Цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення пуб­лічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також поря­док реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

1. Преамбула містить викладення мети прийняття Закону та ви­значення призначення державної служби.

2. Цілі (мета) преамбули

Преамбула Закону вказує на дві ключові обставини, що послугували приводом для його прийняття:

1) потребу забезпечення публічної, професійної, політично неупередже­ної, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціо­нує в інтересах держави і суспільства;

2) потребу визначення порядку реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, OECP)

3.1. Конституційно-правовою основою преамбули Закону є:

- пункт 12 статті 92 Конституції України, згідно з яким виключно зако­нами визначаються основи державної служби;

- частина друга статті 37 Конституції України, згідно з якою громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби.

3.2. Міжнародно-правовою основою преамбули Закону є стаття 25 Між­народного пакту про громадянські і політичні права (пункт «с»), ратифікова­ного Україною, згідно з якою кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необгрунтованих обмежень право і можливість допуска­тися в своїй країні на загальних умовах рівності до публічної служби^[1] (в англ. оригіналі — public service)^[2].

3.3. Преамбула Закону базується також на рекомендаціях міжнародних організацій:

- додатку до Рекомендації № R (2000) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради Європи про статус публічних службовців у Європі, де, зокрема, зазначено, що правова основа та загальні принципи, які обу­мовлюють статус публічних службовців, повинні визначатися законом або колективними угодами; їхнє застосування має бути доручено уряду та/або іншим уповноваженим установам або забезпечене на основі колективних угод (пункт 1);

- положеннями розділу 3 «Публічна служба і менеджмент людських ресурсів» документа-рекомендації під назвою «Принципи публічного адміні­стрування», підготовленому експертами SIGMA, де, зокрема, зазначено, що правові рамки публічної служби встановлені і застосовуються (принцип 2), первинне і вторинне законодавство (закони і підзаконні акти) встановлене і застосовується (пункт 5 принципу 2).

4. Визначення термінів, які потребують тлумачення

4.1. Термінологічне сполучення «особисті якості», застосоване у преам­булі Закону, не має визначення у законодавстві України.

За змістом Закону носієм особистих якостей є громадянин України. Гро­мадянин є фізичною особою і є учасником правових відносин. Відповідно в Законі шляхом додання до іменника «якості» прикметника «особисті» утво­рено термінологічне сполучення «особисті якості».

Правовий зв’язок громадянина України з державою виявляється у системі взаємних прав та обов’язків, визначених Конституцією і законами. Зокрема, відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, гро­мадяни користуються правом рівного доступу до державної служби. Також Закон визначає певну систему взаємних прав та обов’язків, які виникають у зв’язку з реалізацією громадянином конституційного права рівного доступу до державної служби.

Виходячи із контексту, у якому в Законі застосовується термінологічне сполучення «особисті якості», можна вважати, що йдеться про певні сукупності якостей (відмінних рис, властивостей, характеристик, ознак), яким мають відповідати громадяни України, які реалізують своє право рів­ного доступу до державної служби.

4.1.1. Вимоги до особистих якостей громадян України, які претендують на посади державної служби, обумовлені:

1) загальними особливостями державної служби, що визначені Законом;

2) відмінностями у професійній діяльності державних службовців, зміст якої визначається наданими їм повноваженнями й виконуваними завданнями і обов’язками.

Загальною рамкою для встановлення конкретного переліку особистих якостей державного службовця відповідно до змісту його професійної діяльності є наведене у пункті 5 частини першої статті 2 Закону визначення терміна «професійна компетентність» як здатність особи в межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навич­ки, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов’язків, навчання, професійного та особистісного розвитку.

4.1.2.

4.1.3. Слід зазначити, що поняття «фізична особа», на основі якого утво­рено термінологічне сполучення «особисті якості», відрізняється від розу­міння «особи» в психології і соціології, де для її позначення використовується термін «індивід» (лат. individuum - неподільне, особа)^[5].

Психологія і соціологія розглядають індивіда (тобто особу) у взаємо­зв’язку з поняттями «людина», «індивідуальність», «особистість»^[6].

Словосполучення «особистісні якості людини» може, залежно від кон­тексту, застосовуватися у найбільш широкому значенні як уся сукупність особистісних якостей, притаманних конкретній людині, або у значенні сукуп­ності її психофізіологічних якостей чи сукупності психологічних якостей, або лише як її соціологічних якостей (цінностей і ціннісних орієнтацій, установок і мотивів діяльності) чи методологічних якостей, пов’язаних із інтелектом і способами мислення окремих особистостей.

З позицій етики, психології та соціології не особа (індивід), а саме осо­бистість може бути носієм сукупності психологічних, соціальних та інтелек­туальних якостей, що відповідають вимогам будь-якої успішної професійної діяльності, в тому числі вимогам успішної державної служби.

Доступом до державної служби мають користуватися громадяни Укра­їни, які при усіх інших рівних обставинах відрізняються від особи рисами особистості. Носієм професійної компетентності за змістом цього поняття може бути лише особистість громадянина, який відповідає вимогам Закону.

З урахуванням зазначеного, на наш погляд, для більш точного тлума­чення змісту преамбули Закону було б доцільно використовувати замість терміна «особисті якості» термін «професійні якості» (у сполученні із засто­сованим у преамбулі терміном «досягнення»), що застосовується в пункті 2 частини першої статті 61 Закону, або термін «професійна компетентність», який визначено в пункті 5 статті 2 Закону.

4.2. Термін «досягнення», застосований у преамбулі Закону, означає успішні або найкращі результати:

1) попередньої трудової або службової діяльності (за умови наявності відповідного стажу і досвіду роботи);

2) навчання, професійного і особистого розвитку.

4.3. Терміни «публічна», «професійна», «політично неупереджена», «ефективна», «орієнтована на громадян» державна служба розкриваються у статтях 1 та 4 Закону через визначення предмета його регулювання та від­повідних принципів державної служби.

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/ інсти­туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

5.1. Зазначені в преамбулі обставини, які послужили приводом та метою для прийняття Закону, знайшли відповідне відображення в його статтях.

5.2. Використані в преамбулі терміни «особисті якості» і «досягнення» застосовані в частині другій статті 22 Закону, де визначено, що проведення конкурсу здійснюється з урахуванням рівня професійної компетентності, осо­бистих якостей і досягнень кандидатів на зайняття вакантної посади.