Поняття, ознаки та види адміністративних правопорушень, що посягають на режим інформації з обмеженим доступом

Відповідно до Модельного закону про інформатизацію, інформацію та захист інформації інформацією є відомості або дані, порядок викори­стання яких, незалежно від способу їх подання, зберігання або організа­ції, підлягає правовому регулюванню відповідно до цього Закону та ін­ших національних законів [205].

Попередній аналіз наукових досліджень виявив використання поряд із поняттям «адміністративні правопорушення в інформаційній сфері» також таких термінів, як «інформаційні правопорушення», «порушення інформаційного законодавства», «правопорушення інформаційного ха­рактеру», «правопорушення у сфері інформаційної безпеки», «правопо­рушення в галузі інформаційної діяльності», «порушення норм інфор­маційного права» тощо. Науковцями чітко не розроблено поняття, озна­ки та класифікація інформаційних правопорушень. Видається справед­ливим відносити інформаційні правопорушення до інститутів інформа­ційного права, становлення якого в Україні тільки відбувається. Так, B.C. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Гриценко, автори одного з перших підручників з інформаційного права, стверджують, що сьо­годні інформаційне право як наука динамічно розвивається, його основні положення перебувають у стадії формування. Інформацій­не право в юридичній науці є міжгалузевою комплексною дисцип­ліною, об'єкт дослідження якої — суспільні відносини, предметом яких є інформація [219, с. 56]. Зростання інформаційної складової сус­пільного життя, необхідність її правового врегулювання створює перед­умови формування та визначення чітких контурів такої галузі права як інформаційне право.

Засновники інформаційного права як галузі права до інститутів ін­формаційного права поки що не відносять інформаційні правопорушен­ня та інформаційну відповідальність.

Сутність інформаційного правопорушення досліджував О.В. Полушкін, який зазначав, що сутність проявляється у тісному зв'я­зку з нормами, які передбачають юридичну відповідальність за їх вчи­нення, із системою дозволів, заборон, обмежень і стимулів, які форму­ють правовий режим в інформаційній сфері [249]. Науково-технічна ре­волюція детермінувала появу нових видів правопорушень - інформа­ційних правопорушень, на це вказують керівники Інституту інформа­ційного права Ю.Є. Максименко та В.А. Ліпкан. Ці науковці вважають, що, використовуючи новітні та інноваційні інформаційно- телекомунікаційні технології і засоби зв’язку у своїй діяльності, право­порушники завдають ще більшої суспільної шкоди. З огляду на зазначе­не ми підтримуємо концепцію Ю.Є. Максименко та В.А. Ліпкан про по­яву і чітке виокремлення нового інформаційно-правового феномену: ін­формаційної злочинності, тобто злочинності, де родовим об’єктом зло­чину виступає інформація [189]. Підтримуючи позицію зазначених нау­ковців, все ж вважаємо за необхідне спочатку визначити поняття інфор­маційного правопорушення та види відповідальності за його вчинення, оскільки чинне законодавство не дає визначення та не передбачає інфо­рмаційної відповідальності.

Так, Ю.Є.

На даний час у ст. 27 Закону України «Про інформацію» «Відпові­дальність за порушення законодавства про інформацію» зазначено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дис­циплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відпо­відальність згідно із законами України [299]. Таким чином, підставою для притягнення до цих видів юридичної відповідальності є вчинення відповідного правопорушення, а не інформаційного правопорушення.

Проблематиці поняття, ознак інформаційного правопорушення, правового регулювання підстав притягнення до юридичної відповідаль­ності за вчинення правопорушень в інформаційній сфері приділялась увага такими вченими, як В.Ю. Баскаков, А.М. Благодарний, Г.О. Блі- нова, Л.П. Коваленко, Ю.Є. Максименко, В.А. Ліпкан, А.В. Полушкин, В.В. Сидоренко, О.С. Соколова, О.В. Стоєцький. Водночас окремо дос­лідження порушення режиму інформації з обмеженим доступом як ін­формаційного правопорушення чи адміністративного правопорушення комплексно не проводились.

Порушення законодавства про інформацію з обмеженим доступом можуть розглядатись як адміністративні чи як інформаційні правопо­рушення. Залежить такий поділ, як нам видається, від комплексу ознак, що враховують особливості складу цих правопорушень.

Спільними рисами правопорушень, що порушують законодавство про інформацію з обмеженим доступом, є те, що усі вони вчиняються в інформаційній сфері. Як зазначає А.В. Полушкін, інформаційна сфера - це сфера пошуку, створення, обробки, передавання, одержання, збері­гання, захисту та використання відомостей про навколишній світ і (або) з використання інформаційних засобів і технологій роботи з інформаці­єю, незалежно від її форми [249].

Сьогодні в національному законодавстві не легалізовано поняття «інформаційна сфера», як нами було зазначено у підрозділі 1.1 цього дослідження. Як зазначають В.А. Ліпкан, Ю.Є. Максименко, В.М. Же- ліховський, нині як на побутовому, так і на науковому рівні інформа­ційна сфера розглядається як така, що формується та розвивається під час інформаційної діяльності [177, c. 22]. Відповідно до ст. 9. Закону України «Про інформацію» основними видами інформаційної діяльнос­ті є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поши­рення, охорона та захист інформації. Означені автори підримують кон­цепцію інформаційної сфери як відносно самостійної сфери та як допо­міжної стосовно інших видів діяльності. В останньому випадку йдеться про те, що інформаційна сфера обслуговує практично всі аспекти суспі­льного життя (економіку, політику, управління, науку, культуру, побут, сім'ю), тобто займає підлегле положення [177, c. 22]. Результати нашого дослідження свідчать, що правила використання, збереження, захисту, опрацювання, передання та знищення інформації є складовою частиною усіх видів діяльності фізичних, юридичних осіб та їх об'єднань, суб'єктів владних повноважень, які Законом України «Про інформацію» визначені як суб'єкти інформаційних відносин.

Спираючись на наведене, підсумовуємо, що чинним законодавст­вом України не передбачено такого поняття, як інформаційні правопо­рушення, а також не встановлено інформаційну відповідальність. Нато­мість за вчинення правопорушення в інформаційній сфері застосову­ються адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна, фінансова та кримінальна відповідальність. Крім того, на наш погляд, ускладнює процес конкретизації ознак та визначення інформаційного правопору­шення у законодавстві відсутність парадигми щодо структури та ієрар­хії інформації за її цінністю, що дозволяло б поділяти делікти на право­порушення та злочини.

Законодавчому закріпленню визначення інформаційного правопо­рушенню, встановленню складів таких правопорушень та відповідаль­ності за їх вчинення повинна передувати велика теоретична робота. В умовах швидкого зростання кількості та рівня інформаційно- комунікаційних технологій питання охорони та захисту інформаційних відносин ставатиме актуальнішим з кожним роком.

Як зазначає Л.П. Коваленко, вже щороку в державі фіксується декі­лька мільйонів випадків порушення інформаційного законодавства, але, на жаль, за відсутності інформаційних стягнень правопорушення зали­шаються без притягнення до відповідальності [129, c. 441]. Така позиція науковця видається нам необгрунтованою, оскільки не вказано, ким здійснюється фіксація таких порушень, яких саме норм права, вона не підтверджена статистичними даними. На погляд авторів, висловлення Л.П. Коваленка є невиваженим і містить у собі внутрішні суперечності: якщо фіксуються порушення інформаційного законодавства, то ведеться їх облік за певними критеріями, що у свою чергу визначають ознаки ін­формаційних правопорушень, однією з яких є караність, тобто можли­вість застосувати до порушника інформаційного стягнення, якого, за словами дослідника, немає.

Також Л.П. Коваленко запропонував авторську концепцію інфор­маційного правопорушення (проступку), визначаючи його як протипра­вну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає

на врегульовані законами суспільні відносини, що виникають та існу­ють при здійсненні інформаційної діяльності, а саме: при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні учасниками інформаційних пра­вовідносин інформації, і за яку законом передбачено інформаційну від­повідальність [132, c. 445]. Таким чином, до того часу, доки законода­вець чітко не визначить поняття, ознаки та зміст інформаційної відпові­дальності та санкції, що можуть бути застосовані в результаті притяг­нення правопорушника до інформаційної відповідальності, на наш пог­ляд, не коректно вести мову про інформаційне правопорушення у тому визначенні, що його сформулював Л.П.

Розглянемо інші наукові позиції щодо визначення правопорушення як інформаційного. Так, як вважає Ю.Є. Максименко, інформаційним правопорушенням є те правопорушення, що завдає шкоди (небезпеки) інформаційним правам чи свободам людини та громадянина, інформа­ційній інфраструктурі держави чи вчиняється за допомогою інформа­ційно-телекомунікаційних технологій або засобів зв’язку [188]. Разом з В.А. Ліпканом Ю.Є. Максименко запропонував під інформаційним де­ліктом розуміти суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дію або бездіяльність), за вчинення якого деліктним законодавством у сфері інформації передбачено юридичну відповідальність, який за сутністю є суспільно небезпечним посяганням на інформаційні правовідносини, що охороняються нормами інформаційного законодавства, яким воно може заподіяти або заподіює шкоду; за змістом є винним діянням суб’єкта інформаційно-правової відповідальності; за формою є протиправною ді­єю або бездіяльністю, за вчинення якої передбачено юридичну відпові­дальність у сфері інформації.

Для інформаційного делікту, як зазначають дані автори, характер­ними є всі ознаки адміністративних правопорушень, властиві іншим ви­дам адміністративних проступків: суспільна небезпечність, протиправ- ність, винність та караність. Однак дані ознаки інформаційного делікту мають свої особливості, що відрізняє їх від інших правопорушень:

1) мають міжгалузевий характер, у зв'язку з чим відповідальність за них передбачено в деліктному законодавстві різних галузей права; 2) мають ідеальний характер, тобто так чи інакше пов'язані з специфічною субс­танцією - інформацією; 3) вчиняються, як правило, в інформаційній сфері, інформаційному середовищі, є елементом інформаційної діяльно­сті; 4) складність ідентифікації правопорушника чи джерела небезпеки (особливо для комп'ютерних правопорушень); 5) складність визначення місця і часу вчинення (особливо для комп'ютерних правопорушень);

6) динамічний та перманентний розвиток способів, засобів їх вчинення, що ускладнює ефективну їх превенцію, особливо правовими засобами;

7) особливу роль при визначенні правопорушення як інформаційного відводиться об'єкту порушення (інформаційні відносини), предмету (інформаційна інфраструктура) чи знаряддю вчинення (інформаційно- телекомунікаційні технології (засоби інформатизації та телекомуніка- цій), інші засоби зв'язку).

Тобто, підсумовують Ю.Є. Максименко та В.А. Ліпкан, інформа­ційним правопорушенням слід визнавати те порушення, яке спрямовано на порушення права на інформацію чи інформаційну інфраструктуру, чи вчиняється за допомогою інформаційно-телекомунікаційних техно­логій або засобів зв'язку [190]. На погляд авторів, у широкому розумін­ні інформаційні правопорушення - це порушення інформаційних прав фізичних та юридичних осіб, у тому числі і права на інформацію з об­меженим доступом. Водночас, оскільки, як зазначили згадані автори, для інформаційних правопорушень є характерними всі ознаки адмініст­ративних правопорушень, на наш погляд, порушення законодавства про інформацію з обмеженим доступом, а саме порушення режиму інфор­мації з обмеженим доступом, є водночас й адміністративним правопо­рушенням.

Обґрунтовуючи свою позицію, автори вважають, що основним об'єктом посягань при порушенні режиму інформації з обмеженим дос­тупом є саме суспільні відносини, визначені режимом обмеження дос­тупу до інформації. Найбільш узагальнене поняття режиму інформації з обмеженим доступом запропоноване О.О. Шарабуриною, яка визначає адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом як сукупність організаційно-правових засобів, опосередкованих імперати­вним методом юридичного впливу на відносини, пов'язані зі збиранням, одержанням, використанням, поширенням, зберіганням, захистом від­повідних відомостей для забезпечення інформаційної безпеки [474]. Та­ким чином, порушення режиму інформації з обмеженим доступом бі­льше є адміністративним правопорушенням, ніж інформаційним, оскі-

льки йдеться про наявність імперативного методу регулювання інфор­маційних відносин, що є об'єктом протиправного посягання.

Демонстративним прикладом недосконалої реалізації правової аксі­ології щодо інформаційних прав, на нашу думку, є різноманітність ад­міністративних правопорушень у цій сфері. Особливістю інформацій­них деліктів є те, що в інформаційному законодавстві відсутній чітко сформульований склад багатьох правопорушень, а також не виділено ознаки, за якими ті чи інші інформаційні правопорушення мають бути згруповані до однієї глави [190]. Так, О.А. Заярний запропонував для класифікації інформаційних правопорушень використати такий вид ін­формаційної діяльності, як видовий об'єкт протиправних посягань і правової охорони держави. Виходячи із законодавчо визнаних видів ін­формаційної діяльності, цей дослідник усі адміністративні інформаційні правопорушення залежно від видового об'єкта протиправних посягань, тобто змісту відносин, що виникають при здійсненні такої діяльності, поділяє на відповідні види [104]. На наш погляд, цей перелік повинен бути доповнений правопорушеннями у сфері обігу інформації з обме­женим доступом.

Здійснений аналіз змісту статей КУпАП, де критерієм пошуку ви­ступало слово «інформація», привів нас до аналогічного висновку, що його дійшов О.В. Стоєцький, а саме що особлива частина КУпАП міс­тить склади інформаційних проступків у таких главах: 5, 6, 7, 10, 12, 14, 15, 15-а тощо. Кожна з глав має різну кількість складів проступків у сфері обігу інформації, за які передбачено адміністративну відповідаль­ність. Але найбільш значними за кількістю складів інформаційних пра­вопорушень є глави 7, 10, 12, 15, 15-а, КУпАП [136]. Інший науковець, А.М. Благодарний, нарахував більше двадцяти статей, що мають безпо­середнє відношення до інформаційної сфери, а правопорушень, як за­значає він, значно більше, ніж статей, тож пропонує також об'єднати ці норми в одному розділі [33, с. 124].

У процесі наукового дослідження правового регулювання притяг­нення до адміністративної відповідальності осіб за порушення режиму інформації з обмеженим доступом нами було виявлено 25 статей Кодек­су України про адміністративні правопорушення, що передбачають ад­міністративну відповідальність за вчинення адміністративних правопо­рушень в інформаційній сфері, що включають порушення режиму інфо­рмації з обмеженим доступом, зміст якого визначений вітчизняним та міжнародним законодавством. Такими статтями КУпАП, які передба­чають адміністративну відповідальність за порушення прямо чи опосе­редковано режиму інформації з обмеженим доступом, є: 1) ст. 41-3 «Не-

надання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод»; 2) ст. 82-3 «Приховування, перекручення або відмова від надання повної та досто­вірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними»; 3) ст. 91-4 «Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної ін­формації»; 4) ст. 92-1 «Порушення законодавства про Національний ар­хівний фонд та архівні установи»; 5) ст. 163-5 «Приховування інформа­ції про діяльність емітента»; 6) ст. 163-9 «Незаконне використання ін- сайдерської інформації»; 7) ст. 163-10 «Порушення порядку внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів»; 8) ст. 163-11 «Порушення порядку розкриття інформації на фондовому ринку»; 9) ст. 164-3 «Недобросовісна конкуренція»; 10) ст. 166-4 «Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень»; 11) ст. 166-9 «По­рушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відми­ванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню те­роризму»; 12) ст. 172-8 «Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень»; 13) ст. 184-2 «Порушення порядку або строків подання інформації про дітей- сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків»; 14) ст. 185-11 «Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо осо­би, взятої під захист»; 15) ст. 186-3 «Порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень»;

16) ст. 188-7 «Невиконання законних вимог національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації»;

17) ст. 188-31 «Невиконання законних вимог посадових осіб органів Де- ржслужби спеціального зв’язку та захист інформації України»;

18) ст. 188-32 «Невиконання законних вимог Вищої ради юстиції та створених при ній тимчасових колегіальних органів (комісій) щодо на­дання інформації»; 19) ст. 188-39 «Порушення законодавства у сфері за­хисту персональних даних»; 20) ст. 195-5 «Незаконне зберігання спеціа­льних технічних засобів негласного отримання інформації»; 21) ст. 211­6 «Неподання відомостей про військовозобов'язаних і призовників»;

22) ст. 212-2 «Порушення законодавства про державну таємницю»;

23) ст. 212-3 «Порушення права на інформацію та права на звернення»;

24) ст. 212-5 «Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять служ­бову інформацію»; 25) ст. 212-6 «Здійснення незаконного доступу до інформації в інформаційних (автоматизованих) системах, незаконне ви-

готовлення чи розповсюдження копій баз даних інформаційних (авто­матизованих) систем.

Особливості правового статусу інформації з обмеженим доступом, що є об'єктом цих протиправних посягань, розглянуті у попередньому та наступному підрозділах.

Для з'ясування повного спектру адміністративних правопорушень, що посягають на інформацію з обмеженим доступом, передбачених чинним законодавством, та виявлення сучасних актуальних тенденцій щодо формулювання їх нових складів, на погляд авторів, необхідно провести систематизацію таких правопорушень. Як зазначає О.А. Заяр- ний, класифікація має важливе значення для виявлення правової приро­ди досліджуваних адміністративних правопорушень, постає інструмен­том систематизації знань у сфері адміністративної деліктології, а також виконує пояснювальну, евристичну, прогностичну функції [104, c. 81]. Особливої актуальності, на наш погляд, це твердження набуває для ви­вчення правопорушень у відносно новій сфері правового регулювання - інформаційній. Одним із методів наукового пізнання сутності та особ­ливостей адміністративних інформаційних правопорушень, як зазначає О.А. Заярний, є їх класифікація за різними критеріями, виробленими те­орією адміністративної деліктології та сприйнятими правозастосовчою діяльністю [104, c. 81]. Оскільки порушення законодавства про інфор­мацію з обмеженим доступом є адміністративними правопорушеннями в інформаційній сфері, то наукові підходи до класифікації останніх є ак­туальними і для порушень режиму інформації з обмеженим доступом.

На даному етапі історичного розвитку науки адміністративного права ґрунтовні дослідження критеріїв класифікації адміністративних правопорушень проводили різні науковці. Так, О.Ф. Фрицький пропо­нує в основу класифікації покласти предметну ознаку відносин, що охо­роняються адміністративним законодавством. На думку І.О. Склярова, ознаками класифікації адміністративних правопорушень одночасно мо­жуть бути родовий об'єкт посягання і сфера державного управління, де вони вчиняються. У свою чергу, М.С. Студенікіна вважає доцільною класифікацію лише на підставі поділу складів правопорушень на мате­ріальні та формальні [431, с. 71-78], Д.М. Бахрах - на підставі поділу складів на загальні, родові, конкретні, основні, кваліфіковані, казуїстич­ні та узагальнені [27, с. 21].

