Основні вимоги і елементи режиму позбавлення волі у кримінально-виконавчих установах

Чинне кримінально-виконавче законодавство містить загальні положення, які окреслюють межі режиму, формулюють його основні ознаки та умови, в яких відбуває покарання засуджений і яки створю­ються для реалізації заходів ресоціалізації.

Вимоги режиму в колоніях можна визначити як найбільш загаль­ні та універсальні складові режиму будь-якої установи, спрямовані на належну організацію виконання та відбування покарання у виді поз­бавлення волі.

1. Першою серед таких вимог режиму законодавець називає ізо­ляцію, маючи на увазі ізоляцію, перш за все, від суспільства, осіб, які залишаються на волі. Режим супроводжується та існує лише в умо­вах ізоляції. Треба вказати, що ця ізоляція не носить абсолютного характеру, оскільки важко собі уявити абсолютну ізоляцію в умовах держави, яка організує та здійснює виконання покарання. Покаран­ня виконують люди, в умовах спеціальних установ, засуджені мають змогу вести листування, отримувати побачення, переглядати пресу та телевізор та т. ін.

Ізоляція полягає дещо в іншому. Мова йде про низку правообме- жень, які тягнуть за собою таку ізоляцію. Засуджений позбавляєть­ся можливості вільного пересування, вибору місця проживання та характеру занять, обмежується спілкування із зовнішнім світом, обмежується можливість обирати коло спілкування, можливість роз­поряджатися своїм часом та обирати спосіб та уклад життя. Всі ці об­меження — є слідством ізоляції. Засуджений ізолюється від цих благ і саме в цьому, перш за все, полягає каральна сутність покарання у виді позбавлення волі, бо саме воля дає можливість реалізовувати всі ті потенційні можливості, які ми вказали вище, як блага недоступні засудженому.

Яким же чином режим забезпечує ізоляцію засуджених? Власно кажучи, режим і є втіленням, матеріалізацією ізоляції, оскільки саме він вводить та підтримує ті правообмеження, які ми назвали вище.

Крім того, в кримінально-виконавчих установах ізоляція забез­печується системою охорони кримінально-виконавчих установ, яка є комплексом заходів (інженерно-технічних, постових, воєнізованих, ін.), спрямованих на забезпечення ізоляції засуджених, недопущення ними втеч та інших злочинів, запобігання проникненню на територію колонії інших осіб, заборонених предметів, забезпечення зберігання матеріальних цінностей.

2. Наступна вимога режиму — це постійний нагляд за за­судженими. Як встановлено в Правилах внутрішнього розпорядку кримінально-виконавчих установ: нагляд є системою заходів, що спрямовані на забезпечення відбування та виконання кримінально­го покарання у вигляді позбавлення (обмеження) волі шляхом ціло­добового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку про­типравних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу установ. Нагляд за засудженими в установах виконання покарань здійснюється відділами нагляду та безпеки в порядку, уста­новленому Департаментом.

З метою підтримання належного правопорядку в установах ви­конання покарань, попередження злочинів та правопорушень серед засуджених здійснюється комплекс спеціальних профілактичних за­ходів щодо виявлення, постановки на облік та організацію нагляду за особами, схильними до вчинення правопорушень. Виявлення та пос­тановка на профілактичний облік засуджених, які вчинили правопору­шення або мають намір їх вчинити, здійснюється оперативними пра­цівниками шляхом досконалого вивчення матеріалів особової справи засуджених, перевірки відомостей щодо їх поведінки в ізоляторах тимчасового утримання, слідчих ізоляторах, лікувально-профілак­тичних закладах тощо, журналів обліку порушень режиму, рапортів приймання-здавання чергувань, даних медичної частини, перегляду кореспонденції, а також інформації працівників соціально-психоло­гічної служби та відділу нагляду і безпеки.

Індивідуальна профілактична робота із засудженими, які пере­бувають на профілактичних обліках, здійснюється цілеспрямовано, планомірно, диференційовано з урахуванням особистості правопо­рушника, характеру і ступеня його соціальної занедбаності, небез­пеки вчиненого злочину та інших особливостей, що мають значення для правильного вибору методів і заходів впливу. У разі переведення засудженого, який перебуває на профілактичному обліку, до іншої установи оперативний працівник долучає до його особової справи відповідні довідки-орієнтування із зазначенням підстави та терміну перебування на обліку.

З метою здійснення нагляду за засудженими самі засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають об­шуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуаль­ні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбу­вання покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.

Згідно зі статтею 105 КВК України у випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі ви­никнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв'язку з введенням надзвичайного чи воєнного стану в районі розташування установи посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюють­ся інші додаткові режимні заходи.

Для припинення групових протиправних дій засуджених та лікві­дації їх наслідків за рішенням Голови Департаменту, начальника тери­торіального органу управління Департаменту використовуються сили і засоби колонії, органів і установ виконання покарань, а в разі потре­би з дозволу Міністра внутрішніх справ України, начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Рес­публіці Крим, місті Києві, Київській області, начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі — органів та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України.

Нагляд за засудженими також спрямований на: забезпечення ви­конання засудженими встановлених правил поведінки; дотримання встановленого пропускного режиму до установи та до зон колонії; до­тримання правил пересування по колонії та за її межами та виконання інших умов та елементів режиму.

Функції з нагляду за засудженими виконують чергові зміни, від­діли нагляду та безпеки та окремі інші посадові особи відповідної ус­танови.

