Основні напрямки вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність за правопорушення, що посягають на режим інформації з обмеженим доступом

На сучасному етапі адміністративно-правовому захисту підлягають: комерційна, службова, державна таємниці, інсайдерська інформація та персональні дані як вид інформації з обмеженим доступом.

карської та медичної таємниці, таємниці усиновлення, таємниці спілку­вання, банківської та адвокатської таємниці, нотаріальної таємниці, тає­мниці нарадчої кімнати тощо [68, c. 126]. З огляду на зазначене існує на­гальна потреба у розробці відповідних норм та внесення змін до КУпАП.

Формулюванню норм у КУпАП, що передбачають відповідальність за порушення режиму зазначених видів інформації з обмеженим досту­пом має передувати законодавче закріплення визначення окремих видів таємниць. Це є актуальною науковою і практичною проблемою, оскіль­ки, як зазначає І.В. Арістова, найчастіше в нормативно-правових актах використовуються деякі словосполучення без чіткого визначення цих понять, наприклад «комерційна таємниця», «службова таємниця», «осо­биста таємниця», «сімейна таємниця», «персональні дані», «таємниця голосування» тощо, що призводить, на її думку, до вільного тлумачення даних понять і ускладнює реалізацію законів [17, с. 259]. Це зумовлює необхідність розвитку й удосконалення, на думку Ю. Капіци, відповід­ного галузевого законодавства щодо кожного виду таємниць із визна­ченням загальних, притаманних їм всім ознак, кола суб'єктів прав на та­ємницю, права та обов'язків осіб, які стосуються певних видів таєм­ниць, порядку захисту прав [121]. Підтримуючи цю думку, автори вва­жають, що перспективнішою та сучаснішою є пропозиція включення ці­єї інформації до окремого розділу Інформаційного кодексу України, прийняття якого передбачено Законом України «Про Основні засади ро­звитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки».

Водночас, за умов відсутності такого кодифікованого акта, вважає­мо за необхідне для подальшого запровадження адміністративної відпо­відальності за окремими видами інформації з обмеженим доступом за­кріпити у чинному законодавстві визначення медичної таємниці, таєм­ниці усиновлення, таємниці кореспонденції, таємниці сповіді.

Чинне законодавство визначає, що зберігати лікарську таємницю повинні не тільки лікарі, а й медичні, фармацевтичні та інші працівни­ки, які отримали доступ до неї у зв'язку із виконанням своїх службових обов'язків. Аналізуючи етимологію терміна «лікарська таємниця», не­обхідно зазначити, що лікарем згідно із довідниковою літературою є особа з вищою медичною освітою, яка лікує хворих [11, т. 4, c. 512]. Водночас значна кількість медичних працівників, що мають доступ до інформації, що складає лікарську таємницю, не відповідають основним ознакам поняття «лікар», що схиляє на користь використання терміна «медична таємниця» при характеристиці режиму обмеження доступу до

таємної інформації медичного характеру.

Введення цього терміна в законодавство та комплексне закріплення основних елементів його режиму розглядалось законотворцем у рамках законопроектів «Про права пацієнтів в Україні» (реєстр. № 2649, 2649­1), в яких містилися норми щодо захисту медичної таємниці. Проте, оскільки жоден з проектів не був прийнятий в першому читанні Верхо­вною Радою України IV скликання, вони вважаються відкликаними [175]. На розгляді у Верховній Раді України знаходиться проект Закону України «Про права пацієнтів» від 01.03.2013, реєстраційний № 2438, який визначає, що медична інформація про пацієнта є інформацією з обмеженим доступом; пацієнт має право на збереження таємниці про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про будь-які інші відомості, які стали відомі медичному праців­нику або іншій особі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, у процесі надання медичної допомоги [369]. Проте такий зміст норми, на наш погляд, носить декларативний характер забезпечення медичної та­ємниці, не розкриваючи сам механізм обмеження доступу.