На думку Л.Л. Попова, через величезну розмаїтість і значну поши­реність адміністративних правопорушень єдиного критерію їх класифі­кації не існує. У його якості виступає комплексний критерій, що поєд­нує сукупність ознак, які характеризуються єдністю правового регулю-

вання, відносною стійкістю і повторюваністю правопорушень [250, с. 129]. Інші прихильники цієї позиції визначають комплексний крите­рій класифікації адміністративних правопорушень - як системне поєд­нання а) родового об'єкта посягання (наприклад, суспільний порядок, порядок управління) і б) галузеву спрямованість делікту, тобто конкре­тну галузь державного адміністрування (наприклад, промисловість, сільське господарство, транспорт і т.д.).

Принципово нову позицію у цьому питанні посідає В.К. Колпаков, доводячи, що підстави класифікації необхідно відшукувати у критеріях, за якими діяння визнається адміністративним проступком [140, с. 12]. Як вважає М.М. Вовчук, одним із критеріїв, що мав на увазі В.К. Колпа­ков, є ступінь суспільної небезпеки. Водночас цей критерій не є лише критерієм поділу правопорушень на злочини і проступки, а також поді­лу самих адміністративних проступків. Залежно від ступеня суспільної небезпеки адміністративного проступку можна, на його думку, виділи­ти: а) адміністративні проступки підвищеного ступеня суспільної небе­зпеки - це проступки, за які передбачено адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту; б) адміністративні проступки із се­реднім ступенем суспільної небезпеки - це проступки, за які передбаче­но всі інші адміністративні стягнення, крім попередження та адмініст­ративного арешту; в) адміністративні проступки з незначним ступенем суспільної небезпеки - це проступки, за які передбачено адміністратив­не стягнення у вигляді попередження [49]. Головною ж відмінністю між злочинами та адміністративними правопорушеннями в інформаційній сфері, як зазначає О.А. Заярний, є не суб'єкт вчинення, об'єкт проти­правного посягання, форма вини порушника, правові наслідки проти­правного діяння, а ступінь суспільної небезпеки кожного з видів право­порушень [105].

Враховуючи ступінь суспільної небезпеки, вважаємо за можливе виокремити такий критерій класифікації адміністративних правопору­шень в інформаційній сфері, як наявність кримінальної відповідальності за це правопорушення при підвищенні його рівня суспільної небезпеки до рівня злочину.

Першою групою, відповідно до запропонованого нами критерію, є правопорушення, за вчинення яких передбачено адміністративну відпо­відальність, а за певних умов (підвищення рівня суспільної небезпеки у зв'язку із методом вчинення правопорушення чи його наслідками) - і кримінальну. До таких адміністративних правопорушень у сфері обігу інформації з обмеженим доступом можна віднести: 1) ст. 166-9 КУпАП «Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (ві-

дмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», якій відповідає ст. 209-1 КК «Умисне порушення вимог за­конодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) до­ходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму»; 2) ч. 3 ст. 164-3 КУпАП «Недобросовісна конкуренція» - отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також іншої кон­фіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця, якій відповідають ст. КК 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що ста­новлять комерційну або банківську таємницю» та ст. 232 «Розголошен­ня комерційної або банківської таємниці»; 3) ст. 163-9 КУпАП «Неза­конне використання інсайдерської інформації» -повний аналог за на­звою у КК ст. 232- 1 «Незаконне використання інсайдерської інформа­ції»; 4) ст. 163-5 КУпАП «Приховування інформації про діяльність емі­тента» - повний аналог за назвою ст. 232-2 КК «Приховування інфор­мації про діяльність емітента»; 5) статті 212-2 КУпАП «Порушення за­конодавства про державну таємницю» відповідає ряд статей у КК, а са­ме ст. 328 «Розголошення державної таємниці», ст. 329 «Втрата докуме­нтів, що містять державну таємницю», ст. 422 «Розголошення відомос­тей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості»; 6) ст. 195-5 КУпАП «Незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласно­го отримання інформації» має аналог у КК - ст. 359 «Незаконні прид­бання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації»; 7) ст. 212-6 КУпАП «Здійснення незаконного доступу до інформації в інформаційних (автоматизованих) системах, незаконне ви­готовлення чи розповсюдження копій баз даних інформаційних (авто­матизованих) систем», якій відповідають ст. 361 КК «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'яз­ку», ст. 361-2 КК «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформа­ції з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно- обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації», ст. 362 КК «Не­санкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно- обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчи­нені особою, яка має право доступу до неї», ст. 363 КК «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку

або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», ст. 376-1 КК «Незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду»; 8) статті 212-5 КУпАП «Порушення порядку об­ліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носі­їв інформації, що містять службову інформацію» частково відповідає ст. 330 КК «Передача або збирання відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідува- льної діяльності, у сфері оборони країни» [162].

Друга група адміністративних правопорушень, що посягають на режим інформації з обмеженим доступом, включає правопорушення, що передбачені КУпАП, але не мають аналогів у КК. Такими є: 1) ст. 41-3 «Ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійс­нення контролю за виконанням колективних договорів, угод»; 2) ст. 82­3 «Приховування, перекручення або відмова від надання повної та дос­товірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ни­ми»; 3) ст. 91-4 «Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологіч­ної інформації»; 4) ст. 163-11 «Порушення порядку розкриття інформа­ції на фондовому ринку»; 5) ст. 166-4 «Порушення порядку подання ін­формації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень»; 6) ст. 172-8 «Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових по­вноважень»; 7) ст. 184-2 «Порушення порядку або строків подання ін­формації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків»; 8) ст. 186-3 «Порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень»; 9) ст. 188-7 «Невико­нання законних вимог національної комісії, що здійснює державне ре­гулювання у сфері зв'язку та інформатизації»; 10) ст. 188-31 «Невико­нання законних вимог посадових осіб органів Держслужби спеціального зв’язку та захист інформації України»; 11) ст. 188-32 «Невиконання за­конних вимог Вищої ради юстиції та створених при ній тимчасових ко­легіальних органів (комісій) щодо надання інформації»; 12) ст. 188-39 «Порушення законодавства у сфері захисту персональних даних»; 13) ст. 211-6 «Неподання відомостей про військовозобов'язаних і призовни­ків»; 14) ст. 212-3 «Порушення права на інформацію та права на звер­нення».

У результаті проведеного порівняльного аналізу кримінального та адміністративного деліктного законодавства нами було виявлено, що значна кількість порушень законодавства про інформацію з обмеженим доступом не має ще окреслених форм адміністративного правопору-

шення, проте законодавцем передбачено їх юридичну караність за кри­мінальним законодавством. Так, перспективні напрямки напрацювання нових адміністративно-деліктних норм щодо захисту суспільних відно­син у сфері обігу інформації з обмеженим доступом можуть бути на­працьовані при врахуванні змісту таких статей КК: ст. 132 «Розголо­шення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення за­раження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфек­ційної хвороби»; ст. 145 «Незаконне розголошення лікарської таємни­ці»; ст. 159 «Порушення таємниці голосування»; «Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер»; ст. 168 «Розго­лошення таємниці усиновлення (удочеріння)»; ст. 182 «Порушення не­доторканності приватного життя»; ст. 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю»; ст. 232 «Розголошення комерційної або бан­ківської таємниці».

Важливою, майже пріоритетною є класифікація порушень законо­давства про інформацію з обмеженим доступом залежно від правового режиму інформації, що є предметом протиправних посягань в інформа­ційній сфері. Як зазначає О.А. Заярний, закріплюючи за конкретним ви­дом інформації відповідний її правовий режим, законодавство України водночас установлює комплекс процедурно-процесуальних, регулятив­но-охоронних правових засобів, що є неоднаковими за ступенем, ін­струментами, формою та метою юридичного впливу на діяльність учас­ників інформаційних відносин [104, c. 95]. Науковець зазначає, що ная­вні структурно-функціональні, суб’єктно-об’єктні, просторові та інші особливості правових режимів інформації були покладені в основу кла­сифікації адміністративних інформаційних правопорушень за різними критеріями. Так, виходячи зі змісту приписів ст. 20 Закону України «Про інформацію», якими закріплюється поділ наявної в інформаційно­му просторі України інформації залежно від ступеня її відкритості, усі адміністративні інформаційні правопорушення слід поділити на просту­пки, що посягають на відкриту та інформацію з обмеженим доступом (конфіденційну інформацію). У свою чергу, ґрунтуючись на положен­нях ст. 21 Закону України «Про інформацію», адміністративні правопо­рушення, що посягають на встановлений режим інформації з обмеже­ним доступом залежно від виду інформації та характеру встановленого правового режиму, можна класифікувати на: 1) проступки проти служ­бової інформації; 2) проступки, які посягають на встановлений режим інформації про особу (персональні дані); 3) делікти проти державної та-

ємниці; 4) правопорушення, що порушують режим обмеженого доступу, встановлений за рішенням юридичних або фізичних осіб (комерційної, банківської таємниці).

