Визначення виду кримінально-виконавчої установи засудженим

Класифікація засуджених, тобто їх розподіл за видами установ виконання покарань, головним своїм завданням має визначення виду кримінально-виконавчої установи.

Визначення виду установи є підґрунтям для виконання та відбу­вання покарання, для успішного здійснення процесу виправлення та ресоціалізації засудженого та досягнення інших цілей криміналь­ного покарання.

До прийняття Кримінального кодексу України в 2001 році визна­чення виду установи, в якій засуджений повинен відбувати покарання здійснювали суди. Після 2001 року ця функція покладається на Дер­жавну пенітенціарну службу України (далі — Служба).

Оскільки Служба є центральним органом з питань виконання покарань, вона в межах своєї компетенції визначає порядок визна­чення установ та утворює спеціальний орган, який, власно, і здійснює розподіл засуджених. 08 лютого 2012 року Міністерство юстиції Ук­раїни прийняло наказ № 222/5, яким затвердило Інструкції про поря­док розподілу, направлення та переведення для відбування покаран­ня осіб, засуджених до позбавлення волі. Цим самим наказом було затверджено положення про регіональну комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуд­жених до позбавлення волі та положення про Апеляційну комісію Дер­жавної пенітенціарної служби України. Отже вказаний нормативний акт врегулював питання про те, хто і як (у якому порядку) здійснює визначення виду кримінально-виконавчої установи та яким чином засуджені і інші зацікавлені особи можуть оскаржувати рішення ко­місії з питань розподілу.

Згідно з вказаними нормативними актами визначення виду кримінально-виконавчої установи здійснює Регіональна комісія з пи­тань розподілу, направлення та переведення для відбування покаран­ня осіб, засуджених до позбавлення волі (далі — комісія). Такі комісії утворюються в територіальних органах управліннях Державної пені­тенціарної служби України.

Управління Регіональною комісією. Регіональну комісію очолює голова (перший заступник начальника територіального органу ДПтС України за посадою), який має двох заступників (заступника началь­ника територіального органу ДПтС України із соціально-виховної та психологічної роботи та начальника слідчого ізолятора за посадою). Заступники голови Регіональної комісії та її члени призначаються та звільняються наказами начальників територіальних органів ДПтС Ук­раїни за поданням голів Регіональних комісій. До складу Регіональної комісії входять: начальники відділу, відділення (групи) контролю за виконанням судових рішень, начальники медичної служби, началь­ники оперативного відділу (відділення) територіального органу ДПтС України та слідчого ізолятора.

Голова Комісії:

— здійснює керівництво діяльністю Регіональної комісії;

— затверджує структуру Регіональної комісії в межах чисель­ності її членів;

— затверджує положення про Регіональну комісію та функціо­нальні обов'язки її членів;

— видає в межах своєї компетенції рішення та розпорядження, організовує і контролює їх виконання;

— діє від імені Регіональної комісії і представляє її в державних та громадських організаціях і установах.

Організаційне та технічне забезпечення роботи регіональних ко­місій здійснює ДПтС. Контроль за діяльністю Регіональних комісій пок­ладається на першого заступника Голови ДПтС України.

Комісія у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, на­казами та розпорядженнями Міністерства юстиції України і ДПтС, рі­шеннями, вказівками, роз’ясненнями та методичними рекомендація­ми Апеляційної комісії, а також положеннями Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення засуджених.

При визначенні рівня безпеки виправних колоній, в яких засуд­жені відбувають покарання регіональна комісія у своїй діяльності керується вироком суду та іншими матеріалами, які характеризують засудженого.

Під час здійснення покладених на регіональну комісію завдань вона має право:

— здійснює у межах своєї компетенції визначення рівня безпеки виправної колонії, переведення засуджених до позбавлення волі, направлення та розподіл осіб, засуджених до позбавлен­ня волі, до установ виконання покарань у межах регіону або відповідно до вимог Інструкції запитує у Державній пенітен­ціарній службі України (далі — ДПтС України) наряди на на­правлення засуджених осіб до установ виконання покарань;

— направляє відповідні матеріали на розгляд Апеляційної ко­місії;

— узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції про вдоско­налення законодавства і нормативно-правових актів та в уста­новленому порядку вносить їх на розгляд Апеляційної комісії;

— забезпечує апробацію та впровадження інформаційних тех­нологій у практику своєї діяльності та здійснює їх інтеграцію в інформаційну систему ДПтС України;

— вносить пропозиції до Апеляційної комісії ДПтС України щодо вдосконалення діяльності Регіональної комісії;

— здійснює іншу діяльність у межах своїх повноважень та покла­дених на неї завдань.

Регіональна комісія має право залучати спеціалістів органів, ус­танов виконання покарань, слідчих ізоляторів та інших відомств за погодженням з їх керівниками для розгляду і вирішення питань, що належать до її компетенції.

Діяльність комісії регламентована нормативними актами Міні­стерства юстиції України, які визначають порядок та послідовність дій комісії, спрямованих на визначення виду кримінально-виконавчої установи, а також визначають, які документи та яким чином повинні оформлюватися посадовими та службовими особами комісії для пра­вильного та законного розподілу засуджених. Отже, можна стверджу­вати, що діяльність комісій носить процесуальний характер, оскільки для визначення кримінально-виконавчої установи передбачає певне провадження, яке повинно здійснюватися у тій послідовності, таким самим чином, який встановлений законом.

Розподіл і направлення для відбування покарання осіб, засудже­них до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, із слідчих ізоляторів (далі — СІЗО) до установ виконання пока­рань здійснюється регіональними комісіями на засіданнях комісії без­посередньо у СІЗО. На засіданні присутні члени комісії та засуджений.

Під час засідання комісії вивчається вирок суду, інші матеріа­ли, які характеризують засудженого та після обговорення справи, на підставі норм КВК України приймається рішення комісії. Рішення Регіональної комісії приймаються з урахуванням висновків її членів і оформлюються протоколом рішення комісії з питань розподілу, на­правлення та переведення для відбування покарання осіб, засудже­них до позбавлення волі (додаток 1 до Інструкції), який затверджуєть­ся головою Регіональної комісії.

Про прийняте Регіональною комісією рішення щодо визначен­ня рівня безпеки виправної колонії засудженому повідомляється та оголошується витяг з рішення комісії з питань розподілу, направлен­ня та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до по­збавлення волі (додаток 2 до Інструкції).

Як ми казали раніш, виправні колонії відповідно до чинного за­конодавства бувають трьох видів: колонії мінімального рівня безпеки (з полегшеними та з загальними умовами тримання); колонії серед­нього рівня безпеки; колонії максимального рівня безпеки (з триман­ням у загальних житлових приміщеннях та з триманням у приміщен­нях камерного типу).

Юридична класифікація засуджених

До виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання із СІЗО направляються особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини неве­ликої та середньої тяжкості.

Не підлягають розподілу та направленню із СІЗО до виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами три­мання:

— особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попе­реднього ув'язнення;

— інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку;

— вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років;

— особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного за­хворювання, активної форми туберкульозу, психічного розла­ду, алкоголізму та наркоманії;

— особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних за­собів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

— особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.

До виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання із СІЗО направляються чоловіки, вперше засуд­жені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

До виправних колоній середнього рівня безпеки із СІЗО направ­ляються жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного поз­бавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у поряд­ку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбав­лення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину невеликої та середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі.

Особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі, у разі якщо вона раніше була засуджена до пока­рання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах виконання покарань і СІЗО.

До виправних колоній максимального рівня безпеки із СІЗО на­правляються:

— чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлен­ня волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замі­нено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі заміне­но позбавленням волі на певний строк у порядку помилуван­ня або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі.

