Стаття 87. Припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення

1. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призна­чення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація дер­жавного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої про­позиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протя­гом строку випробування;

3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за резуль­татами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передба­чає звільнення.

2. Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призна­чення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внас­лідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагіт­ністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання по­садових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встанов­лення інвалідності.

3. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповід­но до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, про­тягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

4. У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

1. Предмет регулювання

Предметом регулювання частини першої статті є перелік підстав, за наявності яких суб'єкт призначення зобов'язаний ініціювати припинення державної служби державним службовцем. Предметом регулювання частини другої статті є підстава, за наявності якої суб’єкт призначення може (але не зобов’язаний) ініціювати припинення державної служби державним служ­бовцем. Предметом регулювання частин третьої і четвертої статті є порядок звільнення державного службовця у випадку скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівно­цінної посади державної служби чи іншої роботи у цьому державному органі.

2. Цілі статті (мета норми)

Метою статті є:

1) захист державних службовців від свавільного звільнення за рахунок визначення чіткого і вичерпного переліку підстав для такого звільнення за ініціативою суб’єкта призначення;

2) захист публічних інтересів, які полягають у збереженні професійного та стабільного корпусу державних службовців.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, OECP)

У коментованій статті кілька норм мають конституційну основу, зокрема, пов’язані з:

- частиною першою статті 43 Конституції, яка закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується;

- частиною шостою статті 43 Конституції, якою громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовою основою коментованої статті також є складова принципу ста­більності державної служби — призначення державних службовців безстро­ково, крім випадків, визначених законом (стаття 4 Закону).

Коментована стаття враховує пункт 16 «Звільнення з публічної служби» Рекомендації № R (2000) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради Європи про статус публічних службовців у Європі, відповідно до якого звільнення повинно відбуватися лише у тих випадках та з тих причин, які обумовлені законом.

4. Визначення термінів, які потребують тлумачення

Визначення термінів «скорочення чисельності державних службовців», «скорочення штату державних службовців», «ліквідація державного органу», «реорганізація державного органу» див. у коментарі до статті 43 Закону.

Рівноцінна посада — див. визначення «рівнозначної посади» у статті 2 Закону.

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

5.1. Припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення є засобом одностороннього припинення відносин державної служби, який можливий за наявності законодавчо визначених підстав. Ініціатива суб’єкта призначення є результатом його вимушеного вибору, що зумовлений зміною умов діяльності, або є реакцією суб’єкта призначення на незадовільну оцінку результатів діяльності державного службовця.

Першою підставою припинення відносин державної служби за ініціативою суб’єкта призначення, передбаченою частиною першою статті 87 Закону, є скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація чи ліквідація державного органу. Обов’язковою вимогою є відсутність можливості пропозиції рівноцінної посади, а за її відсутності — іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Зазначена норма є однією з гарантій, яка передбачає пошук аналогічних або близьких до займаної державним службовцем посади. Щодо процедури звільнення, то вона регу­люється трудовим законодавством.

Варто взяти до уваги, що проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» (реєстр. номер 6227 від 23 березня 2017 р.) пропонує уточнити порядок звільнення на підставі пункту 1 частини першої коментованої статті.

Отже, законопроектом пропонується:

1) відмовитися від терміна «рівноцінна посада», що міститься в коменто­ваній статті, замінивши його терміном «рівнозначна посада», чим коменто­вана стаття приводиться у відповідність із статтею 2 Закону;

2) відсутність пропозиції «іншої роботи (посади державної служби)», що міститься в коментованій статті, замінити на відсутність «пропозиції, як виняток, нижчої посади державної служби»;

3) відсутність пропозиції іншої роботи (посади державної служби) «у цьому державному органі», що міститься в коментованій статті, замі­нити на відсутність пропозиції «у цьому державному органі або державному органі, що є правонаступником»;

