Україна на шляху до сучасної державної служби

Державне управління належить до центральних інститутів кожної держави. Воно має різні функції, головними з яких є функція дієвості (це означає створення суспільних благ, наприклад, середня та вища освіта, та надання послуг, наприклад, медичне забезпечення або трансфер коштів соціальної допомоги); функція встановлення і підтримки порядку (забезпе­чення впорядкованого спільного існування, наприклад, громадська безпека і порядок завдяки поліції або юстиції, забезпечення якості продуктів харчу­вання та виконання санітарних норм, реєстрація населення і видача паспортів і посвідчень); функція формування середовища (наприклад, складання таких державних планів, як регіональний план розвитку, або окремих фахових планів, підтримка розвитку інновацій).

Наявність потужної та активної державної служби є базовою передумо­вою для доброго економічного розвитку країни. Вона повинна, наприклад, піклуватися про інфраструктуру, яка б відповідала необхідним вимогам (дороги, енергозабезпечення, телекомунікація), забезпечувати прозорі та швидкі процедури планування та надання дозволів, гарантувати надійну базу для ухвалення рішень (захист прав власності, відкритий кадастр і реєстр) тощо.

Вимоги до державної служби не залишаються чимось постійним, вони змінюються разом з соціальним, економічним і технологічним розвитком дер­жави та суспільства. Саме в останній час багато дискусій точиться навколо того, як завдяки інноваційному електронному врядуванню докорінно змінився і спосіб роботи державного управління, і вимоги до персоналу (ключове слово: «команда цифрового сервісу» замість рутинної роботи). У європейських країн є дуже важлива база для розробки необхідних процесів адаптації та реформування, а саме — різні варіанти рішень та їх реалізація у сусідніх державах. Для цієї мети на урядовому рівні було створено мережу співробіт­ництва «Європейська мережа державних служб» (European Networkof Public Administration «EUPAN»), у якій різні робочі групи обмінюються інформацією про принципи реформ і практичні заходи щодо менеджменту людськими ресурсами (Human Resources Management), а також щодо питань організації системи управління та розвитку інформаційних і комунікаційних технологій. Парламентарії також часто дивляться на тенденції та досвід сусідніх дер­жав, розробляючи законодавство про реформи. OECP виступає ще одним форумом для подібної співпраці.

Ціль даної публікації — зробити внесок у ці процеси. Ми хочемо надих­нути відповідальні українські відомства та інституції до відповідного способу дій, тому ми представляємо підходи та системи західноєвропейських країн щодо ключових сфер менеджменту людськими ресурсами (відбір персоналу, кар’єра, оплата праці). Вони стосуються розділів IV-VI Закону України «Про державну службу» і можуть послугувати орієнтиром і порадником для прак­тичної діяльності в Україні, доповнюючи коментарі українських колег. Ми розуміємо при цьому, що публікація є тільки першим кроком і відображає стан на певний момент часу. З тієї причини, що в Україні ще замало від­повідної фахової наукової літератури і судових практик, українські автори часто посилаються на міжнародні норми та угоди. У найближчому майбут­ньому має бути оприлюдненим другий тираж, у який увійдуть практичний досвід і фахові дискусії в Україні та аналіз рішень судів. Додатково там буде враховуватися Закон про службу в органах місцевого самоврядування, який має бути ухваленим на той час. Нарешті було б бажано, щоб практична реалізація та подальша розробка зазначеного Закону мала б зв’язок з акту­альними нормами та практиками європейських країн.

Дітер Шиманке старший експерт GIZ, державний секретар у відставці, проф. докт. (м. Гамбург, Німеччина)

Йоахім Фолльмут експерт GIZ, міністеріалрат у відставці, докт. (м. Берлін, Німеччина)