Об’єктивна сторона та об’єкт адміністративних порушень законодавства про інформацію з обмеженим доступом

Дослідження підстав класифікації адміністративних інформаційних правопорушень, що посягають на режим інформації з обмеженим дос­тупом, засвідчило важливу роль у цьому процесі особливостей об'єкта та об'єктивної сторони цих правопорушень.

Водночас О.А. Заярний розглядає той само критерій класифікації адмі­ністративних інформаційних правопорушень за видом інформаційної діяльності, який вже називає видовим об'єктом протиправних посягань [104, c. 83]. Така авторська позиція цього науковця потребує уточнення.

Класик адміністративного права Ю.П. Битяк зазначає, що родовий об'єкт - це група однорідних або тотожних суспільних відносин, які охороняє комплекс адміністративно-правових норм. Різновидом родо­вого є видовий об'єкт, тобто відокремлена група суспільних відносин, спільних для деяких проступків. Під безпосереднім об'єктом мають на увазі ті конкретні суспільні відносини, поставлені під охорону закону, яким заподіюють шкоду правопорушенням, що підпадає під ознаки конкретного складу проступку [31]. В юридичній літературі родовий об'єкт адміністративних правопорушень виділяють за ознаками галузі та сфери суспільної діяльності, які держава забезпечує захистом адмініст­ративно-правових санкцій. В адміністративному законодавстві фігуру­ють дві групи родових об'єктів адміністративних проступків: 1) суспі­льні відносини, що існують в галузях суспільної діяльності (промисло­вість, будівництво та енергетика; сільське господарство, ветеринарія і меліорація земель; транспорт; дорожній рух; зв'язок та інформація; фі­нанси, податки і збори, ринок цінних паперів; 2) суспільні відносини, що виділяються в залежності від значимості і змісту деяких сфер життя суспільства (права громадян; здоров'я, санітарно-епідеміологічне благо­получчя населення і суспільну моральність; охорона власності; охорона навколишнього природного середовища та природокористування; підп­риємницька діяльність; митна справа; інститути державної влади; захист державного кордону і забезпечення режиму перебування іноземних громадян або осіб без громадянства на території; порядок управління, громадський порядок і громадська безпека; військовий облік [156].

Враховуючи специфіку такого критерію класифікації адміністрати­вних інформаційних правопорушень, О.А. Заярний поділяє їх на делік­ти, об'єктом посягання яких є право на одержання, збирання, зберіган­ня, обробку та захист інформації, створення, наповнення, актуалізацію, реєстрацію та використання баз даних; створення, випробовування, ре­єстрацію, використання, захист інформаційно-телекомунікаційних тех­нологій і систем; забезпечення належного рівня функціонування елект­ронних інформаційно-телекомунікаційних систем, реєстрів, інших ін­формаційних ресурсів, закріплених на паперових або електронно- магнітних носіях; забезпечення правомірного створення, реєстрації та використання доменних імен, збереження правового режиму конкретної інформації, баз даних, архівів чи картотек [104, c. 83]. Останній наведе-

ний названим дослідником вид родового об'єкта є характерним саме для порушень законодавства про інформацію з обмеженим доступом.

Видовий об'єкт адміністративних правопорушень виділяють з певно­го родового об'єкта на основі деякої групи більш приватних ознак. На­приклад, в КУпАП встановлено низку адміністративних правопорушень на транспорті, за які передбачено адміністративну відповідальність. Ро­довим об'єктом для таких адміністративних проступків є суспільні відно­сини на транспорті. Видових об'єктів тут не менше п'яти (суспільні від­носини на залізничному, повітряному, водному, трубопровідний, авто­мобільний транспорт) [156]. Таким чином, зміст та види родового об'єкта напряму залежать від виду транспорту, на якому здійснюються правопо­рушення. Аналогічно можна, на наш погляд, визначити залежність видо­вого об'єкта до видів інформації з обмеженим доступом.

Безпосередній об'єкт є у кожного адміністративного правопору­шення. Під ним розуміють суспільне відношення або предмет, на який посягає той чи інший адміністративний проступок. Іноді законодавець прямо встановлює як безпосередні об'єкти проступків предмети матері­ального світу (надра, корисні моделі, промислові зразки, чуже майно).

Суспільні відносини, що утворюють безпосередній об'єкт, як зазна­чають науковці, мають свої особливості і обумовлені тим, що в адмініс­тративному законодавстві їх не визначено. Для з'ясування більшості з них є необхідним ретельний юридичний аналіз конкретних норм, а по­ложення деяких з них відсилають до інших норм права - правил торгів­лі (ст. 155 КУпАП), правил адміністративного нагляду (ст. 187 КУпАП), правил дорожнього руху (ст. 125 КУпАП). Останні, у свою чергу, ста­новлять розгалужену систему правових приписів, кожен з яких, у разі його порушення, має свій юридичний склад і безпосередній об'єкт. Де­які з адміністративних проступків можуть заподіювати шкоду не одно­му, а кільком об'єктам. У цьому випадку один з об'єктів визначається

головним, інші - додатковими. Наприклад, якщо головним безпосеред­нім об'єктом адміністративного проступку, передбаченого ст. 160-2 КУ­пАП (незаконна торговельна діяльність), є відносини щодо здійснення угод купівлі та продажу товарів, то додатковим безпосереднім об'єктом виступають суспільні відносини в галузі фінансів та оподаткування су­б'єктів підприємницької діяльності. У даному випадку додатковий без­посередній об'єкт, на відміну від головного, не належить до структури цих відносин, хоча нерозривно з ними пов'язаний. При цьому головним безпосереднім об'єктом виступають ті суспільні відносини, які законо­давець поставив під адміністративно-правову охорону в першу чергу і які більше, ніж інші об'єкти, визначають характер шкідливості проступ­ку [4, c.

