Стаття 77. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження

1. Рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнен­ня чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі.

2. У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються най­менування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного служ­бовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.

3. Якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діях державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб'єкт призначення приймає рішення про за­криття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформ­ляється наказом (розпорядженням).

4. У разі виявлення за результатами розгляду ознак злочину чи адміністративно­го правопорушення суб'єкт призначення зобов'язаний протягом трьох календарних днів передати відповідну заяву та копію матеріалів справи до відповідного право­охоронного органу.

5. Пропозиція Комісії, подання дисциплінарної комісії є обов'язковими для роз­гляду суб'єктами призначення та враховуються ними під час вирішення питань щодо застосування дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.

6. Державному службовцю видається під розписку належним чином завірена ко­пія наказу (розпорядження) про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження не пізніше наступного робочого дня після прийняття відповідного рішення.

7. У разі відмови державного службовця від одержання копії наказу (розпо­рядження) про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисци­плінарного провадження такий документ не пізніш як у триденний строк з дня при­йняття рішення надсилається державному службовцеві за місцем його проживання рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

1. Предмет регулювання

Стаття регулює низку питань, у тому числі процедурного характеру, пов'язаних з прийняттям рішення про накладення дисциплінарного стяг­нення чи рішення про закриття дисциплінарного провадження.

2. Цілі статті (мета норми)

Цілями норм коментованої статті є:

- установити підстави, порядок, строки та форму прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарного провадження;

- визначити порядок дій суб’єкта призначення у випадку виявлення ознак злочину чи адміністративного правопорушення;

- закріпити єдиний порядок та строк видачі копії наказу (розпоря­дження) про накладення дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплі­нарного провадження.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, ОЕСР)

Коментована стаття (як і більшість інших статей глави 2 розділу ІІІ Закону) ґрунтується на приписах статті 4 Закону, яка визначає загальні принципи державної служби.

4. Коментар основних положень статті (в тому числі визначення термінів, які потребують тлумачення)

4.1. За результатами проведення дисциплінарного провадження має бути прийняте кінцеве рішення у дисциплінарній справі.

Правом прийняття такого рішення наділений лише суб’єкт призначення.

Зазначене рішення оформляється відповідним актом суб’єкта призна­чення. Як правило, таким актом є наказ або розпорядження керівника дер­жавної служби.

4.2. Законом встановлено строки прийняття кінцевого рішення у дисцип­лінарній справі — 10 календарних днів з дня отримання пропозицій/подання дисциплінарної комісії у державному органі.

У контексті коментованої норми днем отримання пропозиції/подання дис­циплінарної комісії слід вважати:

а) день фактичного отримання пропозиції/подання дисциплінарної комісії суб’єктом призначення під розписку;

б) день присвоєння реєстраційного індексу вхідної кореспонденції у випадку надання чи надсилання пропозиції/подання до підрозділу, що опі­кується вхідною кореспонденцією суб’єкта призначення;

в) день, зазначений у повідомленні про вручення рекомендованого листа з пропозицією/поданням дисциплінарної комісії.

Слід зазначити, що зазначений строк обчислюється з 00 годин 00 хвилин дня, наступного за днем отримання пропозиції/подання дисциплінарної комісії, і спливає о 24 годині 00 хвилин десятого дня, що слідує за днем отримання пропозиції/подання дисциплінарної комісії.

Зі змісту частини четвертої статті 74 Закону випливає, що перебіг строку для прийняття кінцевого рішення у дисциплінарній справі зупиняється, якщо в цей період державний службовець:

а) відсутній на службі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю;

б) перебуває у відпустці;

в) перебуває у відрядженні (див. коментар до статті 74 Закону).

Коментована стаття не містить правил обрахування строку для прий­няття кінцевого рішення у дисциплінарній справі в тому випадку, коли його останній день припадає на вихідний,святковий або інший неробочий день. Під час вирішення цього питання слід виходити із загальноприйнятої процесуаль­ної практики (як судової, так і позасудової), згідно з якою, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, то остан­нім днем строку є перший після нього робочий день.

