§ 1. Сутність і роль комерційних банків, їхня класифікація

Комерційні банки належать до другого рівня банківської сис­теми і становлять важливу ланку кредитної системи України. Ко­мерційні банки - багатофункціональні установи, що здійснюють основні кредитні і фінансові операції, пов'язані з обслуговуванням господарської діяльності клієнтів.

У ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначено, що банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умо­вах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Традиційно банк можна визначити як підприємство, що здійс­нює специфічні послуги, а саме три основні функції:

а) залучення чужих грошей;

б) надання кредиту;

в) сприяння платіжному обігу^[XXVI].

Комерційні банки — це автономні, незалежні комерційні під­приємства. З одного боку, вони утворюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів) і суспільних інтересів клієн­тури - юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком. А з іншого боку, комерційні банки - це підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для отримання прибутку власниками банку. Як важлива ланка банківської системи держави комерційні банки концентрують ос­новну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних

осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка юри­дична особа, банки мають свої ознаки:

1. Володіння майном на правах власності або на правах повно­го господарського відання, наявність статутного капіталу, який відображається на самостійному балансі банку. Статутний капітал комерційного банку формується за рахунок власних коштів акціо­нерів або пайових внесків учасників банку у грошовій формі.

2. Наявність усіх прав юридичної особи: організаційна єдність, участь у господарських відносинах, самостійна відповідальність, фірмове найменування і обов’язкове зазначення в статуті банку, що банк є юридичною особою.

3. Наділення спеціальною правоздатністю, яка означає, що банк діє на підставі власного статуту і здійснює банківську діяль­ність на підставі ліцензій, які надаються НБУ.

4. Діяльність комерційних банків базується на економічній не­залежності. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність» комерційні банки мають право самостійно во­лодіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не несе відповідальності за зобов’язан­нями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. НБУ не відпо­відає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зо­бов’язаннями НБУ, якщо інше не передбачено законом або дого­вором. Органам державної влади і органам місцевого самовряду­вання заборонено будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов’язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передба­чених Законом. Одночасно банки відповідають за своїми зобов’я­заннями всім власним майном згідно із законодавством.

5. Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян через здійснення

банківських операцій і наданням різних банківських послуг.

6. Комерційні банки виступають суб’єктами ринкової еконо­міки, діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправ­ління, використовують ринкові категорії - прибутковість, ризик, ліквідність. Як важливий сектор економіки комерційні банки по­стачають у народне господарство додаткові грошові ресурси. Діяль­ність банків не обмежується акумуляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій та населення. Вони сприяють накопичен­ню капіталу, не лише активно втручаючись в усі сфери господар­ського життя, а й безпосередньо беруть участь у функціонуванні капіталу або здійснюють контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами й галузя­ми виробництва, який значною мірою забезпечує розвиток народ­ного господарства залежно від об’єктивних потреб виробництва. Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транс­порту, сільського господарства, банки уможливлюють утворення прогресивної відтвореної структури народного господарства.

Характеризуючи правове становище комерційних банків у За­коні України «Про банки і банківську діяльність» закріплено по­няття системоутворювального банку, зобов’язання якого станов­лять не менше ніж 10% загальних зобов’язань банківської систе­ми. Це такі банки, як «Аваль», «Приватбанк», «Промінвестбанк», «Ощадбанк» та ін., які мають найбільшу кількість філій в Україні.

Сучасні комерційні банки, будучи юридичними особами і здій­снюючи господарську діяльність, як правило, не наділені повно­важеннями владного характеру. Згідно з правилами НБУ, на комер­ційні банки контрольні функції покладаються в деяких випадках, а саме функції агента валютного контролю за валютними операція­ми резидентів і нерезидентів, в ході здійснення операцій з креди­тування та організації розрахунків.

Комерційним банкам заборонена діяльність у сфері матеріаль­ного виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, юві­лейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника, випускати акції на пред’явника, інвестувати кошти в підприємства, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників та ін.

Щодо особливого становища банку, то слід відзначити специфіч­ний нагляд держави за його діяльністю, встановлення спеціальних

вимог до створення та функціонування банків та особливості опо­даткування окремих банківських операцій.

Існують певні обмеження щодо заборони залучення вкладів фі­зичних осіб спеціалізованими банками в обсягах, що перевищують 5% регулятивного капіталу банку. Банкам забороняється інвестувати кошти в підприємства, установи, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників. Сукупні інвестиції банку не мають перевищувати 60% розміру капіталу банку. Законодавством обмежено можливість комерційного банку мати у власності нерухомість. Бан­ки можуть мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше ніж 25% капіталу банку. Однак цс обмеження не поши­рюється на: а) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; б) майно, яке перейшло у власність банку на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов до­говору застави; в) майно, набуте банком з метою запобігання збит­кам, за умови, що таке майно має бути відчужене банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Для забезпечення нормального функціонування банків важливу роль відіграє практика антимонопольного регулювання на ринку банківських послуг та обмеження конкуренції в банківській справі. Згідно із ст. 53 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» банкам забороняється укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших бан­ківських послуг, установлення відсоткових ставок та комісійні винагороди.