З урахуванням особливостей порушень законодавства про інформа­цію з обмеженим доступом, на наш погляд, родовим об'єктом для цих правопорушень є суспільні відносини, визначені адміністративно- правовим режимом інформації з обмеженим доступом. Основними ви­довими об'єктами для порушень законодавства про інформацію з обме­женим доступом є: 1) група суспільних відносин, пов'язаних із забезпе­ченням адміністративно-правового режиму конфіденційної інформації, 2) група суспільних відносин, пов'язаних із забезпеченням адміністра­тивно-правового режиму таємної інформації, 3) група суспільних відно­син, пов'язаних із забезпеченням адміністративно-правового режиму службової інформації. Безпосередніми об'єктами порушень законодав­ства про інформацію з обмеженим доступом є конкретні суспільні від­носини, пов'язані із забезпеченням адміністративно-правового режиму конфіденційної статистичної інформації, інформації про діяльність емі­тента, інформації на фондовому ринку, персональних даних, комерцій­ної таємниці, державної таємниці, службової інформації тощо. Ці ж об'єкти можуть виступати основними чи додатковими залежно від зміс­ту статті КУпАП.

Проаналізувавши зміст статей КУпАП, що були визначені нами як такі, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення режиму інформації з обмеженим доступом, вважаємо за доцільне поді­лити їх на дві групи за безпосереднім об'єктом. Перша група - це пра­вопорушення, в яких режим інформації з обмеженим доступом є безпо­середнім об'єктом, до цієї групи відносяться такі статті КУпАП чи окремі їх частини: 1) ст. 163-9 «Незаконне використання інсайдерської інформації»; 2) ст. 163-10 «Порушення порядку внесення змін до систе­ми депозитарного обліку цінних паперів»; 3) ч. 3 ст. 164-3 «Недобросо­вісна конкуренція»; 4) ст. 185-11 «Розголошення відомостей про заходи

безпеки щодо особи, взятої під захист»; 5) ч. 3 ст. 186-3 «Порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спо­стережень»; 6) ст. 188-31 «Невиконання законних вимог посадових осіб органів Держслужби спеціального зв’язку та захист інформації Украї­ни»; 7) ст.

Друга група правопорушень посягає на режим інформації з обмеже­ним доступом як на додатковий безпосередній об’єкт. До цієї групи нами віднесено такі статті КУпАП: 1) ст. 41-3 «Ненадання інформації для ве­дення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням ко­лективних договорів, угод»; 2) ст. 82-3 «Приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами поса­дових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утво­рення відходів та поводження з ними»; 3) ст. 91-4 «Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації»; 4) ст. 92-1 «Порушення законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи»; 5) ст. 163-5 «Приховування інформації про діяльність емітента»; 6) ст. 163­11 «Порушення порядку розкриття інформації на фондовому ринку»; 7) ст. 166-4 «Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень»; 8) ст. 166-9 «Порушення законодавства щодо запобігання та протидії ле­галізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фі­нансуванню тероризму»; 9) ст. 172-8 «Незаконне використання інформа­ції, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повнова­жень»; 10) ст. 184-2 «Порушення порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків»; 11) ст. 188-7 «Невиконання законних вимог національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації»; 12) ст.

Поряд із визначенням безпосереднього об'єкта адміністративних інформаційних правопорушень дослідники цього виду деліктів виділя­ють таку їх невід'ємну властивість, як предмет протиправних посягань [471, c. 8; 196, с. 6]. За цією властивістю всі адміністративні інформа­ційні правопорушення, на думку О.А. Заярного, можна класифікувати як делікти, предметом протиправного посягання яких є різного роду ін­формація, включно з комп'ютерною інформацією; проступки, спрямо­вані проти інформаційно-телекомунікаційних систем і технологій; адмі­ністративні правопорушення, предметом посягання яких є бази даних, компіляції даних, комп'ютерні програми, інші об'єкти інтелектуальної власності, які є об'єктами інформаційних правовідносин; адміністрати­вні інформаційні правопорушення, що посягають на реєстри, кадастри, інші інформаційні ресурси; адміністративні правопорушення, предме­том протиправного посягання яких є інформаційна інфраструктура в ці­лому [104, c. 86-87]. Предметами порушень законодавства про інформа­цію з обмеженим доступом також є усі наведені вище об'єкти, що міс­тять інформацію з обмеженим доступом. Детальніше їх розглянемо за окремими статтями. Проте необхідно, на наш погляд, дослідити конце­пцію інформації як нематеріального предмета адміністративних право­порушень, що посягають на режим інформації з обмеженим доступом.

У структурі класифікаційного кола критеріїв поділу адміністратив­них інформаційних правопорушень окремою гілкою є елементи їх об'єктивної сторони [409; c. 95; 426, с. 7]. За цими елементами складу адміністративних інформаційних правопорушень деякі дослідники ви­знавали ключове значення для відмежування їх від інших видів деліктів в інформаційній сфері [233, c. 150]. До ознак об'єктивної сторони відно­сяться: 1) як основні - адміністративно-правове діяння (дія або бездія­льність); 2) як факультативні: а) шкідливі наслідки діяння; б) причинний зв'язок між протиправним діянням та наслідками; в) час: г) місце; д) умови; е) способи та знаряддя вчинення проступку [4, c. 147]. Також О.А. Заярний акцентує на об'єктивній стороні інформаційного правопо­рушення, зазначаючи, що вона, будучи зовнішнім відображенням адмі­ністративного інформаційного правопорушення, несе в собі інформацію про характер протиправного діяння, форми прояву самої протиправнос- ті, а у випадках, передбачених диспозиціями спеціальних адміністрати­вно-деліктних норм, - також про місце, час, спосіб, знаряддя, засоби вчинення проступку, його негативні наслідки тощо.

Ядром (основою) об'єктивної сторони адміністративних інформа­ційних правопорушень, як і будь-яких інших видів деліктів, є протипра­вне діяння [196, c. 10]. В юридичній літературі систему адміністратив-

них інформаційних правопорушень залежно від форми зовнішнього прояву протиправного діяння та характеру волевиявлення суб'єкта про­ступку традиційно прийнято розділяти на протиправні дії та бездіяль­ність [409, c. 8, c. 64; 247, с. 21; 129].