4.3. Виходячи зі змісту частини першої коментованої статті після отри­мання від дисциплінарної комісії пропозиції/подання суб’єкт призначення може прийняти лише одне із двох кінцевих рішень у дисциплінарній справі:

1) про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення;

2) про закриття дисциплінарного провадження.

Тому слід мати на увазі, що прийняття суб’єктом призначення будь- якого іншого рішення суперечитиме вимогам Закону. Зокрема, суб’єкт при­значення не має права прийняти рішення про повернення дисциплінарної справи дисциплінарній комісії для проведення додаткових заходів (навіть тоді, коли дисциплінарною комісією не було вжито всіх необхідних заходів); про відкладення розгляду дисциплінарної справи тощо.

Рішення (наказ, розпорядження) про накладення на державного служ­бовця дисциплінарного стягнення може бути прийняте лише в тому випадку, коли суб’єкт призначення дійде висновку, що в поведінці (діях чи бездіяльності) державного службовця є склад одного з дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1 — 14 частини другої статті 65 Закону.

Зі змісту частини третьої коментованої статті може скластися хибне враження, ніби рішення (наказ, розпорядження) про закриття дисциплінар­ного провадження може бути прийняте суб’єктом призначення лише в тому разі, якщо в поведінці державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку. Системний аналіз норм, що описують інститут дисциплінарної відповідальності, а також потенційних випадків практичної неможливості завершення дисциплінарного провадження шляхом прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, дає змогу стверджувати, що таких випадків набагато більше.

Безпосередньо з норм Закону випливає, що рішення (наказ, розпо­рядження) про закриття дисциплінарного провадження має бути при­йняте, якщо:

1) в поведінці (діях чи бездіяльності) державного службовця відсутній склад дисциплінарного проступку (див. частину третю статті 77 Закону та коментар до неї);

2) діяння (дія чи бездіяльність), яке формально містить ознаки дисцип­лінарного проступку, було вчинене державним службовцем у стані крайньої потреби/необхідності (див. частину другу статті 74 Закону та коментар до неї);

3) діяння (дія чи бездіяльність), яке формально містить ознаки дисцип лінарного проступку, було вчинене державним службовцем у стані необ­хідної оборони (див. частину другу статті 74 Закону та коментар до неї);

4) минуло шість місяців з дня реального чи потенційного виявлення дисциплінарного проступку (див. частину третю статті 65, частину п’яту статті 74 Закону та коментар до них);

5) минув один рік з дня вчинення дисциплінарного проступку (див. частину третю статті 65, частину п’яту статті 74 Закону та коментар до них);

6) державний службовець, що вчинив дисциплінарний проступок, на момент прийняття рішення суб’єктом призначення вже втратив статус державного службовця (звільнення, набуття повноважень на виборній посаді). Згідно з приписами Закону дисциплінарна відповідальність та дис­циплінарні стягнення реалізуються виключно щодо державних службовців (див., наприклад, статтю 66 Закону);

7) наявні неспростовні докази того, що під час дисциплінарного прова­дження було порушено право державного службовця на надання пояснень щодо обставин справи (стаття 75 Закону) чи на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи (частина шоста статті 74, частина перша статті 77 Закону).

Крім того, суб’єкт призначення не може завершити дисциплінарне провадження шляхом прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а отже, повинен прийняти рішення (наказ, розпорядження) про його закриття, зокрема, якщо:

1) відсутня подія дисциплінарного проступку. Йдеться про ситуації, коли за результатами дисциплінарного провадження буде встановлено, що інформація, яка стала підставою для його ініціації, не підтвердилася (мала місце помилка, наклеп тощо). За таких обставин не можна констатувати від­сутність у діянні державного службовця складу дисциплінарного проступку, бо діяння як такого не було;

2) не доведено винуватість державного службовця у вчиненні дисциплі­нарного проступку. Йдеться про випадки, коли дисциплінарна комісія не дійшла висновку про те, що дисциплінарний проступок було вчинено саме цим державним службовцем;