Враховуючи положення статей 7 «Конфіденційна інформація» та 8 «Таємна інформація» Закону України «Про доступ до публічної інфор­мації», вважаємо, що медична таємниця та лікарська таємниця відповідно стану чинного законодавства є ідентичними поняттями, не враховуючи етимологію термінів «лікарська» та «медична», оскільки останній термін є значно ширшим.

медичної таємниці - приватноправової таємниці; також вважаємо, що лі­карська таємниця є службовою чи професійною таємницею, залежно від статусу лікаря, який отримав конфіденційну інформацію медичного ха­рактеру у процесі своєї роботи. Проте абсолютно можливим, на нашу думку, з теоретичної точки зору, організаційно і економічно обґрунтова­ним є запровадження єдиного терміна «медична таємниця» для позна­чення інформації з обмеженим доступом у медичній сфері.

На законодавчому рівні необхідно закріпити визначення поняття медичної таємниці. Так, у Законі України «Основи законодавства Укра­їни про охорону здоров’я» пропонуємо змінити назву статті «Лікарська таємниця» на «Лікарська та медична таємниці»; абз. 1 ст. 40 викласти у такій редакції: «Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з ви­конанням професійних або службових обов'язків стали відомі відомості, що складають медичну таємницю, не мають права незаконно їх розго­лошувати чи іншим чином використовувати, крім передбачених законо­давчими актами випадків»; доповнити ст.

З реалізацією запропонованих змін, на наш погляд, буде створено правову основу для запровадження адміністративної відповідальності за порушення режимів цих видів таємниць у КУпАП. Так, для захисту сус­пільних відносин щодо лікарської та медичної таємниць ми пропонуємо доповнити ст. 44 «Порушення обмежень, встановлених для медичних і фармацевтичних працівників під час здійснення ними професійної діяль­ності» частиною 2 такого змісту: «Незаконне розголошення чи викорис­тання лікарської та медичної таємниці стосовно іншої особи - тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від шістде­сяти до ста шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Санкції статтей, запропонованих авторами для внесення до КУпАП, на їх погляд, можна застосувати такі ж само, як і у ч. 1 ст. 212-5 «Пору­шення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію», то­му що ця норма, хоч і захищає суспільні відносини щодо службової ін­формації, яка по-суті є конфіденційною, проте в системі інформації з обмеженим доступом за своєю цінністю знаходиться на рівні з приват­ноправовими та публічноправовимим таємницями.

Адміністративно-правовий захист суспільних відносин у сфері обігу інформації...

Стаття 145 Кримінального кодексу України [162], якою передбаче­но відповідальність за незаконне розголошення лікарської таємниці, за­лишається в Україні майже на затребуваною. За статистикою Державної судової адміністрації, за останні п'ять років в Україні жоден медпраців­ник не був притягнутий до кримінальної відповідальності за розголо­шення лікарської таємниці [36].

Беручи до уваги досить широкий спектр нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у сфері нерозголошення лікарської та ме­дичної таємниць, даний факт, на наш погляд, можна пояснити лише не­системним підходом до організації адміністративно-правового забезпе­чення режиму цього виду інформації з обмеженим доступом. Це у свою чергу призводить до неефективного застосування правових норм та неро­зуміння порядку реалізації режиму лікарської та медичної таємниць з бо­ку правозастосовних органів. В результаті такого декларативного стану законодавства про лікарську та медичну таємницю стають можливими протиправні факти отримання та використання медичної інформації з обмеженим доступом: від журналістських експериментів з отримання персональних даних медичного характеру [478] до завдання значної мо­ральної, матеріальної та фізичної шкоди громадянам через незаконне ро­зголошення відомостей, що становлять медичну таємницю [54].

Вітчизняне законодавство потребує чіткої інструкції збереження медичної таємниці, переліку та форм документів про передання таких відомостей, дозволів суб'єктів первинної медичної інформації; зо­бов'язань медичних працівників про нерозголошення медичної таємни­ці. Реалізація у сукупності запропонованих заходів перетворить декла­ративні норми на реальні факти притягнення недобросовісних медичних працівників до юридичної відповідальності за порушення режиму меди­чної таємниці.