Навчальна юридична література визначає адміністративно-правову дію як протиправну, активну, свідому і вольову поведінку особи, яка за­вдає або може створити реальну можливість завдання шкоди об'єкту, що охороняється нормами адміністративного права. Більшість проступ­ків вчиняється шляхом протиправних дій, частина проступків - у формі пасивної бездіяльності, коли особа, щоб не допустити протиправної по­ведінки, повинна вчинити позитивні дії, але вона з якихось причин це не робить. Це, наприклад, неявка громадянина на виклик у військовий ко­місаріат без поважних причин (ст. 211-1 КУпАП). Необхідними умова­ми бездіяльності є обов'язковість і можливість особи діяти в конкретній обстановці [4, c. 147]. На думку окремих дослідників, об'єктивна сторо­на правопорушення в інформаційній сфері виявляється переважно у фо­рмі бездіяльності (невиконання або неналежне виконання вимог про на­дання інформації), а саме: у неправомірній відмові в наданні інформації, несвоєчасному або неповному наданні інформації, наданні інформації, що не відповідає дійсності [129, c. 294]. Ця особливість характерна для порушень законодавства про інформацію з обмеженим доступом, коли більшість з них полягають у пасивній поведінці щодо недотримання вимог про захист цінної інформації.

Протилежну думку щодо бездіяльності як переважної форми вчи­нення інформаційних правопорушень має О.А. Заярний. На його думку, будучи динамічною властивістю матерії, інформація розповсюджується, змінюється, обробляється, захищається або знищується активними дія­ми учасників інформаційних відносин, внаслідок чого порушення чин­них в інформаційній сфері правових обмежень, дозволів чи заборон стає можливим лише за умови активної поведінки суб'єктів інформаційного права [104, c. 86-87]. І з цією позицією слід погодитись. Справді, части­на порушень режимів інформації з обмеженим доступом здійснюється вчиненням активних дій. Проте частина заходів захисту має стабільний, передбачений процедурами порядок створення, використання, зміни, збереження, передання, знищення цінної інформації, недотримання яких і складають переважну більшість порушень законодавства про інформа­цію з обмеженим доступом.

Характер протиправних дій та бездіяльності, що становлять основу об'єктивної сторони адміністративних правопорушень, в юридичній лі­тературі було покладено в основу класифікації їх складів на прості та

складні. У свою чергу, останній вид складів адміністративних правопо­рушень вчені-адміністративісти традиційно поділяють на триваючі, по­вторні та альтернативні проступки [15, c. 84; 139, c. 56]. Аналізуючи су­дову практику застосування статей КУпАП, що передбачають адмініст­ративну відповідальність за порушення режиму інформації з обмеженим доступом, з'ясовано, що більшість таких правопорушень є триваючими.

Дослідження об'єктивної сторони складів адміністративних право­порушень, закріплених у нормах адміністративно-деліктного законодав­ства, дозволяє нам розділити їх систему залежно від способів учинення на проступки, що вчиняються шляхом протиправного збирання, збері­гання, обробки, передачі, розкриття, поширення, копіювання, перекру­чення, зміни інформації; незаконного (несанкціонованого) втручання, блокування, знищення, пошкодження інформаційно- телекомунікаційних систем і технологій, інформаційних ресурсів і ре­єстрів, а так само порушення правил і умов доступу до них, протиправ­ного відтворення кодів доступу (паролів) тощо.

На відміну від положень КК України, норми законодавства про ад­міністративні правопорушення, як правило, безпосередньо не пов'язують більшість складів адміністративних інформаційних право­порушень із конкретними засобами їх вчинення. Проте аналіз об'єктивної сторони складів адміністративних інформаційних правопо­рушень, передбачених нормами адміністративно-деліктного законодав­ства України [136; 345; 374; 372; 387], дає можливість класифікувати проступки цього виду на такі, що вчиняються засобами зв'язку загаль­ного та спеціального користування; правопорушення, що вчиняються з використанням різного роду інформації; проступки, засобами скоєння яких є автоматизовані системи, комп'ютери, інші електронно- обчислювальні системи і механізми; проступки, для вчинення яких за­стосовуються електронні платіжні системи та термінали; адміністратив­ні правопорушення, що вчиняються з використанням соціальних мереж, доменних імен, інших веб-сторінок чи ресурсів тощо.

В умовах наукового визнання за інформацією здатності до необме­женого тиражування, ідеального, немайнового характеру, нелінійності, універсальності [434, c. 10] класифікація адміністративних інформацій­них правопорушень залежно від часу та місця їх учинення стає можли­вою лише щодо деліктів, учинення яких пов'язується законом із конкре­тними процесами, явищами, подіями, іншими юридичними фактами. Йтися може про проступки, що вчиняються в період виборчого процесу чи процесу референдуму; у період подання декларацій про доходи насе­лення, квартальних, річних звітів про результати фінансово-

господарської діяльності суб'єктів господарювання; проступки, що по­рушують час демонстрування окремих видів кінофільмів, реклами, те­лепрограм тощо.

Розглянемо детальніше склади адміністративних правопорушень, передбачених КУпАП, що встановлюють адміністративну відповідаль­ність за порушення режиму інформації з обмеженим доступом, врахо­вуючи їх поділ на групи за безпосереднім об'єктом протиправного пося­гання. Першочергову увагу приділимо особливостям об'єкта та об'єктивної сторони правопорушень, що посягають на режим інформа­ції з обмеженим доступом як на прямий безпосередній об'єкт, відпові­дальність за які передбачено такими статтями КУпАП чи окремими їх частинами: 1) ст. 163-9; 2) ст. 163-10; 3) ч. 3 ст. 164-3; 4) ч. 3 ст. 186-3; 5) ст. 188-31; 6) ст. 188-39; 7) ч. 2, 3, 7 ст. 212-2; 8) ст. 212-3; 9) ст. 212-5; 10) ч. 3 ст. 212-6.

22 квітня 2011 року Верховною Радою було прийнято Закон Украї­ни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо ін- сайдерської інформації» № 3306-VI відповідно до якого запроваджено адміністративну відповідальність за незаконне використання інсайдер- ської інформації - ст. 163-9 Кодексу України про адміністративні пра­вопорушення (КУпАП), та внесено зміни до ст. 232-1 «Незаконне вико­ристання інсайдерської інформації» КК України, що розширюють і кон­кретизують перелік дій, які підпадають під ознаки злочину за незаконне використання інсайдерської інформації [295; 136; 162]. Так, ст. 163-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) перед­бачає адміністративну відповідальність фізичних осіб, що перелічені у примітці до цієї статті.

