Відсутність рішення або ухвали суду про відмову у відкритті провадження або закриття провадження у справі, які набрали законної сили, у справі того самого заявника, про той самий предмет і з тих самих підстав

У цьому разі йдеться про відсутність тотожного рішення суду чи ухвали у визначеній справі про встановлення факту, що має юридичне значення у сімейних відносинах.

З цього приводу варто зазначити, що Г.

Погоджуючись із наведеним твердженням науковця щодо тотожності позовів у позовному проваджені, аналізуючи положення цивільного процесуального закону, які стосуються справ окремого провадження, видається за необхідне визначити ті елементи, які індивідуалізують заяву у справах окремого провадження. Убачається, що такими елементами є: 1) заявник - особа, яка звертається до суду із заявою про встановлення певного юридичного факту; 2) предмет заяви - вимога до суду про встановлення певного юридичного факту або юридичного становища громадянина; 3) підстава - обставини, що підтверджують їх наявність чи відсутність.

При цьому видається, що відсутня необхідність визначати зміст заяви у справах окремого провадження як елемент, що її індивідуалізує. Таке твердження обґрунтовуються, по-перше, тим, що зміст заяви всіх справ окремого провадження є однаковим - вимога до суду про охорону неоспорюваних суб’єктивних прав та законних інтересів заявника шляхом встановлення певного юридичного факту (спосіб такої охорони).

Водночас варто наголосити, що оскільки в межах позовного провадження також можливе встановлення юридичного факту, то видається, що під рішенням або ухвалою суду про відмову у відкритті провадження або закриття провадження у справі, які набрали законної сили, слід розуміти й судові рішення ухвалені не лише у справах окремого провадження, а й позовного.

Так, у рішенні Зарічного районного суду м. Суми від 12 березня 2014 р. у справі № 591/1528/14-ц за заявою Особа 1, зацікавлена особа Особа 2 про встановлення факту родинних відносин між фізичними особам зазначено, що 03 лютого 2014 р. у Зарічному районному суді вже розглянуто аналогічну справу та ухвалено рішення про задоволення позовних вимог, дане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 14 лютого 2014 р. [162].

М. О. Німак вказує, що тотожність в окремому провадженні означає збіг заявника і заінтересованих осіб, а також предмета, підстави та змісту вимоги [117, с. 66].

Проте видається за необхідне не погодитися з наведеною точкою зору. Так, по-перше, як зазначено вище, немає необхідності зміст заяви (вимоги) відносити до елементів, які індивідуалізують заяву в окремому провадженні. По-друге, у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні для визнання рішення суду чи ухвали тотожними у справі достатньо збігу лише заявника, предмету та підстави вимоги. Таке твердження зумовлене тим, що зміна заінтересованих осіб у справі за наявності того самого заявника, предмета та підстави вимоги не приведе до ухвалення іншого рішення по суті справи. Адже заінтересовані особи у справах окремого провадження наділені особливим правовим статусом: їхня роль полягає у сприянні належному розгляду й вирішенню справи щодо встановлення факту, що має юридичне значення, підтвердженні відсутності спору про право.

Крім того, відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 [139, с. 266] для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов’язаний провести підготовчі дії, зокрема, з’ясувати, які фізичні особи й організації можуть бути заінтересовані у вирішенні цієї справи і підлягають виклику в судове засідання. Таким чином, в окремому провадженні передбачена активна роль суду, а заінтересована особа може брати участь у розгляді справи окремого провадження або з власної ініціативи, або з ініціативи суду. Отже, залучення особи як заінтересованої у справах окремого провадження, зокрема у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах - це обов’язок суду, у разі неналежного виконання якого відповідне рішення суду підлягає скасуванню. Водночас заявник не має права звернутися до суду з тотожною заявою, зазначивши інших заінтересованих осіб.

Така позиція знаходить своє відображення і в судовій практиці. Так, 9 грудня 2014 р. Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області розглянув справу № 320/12517/14-ц за заявою Особа 1 про встановлення факту, що має юридичне значення, за участю заінтересованої особи - Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі Запорізької області.

При цьому у вказаному рішенні зазначено, що заявниця звернулась до суду із заявою, в якій просить встановити факт її перебування на утриманні Особа 2, померлого 22 грудня 2008 р. та втрату годувальника за період з 22 грудня по 17 листопада 2009 р.

Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суд встановив, що Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від 24 червня 2014 р. у задоволенні заяви Особа 1 про визнання її непрацездатною з 01 січня 2006 р., перебування на утриманні чоловіка Особа 2, померлого 22 грудня 2008 р., на день його смерті відмовив повністю.

Апеляційний суд Запорізької області рішенням від 22 жовтня 2014 р.

Підставою для звернення до суду заявниці стала та обставина, що вона хворіла та перебувала на утриманні свого чоловіка Особа 2, у зв’язку з чим просила встановити факт її перебування на утриманні Особа 2, померлого 22 грудня 2008 р. та втрату годувальника за період з 22 грудня по 17 листопада 2009 р.

Однак, як зазначив суд у своїй ухвалі, до предмета доказування встановлення факту, який просила встановити заявниця, належала її непрацездатність. І оскільки факт, який просила встановити та ж сама заявниця, уже був предметом судового розгляду, суди як першої, так і апеляційної інстанцій уже надали оцінку вказаним обставинам, відповідні рішення набрали законної сили, то суд відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України [212].

Видається за необхідне звернути увагу на те, що у двох указаних вище справах заінтересовані особи в них не були тотожними.

При цьому варто погодитися із тими науковцями, які вважають, що суддя може відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України лише в тому разі, коли тотожність заяв не викликає сумніву. Якщо матимуть місце будь-які сумніви щодо тотожності заяв, суддя повинен відкритті провадження у справі та розглянути питання про тотожність заяв у судовому засіданні. Якщо заяви не є тотожними, то справа підлягає розгляду і вирішенню, а якщо вони тотожні - справа підлягає закриттю відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України [128, с. 235; 88, с. 548; 148, с. 40].

Отже, така передумова права на звернення до суду, як відсутність рішення суду, яке набрало законної сили, у справі того самого заявника, про той самий предмет і з тих самих підстав спрямована на усунення повторного розгляду та вирішення справи про встановлення факту, що має юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні яка вже отримала належну правову оцінку судом.

Відповідно до ч. 7 ст. 122 ЦПК України відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.

Згідно з ч. 3 ст. 206 ЦПК України в разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Перелік підстав для закриття провадження у справі передбачений у ст. 205 ЦПК України й, як і перелік підстав для відмови у відкритті провадження у справі, є вичерпним.

Досліджуючи правові приписи, закріплені в ст. ст. 122, 205, 206 ЦПК України, можна зробити висновок, що вони стосуються лише справ позовного провадження, водночас судді у справах окремого провадження, зокрема у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, можуть застосовувати підстави для відмови у відкритті провадження та закриття провадження у справі на свій розсуд. Таке твердження правильне й для ст. ст. 187, 256 та 257 проекту ЦПК України.

Таке твердження підтверджується і судовою практикою. Так, в ухвалі Зміївського районного суду Харківської області від 4 грудня 2014 р. у справі № 621/3401/14-ц зазначено, що 02 грудня 2014 року Особа 1 звернулася до суду із заявою, у якій просить встановити факт того, що станом на момент смерті 03 лютого 2014 р. її чоловіка Особа 2 вона перебувала на його утриманні.

Звертаючись до суду з вищенаведеними вимогами, заявниця вказала, що 19 травня 2014 р. зверталася до суду із заявою аналогічного характеру і рішенням суду було відмовлено в її задоволенні.

У заяві у справі № 621/3401/14-ц заявниця вказувала на інші докази та підстави встановлення факту.

Однак, оскільки повторне звернення із заявою про встановлення факту із зазначенням інших підстав та доказів розділом IV ЦПК України не передбачено (як указано в рішенні суду першої інстанції від 04 грудня 2014 р.), то суд відмовив у відкритті провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України [209].

3.