На жаль, на цей час інструкція Департаменту, в якій врегульовані питання здійснення нагляду за засудженими носить гриф «не для дру­ку», тому відповідно до Конституції України, цей нормативний акт не має юридичної сили та вважається таким, що не набув чинності.

3. Вимогою режиму є виконання покладених на засуджених обов’язків, реалізацію прав засуджених, їх законних інтересів. Щодо прав та обов’язків засуджених, ми мову вели вище. Щодо законних інтересів засуджених, то відповідно до ч. 1 ст. 102 КВК їх забезпечен­ня є також однією з обов’язкових умов режиму. Треба вказати, що законні інтереси засуджених це правова категорія, яка не знайшла свого визначення у кримінально-виконавчому законодавстві, але ви­ходячи з доктрини права законні інтереси можна визначити як певні блага (як майнові, так і не майнові), які не заборонені законодавс­твом (саме тому вони є «законними»), та досягнення яких засуджений (або будь-яка особа) може прагнути. Як видно з визначення законні інтереси не мають посилань до будь-яких інститутів права. Пояс­нюється це тим, що законні інтереси є такою правовою категорією, такими потенційними правовідносинами, яким на кореспондує будь- чий обов’язок щодо забезпечення досягнення цих інтересів. Іншими словами, якщо ми говоримо про законний інтерес, то це означає, що засуджений може прагнути отримати певне благо, але у інших суб’єктів у зв’язку з цим прагненням не виникає обов’язку сприяти досягненню цього права.

З огляду на вищенаведене, не зовсім зрозумілим стає теза зако­нодавця щодо того, що режим повинен забезпечити законні інтереси засудженого.

Таким чином, на мою думку, режим не може забезпечити законні інтереси засудженого.

4. Наступна вимога режиму — це забезпечення безпеки засуд­жених і персоналу. Наведена умова тісно пов’язана з умовами ізоляції засуджених, наглядом за ними. Власно кажучи, ізоляція та нагляд — є засобами забезпечення безпеки виконання і відбування покарання. До цієї ж системи можна віднести роздільне тримання засуджених, про яке ми скажемо нижче.

В чинному кримінально-виконавчому законодавстві безпека — є однією із нових та важливих вимог. Теза про безпеку передбачає,

що кримінальне покарання повинне бути безпечним та мати на меті більш коригування особи, ніж її покарання. Стаття 10 КВК України містить низку положень, які направлені на забезпечення безпеки за­суджених.

Забезпечення безпеки у зв'язку з виконанням і відбуванням покарань стає актуальною тому, що під час відбування покарання особа ущемляється в правах та перетерплює правообмеження, от­же вона стає більш вразливою для впливу. Що стосується персоналу кримінально-виконавчих органів та установ, враховуючи контин­гент засуджених можна з впевненістю стверджувати, що персонал також відчуває дуже сильний, нерідко негативний, вплив з боку за­суджених, а іноді стає жертвою насильства з боку засуджених. Інак­ше кажучи, персонал кримінально-виконавчих установ має високий ступінь віктимності.

Організуючі та упоряднені властивості режиму як раз і дають змогу забезпечувати та контролювати контингент засуджених і ро­боти поведінку засуджених більш-менш прогнозованою та передба­чуваною.

Треба також звернути увагу на той факт, що навіть кримінально- виконавчі установи утворені по ступеню безпеки, який в них забезпе­чується. Причому, мова йде, перш за все, про безпеку суспільства від засудженого, але цей фактор є зворотнім, оскільки всередині устано­ви також потрібно забезпечити безпеку, в противному випадку уста­нова не в змозі буде забезпечити безпеку для суспільства.

5. Роздільне тримання різних категорій засуджених. Ця вимога отримує своє втілення в діяльності комісій з питань розподілу засуд­жених по установах виконання покарань. Як ми обговорювали раніше, роздільно тримаються чоловіки та жінки, неповнолітні та дорослі осо­би, засуджені, які раніше відбували покарання, та особи, які вперше опинилися в кримінально-виконавчих установах. Режим дійсно спри­яє втіленню цього принципу кримінально-виконавчого права, оскіль­ки саме режим містить специфічні риси та засоби впливу для різних категорій засуджених (наприклад, для неповнолітніх — обов'язкове навчання).

6. Безпосередньо пов'язані з роздільним триманням засуджених така вимога режиму як різні умови тримання засуджених в залеж­ності від виду колонії. При розгляді питання про класифікацію за-

суджених, ми говорили, що існування певного розподілу засуджених може впливати на створення системи кримінально-виконавчих уста­нов. Установи різного ступеню безпеки відрізняються одна від одної саме за суворістю режиму та інтенсивністю впливу на засудженого. Чим більший рівень безпеки, тим більш суворий режим, тим більш ін­тенсивний вплив на засудженого, тим більший об'єм правообмежень засудженого.

7. Остання вимога — це забезпечення зміни умов тримання за­судженого. Чинне кримінально-виконавче законодавство передбачає можливість зміни умов тримання засудженого в залежності від його ставлення до праці, ресоціалізації, поведінки. Наявність в режимі та­ких інститутів, як система заохочень і стягнень, праця та навчання, дозволяє оцінювати засудженого, «вимірювати» його виправлення. За допомогою вказаних засобів статус засудженого може змінюва­тися як в бік поліпшення умов тримання, так і у бік погіршення умов тримання. Стаття 100 КВК України встановлює: залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання умови відбування пока­рання можуть змінюватися в межах однієї колонії або шляхом переве­дення до колонії іншого виду.

