Ідеологічне підгрунтя агресивного нападу фашистської Німеччини на CPCP та адміністративно-територіальне розчленування території України

Як відомо, з підписанням радянсько-німецького пакту про ненапад (більше знаний як «пакт Молотова - Ріббеитропа»), Радянський Союз, даючи повну свободу дій гітлерівській Мімсччииі проти Польщі, безпосередньо спричинився до початку Другої світової війни.

Зауважимо: ідея житишюго простору має свою історію (В. Косик). Вона не була націонал-соціалістичною, а виникла наприкінці XIX ст. разом з пангерманським рухом (політичнадоп- рипа, заснована на ідеї об’єднання німецької нації шляхом тери торіальпого розширення Німеччини з метою приєднання областей, в яких компактно проживало німецьке населення). Гітлер лшк запозичив її як засіб обгрунтування загарбання східних територііп- зокрема, України.

B основі пангерманської ідеї життєвого простору лежав Ф^ам існування в Російській імперії сильної німецької мспшнпи: иотом- ки тевтонів у балтійських районах (XIII cr.). B Росії - з часів Івзнз Грозного (городяни). У другій половині XVIII-XlX ст. mwOtt" колоністи селилися Iia Волзі та в Україні. IIa початку 90-хрт' ків XIX ст. в Російській імперії проживало 1800 тис німців (У ^{т 4} 560 тис,- в Украіні).

Ґітлсра - тробити I Іімеччкну домінуючою державою. Згодом Вал- тіпські державина сході мали поннісію злитися з великим німецьким рейхом. а на півдні кавказькі народності повинні були отримані формальну незалежність. Порівняно з могугньою Росіпо цс булн малі терпгоріі і не мали великого значення для Німеччини.

Україна навесні 1941 p. у плані Розепберга щодо німецькоїоку- іиції розглядалась як одна із наймінніших складових ланцюга дер- жави-сатслііу Москви. Він вважав, іцо Україпастанс зручіюю, po- uo40io і дохідною житницею рейху. У своїх іаиисах Розеїіберг дав короткий історичний огляд, де стверджував, іцо Київ г головним нсіпром варязьких держав - звідси сильний північний колорит, внеока працездатність, національна гідність українського пароду. У подальших планах він передбачав необхідність встановлення в Україні (за Ь. СржаСжовою) «самостійної держави, яка буде неребувапі у тісному, нерозривному СОЮЗІ 3 німецьким реЙХОМ», га ЇЇ po Illlll- реїшя на схід за рахунок російських територій (аж до Волги і іце чалаохонлюватн Республіку німців Поволжя).

Оіже, у проектах А. Розепберга Україна розглядалась як союзник Німеччини і противага Росії. їй (Україні) відводилося першорядне місце у планах ведення війни проти CPCP. Але вже на підготовчому етапі вирішальною була іюзннія Гітлсра. який не ноліляв поглядів Розепберга. До другого варіанта, який саме і реалізовувався, схилялася також більшість із оточення Гітлсра, в т. ч. і нарт- апарат па чолі з Мартином Кормапом: повністю заперечувались інтереси українців та інших народів і передбачалась їх псніадна експлуатація.

Ще у березні 1941 року Гітлер, підкреслюючи сугь майбутньої віїши. визначав н" як війну нещадного знишсііня. в якін окупаційна віада мас бути особ.ішю жорснюкою. Головна мста такої адміністрації - зробити господарсіво окуіюваннх областей придатним JUiw задоволення німецьких потреб (Б. СржаСжиші) Воно повинно було забезпечувати продуктами місцевого походження не лише численні німецькі військові корпуси і весь особовий склад, а н відправляїи значну їх частину у Німеччину для потреб німецького цивільного

населення.

Україна була однією із найважливіших для Рейху серед окупованих східних областей: майже найбільша територія, високоврожай- «і землі, чудовий регіон постачання продуктів харчування і робо- ^Ч°І сили. Вона була повністю окупована німецькими військами і Довго залишалася в їх руках як частина великої держави, яку воии

змогли завоювати. Відповідно, Гітлєр розглядав Україну ііеякст- мічну чи національну територію, а лише як місце реалізаціїскоію- мічних інтересів Рейху.

