Стаття 55. Створення належних умов для виконання посадових обов’язків

1. Керівник державної служби повинен створювати здорові та безпечні умови, необхідні для належного виконання державними службовцями своїх обов’язків.

2. Керівник державної служби вживає заходів для:

1) надання державним службовцям необхідної для виконання посадових обов’язків інформації;

2) облаштування приміщення, пристосованого для виконання посадових обов’язків;

3) належного облаштування робочих місць;

4) забезпечення державних службовців необхідним обладнанням.

1. Предмет регулювання

Предметом регулювання статті є особливості створення належних умов для виконання посадових обов’язків.

2. Цілі статті (мета норми)

Цілями статті є:

1) встановлення обов’язку керівника державної служби створювати здорові та безпечні умови, необхідні для належного виконання державними службовцями своїх обов’язків;

2) визначення основних заходів, яких вживає керівник державної служби для створення належних умов для виконання державними службов­цями їх посадових обов’язків.

3. Визначення термінів, які потребують тлумачення

3.1. Термін «належні умови», застосований у коментованій статті, озна­чає сукупність факторів робочого середовища, що впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі праці.

Умови праці можуть бути:

1) оптимальними, за яких зберігається високий рівень працездатності;

2) допустимими, коли негативний вплив на організм нівелюється хоро­шим відпочинком;

3) шкідливими і небезпечними, коли зміни в організмі можуть призвести до зниження працездатності або порушення здоров’я працівників.

3.2. Термін «охорона праці» означає систему правових, соціально-еконо­мічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профі­лактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності (частина перша статті 1 Закону «Про охорону праці»).

4. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, ОЕСР)

4.1. Конституційною основою положень коментованої статті є:

- частина четверта статті 43 Конституції, в якій, зокрема, визначено право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці;

- частина четверта статті 49 Конституції, в якій, зокрема, визна­чено обов’язок держави дбати про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя;

- частина перша статті 50 Конституції, в якій, зокрема, визначено право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

4.2. Положення коментованої статті базуються на нормах міжнародних договорів, ратифікованих Україною, які є частиною її національного зако­нодавства і обов’язкові для виконання на території України, в тому числі на:

- статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, в якій, зокрема, визнається право кожного на умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни^[255];

- пункті 3 статті 1 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, в якій, зокрема, визнано, що держава зобов’язана запроваджувати політику, метою якої є досягнення таких умов, за якими всі працівники мають право на безпечні і здорові умови праці;

- статті 3 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, в якій для забезпечення безпечних і здорових умов праці перед­бачено відповідні обов’язкові заходи (консультації держави з організаціями роботодавців і працівників; розроблення, здійснення і періодичний перегляд послідовної соціальної політики в галузі охорони праці, виробничої гігієни і виробничого середовища; прийняття правил з техніки безпеки та гігієни праці; забезпечення їх виконання шляхом нагляду за дотриманням їх вимог тощо).

4.3. Правовою основою коментованої статті також є такі норми законодав­ства про працю:

- розділ XI «Охорона праці» КЗпПУ, в якому визначено, що в установах створюються безпечні і нешкідливі умови праці (стаття 153); міститься при­пис про державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці (стаття 157); визначено обов’язок власника або уповноваженого ним органу щодо полегшення і оздоровлення умов праці (стаття 158) і обов’язок праців­ника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці (стаття 159); передбачено контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці (стаття 160) і розроблення заходів щодо охорони праці з включенням їх в колективний договір (стаття 161); виділення коштів на заходи з охорони праці (стаття 162) тощо;

- Закон України «Про охорону праці», в якому, зокрема, встановлено, що державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції ВРУ і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням (стаття 153); визначені гарантії прав на охорону праці (розділ II), органі­зація охорони праці (розділ III), стимулювання охорони праці (розділ IV), нормативно-правові акти з охорони праці (розділ V), державне управління охороною праці (розділ VI) та державний нагляд і громадський контроль за охороною праці (розділ VII).

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

5.1. Право на належні, безпечні і здорові умови праці реалізується через охорону праці як систему правових, соціально-економічних, організацій­но-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності (стаття 1 Закону «Про охорону праці»).

5.2. Законодавство про працю (стаття 29 КЗпПУ) виходить із того, що до початку роботи роботодавець зобов’язаний:

1) роз’яснити працівникові його права і обов’язки та поінформувати під підпис про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працю­вати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колектив­ного договору;

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпо­рядку (у даному випадку — з правилами внутрішнього службового розпо­рядку) та колективним договором;

3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Власне із цього ж виходить законодавець у частині другій коментованої статті, за якою керівник державної служби вживає заходів для:

1) надання державним службовцям необхідної для виконання посадових обов’язків інформації;

2) облаштування приміщення, пристосованого для виконання посадових обов’язків;

3) належного облаштування робочих місць;

4) забезпечення державних службовців необхідним обладнанням.

5.3. Згідно із статтею 13 Закону «Про охорону праці», роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою він забезпечує функціонування системи управління охоро­ною праці, а саме:

- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функ­цій, а також контролює їх додержання;

- розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

- впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

- забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого облад­нання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначе­них комісіями за підсумками розслідування цих причин;

- організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устатку­вання, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;

- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих при­міщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нор­мативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

- здійснює контроль за додержанням працівником технологічних проце­сів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуаль­ного захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

- організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

- вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необ­хідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазна­чених вимог.

5.4. У свою чергу, працівник, згідно із статтею 159 КЗпПУ, зобов’язаний:

- знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, пра­вила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засо­бами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

- додержуватися зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колек­тивним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;

- проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

- співробітничати з власником або уповноваженим ним органом у справі організації безпечних та нешкідливих умов праці, особисто вживати посиль­них заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю або людей, які його оточують, і навколиш­ньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосе­реднього керівника або іншу посадову особу.

Частина перша статті 47 Закону визначає загальні інструкції з охорони праці та протипожежної безпеки складовою правил внутрішнього службового розпорядку державного органу.

5.5. Згідно з розділом VII Типових правил внутрішнього службового роз­порядку, затверджених наказом Нацдержслужби від 3 березня 2016 р. № 50:

1. Керівник органу державної влади зобов’язаний забезпечити безпечні умови праці, належний стан засобів протипожежної безпеки, санітарії і гігі­єни праці. Інструктування з охорони праці та протипожежної безпеки має здійснювати особа, на яку керівником органу державної влади покладені від­повідні функції в такому органі.

2. Державний службовець повинен дотримуватися правил техніки без­пеки, виробничої санітарії і гігієни праці, протипожежної безпеки.

3. Умови праці на робочому місці, стан засобів колективного та індиві­дуального захисту, що використовуються державним службовцем, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

4. За стан пожежної безпеки та дотримання інструкцій з охорони праці в органі державної влади відповідає керівник державного органу та визначена ним відповідальна особа, на яку покладено такий обов’язок.