3) вчинений дисциплінарний проступок є малозначним, тобто спри­чинив мізерну шкоду об’єкту дисциплінарного проступку (наприклад, при­йняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що заподіяло шкоду державному майну на загальну суму 5 гривень);

4) державний службовець, що вчинив дисциплінарний проступок, помер;

5) державного службовця, що вчинив дисциплінарний проступок, визнано безвісно відсутнім чи оголошено померлим;

6) набрав чинності закон, яким скасована дисциплінарна відповідаль­ність за той дисциплінарний проступок, вчинення якого ставиться в про­вину державному службовцю.

Рішення про закриття дисциплінарного провадження слід приймати й у будь-якому іншому випадку, коли завершення дисциплінарного провадження шляхом прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення є неможливим.

4.4. Положеннями частини другої коментованої статті встановлено вимоги щодо оформлення та змісту наказу чи розпорядження про накладення дис­циплінарного стягнення.

Так, у відповідному рішенні (наказі, розпорядженні) обов’язково мають зазначатися:

а) найменування державного органу;

б) дата прийняття такого рішення;

в) відомості про державного службовця;

г) стислий виклад обставин справи;

д) вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація;

е) вид застосованого дисциплінарного стягнення.

Слід звернути увагу на те, що Закон установлює вимоги лише щодо оформлення та змісту рішення суб’єкта призначення про накладення дис­циплінарного стягнення (це випливає зі змісту частини другої коментова­ної статті) та не містить вимог до рішень про закриття дисциплінарного провадження.

Разом з тим, під час оформлення рішення про закриття дисциплінарного провадження суб’єкт призначення має керуватися загальними вимогами до оформлення актів відповідного виду (найменування державного органу, дата прийняття тощо), а також зобов’язаний обґрунтувати в ньому причину (під­ставу) закриття дисциплінарного провадження (див. попередній пункт).

4.5. У частині третій коментованої статті названо одну із підстав (щоправда, найпоширенішу) для прийняття суб’єктом призначення рішення про закриття дисциплінарного провадження, а саме факт відсутності в діянні державного службовця складу дисциплінарного проступку.

Для констатації цього факту достатньо довести, що в поведінці особи відсутня хоча б одна обов’язкова ознака відповідного складу дисциплінарного проступку.

Так, у випадку вчинення будь-якого з діянь, передбачених пунктами 1 — 14 частини другої статті 65 Закону, особою яка не є службовою, слід констатувати відсутність складу злочину через відсутність ознак суб’єкта дисциплінарного проступку.

Якщо ж діяння державного службовця (зовні схоже на дисциплінар­ний проступок) не спричинило шкоди службовій дисципліні та не створило реальної загрози її спричинення, то слід вести мову про відсутність складу злочину через відсутність об’єкта дисциплінарного проступку.

Склад дисциплінарного проступку відсутній і у випадку вчинення діяння, передбаченого пунктами 1 — 14 частини другої статті 65 Закону, за відсутності вини (вчинення умисного проступку з необережності, казус). Так, у порушенні правил внутрішнього службового розпорядку, які не були доведені до відома державного службовця і не були йому відомі з причин, що не залежали від його волі, відсутній склад злочину через відсутність вини.

Проте найбільш поширеними є випадки відсутності ознак об’єктив­ної сторони складу того чи іншого дисциплінарного проступку. Ці ознаки виписані або однозначно випливають зі змісту пунктів 1 — 14 частини другої статті 65 Закону.

Детальніше про обов’язкові ознаки всіх складів дисциплінарних правопо­рушень див. коментар до частини другої статті 65 Закону.

Положення частини третьої коментованої статті ні в якому разі не можна тлумачити як такі, що встановлюють єдину підставу для прийняття суб’єк­том призначення рішення про закриття дисциплінарного провадження, адже насправді таких підстав значно більше (див. пункт 4.3 коментаря до цієї статті).

Практика розгляду дисциплінарних справ показує, що дисциплінарну відповідальність державний службовець несе винятково у зв’язку з вчинен­ням дисциплінарного проступку. Про це свідчить той факт, що протягом травня 2016 — червня 2017 років близько однієї третини дисциплінарних справ (2001 справа із 6044) було завершено висновком про те, що в кож­ному конкретному випадку дисциплінарного проступку не виявлено, а в 273 випадках (5% справ) було виявлено обставини, які виключають можли­вість застосування дисциплінарного стягнення.

За своєю суттю частина третя коментованої статті є правовою гарантією, яка полягає в тому, що якщо в діянні державного службовця не встанов­лено складу жодного дисциплінарного проступку, то суб’єкт призначення зобов’язаний прийняти рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно такого державного службовця.

4.6. Згідно з частиною четвертою коментованої статті у разі виявлення за результатами розгляду дисциплінарної справи ознак злочину чи адміністра­тивного правопорушення суб’єкт призначення зобов’язаний протягом трьох календарних днів передати відповідну заяву та копію матеріалів справи до відповідного правоохоронного органу.

За загальним правилом, для правильного встановлення «відповідного» органу (який далеко не завжди є «правоохоронним») достатньо звернутися до приписів статті 216 КПКУ (у разі виявлення ознак злочину) або статті 255 КУпАП (у разі виявлення ознак адміністративного правопорушення).

У контексті коментованої норми важливе значення має дата, з якої починається відлік триденного строку на звернення суб’єкта призначення до відповідного органу із заявою та копією матеріалів дисциплінарної справи. Такою датою слід вважати день, коли суб’єкт призначення дійшов вис­новку про те, що в діянні державного службовця є склад кримінального чи адміністративного правопорушення.

Строк, наведений у частині четвертій коментованої статті жодним чином не можна пов’язувати ні з початковими, ні з кінцевими строками, визначе­ними частиною першою коментованої статті. Зокрема, якщо суб’єкт призна­чення дійде такого висновку вже після притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності (наприклад, через два тижні після при­йняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення), то він все рівно протягом трьох календарних днів повинен виконати вимоги частини четвертої статті 77 Закону.

4.7. Положення частини п’ятої коментованої статті слід розуміти так, що під час розгляду дисциплінарної справи суб’єкт призначення повинен:

1) розглянути пропозиції/подання дисциплінарної комісії (ознайомитися зі змістом відповідного документа);

2) врахувати аргументи, висновки та пропозиції дисциплінарної комісії (мається на увазі, що зазначені аргументи, висновки та пропозиції дис­циплінарної комісії мають бути предметом ґрунтовного аналізу суб’єкта призначення);

3) прийняти рішення у справі, яке ґрунтується на повному, всебічному та об’єктивному розгляді дисциплінарної справи (в тому числі пропозиції/ подання дисциплінарної комісії).

Варто наголосити на тому, що позиція суб’єкта призначення щодо всіх ключових питань реалізації дисциплінарної відповідальності може збігатися з позицією дисциплінарної комісії або не збігатися з нею (див. коментар до частин десятої та одинадцятої статті 69 Закону).

Суб’єкт призначення наділений правом не застосувати до державного службовця вид дисциплінарного стягнення, що рекомендований дисциплінар­ною комісією. Проте у випадку його відмови від застосування рекомендацій дисциплінарної комісії дисциплінарне провадження має бути закрите.

4.8. Приписами частин шостої та сьомої коментованої статті встановлено правила надання державному службовцю копії рішення суб’єкта призначення про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплі­нарного провадження.

За загальним правилом, належним чином завірена копія такого рішення суб’єкта призначення видається державному службовцю під роз­писку не пізніше наступного робочого дня після прийняття відповідного рішення.

Якщо державний службовець відмовляється від одержання копії наказу (розпорядження) про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження, копія відповідного рішення має бути надіслана поштою за місцем його проживання (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) не пізніш як у триденний строк з дня прий­няття рішення.

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

Приписи коментованої статті логічно завершують систему норм, які визначають процедуру здійснення дисциплінарного провадження.