Елементи режиму позбавлення волі

Під елементами режиму позбавлення волі розуміють певні скла­дові режиму, в яких відбиваються правообмеження, що витікають із покарання та застосовуються до засуджених, і інтенсивність впливу на засудженого. Сукупність елементів нарівні з умовами та вимогами режиму утворює зміст режиму позбавлення волі.

Елементи режиму, їх кількість, відрізняються в залежності від рівня безпеки кримінально-виконавчої установи. Можна сформулю­вати загальне правило, яке стосується кількості та об'єму елементів режиму: чим більш суворий режим (вище рівень безпеки установи), тим менший набір та об'єм елементів режиму. Іншими словами, чим більший рівень безпеки установи, тим більше правообмежень претер- піває засуджений, а режим містить менше елементів.

Розглянемо окремі елементи режиму.

1. Розпорядок дня в установах виконання покарань.

У кожній установі виконання покарань організовується суворо регламентований розпорядок дня з урахуванням особливостей робо­ти з відповідним складом засуджених, оперативної обстановки, пори року, місцевих умов та інших конкретних обставин.

Розпорядок дня включає в себе час підйому, туалету, фізичної за­рядки, приймання їжі, розводу на роботу, перебування на виробниц­тві, перевірку наявності засуджених, проведення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання (у виховних колоніях), виховних, культурно-масових та спортивно-оздоровчих заходів тощо. При цьому передбачаються безперервний восьмигодинний сон засуджених і на­дання їм особистого часу в межах, установлених кримінально-вико­навчим законодавством України.

Не менше одного разу на місяць у неробочий час організовують­ся перевірки-огляди зовнішнього вигляду та стану одягу і взуття за­суджених.

Розпорядок дня установи передбачає порядок та час роботи всіх відділів, служб, об'єктів та дільниць установи, у тому числі ДІЗО (дис­циплінарний ізолятор), ПКТ (приміщення камерного типу), медичної частини, їдальні, перукарні, лазні-пральні, крамниці.

Правила внутрішнього розпорядку кримінально-виконавчих ус­танов містять типовий розпорядок дня та вимогу, відповідно до якої розпорядок дня в установі розробляється відповідно до типового та затверджується наказом начальника установи, узгоджується з на­чальником територіального органу управління Департаменту, дово­диться до відома засуджених і персоналу та вивішується на стенді в черговій частині, місцях цілодобового несення служби черговою зміною та в місцях надання побутових послуг засудженим.

Начальники установ виконання покарань організовують роботу підлеглих служб за змінним графіком таким чином, щоб представни­ки адміністрації перебували в цих установах від підйому засуджених до відбою, а в разі тризмінної роботи виробництва — і в нічний час. У вихідні, святкові та неробочі дні, а також у разі ускладнення опе­ративної обстановки в установах організовується цілодобове чер­гування керівного складу. До контролю за поведінкою засуджених, виконання ними розпорядку дня та забезпечення належного функціо­нування колонії залучаються всі працівники за окремими графіками. Наказами начальників установ виконання покарань установлюється система подачі сигналів та команд для забезпечення виконання за­судженими розпорядку дня.

Розпорядок дня передбачає обов’язкове проведення перевірок наявності засуджених, які організовуються щоденно, уранці та вве­чері у години, визначені розпорядком дня, а також додатково в час пе­ред прийманням їжі засудженими або після цього. У разі потреби вони можуть проводитися у будь-який час доби.

У разі виявлення відсутності засудженого інші засуджені залиша­ються на місці перевірки до з’ясування причин його відсутності.

Організація перевірок і відповідальність за них покладається:

а) у житлових зонах — на ЧПНУ, начальників відділень і молод­ший інспекторський склад чергових змін;

б) на виробничих об’єктах — на представників адміністрації ус­танов виконання покарань, зайнятих на виробництві, і молод­ший інспекторський склад чергових змін.

Перевірки наявності засуджених у виправних колоніях макси­мального рівня безпеки з триманням засуджених у ПКТ, секторах мак­симального рівня безпеки та дільницях посиленого контролю, ареш- тних домах, ПКТ (ОК) виправних колоній, а також у ДІЗО та карцерах організовуються покамерно.

2. Придбання засудженими до позбавлення волі продуктів хар­чування і предметів першої потреби.

Засудженим дозволяється придбавати за безготівковим розра­хунком продукти харчування і предмети першої потреби в межах сум та в порядку, установленому кримінально-виконавчим законо­давством України. Асортимент продуктів харчування та предметів першої потреби, що дозволені для придбання засудженим, уста­новлюється переліком, який міститься у Правилах внутрішнього розпорядку.

Перелік продуктів харчування і предметів першої потреби:

1. Продукти харчування:

Будь-які продукти харчування (за винятком продуктів з простро­ченим терміном реалізації, консервованих продуктів із м’яса, риби, овочів, фруктів, виготовлених у домашніх умовах, продуктів, що пот­ребують додаткового приготування шляхом термічної обробки та ті, що необхідно зберігати при температурі 2-4 °С протягом 72 годин, а також спиртних напоїв та пива), та без обмежень тютюнові вироби фабричного розфасування, сигарети та чай.

Засуджені можуть зберігати при собі чай — без обмежень, тютю­нові вироби — не більше 30 пачок цигарок або махорки (решта здаєть­ся на склад та видається засудженим відповідно до пункту 41 Правил), сірники — не більше 10 коробок.

2. Предмети першої потреби та засоби особистої гігієни:

Одяг, головні убори, взуття та постільні речі встановленого зраз­ка за встановленими нормами;

— натільна білизна (тепла і проста) — не більше двох комплектів;

— панчохи, шкарпетки та рукавиці — не більше двох пар;

— поясні ремені, кашне, носові хусточки, нитки та вироби з них;

— тапочки кімнатні, спортивне взуття (кеди, напівкеди, тапоч­ки) — по одній парі;

— годинники ручні або кишенькові з некоштовних металів (1 шт.);

— дзеркало, бритви електричні або механічні, а також безпечні з касетними головками, запальнички разового використання;

— електрокип’ятильники побутові промислового виробництва до 0,5 КВт (1 шт.);

— предмети першої потреби та засоби особистої гігієни (мило, зуб­ний порошок чи паста, зубна щітка, гребінець, креми до та після гоління, шампунь), спеціальні засоби гігієни для жінок;

— підручники і учбове приладдя, література та періодичні видан­ня, у т. ч. релігійного змісту (до 10 примірників), письмовий па­пір, зошити, прості олівці, авторучки, чорнило, стержні (з мас­тикою чорного, синього або фіолетового кольорів), конверти, марки, листівки;

— шашки, шахи, доміно, нарди (по одному комплекту);

— щітки для одягу та взуття, крем для взуття;

— поліетиленовий посуд, кухоль, ложка, пластмасові футляри для окулярів, мила та зубних щіток;

— натільні хрестики та інші предмети культу, виготовлені з не­коштовних матеріалів;

— спортивні костюми (один);

— для жінок, крім того, халати та сукні, хустки, рейтузи, пояси, бюстгальтери, марля, гігієнічні пакети, защіпки, вата, косме­тика (крім виробів, виготовлених на спиртовій основі), крем для обличчя та рук.

Для придбання засудженими продуктів харчування і предметів першої потреби в установах організовуються ларьки, які працюють щоденно. При цьому адміністрація забезпечує, щоб кожний засудже­ний мав змогу відвідати ларьок не менше 3-4 разів на місяць у час, відведений розпорядком дня. Особам, які перебувають на стаціонар­ному лікуванні і потребують постійного догляду, дозволяється придба- вати продукти харчування і предмети першої потреби з дозволу лікаря через начальника відділення або особу, яка виконує його обов'язки.

Осіб, які тримаються у камерах колоній (секторів) максимального рівня безпеки, дільницях посиленого контролю, засуджених до довіч­ного позбавлення волі та арешту, виводити для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби забороняється. Для таких осіб продукти харчування і предмети першої потреби придбання здійсню­ють начальники відділень за заявою засудженого, погодженою з на­чальником установи. З цією метою кожному засудженому, який має право на придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, видаються для заповнення бланки-заяви. Придбаний товар видається засудженому під його особистий підпис на заяві. Придбання продуктів харчування і предметів першої потреби для таких осіб проводиться два рази на місяць.

Засуджені мають право придбавати за безготівковим розрахун­ком продукти харчування і предмети першої потреби на гроші, за­роблені в колоніях, а засуджені чоловіки віком понад шістдесят років, жінки — віком понад п'ятдесят п'ять років, інваліди першої та другої груп, вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при вип­равних колоніях, неповнолітні, а також засуджені, які перебувають у лікувально-профілактичних закладах місць позбавлення волі, — та­кож на гроші, одержані за переказами, за рахунок пенсій та іншого доходу.

Засудженим, які з незалежних від них причин не працюють чи завантажені роботою лише частково, дозволяється придбавати про­дукти харчування і предмети першої потреби на гроші, одержані за переказами.

Сума грошей, що дозволена до витрачання, встановлюється КВК.

Так, засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гро­ші, зароблені у виправній колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати;

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшени­ми умовами тримання засудженим дозволено витрачати гроші без обмежень.

У виправних колоніях середнього рівня безпеки — до вісімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчуван­ня і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

Засудженим, які перевиконують норми виробітку або сумлінно виконують встановлені завдання, може бути додатково дозволено витрачати на місяць гроші в сумі тридцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати; засудженим, які перевиконують норми ви­робітку або сумлінно виконують встановлені завдання на важких ро­ботах чи роботах із шкідливими умовами праці, — п’ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати незалежно від відбутого стро­ку покарання.

Інвалідам першої групи, вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на суму мінімального розміру заробітної плати. Інвалідам другої групи і засудженим, які пе­ребувають у лікувально-профілактичних закладах місць позбавлення волі, дозволяється придбавати продукти харчування і предмети пер­шої потреби на суму, що становить шістдесят відсотків мінімального розміру заробітної плати.

3. Придбання засудженими до позбавлення волі літератури і письмового приладдя. Засуджені мають право одержувати в банде­ролях, посилках і передачах, а також без обмеження придбавати за рахунок коштів, які є на їхніх особових рахунках, літературу через книготорговельну мережу, письмове приладдя, передплачувати газе­ти і журнали.

Засудженому дозволяється мати при собі не більше десяти при­мірників книг і журналів. Література в кількості, що перевищує вказа­ну в частині третій цієї статті, може передаватися на зберігання або за згодою засудженого — до бібліотеки колонії, або пересилатися за його рахунок родичам.

4. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній. Засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального рів­ня безпеки, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній се­реднього рівня безпеки та виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у зв'язку з такими винятковими особисти­ми обставинами:

— смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого;

— стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду за­судженому або його сім'ї.

Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при вип­равних колоніях, може бути дозволений короткочасний виїзд за межі виправної колонії на території України для влаштування дітей у роди­чів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше десяти діб без урахування часу перебування в дорозі (не більше трьох діб).