Побудова правового режиму будь-якої інформації на легальній но­рмативній основі, де зміст і призначення правової норми в інформацій­ній сфері зумовлює характер необхідної (дозволеної) поведінки учасни­ка інформаційних відносин, дозволяє, як зазначає О.А. Заярний, поділи­ти систему адміністративних інформаційних правопорушень залежно від характеру порушеного нормативного припису на делікти, що пору­шують процесуально-процедурні норми, та проступки, що спрямовані на невиконання чи неналежне виконання положень регулятивних, або охоронних, норм [104, c. 95].

В умовах, коли обіг інформації у сфері діяльності публічної адміні­страції, реалізації публічних інтересів держави та суспільства, а також задоволення конституційних прав особи на інформацію значною мірою забезпечується нормами адміністративного права, у структурі правових режимів інформації істотно зростає питома вага адміністративно- правових обмежень і заборон. Це дає підстави класифікувати всі адміні­стративні інформаційні правопорушення на такі, що порушують правові обмеження та заборони у сфері збирання, зберігання, передачі, знищен­ня, перекручення, обробки, незаконного відтворення, захисту інформа­ції, у тому числі інформації з обмеженим доступом.

Близькою до наведеної вище, проте побудованою на інших право­вих підставах є класифікація інформаційних, зокрема адміністративних, правопорушень залежно від порушеного структурного елемента права особи на інформацію, запропонована С.Л. Правдюком. За цим критері­єм дослідник виділяє інформаційні правопорушення проти: збирання інформації; захисту інформації; використання інформації; поширення інформації [277, c. 209].

Враховуючи суспільну небезпеку, до системи інформаційного пра­вопорушення за різними науковими концепціями входять: інформаційні злочини, адміністративні інформаційні правопорушення, цивільно- правові інформаційні правопорушення, дисциплінарні інформаційні проступки [277, c. 209; 247, c. 25; 170]. Продовжуючи цей логічний ряд, необхідно говорити і про господарсько-правові інформаційні правопо­рушення, екологічні інформаційні правопорушення, фінансові інформа­ційні правопорушення тощо. На погляд авторів, це є предметом пода­льших наукових пошуків.

Розглянемо загальні тенденції щодо поширеності застосування норм КУпАП, які передбачають прямо чи опосередковано адміністрати-

вну відповідальність за порушення режиму інформації з обмеженим до­ступом з 2010 по 2014 роки.

Найменшу кількість справ було порушено за ст. 163-9 «Незаконне використання інсайдерської інформації» та ст. 166.4 «Порушення по­рядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного ко­мітету України та його територіальних відділень» - по одній справі. Пе­ріод 2010 року для правозастосовної практики за цими статтями був не­результативним.

Як видно з діаграми на рис. 4, найбільш поширеними у 2010 р. були справи, порушені за ст 186-3 КУпАП «Порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень» - 4098 справ, що склало переважну частину - 68% правопорушень в інформаційній сфері (Додаток Б). Другою за чисельністю є група справ, порушених за ст. 212-2 «Порушення законодавства про державну таєм­ницю» - 1141 справа, що склало 19%; третє місце за кількістю поруше­них справ із значним відривом посіла ст. 212-5 «Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних но­сіїв інформації, що містять службову інформацію», яка ще до змін, вне­сених відповідно до Закону України від 27 березня 2014 р. № 1170-VII, мала назву «Порушення порядку обліку, зберігання і використання до­кументів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інфор­мацію, що є власністю держави» [294]. Справ у 2010 році за ст. 212-5 КУпАП було порушено 209, що склало 3%.

Кількість справ, порушених за іншими статтями, що передбачають прямо чи опосередковано адміністративну відповідальність за пору­шення режиму інформації з обмеженим доступом, склала 10% від зага­льної кількості (рис. 4, Додаток Б). Цю середню ланку за поширеністю та затребуваністю правозастосовної практики склали за кількістю справ такі статті КУпАП: ст. 163-5 «Приховування інформації про діяльність емітента» - 10; ст. 184-2 «Порушення порядку або строків подання ін­формації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків» - 11; ст. 188-31 «Невиконання законних вимог посадових осіб органів Держслужби спеціального зв'язку та захист інформації України» - 14; ст. 212-6 «Здійснення незаконного доступу до інформації в інфор­маційних (автоматизованих) системах, незаконне виготовлення чи роз­повсюдження копій баз даних інформаційних (автоматизованих) сис­тем» - 18; ст. 188-7 «Невиконання законних вимог національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації» - 19; ст. 164-3 «Недобросовісна конкуренція» - 15; ст. 41-3 «Ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю

за виконанням колективних договорів, угод» - 37; ст. 82-3 «Прихову­вання, перекручення або відмова від надання повної та достовірної ін­формації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'є­днань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними» - 38; ст. 163-11 «Порушення порядку розкриття інформації на фондовому ри­нку» - 63; ст. 195-5 «Незаконне зберігання спеціальних технічних засо­бів негласного отримання інформації» - 68; ст. 212-3 «Порушення права на інформацію та права на звернення» - 86; ст. 166-9 «Порушення зако­нодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) дохо­дів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» - 101; ст. 91-4 «Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації» - 105.

Розглянемо ситуацію з порушенням справ за статтями КУпАП, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення законо­давства про інформацію з обмеженим доступом, у 2011 році.

Найменшу кількість справ у 2011 році було порушено за: ст. 41-3 «Ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснен­ня контролю за виконанням колективних договорів, угод» - 0, замість 37 у 2010 р.; ст. 163-9 «Незаконне використання інсайдерської інформації» - 1, як і в 2010 р.; ст. 163-5 «Приховування інформації про діяльність емі­тента» - 3, замість 10 у 2010 р.; ст. 166-4 «Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень» - 5, замість 1 у 2010 р.; ст. 184-2 «Пору­шення порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків» - 7, замість 11 у 2010 р. Таким чином, кількість статей КУпАП, що передбачають адміністратив­ну відповідальність в інформаційній сфері, правозастосовча практика яких у 2011 р. була нерезультативна, збільшилась до 5.

Як видно з діаграми на рис. 5, найбільш поширеними у 2011 р. були справи, порушені за ст. 186-3 КУпАП «Порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень» - 9106 справ, що склало переважну частину - 81% правопорушень в інформаційній сфері. Другою за чисельністю є група справ, порушених за ст. 212-2 «Порушення законодавства про державну таємницю» - 1119 справа, що склало 10%. На відміну від 2010 р., коли третє місце за кіль­кістю порушених справ посіла ст. 212-5 «Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв ін­формації, що містять службову інформацію», у 2011 році його посіла ст. 212-3 «Порушення права на інформацію та права на звернення» - 252, що склало 2% від загальної кількості справ, порушених за статтями

Адміністративно-правовий захист суспільних відносин у сфері обігу інформації...

КУпАП, що визначені нами як правові підстави для притягнення до ад­міністративної відповідальності за порушення законодавства про інфо­рмацію з обмеженим доступом (Додаток Б).

Кількість справ, порушених за іншими статтями, що передбачають прямо чи опосередковано адміністративну відповідальність за пору­шення режиму інформації з обмеженим доступом, склала 7% від загаль­ної кількості (рис. 5, Додаток Б). Цю середню ланку за поширеністю та затребуваністю правозастосовної практики склали за кількістю справ такі статті КУпАП: ст. 212-6 «Здійснення незаконного доступу до інфо­рмації в інформаційних (автоматизованих) системах, незаконне вигото­влення чи розповсюдження копій баз даних інформаційних (автомати­зованих) систем» - 15, замість 18 у 2010 р.; ст. 172-8 «Незаконне вико­ристання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням слу­жбових повноважень» - 21; ст. 188-31 «Невиконання законних вимог посадових осіб органів Держслужби спеціального зв’язку та захист ін­формації України» - 23, замість 14; ст. 164-3 «Недобросовісна конкуре­нція» - 30, замість 15; ст. 188-7 «Невиконання законних вимог націона­льної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та ін­форматизації» - 41, замість 19; ст. 82-3 «Приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними» - 50, замість 38; ст. 91-4 «Ві­дмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації» - 81, замість 105; ст. 163-11 «Порушення порядку розкриття інформації на фондовому ринку» - 84, замість 63; ст. 195-5 «Незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації» - 107, замість 68; ст. 166-9 «Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом, або фінансуванню тероризму» - 150, замість 101; ст. 212-6 «Здійс­нення незаконного доступу до інформації в інформаційних (автоматизо­ваних) системах, незаконне виготовлення чи розповсюдження копій баз даних інформаційних (автоматизованих) систем» - 15, замість 18; ст. 212-5 «Порушення порядку обліку, зберігання і використання доку­ментів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформа­цію, що є власністю держави» - 168, замість 209.

Особливістю 2011 р. стала поява правозастосовного досвіду та ста­тистичних показників результатів застосування нової статті КУпАП - ст. 172-8 «Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень». Також спостерігається загальна тенденція до незначного зниження уваги правоохоронних ор-

ганів до захисту інформаційних інтересів держави та посилення адміні­стративно-правового захисту інформаційних інтересів громадян, особ­ливо у сфері забезпечення доступу до інформації. Зазначена тенденція призвела до помірного загального збільшення показників кількості по­рушених справ за відповідними статтями.

