Поняття, зміст та основні функції режиму позбавлення волі у кримінально-виконавчих установах

Кримінальне покарання у виді позбавлення волі виконується кримінально-виконавчими органами та установами та відбувається засудженими у певному порядку, послідовності. Цей порядок, від­повідно до принципу законності та вимог ст.

Частина 1 статті 102 КВК України дає наступне визначення режи­му: «режим у кримінально-виконавчих установах — це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконан­ня і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними, виконання покладених на них обов'язків, реалізацію їхніх прав і законних інтересів, безпеку засуджених і пер­соналу, роздільне тримання різних категорій засуджених, різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії, зміну умов тримання засуджених».

З наведеного законодавцем визначення видна сутність режиму, вимоги режиму, а також можна зрозуміти функції, які режим покли­каний виконувати.

Сутністю режиму є те, що режим передбачає певний порядок, послідовність здійснення будь-якої діяльності. Тобто можна стверд­жувати, що режим — це процесуальна категорія. Що стосується са­ме кримінально-виконавчого права, то цей порядок встановлюється нормами законодавства. Іншими словами кримінально-виконавче законодавство за допомогою системи норм визначає як і у якій по­слідовності необхідно виконувати та відбувати покарання у виді по­збавлення волі.

Треба відзначити в чому полягає основна відмінність процесуаль­них норм інших галузей права від норм, які регламентують режим ви­конання покарання у виді позбавлення волі. На мою думку, основна відмінність полягає у тому, що процесуальні норми формулюють про­цес більш загально, універсально та диспозитивно, ніж режим. Режим, в свою чергу, регламентує процес виконання і відбування покарання більш детально та імперативно, а за його порушення передбачено на­стання відповідальності.

Виходячи з визначення режиму, наданому законодавцем, ми ба­чимо, що режим регламентує весь процес позбавлення волі. Точніше дві його сторони: виконання покарання та відбування покарання. Вва­жаю, що зрозуміло, про що йде мова. Коли ми кажемо, режим вико­нання покарання, то передбачається система норм, яка регламентує порядок здійснення діяльності органами та установами кримінально- виконавчої служби, спрямованої на реалізацію кари та інших право- обмежень, які є змістом певного покарання, щодо конкретного засуд­женого. Виконання покарання — це фактичне відтворення, реалізація покарання, надання йому матеріальної форми та забезпечення його існування саме в передбаченому вигляді на протязі встановленого

строку. Зрозуміло, що ця система норм адресована, перш за все, ор­ганам, установами, посадовим та службовим особам кримінально-ви­конавчої служби України.

Якщо мова йде про режим відбування покарання, то на меті маємо засуджену особу. Режим відбування покарання — це система норм, яка адресована засудженому та регламентує (максимально детально, на скільки це можливо) його життя, порядок та послідов­ність дій, які він повинен виконувати на протязі строку існування по­карання. Фактично режим відбування покарання — є розшифровкою механізму реалізації правового статусу засудженого. Режим відбу­вання покарання вказує яким чином засуджений повинен діяти, щоб претерпівати кару та інші правообмеження, а також щоб забезпечи­ти отримання виховного впливу та мати можливість досягати ресо­ціалізації.

Підсумовуючи треба вказати, що режим — це двоєдиний процес виконання-відбування покарання, який може існувати лише в цій двоєдиності. Неможливе виконання покарання без суб'єкта, щодо якого його необхідно виконати, і не можливе відбування покарання без органів, установ і посадових осіб, які б забезпечували та контро­лювали цей процес відбування покарання.

Законодавець ставить дуже жорстку вимогу щодо того, яким по­винен бути режим у кримінально-виконавчих установах. Згідно до цієї вимоги режим повинен зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі. На мою думку, це положення є деклара­цією, оскільки дуже важко собі уявити життя на волі подібне тому, яке існує у колоніях, тим більш якщо звернути увагу на ті вимоги та еле­менти режиму, які передбачені чинним кримінально-виконавчим за­конодавством.

Враховуючи вказану подвійність правової природи режиму поз­бавлення волі, треба обговорити ті правові інститути, які дозволяють реалізувати та втілити порядок та послідовність режиму в практичну діяльність. Мається на увазі система прав та обов'язків адміністра­ції та засуджених, які є складовою правового статусу обох суб'єктів кримінально-виконавчої діяльності та дозволяють існувати кримі­нально-виконавчій діяльності.

Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, ко­ристуються правами, визначеними в ст. 107 КВК України. Засудженим

можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання. Тобто наведений в статті перелік прав не є вичерпним.

Закріплення в КВК України прав засуджених є позитивним фак­тором у вітчизняному кримінально-виконавчому праві. Пояснюється це тим, що відповідно до доктрини права України, закріплені права суб'єкта передбачають механізм їх реалізації, забезпеченість держа­вою та корелюють з обов'язками суб'єкта, який повинен забезпечити можливість користуватися цими правами. Отже, адміністрація кримі­нально-виконавчої установи зобов'язана забезпечити можливість та доступність в користуванні засудженими своїми правами.

Частина 3 статті 107 КВК встановлює обов'язки засуджених. Вихо­дячи з редакції статті 107 КВК України, можна зробити висновок, що перелік обов'язків засуджених носить вичерпний характер.

Крім прав та обов'язків ст. 107 КВК закріплює заборони. Можна стверджувати, що ці заборони є, фактично, переліком правопорушень, які засуджені найчастіше вчиняють та за які КВК України передбачає настання відповідальності (як правило, дисциплінарної).

Що стосується прав та обов'язків органів, установ, посадових і службових осіб кримінально-виконавчої служби, то вони сформу­льовані в цілій низки нормативних актів і залежать від тих правовідно­сини, в яких вказані органи та особи здійснюють діяльність. Як ми вка­зували раніш, таких правовідносин дуже багато: це власне виконання покарання — відносини із засудженими, господарські, адміністратив­ні, розпорядчі, цивільні та інші правовідносини. Права та обов'язки установ, органів та персоналу кримінально-виконавчої служби сфор­мульовані в законах України: «Про державну кримінально-виконавчу службу України», «Про чисельність кримінально-виконавчої служби України», Указі Президента «Про Державну пенітенціарну службу Ук­раїни» та інших нормативних актах.

Повернемося до визначення поняття «режим», яке наведене в ст. 102 КВК. Із вказаної формуліровки можна зробити висновок про те, які функції виконує режим.

За сталою в науці думкою режим виконує наступні функції:

1. Функція виконання покарання;

2. Виховна функція;

3. Забезпечувальна функція;

4. Каральна функція.

Розглянемо коротко кожну з названих функцій.

1. Функція виконання покарання є основною, центральною фун­кцією режиму, оскільки виконання покарання є виключним видом діяльності кримінально-виконавчих установ (зокрема, колоній). Поля­гає ця функція в тому, що законодавець називає режим як перший із засобів, за допомогою яких уповноважені органи повинні здійснюва­ти виховний вплив та досягати мети ресоціалізації засуджених.

2. Виховна функція — вона полягає перш за все у тому, що режим є елементом організації виконання і відбування покарання, він як пев­ний процес та послідовність вносить стройність та упорядненість всіх інших елементів та складових кримінально-виконавчої діяльності. В кінцевому підсумку побудова роботи адміністрації колонії, розпоря­док життя засуджених, послідовність дій, спрямованих на здійснення виховного впливу, можливість змінення умов тримання засуджених в залежності від їхньої поведінки та виправлення — все це організує, дисциплінує засудженого, вносить до його життя певну врегульо- ваність, передбачуваність, організованість та чіткість. За умови ба­жання та здібностей засудженого ці фактори здатні змінити особу.

3. Функція забезпечувальна полягає в тому, що за допомогою режиму застосовуються інші засоби виправлення та ресоціалізації засуджених. Саме така вимога закріплена в ч. 3. ст. 102 КВК Украї­ни. І це зрозуміло, оскільки, якщо режим — це визначений нормами права порядок виконання і відбування покарання, то саме цей поря­док і передбачає можливість, порядок, строки та умови застосуван­ня інших засобів виправлення особи. Так, розпорядок дня в колонії, який є одним з найважливіших елементів режиму, передбачає час та порядок для проведення побачень, праці засудженого, проведен­ня бесід із засудженими, час для навчання та т. ін. Вплив зазначеної функції спрямовано на ті сторони суспільних відносин, які пов'язані з організацією діяльності установ і органів, які виконують кримі­нальне покарання. В кінцевому підсумку ця функція: сприяє реалі­зації юридичних прав і обов'язків суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин; впливає на виникнення, закріплення і реалізацію управлінських функцій, здійснюваних органами, що виконують по­карання; забезпечує правозастосовчу діяльність зазначених органів та установ.

4. Каральна функція втілюється і реалізується в тих правообме- женнях, які передбачені режимом покарання у виді позбавлення волі. Режим безпосередньо пов'язаний з реалізацією механізмів державно­го примусу щодо засудженої особи. Такі примусові механізми «спра­цьовують» у зв'язку з скоєнням особою кримінального проступку і її засудженням з винесенням обвинувального вироку. Тому режимні об­меження завжди є наслідком злочину і завжди містять елемент кари за вчинене діяння.

2.