4) процедуру поворотного прийняття на державну службу протягом шести місяців у разі створення нової посади чи появи вакантної посади, що відповідно до чинної редакції коментованої статті, застосовується до всіх державних службовців, звільнених на підставі пункту 1 частини першої коментованої статті, застосовувати до осіб, звільнених тільки з посади дер­жавної служби категорій «Б» і «В»;

5) поворотне прийняття на державну службу протягом шести місяців у разі створення нової посади чи появи вакантної посади, що можливе в «дер­жавний орган, з якого звільнено державного службовця», що міститься в коментованій статті, замінити на поворотне прийняття на державну службу протягом шести місяців у разі створення нової посади чи появи вакантної посади «в державному органі, з якого звільнено державного службовця, або в державному органі, що є правонаступником»;

6) поворотне прийняття на державну службу державного службовця за його заявою, якщо він був призначений на посаду «за результатами кон­курсу», що міститься в коментованій статті, замінити на поворотне при­йняття на державну службу державного службовця за його заявою, якщо він був призначений на посаду «за результатами конкурсу відповідно до цього Закону».

7) закріпити обов’язок керівника державної служби повідомити особу про створення чи появу відповідної вакантної посади протягом п’яти календарних днів.

Відповідно до статті 42 КЗпПУ, у разі скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою ква­ліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, сімейним — при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім’ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи в даному державному органі; працівникам, які навчаються у вищих учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону «Про ста­тус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам з числа депор­тованих з України, протягом п’яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, — протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законо­давством України.

Припинення державної служби з підстав, визначених у пункті 1 частини першої статті 87 Закону, може бути проведено лише за попе­редньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первин­ної профспілкової організації, членом якої є державний службовець, крім випадків, коли розірвання відносин державної служби із зазначених підстав здійснюється з державним службовцем, який є працівником Національної поліції, СБУ, ДБР, НАБУ чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є державний службовець, розглядає у п’ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання про припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення. Подання має розглядатися у присутності державного службовця, на якого воно вне­сено. Розгляд подання у разі відсутності державного службовця допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням державного службовця від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо держав­ний службовець або його представник не з’явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах п’ятнадцятиденного строку. У разі повторної неявки державного службовця (його представ­ника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У разі коли виборний орган первинної профспілкової організації не утво­рюється, згоду на припинення державної служби з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону, надає профспілковий представ­ник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє суб’єкта призначення про прийняте рішення у пись­мовій формі у триденний строк після його прийняття. У разі порушення цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на припинення державної служби.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспіл­кового представника) про відмову в наданні згоди на припинення державної служби повинно бути обгрунтованим. У разі коли в рішенні немає обгрун­тування відмови в наданні згоди на припинення державної служби, суб’єкт призначення має право звільнити державного службовця без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Суб’єкт призначення має право припинити відносини з державним служ­бовцем за власною ініціативою не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Керуючись статтею 43¹ КЗпПУ, припинення державної служби за ініціа­тивою суб’єкта призначення без згоди виборного органу первинної профспіл­кової організації (профспілкового представника) допускається, зокрема, у випадках ліквідації державного органу; звільнення державного службовця, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє в державному органі; звільнення службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджу­ються або призначаються на посади державними органами.

Відповідно до статті 492 КЗпПУ про наступне вивільнення державних службовців персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Ліквідація, реорганізація державного органу, часткове зупинення діяль­ності державного органу, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату державних службовців, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інфор­мацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії державних службовців, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Суб’єкт призначення не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запо­бігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення. Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов’язаних з вивільненням дер­жавних службовців (стаття 49⁴ КЗпПУ).

Важливим є забезпечення державного службовця гарантіями поновлення на посаді та надання йому вихідної допомоги у разі припинення відносин державної служби з ініціативи суб’єкта призначення. Державному служ­бовцю має бути виплачена вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати (частина четверта коментованої статті) у разі звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону. Частина третя комен­тованої статті гарантує державним службовцям у випадку їх звільнення за тією самою підставою, що у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає ква­ліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення державний службовець має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Фактично ця норма спрямована проти «уявних» реорганізацій, які нерідко раніше проводилися для зміни персонального складу державних органів. Адже звільнені службовці мають пріоритет прийняття на службу на новоутворені посади в реорганізованому державному органі.

5.2. Припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення відбувається у випадку встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування (пункт 2 частини першої статті 87 Закону).

Щодо правового регулювання випробування див. коментар до статті 35 Закону.

У разі звільнення державного службовця на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону суб’єкт призначення попереджає держав­ного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім кален­дарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді (частина шоста статті 35 Закону).

Якщо державний службовець не відповідає посаді за рівнем знань, ква­ліфікації або з інших причин, що було встановлено під час проходження ним випробування, суб’єкт призначення ініціює припинення відносин держав­ної служби з таким державним службовцем.

Варто зауважити, що в окремих країнах особа під час випробування навіть не набуває статусу службовця.

5.3. Припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення відбувається у випадку отримання державним службовцем двох підряд нега­тивних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності (пункт 3 частини першої статті 87 Закону). Щодо правового регулювання оцінювання результатів службової діяльності див. коментар до статті 44 Закону. Слід нагадати, що перше негативне оцінювання результатів службової діяльності не є підставою для звільнення державного службовця. Повторна негативна оцінка означає, що особа не покращила результатів своєї роботи, незважа­ючи на надану допомогу органу (наприклад, у частині підвищення кваліфіка­ції тощо), тобто демонструє стійку невідповідність займаній посаді.

5.4. Пункт 4 частини першої статті 87 Закону передбачає, що за ініціати­вою суб’єкта призначення державна служба припиняється, якщо державний службовець вчиняє дисциплінарний проступок, який передбачає звільнення. Щодо правового регулювання звільнення з посади державної служби, як виняткового виду дисциплінарного стягнення, див. коментар до частини п’я­тої статті 66 Закону.

5.5. Ще однією підставою для припинення державної служби за ініціа­тивою суб’єкта призначення може бути нез’явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

Ця підстава виокремлена як самостійна частина статті, оскільки суб’єкт призначення має можливість ініціювати припинення державним службовцем державної служби, тобто ця підстава, на відміну від зазначених у частині першій коментованої статті, є правом, а не обов’язком суб’єкта призначення.

Наявність такої підстави обумовлена тим, що тривала відсутність дер­жавного службовця у випадку тимчасової непрацездатності може нега­тивно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу. Частина друга коментованої статті закріплює відповідні гарантії захисту прав державного службовця, а саме: 1) встановлення строку непрацездатності більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року; 2) у цей час не враховується відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; 3) законом може бути встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворю­вання; 4) за державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов’язків, посада зберігається до відновлення праце­здатності або встановлення інвалідності.

Варто зауважити, що на відміну від трудового законодавства (у пункті 5 частини першої статті 40 КЗпПУ, де йдеться про «нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездат­ності»), Закон передбачає ще одну можливість обрахування часу непрацез­датності — «більш як 150 календарних днів протягом року». Це положення, серед іншого, зумовлене попередньою негативною практикою «перехову­вання» окремими недобросовісними особами на лікарняних листах протягом тривалого часу. У такому разі облік часу нез’явлення на службі здійснюється не підряд, а сумарно протягом року. При цьому під роком, очевидно, розу­міється період, що відповідає 365 календарним дням, починаючи з першого дня нез’явлення на службу через тимчасову непрацездатність.

Проектом Закону «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» (реєстр. номер 6227 від 23 березня 2017 р.) пропонується під час обрахунку календарних днів нез’явлення державного службовця на службу внаслідок тимчасової непрацездатності не враховувати, крім часу відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, також період настання страхового випадку у зв’язку із необхідністю догляду за хворою дитиною; за хворим членом сім’ї; за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дити­ною; карантином, накладеним органами санітарно-епідеміологічної служби; у разі здійснення санаторно-курортного лікування, якщо тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки недостатня для лікування та проїзду до санаторно-курортного закладу і назад відповідно до законодавства про соці­альне страхування.