Стаття 69. Дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ та її повноваження

1. Для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дис­циплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).

2. Дисциплінарною комісією стосовно державних службовців, які займають по­сади державної служби категорії «А», є Комісія.

Дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», утворює керівник державної служби у кожному державному органі.

3. Дисциплінарна комісія діє у складі не менше шести членів. До складу дисци­плінарної комісії включаються державні службовці державного органу, представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службов­ців, а в разі відсутності профспілкової організації - представники державних служ­бовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу, а також можуть включатися представники громадських об'єднань, які мають досвід роботи у сфері державного управління, державної служби або за юридичним фахом.

Кількість представників громадських об'єднань у складі дисциплінарної комісії може становити не більше двох осіб.

Членам дисциплінарної комісії забороняється передавати і розголошувати ін­формацію, отриману під час здійснення дисциплінарного провадження.

У разі якщо один із членів дисциплінарної комісії прямо підпорядкований особі, стосовно якої відкрито або здійснюється дисциплінарне провадження, такий член дисциплінарної комісії не повинен брати участі у прийнятті рішення.

Строк повноважень членів дисциплінарної комісії становить три роки.

4. Склад дисциплінарної комісії у державному органі затверджується наказом (розпорядженням) керівника державної служби. До складу дисциплінарної комісії у державному органі включаються в однаковій кількості:

представники керівника державної служби, визначені ним одноосібно із числа державних службовців цього державного органу;

представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, а в разі відсутності профспілкової організації - представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних служ­бовців державного органу.

До складу дисциплінарної комісії можуть включатися експерти або інші пред­ставники громадських об'єднань, утворених відповідно до Закону України «Про гро­мадські об'єднання», за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

До складу дисциплінарної комісії повинна бути включена щонайменше одна осо­ба, яка має юридичну освіту не нижче другого (магістерського) рівня та досвід роботи за фахом.

5. Члени дисциплінарної комісії здійснюють свої повноваження на громадських засадах.

6. У разі неможливості створення в державному органі постійної дисциплінарної комісії справи про дисциплінарні проступки, вчинені державними службовцями цьо­го органу, розглядаються дисциплінарною комісією державного органу вищого рівня в порядку підпорядкування. У разі відсутності державного органу вищого рівня дис­циплінарна комісія може утворюватися одноразово для конкретної справи за рішен­ням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

7. Члени дисциплінарної комісії на першому засіданні обирають голову та секре­таря дисциплінарної комісії.

8. Засідання дисциплінарної комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її членів.

9. Дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службов­ця, сформовану в установленому цим Законом порядку.

10. Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подан­ня дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призна­чення.

11. Суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

1. Предмет регулювання

Положеннями статті регулюються відносини, пов'язані з утворенням та діяльністю дисциплінарних комісій, а також їх взаємовідносин із суб'єктом призначення.

2. Цілі статті (мета норми):

1) закріпити, що дисциплінарною комісією стосовно державних служ­бовців, які займають посади державної служби категорії «А», є Комісія, а стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», — дисциплінарні комісії, утворені керівниками державної служби у кожному державному органі;

2) установити порядок утворення дисциплінарних комісій, що здійсню­ватимуть дисциплінарні провадження стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», а також обрання їх голів і секретарів;

3) визначити правові основи функціонування дисциплінарних комісій та прийняття ними рішень за результатами розгляду дисциплінарних справ;

4) встановити обов'язок суб'єкта призначення у 10-денний строк розгля­нути пропозиції/подання дисциплінарної комісії та прийняти вмотивоване рішення.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, OECP)

Необхідність у правовому регулюванні забезпечення службової дисцип­ліни зумовлена потребою реалізації основних принципів державної служби (верховенство права, законність, професіоналізм, патріотизм, доброчес­ність, ефективність тощо), визначених у статті 4 Закону. Дисциплінарна відповідальність є одним з найефективніших засобів забезпечення службової дисципліни. Задля організації роботи з всебічного розгляду дисциплінарних справ та прийняття суб’єктом призначення справедливих рішень має функ­ціонувати незалежний орган з дисциплінарного провадження. Відповідно до коментованої статті, в Україні таким органом є дисциплінарна комісія.

4. Коментар основних положень статті (зокрема визначення тер­мінів, які потребують тлумачення)

4.1. Із змісту частини першої коментованої статті випливає, що забез­печення дисциплінарного провадження щодо державних службовців покладається на дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарних справ (далі — дисциплінарна комісія).