Банку забороняється встановлювати відсоткові ставки та комі­сійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку.

Банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження недобросовісної конкуренції.

Факти недобросовісної конкуренції щодо надання банком тих чи інших банківських послуг або здійснення операцій є підставою для заборони цьому банку подальшого надання таких послуг або здійснення операцій.

Враховуючи специфіку банківської системи та особливості конкуренції у сфері банківської діяльності, державний контроль за додержанням антимонопольних правил у сфері банківських послуг здійснюється не тільки Антимонопольним комітетом України, а й Національним банком України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Особлива увага в банківській системі приділяється питанням запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочин­ним шляхом. У Положенні про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженому постановою Правління НБУ від 14 травня 2003 р. № 189, встановлюються загальні вимоги НБУ щодо:

а) виявлення і реєстрації банками фінансових операцій, що під­лягають фінансовому моніторингу;

б) ідентифікації клієнтів;

в) надання банкам спеціально уповноваженому органу вико­навчої влади з питань фінансового моніторингу інформації відпо­відно до вимог законів України з питань запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Підрозділи аудиту банків повинні періодично, але не рідше одного разу на рік здійснювати перевірку додержання банком вимог законодавства України з питань запобігання легалізації до­ходів, одержаних злочинним шляхом. За результатами таких пе­ревірок ці підрозділи готують висновки та пропозиції, які розгля­даються правліннями (радами) банків.

Статтею 166⁹ Кодексу України про адміністративні правопо­рушення передбачена відповідальність посадових осіб, суб'єктів первинного фінансового моніторингу (в тому числі банків) за не­належне виконання своїх обов'язків. Згідно з цією статтею пору­шення вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, неподан­ня, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про такі фінансові операції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, а також не­виконання вимог щодо зберігання документів, які стосуються ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, та докумен­тації щодо проведених ними фінансових операцій,- тягне за со­бою накладення штрафу на посадових осіб - суб'єктів первинного фінансового моніторингу від 50 до 100 неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян.

Розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваже­ному органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації - тягне за собою накладення штрафу від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

Банкам заборонено вступати в договірні відносини з клієнта­ми - юридичними чи фізичними особами, якщо є сумнів, що особа діє не від власного імені.

Банки зобов’язані ідентифікувати відповідно до законодавства України:

- клієнтів, що відкривають рахунки в банку;

- клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансо­вому моніторингу;

- клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50 000 гривень;

- осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Рахунок клієнту відкривається та зазначені операції здійсню­ються лише після проведення ідентифікації осіб клієнтів та вжиття заходів згідно із законодавством, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочин­ним шляхом.

Банки мають право вимагати, а клієнти зобов’язані надати до­кументи і відомості, необхідні для з’ясування їхньої особи, суті діяльності, фінансового стану.

Банки зобов’язані розробляти, впроваджувати та постійно по­новлювати правила внутрішнього моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства у запобіганні лега­лізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

У ст. 9 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пе­редбачено, що комерційні банки мають право створювати банків­ські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група, причому банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотри­манням вимог антимонопольного законодавства України. Банків­ські об’єднання створюються за попередньою згодою НБУ та під­лягають державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Закон передбачає також можливість створення комерційними банкам банківських спілок та асоціацій з метою захисту інтересів своїх членів, координації та вдоскона­лення банківської діяльності.

Характеризуючи сутність комерційних банків та їхню специфі­ку, слід зазначити їх важливу роль в механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки їхнім зв’язкам зі всіма секто­рами економіки. Важлива роль комерційних банків у ринковій еко­номіці зумовлена основними функціями, які вони виконують, а саме:

1) акумуляція і мобілізація тимчасово вільних коштів і пере­творення їх на капітал;

2) кредитування підприємств, держави і населення;

3) здійснення розрахунків і платежів у господарстві;

4) організація випуску і розміщення цінних паперів;

5) створення платіжних засобів;

6) довірче керування майном клієнтів (трастові операції);

7) консультування і обслуговування клієнтів, надання їм еко­номічної та фінансової інформації.

Останнім часом в діяльності комерційних банків спостеріга­ються тенденції розширення їхніх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності, здійс­нення нетрадиційних для цієї сфери фінансового підприємництва функцій (операції з цінними паперами, лізингові і факторингові операції та інші види кредитно-фінансового обслуговування).

Для визначення суті комерційних банків та їхньої специфіки важливе значення має їхня класифікація. Комерційні банки можна класифікувати за різними критеріями.

За формою власності розрізняють банки державні, комунальні, кооперативні, приватні, змішані. За належністю статутного капіта­лу та способом його формування - пайові та акціонерні банки. Па­йові банки створюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків). Згідно зі ст. 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки в Україні створюються у формі публічного акці­онерного товариства або кооперативного банку.

Порядок створення і діяльності акціонерних банків визначено законами України «Про банки і банківську діяльність» від 7 груд­ня 2000 р., «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р., «Про цінні папері і фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. та ін. Акціонерний банк - це кредитна установа, що є об’єднанням згід­но з угодою коштів фізичних і юридичних осіб (у тому числі іно­земних) з метою спільної господарської діяльності та одержання прибутку. Статутний капітал акціонерного банку утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства.

Основний капітал акціонерного банку формується шляхом емісії та продажу власних акцій фізичним і юридичним особам, а потім збільшується за рахунок капіталізації прибутку й випуску нових акцій. Статутний капітал акціонерного банку утворюється з капі­талом, поділеним на визначену кількість акцій однакової номіналь­ної вартості. Розмір статутного капіталу визначається акціонерами банку, але не може бути меншим за розмір, установлений НБУ.

Акціонерні банки утворюються у формі публічного акціонер­ного товариства після прийняття загальними зборами рішення про здійснення публічного розміщення акцій та внесення відповідних змін до статуту банку.

Банкам заборонено випускати акції на пред’явника. Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на ак- ціїта збільшення статутного капіталу банку.

Банки мають право придбати власні акції з наступним письмо­вим повідомленням НБУ про укладені угоди, яке має бути наді­слане протягом 5 робочих днів після укладення. Банкам не дозво­лено купувати власні акції, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче від мінімального рівня. Про намір придбати загальну кількість власних акцій у розмірі 10 і більше відсотків загальної емісії банк письмово повідомляє НБУ за 15 ка­лендарних днів до укладення угод. НБУ має право заборонити бан­ку купівлю власних акцій у разі, якщо це може призвести до погір­шення фінансового стану банку.

Акціонерний банк діє на підставі засновницького договору та статуту. У статуті фіксуються найменування банку, організаційно- правова форма, цілі діяльності акціонерного банку, розмір та по­рядок утворення статутного капіталу, склад і компетенція органів та обов’язково такі відомості: види акцій банку, що випускаються, номінальна вартість акції, співвідношення акцій різних видів, кіль­кість акцій, що купуються акціонерами, про права акціонерів та наслідки невиконання зобов’язань з викупу акцій.

Акціонерний банк є юридичною особою, виступає власником свого майна, має повну господарську самостійність у питаннях вибору форм управління, використання прибутку, несе відповідаль­ність за зобов’язаннями тільки своїм майном, а акціонери не від­повідають за зобов’язаннями банку і несуть ризик збитків, пов’яза­них з діяльністю товариства тільки в межах належних їм акцій.

Акціонерний банк може мати філії і представництва на терито­рії України та за кордоном, але за наявності письмової згоди НБУ.

У ст. 8 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пе­редбачено підстави та особливості створення і функціонування кооперативних банків, а саме:

1) кооперативні банки створюються за принципом територіаль- ності і поділяються на місцеві та центральний кооперативний банки;

2) мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не меншою ніж 50 осіб. У разі

зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їхню кількість до міні­мальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації;

3) учасниками центрального кооперативного банку є місцеві ко­оперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених вищезазначеним Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється НБУ відповідно до закону;

4) прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно до розміру паю;

5) кооперативні банки можуть залучати вклади тільки від своїх учасників.

Відповідно до ст. 37 Закону органами управління та контролю кооперативних банків є такі самі органи, що створюються для управління інших форм банків.

За територіальною ознакою розрізняють банки: міжнародні, за­гальнонаціональні, регіональні та міжрегіональні, що обслугову­ють декілька регіонів країни. За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та спеціалізовані.

Універсальні банки здійснюють широке коло банківських опе­рацій і надають різноманітні послуги, перелік яких вони намага­ються розширювати. Сучасні комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських операцій і послуг.

Спеціалізовані банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно пов'язані з особливостями господарської діяльності підпри­ємств, специфікою виробництва тощо.

За спеціалізацією банки в Україні можуть бути ощадними, ін­вестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Для інвестиційних банків характерна емісія та розміщення цінних па­перів, що здійснюється за рахунок коштів інвесторів, надання по­середницьких послуг при купівлі-продажі цінних паперів.

Виступаючи як іпотечні, банки розміщують ресурси під заставу землі або нерухомого майна.

Для клірингових відносять банки, які розміщують активи на клірингових рахунках. Банк набуває статусу спеціалізованого банку,

якщо понад 50% його активів є активами одного типу. Банк набу­ває статусу спеціалізованого ощадного банку в тому разі, якщо по­над 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб.

За масштабом діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки. Однак чинне законодавство України не містить конкретних критеріїв щодо віднесення банків до тієї чи іншої групи.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» на території України можуть діяти банки, статутний капітал яких сформовано за рахунок українських юридичних і фізичних осіб; банки за участю іноземного капіталу (спільні банки); інозем­ні банки, статутний капітал яких формується за рахунок коштів нерезидентів - іноземних юридичних і фізичних осіб.

За характером відносин банки також поділяються на банки- гаранти і банки-кореспонденти; за структурою - багатопрофільні та безфілійні; за фінансовим станом - стабільні, проблемні, кризо­ві та банкрути.

Отже, для ефективного функціонування і розвитку банківської системи необхідна подальша структуризація та спеціалізація ко­мерційних банків, розвиток різних видів банківських установ, що сприятиме розширенню діапазону банківських операцій і фінансо­вих послуг та забезпечить вдосконалення кредитно-фінансового механізму в країні.