Загальні тенденції 2010 та 2011 років щодо співвідношення кількості справ, порушених за визначеними нами статтями, залишились і у 2012 році без кординальних змін. Так, найменшу кількість справ у 2012 р. було порушено за: ст. 163-9 «Незаконне використання інсайдер- ської інформації» - 0, замість 1 в 2011 р.; ст. 163-5 «Приховування ін­формації про діяльність емітента» - 3, як і у 2011 р.; ст. 184-2 «Пору­шення порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків» - 6, замість 7 у 2011 р.; ст. 166-4 «Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень» - 7, замість 5 у 2011 р.; ст. 188-7 «Невиконання законних вимог націо­нальної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації» - 8, замість 41 у 2011 р.; ст. 41-3 «Ненадання інформа­ції для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за ви­конанням колективних договорів, угод» - 8, замість 0 в 2011 р.; ст. 164-3 «Недобросовісна конкуренція» - 9, замість 30. Таким чином, кількість статей КУпАП, що передбачають адміністративну відповідальність в інформаційній сфері, правозастосовча практика яких у 2011 році була нерезультативна, збільшилась до 7.

Як видно з діаграми на рис. 6, найбільш поширеними у 2012 р. були справи, порушені за ст. 186-3 КУпАП «Порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень» - 8839 справ, що склало переважну частину - 81% правопорушень в інформаційній сфері. Другою за чисельністю є група справ, порушених за ст. 212-2 «Порушення законодавства про державну таємницю» - 1151 справа, або 10%. Як і у 2011 р., третє місце за кількістю порушених справ посіла ст. 212-3 «Порушення права на інформацію та права на звернення» - 332, що склало 3% від загальної кількості справ, поруше­них за статтями КУпАП, що визначені нами як правові підстави для притягнення до адміністративної відповідальності за порушення зако­нодавства про інформацію з обмеженим доступом (Додаток Б).

Кількість справ, порушених за іншими статтями, що передбачають прямо чи опосередковано адміністративну відповідальність за пору­шення режиму інформації з обмеженим доступом, склала 6% від загаль­ної кількості (рис. 6). Цю середню ланку за поширеністю та затребува-

ністю правозастосовної практики склали за кількістю справ такі статті КУпАП: ст. 172-8 «Незаконне використання інформації, що стала відо­ма особі у зв'язку з виконанням службових повноважень» - 30, замість 21 в 2011 р.; ст. 212-6 «Здійснення незаконного доступу до інформації в інформаційних (автоматизованих) системах, незаконне виготовлення чи розповсюдження копій баз даних інформаційних (автоматизованих) си­стем» - 33, замість 15; ст. 188-31 «Невиконання законних вимог посадо­вих осіб органів Держслужби спеціального зв’язку та захист інформації України» - 37, замість 23; ст. 82-3 «Приховування, перекручення або ві­дмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадо­вих осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворен­ня відходів та поводження з ними» - 38, замість 50; ст. 163-11 «Пору­шення порядку розкриття інформації на фондовому ринку» - 38, замість 39; ст. 212-5 «Порушення порядку обліку, зберігання і використання до­кументів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інфор­мацію, що є власністю держави» - 81, замість 168; ст. 166-9 «Порушен­ня законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» - 86, замість 150; ст. 195-5 «Незаконне зберігання спеціальних техніч­них засобів негласного отримання інформації» - 87, замість 107; ст. 91-4 «Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації» - 183, замість 81 (Додаток Б).

Особливістю 2012 року є явне значне зростання кількості справ, порушуваних за статтями КУпАП: 91-4 «Відмова від надання чи не­своєчасне надання екологічної інформації» та 212-3 «Порушення права на інформацію та права на звернення», і водночас значне уповільнення правозастосовної практики статей 163-11 «Порушення порядку розкрит­тя інформації на фондовому ринку», 166-9 «Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержа­них злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», 188-7 «Невико­нання законних вимог національної комісії, що здійснює державне ре­гулювання у сфері зв'язку та інформатизації» (рис. 6, Додаток Б). Зазна­чене свідчить про продовження тенденцій 2011 року, а саме підвищення рівня захисту прав громадян на доступ до відкритої інформації та не­значне зниження уваги правоохоронних органів до захисту інформацій­них інтересів держави.

Загальні тенденції попередніх років щодо співвідношення кількості справ, порушених за визначеними нами статтями, залишились і у 2013 році, без кординальних змін. Так, найменшу кількість справ у 2013 році було порушено за: ст. 163-9 «Незаконне використання інсайдерської інфо-

рмації» - 1, як і у 2012 р.; ст. 184-2 «Порушення порядку або строків по­дання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклу­вання) батьків» - 2, замість 6; ст. 164-3 «Недобросовісна конкуренція» - 3, замість 9; ст. 163-5 «Приховування інформації про діяльність емітента» - 3, як і у 2012 р.; ст. 41-3 «Ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод» - 4, замість 8; ст. 166-4 «Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територі­альних відділень» - 5, замість 7 (рис. 5, Додаток Б).

Таким чином, кількість статей КУпАП, що передбачають адмініст­ративну відповідальність в інформаційній сфері, правозастосовча прак­тика яких у 2012 році була не результативна, збільшилась до 7.

Як видно з діаграми на рис. 7, найбільш поширеними у 2013 р. були справи, порушені за ст. 186-3 КУпАП «Порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень» - 7052 справ, що склало переважну частину - 76% правопорушень в інформаційній сфері. Другою за чисельністю є група справ, порушених за ст. 212-2 «Порушення законодавства про державну таємницю» - 946 справа, або 10%. Як і у 2012 р., третє місце за кількістю порушених справ посіла ст. 212-3 «Порушення права на інформацію та права на звернення» - 388, що склало 4%; ст. 91-4 «Відмова від надання чи не­своєчасне надання екологічної інформації» - 376 замість 183, тобто 4% від загальної кількості справ, порушених за статтями КУпАП, що ви­значені нами як правові підстави для притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про інформацію з обме­женим доступом (Додаток Б).

Кількість справ, що були порушені за іншими статтями, що перед­бачають прямо чи опосередковано адміністративну відповідальність за порушення режиму інформації з обмеженим доступом, склала 6% від загальної кількості (рис. 7). Цю середню ланку за поширеністю та за- требуваністю правозастосовної практики склали за кількістю справ такі статті КУпАП: ст. 188-39 «Порушення законодавства у сфері захисту персональних даних» - 10; ст. 188-31 «Невиконання законних вимог по­садових осіб органів Держслужби спеціального зв'язку та захист інфор­мації України» - 14, замість 37; ст. 172-8 «Незаконне використання ін­формації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових пов­новажень» - 22, замість 30; ст. 163-11 «Порушення порядку розкриття інформації на фондовому ринку» - 26, замість 38; ст. 82-3 «Прихову­вання, перекручення або відмова від надання повної та достовірної ін­формації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'є-

днань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними» - 30, за­мість 38; ст. 188-7 «Невиконання законних вимог національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації» - 38, замість 8; ст. 166-9 «Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом, або фінансуванню тероризму» - 77, замість 86; ст. 195-5 «Незакон­не зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання ін­формації» - 83, замість 87; ст. 212-6 «Здійснення незаконного доступу до інформації в інформаційних (автоматизованих) системах, незаконне виготовлення чи розповсюдження копій баз даних інформаційних (ав­томатизованих) систем» - 84, замість 33; ст. 212-5 «Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформа­ції, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави» - 106, замість 81 у 2012 р. (Додаток Б).

Особливістю 2013 р. є поява практики застосування ст. 188-39 «По­рушення законодавства у сфері захисту персональних даних» та продо­вження значного зростання збільшення кількості справ, що порушува­лись за такими статтями КУпАП, як ст. 91-4 «Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації» та ст. 212-3 «Порушення права на інформацію та права на звернення» (рис. 7), що свідчить про продовження тенденції попередніх років щодо підвищення рівня адміні­стративно-правового захисту прав громадян на доступ до відкритої ін­формації (Додаток Б).

Аналізуючи статистичні дані щодо кількості порушених справ за статтями КУпАП, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення режиму інформації з обмеженим доступом, можемо відзна­чити дві статті, які є незмінними флагманами за кількістю порушених справ, - це ст. 186-3 КУпАП «Порушення порядку подання або викори­стання даних державних статистичних спостережень» та ст. 212-2 «По­рушення законодавства про державну таємницю». Водночас необхідно брати до уваги, що наведені статистичні дані не враховують та не де­монструють співвідношення порушення справ за ч. 3 ст. 186-3, що передбачає відповідальність за порушення порядку використання кон­фіденційної інформації, приховування або перекручення даних держав­них статистичних спостережень, а також використання їх в засобах ма­сової інформації, для поширення в інформаційних мережах, на паперо­вих, магнітних та інших носіях, в наукових працях тощо без посилання на їх джерело. Тому уточнити відсоткове співвідношення справ, пору­шених саме за цією правовою підставою, дозволить лише аналіз справ, які відповідно до ст. 244-3КУпАП розглядаються органами державної

статистики, а накладають адміністративні стягнення керівники центра­льних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері статистики, їх заступники, а також інші уповноважені керівником посадові особи цього органу.

З урахуванням зазначеного найбільш поширеним порушенням у сфері дії інформації з обмеженим доступом є порушення законодавства про державну таємницю (ст. 212-2). Ця ситуація є прогнозованою та іс­торично обґрунтованою тривалим часом існування цієї норми у КУпАП, напрацюванням значної практики її застосування, детальною регламен- тованістю процедур забезпечення державної таємниці, суб’єктним скла­дом суб'єктів владних повноважень, задіяних в адміністративно- правовому захисті державної таємниці. Такі самі умови вплинули на стабільно високі показники застосування ст. 212-5 «Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформа­ції, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави». Ці дві статті КУпАП є прикладами концентрованого адміністративно- правового захисту саме відповідних двох видів інформації з обмеженим доступом та усіх елементів їх правового режиму, не змішуючи ці право­ві інститути інформаційного права з іншими. При цьому норми, розмі­щені у цих статтях, можуть бути прикладом для формулювання нових норм КУпАП, що будуть захищати інші види інформації з обмеженим доступом, елементи яких зараз розпорошені в інших статтях КУпАП.

