ДОБА ГЕТЬМАНЩИНИ

3 відновленням української держави в 1648 році у багатьох українських землях заведено новий державний устрій, що стосувався також судоустрою. Основу давнього судового ладу — тричленну сітку шляхетських судів, земських, городських і підко- морських — замінено сіткою козацьких судів: сільських (отаманів), сотенних, полкових і генеральних.

Ця судова система проіснувала до 1760-63 pp., тобто до великої судової реформи гетьмана Розумовського, з якої починається друга доба в історії судів Гетьманщини. Вона повернула до давніх взірців з-перед 1648 року, замінивши козацькі суди за взорами Литовського Статуту т.зв. судами статутовими, тобто земськими, городськими і підкоморськими з Генеральним Військовим Судом на чолі, за взором Головного Трибуналу Великого Князівства Литовського. Цей устрій проіснував без змін усього 20 років; у 1783 році він був замінений російським урядом установами, спертими на загально- російських зразках. Відновлений 1796 року, він ще існував деякий час, зазнавши помітних змін. Останні рештки козацької судової системи були скасовані щойно в 40-их роках XIX століття враз із обов’язуючою силою тих кодексів права, що діяли впродовж віків в

Україні, в тім і права магдебурзького.

А. ПЕРІОД КОЗАЦЬКИХ СУДІВ

Його характеризують з одного боку динамізм великої державної революції, яка проявлялася також у розвитку нових форм судів- ництва, які виникли не законодавчим шляхом, але шляхом звичаю та більш чи менш оригінальної імпровізації й аналогії, а з другого —постійні зміни, вводжувані російською владою, дарма що для цього не було правної основи. Від років гетьманування I. Скоропадського (1709-1722) до ліквідації решти автономних прав Гетьманщини генералом Румянцевом (від 1764) йде постійна затяжна боротьба за українську форму і зміст судівництва України. Цю боротьбу найкраще ілюструють договори з Москвою, зокрема з років 1654, 1659, 1668, 1728, в яких постійно серед перших вимог є вимоги збереження давніх судових установ і судового права. Російські зміни здебільшого заторкували в першу чергу центральні судові установи, при обговоренні яких, буде про це ще мова. Крім російського впливу на суди цього періоду та їх практику, обумовлену зміною суспільно-політичних умов, держави мали ще деяке значення реформи, введені центральною владою Гетьманщини, передовсім за гетьманування Полуботка і Апостола, хоч вони здебільшого тільки формулювали і доглядали за виконуванням того, що шляхом стосування уже стало правом.

Давній період судів Гетьманщини, який умовно називаємо періодом Козацьких судів, охоплює суди не лише 1) козацькі, але й 2) міські, 3) сільські, 4) домініяльні, 5) духовні і 6) деякі особливі.

I. КОЗАЦЬКІ СУДИ

Ці суди можна поділити на суди а) провінційні і б) суди центральні.

а) Суди провінційні.

Провінційні суди складалися із сітки судів, що підлягали один одному: сільських отаманів, сотенних і полкових.

1. СІЛЬСЬКІ СУДИ ОТАМАНІВ вирішували менш важливі справи, цівільні і карні, місцевих і захожих козаків. Вони були ко- леґіяльні. їм головував сільський отаман, а поруч нього засідало декілька представників козацтва.

2. СОТЕННІ СУДИ існували в містах, де був осідок адміністра- ційної округи — сотні. Вони були колеґіяльні і складалися зі сотника, городового отамана, писаря та інших членів сотенного уряду, а нерідко у важніших справах, також із представників знатного сотенного товариства. Інколи в засіданнях сотенного суду брали участь полковники та члени полкової, а то й генеральної старшини, які на цей час перебували в осідку сотні або були до нього делеґовані.

Згодом, коли козацька старшина опанувала міські суди, сотенні суди засідали разом з ратушними, а то й маґістратськими судами, творячи мішаний козацько-міщанський суд. У 1730 році гетьманський наказ привернув самостійність тих судів і сотенний суд засідав уже окремо, щонайменше не лучився з маґістратським судом. Сотенний суд розглядав усі справи цивільні і карні козацтва свого осідку та тих осіб зі своєї округи, які не підпадали під сільські суди. Тут передовсім попадала сільська старшина. У мішаних козацько-міщанських справах по 1730 p. сотенний суд засідав разом з місцевим судом міським, творячи т. зв. ’’Обополний уряд міський”. У справах, вирішених сільськими судами, сотенний суд діяв, як апеляційна інстанція.