Всю Україну нацисти розглядали ик «ясоепсраум» (жипгвпй простір) для німецького народу. Планувалось переселити Ha fip₀. дючі землі німецьких колоністів і певпу кількість «арійського» |Ц. сслснпя Данії, Голландії та Норвегії. Українці підлягали частковоні зііиіцсиїио. Оскільки нові поселенці потребували робочої СИЛИ, ^e" цирках). Адміністрацію у містах очолювали иітадтгауптмани. Воїш були, звичайно, німцями. Сільські громади очолювалися вінтом Останній вирішував усі поточні справи селян разом з /юдою(скт- далася з 5-10 місцевих громадян). Рішення про національну належ- ність війтів чи ради приймала національна більшість даного населеного пункту.

Дослідники та очевидці років окупації як характерну рису ^оК>' паційноі влади відзначають продуману до досконалості її органн³ цію.

Рєйхскомісаріат «Україна» (1941-1944 pp.): адміністра гивнополітичниіі устрій

ницької з м. Вінницею і південні райони ПодільськоїобластіБРСР з м. Мозирем. 3) «Киш» (цсіпр м. Киі'в). У цей округ увійшли Киї_в. сі.ка і Полтавська області. 4) «Микоиаїи» (центр м. Миколаїв) До нього входили Миколаївська (без західних районів) і Кіровоградська області. 5) «Таврія» (центр - м. Мелітополь). До цього округу було включено лівобережні південні райони Херсонської і ЗагорІ- зької областей. 6) яДіііпротт/юаськ» (центр - м. Дніпроисгровськ). Цей округ складався з Дніпропетровської і частини Запорізькоїоб- ластей. Територія Kfmw перебувала під спільним уприалшпнм. Формально вона входила до складу округу «Таврія», проте тутактивно діяли органи військової зони управління. Генеральні округи поділялися на 114 округів (крайзгебітів), які включали в ce6e 434pa- йони (у межах довоєнних кордонів).

Ha чолі генеральних округів та найбільших міст України стояли геперсчі-комісари та иппадткомісари. Вони, зазвичай, мали досип високі чини в CC, CA чи займали високі пости в адміністративіюм; апараті Німеччини до свого призначення. Окружну адміністрацію також очолювали комісари (гебіткомісари). 1 Ісвеликими містами управляли ортскомісари. Персонал цих органів був німецькім, окрім нижчих технічних посад. При окупації України спочатку ік було жодних точних інструкцій, за якими той чи інший ЧИНОВНИК мав би керувати окупованими зериторіями (Б. Єржабкопа). Том більшість новостворених адміністративних округів працювали цілковито самостійно, згідно з уявленнями свого керівника.

Структура адміністративного апарату управління рсйхскоміса- ріату в основному повзорювала структуру міністерства Розенберга. Однак дослідники (П. Рекотов) звернули увагу па ту обставиш, іцо найменування деяких підвідділів апарату самі по собі відображали цілеспрямовану настанову па організацію поневолення населення окупованих територій. Наприклад: наявність у структурі «руського підвідділу, поділ підвідділів юнацького та жіночого на піт відділи німецький, фолькедогіче (місцеві німці) та ненімсиькио свідчили про наміри «законодавців» проводити певну «національш політику». Наявність підвідділів «поселенської політики», «сільськогосподарської колонізації» відображала намір організувати колонізацію окупованої гітлерівцями території та обезземелення місис- вого селянства. Te, що фінансовий підвідділ займався питанням монополій, свідчить про намір сприяти проникненню німеиькш торговельних та промислових компаній і союзів в українську ^сКР номіку. Усі інші відділи і підвідділи німецьких окупаційних оргаї>¹⁸ хоч би як привабливо вони зовні не виглядали, врсшті-рсШт C^rjfil1 ли за мету організацію матеріального і морального пригноблсин* населення окупованої України.

вермахту та рсйхскомісаром і керівниками CC і поліції, а також відповідно підпорядкованими їм органами. IIa практиці вонопочя- гало у залученні військових органів до політико-адміиістративішх примусових заходів окупаційною режиму, до участі у спільищ акціях проти населення, в економічному поірабуваїніі тсріцорії рейхскомісаріату для постачання вермахту, у примусовій відправці робочої сили до Рейху та інших діях.

Правові відносини та судівництво на українських землях у роки німецькоїокупації

Правові відносини та судівництво на території дистрикту «Галичина» урегульовувалися на основі німецького законодавства (з 1 серпня 1941 p.). Останнс стосовно українців та інших національних ippi мало яскраво виражений дискримінаційний характер, що вияалятось в його дуалізмі (окремо для німців, окремо для ненімців).