Відповідно до п. 12 ст. 11 Закону України «Про державне регулю­вання ринку цінних паперів в Україні» Національна комісія з цінних па­перів та фондового ринку може застосовувати до юридичних осіб фі­нансові санкції за умисне незаконне розголошення, передачу або надан­ня доступу до інсайдерської інформації, а так само надання з викорис­танням такої інформації рекомендацій стосовно придбання або відчу­ження цінних паперів чи похідних (деривативів), а також вчинення з ви­користанням інсайдерської інформації на власну користь або на користь інших осіб правочинів, спрямованих на придбання або відчуження цін­них паперів чи похідних (деривативів), яких стосується інсайдерська інформація [302]. Згідно зі ст. 244-17 КУпАП Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку також розглядає справи про пору­шення режиму інсайдерської інформації фізичними особами відповідно до ст. 163-9 [136].

Найбільш поширеними видами санкцій є штрафи. У разі несплати штрафу протягом 15 днів примусове стягнення штрафів здійснюється на підставі відповідного рішення суду за позовом Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Як свідчить аналіз судової практи­ки, найпоширенішим порушенням щодо дотримання режиму інсайдер- ської інформації є порушення п. 6 ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», а саме нерозміщення, ро­зміщення не в повному обсязі інформації та/або розміщення недостові­рної інформації у загальнодоступній інформаційній базі даних Держав­ної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних папе­рів. Наприклад, так були оштрафовані ВАТ «Компанія з управління ак­тивами та адміністрування пенсійних фондів «Мир» (розмір штрафу - 5100 грн.) [266]; ВАТ «Універсам № 18 «Виноградар»» (штраф у розмірі 17000 грн.) [267]; ВАТ «Всеукраїнська інвестиційна компанія «ВІНКО» (штраф у розмірі 1700 грн.) [268]; ТОВ «Компанія з управлінням акти­вами «ПІОГЛОБАЛ Україна» (штраф у розмірі 1700 грн.) [269]; ЗАТ «Компанія з управління активами «Спарта» (штраф у розмірі 850 грн.) [270] тощо. На наш погляд, потребує вивчення причини не притягнення до відповідальності за інші порушення правил використання інсайдер- ської інформації, а саме передбачені п. 12 ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

Крім застосування фінансових санкцій за ці правопорушення, Наці­ональна комісія з цінних паперів та фондового ринку може зупиняти або анулювати ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, яку було видано такому професійному учаснику фо­ндового ринку, а також анулювати свідоцтво про реєстрацію об'єднання як саморегульованої організації фондового ринку, яке було видано та­кому об'єднанню [302].

Об'єктом адміністративного проступку, передбаченого ст. 163-9 КУпАП «Незаконне використання інсайдерської інформації» С.В. Пєт- ков визначає суспільні відносини у сфері обігу цінних паперів та прова­дження професійної діяльності на фондовому ринку, що передбачена Законами України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про держа­вне регулювання ринку цінних паперів в Україні») [235, c. 340]. На наш погляд, зазначений С.В. Пєтковим об'єкт є родовим для цього правопо­рушення, а безпосереднім об'єктом є спеціальний правовий режими ін­сайдерської інформації. Предметом цього правопорушення, як ми вва­жаємо, є інсайдерська інформація.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про цінні папери та фондо­вий ринок», інсайдерська інформація - це неоприлюднена інформація

про емітента, його цінні папери та похідні (деривативи), що перебува­ють в обігу на фондовій біржі, або правочини щодо них, у разі якщо оприлюднення такої інформації може істотно вплинути на вартість цін­них паперів та похідних (деривативів), та яка підлягає оприлюдненню відповідно до вимог, встановлених законом. Інформація щодо оцінки вартості цінних паперів та/або фінансово-господарського стану емітен­та, якщо вона отримана виключно на основі оприлюдненої інформації або інформації з інших публічних джерел, не заборонених законодавст­вом, не є інсайдерською інформацією. Інформація не вважається інсай- дерською з моменту її оприлюднення відповідно до закону.

Особі, яка володіє інсайдерською інформацією, забороняється: вчи­няти з її використанням на власну користь або на користь інших осіб правочини, спрямовані на придбання або відчуження цінних паперів та похідних (деривативів), яких стосується інсайдерська інформація, до моменту оприлюднення такої інформації; передавати інсайдерську ін­формацію або надавати доступ до неї іншим особам, крім розкриття ін­формації в межах виконання професійних, трудових або службових обов'язків та в інших випадках, передбачених законодавством; давати будь-якій особі рекомендації стосовно придбання або відчуження цін­них паперів та похідних (деривативів), щодо яких вона володіє інсай- дерською інформацією, до моменту оприлюднення такої інформації. Ці заборони і обумовлюють об’єктивну сторону цього правопорушення.

Об'єктивна сторона правопорушення, як зазначає С.В. Пєтков, ви­ражається у незаконному розголошенні, передачі або наданні доступу до інсайдерської інформації, а так само наданні з використанням такої інформації рекомендацій стосовно придбання або відчуження цінних паперів чи похідних (деривативів), а також вчиненні з використанням інсайдерської інформації на власну користь або на користь інших осіб правочинів, спрямованих на придбання або відчуження цінних паперів чи похідних (деривативів), яких стосується інсайдерська інформація [235, c. 340]. По суті, таке розкриття об’єктивної сторони є повторенням змісту самої статті КУпАП. Крім зазначеного С. Пєтковим, вважаємо необхідним звернути увагу на те, що порушення режиму інсайдерської інформації здійснюється у вигляді активних дій: незаконне розголошен­ня, передача або надання доступу до інсайдерської інформації, наданні з використанням такої інформації рекомендацій, а також вчинення право­чинів. Особливу увагу слід звернути на таку складову об’єктивної сто­рони цього правопорушення, як корисливий мотив, що полягає у вчи­ненні зазначених вище дій на власну користь або на користь інших осіб.

Продовженням адміністративно-правового захисту інформації з об-

меженим доступом у фінансовій сфері є ст. 163-10 КУпАП «Порушення порядку внесення змін до системи депозитарного обліку цінних папе­рів». Родовим об'єктом, на наш погляд є суспільні відносини у сфері обігу цінних паперів та провадження професійної діяльності на фондо­вому ринку, як і у попередній статті. Безпосереднім об'єктом цього пра­вопорушення є суспільні відносини, визначені режимом інформації, що міститься у системі депозитарного обліку цінних паперів. Предметом цього правопорушення є інформація, що міститься у системі депозитар­ного обліку. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про депозитарну си­стему України» інформація, що міститься у системі депозитарного облі­ку, є інформацією з обмеженим доступом, охороняється законом та не підлягає розголошенню, крім випадків, передбачених ст. 25 цього Зако­ну [301]. До цієї інформації відносяться призначені коди цінних паперів (міжнародних ідентифікаційних номерів цінних паперів); коди ЄДР- ПОУ емітентів цінних паперів; назви емітентів цінних паперів; права за цінними паперами, визначені емітентом при депонуванні глобального (тимчасового глобального) сертифіката тощо.