3. ПОЛКОВІ СУДИ діяли в осідках полкових округ як суди першої інстанції в цивільних і карних справах козацької старшини, сотенної і полкової та знатних значкових товаришів. Він діяв також як апеляційна інстанція для відкликів проти вироків у карних і цивільних справах нижчих судів. He перестерігаючи норм цієї компетенції, полкові суди нерідко розглядали всякі справи, внесені до нього сторонами, або передані іншими судами. Членами полкового суду були полковник як голова, полковий суддя та інші члени полкової старшини і представнийи значкових товаришів. У менш важливих справах участь полковника була необов’язкова і він часто заступався членами полкової старшини, передовсім обозним. У засіданнях полкових судів часто брали участь городовий отаман, сотник полкового міста і представники місцевого козацтва, духівництва й міщанства. У важливих справах у судових засіданнях брала участь вся полкова старшина. До 30-их років XVIII століття полкові суди часто засідали разом з місцевим міським судом, творячи з ним навіть спільні, міжстановіустанови. У XVIII столітті значно обмежено компетенцію полкових судів у користь генерального суду, передовсім у справах, де грозила кара на горло і позбавлення чести.

Судові функції мала також канцелярія полкового уряду, зокрема у XVIII столітті. B суді полкової канцелярії постійно брав участь полковник, а поруч нього покликані ним члени полкової старшини, мабуть як дорадники. Можна думати, що власне в особистій присут- ности полковника була різниця між судом полковим і полкової канцелярії. B цей спосіб суд полкової канцелярії був немов би особистим судом полковника, як начального судді полкової округи. 3 XVIII століття цей суд розглядав апеляції на вироки полкових судів.

б. ЦЕНТРАЛЬНІ СУДОВІ УСТАНОВИ ГЕТЬМАНЩИНИ

Центральні суди установи Гетьманщини охоплюють: 1) Генеральний військовий суд, 2) Генеральну військову канцелярію, 3) суд гетьмана або гетьманського правління.

1. ГЕНЕРАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ СУД (ГВС) існував при гетьманській резиденції. Спочатку він був найвищим судом краю, а згодом від нього можна було відкликатися до Генеральної військової канцелярії. Склад цього суду часто мінявся. Ha початках Гетьманської держави в нього входив генеральний суддя і генеральний писар. Потім він стався колеґіяльним, прийнявши до свого складу ще другого генерального суддю і інших членів генеральної старшини та членів знатного товариства. Нерідко у складі ГВС знаходимо полковників, а то й сотників та членів їх старшини. Це траплялося переважно при виїзних сесіях ГВС.

Інколи в засіданнях цього суду брали участь представники міської самоуправи. Гетьман Полуботок ввів у ГВС, за взором литовського права, чотирьох асесорів, але це нововведення швидко було скасовано.

Великих змін зазнав ГВС у 1728 році в наслідок натиску російського уряду. За ціну скасування Малоросійської колеґії, що виконувала у відношенні до ГВС функції апеляційної інстанції, зреформовано ГВС в той спосіб, що введено в нього трьох росіян та трьох українців, а гетьман став президентом суду. Такий стан існував до 1750 року. ГВС діяв як суд першої інстанції у різних справах членів генеральної старшини, полковників, бунчукових товаришів та гетьманських ’’протекціоністів”, що були вилучені з-під юрисдикції інших судів і взяті під безпосередню протекцію гетьмана.

Особливою ділянкою діяльности ГВС був розгпяд ґрунтових і межових спорів, при помочі комісарів, тобто межових судів, ви- силаних на місце спору, де вони їх вирішували, або, прослідивши справу, передавали її до вирішення ГВС. Межових суддів визначував ГВС або й сам гетьман з-поміж членів козацької, генеральної, полкової або й сотенної старшини. Інколи межових суддів призначали полковники, бо й в полкових судах, хоч рідше, поводилися ґрунтові процеси. Межових суддів нижчих судів називали звичайно межовщиками, зберігаючи назву комісара для межових суддів генеральних установ. Ha рішення комісарів можна було внести апеляцію до того суду, частинами якого вони були. Під впливом російських членів ГВС був примушений припинити посилання комісарів на спірний ґрунт і став за російським взірцем сам розглядати ґрунтові справи на основі плянів. Після вибуття росіян з ГВС (1850) віджила давня практика з висилкою межових суддів на місце спору.

2. ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ (ГВК) не мала до XVIII століття ніяких судових прероґатив. Вона тільки полагоджу- вала канцелярійні справи ГВС. Нею відав генеральний писар та інші члени генеральної старшини, призначені гетьманом. 3 XVIII століття ГВК збільшила і так завелику кількість апеляційних інституцій Гетьманщини, ставши розглядати апеляції від вироків ГВС, подібно як полкова канцелярія розглядала вироки полкового суду. Але не всі, а передовсім у карних і політичних справах. У цивільних справах вироки ГВС були звичайно дефінітивні. B суді ГВК брав особисту часть гетьман і призначені ним члени виключно генеральної старшини. Найчастіше були це генеральний обозний і генеральні осавули. Існує погляд, що ГВК була виключною найвищою судовою установою Гетьманщини, в межах якої вміщався ГВС, що діяв тільки з доручення ГВК і мав компетенцію не постійного, але доривочного суду. ГВК могла доручити розгляд справи колеґії, що складалася з осіб з-поза кола генеральної старшини. Вирішальним чинником у ГВК був гетьман. Тому часто писалося в актах, що справа пішла до гетьмана, а не до ГВК. ГВК нерідко звали гетьманською канцелярією. Хоч ГВК була прибічним органом гетьмана, проте вона завжди зберігала характер загальної державної установи. Залежність ГВК від гетьмана стала причиною того, що російський уряд постійно змагав до обмеження її компетенції і тому ця інституція підлягала найчастішим змінам, а то й ліквідації. За гетьмана Скоропадського двічі робилися спроби відділити ГВК від особи гетьмана і на її чолі поставити генерального писаря, а гетьман мав бути лише відкличною інституцією. У 1722-27 pp. суд ГВК заступала Малоросійська колеґія, в склад якої входило 6 офіцерів російського гарнізону і бриґадир Велямінов. B роках другого безгетьмання (1734-50) гетьманську канцелярію в судових справах перебрало Правління гетьманського уряду, яке було апеляційною інституцією в відношенні до ГВС. Воно мало мішаний склад: 3 українських і 3 російських членів під головуванням росіянина.

Відновлена за гетьмана Розумовського судова діяльність ГВК збереглася до закінчення судової реформи 1763 року. Судову компетенцію ГВК сповняла згодом Друга Малоросійська колеґія (1764-1781), склад якої був мішаний: 4 українських і 4 російських членів під головуванням ген. Румянцева.

ГВК була виключно апеляційною інстанцією для розгляду вироків ГВС, хоч не завжди зберігався цей порядок і в актах ГВК знаходяться побіч апеляційних справ, пересланих судам, також справи, нерозглянені іншими судами. Були це справи переважно т. зв. куминських протекціоністів.

3. ГЕТЬМАНСЬКИЙ СУД. Гетьман уважався зверхнім суддею держави, що запевнювало йому вплив на всі суди України, передовсім на суди центральні. Його компетенція була теоретично необмежена. Гетьман міг кожну справу взяти на власний розгляд чи то в першій інстанції, чи вже по вироці нижчих судів. Його вирок був остаточний. Він міг делеґувати своїх представнків до нижчих судів з обов’язуючими дорученнями і поученнями та затверджувати їх вироки. Йому пред’являв ГВС свої вирішення, передовсім у карних справах, до перегляду і затвердження. У XVIII столітті без гетьманської апробати не можна було виконати важчих кримінальних вироків. Незалежно від того у XVIII столітті гетьман виконував право суду дуже рідко, звичайно передаючи внесені на його руки справи до розгляду ГВС або ГВК. Компетенція гетьмана, як зверхнього судді, була часто порушувана російським урядом, який намагався відняти в гетьмана цю верхню владу і перенести її на російський центральні установи — Колеґію закордонних справ або Правлячий сенат. Судові права гетьмана були обмежені також російськими резидентами. B часах безгетьмання судова влада гетьмана переходила на інституції, які його заступали, а саме на Першу Малоросійську колеґію (1722-27), Правління Гетьманського уряду (1734-50) і Другу Малоросійську колеґію (1764-1781).

Крім гетьмана, ГВК і ГВС, судові прероґативи, здебільшого випадково і зрідка, виконували також інші органи влади Гетьманщини, а саме Генеральна Рада і Рада Старшин і то звичайно у розгляді важливих протидержавних злочинів. Це явище розпорошення єдиної судової влади на різні установи і уряди є логічним наслідком сполучення судової влади з владою адміністраційною.

Закінчуючи огляд генеральних судових установ Гетьманщини, треба ще згадати т. зв. Третейський суд, знаний нам передовсім з Козацького кодексу 1743 року. Був це суд при ГВК призначений для мирного полагодження цивільних спорів, що належали до компетенції ГВС. Членів суду призначував гетьман мабуть у числі трьох, звідки й пішла назва суду. Суд діє на доручення ГВК або на домагання сторін. Апеляція від нього йде до ГВС.

II. МІСЬКІ СУДИ

Система міських судів складалася з а) судів упривілейованих міст, якими правив маґістрат (маґістратські або маґдебурзькі суди) і б) міст неупривілейованих з ратушею (ратушні або городські суди).

а) МАҐІСТРАТСЬКІ СУДИ спиралися на перещеплене на укра- інські землі протягом століть (з Xlll століття починаючи) німецьке міське, самоуправне право. Свідоме обмеження шляхетським урядом Польщі і Литви привілеїв маґдебурзької самоуправи та вільне пристосування цього права до умов і вимог місцевого населення, зробило це чуже право в Україні мало подібним до його первовзору, надавши йому чимало місцевих національних прикмет. Це відбилося виразно на міських судах, а зокрема на їх особовому складі. B чистих маґдебурґіях існував загальний поділ органів виконавчих (рада) і судових (лава). B українських містах, як і в цілому державному апараті, ці функції були невідмежовані, що не могло мати добрих наслідків для судівництва міст.

Магдебурзькі суди були колеґіяльними . B них засідало щонайменше 5 осіб, а саме війт як голова суду і члени міської виборної урядової старшини: бурмістри, райці, лавники або присяжні. Ці суди вирішували усякі справи міщан і посполитих тих міст, в яких вони діяли. Зараз після 1648 року ці вузькостанові суди стали на недовгий час загальними судами з компетенцією необмеженою ні особово, ні речево. B них судилися всі верстви населення, бо шляхетські суди були скасовані, а козацькі щойно виникали. Але зі зміцненням козацької старшини прийшло обмеження самостійности міських судів. Старшина взяла в них участь спочатку пасивну, а згодом провідну й довела до об’єднання обох судових систем: міських і козацьких судів, які з того часу засідали як сполучені ’’уряди військові і міські”. Розпорядок Г. Апостола з 1730 року привернув скасовану силою фактів, але передбачену правом незалежність маґдебурзьких судів, які знову стали становими судами міщанського стану. Апеляції йшли безпосередньо до Генерального військового суду, але водночас з цим компетенція маґдебурзьких судів підпадала значному обмеженню. Про повну незалежність маґдебурзького судівництва включно до апеляційних установ не могло бути й мови, бо ні одне місто в Україніне стало старшим, матірним містом і тому не було вищого міського суду. Його мусіла заступати вища козацька судова установа. Маґістратських судів на Гетьманщині було небагато —всього 10 міст мало привілей ширшої маґдебурзької автономії.

б) РАТУШІ, АБО ГОРОДСЬКІ.СУДИ існували в містах і містечках, які не здобули привілеїв маґдебурзької автономії і самоуправління. Вони мали звичайну громадську самоуправу в межах загальної адміністрації й були піддані під безпосередню владу козацької урядової старшини. Але в силу окремих умов і вимог міського життя, значення міст для господарки краю та поширення кодексів маґдебурзького права на цілій край і на всі, навіть козацькі, 32

суди ці ратушні суди набули все ж таки чимало окремих ціх, відмінних від козацьких чи сільських судів, спертих, можна думати, на взорі автономного судівництва українських маґдебургій. Ратушні суди були установами колеґіяльними. B засіданнях судів брали участь найменше три міщани: війт, бурмістри і ратушний писар та представники неурядового міщанства. Крім того в ратушному суді засідала також козацька старшина — сотник і городовий, або курінний отаман та часто представники козацького населення міста. Ратушні суди розглядали різні справи міщан і посполитих відносих міст та, можна думати, мішані справи між ними і козаками. Апеляція на вироки ратушного суду йшла до полкового суду.

III. СІЛЬСЬКІ СУДИ

Сільські суди війтів вирішували менш важливі цивільні і карні справи селян у сільських громадах. B склад тих колеґіяльних судів входив війт, як голова, і декілька поважних представників місцевого селянства; нерідко зустрічаємо в ньому також духовних осіб та урядовців власника села. Спори, що заторкували інтереси мешканців кількох громад, вирішували сполучені суди зацікавлених громад. Мішані селянсько-козацькі справи вирішував спільний козацько- селянський суд. При війтівських судах обов'язували ті самі норми, що й при судах отаманських, тільки апеляція від цих судів йшла до ратушних, а не до сотенних судів.

Як форму сільського, громадського суду можна назвати копний суд, який, розквітнув в попередню добу й здобувши у Литовському статуті урядове визнання, не зумів поширитися у змінених революцією 1648 року обставинах на території Гетьманщини. Ha Правобережжі копні суди збереглися до кінця XVIII століття, на Лівобережжі заникнули раніше, десь у другій половині того віку. Причин цього явища чимало. Назвемо дві головні: перша — це конкуренція урядових колеґіяльних судів, в яких завжди брали участь представники ’’товариства” або ’’громади”, що й затерло різницю між копним і загальним судівництвом, очевидно в неко- ристь копи, і друга — це неґативне відношення до копного судівництва козацької старшини, яка нерідко окремими універсалами забороняла копні суди, вважаючи їх самосудами й караючи учасників копних процесів.

IV- ДОМІНІЯЛЬНІ СУДИ

Домініяльні (панські) суди завершують огляд сільського судівництва. Хвиля повстань знесла станові порядки, а з ними і їх

символ i сторожа — панські суди. Але зрівняння суспіпьности не збереглося довго. B силу загального суспільно-політичного порядку в тодішній Европі та наростання новоТ верстви землевласників, швидко відродилася приватно-правна влада панів над поселеним на їх ґрунті селянством, а з нею і влада судова, хоч у значно лагіднішій формі. Досі певно невідомо, чи взагалі домініяльне судівництво повністю припинилося після 1648 року, а якщо так, то коли воно відродилося. Є певні сліди домініяльних судів уже при кінці XVII століття. Право суду над селянами виконували землевласники самі або частіше за посередництвом своїх урядовців, звичайно старостів. Ці суди різнилися від колишніх домініяльних судів польської доби. Вони були колеґіяльними, бо крім пана або його старости у розправах брали участь представники громади (”люди зацні і віри гідні”), а нерідко й війт як представник громадської самоуправи. Дальше ці суди керувалися обовязуючим правом, а не волею пана, запорукою чого була участь у них громади та змога від вироків панського суду внести апеляцію до ’’вищого права”, тобто до загальних козацьких судів. Домініяльний суд розглядав справи селян, відданих ”в послушеніє” пана, та всіх тих осіб, що добровільно йому підчинялися, однаково в цивільних, як і в менших карніх справах. Шляхи розвитку цього суду ще докладно не просліджені. Можна думати, що його число і компетенція поширювалися в міру того, як збільшувалася землевласницька кляса та скріплювалося її право на землю, переходячи з умовного і часового посідання маєтностей за військові заслуги і ”до ласки військової” на повну, спадщину власність. Важливе джерело домініяльного суду становлять ’’Права, по которымъ судится малороссійскій народ”.

V. ДУХОВНІ СУДИ

Духовні суди зберегли свою окремішність з попереднього часу. Державне право мало займалося цими судами, загально декляру- ючи ("Права”) заборону світським судам і адміністраційній владі вмішуватися в духовне судівництво та забезпечуючи за ними компетенцію, яка їм ”по церковним правилам приналежить”. До речевої компетенції духовних судів належить по давньому, крім справ чисто духовних, деякі справи цивільного права, наприклад права подружнього. Назагал держава значно обмежила компетенцію духовних судів. Духовні і церковні особи в карних та важливіших цивільних справах є піддані світським судам.