При цьому, відповідно до норм глави 2 розділу VIII Закону, абсолютну більшість заходів така комісія здійснює безпосередньо. Виняток — службове розслідування стосовно державних службовців, які займають посади дер­жавної служби категорії «А», що проводиться центральним органом вико­навчої влади, котрий забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (НАДС).

Інститут дисциплінарної комісії є новим для українського законодавства про державну службу, хоча законодавству багатьох європейських країн він відомий вже досить давно. Відмінною є хіба що його назва — дисциплінарний комітет, комісія, рада тощо. Ідея запровадження цього інституту полягає у мінімізації суб’єктивного фактору як під час здійснення дисциплінарного провадження, так і під час вирішення питання про притягнення/непритяг- нення державного службовця до дисциплінарної відповідальності та обрання виду дисциплінарного стягнення.

4.2. У частині першій коментованої статті встановлено, що дисциплінарне провадження здійснюється з метою визначення:

1) ступеня вини державного службовця у вчиненні дисциплінарного проступку;

2) характеру вчиненого дисциплінарного проступку;

3) тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку.

Проте наведені положення не слід тлумачити як такі, що визначають вичерпний перелік цілей дисциплінарного провадження, адже системний аналіз норм глави 2 розділу VIII Закону дає змогу стверджувати, що дисцип­лінарне провадження має на меті набагато більше завдань.

Передусім варто відзначити, що перше і основне питання, на яке має дати однозначну відповідь дисциплінарне провадження, — чи є в діянні дер­жавного службовця склад дисциплінарного проступку і якого саме. За від­сутності в діянні державного службовця складу такого проступку вся інша інформація, отримана в ході дисциплінарного провадження, не має жодного юридичного значення, а тому дисциплінарна відповідальність державного службовця виключається. У такому разі дисциплінарна комісія повинна вне­сти суб’єкту призначення пропозиції/подання щодо закриття дисциплінар­ного провадження на підставі частини третьої статті 77 Закону.

Друге питання, на яке має дати відповідь дисциплінарне провадження, пов’язане з наявністю або відсутністю обставин, що виключають проти- правність діяння державного службовця. Йдеться про ситуації, коли в діянні особи хоча формально є склад дисциплінарного проступку, але через певні обставини цей вчинок не можна визнати протиправним та таким, що тягне за собою настання дисциплінарного стягнення.

Зокрема, у частині другій статті 74 Закону йдеться про дві такі обставини:

а) вчинення діяння у стані крайньої необхідності;

б) вчинення діяння у стані необхідної оборони (детальніше про ці обста­вини див. у коментарі до статті 74 Закону).

У разі встановлення таких обставин дисциплінарне провадження закри­вається на підставі частини другої статті 74 і частини третьої статті 77 Закону.

За наявності в діянні державного службовця складу дисциплінарного проступку та відсутності обставин, які виключають протиправність його діяння, перед дисциплінарною комісією постає низка питань, що стосуються індивідуалізації дисциплінарної відповідальності.

Так, у частині першій статті 67 Закону чітко визначено, що дисцип­лінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дис­циплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Більше того, зазначено, що під час визначення виду дисциплінарного стягнення слід враховувати: 1) характер дисциплінарного проступку; 2) обставини, за яких він був вчинений; 3) факт настання/ненастання тяжких наслідків; 4) факт добровільного відшкодування заподіяної шкоди; 5) попередню поведінку дер­жавного службовця; 6) ставлення до виконання посадових обов’язків.

У частинах другій та четвертій згаданої статті визначено переліки обставин, які пом’якшують та обтяжують відповідальність державного службовця, та повинні бути враховані (обов’язково) суб’єктом призначення при виборі виду дисциплінарного стягнення (бо інших механізмів/способів пом’якшення чи обтяження дисциплінарної відповідальності державних служ­бовців наразі просто не існує).

У частині першій статті 74 Закону визначено, що дисциплінарне стяг­нення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини дер­жавного службовця. Під час визначення виду стягнення має бути враховано:

1) характер проступку; 2) обставини, за яких він був вчинений; 3) обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність; 4) результати оцінювання службової діяльності державного службовця; 5) наявність заохочень, стяг­нень; 6) ставлення до служби.

Із змісту пунктів 3 та 10 частини другої статті 73 Закону випливає, що до цілей дисциплінарного провадження також належить: 1) встановлення іншої (крім обставин, які обов’язково мають враховуватися під час індивіду­алізації дисциплінарної відповідальності) інформації про особу, стосовно якої здійснюється дисциплінарне провадження; 2) з’ясування причин та умов, що призвели до вчинення проступку, а також вжиття заходів або розроб­лення пропозицій для їх усунення.