Додатковим безпосереднім об'єктом цього правопорушення є сус­пільні відносини, пов'язані із використанням системи депозитарного обліку цінних паперів. Законом України «Про депозитарну систему України» у ст. 4 зазначено, що система депозитарного обліку цінних па­перів - це сукупність інформації, записів про емісійні цінні папери (вид із зазначенням типу, номінальна вартість і кількість, обмеження обігу тощо) на рахунках у цінних паперах власників таких рахунків, про емі­тентів, власників цінних паперів, що мають права за цінними паперами та права на цінні папери, обмежень прав на цінні папери, уповноваже­них ними осіб, управителів, заставодержателів, інших осіб, наділених відповідними правами щодо цінних паперів, яка містить дані, що дають змогу ідентифікувати емісійні цінні папери і зазначених осіб, реєстр ко­дів цінних паперів (міжнародних ідентифікаційних номерів цінних па­перів), а також інша передбачена законодавством інформація [301]. Та­кий ступінь цінності інформації у системі депозитарного обліку цінних паперів обумовлений тим, що набуття і припинення прав на цінні папе­ри і прав за цінними паперами здійснюється шляхом фіксації відповід­ного факту в системі депозитарного обліку, також там реєструються об­меження прав на цінні папери. У зв'язку із зазначеним використання інформації в системі депозитарного обліку є ключовим елементом та предметом депозитарної діяльності, тобто діяльності професійних учас­ників депозитарної системи України та Національного банку України щодо надання послуг із зберігання та обліку цінних паперів, обліку і об-

слуговування набуття, припинення та переходу прав на цінні папери і прав за цінними паперами та обмежень прав на цінні папери на рахун­ках у цінних паперах депозитарних установ, емітентів, депозитаріїв- кореспондентів, осіб, які провадять клірингову діяльність, Розрахунко­вого центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, депоне­нтів, а також надання інших послуг, які відповідно до цього Закону ма­ють право надавати професійні учасники депозитарної системи України.

Об’єктивну сторону правопорушення, що посягає на режим інфор­мації, яка міститься у системі депозитарного обліку цінних паперів, складають як активна, так і пасивна форми діяння. Так, активними про­явами порушення є ухилення від внесення змін, а активною його фор­мою - внесення завідомо недостовірних змін до системи депозитарного обліку. Важливим елементом об’єктивної сторони цього правопору­шення є наслідок такого правопорушення, а саме втрата інформації, що міститься у системі депозитарного обліку.

Закон України «Про депозитарну систему України» у ст. 25 визна­чає засади доступу до інформації, що міститься у системі депозитарного обліку. Так, інформація, що міститься у системі депозитарного обліку, надається депозитарними установами на письмову вимогу: 1) суду;

2) органів прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, Національного антикору- пційного бюро України - стосовно проведення операцій на рахунках конкретної юридичної або фізичної особи за визначений період виклю­чно в межах кримінальної або оперативно-розшукової справи; 3) органів Антимонопольного комітету України - стосовно відомостей про влас­ників цінних паперів, операцій на рахунках власників цінних паперів, а також про операції на рахунках емітентів цінних паперів під час розгля­ду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та в інших випадках, передбачених законодавством; 4) ор­ганів Державної податкової служби України - стосовно оподаткування операцій, проведених на рахунках конкретної юридичної або фізичної особи за визначений період; 5) спеціально уповноваженого органу ви­конавчої влади з питань фінансового моніторингу - стосовно додатко­вих відомостей про фінансову операцію, що стала об’єктом фінансового моніторингу; 6) органів Державної виконавчої служби - в ході здійс­нення ними виконавчого провадження щодо стану рахунка в цінних па­перах конкретної юридичної або фізичної особи та про операції за її ра­хунком у цінних паперах за конкретний проміжок часу; 7) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку - стосовно відомостей про власників цінних паперів, їх рахунки, а також про відповідні операції з

цінними паперами цих власників; 8) Національного банку України - стосовно відомостей про власників цінних паперів, емітованих банками, а також відповідно до Закону України «Про Національний банк Украї­ни» - стосовно інформації про державні цінні папери; 9) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах її повноважень відповідно до Закону України «Про фі­нансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - стосовно відомостей про власників цінних паперів, емітованих відпові­дними фінансовими установами; 10) нотаріальних контор (нотаріусів) або дипломатичних представництв та консульських установ України в іноземних державах - стосовно відомостей щодо рахунків у цінних па­перах померлих власників.

Законодавство містить чіткі елементи письмових вимог зазначених вище суб'єктів щодо подання інформації про юридичних та фізичних осіб, зокрема: 1) оформлюється на бланку цього суб'єкта встановленої форми; 2) подається за підписом керівника (заступника керівника) цього суб'єкта або його територіального органу, що скріплений гербовою пе­чаткою; 3) містить передбачені цим Законом підстави для отримання інформації та посилання на норми закону, відповідно до яких суб'єкт або його територіальний орган має право на її отримання.

На професійних учасників депозитарної системи України покладено обов'язок нерозголошення інформації, що міститься у системі депози­тарного обліку, шляхом реалізації таких заходів: 1) обмеження кола осіб, які мають доступ до зазначеної інформації; 2) організації спеціаль­ного діловодства у системі депозитарного обліку; 3) застосування техні­чних та програмних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до носіїв такої інформації. Працівники професійного учасника депози­тарної системи України під час призначення на посаду дають письмове зобов'язання про нерозголошення інформації, що міститься у системі депозитарного обліку. Використання електронного документообігу по­винне забезпечувати захист інформації, що міститься у системі депози­тарного обліку, з метою запобігання вчиненню протиправних дій з та­кою інформацією. Порядок обігу, зберігання та знищення електронних документів, що використовуються професійними учасниками депозита­рної системи України, встановлюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку [301].