Важливим для суспільства також є дотримання таємниці сповіді, яка тісно пов'язана з таким явищем, як професійна таємниця, але має певні особливості. На відміну від професійних таємниць заборона роз­голошення таємниці сповіді передбачена лише церковно-правовими но­рмами. Для виправлення цієї ситуації пропонуємо Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» доповнити ст.

ємниця сповіді - це охоронювані законодавством України таємні відо­мості, що були передані священнослужителям віруючими під час спові­ді, за незаконне отримання, розголошення чи використання яких настає юридична відповідальність». А адміністративну відповідальність за по­рушення її режиму передбачити у ч. 3 ст. 212-5 КУпАП на рівні з інши­ми професійними таємницями.

Не менш важливим для суспільства є й інститут таємниці усинов­лення. Одним з правових інститутів, що гарантує дотримання прав ді­тей, є інститут усиновлення як пріоритетна форма влаштування дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [256], що допуска­ється виключно в інтересах дитини України відповідно до закону [364]. За загальними підрахунками зараз в Україні близько 35 тисяч дітей ви­ховуються в сім’ях усиновителів [145]. З метою зміцнення сім’ї усиновителів як соціального інституту та забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку Верховна Рада України на законодавчому рівні визначила правовий режим таємниці усиновлення. З урахуванням сучасних правових норм таємницю усиновлення пропонуємо закріпити у Сімейному кодексі України в абзаці 1 ст. 228, доповнивши його таким визначенням: таємниця усиновлення - це таємна інформація про перебування на облі­ку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усино­влення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини, що охороняються з метою зміцнення сім’ї як соціального інституту та забезпечення кожної дитини сімейним вихованням. Абзац 2 цієї статті запропоновано викласти у такій редакції: «Особи, яким у зв'язку з вико­нанням службових обов'язків доступна інформація, що складає таємни­цю усиновлення, а також інші особи, яким стала відома таємниця уси­новлення, не мають права незаконно їх розголошувати, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним, чи іншим чином ви­користовувати, крім передбачених законодавчими актами випадків».

Для адміністративно-правового захисту таємниці усиновлення про­понуємо доповнити ст. 184-2 КУпАП «Порушення порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків» частиною другою такого змісту: «незаконне роз­голошення чи використання таємниці усиновлення - тягне за собою на­кладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока неоподатковува­них мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від шістдесяти до ста шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Потребує захисту ще один важливий інститут інформації з

обмеженим доступом, а саме таємниця кореспонденції.

Право особи на таємницю кореспонденції закріплено міжнародни­ми нормативно-правовими актами. Так, відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на таємницю його кореспонденції [99]. Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить положення, відповідно до якого кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і таємниці кореспонденції [143]. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права містить аналогічну норму у ст. 17, відповідно до якої забороняються свавільні чи незаконні посягання на таємницю кореспонденції кожної людини [201]. Права на таємницю листування відображено у ст. 3 Європейської угоди, що стосується осіб, що беруть участь у процесі Європейського Суду з прав людини. Кореспонденція осіб, які утримуються під вартою, адресована Європейському Суду, повинна спрямовуватися і доставляти­ся без невиправданої затримки і спотворення її змісту.

Заборона порушення таємниці кореспонденції особи існує на одному рівні з забороною свавільного чи незаконного втручання в її особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність її життя або таємницю її кореспонденції чи незаконних посягань на її честь і репутацію [99]. В Україні це право закріплено у Конституції та Цивільному Кодексі, а також у програмі діяльності Кабінету Міністрів «Назустріч людям», якою визнано необхідність невідкладного припинення практики втручання державних органів в життя людини, реальне забезпечення недоторканності житла, збереження таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції [389]. Причому інститут таємниці кореспонденції зазаначений як гарантія свободи особистості усих субєктів.