ѴІ.ОСОБЛИВІ СУДИ

Особливі суди, а саме: суди цехові, ярмаркові та братський суд Ніжинської грецької колонії та братства замикають барвну картину судового устрою України — Гетьманщини до часу великої судової реформи, що її провів під кінець свого гетьманування в 1760-63 pp. гетьман Кирило Розумовський.

ѴІІ.ПЕРІОД СТАТУТОВИХ СУДІВ

Цей період характеризується в загальному поворотом до давнього судоустрою, спертого на праві Литовського статуту. Під реформу гетьмана Розумовського підпали тільки козацькі суди і то не всі та не в однаковій мірі. Інші суди залишилися у давньому виді. Реформа ця усунула дві головні болячки козацького судівництва: встановила твердий порядок апеляційних інстанцій, обмеживши видатно їх число до трьох, та відділила судову владу від влади адміністра- ційної. Загальний судовий устрій цього періоду охоплював суди: а) земські, б) городські і в) підкоморські, від яких апеляція йшла в єдиний зреформований Головний військовий суд. Гетьман і надалі залишився зверхнім суддею держави.

а) ЗЕМСЬКІ СУДИ встановлено по два у кожному з 10-ти повітів Гетьманщини, поділивши край на 20 судових повітів. Суд складався з обираних доживотньо земського судді, підсудка і земського писаря. Вибори проводили вищі верстви населення. До компетенції земських судів належали всі цивільні справи за винятком справ межових. Судам цим було підсудне ціле населення краю без огляду на станові різниці, чим він і відрізнявся від судів попередньої доби, які були судами становими. Земські суди відбували три сесії в рік.

б) ГОРОДСЬКІ СУДИ не дочекалися завершення своєї віднови. Навіть назва тих судів не прийнялася серед населення і осталася дальше назва полкових судів. Головою суду був полковник або полковий (городський) суддя. Крім нього в суді засідали два члени полкової старшини (обозний, осавул або хорунжі) та один представник Знатного товариства. Ha розправах був необхідний судовий писар. Ці суди розглядали тільки карні справи і деякі цивільні, зв'язані з насиллям.

в) ПІДКОМОРСЬКІ СУДИ встановлено по одному в кожному судовому повіті. Були це одноособові суди. Крім підкоморія до суду належали його помічник і писар; усіх обирано доживотньо з- поміж вищих верств старшини і землевласників. Підкоморський суд розглядав справи ґрунтові, переважно межові, здебільшого на предметі спору. 3 уваги на уступлення гетьмана Розумовського з гетьманського уряду, йому так і не вдалося закінчити організації підкоморських судів. Від вироків усіх цих судів можна було відкликатися до Головного військового суду.

Генеральний військовий суд цієї доби зазнав основної зміни. Він тільки назвою нагадував давній центральний козацький суді і на ділі був відновленням Головного трибуналу литовського. Цей суд складався з 12 депутатів: 2 генеральних суддів І 10 депутатів від десяти полків, обраних на один рік полковою старшиною і сотниками з-поміж полкової старшини, сотників і бунчукового товариства. Після скасування гетьманату депутатів заступлено постійними членами — українськими і російськими. Від вироків Генерального військового суду можна було апелювати до суду гетьмана.

B наслідок відновлення козацького судоустрою, в 1726 році відновлено також Головний військовий суд, в склад якого увійшли 2 генеральні судді, 4 радники і 10 депутатів від дворянства, вибираних на 3 роки. Деякі зміни введено і в земські суди, в яких засідали земський суддя, 2 підсудки або асесори та писар. Цей суд функційно був мішаним карно-цивільним судом. Поруч тих судів привернено суди підкоморські, а по містах маґістратські і ратушні, від вироків яких йшла апеляція до Головного військового суду.

Від 1804 року доповнено давний судоустрій України російськими совісними судами, а в 1831 році українські судові установи перемінено на російські. Зі скасуванням в 1831-34 pp. решток магдебурзького самоуправління й навіть німецького права загинули останні сліди колишнього судівництва України-Гетьманщини.

ЛІТЕРАТУРА

Мірза Авіяконц. Нариси з історії суду на Лівобережжю до половини XVII ст.

Записки Харківської Науково-дослідчої катедри, тт. 2-3, 6.

M. П. Василенко, "Судь и розправа”. Матеріяли до історії українського права, том I, УВАН, Київ, 1929.

Іван Джиджора, До історії Генеральної Військової Канцелярії. Відбитка із ’’Записок НТШ”.

Stanistaw Kutrzeba. Historja ustroju Polski w zarysie, том 2. Litwa. 2-видання, Львів- Варшава, 1921.

----------------------- , Dawne polskie prawo sgdowe w zarysie. Львів, 1927.

А. Лазаревський, Акти no исторіи землеволодінія въ Малороссіи. Чтенія въ Историческомъ Обществі Нестора Літописця, кн. IV, Київ, 1890 (стор. 119).

------- , Акти по исторіи монастирскаго землеволодіня въ Малороссіи

(1636-1730). Відбитка з ’’Чтенія въ Историческомъ Обществі Нестора Літописца”, кн. 5, Київ, 1891.

------- , Суди въ старой Малороссіи. Замьчанія на монографію О. П.

Миллера: Суди земскіе, городскіе и подкоморскіе въ XVIII в. Кіевская Старина, т. 62. Київ, 1898.

I. Левицький, По судах Гетьманщини, Записки Українського Наукового Товариства, Харків 1929.

------- , "Очерки народной жизни в Малороссии во второй половине XVII

века. Київська Старина, т. 22.1901.

Д. П. Миллерь, Очерки изъ исторіи и юридическаго бита старой Малороссіи.

Суди земскіе, гродскіе и подкоморскіе въ XVIII в., Сборникъ Харков- ского Историко-Филологическаго Общества, т. 8, Харків, 1896.

Л. Окіншевич, Генеральна старшина на Лівобережній Україні XVII-XVIII вв. Праці комісії для виучування історії українського права, вип. ч. 2, УВАН, Київ, 1926.

------- , Центральні установи України-Гетьманщини 17-18 ст. Праці комісії.

вип. 6 і 7, Київ, 1929 і 1930 та окремо.

------- , Лекції з історії українського права. Право державне. Доба станового суспільства. УВУ, Мюнхен, друге видання 1954.

Ярослав Падох, Міські суди на Україні-Гетьманщині після 1648 p. Ювілейний Збірник. ”У 300-ліття Хмельниччини (1648-1948)." Записки НТШ, т. 156. Мюнхен, 1948 p.

------- , Боротьба України-Гетьманщини за незалежне судівництво. Правничий Вісник, Товариство Українських Правників у ЗСА, книжка 1, Нью Йорк, 1955.

------- , 3 минулого української адвокатури. Правничий Вісник, кн. 2,

Нью Йорк, 1963.

------- , Давнє українське судове право. ЦЕСУС, Мюнхен, 1949.

------------------------ , Історія Українського судівництва. Енциклопедія Українознавства,

Статтейна частина, т. I, ч. 2. Мюнхен, 1949.

------- , Церкв й держава в добі Гетьманщини. Здірник праць Ювілейного

Конгресу у 1000-ліття Хрещення Руси-України. Українсткий Вільний Університет, Мюнхен, 1988-89, стор. 706 — 731.

------- , ”Суд і розправа”. Енциклопедія Українознавства. Словникова

частина, ч. 8, Мюнхен, 1976.

А. Й. Пашук. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII-XVIII ст. (1648- 1782), В-во Львівського університету, 1967 (багата бібліографія).

M. Слабченко. Судівництво на Україні XVII-XVIII століть. Конспект лекцій, читаних на одеських учительських курсах, Харків, 1919.

------- , Малорусскій полкъ въ административномъ отношеніи. Историкоюридическій очеркъ. Одеса, 1908.

Микола Чубатий. До історії адвокатури на Україні. Ювілейний Альманах Союза Українських Адвокатів, Львів, 1936.

Додаткова література, яка відноситься як до судового устрою, так до процесу, подана після літератури процесу.