В абзаці 6 ст. 25 Закону України «Про депозитарну систему Украї­ни» міститься законодавче формулювання складу правопорушення у сфері обігу відповідного виду інформації з обмеженим доступом: особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання інформації, що

міститься у системі депозитарного обліку, несуть відповідальність згід­но із законом. Проте у ст. 163-10 КУпАП не передбачено відповідаль­ність саме за порушення порядку розкриття та використання інформації, що міститься у системі депозитарного обліку. Тому вважаємо за необ­хідне доповнити цю статтю КУпАП частиною другою такого змісту: «Порушення порядку розкриття та використання інформації, що міс­титься у системі депозитарного обліку».

Ще одним видом інформації з обмеженим доступом, що використо­вується у сфері господарювання та режим якого захищається адмініст­ративно-деліктним законодавством, є комерційна таємниця. У КУпАП відповідальність за порушення режиму комерційної таємниці передба­чена ч. 3 ст. 164-3 «Недобросовісна конкуренція». Об'єктом правопору­шень, передбачених коментованою статтею, як зазначено у науковій лі­тературі, є суспільні відносини у сфері захисту суб'єктів господарюван­ня від недобросовісної конкуренції [137, с. 353]. Ці відносини регулю­ються Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [343]. Названий об'єкт, на наш погляд, є родовим для цього правопору­шення, а його безпосереднім об'єктом є суспільні відносини, що скла­лися в процесі використання комерційної таємниці відповідно до вимог її правового режиму.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 164-3 КУпАП, полягає в отриманні, використанні, розголошенні комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. Таким чином, об'єктивна сторона виражається через вчинення активних дій: отриман­ня, використання, розголошення, хоча можливо розголошення і через бездіяльність. Ще однією особливістю об'єктивної сторони цього пра­вопорушення є мета зазначених вище об'єктивних дій, а саме заподіян­ня шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця, тобто з'являється відмінна риса об'єктивної сторони - наявність потенційного постраждалого - іншого підприємця.

Незважаючи на те, що інститут комерційної таємниці та її правовий режим у вітчизняному законодавстві врегульований на високому рівні та перевірений на практиці роками, статистика свідчить, що ст. 164-3 КУпАП є однією з найменш затребуваних практикою. Так, за цією стат­тею було порушено справ про адміністративні правопорушення у 2010 р. - 15, у 2011 р. - 30, у 2012 р. - 9, у 2013 р. - 3 (Додаток Б). Ви­вчення судової практики за період 2011-2015 роки свідчить про відсут­ність судових рішень у справах за ч. 3 ст. 164-3, як і самих справ. Це свідчить про недосконалість правової норми, що передбачає адміністра-

тивну відповідальність за порушення режиму комерційної таємниці.

Для підвищення рівня практичної затребуваності відповідної норми пропонуємо ввести ознаку незаконності чи неправомірності отримання, використання, розголошення комерційної таємниці. Встановити факт незаконності визначених дій на практиці можливо через співставлення вимог законодавства, положення про комерційну таємницю конкретних суб'єктів господарювання, договорів про передання комерційної таєм­ниці іншим суб'єктам, зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці.

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добу­вання протиправним способом відомостей, що відповідно до законодав­ства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи мо­гло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). Незакон­ним розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, осо­бою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). Непра­вомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виро­бництво або врахування під час планування чи здійснення підприємни­цької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства Укра­їни комерційну таємницю [137, c. 354].

На погляд авторів, необхідно видалити з ч. 3 статті 164-3 мету у ви­гляді заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця, оскільки ця мета не має формалізованого матеріального вигляду, і обов'язковість її доведення знижує шанси на застосування на практиці досліджуваної норми. Натомість пропонуємо замінити потенційного по- страждалого з підприємця на суб'єкта господарювання. Таким чином, розшириться коло осіб, за рахунок і у тому числі і юридичних осіб, ре­жим комерційної таємниці яких порушуватиметься зазначеними неза­конними діями.

Іншим видом правопорушень, що посягає на режим інформації з обмеженим доступом, є невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Відповідальність за це правопорушення передбачена ст. 188-31 КУпАП Об'єктом даного адміністративного проступку, на думку С.В. Пєткова, є суспільні відносини у сфері захисту інформації, що регулю­ються Законами України «Про захист інформації в інформаційно-

телекомунікаційних системах» [345], Закон України «Про радіочастот­ний ресурс України» [372], «Про електронний цифровий підпис» [314].

Об'єктивна сторона правопорушення виражається у невиконанні за­конних вимог посадових осіб органів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо усунення порушень законо­давства про криптографічний та технічний захист інформації, яка є влас­ністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо за­хисту якої встановлена законом, та законодавства у сфері надання послуг електронного цифрового підпису, а також створення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків (формальний склад) [235].

На відміну від попереднього правопорушення, порушення режиму інформації про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, відповіда­льність за яке передбачена ст. 185-11 КУпАП, практикою не затребува­не. Статистика 2010-2014 років свідчить, про єдиний факт порушення справи за ст. 185-11 КУпАП у 2012 році. Проте важливість охоронюва- них цією статтею суспільних відносин для забезпечення правосуддя обумовлює наявність цієї статті у КУпАП досі. Відповідно до змісту ст. 185-11 КУпАП об'єктом цього правопорушення є суспільні відноси­ни у сфері кримінального судочинства, а також у сфері забезпечення безпеки громадян.

Предметом, на думку авторів, є відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, які відповідно до ст. 6 Закону України «Про за­безпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинст­ві» та ст. 18 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» є інформацією з обмеженим доступом [303; 317]. Зміст цього виду інформації з обмеженим доступом складають ві­домості про осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки, зокрема: 1) особа, яка заявила до право­охоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у вияв­ленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому;

2) потерпілий або його представник у кримінальній справі;

3) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

4) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; 5) свідок; 6) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; 7) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах 1 -6, якщо шляхом погроз або інших протиправ­них дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників криміналь­ного судочинства. Також до змісту цієї інформації входять відомості про іншу категорію осіб, що підлягають захисту, а саме працівників су-

ду та правоохоронних органів: органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національного антикорупційного бюро України, органів охо­рони державного кордону, органів доходів і зборів, органів і установи виконання покарань, слідчих ізоляторів, органів державного фінансово­го контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції, а також співробітники кадрового складу розвідувальних органів України, пра­цівники Антимонопольного комітету України та уповноважені особи Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які беруть безпосередню участь відповідно у розгляді судових справ у всіх інстан­ціях; кримінальному провадженні та провадженні у справах про адміні­стративні правопорушення; оперативно-розшуковій та розвідувальній діяльності; охороні громадського порядку і громадської безпеки; вико­нанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування тощо. Інформація про близьких родичів цих осіб також входить до пре­дмета цього правопорушення [303].