Виходячи з приписів частини шостої статті 66; статті 68; частин десятої та одинадцятої статті 69; частини третьої статті 73; частин 1 та 5 статті 77 Закону, можна зробити висновок, що результатом дисциплінарного прова­дження (розгляду дисциплінарної справи) є пропозиція/подання дисциплі­нарної комісії, в яких наведені результати провадження та запропонований (рекомендований) вид дисциплінарного стягнення, який слід накласти на винну особу.

Отже, дисциплінарне провадження здійснюється з метою:

1) встановлення наявності або відсутності у діянні державного служ­бовця складу конкретного дисциплінарного проступку (додатково див. коментар до статті 65 Закону);

2) встановлення наявності або відсутності обставин, які виключають протиправність діяння державного службовця (див. коментар до частини третьої статті 77 Закону);

3) збору та документування інформації щодо обставин, які мають враховуватися під час індивідуалізації дисциплінарної відповідальності. Зокрема, дисциплінарна комісія обов’язково має встановити:

- характер дисциплінарного проступку (див. коментар до частини першої статті 67 та до частини першої статті 74 Закону);

- факт настання/ненастання тяжких наслідків (див. коментар до частини першої статті 67 та до частини першої статті 74 Закону);

- інші обставини, за яких він був учинений (див. коментар до статті 67 Закону);

- факт добровільного відшкодування/невідшкодування заподіяної шкоди (за її наявності) (див. коментар до статті 67 Закону);

- обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність (див. комен­тар до статті 67 Закону);

- результати оцінювання службової діяльності державного службовця (див. коментар до статті 44 Закону);

- наявність заохочень чи стягнень (див. коментар до статей 53 і 66 Закону);

- попередню поведінку державного службовця (крім наявності заохочень чи стягнень) (див. коментар до частини першої статті 67 Закону);

- ставлення до виконання посадових обов’язків (як до, так і після вчи­нення правопорушення) (див. коментар до частини першої статті 67 Закону);

— ставлення до служби (див. коментар до частини першої статті 74 Закону);

4) встановлення іншої (крім обставин, які обов’язково мають враховува­тися під час індивідуалізації дисциплінарної відповідальності) інформації про особу стосовно якої здійснюється дисциплінарне провадження;

5) з’ясування причин та умов, що призвели до вчинення проступку, а також в подальшому вжиття конкретних заходів чи розроблення пропози­цій для їх усунення (у разі доведення факту вчинення проступку);

6) підготовки обґрунтованих пропозицій/подання, в яких стисло наве­дено результати провадження та запропоновано (рекомендовано):

а) вид дисциплінарного стягнення, яке, на думку дисциплінарної комісії, слід застосувати до винної особи (у разі доведення факту вчинення дисцип­лінарного проступку);

б) закрити дисциплінарне провадження на підставі частини третьої статті 77 Закону (у разі відсутності в діянні особи складу дисциплінарного проступку).

4.3. Згідно з частиною третьою коментованої статті, дисциплінарною комісією стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А», є Комісія. Вона утворюється КМУ за пропозицією цент­рального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (НАДС). Порядок утворення Комісії (зокрема, вимоги до членів Комісії, строк їх повноважень, персональ­ний склад), її повноваження, а також питання організації роботи цього коле­гіального органу визначені у статтях 14—16 Закону (додатково див. коментар до згаданих статей).

Відповідно до пункту 29 Положення про Комісію, затвердженого поста­новою КМУ від 25 березня 2016 р. № 243, з метою забезпечення виконання Комісією своїх повноважень щодо здійснення дисциплінарного провадження утворюється комітет з дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців,які займають посади державної служби категорії «А», який є робочим органом Комісії.

До складу комітету з дисциплінарних проваджень входять голова та п’ять членів комітету. Голова комітету з дисциплінарних проваджень обирається на першому засіданні комітету з числа його членів. У разі відсутності голови комітету його обов’язки тимчасово виконує інша особа, визначена на відпо­відному засіданні комітету.

До складу комітету з дисциплінарних проваджень включається щонай­менше одна особа, яка має юридичну освіту не нижче другого (магістерсь­кого) рівня та відповідний досвід роботи за фахом. Порядок роботи та функції комітету з дисциплінарних проваджень визначаються і затверджуються рег­ламентом роботи Комісії.

Комітет з дисциплінарних проваджень здійснює підготовку пропозицій про наявність чи відсутність підстав для притягнення до відповідальності; ступінь вини, характер і тяжкість дисциплінарного проступку, вчиненого державними службовцями, які займають посади державної служби категорії «А», і подає їх на розгляд Комісії^[287].

Дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», утворює керівник державної служби у кожному державному органі (див. частину першу статті 2 Закону).

Слід зазначити, що таке право керівника державної служби є виключ­ним та не може бути делеговано іншим посадовим особам цього державного органу.

4.4. Приписами частини третьої коментованої статті встановлено, що дис­циплінарна комісія утворюється у складі не менше шести членів. Це означає, що її кількісний склад може становити сім і більше осіб.

Варто відзначити, що це правило не поширюється на кількісний склад Комісії, адже порядок її утворення, повноваження та кількісний склад вре­гульовано статтями 14—16 Закону (її чисельність становить 11 осіб). Не поши­рюється воно й на комітет з дисциплінарних проваджень Комісії, оскільки комітет є лише робочим органом Комісії, а не дисциплінарною комісією у розумінні частини другої статті 6 9 ^[288].

4.5. Із змісту частин третьої та четвертої коментованої статті випливає, що до складу дисциплінарної комісії:

1) включаються (обов’язково) представники керівника державної служби;

2) включаються (обов’язково) представники виборного органу первин­ної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організа­ції - представники державних службовців, обрані на їх загальних зборах (конференції);

3) можуть включатися (факультативно) експерти або інші представники громадських об’єднань.

Варто відзначити, що в Законі не встановлена абсолютна (точна) кіль­кість представників по кожній квоті. Разом з тим, коментована стаття містить два правила, які повинні обов’язково враховуватися керівником державної служби при визначенні кількості представників по кожному з напрямів:

1) представники керівника державної служби та представники вибор­ного органу первинної профспілкової організації (варіант — представники державних службовців, обрані на загальних зборах) включаються до складу дисциплінарної комісії в однаковій кількості;

2) кількість представників громадських об’єднань у складі дисциплінарної комісії може становити не більше двох осіб.

Як бачимо, загальна кількість членів дисциплінарної комісії може бути різною (шість і більше), проте при її формуванні керівником державної служби мають бути дотримані вимоги Закону щодо пропорційності в ній пред­ставників керівника державної служби та представників виборного органу первинної профспілкової організації (представників державних службовців, обраних на загальних зборах), а також щодо граничної кількості представ­ників від громадськості.

Таким чином:

1) якщо до складу дисциплінарної комісії не включаються представники громадських об’єднань, то загальна кількість її членів завжди має становити парне число^[289];

2) якщо до складу дисциплінарної комісії включаються представники громадських об’єднань, то загальна кількість її членів може становити як парне (коли до складу дисциплінарної комісії включено два представники громадськості), так і непарне (коли до складу дисциплінарної комісії вклю­чено одного представника громадськості) число.

Варто відзначити, що коли до складу дисциплінарної комісії включено одразу два представники громадськості, то представників керівника дер­жавної служби та представників виборного органу первинної профспілкової організації (представників державних службовців, обраних на загальних збо­рах) може бути не по три, а по два. Тоді співвідношення виглядатиме так: 2 + 2 + 2.

Загалом же можливі різні варіації складу дисциплінарної комісії, до якої включено представника громадськості, зокрема: (2 + 2 + 2), (3 + 3 + 1), (3 + 3 + 2), (4 + 4 + 1), (4 + 4 + 2).

Незалежно від загальної чисельності та розподілу по представницьких квотах, до складу кожної дисциплінарної комісії повинна бути включена щонайменше одна особа, яка має юридичну освіту не нижче другого (магіс­терського) рівня та досвід роботи за фахом. Такою особою може бути як представник керівника державної служби чи виборного органу первинної профспілкової організації (державних службовців, обрані на загальних збо­рах), так і представник громадського об’єднання (детальніше про це йти­меться нижче).

4.6. Аналізуючи приписи частин третьої та четвертої коментованої статті під кутом вимог до різних груп представників та процедури їх вклю­чення до дисциплінарної комісії, варто відзначити, що:

1. Представники керівника державної служби обов’язково мають бути державними службовцями державного органу, в якому утворюється дисцип­лінарна комісія.

Жодних інших персональних вимог щодо таких представників немає. Проте із змісту статті випливає, що:

1) сам керівник державної служби не може входити до складу дисцип­лінарної комісії;

2) представником керівника держаної служби не може бути особа, яка на момент прийняття рішення вже була обрана представником виборного органу первинної профспілкової організації чи на загальних зборах (конфе­ренції) державних службовців державного органу;

3) якщо на момент прийняття відповідного рішення (наказу, розпоря­дження) виявиться, що серед інших потенційних членів дисциплінарної комі­сії (від первинної профспілкової організації та від громадськості) немає особи, яка відповідає вимогам абзацу п’ятого частини четвертої статті 69 Закону, то хоча б один представник від керівника державної служби повинен мати юридичну освіту не нижче другого (магістерського) рівня та досвід роботи за фахом.