Крім того, починаючи з 01 січня 2012 року засуджені, які працю­ють та перебувають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, мають право на щорічний корот­кочасний виїзд за межі колонії тривалістю 14 календарних днів. Отже, можна вести мову про специфічний вид відпустки для окремих кате­горій засуджених.

На сьогодні порядок надання засудженим короткочасного виїз­ду за межі колонії регулюється Наказом Міністра юстиції України від 22.11.2011 № 3361/5 «Про затвердження Інструкції про порядок надан­ня засудженим короткочасних виїздів за межі установ виконання по­карань».

Відповідно до вказаного нормативного акту порядок надання доз­волу на короткочасний виїзд надається в такому порядку:

Про необхідність короткочасного виїзду засуджений подає на ім'я начальника установи письмову заяву, до якої додається документ, що підтверджує наявність особистих обставин (за винятком вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення). Такі до­кументи зберігаються в особовій справі засудженого.

Заява засудженого про терміновий виїзд у зв'язку з винятко­вими обставинами має бути розглянута протягом доби. Дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником колонії з урахуванням особи і поведінки засудженого. Час перебування засудженого по­за межами колонії зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

Тривалість короткочасного виїзду встановлюється начальником установи з урахуванням підстав, відповідно до яких надається корот­кочасний виїзд, та віддаленості установи від населеного пункту, до якого виїжджає засуджений.

Разом з заявою про короткочасний виїзд засуджений подає від­повідні документи, які підтверджують наявність обставин, що можуть стати підставою для надання дозволу про виїзд. Серед них, зокрема, висновок або довідка закладу охорони здоров'я про тяжку хворобу близького родича, яка загрожує життю хворого, довідка місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про стихійне лихо, довідки або відповідно оформленої телеграми про смерть близького родича.

За результатами розгляду питання про надання засудженому ко­роткочасного виїзду персоналом відділу по контролю за виконанням судових рішень установи складається висновок про короткочасний виїзд засудженого (додаток 1 до Інструкції), який підписується началь­ником установи.

При позитивному вирішенні адміністрацією установи питання про надання засудженому короткочасного виїзду видається відповідний наказ. При відмові засудженому у короткочасному виїзді у висновку зазначаються причини відмови.

Висновок дається на підпис засудженому і долучається до його особової справи.

Згідно з наказом начальника установи засудженому, якому було надано дозвіл на короткочасний виїзд, видається посвідчення вста­новленого зразка (додаток 2 до Інструкції), яке завіряється гербовою печаткою установи.

Начальник установи проводить із засудженим бесіду про прави­ла поведінки під час його перебування поза установою та попереджає про відповідальність за неповернення до установи у встановлений строк, про що бере від нього розписку (додаток 3 до Інструкції), яка долучається до особової справи засудженого.

На час короткочасного виїзду засуджений з обліку в установі не знімається. Контроль за його своєчасним поверненням до установи здійснює персонал відділу по контролю за виконанням судових рі­шень установи.

При виїзді з установи засудженому видається необхідна сума гро­шей з тих, що є на його особовому рахунку. Проїзд засудженого здійс­нюється за кошти, які є на його особовому рахунку, або за кошти його родичів. Проїзні квитки засуджений купує сам.

На час короткочасного виїзду засудженому видається цивільний одяг, який йому належить. Якщо цей одяг старий або має неохай­ний вигляд, то він за бажанням засудженого замінюється за його рахунок.

Під час перебування за межами установи засуджені зобов'язані:

— дотримуватися правил громадського порядку;

— повертатися до установи в строк, встановлений адміністра­цією установи;

— у разі виникнення об'єктивних обставин, що не дають змоги по­

вернутися до установи в установлений строк, по можливості са­мі або через інших осіб повідомити про це адміністрацію уста­нови, зазначивши місце свого перебування. Після прибуття до установи засуджений повинен надати адміністрації документи, що підтверджують причину його несвоєчасного повернення.

Під час перебування у короткочасному виїзді засудженим заборо­няється залишати межі населеного пункту, до якого дозволено виїзд (за винятком випадків відвідування підрозділу кримінально-виконав­чої інспекції для реєстрації прибуття або вибуття, а також виїзду до лікувального закладу для одержання медичної допомоги), вживати спиртні напої і пиво,наркотичні засоби,психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

Не пізніше доби після прибуття до місця призначення засуджений зобов'язаний з'явитися до територіального органу кримінально-вико­навчої інспекції і повідомити про мету свого приїзду, строк перебуван­ня та місце свого проживання.

Посадова особа територіального органу кримінально-виконав­чої інспекції робить відмітку у посвідченні засудженого про час його

прибуття та реєструє даний факт у журналі обліку засуджених, яким надано короткочасні виїзди за межі установ виконання покарань (до­даток 4 до Інструкції).

У день закінчення строку перебування в пункті призначення за­суджений зобов’язаний прибути до того ж територіального органу кримінально-виконавчої інспекції для отримання відмітки про свій від’їзд. Якщо від’їзд буде проводитися у нічний час, вихідний чи свят­ковий день, то відмітка про вибуття ставиться у робочий день, що пе­редує дню від’їзду. Відмітки про прибуття та вибуття завіряються пе­чаткою територіального органу кримінально-виконавчої інспекції за місцем виїзду засудженого.

Якщо засуджений під час короткочасного виїзду захворів і виник­ла потреба у його стаціонарному лікуванні, то він самостійно звер­тається до найближчого закладу охорони здоров’я. Після одужання засуджений повертається до установи.