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у розголошенні відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист. Нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, може забезпечуватися шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоко­лах слідчих дій та судових засідань. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши рішення про застосування заходів безпеки, ви­носить мотивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по ба­тькові особи, взятої під захист, на псевдонім. Надалі у процесуальних документах зазначається лише псевдонім, а справжні прізвище, ім'я, по батькові (рік, місяць і місце народження, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання та інші анкетні дані, що міс­тять інформацію про особу, яка перебуває під захистом) вказуються лише у постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних. Ця постанова (ух­вала) до матеріалів справи не додається, а зберігається окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. У разі заміни прі­звища особи, взятої під захист, на псевдонім з матеріалів справи вилу­чаються протоколи слідчих дій та інші документи, в яких зазначено до­стовірні відомості про цю особу, і зберігаються окремо, а до матеріалів справи додаються копії цих документів із заміною справжнього прізви­ща на псевдонім. Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під за­хист, є інформацією з обмеженим доступом. Поширення їх будь-яким

способом з порушенням викладеного вище порядку і є об'єктивною сто­роною цього правопорушення [137, c. 185]. Як зазначає С.В. Пєтков, склад цього правопорушення є формальним [235, c. 527].

Однією з новел адміністративного деліктного законодавства стала ст. 188-39 КУпАП «Порушення законодавства у сфері захисту персона­льних даних». Практика притягнення до адміністративної відповідаль­ності осіб, винних у порушенні вимог законодавства про захист персо­нальних даних, є дуже незначною. Цьому існує декілька пояснень: по- перше, зовсім незначний період часу діяла в незмінному вигляді ст. 188­39 КУпАП - лише два роки; по-друге, відсутність чітких критеріїв ознак правопорушення, що підпадає під дію цієї статті; по-третє, несформова- ність суспільного розуміння щодо неможливості вільного обігу персо­нальних даних.

Незважаючи на потенційну загрозу незаконного використання пер­сональних даних. ДСЗПД протягом 2013 року здійснила 14 планових перевірок та 15 - позапланових виїзних перевірок володільців (розпоря­дників) баз персональних даних щодо додержання вимог законодавства в сфері захисту персональних даних, за результатами яких було складе­но 5 адміністративних протоколів про виявлені порушення законодавст­ва у сфері захисту персональних даних [224] Тому, на жаль, практика застосування статей 188-39 КУпАП за період її існування у тогочасному вигляді не була поширеною. Єдиний державний реєстр судових рішень надає нам інформацію лише по двох справах за ст. 188-39 «Порушення законодавства у сфері захисту персональних даних».

У першому випадку постановою Подільського районного суду м. Києва від 07 лютого 2013 року особу 2 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 188-39, ч. 2 КУпАП та стягнуто з неї в дохід держави штраф в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян, що становить 3400 гривень. Згідно з цієї постановою 02 сі­чня 2013 року під час проведення перевірки діяльності ТОВ «Видавницт­во «Рідерз Дайджест», розташованого в м. Києві по вул. Сагайдачного, 25-Б, було виявлено порушення його директором, особою 2, законодав­ства в сфері захисту персональних даних, оскільки фактично база персо­нальних даних «ТОВ «Видавництво «Рідерз Дайджест» знаходиться за адресою, про яку у визначений законом строк не було повідомлено Дер­жавну службу України з питань захисту персональних даних [258].

У другій справі від 21.03.2013 до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від Державної служби України з питань за­хисту персональних даних надійшов адміністративний протокол про притягнення до адміністративної відповідальності особи 1 за ч. 5

ст. 188-39 КУпАП. З протоколу вбачається, що під час проведення по­запланової безвиїзної перевірки дотримання вимог законодавства про захист персональних даних КП «Санітарна очистка міста» було виявле­но порушення, допущене начальником відділу збуту послуг зі збору, вивозу та утилізації твердих побутових відходів КП «СОМ» особою 1, а саме незабезпечення володільця персональних даних належного захисту персональних даних під час їх обробки, що призвело до незаконного до­ступу до них, чим порушено ст. 24 Закону України «Про захист персо­нальних даних» від 01.06.2010 року. Проте у цьому випадку проваджен­ня у справі щодо особи 1 було закрито у зв'язку із відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 188-39 КУпАП [259].

Найстарішою правовою нормою, що передбачає адміністративну відповідальність за порушення режиму державної таємниці, є ст. 212-2 КУпАП «Порушення законодавства про державну таємницю». Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці. Відомості, що становлять державну таємницю, - це інформа­ція у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення якої може за­вдати шкоди національній безпеці України і які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею та включе­но до ЗВДТ. З моменту опублікування зазначеного Зводу (змін до ньо­го) ці відомості підлягають охороні з боку держави як такі, що станов­лять державну таємницю, хоча б на цей час вони ще не були матеріалі­зовані. Об'єктом даного адміністративного проступку, як зазначає С.В. Петков, є суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці. На погляд авторів, виходячи з концепції правового режиму інформації з обмеженим доступом як об'єкта адміністративно-правової охорони, вважаємо, що безпосереднім об'єктом у цьому правопорушенні є режим державної таємниці, предметом - інформація [235, c. 608].

Пропонуємо уточнити предмет цього правопорушення: інформа­цію, що складає державну таємницю, та її матеріальні носії.

Зовнішньою ознакою віднесення документа, виробу або іншого ма­теріального носія інформації до предметів, що містять відомості, які становлять державну таємницю, є наданий йому гриф секретності - рек­візит матеріального носія таємної інформації, який засвідчує ступінь її секретності: «особливої важливості», «цілком таємно», «таємно». Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до держа­вної таємниці, встановлюється Державним експертом з питань таєм­ниць, але не може перевищувати для зазначених видів інформації відпо-

відно 5, 10, 30 і років. Проте після закінчення зазначеного строку його може бути подовжено.

