Компетенція адміністративного органу (суб’єкта публічного адміністрування)[148]

Компетенція є базовою теоретичною категорією адміністративного права, яка дозволяє повно та всебічно схарактеризувати конкретний суб'єкт публічного адміністрування. Виділяють два аспекти компетенції - зовнішній та внутрішній.

Зовнішній аспект пов'язаний з етимологією терміна компетенція, що похо­дить від латинського competere («бути відповідним»). У нашому разі йдеться про те, що кожен суб'єкт відповідає своєму місцю в публічній адміністрації. Коло питань, вирішення яких йому доручено, є унікальним, а право на вирішення цих питань - монополією конкретного суб'єкта.

Унікальність компетенції дуже важлива. У разі порушення суб'єкти влад­них повноважень можуть відновити (встановити) її через укладення угоди про розмежування компетенції або звернувшись до адміністративного суду з позо­вом із приводу реалізації їх компетенції. При чому це виняток, адже за загальним правилом орган державної влади не може звертатися з адміністративним позовом до іншого, бо це буде позов держави до самої себе (див. постанову Верховного Суду у справі за позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державної регуляторної служби України^[149]).

Внутрішній аспект компетенції легко пояснити через її будову. Компетенція не є однорідною і складається з низки взаємопов'язаних елементів. Її основні складові це мета та завдання, предмет відання, адміністративні повноваження. Іноді до складників компетенції додають функції органу, його відповідальність тощо.

Так, компетенція Уряду встановлюється Законом «Про Кабінет Міністрів України», компетенція центральних органів виконавчої влади - Законом «Про центральні органи виконавчої влади», спеціальними законами та положеннями про відповідні державні органи. Такі положення затверджуються постановами КМУ. Компетенція місцевих державних адміністрацій встановлюється Законом України «Про місцеві державні адміністрації».

Розглянемо складові компетенції.

Мета та завдання визначають соціальне призначення суб'єкту публічного адміністрування, його роль і значення в організації суспільного життя та реаліза­ції публічного інтересу.

Завдання - це наперед визначений, запланований до виконання обсяг робіт, покладений на суб'єкт. Перед кожним органом виконавчої влади, місцевого самоврядування, іноді їх структурним підрозділом ставиться чітко визначене коло завдань.

Приклад: Національна поліція має чотири завдання - забезпечення публічної безпеки і порядку; охорону прав і свобод людини, а також інтере­сів суспільства і держави; протидію злочинності; надання в межах, визна­чених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги)^[150], Національна гвардія - три^[151], Міністерства юстиції України - двадцять два^[152].

Мета відбиває загальну спрямованість діяльності органу. Теоретично завдання конкретизують, розкривають мету, є похідними від неї. Однак мета не завжди закріплюється в компетенційних актах. В одних випадках сформулю­вати її складно через різноспрямованість адміністративної діяльності органу, в інших - через велику кількість завдань, поставлених перед ним.

У компетенційних актах часто використовуються словосполучення «забезпе­чує формування державної політики» та «реалізує державну політику». Перше з них указує на те, що виконання поставленої перед органом мети та завдань передбачає переважно ухвалення нормативних актів, а друге - ухвалення адмі­ністративних актів, проведення організаційних заходів тощо.

Другий складник компетенції - предмет відання. Він визначає коло питань, які компетентний вирішувати адміністративний орган. У переважній більшості випадків у нормативному акті не можна навести їх вичерпний перелік. Тому для встановлення меж предмета відання використовуються маркери - територіальні, об'єктні, суб'єктні тощо.

Територіальний маркер вказує на географічно визначену територію, у межах якої виникають питання, що належать до предмета відання адмністративного органу (Вознесенський район, зона відчуження, територія заповідника тощо).

Об'єктний маркер вказує на предмети та процеси, з якими пов'язане управ­лінське питання (об'єкти інтелектуальної власності, будівельна діяльність, товари, культурна цінність). Зазвичай предмет відання окреслюється кількома предметними маркерами.

Суб'єктний маркер вказує на коло осіб, причетних до вирішуваного питання (іноземці, військовослужбовці, громадяни України, зарубіжні українці, політичні партії, комунальні неприбуткові підприємства, медичні заклади тощо).

Для встановлення меж предмета відання суб'єкт публічного адміністрування використовуються різні види маркерів одночасно.

Приклад: Національна комісія України з цінних паперів та фондового ринку вирішує питання, пов'язані з випуском та обігом цінних паперів (об'єктні маркери), учасниками фондового ринку (суб’єктний маркер) в Україні (тери­торіальний маркер).

3

2 липня 2014 р. № 228.

Третій складник компетенції - повноваження. Це юридична конструкція, що поєднує в собі специфічні права та обов'язки суб'єктів публічного адміністру­вання. Саме тому деякі вчені, які займаються проблемами теорії права, назива­ють повноваження «правообов'язком». Кількість повноважень суб'єктів публіч­ного адміністрування залежить від різних обставин й істотно відрізняється.

Приклад: у компетенційних нормативних актах за Державною міграцій­ною службою України закріплено сорок шість адміністративних повнова­ження^[153], за Державною податковою службою України - сімдесят дев’ять^[154], за деякими міністерствами - понад три сотні.

Особливості функціонування конкретного органу можуть бути розкриті лише з урахуванням взаємозв'язків і динамічної взаємодії всіх елементів його компе­тенції. Для того щоб зрозуміти сутність суб'єкта, його роль і значення в публіч­ній адміністрації, а також управлінські можливості, слід детально ознайомитися з його компетенцією.

Крім того слід зважати що недотримання компетенційних правових норм може призвести до значних негативних наслідків в публічному адмініструванні. Так, зокрема, ст. 87 Закону «Про адміністративну процедуру» визначає умовою правомірності адміністративного акту є прийняття його компетентним органом, а адміністративний акт, прийнятий адміністративним органом, що не мав на це повноважень або використав їх незаконно є неправомірним і, відповідно, може бути визнаний недійсним у встановленому порядку^[155].

Отже, компетенція - це комплекс взаємопов’язаних елементів (мети, завдань, предмета відання та повноважень), що характеризує особливості діяльності конкретного суб’єкти публічного адміністрування, зумовлені його місцем у системі публічної адміністрації.

1.2