У 2014 р. спостерігається загальна тенденція зниження затребува- ності практично за всіма статтями, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення законодавства про інформацію з обме­женим доступом (рис. 8, Додаток Б).

Графік на рисунках 1 та 2 демонструє практичну затребуваність статей КУпАП, що передбачають прямо чи опосередковано адміністра­тивну відповідальність за порушення законодавства про інформацію з обмеженим доступом у динаміці п’яти років (Додаток Б).

Перед підбиттям підсумків за наведеними вище графіками необхідно зробити певне застереження. Наведений аналіз статистичних даних щодо активності застосування на практиці норм КУпАП слід корегувати з ура­хуванням результатів дослідження судової та несудової практики притя­гнення до адміністративної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень, що зроблено у наступних двох підрозділах. Також слід враховувати, як і у випадку з ч. 3 ст. 186-3 КУпАП, невідображення статистокою застосування ч. 3 ст. 164-3 «Недобросовісна конкуренція», що передбачає відповідальність за отримання, використання, розголо­шення комерційної таємниці, а також іншої конфіденційної інформації з

метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.

При вивченні статистики застосування статей КУпАП, крім зазна­чених вище ст. 212-2 та 212-5, 90% з них окремі види інформації з об­меженим доступом мають лише як частину об'єкта правового захисту. Це часткового обґрунтовує низький рівень їх затребуваності у правоза- стосовній практиці.

Так, ст. 184-2 «Порушення порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків» містить елементи адміністративно-правового захисту таємниці усинов­лення; статті 41-3 «Ненадання інформації для ведення колективних пе­реговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод», 163-5 «Приховування інформації про діяльність емітента», 166-4 «Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимо­нопольного комітету України та його територіальних відділень», 63-11 «Порушення порядку розкриття інформації на фондовому ринку», 166-9 «Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (ві­дмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» включають адміністративно-правовий захист окремих еле­ментів режимів комерційної та банківської таємниць.

Особливу категорію створюють статті, в яких адміністративно- правовому захисту підлягають окремі елементи адміністративно- правових режимів усіх існуючих видів інформації з обмеженим досту­пом: ст. 212-3 «Порушення права на інформацію та права на звернен­ня»; ст. 91-4 «Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації»; ст. 188-31 «Невиконання законних вимог посадових осіб органів Держслужби спеціального зв'язку та захист інформації Украї­ни»; ст. 172-8 «Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень»; ст. 82-3 «Прихо­вування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними»; ст. 188-7 «Невиконання законних вимог національної комісії, що здійс­нює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації»; ст. 195-5 «Незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отри­мання інформації»; ст. 212-6 «Здійснення незаконного доступу до інфо­рмації в інформаційних (автоматизованих) системах, незаконне вигото­влення чи розповсюдження копій баз даних інформаційних (автомати­зованих) систем».

З наведеного можна виокремити такий критерій класифікації по­рушень законодавства про інформацію з обмеженим доступом, як спеці-

алізація норми щодо захисту конкретного виду режиму інформації з об­меженим доступом: 1) передбачені конкретно спеціалізованими норма­ми: статті 212-2 та 212-5; 2) передбачені нормами, що захищають суспі­льні відносини, об'єднані групою інформації з обмеженим доступом: статті 184-2, 41-3, 163-5, 166-4, 63-11, 166-9, 186-3; 3) передбачені нор­мами, що передбачають відповідальність за порушення елементів ре­жиму усіх видів інформації з обмеженим доступом: статті 212-3, 91-4, 188-31, 172-8, 82-3, 188-7, 195-5, 212-6.

Враховуючи затребуваність правозастосовною практикою відпові­дних статей КУпАП, що передбачають адміністративну відповідаль­ність за порушення законодавства про інформацію з обмеженим досту­пом, можна визначити такі групи правопорушень: 1) поширені: перед­бачені статтями 212-2, 212-5, 186-3, 91-4 КУпАП; 2) обмеженого використання: ст. 82-3, 163-11, 166-9, 172-8, 188-7, 195-5, 212-6; 3) не затребувані практикою, які відмирають: ст. 41-3, 163-5, 163-9, 164-3, 166-4, 184-2. Остання група правопорушень є незначною за кількістю порушених щодо них справ, що може свідчити про невелку кількість самих правопорушень чи про недосконалий механізм притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень. Ці припущення досліджені у підрозділі 3.1.

Виділяючи види адміністративних правопорушень, особливо тих, які перебувають на зламі декількох галузей права, законодавство Украї­ни не наводить класифікаційних ознак цих деліктів. У зв'язку з цим, як констатує Д.Б.Савчишкін, істотно зростає юридичне значення адмініст­ративно-правової класифікації правопорушень в інформаційній сфері за ознаками їх складу [408, c. 6-4].

Взагалі, склад адміністративного правопорушення формують чоти­ри складових: об'єкт, об'єктивна сторона (характеризують зовнішню сторону правопорушення); суб'єкт та суб'єктивна сторона (характери­зують внутрішню сторону правопорушення) [70, c. 36].

Класифікація адміністративних правопорушень за ознаками їх складу в теорії адміністративної деліктології одержала найбільшу підт­римку серед таких науковців, як С.В. Петров, О.О. Леонідова, Д.Б. Савчишкін [233, c. 149; 172, c. 95; 408; 409]. В окремих наукових працях з адміністративної деліктології класифікація адміністративних правопорушень за згаданими вище підставами подається в авторській інтерпретації та доповнюється новими критеріями. Так, К. Бугайчук пропонує диференціювати адміністративні правопорушення за такими підставами: «залежно від форми вини; залежно від органу, який розгля­дає справу про адміністративний проступок; залежно від суб'єкта про-

ступку; залежно від виду об’єктивної сторони» [39, c. 33].

На думку С.А. Правдюка, адміністративні правопорушення поділя­ються за такими критеріями, як: форма вини; орган, що розглядає спра­ву про адміністративний проступок; суб’єкт проступку; об’єктивна сто­рона проступку (за наслідками); об’єкт проступку; спосіб скоєння; мож­ливість застосування заходів впливу чи адміністративних стягнень; по­ширеність (розповсюдженість) тощо [277, c. 210].

У свою чергу, О.І. Миколенко виокремлює такі критерії класифіка­ції адміністративних правопорушень: залежно від родового об’єкта пра­вопорушення; залежно від форми вини; залежно від об’єктивної сторо­ни складу адміністративного правопорушення; залежно від ступеня сус­пільної небезпеки [198, с. 43-49].

Не заперечуючи питомого значення елементів складу адміністрати­вних правопорушень для їх класифікації, деякі дослідники, наприклад В.Ф. Анісімов, дотримуються точки зору, згідно з якою з позицій коди­фікації адміністративно-деліктного законодавства найбільше теоретич­не значення та практичну цінність має диференціація деліктів, що розг­лядаються за об’єктним критерієм [15, c. 6].

Як уже зазначалося, КУпАП, визначаючи загальні та родові об’єкти адміністративно-правової охорони, не відносить до їх структури інфор­маційну сферу, її елементи чи інформаційну безпеку, чим фактично іг­норує класифікаційне значення цих об’єктів.

Між тим із системного тлумачення низки правових норм - ст. 34 Конституції України, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про інформацію» - ви­тікає, що право на інформацію визнається об’єктом правової охорони.

Така законодавча модель забезпечення права на інформацію зумов­лює його загальний характер у контексті дії механізму адміністративно- правової охорони, а саму інформаційну сферу виводить на рівень родо­вого об’єкта адміністративно-правової охорони, зберігаючи за нею зна­чення основоположного критерію для виділення адміністративних ін­формаційних правопорушень у самостійний вид.

В юридичній літературі родовий об’єкт адміністративно-правової охорони, поряд із галузевою спрямованістю адміністративних правопо­рушень, тобто сферою діяльності публічної адміністрації, у межах якої вони вчиняються, визнається комплексним критерієм поділу деліктів певного виду [53, c. 85].

Комплексна природа такого критерію диференціації адміністратив­них інформаційних правопорушень виявляється в тому, що родовий об’єкт адміністративно-правової охорони визначається видом суспільно важливої діяльності в інформаційній сфері, а сама інформаційна діяль-

ність зумовлює зміст охоронюваних відносин, що виникають у ході її здійснення.

Об’єднання в межах єдиного комплексного критерію класифікації адміністративних інформаційних правопорушень родового об’єкта про­типравних посягань та інформаційної діяльності, при здійсненні якої вчиняються проступки, тягне за собою поширення механізму адмініст­ративно-правової охорони не лише на загальні права та інтереси суб’єктів інформаційної діяльності, але і на спеціальні права та обов’язки, яких набуває учасник інформаційних відносин при здійснен­ні окремих видів відповідної діяльності.

Незважаючи на важливе теоретичне та нормотворче значення кла­сифікації адміністративних інформаційних правопорушень за комплек­сним критерієм, як наполягає О.А. Заярний, вона не може визнаватися завершеною та остаточною, оскільки суперечить реальній дійсності, не дозволяє привести різноманітні ознаки цих деліктів в єдину систему. Натомість, на думку цього автора, застосування об’єкта адміністратив­но-правової охорони як єдиного легального критерію систематизації складів адміністративних інформаційних правопорушень аналогічно до положень КК України дозволить на законодавчому рівні привести суку­пність таких деліктів у цілісну систему на рівні окремого розділу коди­фікованого акта [104].