Якщо за час короткочасного виїзду у засудженого закінчується строк відбування покарання, то з ним перед виїздом проводиться повний розрахунок: видаються його речі та документи, за винятком довідки про звільнення, яка надсилається до територіального орга­ну кримінально-виконавчої інспекції за місцем його виїзду. У цьому разі персонал установи роз’яснює засудженому, що йому необхід­но з’явитися для отримання довідки до зазначеного органу за міс­цем виїзду.

У випадку, коли засуджений протягом 6 місяців не з’явився до те­риторіального органу кримінально-виконавчої інспекції для отриман­ня довідки про звільнення, зазначений орган повертає її до установи, в якій відбував покарання засуджений.

У випадках, коли під час лікування засудженого закінчується строк відбування покарання, то адміністрація установи, де відбував покарання засуджений, надсилає йому повідомлення про те, що після одужання йому необхідно прибути до установи для проведення з ним повного розрахунку, а також отримання речей, документів та довідки про звільнення.

У разі відсутності у засудженого грошей, необхідних для само­стійного повернення до установи, він зобов’язаний повідомити про це адміністрацію установи, яка вживає заходів для повернення за­судженого.

Прибуття засуджених, які виїхали у короткочасний виїзд, фік­сується черговою частиною установи. Прийняті від них документи до­лучаються до особових справ.

Черговий помічник начальника установи наступного дня після встановленого терміну прибуття доповідає рапортом начальнику ус­танови про осіб, що не прибули у встановлений термін. Начальник ус­танови вживає заходів щодо встановлення можливого місця перебу­вання засуджених.

Про короткочасний виїзд засуджених, а також про повернення засуджених до установи черговий помічник начальника установи ін­формує чергового територіального органу Державної пенітенціарної служби України.

5. Одержання засудженими до позбавлення волі посилок (пере­дач) і бандеролей.

Число посилок (передач) і бандеролей, що одержують засуджені, які тримаються в колоніях, не обмежується.

Максимальна вага однієї посилки або бандеролі визначаєть­ся діючими поштовими правилами і становить на сьогоднішній день 30 кг. Вага однієї передачі не може перевищувати встановленої ваги посилки.

Важкохворі засуджені, вагітні жінки, жінки, які мають дітей у бу­динках дитини при виправних колоніях, інваліди першої та другої груп, незалежно від призначеного їм виду виправної колонії, можуть одер­жувати додаткові посилки (передачі) і бандеролі в кількості і асорти­менті, які визначаються медичним висновком. Лікарські засоби і ви­роби медичного призначення, які одержують засуджені відповідно до медичного висновку передаються до медичної частини колонії для лікування цих засуджених.

ПВР встановлюють такий порядок отримання засудженими поси­лок (передач). Для приймання передач обладнуються спеціальні кім­нати, вхід у які вільний для громадян. У цих кімнатах установлюються столи з письмовим приладдям і контрольними вагами, стільцями або лавками, скриньки для заяв і скарг. На видних місцях вивішуються витяги з нормативно-правових актів, що визначають порядок надан­ня побачень, прийняття передач і встановлюють відповідальність громадян за його порушення, а також графік приймання громадян та

інформація щодо можливості придбання особами, які прибули на по­бачення, продуктів харчування і предметів першої потреби у ларьку колонії за власні кошти через касу установи. Молодші інспектори, які приймають передачі, в обов’язковому порядку повинні дотримувати­ся правил гігієни та санітарії.

Особа, яка доставила передачу, складає та підписує заяву у двох примірниках за встановленим ПВР зразком. Передача та обидва при­мірники заяви здаються молодшому інспектору, який зобов’язаний перевірити наявність у засудженого права на отримання передачі, про що зробити відповідну відмітку на заяві, і отримати письмовий дозвіл у начальника установи або першого заступника, або осіб, які виконують їх обов’язки, на її прийняття. Після цього молодший інспек­тор у присутності особи, яка доставила передачу, перевіряє вагу кож­ного найменування, про що робить відмітки у заявах (у вагу передачі не зараховуються предмети одягу, взуття, особистої гігієни, першої потреби, ліки і медпрепарати), та асортимент і, прийнявши передачу, перший примірник заяви повертає особі, яка її доставила, з особис­тою відміткою (підписом) про прийняття, а другий з відміткою про вагу передачі долучає до окремої справи після особистого підпису засуд­женого про одержання передачі.

Перелік продуктів та предметів, які можуть бути передані засуд­женому в посилці (передачі) є аналогічним до переліку продуктів хар­чування і предметів першої потреби, які засуджений може купувати в магазині колонії (додаток 7 до ПВР).

Варто звернути увагу, що до ПВР не вносилися зміни з 2007 року, тому цей нормативний акт на сьогодні багато в чому суперечить чин­ному КВК.

Предмети та продукти харчування, що не передбачені переліком, повертаються особі, яка їх доставила, із зазначенням причин повер­нення. За фактами виявлення в передачах предметів, виробів і речо­вин, які могли б бути використані засудженим із злочинною метою, у встановленому порядку проводяться службові розслідування.

Посилки, адресовані засудженим, переведеним в інші установи виконання покарань, пересилаються за рахунок установ за місцем їх нового тримання. Посилки, що надійшли на адресу засуджених, які відбувають стягнення у виді поміщення у ДІЗО, карцер або переве­дення до ПКТ (ОК), видаються після відбуття ними стягнення. Посил-

ки, що надійшли на адресу засуджених, які звільнилися або померли, повертаються відправникам накладною платнею з приміткою «підля­гає поверненню».