Слід також відзначити, що представники керівника державної служби визначаються ним одноособово. Це означає, що питання про включення таких осіб до складу дисциплінарної комісії є його особистим рішенням, яке не потребує будь-яких погоджень.

2. Представники виборного органу первинної профспілкової організації також мають бути з числа державних службовців.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначені Законом «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», згідно з яким професійна спілка (проф­спілка) — це добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудо­вої) діяльності (навчання).

Також згаданим Законом встановлено, що первинна організація проф­спілки є добровільним об’єднанням членів профспілки, які, як правило, пра­цюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання чи у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.

Профспілки, їх об’єднання здійснюють представництво і захист трудо­вих, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об’єднаннями громадян.

Відповідно до Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попе­редньою згодою виборного органу, членами якого вони є.

Отже, притягнення державного службовця до дисциплінарної відпові­дальності має здійснюватися з урахуванням особливостей згаданого Закону.

Проте у разі утворення в державному органі первинної профспілкової організації представники її виборного органу відповідно до статті 69 комен­тованого Закону входять до складу дисциплінарної комісії цього органу та голосують за рішення, які приймаються дисциплінарною комісією. Таким чином, попередня згода виборного органу первинної профспілкової організації надається під час здійснення дисциплінарного провадження.

3. Представники державних службовців, обрані на їх загальних зборах (конференції), можуть включатися до складу дисциплінарної комісії тільки в тому разі, коли в певному державному органі відсутня профспілкова організація.

Одночасна участь представників виборного органу первинної профспіл­кової організації з числа державних службовців та представників державних службовців, обраних на їх загальних зборах (конференції), не допускається.

4. Представники громадських об’єднань можуть включатися до складу дисциплінарної комісії, якщо:

1) вони представляють громадське об’єднання, утворене відповідно до Закону «Про громадські об’єднання» (такий факт підтверджується відповід­ними реєстраційними документами);

2) мають досвід роботи у сфері державного управління, державної служби або за юридичним фахом (такий факт підтверджується відповідними документами);

3) стосовно включення таких осіб до складу дисциплінарної комісії надійшло подання з центрального органу виконавчої влади, що забезпе­чує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (НАДС).

Варто пам’ятати, що керівник державного органу наділений правом, а не обов’язком щодо включення представників громадських об’єднань до складу дисциплінарної комісії.

Оскільки притягнення до відповідальності може мати негативні наслідки (аж до звільнення), до складу комісії обов’язково повинна бути включена щонайменше одна особа, яка має юридичну освіту не нижче другого (магіс­терського) рівня та досвід роботи за фахом. Зазначена вимога підтверджується відповідним дипломом про вищу освіту (з урахуванням пункту 2 частини другої Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про вищу освіту»» від 1 липня 2014 р. № 1556-VII) та записом у трудовій книжці.

4.7. Норма щодо форми затвердження складу дисциплінарної комісії (частина четверта статті 69 Закону) є логічним продовженням коментова­ної статті в контексті права керівника утворювати дисциплінарну комісію та строків її повноважень. Відповідне рішення оформляється наказом або розпорядженням керівника державної служби.

4.8. Частина шоста коментованої статті покликана забезпечити розгляд справ про дисциплінарні проступки навіть у тих випадках, коли у держав­ному органі немає можливості утворити дисциплінарну комісію. Така ситуа­ція може виникнути, якщо створення дисциплінарної комісії неможливо у нечисленних або у новостворених державних органах.

У такому разі дисциплінарна справа розглядається у державному органі вищого рівня в порядку підпорядкування, наприклад дисциплінарною комі­сією міністерства, яким скеровується діяльність відповідного центрального органу виконавчої влади, або дисциплінарною комісією центрального органу виконавчої влади може розглядатись дисциплінарна справа її територіаль­ного органу. Слід зазначити, що в останньому випадку таке правило завжди поширюється на керівників територіальних органів, для яких суб’єктом при­значення є відповідний керівник державного органу.

4.9. Відповідно до частини п’ятої коментованої статті члени дисциплінар­ної комісії здійснюють свої повноваження на громадських засадах. Цю норму слід тлумачити так, що здійснення членами дисциплінарної комісії таких повноважень:

1) не є ні державною службою, ні формою організації трудових правовідносин;

2) не належить до прямих посадових обов’язків тих державних службов­ців, що входять до її складу;

3) не оплачується відповідним державним органом саме як «робота у складі дисциплінарної комісії».