Дослідники (В. Офіціиськші) обгрунтовано зазначають, іцо iuii- більш виразно принцип дуалізму окупаційної німецької правової політики виявився у сфері судово/ організації. Тутспівіспувалодві системи: німецькі суди, іцо вирішували справи німецького і неш- мецького населення, та иепімецькі суди, що розглядали цивільні справи ненімецького населення. Згідно з розпорядженням Генерального Губернатора, було запроваджено три види німецькихсудів: I) Німецькі суди (Дойче Геріхте); 2) Вищі німецькі суди (ДоГічс Обергеріхте); 3) Спеціальні суди (Зондергеріхтс). Німецький суд був судом першої інстанції у великих містах. Вищий німець» суд - це суд другої інстанції, що існував у головному місті дист рикту (Львів). Спеціальний судорганізовувався в адміністратнвио'і) центрі дистрикту. але міг мати відділи і поза містом. У Східній Галичині такі суди були стнорепі у Станіславові та Тернополі.

До компетенції німецьких судів у кримінальних справах входив розгляд перш за все кримінальних справ німців, а також кримінвль- них справ інших осіб у випадках: а) порушення безпеки німеиьй» держави; б) порушення розпоряджень Генерального Губернатора або уповноваженої ним влади; в) порушення здійснено в примь щенні або іншому місці, що використовується органами німець¹®¹ влади. Німецькі суди з цивільних справ розглядали всі справи німиїв. а також ненімців, коли хоч би одна сторона у процесі була німис'¹ Наведені суди були інституціями для розгляду основної кіль кості справ. Для деяких категорій справ діяли окремі суди. Д^оіи" належали військові суди (Пермахтгеріхте), що здійснювали розгляд злочинів, спрямованих проти армії. У системі судочинства їснува- ли так звані доразові суди (Штандгеріхте), що розглядали справі

з «иіеффепаии». Останні призначалися гснерал-комісарами з міод. вого населення, їхні вироки обов'язково надходили на затверджеп. ня до ґсбітскомісара, який мав нічим не обмежене право змінювати міру покарання. ІІІсффсни керувалися німецьким криміиалл_ІЧ законодавством.

Отже, організація суду на окупованих Німеччиною українських землях основувалася на людиноненависницькій расовій теорії і 6>ia спрямована на гноблення і пограбування місцевого населення.

Організаційно-правові форми діяльності вУкраТні німецького репресивно-карального anapaiу

Головною ланкою німецької репресивно-каральної системит переважній більшості українських етнічних земель, що контролювалися німецьким окупаційним режимом, були органи поліції. Тільки* територія захоплювалася сухопутними військами, на ній відра; встановлювався поліцейський режим, який при переході влади.* органів цивільного управління був дедалі більш організовапимі жорстоким. Вплив органів безпеки та поліції на цій тсриторіїста- вав всеохоплюючим і визначальним, а самі вони часто підміняли собою інші імперські адміністративні установи (Я. Рекопюв).

«Поліцейська охорона» окупованих східних областей покладалася на рейхсфюрера CC і начальника поліції. Поліцейське керівництво на території рейхскомісаріату «Україна» у свосму поспйюм; чи тимчасовому розпорядженні мало: операзивні команди CC та СД, підрозділи заємної польової поліції (ГФП), німецької охорон ної поліції (сіпо) та поліції порядку, загони польової жандармерн Свою поліцію мали господарські заклади. Деякі поліцейські прав-’ мали й jian()eipmu (сільськогосподарські керівники). Крім того, к- нувала місцева поліція - цс були загони т. зв. «служби порядку «стражі порядку», українськоїдопоміжної поліції, «охоронні зап? ни» («охоронні, караульні команди»), «козачі сотні» зощо. Доси>- ники (T. Гуичак, В. Косик. О. Лисепко, В. Нестеренко, П. Pexom^rf' за ін.) зазначають, що, крім цих суто каральних органів і служб.'Т® во карати мали всі керівники органів «місцевого самоврядуваїїн*' га німецьких цивільних адміністративних органів. ₁₍

Варто зауважити, що і в організації vMoeno «правоохороїм сфери» також лежав принцип дуалізму. Так, скажімо, у дистрикО' “ ^ личина»» повноваження української поліції поширювались ^;|ИШС_ українське, польське за єврейське населення. Bci справи nponW шення правопорядку німцями українська поліція була зобов я , передавати німецьким колегам. До слова, особовий склад '*P^ ської допоміжної поліції формувався з молодих людей, які заМ курси Поліційної школи у Львові. A впродовж 1942 p- (*^{7 Ь 4}

було диа випуски цієї школи: у кінці січня поліцінні курси закінчили 186 українських поліцаїв; у іравні - 192.

Окрім поліцейських органів, від самого початку війни діяли спеціальних підрозділи - «Лішзчц.'ругш» (в Україні діяло дні таких груии, у кожній по 4 5 підрозділів - айнзацкомапд = зондсркомаїи), які йшли позаду лінії фроту і розправлялися з небажаними елементами, особливо з комуністами і сврсями.

I оловною жертвою того планового терору були е вреї, яких німці розглядали як «головну опору більшовизму». їх гнали великими групами в яри поблизу міст і розстрілювали. Гаких ярів в Україні сотні. Найбільш відомий серед них Бабин Яр, у якому фашисти знищили гнеячі євреїв. Українців фашисти нищили більш вибірково-переважно за політичні та скоіюмічні «злочини». Останніх було чимало, оскільки будь-яке порушення встаповлеіют окупаційною владою режиму жорстокої експлуатації іракзувалося як злочин. Зокрема, в Україні було запроваджено обов’язкову праціо. Тобго. осі жителі віком від 18 до 45 років були зобов’язані працювати Обов’язкова праця для євреїв поширювалась на осіб обох статей від 14 до 60 років. Робочий день тривав від 7 до 17 год., але платили за таку нрацю мізср 40 60 рейхсмарок (для порівняння I кг масла на рнпку коштував 30 .марок). Ila селі непомірно високими булм квоти поставок, і селянам практично нічого не затніналося. За иездачу зерна чи іншого продукту фашисги налили цілі села, а їх мешканців розстрілювали. У всьому світі відома доля чеського села Лідице та французького Орадура. що їх разом з мешканцями спалили німці. A в Україні (ш В. Косити) було аж 250 гаких сіл! Найбільше постраждали від цього Волинь 97 сіл (iiaiip.. e Kopre- -iicn) і Полісся: Житомирщина 32 села, у Чернігівській області 21. у Кнївськін 17 сіл.

Отже, основне завдання сікггемн управління «східними гериіо- ріямп» полягало у виробленні механізмів організації гноблення, терору і пограбування населення. Відповідно, аналіз сгрукгурн, складу та завдань німецького адміністративного та рснресінніо- карального апарат» на окупованій іериюрії України даюгь иід- егаии стверджувати, що це був механізм морального і фізичного гноблення, грабунку і герору місцевого населення.

Національно-культурна політика гітлерівськоїНімеччини наукраінських землях

Національно-культурна політика Німеччини на украпкькнх гсчлях грунтувалася на ідеологічних засадах щодо особливого ста- ^llOBBiua німців. Часто це було основним аріументом нелюдського стаилення гіглерівцівло культурних потреб поневолених паролів

Спираючись па «теорію»: мовляв, німці є вищою расою, якій повиппі служити усі інші народи. головно, слов’янські iiaiuV, Гіт- лер та його прибічники були впевнені у тому, що наука і кульїлра потрібні лише німецькому народові. Наприклад Гітлер {iuB. Ko- ciiKou) вважав, що українців за росіян достатньо було б навчиш дорожніх тнаків, а знання географії мали полягати в гому, щостоли- ця Рейх} - Ьерлін. Математика і подібні предмети взагалі виключалися Зважаючи па особливе значення території України у перспективних колоніальних планах гітлерівців, місцеве населення в Україні не повинно було вивчати німецьку мову, на відміну, наприклщ. від північного рейхскомісаріаіу Остлянд, де вопа мала набути великого поширення. Вважалося: буде краще, якщо німці, які становитимуть правлячий клас, вивчатимуть мову країни, а українці хайЄн не говорили мовою адміністрації. Ila основі таких рскомсішаціїі

А. Розенберга, E. Kox з великим небажанням дозволив відкрмтнлнш декілька початкових шкіл, а про вищу освіту пс могло бути н мови

У захоплених міезах нацисти нищили і грабували бібліотскн. музеї, наукові установи. У цьому варварстві були приховані далекосяжні цілі Трезього рейху, в реалізації яких чільна роль підводилася окупаційній адміністрації, а саме: німці намагалися позбавиш українців їхньої культурної традиції чи взагалі будь-якого розвитку і прогресу. Крім того, знищуючи символи иегермапських куль турпих досягнень, вони розраховували полегшити собі колонізацію східних просторів.

Національно-культурна політика Німеччини у Східній Галичині, порівняно з іншими регіонами України, мала поміркований характер і (за В. Офіціиськші) до певиої міри відповідала пашо пальним інтересам українців, що було можливим завдяки діяльності суспільної установи - Українського Центрального КомітеЩ (УЦК). очолюваного Володимиром Кубійовичем. Протягом P^fl війни УЦК була єдиною організацією, іцо могла, хоч і дуже обоженою мірою, але боронити соціально-економічні інтереси укрань ців (були організовані українські школи, кооперативи й молоді*™ групи; засновано у Кракові видавництво й помітно збільшено иакл¹¹ української преси) у Генеральному Губернаторстві- Проте і в C^vu ній Галичині, як і на інших окупованих нацистами територіях.^І,а11І(^ нально-культурне життя, у всіх його проявах, також було постав.¹¹’ HO під жорсткий контроль окупаційних оргапів. До певної мір^иС1* білізуючим фактором у відносинах українського населення краю та німецької влади була іреко-католицька церква на чолі з Mitfr поли гом Андреем Шептицьким. Але і її вплив на політикО-npaeW ситуацію в краї, попри всі заяви німецького керівництва різних P_ нів про толерантне ставлення до релігії і церкви, був обмежені

Встановлення / діяльність румунської окупаційноїадміністрації

Під час Другої снігової війни королівська І’умупія виступила сателітом і стратегічним партнером гітлерівської Німеччини. Піл- тримавши нацистський кривавип режим, и правителі сполівалися на щедрий шматок при переділі свігу, зокрема за рахунок частин українських етнічних земель.

налися правила: спрсїв масоїю нс розстрілювати. Більш того, навпаки здійснювалася масова депортація на ці стиічпі українські тсріггоріі румунських сврсїв та циган. Існус думка (В. Волошин), щ₀ р_0> сслсння останніх у ссредопиші українців, у тому числі в їхніх помешканнях, мало позбавити цей регіон української ідентичиосіі позбутися слов’янського етносу в межах нопоствореіюї провінції.

У цьому сенсі найнебезпечиішим для українців окупованих Румунією Північної Буковини та Південної Бсссарабії мав стати план 1. Лнтонеску про проведення протягом 1942-1943 pp. «етнічної чистки» цих територій від українського населення, яким передбачалося тотальне переселення майже мільйона українців на схід від Дністра. Згідно з цим планом, за межі розширеної за рам- нок загарбання українських територій Румунії мали буги виселсні ет нічні українці не лише з присдпаиих у 1918 p. територій Бсссарабії та Буковини, а й із Дельти Дупаю, де, як відомо, нащадки українських козаків жили з XVlII століття. Пронизана фашистським духом концепція створення «етнічно однорідної Румунії, яка б охопила всіх румунів» через примусову депортацію інших національностей, належала I. Антонсску.

Дослідники (C. Гальчак) зазначають, що окрім вирішення«св- рейського питання», румунська окупаційна влада мала «свій погляд», на деякі інші: якщо иімці допускали існування лише початкових шкіл, то в Трансністрії впроваджувалася шестирічна освіт (навчання не було безкоштовним); якщо німці безжалісно розир; лювали кожного, хто насмілювався користуватися радіоприймачем то в Трансністрії здійснювалася навіть певна радіофікація окремю населених пунктів; якщо німці прихильно ставилися до фолькедойче. то румуни деякий лібералізм проявляли до молдавського населсиїї! якщо гітлерівці нещадно карали за найменше порушення кожногс підозрілого, то в румунів за аналогічну провину жертва могла й «відкупитися» або зазнати м’якшого покарання.

Проте румунські загарбники нічим не поступалися гітлсрівШ'і у матеріальному спустошенні краю. Причому грабунок був чн № найголовнішим пріоритетом їхньої окупаційної політики.

Насамперед нещадно грабувалися діючі промислові підпритм егва й особливо колективні господарства. Румунські окупанти,* німецькі, зберегли колгоспну систему господарювання, ЛИШС пр0№ лосивши колгоспи общинами та замінивши їх назви румунсьмн>¹ (так на вінницькій землі з’явились общини «Фурніка»,