Огляд передач здійснюється молодшим інспектором, який пе­ревіряє їх вагу та асортимент. Вкладення перевіряються ретельно і акуратно. У необхідних випадках хлібобулочні вироби та інші про­дукти розрізаються, сипучі продукти пересипаються, а інші ретель­но оглядаються. Особлива увага приділяється консервним банкам та різним упаковкам, у яких можуть бути спиртні напої, наркотичні речовини, гроші та інші предмети, заборонені для зберігання та ви­користання засудженим в установах виконання покарань, у разі не­обхідності вони розкриваються і оглядаються. Відкриття й огляд вмісту посилки проводиться молодшими інспекторами нагляду і безпеки в присутності адресата, у разі його відсутності — комісій­но. Під час огляду і перевірки речей та продуктів, що надійшли в по­силках, дотримується такий самий порядок, що й під час приймання передач.

Вміст посилок реєструється в спеціальній книзі. Не раніше як за місяць до звільнення засуджений може отримати поштою або до­ставленою безпосередньо в установу одяг та взуття цивільного зраз­ка за сезоном, який зберігається на складі і видається йому за день до його звільнення. Такі відправлення не вважаються посилкою або передачею.

6. Листування засуджених до позбавлення волі. Засудженим дозволяється одержувати і відправляти листи і телеграми за свій ра­хунок без обмеження їх кількості. Відправлення засудженими листів і звернень проводиться тільки через адміністрацію установ виконан­ня покарань. З цією метою на території установ вивішуються поштові скриньки, які щоденно відкриваються уповноваженими на те посадо­вими особами. Засуджені, які тримаються у камерах, передають лис­ти для відправлення представникам адміністрації. Листи опускаються до поштових скриньок або передаються представникам адміністрації в незапечатаному вигляді.

Листи, що надійшли на ім'я засудженого після його вибуття з уста­нови, не пізніше триденного строку відправляються за його новим міс­цезнаходженням. Листи засуджених, виконані тайнописом, шифром або із застосуванням інших умовностей, а також ті, що мають цинічний характер або відомості, що не підлягають розголошенню, адресату не надсилаються, про що оголошується засудженому, і знищуються.

Листування між перебуваючи в місцях позбавлення волі засудже­ними, які не є родичами, допускається тільки з дозволу адміністрації колонії.

Кореспонденція, яку одержують і надсилають засуджені до відбу­вання покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, підлягає перегляду. Отже, листування засуджених, які знахо­дяться в колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умова­ми тримання та в виховних колоніях не переглядається.

Кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Вер­ховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав лю­дини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві, перегляду не підлягає і над­силається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

Крім того, не переглядається кореспонденція, яку засуджені ад­ресують захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Ко­респонденція, яку засуджені одержують від такого захисника, пере­гляду не підлягає.

Звернення засуджених. Засуджені викладають звернення в усно­му або письмовому вигляді. Письмові звернення направляються за належністю через адміністрацію установ виконання покарань. Для написання звернень засудженим на їх прохання видається папір і руч­ка. Направлені адресатам звернення з питань одержання посилок (пе­редач), надання побачень, телефонних розмов, медичної допомоги, забезпечення речовим майном, а також інші звернення, які можуть бути вирішені по суті адміністрацією установ виконання покарань, розглядаються на місці, не чекаючи результатів їх розгляду організа­ціями або посадовими особами, яким вони адресовані. Звернення, адресовані до державних і громадських організацій та на ім'я посадо­вих осіб, адміністрація установ в обов’язковому порядку супроводжує листами. До звернень з питань помилування, а також переведення до інших установ виконання покарань додаються довідки-характеристи- ки на осіб, які їх подали. У разі повторного звернення зі скаргою ад­міністрація в супровідному листі повідомляє, який орган розглядав попередню скаргу заявника та наслідки її вирішення. Щодо звернень, адресованих до державних органів, громадських організацій та на ім’я посадових осіб з питань, які не входять до їх повноважень, особі, що їх подала, рекомендується переадресувати звернення. Якщо засудже­ний наполягає на відправленні звернення до визначеного органу, то воно направляється адресату.

Звернення, у яких є нецензурні або інші неприпустимі вислови, адресатам не відправляються. Звернення, подані в письмовому ви­гляді, реєструються у канцелярії установи і не пізніше як у триден­ний строк відправляються адресатам. Усні звернення реєструються у журналі приймання засуджених з особистих питань. Відповіді про наслідки розгляду звернень оголошуються засудженим під розпис при надходженні, але не пізніше як у триденний строк, і долучають­ся до особових справ засуджених. Відшкодування витрат за переси­лання звернень проводиться з коштів, які є на особових рахунках засуджених. У разі відсутності таких коштів пересилання звернень проводиться за рахунок коштів, передбачених кошторисом на утри­мання установ виконання покарань. Адміністрація установи повинна забезпечити безумовне виконання вимог Закону України «Про звер­нення громадян» та інших нормативно-правових актів, що регламен­тують роботу зі зверненнями громадян, і несе відповідальність за їх порушення.

7. Одержання і відправлення засудженими до позбавлення волі грошових переказів. Засуджені мають право без обмеження одер­жувати грошові перекази і відправляти грошові перекази родичам, а з дозволу адміністрації колонії — й іншим особам. Одержані за пере­казами гроші зараховуються на особовий рахунок засудженого.

