Стаття 54. Соціально-побутове забезпечення державних службовців

1. Державному службовцю у випадках і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, може надаватися службове житло.

2. Державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішен­ня соціально-побутових питань.

Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

1. Предмет регулювання

Предметом регулювання статті є особливості соціально-побутового забез­печення державних службовців.

2. Цілі статті (мета норми)

Цілями статті є:

1) встановлення можливості надання державному службовцю службового житла (частина перша коментованої статті);

2) встановлення можливості надання державному службовцю матеріаль­ної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у порядку та роз­мірі, визначених КМУ (частина друга коментованої статті).

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, OECP)

3.1. Правовою основою положень коментованої статті є:

- стаття 48 Конституції України, яка встановлює право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє хар­чування, одяг, житло;

- частина перша статті 11 Міжнародного пакту про економічні, соці­альні і культурні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю OOH 16 грудня 1966 року і ратифікованого Україною, в якому визнається право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло;

- частина перша статті 31 Європейської соціальної хартії (перегляну­тої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Україною, в якій держава зобов’я­залася вживати заходів, спрямованих на сприяння доступові до житла належного рівня;

- статті 118-126¹ глави 3 «Користування службовими жилими приміщен­нями» ЖК Української PCP, які регулюють питання користування службо­вим житлом.

4. Визначення термінів, які потребують тлумачення

Термін «службове житло», застосований у частині першій коментованої статті, за змістом статті 118 ЖК Української РСР означає службові жилі приміщення, що призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

5.1. Відповідно до частини першої коментованої статті державному служ­бовцю у випадках і порядку, визначених КМУ, може надаватися службове житло.

5.1.1. Категорії осіб, яким може бути надано службові жилі приміщення, визначаються законодавством (частина першої статті 119 ЖК Української РСР).

На даний момент чинним є Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затверджений відповідно до статті 119 ЖК Української РСР постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 р. № 37 (із змінами).

Серед посад державної служби до категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, такі:

- персонал Державної кримінально-виконавчої служби за переліком, визначеним Міністерством юстиції;

- посадові особи митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій;

- голови, перші заступники, заступники, заступники голів — керівники апарату місцевих держадміністрацій, які переїхали в інший населений пункт у зв’язку з призначенням на посаду і потребують забезпечення житлом у такому населеному пункті;

- службові особи органів державної податкової служби;

- керівники та спеціалісти Держаудитслужби та її міжрегіональних тери­торіальних органів;

- працівники органів та установ Міністерства юстиції до одержання ними постійного жилого приміщення;

- працівники Мінфіну, а також підпорядкованих йому органів та установ, до одержання ними постійного жилого приміщення;

- посадові особи Держфінмоніторингу: Голова Держфінмоніторингу, заступники, у тому числі перший, директори департаментів та їх заступ­ники, начальники управлінь, відділів, регіональних відділів та їх заступ­ники, завідувачі секторами, головні спеціалісти;

- службовці деяких інших державних органів.

5.1.2. Положення про порядок надання службових приміщень і користування ними затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37.

Жилі приміщення включаються до числа службових за рішенням вико­навчого органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням приміщення на підставі:

а) подання суб’єкта призначення — щодо жилих приміщень державної форми власності;

б) договору між суб’єктом призначення та виконавчим органом місцевого самоврядування — щодо жилих приміщень комунальної форми власності.

Приміщення закріплюється за суб’єктом призначення, на підставі подання якого або договору з яким жиле приміщення було включене до числа службових.

Забезпечення державного службовця жилим приміщенням здійснюється суб’єктом призначення.

Організаційні питання щодо надання жилого приміщення вирішуються житлово-побутовою комісією, утвореною суб’єктом призначення.

Приміщення надається державному службовцю, місце проживання якого зареєстроване в іншому населеному пункті, ніж той, в якому розташоване його місце роботи. За загальним правилом, приміщення надається в межах населеного пункту, в якому працює службовець. Однак допускається надання жилого приміщення в іншому населеному пункті, що межує або розташо­ване поблизу населеного пункту, де працює державний службовець, за умови наявності постійного транспортного сполучення між такими населе­ними пунктами.

Жиле приміщення не надається у разі, коли службовець або члени його сім’ї мають у власності житло в населеному пункті, де розташоване місце роботи. Приміщення надається державному службовцю незалежно від того, чи перебуває він на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, без додержання черговості та врахування пільг, установлених для забезпе­чення громадян житлом.

Службові жилі приміщення надаються у межах 13,65 кв. метра жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею у відповідному населеному пункті, встановленого рішенням виконавчого органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням примі­щення.

Для одержання службового жилого приміщення службовець подає комісії заяву на ім’я керівника суб’єкта призначення разом із довідкою про склад сім’ї та реєстрацію. Якщо службовець бажає оселитися в службовому жилому приміщенні разом із членами своєї сім’ї, він зазначає про це в заяві та додатково подає відповідні заяви повнолітніх членів сім’ї.

Заява про надання приміщення розглядається у місячний строк. За результатами її розгляду керівник суб’єкта призначення приймає рішення про надання жилого приміщення або про відмову в його наданні з обґрун­туванням такої відмови.

Підставою для вселення до приміщення є ордер. Під час вселення дер­жавний службовець здає ордер житлово-експлуатаційній організації, а в разі її відсутності — відповідному підприємству, установі або організації. На підставі ордера згідно із законодавством укладається договір найму служ­бового жилого приміщення між державним службовцем, на ім’я якого він виданий, і житлово-експлуатаційною організацією, а в разі її відсутності — відповідним підприємством, установою або організацією.

Державний службовець та члени його сім’ї зобов’язані звільнити займане ними жиле приміщення без надання їм іншого жилого приміщення у разі:

а) одержання або придбання житла для постійного проживання у насе­леному пункті, в якому працює державний службовець;

б) припинення трудових відносин із суб’єктом призначення. У разі відмови звільнити жиле приміщення виселення здійснюється в судовому порядку.

5.2. Відповідно до частини другої коментованої статті державним служ­бовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-по­бутових питань.

Порядок надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань затверджено постановою КМУ від 8 серпня 2016 р. № 500.

Зазначеним Порядком передбачена можливість надання відповідної мате­ріальної допомоги один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.

Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.

Щодо надання матеріальної допомоги керівнику державної служби у дер­жавному органі та його заступникам рішення приймається керівником від­повідного державного органу за погодженням із відповідним органом вищого рівня (у разі наявності такого органу).

Державним службовцям, переведеним з одного державного органу в інший, матеріальна допомога надається за умови, що вони не отримували її за попереднім місцем роботи у році, в якому були переведені.