До виправних колоній максимального рівня безпеки з відбуван­ням покарання у звичайних жилих приміщеннях направляються:

— чоловіки, яким покарання у виді довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку поми­лування або амністії;

— чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини, які ма­ють незняту та непогашену судимість за умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин, за який вони фактично відбували по­карання в місцях позбавлення волі;

— чоловіки, які раніше двічі в будь-якій послідовності були за­суджені та фактично відбували покарання у виді позбавлення волі за такі злочини: проти основ національної безпеки Ук­раїни; умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; захоплення заручників; зґвалтування; розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання, вчинене при обтяжую­чих обставинах; виготовлення, зберігання, придбання, пере­везення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; створення злочинної організації; банди­тизм; терористичний акт; створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань; викрадення, привлас­нення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, ви­бухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодін- ня ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем; незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах; контрабанда наркотичних за­собів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; не­законне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, пси­хотропних речовин або їх аналогів; організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлен­ня наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; посягання на життя працівника правоохоронного органу, чле­на громадського формування з охорони громадського поряд­ку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; посягання на життя представника іноземної держави — і які знову вчинили будь- який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до пока­рання у виді позбавлення волі.

До виправних колоній або секторів максимального рівня безпе­ки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу направ­ляються:

— чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлен­ня волі;

— чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довіч­ним позбавленням волі;

— чоловіки, засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк за посягання на територіальну цілісність і не­доторканність України, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків; державну зраду; посягання на життя державного чи громадського діяча; диверсію; шпигунство; умисне вбивство: двох або більше осіб; заручника; особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою служ­бового або громадського обов'язку; вчинене на замовлення; вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за ви­нятком умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душев­ного хвилювання, та умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхід­них для затримання злочинця; захоплення або тримання не­повнолітньої особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи ут­римання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заруч­ника, захоплення або тримання особи як заручника організо­ваною групою, або такі дії, що поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки; створення зло­чинної організації; бандитизм; терористичний акт, вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або якщо він призвів до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків або загибелі людини; створення терористич­ної групи чи терористичної організації, керівництво такою гру­пою чи організацією або участь у ній, а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної гру­пи чи терористичної організації; посягання на життя працівни­ка правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного за­сідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з на­данням правової допомоги; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або пра­цівника правоохоронного органу як заручника;

— чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особ­ливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі;

— чоловіки, які раніше були засуджені до позбавлення волі за будь-який з таких злочинів: проти основ національної безпе­ки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; за­хоплення заручників; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування неповнолітньої чи не­повнолітнього, малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; вимагання, вчинене організованою гру­пою або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкод­ження; створення злочинної організації; бандитизм; терорис­тичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадсь­кого порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжно­го у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням право­суддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної ус­танови; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти — і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі.

Неповнолітні особи, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, направляються із СІЗО до спеціальних виховних установ (далі — виховні колонії).

Особи, які вчинили злочин у неповнолітньому віці і до набрання ви­роком законної сили досягли повноліття, направляються до виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Наведена класифікація міститься в інструкції Міністерства юсти­ції України «Про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі» (наказ № 222/5 від 08.02.2012 р). Ця інструкція є підзаконним нормативним актом та повинна відповідати положенням закону, тобто КВК України. Кодекс містить класифікацію засуджених в статті 18. А стаття 140 КВК конкретизує категорії осіб, які розподіляються та тримаються в ко­лоніях максимального рівня безпеки. Якщо уважно роздивитися по­ложення КВК і Інструкції, то можна помітити, що наведені в названих актах класифікації засуджених відрізняються одна від одної. Причому практичні працівники керуються під час здійснення розподілу засуд­жених перш за все саме Інструкцією. Зрозуміло, що такий стан речей є неприпустимим.

Основна різниця між КВК та Інструкцією МінЮста полягає в на­ступному:

— в інструкції МінЮста міститься обмеження, щодо можли­вості направлення засуджених в установу мінімального рів­ня безпеки з полегшеними умовами тримання. Тут вказані категорії засуджених, які не можуть бути направлені до дільниці соціальної реабілітації виправних колоній. Такого об­меження кодекс не містить, до того ж, якщо розглянути ті категорії, які за інструкцією, не можуть бути направлені до установ мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, то ми побачимо, що йдеться про ті категорії за­суджених, до яких не застосовується переведення до дільни­ць соціальної реабілітації. Але переведення та направлення засуджених — це різні інститути;