Гроші, виявлені в посилках (передачах), бандеролях і листах, що надходять на ім’я засудженого, вилучаються і реалізовуються в по­рядку, встановленому частиною 4 статті 59 КВК, а саме: предмети, вироби і речі, збереження яких заборонено або які придбані неза­конним шляхом, перелік яких визначений нормативно-правовими актами Департаменту, підлягають вилученню і зберіганню. Речі, ви­лучені з обігу, знищуються, гроші, цінності та інші речі за рішенням суду можуть бути передані в дохід держави. Про вилучення пред­метів, виробів і речей посадовою особою установи виконання пока­рань складається протокол.

8. Побачення засуджених до позбавлення волі з родичами, адво­катами та іншими особами. Телефонні розмови.

Відповідно до КВК України засуджені мають право на побачен­ня: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб.

Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими особами у присутності представника колонії. Побачення і телефонні розмови між засудженими, які перебувають в установах виконання покарань, не дозволяються. З іншими особами побачення надають­ся тільки тоді, коли, на думку адміністрації, вони не будуть негативно впливати на засудженого. У разі відмови в наданні побачення на заяві засудженого або особи, яка бажає з ним зустрітися, робиться приміт­ка про причини відмови. Начальник установи, як виняток, з метою ви­ховного впливу може надати короткострокове побачення з родичами або телефонну розмову засудженим, яких тримають у ПКТ (ОК), ДІЗО або карцері. Відповідно до вимог Віденської конвенції «Про консуль­ські зносини», ратифікованої Україною 27.04.89, генеральний консул, консул, віце-консул і консульський агент дипломатичних представ­ництв закордонних держав мають право на короткострокові побачен­ня із засудженими громадянами своїх держав. Побачення засуджених з дипломатичними представниками до кількості встановлених кримі­нально-виконавчим законодавством України не враховуються, їх чис­ло не обмежується.

Тривалі побачення відповідно до статті 110 КВК надаються з пра­вом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, ба­ба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім'єю, але не перебувало в шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти, за наявності їх свідоцтв про народ­ження та відповідної довідки органу самоврядування, що підтверджує факт їх проживання однією сім'єю. Тривалі побачення при реєстрації шлюбу надаються позачергово.

Оплата послуг за користування кімнатами короткострокових і тривалих побачень здійснюється засудженими або їх родичами чи іншими особами за рахунок власних коштів.

Для одержання правової допомоги за письмовою заявою засуд­жених, їхніх близьких родичів, громадських організацій засудженим надається побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі пра­ва, який за законом має право на надання правової допомоги осо­бисто чи за дорученням юридичної особи. За бажанням засуджено­го або адвоката чи іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, побачення можуть надаватися наодинці. Побачен­ня надається адміністрацією колонії при пред'явленні адвокатом ор­дера або договору про надання правової допомоги, а іншим фахів­цем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, іншого від­повідного документа, а також документів, що посвідчують їх особу. Кількість і тривалість таких побачень не обмежена.

Адміністрація установи, як правило, звільняє засуджених від ро­боти на період тривалих побачень з наступним або попереднім відпра­цюванням.

Засудженим надається право на телефонні розмови без обме­жень під контролем адміністрації. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між особами, які відбувають покарання в колоніях забороняються. Користування те­лефоном здійснюється згідно з графіком у неробочий час. Для про­ведення телефонних розмов використовується телефон чергової час­тини установи або встановлюється таксофон. Факт надання розмови засудженим реєструється у спеціальному журналі.

Правилами внутрішнього розпорядку введені обмеження надан­ня можливості користування засудженими телефоном. Згідно з ПВР право на телефонні розмови обмежуються наявністю технічної мож­ливості.

У разі епідемії, стихійного лиха або інших надзвичайних обста­вин, що перешкоджають нормальній діяльності установ, побачення можуть бути тимчасово відмінені.

Об'єднання побачень або розділення одного побачення на декіль­ка періодів не дозволяється. Засудженим за їхнім проханням дозво­ляється заміняти тривалі побачення короткостроковими

В залежності від рівня безпеки колонії засуджені мають право от­римувати побачення у такій кількості:

— в колоніях мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення;

— в колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умо­вами тримання — одержувати короткострокові побачення без обмежень їх кількості, тривалі побачення — один раз на місяць;

— в колоніях середнього рівня безпеки одержувати щомісяця ко­роткострокове і один раз на три місяці тривале побачення;

— в колоніях максимального рівня безпеки одержувати щомі­сяця короткострокове і один раз на три місяці тривале по­бачення.

Обчислення строків надання засудженим побачень, телефонних розмов,вручення посилок, передач і бандеролей.

Перші побачення, посилка (передача), бандероль, телефонна розмова можуть бути надані засудженому відразу після прибуття його до установи виконання покарань, незалежно від того, коли він мав їх у місцях попереднього ув'язнення. Наступні побачення, по­силка (передача), бандероль, телефонна розмова надаються після закінчення періоду, що дорівнює частині терміну від ділення три­валості року на кількість відповідних побачень, посилок (передач), бандеролей, телефонних розмов, на які засуджений має право про­тягом року. Відхилення від визначеного терміну не може перевищу­вати 5 діб. Час, протягом якого засудженим не видавалися посилки (передачі), бандеролі та не надавалися побачення, телефонні роз­мови у зв'язку з карантином, стихійним лихом або переведенням колоній на режим особливих умов, зараховується в строк, після закінчення якого засуджені можуть їх отримати. Засудженим доз­воляється в рахунок чергової посилки або передачі виносити піс­ля тривалих побачень продукти харчування та предмети першої потреби в кількості та асортименті, що встановлені для посилок і передач.

3.