З позицій нормотворчої та правозастосовчої діяльності класифіка­ція адміністративних інформаційних правопорушень за видовим об’єктом адміністративно-правової охорони та протиправного посяган­ня вирішує важливі завдання, пов’язані зі структуризацією норм коди­фікованих актів адміністративно-деліктного законодавства за розділами, главами, статтями спеціальної частини кодексу. Це дає нам підстави по­діляти погляди учених-адміністративістів про необхідність виокремлен­ня в нормах КУпАП за видовим об’єктом протиправних посягань в ін­формаційній сфері окремих глав, які поєднуватимуть у собі склади ад­міністративних інформаційних правопорушень саме за спільним видо­вим об’єктом адміністративно-правової охорони [427, c. 8; 172, c. 95; 457, c. 6, 408, c. 6].

За цими критеріями систему інформаційних, зокрема адміністрати­вних, правопорушень С. Правдюк поділяє на такі, що вчиняються в пев­ній сфері (економічній, політичній, культурній, науковій, екологічній, навчально-освітній та ін.) або галузі (промисловості, на транспорті, у сільському господарстві) [277, c. 209]. На думку авторів, така класифі­кація адміністративних інформаційних правопорушень має право на іс­нування, оскільки відбиває проникнення інформаційної сфери в різні

галузі та сфери суспільної діяльності, поширення на них закономірнос­тей розвитку інформаційних процесів.

Виходячи з буквального змісту адміністративно-деліктних норм, що передбачають відповідальність за порушення режиму інформації з обмеженим доступом, їх можна класифікувати на такі, що вчиняються шляхом ненадання інформації, надання інформації в неповному обсязі або недостовірної, неповної інформації; внесення до державних реєстрів кадастрів, баз даних, архівних фондів, каталогів неповної або недосто­вірної інформації, а також внесення інформації з порушенням установ­лених законом строків; безпідставне розкриття або засекречення інфор­мації з обмеженим доступом; незаконне копіювання баз даних, реєстрів чи окремої інформації, що в них міститься; незаконне використання ко­мерційної таємниці чи іншої інформації з обмеженим доступом з метою обмеження економічної конкуренції, умисне розкриття інсайдерської інформації з метою укладення неправомірних угод, протиправне втру­чання в роботу, несанкціонований доступ, блокування роботи інформа­ційно-телекомунікаційних систем тощо.

КУпАП при формулюванні складів адміністративних інформаційних правопорушень, як правило, надає окрему правову кваліфікацію повтор­ним деліктам шляхом прямої вказівки в конкретних адміністративно- деліктних нормах на відповідну ознаку об’єктивної сторони проступків.

Протиправний характер адміністративних інформаційних правопо­рушень передбачає їх публічний осуд з боку держави, наявність проти­правних наслідків від їх вчинення. Залежно від характеру наслідків, з якими закон пов’язує адміністративну протиправність деліктів в інфор­маційній сфері, їх систему в науці адміністративної деліктології тради­ційно диференціюють на проступки з формальним і матеріальним скла­дом [277, c. 210]. Більшість порушень законодавства про інформацію з обмеженим доступом мають формальний склад.

Щодо класифікації адміністративних інформаційних правопору­шень за наслідками їх учинення, то серед учених-адміністративістів найбільшу підтримку одержала точка зору щодо переважно формально­го характеру цього виду деліктів [430, с. 64; 457, c. 7; 471, c. 6], хоча не виключається законодавче закріплення відповідних деліктів із матеріа­льним складом.

Аналіз чинних в інформаційній сфері адміністративно-деліктних норм вказує на те, що разом із визнанням на законодавчому рівні як обов’язкової ознаки окремих складів адміністративних інформаційних правопорушень заподіяння ними шкоди або створення загрози її спри­чинення, законодавець робить пряму вказівку в диспозиції конкретної

статті закону і тим самим надає деяким деліктам матеріального змісту.

Поряд із майновими наслідками адміністративних інформаційних правопорушень доктрина адміністративно-деліктного права до системи їх факультативних ознак також відносить засоби, знаряддя, спосіб, час, місце та обстановку вчинення деліктів, які посідають важливе місце в класифікаційному колі критеріїв поділу розглядуваних деліктів [408].

У структурі класифікаційного кола критеріїв диференціації адмініс­тративних інформаційних правопорушень важливе місце з доктриналь- них і правозастосовчих позицій посідає суб'єкт проступку. Так, залежно від виду учасників інформаційних відносин, які можуть учиняти адміні­стративні інформаційні правопорушення, останнє поняття поділяється на делікти, що вчиняються фізичними, юридичними особами, громадсь­кими об'єднаннями, суб'єктами владних повноважень.

Класифікація адміністративних інформаційних правопорушень за­лежно від виду учасників інформаційних відносин, у межах яких вчине­но порушення норм інформаційного законодавства, тісно переплітаєть­ся ще з одним, не менш важливим критерієм поділу адміністративних деліктів, що перебуває на зламі його суб'єктивних елементів (суб'єкта та суб'єктивної сторони проступку). Йдеться про характер волевияв­лення суб'єкта адміністративного інформаційного правопорушення, яким допущено порушення норм інформаційного законодавства. За цим критерієм усі інформаційні, зокрема адміністративні, правопорушення поділяються на такі, що вчиняються індивідуальними та колективними суб'єктами протиправних діянь [277, c. 209]. До адміністративних інфо­рмаційних правопорушень, учинення яких закон пов'язує з індивідуаль­ними суб'єктами, належать ті, які вчиняються фізичними особами, а до проступків, скоєння яких можливе колективними суб'єктами, належать діяння, відповідальність за які встановлено адміністративно-деліктними нормами лише для юридичних осіб.

В юридичній літературі широкого визнання набула класифікація адміністративних правопорушень залежно від правового статусу суб'єкта, на який законом покладається відповідальність за їх вчинення. За цим критерієм адміністративні правопорушення поділяються на такі, адміністративна відповідальність за які передбачається для загальних суб'єктів, і правопорушення, відповідальність за які несуть лише спеці­альні суб'єкти [408, с. 12; 139, c. 65].

У контексті дослідження проблематики класифікації адміністратив­них інформаційних правопорушень більш складним уявляється питання про характер та юридичне значення суб'єктивної сторони проступку для наукового поділу відповідних деліктів. Ця проблема передусім пов'язана

Адміністративно-правовий захист суспільних відносин у сфері обігу інформації...

з тим, що законодавець при формулюванні адміністративно-деліктних норм зазвичай не вказує на форму вини, з якою закон міг би пов’язати вчинення того чи іншого адміністративного інформаційного правопору­шення, внаслідок чого види та розміри адміністративних стягнень за такі протиправні діяння переважно залишаються недиференційованими.

Як зазначає П.Є. Матвієнко, доктрина адміністративної деліктології разом з адміністративно-деліктним законодавством визнає за цією озна­кою суб’єктивної сторони адміністративного правопорушення значення факультативної ознаки його суб’єктивної сторони, яка може набувати кваліфікуючого значення лише за умови прямої вказівки про це в законі [196, с. 1].

Іншими словами, класифікація адміністративних інформаційних правопорушень зберігає свою актуальність щодо деліктів, склади яких містять пряму нормативну вказівку на мету їх вчинення.

Залежно від мети вчинення всі адміністративні інформаційні пра­вопорушення можна розділити на делікти, спрямовані на протиправний доступ до інформації, інформаційних послуг, інформаційно- телекомунікаційних технологій і систем; правопорушення, що мають на меті порушення нормального режиму функціонування інформаційно- телекомунікаційних систем, інформаційних ресурсів, архівів, електрон­них реєстрів, веб-ресурсів чи програмного забезпечення персональних або локальних комп’ютерів; правопорушення, що мають на меті пору­шення встановленого правового режиму інформації; правопорушення, спрямовані на несвоєчасне або неповне подання інформації, коли закон установлює обов’язок особи щодо необхідності її надання, а також делі­кти, які мають на меті подання, внесення, відправку неправдивої, непо­вної, перекрученої чи недостовірної інформації для включення її до офіційних інформаційних ресурсів (баз даних, кадастрів, державних ре­єстрів); правопорушення, метою вчинення яких є обмеження, порушен­ня чи формування недобросовісної конкуренції у сфері інформаційної діяльності, незаконне втручання в таку діяльність; правопорушення, що посягають на основи інформаційної безпеки держави, територіальних громад чи окремої особи.

Із логічного тлумачення змісту адміністративно-деліктних норм, які формулюють склади адміністративних інформаційних правопорушень, витікає, що закон не виключає наявності декількох складових мети в межах конкретного делікту. При цьому орган адміністративної юрисди­кції, який здійснює провадження щодо адміністративного інформацій­ного правопорушення за наявності яскраво вираженої мети вчинення, яка слідує з поведінки його суб’єкта, зобов’язаний вказати про це в ма-

теріалах адміністративної справи для подальшого врахування при ква­ліфікації проступку та призначення остаточної міри адміністративного покарання.

Таким чином, можна констатувати, що класифікація адміністратив­них інформаційних правопорушень за ознаками їх складів має багатос­тупеневу, різноаспектну структуру, що надає їй великого значення для вдосконалення адміністративно-деліктного законодавства в інформа­ційній сфері, адміністративно-юрисдикційної діяльності, а також науко­вих досліджень проблем запобігання адміністративної деліктності в ін­формаційній сфері загалом.

За визначенням О.А. Заярного, критеріями класифікації адміністра­тивних інформаційних правопорушень можуть бути адміністративні стягнення, правові наслідки, вид і суб'єкт їх застосування [104, c. 87].

Залежно від характеру та наслідків застосування адміністративних стягнень правопорушення в інформаційній сфері можна поділити на три види: за які передбачено заходи а) майнового, б) організаційного чи в) особистого характеру.

До адміністративних інформаційних правопорушень у сфері обігу інформації з обмеженим доступом, за які закон установлює заходи май­нової відповідальності, належать делікти, що тягнуть за собою адмініст­ративну відповідальність у формі штрафу, конфіскації предметів і зна­рядь, які стали безпосереднім засобом чи об'єктом проступків, вилучен­ня незаконно одержаного прибутку тощо. Згідно зі статистичними да­ними у період з 2010 по 2013 роки за визначеними нами статтями, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення законо­давства про інформацію з обмеженим доступом, прослідковуються такі тенденції.

Стосовно найбільшої кількості осіб, яких було притягнено до адмі­ністративної відповідальності, штраф було накладено за ст. 186-3 КУ­пАП «Порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень». Так, у 2010 році ця кількість сягнула 3974 осіб, що становить 70% від усього загалу правопорушень, вчинених в інформаційній сфері щодо порушення режиму інформації з обмеженим доступом; у 2011 р. - 8796 осіб, тобто 84% від усієї кількості; у 2012 р. - 8551 (84%); у 2013 р. - 6819 (80%) (рис. 1 Додаток Д).

Другою групою адміністративних правопорушень, що посягають на режим інформації з обмеженим доступом, є ст. 212-2 КУпАП «Пору­шення законодавства про державну таємницю». Так, у 2010 році було накладено штраф за вчинення правопорушення, передбаченого цією статтею, стосовно 1045 осіб, що становить 18% від усього загалу право-

порушень, вчинених в інформаційній сфері щодо порушення режиму інформації з обмеженим доступом; у 2011 р. цей показник становив 995 осіб, тобто 9% від усієї кількості; у 2012 р. - 961 (9%); у 2013 р. - 797 (9%). Третьою групою за чисельністю осіб, на яких було накладено штраф за порушення законодавства в інформаційній сфері, стали право­порушення, передбачені ст. 91-4 КУпАП «Відмова від надання чи не­своєчасне надання екологічної інформації». Так, у 2010 р. штраф за вчинення правопорушення, передбаченого цією статтею, було накладе­но на 105 осіб, що становить 2% від усього загалу правопорушень, вчи­нених в інформаційній сфері, що посягають на режим інформації з об­меженим доступом; у 2011 р. - на 80 осіб, тобто 1% від усієї кількості; у 2012 р. - 182 (2%); у 2013 р. - 352 (4%). Четвертою за чисельністю гру­пою є правопорушення, передбачені ст. 212-3 КУпАП «Порушення пра­ва на інформацію та права на звернення». Так, у 2010 році за вчинення правопорушення, передбаченого цією статтею, було накладено штраф на 63 особи, що становить 1% від усього загалу правопорушень, вчине­них в інформаційній сфері, що посягають на режим інформації з обме­женим доступом; у 2011 р. - на 215 осіб (2% від усієї кількості); у 2012 р. - 182 (2%); у 2013 р. - 352 (3%). П’ятою групою адміністратив­них правопорушень, що посягають на режим інформації з обмеженим доступом, є ст. 212-5 КУпАП «Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію». Так, у 2010 р. було накладено штраф, за вчинення правопорушення, передбаченого цією статтею, на 180 осіб, що становить 3% від усього загалу правопорушень, вчинених в інформа­ційній сфері щодо порушення режиму інформації з обмеженим досту­пом; у 2011 р. - на 147 осіб, тобто 1% від усієї кількості; у 2012 р. - 62 (1%); у 2013 р. - 797 (1%). Шостою групою є правопорушення, передба­чені ст. 195-5 КУпАП «Незаконне зберігання спеціальних технічних за­собів негласного отримання інформації». Так, у 2010 році було накладе­но штраф, за вчинення правопорушення, передбаченого цією статтею, на 54 особи, що становить 1% від усього загалу правопорушень, вчине­них в інформаційній сфері, що посягають на режим інформації з обме­женим доступом; у 2011 році - на 88 осіб, тобто 1% від усієї кількості; у 2012 р. - 182 (1%); у 2013 р. - 352 (1%). (рис. 2-5, Додаток Д).

На діаграмі рис.6 Додатка Д відображено кількість осіб, притягнених до адмінвідповідальності за статтями КУпАП за порушення законодавст­ва про інформацію з обмеженим доступом, крім проаналізованих вище, та застосування до них санкцій у вигляді штрафу з 2010 по 2013 роки. Наведені графіки наочно демонструють пропорційну залежність незнач-

ної кількості осіб, на яких було накладено штраф, незначній кількості са­мих порушених справ за зазначеними на графіку статями. Тобто до групи порушень законодавства про інформацію з обмеженим доступом, за які передбачено заходи майнового характеру, серед досліджуваних нами статей КУпАП можуть бути віднесені усі. Конфіскація предмета як дода­ткове адміністративне стягнення застосовувалось тільки за статтями КУ­пАП: 195-5 - у 2010 та у 2011 роках - 42 випадки; у 2012 р. - 51 випадок; у 2013 р. - 60 випадків; 212-6 у 2010 р. - 9 випадків, у 2011 р. - 1 випа­док; у 2012 р. - 4 випадки; у 2013 р. - 29 випадків (додатки Г, Д).

Адміністративні інформаційні правопорушення є такими, що тягнуть за собою накладення заходів організаційного впливу, якщо закон за їх вчинення передбачає накладення на порушника стягнень у формі скасу­вання державної реєстрації суб'єкта господарювання, анулювання дії лі­цензії на провадження конкретного виду інформаційної діяльності, попе­редження, скасування права доступу та використання номерного ресурсу суб'єкта телекомунікаційної діяльності у сфері надання послуг стаціонар­ного зв'язку, позбавлення права ефірного мовлення тощо. Статистика притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопо­рушень відповідно до досліджуваних статей КУпАП свідчить, що практи­ка застосування лише декількох статей передбачає застосування попере­дження: 1) за ст. 186-3 було застосовано у 2010 р. - 5 попереджень, 2011 р. - 6, 2012 - 3, 2013 р. - 9; 2) за ст. 212-2 було застосовано у 2011 р. 1 попе­редження, у 2013 - 2, в інші роки попередження не застосовувалось; 3) за ст. 212-3 було застосовано у 2011 та 2013 рр. по 1 попередженню, в інші роки попередження не застосовувалось. Таким чином, до другої групи правопорушень, що тягнуть за собою накладення заходів організаційного впливу, відносяться тільки ст. ст. 186-3, 212-2, 212-3.

До третьої групи адміністративних інформаційних правопорушень, вчинення яких викликає настання для суб'єктів їх вчинення обмеження особистого характеру, слід віднести делікти, за які передбачено законом адміністративну відповідальність у формі виправних і громадських ро­біт, попередження, позбавлення спеціального права. Статистика свід­чить, що у ході застосування статей КУпАП, визначених нами як такі, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення зако­нодавства про інформацію з обмеженим доступом, зазначені вище санк­ції не застосовуються. До третьої групи застосування відповідних ста­тей КУпАП не відноситься жодне з досліджуваних видів правопору­шення, оскільки санкції особистого характеру не використовуються вза­галі. Водночас виявлення цього факту відкриває перспективи для запро­вадження таких додаткових санкцій з метою підвищення ефективності

застосування норм КУпАП, що слабо використовуються на практиці.

Залежно від суб'єкта застосування адміністративних стягнень усі адміністративні інформаційні правопорушення, що посягають на режим інформації з обмеженим доступом, можна поділити на такі, стягнення за які застосовуються судом (ст. 41-3; 92-1; 166-4; 166-9; 172-8; 184-2; 188­31; 188-32; 188-39; 195-5; 212-2; 212-3; 212-5; 212-6), і делікти, відпові­дальність за які покладається органами виконавчої влади, що мають статус суб'єктів адміністративно-юрисдикційного провадження (ст. 82­3, 91-4, 163-5, 163-9, 163-10, 163-11, 186-3, 188-7, 211-6).

Узагальнюючи, можна дійти висновку, що порушення режиму ін­формації з обмеженим доступом є різновидом інформаційного правопо­рушення, зміст якого полягає у порушенні законодавчо визначеного по­рядку діяльності уповноважених суб'єктів права щодо створення, вико­ристання, зберігання, передачі інформації, доступ до якої обмежено від­повідно до законодавства її власником чи добросовісним користувачем на законних підставах у зв'язку з її особливою цінністю для них. На по­гляд авторів, є нагальна потреба у встановленні адміністративної відпо­відальності за порушення режимів лікарської та медичної таємниці, та­ємниці усиновлення, податкової, досудового слідства, банківської та ад­вокатської таємниці, нотаріальної таємниці, таємниці нарадчої кімнати тощо і внесення відповідних змін до КУпАП [67, c. 47]. Водночас нові правові норми необхідно формувати в окремі статті КУпАП з урахуван­ням адміністративно-правового режиму конкретного виду інформації з обмеженим доступом.

2.2.