— на середньому рівні безпеки МінЮст передбачає можливість тримання засуджених, які вчинили умисні злочини невеликої тяжкості (п. 2.4. Інструкції). Такого положення КВК також не містить, і взагалі ці особи, за задумом законодавця, повинні відбувати покарання у колоніях мінімального рівня безпеки. Але фахівці МінЮста вважають інакше;

— для засуджених, яких направляють на максимальний рівень безпеки, Інструкція вводить додаткові критерії. Це, зок­рема, стосується такої категорії як чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини (КВК в цьому місці ставить крапку), які мають незняту та непогашену судимість за умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин, за який во­ни фактично відбували покарання в місцях позбавлення волі (2 абз. п. 2.5.1.);

— Абзац 3 п. 2.5.1. Інструкції також встановлює додатковий критерій для відповідної категорії засуджених. Перелічуючи склад злочинів, Інструкція вимагає, щоб засуджений фактич­но відбував за них покарання. КВК такої вимоги не містить;

— і ще одна особливість Інструкції. КВК, щодо засуджених, які направляються відбувати покарання в колонії максимального рівня безпеки з триманням в ПКТ, передбачає таку категорію, як «чоловіки, засуджені за вчинення умисного особливо тяж­кого злочину». Інструкція з невідомих причин щодо цієї кате­горії засуджених додає перелік конкретних складів злочинів.

Отже, ці два акти мають суттєві відмінності, які, в тому числі, мають наслідки для визначення установ, куди будуть направлені за­суджені. Наявність таких розбіжностей взагалі повинна ставити під сумнів можливість державної реєстрації підзаконного акту. На мою думку, ці відмінності повинні вирішуватися завжди на користь за­стосування КВК і скасування відповідних положень Інструкції.

Рішення комісії про направлення засудженого до установи пев­ного рівня безпеки може бути оскаржене. Можливість оскарження рішення комісії передбачена Положенням про регіональну комісію, про яке ми вказували вище та наказом Міністерства юстиції України № 222/5 від 08.02.2012 р., яким затверджено Положення про Апеля­ційну комісію Державної пенітенціарної служби України.

Відповідно до положення про Апеляційну комісію система оскар­ження має чотири рівні. Перший — це оскарження рішення комісії на­чальнику регіонального управління ДПтС, який має право скасувати рішення і направити його на новий розгляд або залишити рішення в силі. Другий — це оскарження рішення комісії до Апеляційної комісії. Третій — це оскарження рішення Апеляційної комісії Голові ДПтС і чет­вертий рівень — оскарження рішення про розподіл до суду.

Загальний порядок оскарження (оскарження рішення регіональної комісії начальнику територіального управлення ДПтС)

Інструкція про порядок розподілу, визначає, що звернення за­суджених осіб та інших громадян з питань розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, розглядаються в порядку, передбаченому законодавством. Тобто законодавець роз­межовує суб'єктів подання скарг: якщо зі скаргою звертається інша особа, ніж засуджена, така скарга буде розглядатися в порядку, виз­наченому Законом «Про звернення громадян».

Аналогічні норми сформульовані в положенні про Апеляційну ко­місію. Подання скарг і заяв на рішення Регіональних комісій особами, які тримаються у слідчих ізоляторах, здійснюється у порядку, вста­новленому статтею 13 Закону України «Про попереднє ув'язнення», а особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, — у по­рядку, встановленому статтею 113 Кримінально-виконавчого кодексу України. Подання скарг і заяв на рішення Регіональних комісій іншими громадянами здійснюється згідно із Законом України «Про звернення громадян».

Положення про регіональну комісію щодо оскарження містить та­ке положення: рішення Регіональної комісії може бути оскаржене на-

Тема 8. Класифікація засуджених до позбавлення волі в установах ДПтС чальнику територіального органу ДПтС України. За результатами роз­гляду скарги начальник територіального органу управління залишає рішення Регіональної комісії без змін або скасовує його та направляє на повторний розгляд.

Скарга подається засудженим у письмовому вигляді. Вона підля­гає перегляду і не пізніш, ніж у триденний строк повинна бути направ­лена адміністрацією установи за призначенням. Про результати роз­гляду заяв і скарг іншим громадянам надається письмова відповідь, а засудженому оголошується під підпис.