Утім це зовсім не означає, що така діяльність обов’язково має бути безоплатною. Зокрема, державні службовці, що працюють у складі комісії, фактично виконують покладені на них Законом обов’язки, а отже, їх діяль­ність має оплачуватися як звичайна, щоденна державна служба.

Робота в складі комісії експертів або інших представників громадськості також може оплачуватися (наприклад, в межах грантових проектів). Головне, щоб оплата не здійснювалася цим державним органом та/або за кошти дер­жавного бюджету.

Слід звернути увагу на те, що члени дисциплінарної комісії входять до її складу на підставі наказу (розпорядження) керівника державного органу без звільнення з посад у державному органі. Отже, на них поширюється увесь обсяг обов’язків, передбачений Законом. Із цього випливає, що невиконання або неналежне виконання функцій, що покладені на членів дисциплінарної комісії, такими державними службовцями є порушенням вимог чинного законодавства у сфері державної служби, а отже, відповідним дисциплі­нарним проступком.

Якщо дисциплінарне провадження стосовно такого службовця повинна здійснювати дисциплінарна комісія, членом якої він є, то на період прова­дження він має бути відсторонений від виконання обов’язків члена дисциплі­нарної комісії у порядку, визначеному статтею 72 Закону.

4.10. Згідно з абзацом п’ятим частини третьої статті, строк повноважень члена дисциплінарної комісії становить три роки.

Зазначений строк слід обчислювати з дня набрання чинності наказом (розпорядженням) про утворення дисциплінарної комісії або з дня, визначе­ного в такому акті як дата утворення дисциплінарної комісії.

Трирічний період є граничним строком повноважень членів дисциплі­нарної комісії, а тому після його закінчення склад дисциплінарної комісії має бути сформований заново (у повній відповідності з положеннями частин другої та третьої статті 69 Закону).

Варто мати на увазі, що зміни у складі дисциплінарної комісії можуть бути зумовлені не тільки закінченням строку повноважень членів дисцип­лінарної комісії, а й іншими обставинами, якими можуть бути, зокрема, звільнення державного службовця, виключення його з числа представників виборного органу первинної профспілкової організації, від якої його було включено до складу дисциплінарної комісії, тощо. Також можливе внесення змін до складу дисциплінарної комісії на підставі подання виборного органу первинної профспілкової організації про заміну представників державних службовців, обраних на їх загальних зборах (конференції) у зв’язку із змі­нами у складі виборного органу первинної профспілкової організації.

Рішення про внесення змін до складу дисциплінарної комісії приймає особа, наказом (розпорядженням) якої затверджено склад дисциплінарної комісії.

4.11. Закон визначає засідання (див. частини сьому і восьму коментованої статті) як організаційну форму роботи дисциплінарної комісії та передбачає обов’язковість обрання голови та секретаря. Тому засідання дисциплінарної комісії доцільно оформляти відповідними протоколами, які слід долучати до матеріалів дисциплінарної справи.

Аналогічна норма передбачена для Комісії, яка відповідно до Закону здійснює дисциплінарні провадження стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А».

За загальним правилом, голова та секретар дисциплінарної комі­сії повинні бути обрані на першому її засіданні. Проте за певних обставин (наприклад, звільнення державного службовця, що був головою дисциплі­нарної комісії) такі особи можуть обиратися й не на першому засіданні комісії.

4.12. У частині восьмій коментованої статті закріплено вимоги щодо мінімальної кількості присутніх на засіданні членів дисциплінарної комісії, за наявності якої дисциплінарна комісія набуває права ухвалювати рішення (вимоги щодо кворуму).

Засідання дисциплінарної комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її членів. Тому у протоколах засідань комісії обов’язково слід зазначати кількість її членів, присутніх на засіданні.

У разі, коли кворуму не досягнуто, голова дисциплінарної комісії пови­нен оголосити дату та місце наступного засідання. Якщо відсутність члена комісії сталася без поважних причин, голові дисциплінарної комісії доцільно повідомити керівника державної служби про такі обставини.

4.13. У коментованій статті не визначений перелік основних обов’язків (функцій) дисциплінарної комісії. Разом з тим, ці обов’язки можна визначити на підставі аналізу всієї системи норм глави 2 розділу VIII Закону.

До основних обов’язків дисциплінарної комісії слід віднести:

1) забезпечення збору та документування (в межах дисциплінарної справи) всієї інформації, встановлення якої вимагає Закон (див. наступний пункт коментаря до цієї статті);

2) всебічний та неупереджений розгляд матеріалів дисциплінарної справи;

3) прийняття рішення у формі пропозицій чи подання, в якому наво­дяться результати дисциплінарного провадження з висновком про наявність або відсутність підстав для притягнення державного службовця до дисцип­лінарної відповідальності, а також пропонується (рекомендується) вид дис­циплінарного стягнення (якщо такі підстави є).

4.14. У частині дев’ятій коментованої статті визначено, що дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, сформовану в установленому Законом порядку.

При цьому сформована у встановленому Законом порядку дисциплінарна справа означає, що:

1) формально вона має містити всі документи та матеріали, зазначені у частині другій статті 73 Закону (див. коментар до згаданої статті);

2) за змістом документи та матеріали справи повинні:

а) надавати можливість зробити однозначний висновок про наявність або відсутність у діянні державного службовця складу конкретного дисциплінар­ного проступку (частина друга статті 65 Закону);

б) надавати можливість зробити однозначний висновок про наявність або відсутність обставин, які виключають протиправність діяння державного службовця (частина третя статті 77 Закону);

в) містити достовірну інформацію про всі обставини, які повинні обов’язково враховуватися під час індивідуалізація дисциплінарної відпо­відальності, а саме: характер дисциплінарного проступку; факт настання/ ненастання тяжких наслідків; інші обставини, за яких він був учинений; факт добровільного відшкодування/невідшкодування заподіяної шкоди (за її наявності); обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність; результати оцінювання службової діяльності державного службовця; наяв­ність заохочень чи стягнень; попередня поведінка державного службовця (крім наявності заохочень чи стягнень); ставлення до виконання посадових обов’язків (як до, так і після вчинення правопорушення); ставлення до служби (статті 66, 67, 69, 71, 73 і 74 Закону) (детальніше про це див. комен­тар до зазначених статей);

г) містити іншу (крім достовірної інформації про обставини, які обов’яз­ково мають враховуватися під час індивідуалізації дисциплінарної відпові­дальності) інформацію про особу, стосовно якої здійснюється дисциплінарне провадження;

д) містити інформацію про причини та умови, що призвели до вчинення проступку, а також про вжиття конкретних заходів чи розроблення про­позицій для їх усунення в подальшому (у разі доведення факту вчинення дисциплінарного проступку).

Крім того, цілком логічно, що кожна дисциплінарна справа мала б завер­шуватися пропозиціями (поданням) дисциплінарної комісії, в яких має бути стисло наведено результати дисциплінарного провадження та запропоновано (рекомендовано) вид дисциплінарного стягнення, яке, на думку дисциплінар­ної комісії, слід застосувати до винної особи.

Якщо у дисциплінарній справі відсутні певні документи, то вона не може вважатись сформованою належним чином.

Судова практика, що склалася за час дії Закону, показує, що суди критично ставляться до неналежного формування дисциплінарної справи та у своїх рішеннях зазначають, що коли дисциплінарна справа державного службовця не була сформована дисциплінарною комісією відповідно до вимог частини другої статті 73 Закону, то рішення суб’єкта призначення, прийня­того на підставі такого подання (пропозиції) дисциплінарної комісії, нікчемне. Суди виходять з того, що за таких обставин на засіданні дисциплінарної комісії не було належним чином досліджені всі обставини дисциплінарного проступку, обставини, які пом’якшують або обтяжують дисциплінарну від­повідальність, характер і ступінь тяжкості вичиненого правопорушень, а це може означати, що неправильно кваліфіковано поведінку державного службовця.

4.15. В абзаці третьому частини третьої коментованої статті зазначено, що членам дисциплінарної комісії забороняється передавати і розголошувати інформацію, отриману під час здійснення дисциплінарного провадження.

У Законі не визначено, яку саме інформацію не можна передавати чи розголошувати. За таких обставин слід виходити з того, що членам дисциплі­нарної комісії забороняється розголошувати будь-яку інформацію, отриману під час здійснення дисциплінарного провадження (навіть ту, що є загально­відомою, знаходиться у вільному доступі чи в форматі відкритих даних).

4.16. Відповідно до абзацу четвертого частини третьої коментованої статті, якщо один із членів дисциплінарної комісії прямо підпорядкований особі, стосовно якої відкрито або здійснюється дисциплінарне провадження, то такий член комісії не повинен брати участі у прийнятті рішення.

Суто формально це означає, що така особа може брати участь у зборі та документуванні інформації, встановлення чи збору якої вимагає Закон, але не може проводити їх оцінку (розгляд) та брати участь у прийнятті рішення у формі пропозицій чи подання, адресованих суб’єкту призначення.

За наявності потенційного чи реального конфлікту інтересів (а він в абсолютній більшості таких випадків матиме місце) слід вживати заходів для самостійного або зовнішнього його врегулювання у порядку, визначеному статтями 28—34 Закону «Про запобігання корупції». Найбільш оптималь­ним шляхом розв’язання конфлікту інтересів є усунення відповідного члена дисциплінарної комісії від виконання таких функцій (обов’язків) до закін­чення дисциплінарного провадження (зокрема, на підставі статті 30 Закону «Про запобігання корупції»).

4.17. У частині десятій статті 69 коментованого Закону визначено, що результатом роботи дисциплінарної комісії є пропозиція (Комісії) або подання дисциплінарної комісії. Отже, за результатами роботи дисциплінарної комі­сії складається окремий документ, який подається суб’єкту призначення. У такому поданні (пропозиції) має бути наведено результати дисциплінарного провадження та сформульовано висновок дисциплінарної комісії про:

1) наявність у діянні державного службовця складу конкретного дисцип­лінарного проступку (з посиланням на відповідний пункт частини другої статті 65 Закону); зміст і обставини, які мають значення для індивідуалізації дисциплінарно відповідальності; а також оптимальний вид дисциплінарного стягнення;

2) відсутність у діянні державного службовця складу дисциплінарного проступку (або про відсутність його протиправності) та необхідність закриття дисциплінарного провадження.

4.18. Положення частин десятої та одинадцятої коментованої статті є складовою системи норм, якими регламентується надзвичайно складне (але водночас наскрізне для інституту дисциплінарної відповідальності) питання про характер пропозиції (подання) дисциплінарної комісії для суб’єкта при­значення (з точки зору обов’язковості врахування пропозицій дисциплінарної комісії), а також ступінь і обсяг такої «рекомендаційності/обов’язковості».

У контексті частини одинадцятої статті слід відзначити, що суб’єкт при­значення має право:

1) прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії (мається на увазі прийняття рішення, яке повністю узгоджується з висновками та пропозиціями комісії в усіх питаннях по пев­ному дисциплінарному провадженню);

2) надати вмотивовану відмову (мається на увазі прийняття будь-якого рішення, яке з того чи іншого базового питання не узгоджується з виснов­ками чи пропозиціями комісії).

Вмотивована відмова повинна ґрунтуватися на незгоді суб’єкта призна­чення із поданням дисциплінарної комісії (пропозиції Комісії) та містити ґрун­товний виклад позиції суб’єкта призначення щодо підстав такої незгоди.

Проте у випадку відмови суб’єкта призначення від застосування рекомен­дацій дисциплінарної комісії дисциплінарне провадження має бути закрите.

У вмотивованій відмові суб’єкта призначення (так само, як і в рішенні) доцільно зазначати найменування державного органу, дату її при­йняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи та обґрунтування відмови.

4.19. Положеннями коментованої статті для суб’єкта призначення вста­новлюються граничні строки для прийняття кінцевого рішення у справі — 10 календарних днів. Момент, з якого для суб’єкта призначення розпочина­ється відлік строку, протягом якого він має прийняти відповідне рішення, доцільно обчислювати з урахуванням Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів АР Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою КМУ від 30 листопада 2011 р. № 1242.

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

Положення коментованої статті відіграють одну з провідних ролей у загальному механізмі реалізації дисциплінарної відповідальності державних службовців. Це зумовлено тим, що саме на дисциплінарну комісію поклада­ється обов’язок із здійснення дисциплінарного провадження (збирати інфор­мацію про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, давати їм первинну кваліфікацію, визначати характер і сту­пінь тяжкості кожного конкретного дисциплінарного проступку, проводити службове розслідування (за наявності такої потреби), а також надавати суб’єкту призначення рекомендації (у вигляді пропозицій чи подання) щодо прийняття остаточного рішення (притягувати чи не притягувати особу до дисциплінарної відповідальності; кваліфікація вчиненого правопорушення; вид дисциплінарного стягнення, яке має бути застосоване до винної особи).

Таким чином, норми статті 69 нерозривно пов’язані з нормами практично всіх статей глави 2 розділу УІІІ Закону. Йдеться передусім про норми ста­тей 65-67, 71, 73 і 75-77, які забезпечують дисциплінарну комісію як «мате­ріальним» підґрунтям діяльності (підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності; обставини, що пом’якшують або обтяжують дисциплінарну відповідальність; види дисциплінарних стягнень тощо), так і процедурними механізмами збору (наприклад, відбирання пояснень, службове розсліду­вання) та документування (формування дисциплінарної справи) інформації про обставини вчиненого правопорушення.