Для створення передумов запровадження адміністративної відповідальності за порушення режиму таємниці кореспонденції пропонуємо у Законі України «Про поштовий зв’язок» ст. 6 доповнити ч. 4 такого змісту: «Таємниця кореспонденції - це таємна інформація, що міститься в листах, телеграмах, електронних повідомленнях фізич­них та представників юридичних осіб, доступ до якої обмежений іншим суб’єктам, крім адресата та адресанта, з метою реалізації їх інтересів, режим якої може бути порушено тільки за рішенням суду чи у виключ­них випадках, передбачених законом».

Запровадити адміністративну відповідальність за порушення режи­му таємниці кореспонденції пропонуємо доповненням ст. 188-7 «Неви­конання законних вимог національної комісії, що здійснює державне

регулювання у сфері зв'язку та інформатизації» частиною 2 такого зміс­ту: «незаконне передання, розголошення чи використання таємниці те­лефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передають­ся засобами зв'язку або через комп'ютер, а також таємниці поштових ві­дправлень, та іншої інформації з обмеженим доступом посадовими осо­бами національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, - тягне за собою накладення штрафу на поса­дових осіб - від шістдесяти до ста шістдесяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян».

У результаті проведеного порівняльного аналізу кримінального та адміністративного деліктного законодавства нами було виявлено, що значна кількість порушень законодавства про інформацію з обмеже­ним доступом не має ще окреслених форм адміністративного право­порушення, проте законодавцем передбачено їх юридичну караність за кримінальним законодавством. Так, перспективні напрямки напра- цювання нових адміністративно-деліктних норм щодо захисту суспі­льних відносин у сфері обігу інформації з обмеженим доступом мо­жуть бути реалізовані при врахуванні змісту статей КК України, на­приклад щодо порушення режиму банківської таємниці. Так, для за­провадження адміністративно-правового захисту банківської таємниці пропонуємо доповнити ст. 166-5 «Порушення банківського законо­давства, законодавства, яке регулює переказ коштів в Україні, норма­тивно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку» частиною 6 такого змісту: «Незаконне розголо­шення чи використання банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю - від шістдесяти до ста шістдесяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян».

Для запровадження відповідальності за порушення режиму нарад- чої кімнати пропонуємо внести зміни до ст. 172-8 «Незаконне викорис­тання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службо­вих повноважень», а саме доповнити ч. 1 ст. 172-8 після слів «з вико­нанням службових повноважень» словами «в тому числі таємниці нара- дчої кімнати, таємниці спілкування, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер», а також частиною другою, що передбача­тиме відповідальність за дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення. Пропонуємо у санкції цієї статті засто-

сувати також вплив організаційного характеру у вигляді позбавлення права обіймати посаду або займатися діяльністю, пов’язаною із викори­станням службової інформації.

Водночас деякі нормативно-правові акти вказують на потенційні склади адміністративних правопорушень, що посягають на режим інфо­рмації з обмеженим доступом. Так, наприклад, в абз. 6 ст. 25 Закону України «Про депозитарну систему України» міститься законодавче фо­рмулювання складу правопорушення у сфері обігу відповідного виду ін­формації з обмеженим доступом: особи, винні в порушенні порядку роз­криття та використання інформації, що міститься у системі депозитарно­го обліку, несуть відповідальність згідно із законом. Проте у ст. 163-10 КУпАП не передбачено відповідальність саме за порушення порядку ро­зкриття та використання інформації, що міститься у системі депозитар­ного обліку. Тому автори вважають за необхідне доповнити ст. 163-10 «Порушення порядку внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів» після слів «Національного банку України або депозитар­ної установи порядку» словами «використання та розкриття інформації, що міститься у системі депозитарного обліку цінних паперів».

При дослідженні практики застосування ч. 3 ст. 164-3 КУпАП та вивчення аналогічних норм КК України було з’ясовано, що об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 164-3 КУпАП, полягає в отриманні, використанні, розголошенні комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. Незважаючи на те, що інститут комер­ційної таємниці та її правовий режим у вітчизняному законодавстві вре­гульований на високому рівні та перевірений на практиці роками, стати­стика свідчить, що ст. 164-3 КУпАП є однією з найменш затребуваних практикою. Так, за цією статтею було порушено справ про адміністра­тивні правопорушення у 2010 р. - 15, у 2011 р. - 30, у 2012 р. - 9, у 2013 р. - 3, у 2014 - 6 (Додаток А). А вивчення судової практики за пе­ріод 2011-2015 роки свідчить про відсутність судових рішень у справах за ч. 3 ст. 164-3, як і самих справ. Це свідчить про недосконалість пра­вової норми, що передбачає адміністративну відповідальність за пору­шення режиму комерційної таємниці. Для підвищення рівня практичної затребуваності відповідної норми пропонуємо ввести ознаку незаконно­сті чи неправомірності отримання, використання, розголошення комер­ційної таємниці. Встановити факт незаконності визначених дій на прак­тиці можливо співставленням вимог законодавства, положення про ко­мерційну таємницю конкретних суб’єктів господарювання, договорів про передання комерційної таємниці іншим суб’єктам, зобов’язання про

нерозголошення комерційної таємниці. На погляд авторів, необхідно прибрати з ч. 3 ст. 164-3 мету у вигляді заподіяння шкоди діловій репу­тації або майну іншого підприємця, оскільки ця мета не має формалізо­ваного матеріального вигляду, а обов’язковість її доведення знижує ша­нси на застосування на практиці досліджуваної норми. Натомість про­понуємо замінити потенційного постраждалого з підприємця на суб’єкта господарювання. Таким чином, розшириться коло осіб, за ра­хунок і юридичних осіб, режим комерційної таємниці яких порушува­тиметься зазначеними незаконними діями. Наведене було сформульова­но у таких пропозиціях до КУпАП: викласти ч. 3 ст. 164-3 «Недобросо­вісна конкуренція» у редакції: «незаконне отримання, розголошення чи використання чужої комерційної таємниці тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян».

Як уже зазначалось раніше, не мають адміністративно-правового захисту професійні таємниці. Для виправлення такого становища про­понуємо такі зміни до КУпАП: внести зміни до ст. 212-5 «Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріа­льних носіїв інформації, що містять службову інформацію», доповнив­ши ч. 3 ст. 212-5 такого: «Незаконне розголошення чи використання професійних таємниць: адвокатської таємниці, таємниці нотаріальних дій, таємниці сповіді, таємниці страхування, аудиторської таємниці - тя­гне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від шістдесяти до ста шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Достатньо велика кількість статей, що передбачають адміністра­тивну відповідальність за інформаційні правопорушення, у тому числі порушення щодо режиму інформації з обмеженим доступом, свідчить про необхідність їх об’єднання в окрему главу. Ця глава повинна мати внутрішню логіку систематизації статей. Аналогічною є пропозиція О.В. Стоєцького щодо необхідності внести зміни до КУпАП шляхом виокремлення глави, яка б охоплювала адміністративні правопору­шення у сфері інформаційної безпеки. Названий автор вважає, що як­що родовим об’єктом даного виду правопорушень будуть суспільні відносини, що виникають у відповідній сфері, пов’язаній із забезпе­ченням інформаційної безпеки, то безпосередній об’єкт має визнача­тися залежно від того, яке конституційне право порушується. Так, він пропонує поділити усі адміністративні проступки залежно від виду порушуваного права, на адміністративні правопорушення, що пося-

гають на суспільні відносини у сфері: збирання інформації; зберігання інформації; використання інформації; поширення інформації. На дум­ку О.В. Стоєцького, ті склади проступків, які завдають шкоди ком­плексно (і праву збирання, і зберігання, і використання, і поширення), мають бути виділені в окремі статті [426]. Але ми не погоджуємось із запропонованою систематизацією інформаційних правопорушень, оскільки, застосовуючи такий підхід для формулювання норм, що пе­редбачають відповідальність за порушення режиму інформації з об­меженим доступом, законодавцеві необхідно буде в одній нормі, на­приклад яка передбачає відповідальність за порушення правил поши­рення інформації, перелічити усі види інформації з обмеженим досту­пом, наприклад таємниць, в одній нормі. Проте одні види таємниць носять публічно-правовий характер, як-то державна, військова, служ­бова, банківська, адвокатська таємниці, а інші - приватноправовий: таємниця особистого життя, таємниця усиновлення, сімейна таємни­ця, лікарська та медична таємниці. Тому, на наш погляд необхідно формувати норми КУпАП з урахуванням адміністративно-правового режиму конкретного виду інформації з обмеженим доступом.

Напрацьовані положення про удосконалення адміністративно- деліктного законодавства України щодо притягнення до відповідаль­ності за порушення законодавства про інформацію з обмеженим дос­тупом можуть бути використані при доопрацюванні Кодексу України про адміністративні проступки, а саме таких його статей: ст. 91 «По­рушення права громадянина на ознайомлення з інформацією про се­бе», ст. 257 «Віднесення окремих видів інформації до категорії відо­мостей з обмеженим доступом», ст. 258 «Порушення законодавства про державну таємницю», ст. 259 «Порушення встановленого законом порядку збирання, зберігання, обліку, використання або розповсю­дження конфіденційної інформації, що є власністю держави», ст. 343 «Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці», ст. 344 «Незаконне розголошення або використання інфо­рмації, що становить банківську таємницю», ст. 609 «Принцип глас­ності» та ін.

При розробці Інформаційного кодексу України висновки та наукові досягнення дослідження можуть бути використані при формуванні роз­ділу «Інформація з обмеженим доступом» та «Відповідальність за по­рушення законодавства про інформацію».

Таким чином, проблематику удосконалення механізму адміністра­тивно-правового забезпечення режиму інформації з обмеженим досту­пом досліджено нами за такими напрямками, як концептуальний;

Глуховеря В.А., Негодченко О.В. нормативно-правовий та організаційний. Концептуальний вплив на зміни в механізмі адміністративно-правового забезпечення режиму ін­формації з обмеженим доступом матиме запровадження міжнародних принципів обігу інформації з обмеженим доступом, створення на базі відомчих інформаційних ресурсів єдиного державного інтегрованого інформаційного ресурсу та забезпечення можливості оперативного доступу до нього зацікавлених користувачів інформації; модернізації системи зберігання та поширення інформації з обмеженим доступом на основі застосування сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій з використанням високошвидкісних цифрових каналів зв’язку, сховищ даних великого обсягу та найновіших засобів технічного захисту.

Нормативно-правовий механізм адміністративно-правового забез­печення режиму інформації з обмеженим доступом може бути удоско­налений шляхом запровадження запропонованих нами змін до законо­давства України.

Організаційний напрямок удосконалення процесу притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про інформацію з обмеженим доступом полягає у необхідності узагальнення практики адміністративно-юрисдикційної діяльності посадових осіб Національної комісії із цінних паперів та фондового ринку; органів вну­трішніх справ; органів Антимонопольного комітету України; суб’єктів державного фінансового моніторингу; прокуратури; Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України; голови, заступника голови Вищої ради юстиції; уповноважених осіб секретаріату Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини або його представни­ків; органів Служби безпеки України щодо притягнення до адміністра­тивної відповідальності порушників законодавства про інформацію з обмеженим доступом, напрацювання відповідних методичних рекомен­дацій та запровадження бази даних рішень органів державної влади що­до притягнення до адміністративної відповідальності, аналогічних до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Отже, підсумовуючи розглянуте, автори пропонують:

1. Запровадити у вітчизняне законодавство про інформацію з обме­женим доступом принципи ООН та ЄС щодо захисту інформації з об­меженим доступом: 1) інформація з обмеженим доступом повинна бути отримана і оброблена законним чином на підставі чинного законодавст­ва; 2) інформація з обмеженим доступом суб’єктів приватного права включається до державних баз даних на підставі вільної згоди суб'єкта, вираженої у письмовій формі; 3) інформація з обмеженим доступом по-

винна накопичуватися для точно визначених і законних цілей, не вико­ристовуватися в суперечності з цими цілями і не бути надмірною щодо них; 4) інформація з обмеженим доступом в разі необхідності може оновлюватися та передаватись іншим суб'єктам владних повноважень на підставі вільної згоди суб'єкта (власника, законного користувача ін­формації), вираженої в письмовій формі; 5) інформація з обмеженим до­ступом повинна зберігатися не довше, ніж цього вимагає мета, для якої вона накопичується, і підлягає знищенню після досягнення цієї мети або при зникненні потреби; 6) слід вживати заходів для охорони інформації з обмеженим доступом, що виключають випадкове або несанкціоноване руйнування або випадкову її втрату, а також несанкціонований доступ до неї, зміну, блокування або передачу даних; 7) забезпечення безперер­вного захисту інформації з обмеженим доступом; 8) відповідальність за порушення режиму інформації з обмеженим доступом та відшкодуван­ня завданої шкоди.

2. На законодавчому рівні, а саме у ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я, необхідно закріпити визначення меди­чної таємниці, яке може бути таким: медична таємниця - це таємна інформація про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, а також будь-які інші відомості, які стали відомі медичному працівнику або іншій особі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, у процесі надання медич­ної допомоги.

3. Запропоновано внести до ч. 1 ст. 228 Сімейного кодексу України абзац 2 такого змісту: таємниця усиновлення - це таємна інформація про перебування на обліку тих, хто бажає усиновити ди­тину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усинов­лення та її розгляду, рішення суду про усиновлення, здійснення на­гляду за дотриманням прав усиновленої дитини, що охороняється з метою зміцнення сім'ї як соціального інституту та забезпечення кожної дитини сімейним вихованням. У ст. 184-3 КУпАП передбачи­ти адміністративну відповідальність за порушення режиму таємниці усиновлення.

4. Визначено таємницю кореспонденції як таємну інформацію, що міститься в листах, телеграмах, електронних повідомленнях фізичних та представників юридичних осіб, доступ до якої обмежений іншим суб'єктам, крім адресата та адресанта, з метою реалізації їх інтересів, ре­жим якої може бути порушено тільки за рішенням суду чи у виключних випадках, передбачених законом. Пропонуємо внести ці зміни до ст. 6 Закону України «Про поштовий зв'язок», доповнивши її частиною 4.

5. Внести до Закону України «Про захист персональних даних» такі зміни: доповнити статтю 2 «Визначення термінів» абзацом 14 такого змісту: «Правовий режим персональних даних - нормативно встановле­на сукупність правил, що регулюють інформаційні відносини між суб’єктами, володільцями, розпорядниками персональних даних та тре­тіми особами, визначають умови доступу, порядок обробки персональ­них даних: збирання, реєстрацію, накопичення, зберігання, уточнення, передачу, блокування, знеособлення, адаптування, зміну, поновлення, використання і поширення, знищення, на засадах законності, достовір­ності, добровільності, строковості, забезпечення цілісності, цільового характеру використання шляхом імперативно-диспозитивного методу правового впливу та системи спеціальних засобів з метою забезпечення права на приватність».

6. Запропоновано запровадити адміністративну відповідальність за порушення режимів професійних таємниць: адвокатської таємниці, тає­мниці нотаріальних дій, таємницю сповіді, а також за порушення режи­мів банківської таємниці, лікарської та медичної таємниці, таємниці усиновлення, таємниці кореспонденції та спілкування.