Перегляд рішень Регіональної комісії Апеляційною комісією

Засідання Апеляційної комісії проводяться в міру надходження скарг і заяв та інших матеріалів, але не пізніше ніж протягом 30 днів з дня їх надходження. Засідання Апеляційної комісії вважається пра­вомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її складу. Рішення Апеляційної комісії ухвалюється простою більшістю голосів членів Апеляційної комісії, присутніх на її засіданні. У разі рівного роз­поділу голосів голос голови є вирішальним.

Рішення, вказівки, роз’яснення та методичні рекомендації Апеля­ційної комісії з питань діяльності Регіональних комісій щодо визначен­ня рівнів безпеки виправних колоній особам, засудженим до позбав­лення волі, їх розподілу та переведення є обов’язковими для виконання Регіональними комісіями, органами, установами виконання покарань та слідчими ізоляторами і набирають чинності з моменту їх підписання.

Рішення Апеляційної комісії оформлюються протоколом, який за­тверджується головою Апеляційної комісії.

За встановленим Апеляційною комісією фактом щодо неправиль­ного рішення Регіональної комісії таке рішення скасовується та про­водиться службове розслідування.

Про прийняте Апеляційною комісією рішення повідомляється за­явнику письмово.

Оскарження рішення Апеляційної комісії начальнику ДПтС

Скарги на рішення Апеляційної комісії подаються на розгляд Голо­ві ДПтС України. Порядок подання скарги є аналогічним до загального порядку. Засуджений подає таку скаргу через адміністрацію відповід­ної установи.

Рішення Апеляційної комісії, яке оскаржується заявником, ви­носиться на повторний розгляд у разі наявності нововиявлених об­ставин. Отже, законодавець обмежує можливість перегляду рішення Апеляційної комісії головою ДПтС лише випадками коли виникли або з'ясовані нові обставини, тобто обставини, які не існували або не були відомі на момент розгляду скарги Апеляційною комісією.

Рішення Апеляційної комісії може бути скасоване Головою ДПтС України та направлене на повторний розгляд.

Щодо компетенції та організації Апеляційної комісії

Апеляційну комісію очолює голова — перший заступник Голови ДПтС України. У разі відсутності голови Апеляційної комісії засідання проводить його заступник. Обов'язки секретаря Апеляційної комісії виконує начальник управління контролю за виконанням судових рі­шень департаменту охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень ДПтС України.

Заступник голови Апеляційної комісії та її члени призначаються та звільняються наказом Голови ДПтС України за поданням голови Апеляційної комісії.

Апеляційна комісія у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами та розпорядженнями Міністерства юстиції України і Державної пенітенціарної служби України, Інструкцією.

Основними завданнями Апеляційної комісії є:

— розгляд звернень громадян, державних або громадських ус­танов та організацій з питань визначення рівня безпеки вип­равної колонії, скарг засуджених до позбавлення волі, їхніх захисників, законних представників на рішення Регіональних комісій, переглянуті в порядку, передбаченому пунктом 8 По­ложення про Регіональну комісію з питань розподілу, направ­лення та переведення для відбування покарання осіб, засуд­жених до позбавлення волі;

— розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї устано­ви до іншої згідно з вимогами частини другої статті 93 та ста­тей 100, 101, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України;

— здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства України та нормативно-правових актів ДПтС України регіо­нальними комісіями з питань розподілу, направлення та пе­реведення для відбування покарання осіб, засуджених до по­збавлення волі (далі — Регіональна комісія);

— підготовка вказівок, роз’яснень та методичних рекомендацій з питань діяльності Регіональних комісій щодо визначення рівнів безпеки виправних колоній особам, засудженим до поз­бавлення волі, їх розподілу та переведення.

І четвертий рівень оскарження — це оскарження в суд. Відповід­но до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Кримінально-виконавчі правовідносини не є виключенням. Враховуючи, що одним із суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин є суб’єкт владних повнова­жень (органи і установи виконання покарань) справи по скаргах на рішення регіональних комісій та Апеляційної комісії підсудні системі адміністративних судів. Отже, порядок подання адміністративних позовів засудженими регулюється Кодексом адміністративного судо­чинства України.

3.