Конкретні види інформації, яка належить до державної таємниці, пе­релічені у Законі України «Про державну таємницю». Ними є інформація у сфері: 1) оборони; 2) економіки, науки і техніки; 3) зовнішніх відносин; 4) у сфері державної безпеки та охорони правопорядку. Конкретні відо­мості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секрет­ності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно» лише за умови, що вони належать до зазначених чотирьох категорій і їх розголо­шення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України.

Об’єктивну сторону адміністративних правопорушень, що посяга­ють на режим державної таємниці, складають як активні, так і пасивні діяння. Активними протиправними діями, що порушують режим держа­вної таємниці, є: засекречування відкритої інформації; безпідставне за­секречування інформації; надання грифа секретності матеріальним носі­ям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить дер­жавної таємниці; безпідставне скасування чи зниження грифа секретно­сті матеріальних носіїв секретної інформації; порушення встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної тає­мниці; провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, без отримання в установленому порядку спеціального дозволу на прова­дження такої діяльності. Пасивними діями, що порушують режим дер­жавної таємниці, є: недодержання встановленого законодавством по­рядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній орга­нізації; ненадання грифа секретності матеріальним носіям інформації, що становить державну таємницю; невжиття заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпечення контролю за охороною державної таємниці; невиконання норм і вимог криптографічного та те­хнічного захисту секретної інформації. Наслідком таких протиправних діянь законодавець передбачив можливість виникнення реальної загро­зи порушення її конфіденційності, цілісності і доступності. Чинним за­конодавством України, як уже було зазначено у попередніх розділах, державну таємницю віднесено до таємної інформації, і тому, на наш по­гляд, необхідно внести уточнення до ст. 212-2, замінивши слово «кон­фіденційності» на «таємності». Також необхідно цей негативний наслі­док порушення режиму державної таємниці поширити на усі частини ст. 212-2 КУпАП, змінивши формулювання самої статті.

Протилежним до інституту державної таємниці, як найвищого рівня режиму обмеження доступу до інформації внаслідок її цінності для за­безпечення безпеки держави, є право громадян на доступ до інформації,

одним із засобів державного гарантування дотримання якого є передба­чена адміністративна відповідальність за його порушення відповідно до ст. 212-3 «Порушення права на інформацію та права на звернення». Вищий господарський суд України в своєму інформаційному листі від 28.03.2007 № 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування гос­подарськими судами законодавства про інформацію» роз'яснив, що пра­во особи (фізичної особи, юридичної особи, держави) на інформацію передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій [308]. Безпо­середнім об'єктом цього правопорушення, на наш погляд, є суспільні відносини щодо режиму відкритої інформації, доступ до якої не може бути обмеженим.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у неправомірній відмові в наданні інформації, несвоє­часному або неповному наданні інформації, наданні інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає надан­ню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію», «Про звернення громадян», «Про доступ до судових рішень» [235, c. 608].

У частині складу досліджуваного порушення законодавства про ін­формацію з обмеженим доступом об'єктивну сторону, представляють, правило активні дії: необгрунтоване віднесення інформації до інформа­ції з обмеженим доступом, а також обмеження доступу до інформації або віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом.

Достатньо поширеними на практиці є справи стосовно осіб, що по­рушили режим службової інформації, адміністративно-правовий захист якої передбачено ст. 212-5 КУпАП «Порушення порядку обліку, збері­гання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформа­ції, що містять службову інформацію». Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері обліку, зберігання і використання докуме­нтів та інших носіїв інформації, що містять службову інформацію; пре­дметом - службова інформація, тобто конфіденційна інформація, зібра­на у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні порядку обліку, зберігання і використан­ня документів та інших носіїв інформації, зібраної у процесі оператив­но-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни,

що призвело до розголошення такої інформації. Таким чином, законода­вець обмежив види службової інформації, що підлягають адміністрати­вно-правовому захисту, тільки трьома сферами її використання - опера- тивно-розшуковою, контррозвідувальною діяльністю, у сфері оборони країни. На погляд авторів, ця стаття КУпАП повинна захищати будь-яку службову інформацію, незалежно від сфери її використання. Через важ­ливість для держави саме визначених трьох сфер обігу службової інфо­рмації розмір штрафних санкцій за порушення саме такої службової ін­формації може бути більшим, а за порушення режиму службової інфор­мації, що використовується в інших сферах, - меншим.

Розвиток технічного прогресу створює умови для використання рі­зного виду інформації з обмеженим доступом в автоматизованих систе­мах. Через особливості суспільних відносин, пов’язаних із використан­ням автоматизованих систем, законодавець запровадив у КУпАП ст. 212-6 «Здійснення незаконного доступу до інформації в інформацій­них (автоматизованих) системах, незаконне виготовлення чи розповсю­дження копій баз даних інформаційних (автоматизованих) систем». Об'єктом даного адміністративного проступку, як зазначає С. Пєтков, є суспільні відносини у сфері доступу до інформації, що зберігаєть- ся/обробляється/передається в інформаційних (автоматизованих систе­мах) [235, c. 612]. Для ч. 3 ст. 212-6 безпосереднім додатковим об’єктом є також режим інформації з обмеженим доступом, що обробляється у інформаційних системах.

Об'єктивна сторона правопорушення виражається у здійсненні не­законного доступу до інформації, яка зберігається, обробляється чи пе­редасться в інформаційних (автоматизованих) системах, зокрема систе­мах, призначених для зберігання та обробки інформації з обмеженим доступом. Склад правопорушень, за визначенням С. Пєткова, є форма­льним у ч. 1-3 та матеріальним у ч. 4-6 цієї статті [235, c. 612].

Дослідження об’єктивної сторони та об’єкта другої групи правопорушень, що посягають на режим інформації з обмеженим дос­тупом, як додаткового безпосереднього об’єкта, відповідальність за які передбачена такими статтями КУпАП: 1) 41-3; 2) 82-3; 3) 91-4; 4) 92-1; 5) 163-5; 6) 163-11; 7) 166-4; 8) 166-9; 9) 172-8; 10) 184-2; 11) 188-7; 12) 188-32; 13) 195-5; 14) 211-6, через нормативну обмеженість обсягів дос­лідження буде предметом подальших наукових пошуків.

2.3.