністраційну й судову. Князя часто заступали княжі урядовці, які судили з його уповноважнення і в його імені. Самостійної судової компетенції вони не мали. Найважливішим судовим урядовцем князя був судовий тивун, або тіун, який, мабуть, був ідентичний з вирником, ЯКОГО B пізніших віках не стрічаємо. Вирник заступав князя в найважливіших карних справах, передовсім за вбивство, за яке накладалася публічна кара вири. Він накладав цю кару на винуватців і стягав її до княжого скарбу. Побіч вирника визначався метальник, мабуть ідентичний з мечником, який допомагав вирникові або й самостійно переводив судові розправи та видавав вироки, але тільки в менших справах, де карою була ’’продажа”. Дехто уважає метальника судовим писарем або урядовцем, який переводив божі суди. Крім цих двох урядовців, наділених судовою владою, були ще інші урядовці, позбавлені права юрисдикції, які були допоміжними й виконавчими органами суду, а саме ябетники, детські, отроки і писцї.

Судові розправи відбувалися у столиці краю в резиденції князя (”княж-двір”), або в різних місцевостях держави, де зупинявся князь, об’їжджаючи землю. 3 доручення князя об’їздили край також його урядовці, які чинили суди, стягаючи при тому судові кари і оплати до княжої скарбниці.

Крім цих столичних і об’іздових судів, на провінції були ще постійні княжі суди, а саме суди посадників, (тобто княжих намісників котрі, подібно як і князь, мали побіч адміністраційноі також судову владу. Судова влада посадника простягалася на цілу йому підчинену округу і охоплювала всі справи за виїмком торговельних, які розглядав суд тисяцького. Отож з уваги на особу судді, суди поділялися на суди князя і суди княжих урядовців. 3 уваги на місце, де відбувалися суди, їх можна поділити на столичні, об’їздові і суди посадників. Врешті з уваги на постійність суди поділялися на постійні (столичні і посадників) і непостійні (об’їздові). За переведення розправи суд стягав оплати. Частину оплат одержували судді і урядовці, а решта йшла до княжої скарбниці, куди вплачувано також публічні грошеві кари: виру і продаж та конфісковане майно при карі потока й розграблення.

Княжим судам підлягало все населення краю з деякими винятками, як щодо осіб (’’церковні люди”), так і щодо справ (віри, моралі, подружжя і т.ін.), які були в межах церковної юрисдикції.

2. Вічовий суд вирішував раніше всякі справи політичні, кримінальні і цивільні, а згодом став обмежуватися до справ, що мали загальне, особливо важне значення. Перед вічовим судом розглядалися справи проти князів і членів їх родин та проти посадників і інших державних урядовців. 3 часом вічовий суд перестав діяти, а в деяких землях його заборонено.

Вічовий суд проводить князь, коли він скликував віче, або вибрана вічем окрема особа.

3. Громадський суд, або суд народний, діяв з найдавніших часів, спершу, як єдиний судовий орган, згодом побіч державних княжих судів. Основним видом цього суду був вервний суд, себто суд у межах судової громади — верви. У склад цього суду входили визначні громадяни, звані судними мужами, старцями або добрими людьми, та вибраний голова — вервний староста. Ці суди розглядали всякі справи — цивільні й карні; вони також брали участь у проведенні вступного слідства, передовсім при вбивстві, що сталося на території громади, або крадежу, коли сліди злочину вели до громади. B добу поширення мережі княжих судів компетенція громадських судів обмежувалася або й зовсім припинялася там, де діяв княжий суд. Розмежування компетенції між громадським і княжим судами не було. Є підстави думати, що верви часто здобували у князя право на судову вервну автономію за постійну грошеву оплату, яка мала винагородити князеві втрачені судові кари і оплати. Можливо, що від громадських судів можна було відкликатися до суду княжого, але певности щодо цього немає. Однак сторони могли погодитися, щоб віддати спір на вирішення державного суду.

Б) СУДИ ПРИВАТНІ

Приватні суди, тобто суди панські, або домініяльні, справували пани у відношенні до підчиненого їм населення, а саме своїх невільників, хлопів і роб і почасти — до часово поневолених — закупів. B історичні часи появляються деякі обмеження колись необмеженої влади приватного судівництва, а передовсім відносно закупів, яких право хоронить перед самоволею панів і дозволяє їм відкликатися від вироку пана до княжого суду. Зчасом це стосовано також у справі вбивства невільника без оправданої причини (”без вини убиен”). Пам’ятники княжої доби не дають твердої основи думати, що в той час домініяльна влада землевласника простягалася також на свобідне населення. До приватного судівництва можна зачислати також судову владу батька над його дітьми.

В) СУДИ ДУХОВНІ

Церковні суди існували в Україні-Руси ще до часу загального охрещення краю. Тоді вони мали характер необов’язуючий і їм підлягали лише християни. Після прийняття християнства київські князі визнали церковне судівництво і з того часу воно сталося обов’язковим. Церковні суди існували при єпископських урядах і були підчинені канонічній владі єпископа. Ix юрисдикція охоплювала: а) церковні особи і б) церковні справи.

а) Церковними особами вважалися біле й чорне духівництво, тобто священики й монахи, та всі ті особи, що були в якийсь спосіб зв’язані з церквою: родина священика, церковна прислуга, піклу- ванці церкви, тобто особи, що користали з допомоги й опіки церкви, передовсім каліки, хворі, що лікувалися у церковних лічницях, та всі, що були виключені з меж свого суспільного середовища, наприклад ізгої, розстрижені черці, сини священиків, які ”не вивчили грамоти” й самі не стали священиками, тощо. Церковні люди підлягали в усіх справах виключно юрисдикції церковного суду, за виїмком справи з нецерковними людьми, коли діяв ’’обчий суд”, зложений з відпоручників князя і церкви.

б) He лише церковні люди, але й все населення підлягало церковній юрисдикції в т.зв. церковних, або єпископських справах. Це були зарівно карні справи (злочини проти віри, предмету культу, зневага церкви і посвячених місць, злочини проти подружжя і всякі аморальні та скандальні вчинки), як також справи цивільні (майнові поміж подругами, спадщинні й ін.). Головним джерелом як формального, так і матеріяльного права для церковних судів був Номоканон і сперті на ньому церковні устави князів.

ЛІТЕРАТУРА

Михайло Грушевський, Історія Украіни-Руси, т. III, 2 вид., Львів, 1905;

Микола Чубатий, Огляд історії українського права, ч. 1,3 вид., Мюнхен, 1947; Ростислав Лащенко, Лекції по історії українського права, ч. 1, Прага, 1923;

M. Ф. Владимірский-Буданов, Обзорь истории русского права, 6 вид., Київ, 1909;

Олександер Лотоцький, Українські джерела церковного права, Варшава, 1931;

L. K. Goetz, Das Russische Recht (Руская Правда), тт. I-Ill, Штуттґарт, 1910-13;

E. Голубінскій, Исторія русской церкви, т. 1, 2 вид., Москва, 1901.

II.

<< | >>
Источник: ЯРОСЛАВ ПАДОХ. СУДИ Й СУДОВИЙ ПРОЦЕС СТАРОЇ УКРАЇНИ. НАРИС ІСТОРІЇ. НЬЮ-ЙОРК — ПАРИЖ — СИДНЕЙ — ТОРОНТО — ЛЬВІВ. 1990. 1990

Еще по теме КНЯЖА ДОБА:

  1. ПРОСТРАННАЯ РУССКАЯ ПРАВДА (по Троицкому списку второй половины XIV в.)
  2. МАТЕРИАЛЫ ДЛЯ ОБЪЯСНИТЕЛЬНОГО СЛОВАРЯ И УКАЗАТЕЛИ
  3. Виды преступлений
  4. ГЛАВА 7 ПРАВДА ЯРОСЛАВИЧЕЙ
  5. ИСТОЧНИКИ ПРОСТРАННОЙ ПРАВДЫ. КРАТКАЯ ПРАВДА
  6. ВРЕМЯ, МЕСТО И ПРИЧИНЫ ВОЗНИКНОВЕНИЯ ПРОСТРАННОЙ ПРАВДЫ
  7. ПРОСТРАННАЯ РУССКАЯ ПРАВДА (по Троицкому списку второй половины XIV в.)
  8. £ 3. Источники VI редакции
  9. Г ВЕЩНОЕ ПРАВО
  10. НАРИС ІСТОРІЇ СУДОВОГО УСТРОЮ
  11. КНЯЖА ДОБА
  12. ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКАДОБА
  13. КНЯЖА ДОБА
  14. ЛИТОВСЬКО-РУСЬКА ДОБА
  15. Передмова
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -