Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Відповідальність за порушення законодавства України про інформацію недержавними громадськими організаціями

Результати проведеного нами опитування свідчать про те, що за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями 78, 3% респондентів вважають за доцільне передбачати відповідальність, а 21,7 % опитаних - ні (Додаток А).

В Україні не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, а кожний громадянин країни має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (ч. 2, 3 ст. 32 Конституції України) [53].

Статтею 5 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію», в якій знайшов своє відображення зміст ст. 34 Конституції України, визначено, що «кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація цього права не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб» [56].

Відповідно до п. 1 ст. 7 цього Закону право на інформацію охороняється законом.

Недержавні громадські організації здійснюють свою діяльність в інтересах громадян там, де часто держава неспроможна це забезпечити і несуть відповідальність за порушення чинного законодавства України, зокрема в інформаційній сфері.

В Україні Конституцією гарантується, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ст. 58 Конституції України), а юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України) [53].

Загальне розуміння відповідальності - це покладений на когось або взятий на себе обов’язок відповідати за ... вчинки, слова ... [123, с. 136].

Різновидом відповідальності є юридична відповідальність, яка передбачає застосування до правопорушників (фізичних та юридичних осіб) передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються у примусовому порядку державою [251, с. 437].

В теорії держави і права під юридичною відповідальністю розуміють передбачені нормами права і здійснювані в правових відносинах у процесуальному порядку уповноваженими державою суб’єктами засоби державного примусу до особи, яка вчинила правопорушення, що тягне для неї обов’язок зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм [252, с. 375].

Традиційний поділ юридичної відповідальності на конституційну, адміністративну, кримінальну, дисциплінарну, цивільно-правову й матеріальну, обумовлений об’єктивними закономірностями розвитку системи права й механізму держави, а також логікою правового регулювання [253, с. 52].

Деякі автори виходять з того, що відповідно до ст. 92 Конституції України вітчизняною системою права передбачено лише чотири види юридичної відповідальності (цивільна, адміністративна, кримінальна та дисциплінарна), а існування інших видів відповідальності, крім передбачених Конституцією, неможливе [254, с.

6].

Однак Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року (справа про відповідальність юридичних осіб) встановлено, що «системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що «виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно- правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього...» [255].

Важливим теоретичним підгрунтям у вивченні питання юридичної відповідальності за порушення законодавства України про інформацію недержавними громадськими організаціями є праці С. Алєксєєва [256, с. 180], І. Безклубого, С. Бобровника, І. Грищенка [257, с. 366-376], М. Кельмана,

O. Мурашина [258, с. 448-463], П. Рабіновича [259, с. 190-193], О. Скакун [76], М. Цвіка [2, с. 375-390] та ін.

Проблему юридичної відповідальності як в загальному розумінні, так і в частині її настання за порушення законодавства про інформацію, висвітлювали в своїх працях вітчизняні науковці, зокрема:

- адміністративну відповідальність: Ю. Битяк, В. Гаращук, О. Дяченко [106], Л. Коваль [260], В. Колпаков [261], А. Комзюк [262], О. Кузьменко [81], Д. Лук’янець [253], В. Настюк [249], О. Остапенко [82], С. Стеценко [263];

- кримінальну відповідальність: В. Грищук, О. Пасєка [264, с. 135-167];

- цивільно-правову відповідальність: І. Безклубий, Н. Кузнєцова,

P. Майданик [265, с. 9-20], В. Примак [266, с. 376-415], С. Резніченко,

О. Церковна [267, с. 54-71], Я. Шевченко [268, с. 93-125], С. Ясечко [269, с. 111129, 163-206];

- дисциплінарну відповідальність: А. Андрушко, І. Безклубий, А. Берлач [257, с. 357-385], Ю. Дмитренко [270, с. 352-357], П. Пилипенко [271, с. 151-154], В. Середа [272, с. 65-93] та ін.

На основі аналізу праць вищезгаданих авторів ми визначили ознаки, підстави, принципи, цілі та функції, які є характерними для всіх видів юридичної відповідальності за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями.

Спершу слід звернути увагу на те, що недержавні громадські організації, порушуючи законодавство про інформацію, вчиняють правопорушення, за яке настає відповідальність.

Ми підтримуємо думку А. Марущака, що «поширеними порушеннями законодавства про інформацію в частині реалізації громадянами права на доступ до інформації є:

- необгрунтована відмова від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації;

- навмисне приховування інформації; примушення до поширення або перешкоджання поширенню певної інформації, а також цензура;

- використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків;

- розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю; порушення порядку зберігання інформації;

- необгрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом;

- порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави» та ін. [213, с. 461].

Отже, відповідальність за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями - це правовідносини між уповноваженими державними органами та недержавними громадськими організаціями, до яких застосовуються юридичні санкції з негативними для цієї організації наслідками за порушення законодавства про інформацію.

Мета будь-якої відповідальності в інформаційній сфері - це конкретний вияв загальних цілей права, серед яких виділяють регулювання і охорону відповідних суспільних відносин. Г оловними цілями юридичної відповідальності у сфері обігу інформації є [249, с. 103]:

- забезпечення нормального функціонування механізму правового регулювання відносин шляхом гарантування реалізації суб’єктами правових відносин суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, охорона існуючого державного ладу та суспільного порядку, утвердження законності і захист правопорядку;

- захист інформаційних прав і свобод громадян від незаконних порушень; покарання винного у скоєнні правопорушення; попередження скоєння правопорушень у сфері обігу інформації.

На нашу думку, метою відповідальності за порушення законодавства у сфері інформації недержавними громадськими організаціями є попередження таких порушень шляхом законодавчого регулювання і охорони суспільних відносин в інформаційній сфері.

Мета юридичної відповідальності, в свою чергу, визначає її функції [258, с. 458].

Ми вважаємо, що серед функцій відповідальності за порушення законодавства у сфері інформації недержавними громадськими організаціями слід виділити:

- штрафну (каральну) - покарання державою недержавну громадську організацію та запобігання вчиненню нових правопорушень недержавними громадськими організаціями у сфері інформації;

- правовідновлюючу (компенсаційну) - відновлення незаконно порушених

прав на інформацію недержавною громадською організацією. Примусове стягнення збитків з недержавної громадської організації поновлює права потерпілої сторони шляхом компенсації її втрат недержавною громадською організацією;

- правоохоронну - захист правопорядку від можливих або вже скоєних (триваючих) недержавною громадською організацією правопорушень у сфері інформації;

- виховну (превентивну) - сприймання недержавною громадською організацією важливості дотримання права на інформацію.

Ми вважаємо, що підставою виникнення відповідальності за порушення законодавства у сфері інформації недержавними громадськими організаціями є вчинене або вчинюване недержавними громадськими організаціями правопорушення в інформаційній сфері у разі встановлення складу правопорушення, що є обов’язковим при притягненні до кримінальної або адміністративної відповідальності.

Ознаками юридичної відповідальності за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями є:

- притягнення посадових осіб недержавної громадської організації до юридичної відповідальності у певному процесуальному порядку уповноваженими на це державними органами та їх посадовими особами з чітким дотриманням законодавства;

- державний примус у формі каральних та правовідновлюючих (компенсаційних) способів;

- наявність певних витрат для недержавної громадської організації, які передбачені законодавчо;

- негативна реакція держави на правопорушення, вчинене в інформаційній сфері та на недержавну громадську організацію, що є винною у його скоєнні;

- обов’язок недержавної громадської організації за свою протиправну поведінку терпіти несприятливі наслідки;

- наявність правових норм, закріплених у законодавстві, яким регулюється

інформаційна сфера;

- застосовується лише до недержавної громадської організації, винної у вчиненні порушення інформаційного законодавства.

В теорії держави і права під підставами юридичної відповідальності розуміється певна сукупність обставин, за наявністю яких вона є можливою і належною. Якщо такі підстави відсутні, відповідальність виключається. В науковій думці і законодавстві такі підстави поділяють переважно на фактичні (застосування заходів відповідальності можливе лише за наявності факту реально вчиненого правопорушення) та юридичні (порушення правових норм) [2, с. 377378].

Слід зазначити, що підставами притягнення та настання відповідальності за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями є: 1) факт вчинення порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями; 2) наявність у діях недержавної громадської організації складу правопорушення; 3) наявність відповідної правової норми, яка передбачає притягнення до юридичної відповідальності за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями; 4) акт застосування права (вирок суду, рішення адміністративного органу тощо); 5) наявність обтяжуючих та пом’якшуючих обставин при порушенні законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями.

Звернімо увагу на те, що статтею 30 Закону України «Про інформацію» передбачено звільнення від відповідальності. Таким чином, «ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. В даному випадку оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості» [56].

Недержавні громадські організації, як суб’єкти інформаційних відносин, звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.

Інститут звільнення від юридичної відповідальності - це регулювання відносин, що складаються в процесі правового спрощення суб’єкта, який учинив правопорушення. Наразі інститут звільнення від юридичної відповідальності ґрунтується на балансі інтересів держави, суспільства й особистості, де права особистості повинні забезпечувати - мають бути створені умови для їх реалізації, охорони, захисту [265, с. 383].

У юридичній практиці сучасної України система звільнення від юридичної відповідальності потребує зміцнення й розвитку як один із пріоритетних напрямів, оскільки загальним критерієм ефективності звільнення від юридичної відповідальності є зменшення кількості правопорушень, а додатковими - поновлення правовідносин без конфлікту; запобігання повторним правопорушенням; підвищення правосвідомості правопорушників на етапах досудового розгляду. Усе це загалом сприяє зміцненню законності й правопорядку. Інститут звільнення від юридичної відповідальності - це комплексний інститут зі своєю структурою й різними формами прояву, тісно пов’язаний з інститутом юридичної відповідальності, який займає особливе місце у правовій системі суспільства [265, с. 390].

Ми вважаємо, що відповідальність за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями базується на принципах законності, справедливості, гуманізму, доцільності, неприпустимості аналогії права й аналогії закону, невідворотності і своєчасності відповідальності, індивідуалізації та персоніфікації, регламентованості, недопустимості подвійної відповідальності за одне правопорушення, обгрунтованості відповідальності та ін.

За порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями на основі статей 27-31 Закону України від 2 жовтня 1992 року «Про інформацію» настає дисциплінарна, цивільно-правова, адміністративна та кримінальна відповідальність [56].

Є. Додіна, досліджуючи юридичну відповідальність, яку можуть нести громадські організації як колективні суб’єкти правовідносин, вважає, що ця відповідальність за своїм характером є адміністративно-правовою. На її думку, виходячи з того, що громадські організації можуть легалізуватись як шляхом державної реєстрації, так і шляхом повідомлення про заснування, то поняття адміністративної відповідальності громадських організацій ширше, ніж поняття адміністративної відповідальності юридичної особи. Також вона констатує, що законодавство про адміністративну відповідальність юридичних осіб в Україні поки що недостатньо розроблене: загальні положення і принципи у нормативних актах практично цілком відсутні, механізм притягнення до відповідальності практично не врегульований [84, с. 13].

До питань, які на сьогодні перебувають у центрі уваги сучасної юридичної науки слід віднести недостатню визначеність норм національного законодавства в частині притягнення до адміністративної відповідальності недержавних громадських організацій за порушення ними інформаційного законодавства України. Це пов’язано з тим, що недержавна громадська організація (громадське об’єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи), як організаційно-правова форма громадського об’єднання (ст. 1 Закону України «Про громадські об’єднання»), може здійснювати свою діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу [40]. Однак чинним законодавством України досі не визначено адміністративну відповідальність юридичних осіб, хоча така необхідність давно вже обґрунтована комплексними науковими дослідженнями. Також потребує доопрацювання в КУпАП питання класифікації правопорушень, вчинених недержавними громадськими організаціями, зокрема щодо порушення інформаційного законодавства України.

Для адміністративної відповідальності головною відмінністю є те, що вона реалізується в адміністративному порядку, у процесі реалізації державним органом (посадовою особою) своїх виконавчо-розпорядчих повноважень. При цьому, процедура притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється шляхом провадження в справах про адміністративні правопорушення з дотриманням визначених законом процесуальних стадій. Навіть у тих випадках, коли справи про адміністративні правопорушення розглядаються судами, зберігається саме адміністративно-процесуальний порядок притягнення до відповідальності [273, с.10].

Чинне законодавство України не містить положення, яке дозволяло б оперувати також законодавчим визначенням адміністративної відповідальності [263, с. 223]. У ст. 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначається відповідальність за адміністративні правопорушення [53].

В Україні порядок застосування адміністративної відповідальності за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями регулюється КУпАП та іншими законодавчими актами, які передбачають адміністративну відповідальність в інформаційній сфері, однак не містять визначення адміністративної відповідальності, обмежуючись в КУпАП вказівкою на те, що її мірою є адміністративне стягнення, яке застосовується з метою перевиховання правопорушника і запобігання правопорушенням [81, с. 251].

Адміністративній відповідальності властивий ряд специфічних рис, які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності. Вона настає, як правило, за особливий вид правопорушень - адміністративні [262, с. 6].

Проблеми адміністративної відповідальності зі всіма її складовими елементами та застосуванням стали темою досліджень багатьох українських вчених. Характерним для їхніх досліджень є те, що, окрім загального бачення та визначення поняття адміністративної відповідальності, існує практика побудови так званої «видової» або «інституційної» відповідальності за окремі адміністративні проступки з характеристикою тих чи інших адміністративно- правових відносин, на які здійснюється посягання.

Розглянемо найбільш характерні визначення адміністративної відповідальності. Отже, адміністративна відповідальність - це:

- репресивний вид відповідальності, де покарання має характер особистого зазнання кари, а вольовий вплив спрямовується на свідомість правопорушника з метою певного психічного переживання ним кари, подолання певних мотивів, якими визначена ірраціональна поведінка, та стимулювання мотивів, які мають схилити до поведінки, що узгоджується з правовими приписами (Л. Коваль) [260, с. 132];

- накладення на правопорушників загальнообов’язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що призводять до обтяжливих наслідків матеріального чи морального характеру для цих осіб (Ю. Битяк, В. Гаращук, О. Дяченко та ін.) [274, с. 170];

- примусове, з дотриманням встановленої процедури, застосування правомочним суб’єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, виконаних правопорушником (В. Колпаков, О. Кузьменко) [81, с. 251-252];

- різновид правової відповідальності, особлива форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), відповідно до якої особи, що скоїли ці правопорушення, повинні відповісти перед повноважним державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формі та порядку (Т. Коломоєць, Г. Гулєвська) [275, с. 77];

- специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб’єкта правопорушення (О. Остапенко) [82, с. 58-59].

Сучасна наука адміністративного права адміністративну відповідальність здебільшого пов’язує із застосуванням заходів державного примусу, розглядає як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію застосування санкцій. Адміністративну відповідальність не можна сприймати окремо від інших видів відповідальності, бо вона ґрунтується на необхідності відповідати за власні дії, протиправні вчинки, брати на себе вину за їх наслідки [275, с. 77-78].

Однак наука адміністративного права не дає належної відповіді на питання теорії адміністративної відповідальності юридичних осіб, оскільки відсутнє єдине поняття адміністративного правопорушення, яке однаковою мірою можна застосувати до фізичних та юридичних осіб. Це спотворює визначення адміністративного правопорушення як єдиної підстави адміністративної відповідальності, в тому числі і юридичних осіб. Недостатньо розкритою залишається суб’єктивна сторона адміністративної відповідальності, відкритим залишається питання про провину і її форми щодо юридичних осіб, багато в чому визначення провини організацій запозичене з цивільного права. Отже, теорія адміністративного права потребує формулювання своєї концепції і визначення вини юридичної особи [276, с. 4-5].

На думку Д. Лук’янця, в Україні існування адміністративної відповідальності юридичних осіб хоча і є фактом правової реальності, однак ступінь упорядкованості відносин порівняно з адміністративною відповідальністю фізичних осіб значно менший. Зокрема, не існує єдиного кодифікованого нормативного акта, який би визначав основні засади адміністративної відповідальності юридичних осіб. Водночас правовому регулюванню відносин адміністративної відповідальності юридичних осіб притаманна значна кількість рис, спільних із відносинами адміністративної відповідальності фізичних осіб [253, с. 211].

Про адміністративну відповідальність юридичних осіб зазначено в Рішенні Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, ч. 1, 3 ст. 2, ч. 1 ст. 38 КУпАП (справа про відповідальність юридичних осіб), що згідно з ч. 3 ст. 2 КУпАП його положення поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за скоєння яких передбачена законодавством, ще не включеним до КУпАП [255]. З’ясовуючи зміст цієї норми, Конституційний Суд України вважає за доцільне звернутися до походження інституту адміністративної відповідальності.

Як явище правової дійсності адміністративну відповідальність характеризують два види ознак. По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності загалом (основні); по-друге, це ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні) [277, с. 290].

Ознаки адміністративної відповідальності за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями полягають у тому, що вони: а) є засобом охорони встановленого державою громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління; б) передбачають нормативно визначені для застосування (реалізації) санкції правових норм; в) виникли в результаті вчинених протиправних дій; г) мають публічний зі сторони державних органів і колективних утворень осуд правопорушника за вчинені ним діяння; ґ) характеризуються юридично значимими для правопорушника наслідками, закріпленими в адміністративно- правових нормах.

Похідні ознаки адміністративної відповідальності характеризують юридичну природу, мету відповідальності, її реалізацію органами (посадовими особами), що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення і приймати по них рішення [277, с. 292-293; 261, с. 84].

Ознаки адміністративної відповідальності притаманні не тільки відносинам, де суб’єктом, до якого в адміністративному порядку застосовуються стягнення за правопорушення, є фізична особа, але й відносинам за участю юридичних осіб. Дискусії про можливість визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності ведуться досить давно [253, с. 205].

В адміністративній відповідальності за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями треба вбачати юридично- деліктну (протиправна поведінка, проступок) та нормативну (наявність норми адміністративного права, що передбачає відповідальність за таку поведінку) сторони.

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями реалізується на загальних правових засадах.

Для забезпечення верховенства права, законності, прав людини і громадянина при вирішенні справ про проступки слід керуватись нормами, що виключають адміністративну відповідальність або звільняють від неї, а також враховувати обставини, що пом’якшують (ст. 34 КУпАП) відповідальність за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями.

Обставинами, що виключають адміністративну відповідальність, законодавець визнає дії особи в стані крайньої необхідності, або яка була в стані неосудності (ст. 17 КУпАП). Однак виникає правова колізія, адже цю норму неможливо застосувати до недержавних громадських організацій зі статусом юридичної особи.

Звільнення від адміністративної відповідальності за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями є можливим за таких підстав: а) коли характер вчиненого проступку і особи правопорушника свідчить про доцільність застосування до нього заходів громадського впливу (ст. 21 КУпАП); б) коли визнано малозначність проступку (ст. 22 КУпАП).

Вважаємо, що адміністративна відповідальність за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями - це владний вплив держави через уповноважені органи шляхом застосування адміністративних стягнень до недержавної громадської організації за порушення суспільних відносин, закріплених у Законі України «Про інформацію».

Згідно ст. 28 Закону України «Про громадські об’єднання» до недержавних громадських організацій за порушення інформаційного законодавства можна застосовувати лише єдине стягнення - припинення діяльності, що не дає змогу об’єктивно притягнути цю організацію до адміністративної відповідальності в залежності від суспільної небезпеки її діяння [40].

Слід зважати на підстави та особливості, які притаманні адміністративній відповідальності за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями. Як слушно зазначає С. Ківалов, «вони є достатньо типовими для характеристики адміністративної відповідальності, а саме: а) її підставою є адміністративний проступок; б) накладається як на індивідуальні, так і колективні суб’єкти, винні у скоєнні адміністративного проступку; в) врегульована нормами адміністративного права, які передбачають вичерпний перелік адміністративних порушень, стягнень, державних органів, уповноважених на притягнення до відповідальності; г) передбачений особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності, який характеризується оперативністю, економічністю, спрощеністю; ґ) притягнення до адміністративної відповідальності в більшості випадків здійснюється в адміністративному (позасудовому) порядку» та ін. [278, с. 75-77].

Виокремлюють три підстави адміністративної відповідальності: нормативну (система норм, що регулюють її), фактичну (адміністративний проступок) і документальну (процесуальну) (акт компетентного органу про накладення адміністративного стягнення) [261, с. 76; 279, с. 139].

До нормативних підстав належить наявність норм, які визначають діяння щодо порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями проступком, заходи примусу за його вчинення, суб’єктів відповідальності і юрисдикції; встановлюються правила, за якими накладаються і виконуються стягнення, забезпечується законність, права учасників провадження тощо.

До фактичних підстав порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями слід віднести факт скоєння правопорушення та факт виконання заходів відповідальності. Крім цього, до них належать факти затримання, огляду, подання звернень, визнання доказами фактичних даних тощо.

Документальними (процесуальними) підставами порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями є складання протоколу про адміністративне правопорушення і прийняття постанови у справі, яку розглядають. До протоколу про адміністративне правопорушення можуть бути долучені акти, довідки, звернення, облікові документи тощо, що є доказами у справі.

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями настає за наявності фактичної підстави її застосування до правопорушника. Таким є адміністративний проступок - різновид правопорушень [260, с. 130].

Недержавна громадська організація нестиме адміністративну відповідальність, якщо до моменту вчинення адміністративного правопорушення, в тому числі порушення інформаційного законодавства України, вона була зареєстрована в установленому законом порядку.

Ми вважаємо, що особливістю притягнення до адміністративної відповідальності недержавної громадської організації є те, що порушення законодавства України про інформацію може вчинити як вищий орган управління (конференція, з’їзд, рада тощо), керівник організації, його заступник чи уповноважений представник, тобто посадові особи недержавної громадської організації, які наділені відповідними повноваженнями, так і громадяни - члени (учасники) цієї організації.

Вважаємо, що суспільні відносини, які порушуються у сфері інформації є об’єктом порушення недержавними громадськими організаціями інформаційного законодавства України.

Ми погоджуємося із думкою А. Благодарного, що в чинному законодавстві України про адміністративні правопорушення в інформаційній сфері відсутній нормативний акт, який би містив вичерпний перелік законів, що передбачають адміністративну відповідальність [280, с. 123].

Отже, згідно ст. 212-3 КУпАП до адміністративної відповідальності притягуються посадові особи, які порушили право на інформацію та право на звернення, а саме:

- не оприлюднили інформацію, обов’язкове оприлюднення якої передбачено законами України «Про доступ до публічної інформації», «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення», «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», «Про відкритість використання публічних коштів» та «Про засади запобігання і протидії корупції»;

- порушили Закон України «Про доступ до публічної інформації» (необгрунтовано віднесли інформацію до інформації з обмеженим доступом, не надали відповідь на запит на інформацію, не надали інформацію, неправомірно відмовили в наданні інформації, несвоєчасно або неповно надали інформацію, надали недостовірну інформацію);

- обмежили доступ до інформації або віднесли інформацію до інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом;

- неправомірно відмовили в наданні інформації, несвоєчасно або неповно надали інформацію, що не відповідає дійсності, у відповідь на адвокатський запит, запит кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, її палати або члена відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

- не надали доступ до судового рішення або матеріалів справи за заявою особи, а також інше порушення Закону України «Про доступ до судових рішень»;

- незаконно відмовили у прийнятті та розгляді звернення, інше порушення Закону України «Про звернення громадян» [132].

Посадові особи та громадяни за вчинені правопорушення в інформаційній сфері також несуть адміністративну відповідальність за:

- порушення законодавства про державну таємницю (недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації; засекречування інформації: про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, ... про факти порушень прав і свобод людини і громадянина, про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, ...; безпідставне засекречування інформації; ... невжиття заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпечення контролю за охороною державної таємниці; ...) (ст. 212-2 КУпАП) [132];

- порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію (ст. 212-5 КУпАП) [132];

- здійснення незаконного доступу до інформації в інформаційних (автоматизованих) системах, незаконне виготовлення чи розповсюдження копій баз даних інформаційних (автоматизованих) систем (ст. 212-6 КУпАП) [132].

Під час розгляду правопорушень у сфері обігу інформації, за які відповідно до КУпАП настає адміністративна відповідальність, виникають певні труднощі, оскільки чинний КУпАП не має окремої глави, присвяченої саме вказаним проступкам, а правопорушення, які можна було б включити до цієї глави, розташовані у різних главах Особливої частини КУпАП. До прикладу, такими порушеннями є ненадання інформації; відмова від надання необхідної інформації; несвоєчасне надання інформації; надання недостовірної інформації; приховування або перекручення інформації:

- для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод (ст. 41-3 КУпАП);

- про стан земель (ст. 53-2 КУпАП);

- за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об’єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними (ст. 82-3 КУпАП);

- екологічної інформації (ст. 91-4 КУпАП);

- для взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж (ст. 148-5 КУпАП);

- про товари (роботи, послуги); про продукцію, в разі якщо ця інформація не зашкодила життю, здоров’ю та майну споживача (ст. 156-1 КУпАП);

- про охорону навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів (ст. 1885 КУпАП);

- надання завідомо неправдивих даних Національній комісії регулювання ринку комунальних послуг України (ст. 188-36 КУпАП);

- невиконання законних вимог посадових осіб органів ринкового нагляду та їх територіальних органів щодо проведення перевірки, ненадання їм передбаченої законодавством інформації чи надання недостовірної інформації, створення інших перешкод для виконання покладених на них обов’язків (ст. 188-37 КУпАП) та ін. [132].

Іншими видами відповідальності за порушення законодавства України про інформацію недержавними громадськими організаціями, як ми уже зазначали, є кримінальна, цивільно-правова та дисциплінарна.

У чинному Кримінальному кодексі України (далі - КК України) поняття «юридична відповідальність» не розкривається, хоча вживається в його тексті в різних аспектах досить часто [257 с. 19].

Щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб, то Розділ XIV-1 КК України передбачає заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб. Статтею 96-3 КК України визначено підстави для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру. Однак до переліку злочинів, визначених у статтях КК України, що вчинені уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи, за які застосовують заходи кримінально- правового характеру, в інформаційній сфері визначено лише ст. 258-2 КК України. Ми вважаємо, що даний перелік слід доповнити статтями, які передбачають кримінальну відповідальність за неправомірне використання інформації.

Недержавні громадські організації за порушення законодавства про інформацію притягуються до кримінальної відповідальності у разі вчинення злочинів:

1) проти основ національної безпеки, передбачених ст. 114 КК України;

2) проти життя та здоров’я особи, передбачених ст. ст. 132, 145 КК України;

3) проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, визначених у ст. ст. 158, 159, 163, 168, 171, 176, 182 КК України;

4) у сфері господарської діяльності, передбачених ст. ст. 205-1, ч. ч. 1, 2 ст. 209-1, 222, 223-1, 231, 232, п. п. 1, 2 ст. 232-1, 232-2 КК України;

5) проти довкілля, визначених ст. 238 КК України;

6) злочини проти громадської безпеки, пердбачені ст. ст. 258-2, 259 КК України);

7) проти громадського порядку та моральності, визначених ст. 295 КК України);

8) у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, передбачених ст. ст. 328 - 330 КК України;

9) у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, визначених ст. ст. 361, 361-1, 361-2, ч. ч. 1, 2 ст. 362, 363, 363-1 КК України;

10) у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, передбачених ст. ст. 366, 366-1 КК України;

11) проти правосуддя, передбачених ст. ст. 376-1, 383, 384, 387 КК України.

На основі вищевикладеного вважаємо, що кримінальна відповідальність за

порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями - це суспільно-небезпечне діяння, скоєне в інформаційній сфері недержавною громадською організацією або її уповноваженою особою від імені та в інтересах особи, за яке передбачено покарання у КК України.

Окремим видом відповідальності, яка настає за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями є цивільно-правова.

У юридичній літературі цивільно-правову відповідальність визначають як вид юридичної відповідальності, що полягає у настанні передбачених у нормативних актах або договорі негативних майнових наслідків, які завжди є для правопорушника додатковим майновим обтяженням, яке забезпечується державним примусом і зумовлює засудження правопорушення і його суб’єкта [4, с. 108].

Цивільно-правова відповідальність передбачена нормами ЦК України та іншими актами цивільного законодавства [3, с. 348], що містять у собі правові норми, які закріплюють державний примус і спричиняють засудження правопорушника [268, с. 94-95].

Особливостями цивільно-правової відповідальності є здебільшого майновий характер; компенсаційний характер (мета - поновлення порушених прав);

додатковий характер для порушника (боржник не звільняється від виконання свого обов’язку) [281, с. 109].

ЦК України регулюються дві групи відносин, об’єктами яких є інформація: 1) відносини щодо використання інформації; 2) відносини щодо захисту права на інформацію. Суб’єкт віносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ч. 2 ст. 200 ЦК України) [125, с. 339-340].

У цивільному законодавстві певні види інформації можна віднести до об’єктів права інтелектуальної власності (ст. 420 ЦК України), наприклад, комерційні таємниці, комп’ютерні програми та ін.

Статтею 431 ЦК України встановлено, що порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом (ст.ст. 5, 16, 22, 23), іншим законом (наприклад, Законом України від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права») чи договором [125, с. 720-721].

У ЦК України визначено відповідальність юридичних осіб (ст. 96) як учасників цивільних правовідносин, що самостійно несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями. Самостійність юридичної особи полягає в тому, що інші особи, у тому числі її засновники та учасники, не відповідають за зобов’язання юридичної особи. Ця відповідальність носить майновий характер, а юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями власним майном, тобто таким майном, що належить їй на праві власності [125, с. 154].

На основі ст. 31 Закону України «Про інформацію» недержавні громадські організації, завдавши особі матеріальної чи моральної шкоди порушенням її права на свободу інформації, можуть відшкодувати їй ці збитки за рішенням суду [56].

Недержавні громадські організації за порушення законодавства про інформацію несуть цивільно-правову відповідальність у випадках:

а) розголошення відомостей, що містяться у зверненнях (ст. 10 Закону України «Про звернення громадян»).

Не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої інформації, якщо це порушує права і законні інтереси громадян. Не допускається з’ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи. Ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи [282];

б) порушення права споживача на інформацію про продукцію (ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). У разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, неможливість використання придбаної продукції за призначенням, заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну споживача - споживач має право пред’явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги, передбачені законом, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об’єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором [283] тощо.

Підсумовуючи вищевикладене, вважаємо, що цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства про інформацію недержавною громадською організацією - це примусовий вплив на недержавну громадську організацію, як порушника прав на інформацію, шляхом застосування до неї цивільно-правових санкцій, які тягнуть за собою додаткові майнові наслідки.

Дисциплінарна відповідальність - це: вид юридичної відповідальності, що полягає в обов’язку працівника відповідати перед роботодавцем за дисциплінарний проступок і зазнавати дисциплінарних санкцій, передбачених законодавством про працю [4, с. 106]; правова форма впливу на порушника трудової дисципліни, підстави і порядок застосування якої визначаються главою Х Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) [3, с. 97]; вид юридичної відповідальності, що полягає в обов’язку працівника, який здійснив дисциплінарний проступок, нести відповідальність за свої протиправні дії в межах стягнень, встановлених трудовим законодавством [270, с. 352].

Метою дисциплінарної відповідальності є забезпечити дотримання працівниками внутрішнього трудового розпорядку. Підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок [270, с. 352, 353].

При вчиненні порушень законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями застосовуються відповідні норми КЗпП України, а за певних умов застосовуються заходи відповідальності, передбачені в статутах і правилах внутрішнього розпорядку цих організацій.

Дисциплінарна відповідальність за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями застосовується у випадку порушення обов’язку власника або уповноваженого ним органу надавати інформацію на запити профспілок, їх об’єднань. Статтею 251 КЗпП України визначено, що «власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в тижневий строк надавати на запити профспілок, їх об’єднань інформацію щодо умов та оплати праці працівників, соціально-економічного розвитку підприємства, установи, організації та виконання колективних договорів і угод. У разі затримки виплати заробітної плати власник або уповноважений ним орган зобов’язаний на вимогу виборних профспілкових органів надати письмовий дозвіл на отримання в банках інформації про наявність коштів на рахунках підприємства, установи, організації чи отримати таку інформацію в банках і надати її профспілковому органу. У разі відмови власника або уповноваженого ним органу надати таку інформацію чи дозвіл на отримання інформації його дії або бездіяльність можуть бути оскаржені до суду» [284].

Дисциплінарна відповідальність за порушення законодавства про інформацію недержавними громадськими організаціями - це правова форма впливу на недержавну громадську організацію, яка вчинила протиправні дії щодо інформації в межах трудового законодавства України.

Узагальнюючи, слід зазначити, що в Україні недержавні громадські організації виступають суб’єктом інформаційних відносин і за порушення законодавства України про інформацію несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну, кримінальну відповідальності. Одночасно потребує вдосконалення законодавство про ці види відповідальності недержавних громадських організацій як в цілому, так і як суб’єктів інформаційних відносин. На сьогодні притягнення до відповідальності недержавних громадських організацій за порушення законодавства про інформацію практично не врегульовано.

Також вважаємо, що існуючі у кодексах, зокрема КУпАП, КК України, ЦК України, КЗпП України, та інших правових документах норми статей, що передбачають відповідальність за порушення законодавства про інформацію, слід об’єднати в окрему главу в кожному з кодексів, а також взяти до уваги при розробленні Інформаційного кодексу України. Це дасть змогу в подальшому запобігти виникненню труднощів під час розгляду правопорушень, вчинених недержавними громадськими організаціями у сфері обігу інформації.

<< | >>
Источник: ЦЬВОК МАР’ЯНА СТЕПАНІВНА. ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕДЕРЖАВНИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів - 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме Відповідальність за порушення законодавства України про інформацію недержавними громадськими організаціями:

  1. 1. Суспільна роль та функції державної служби в Україні
  2. Організаційно-функціональні принципи правосуддя
  3. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про виконавче провадження
  4. «ПЕРША» УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (період Центральної Ради)
  5. 1.2. Права і свободи неповнолітніх у системі прав і свобод громадян України.
  6. 2.3. Основні напрямки удосконалення системи забезпечення правового статусу неповнолітніх в Україні.
  7. Аналіз кримінально-виконавчого законодавства з питань залучення засуджених до суспільно-корисної праці
  8. Історія розвитку та становлення інститутів попередження та протидії адміністративним правопорушенням
  9. 3.1. Використання зарубіжного досвіду в удосконаленні механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням
  10. Адміністративно-правовий статус недержавних громадських організацій в Україні та його характеристика
  11. Класифікація і види недержавних громадських організацій в Україні
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -