Поняття класифікації засуджених до позбавлення волі, її значення та критерії

Принцип індивідуалізації кримінального покарання є одним з ос­новних принципів кримінально-виконавчого права, в якому певною мірою відбивається сутність покарання та його соціальна справед­ливість та цінність.

В кримінально-виконавчих установах із засудженими особами організується робота, яка спрямована на досягнення позитивних змін, які повинні відбутися в особистості засудженого та створити у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Закон (ст. 6 КВК України) це називає виправленням засудженого. В резуль­таті такої роботи і виправлення засуджений повинен досягти, так зва­ної, ресоціалізації, тобто свідомо відновитися у соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернутися до самостійного за­гальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві. Вра­ховуючи, що наведені нормативні дефініції мають суто психологічні та індивідуальні критерії, відповідно і робота із кожним засудженим повинная відбуватися за індивідуальними критеріями.

На жаль, існуюча кримінально-виконавча система і практика не дають змоги створювати індивідуальний підхід до кожного засудже­ного. У зв'язку з цим і виникла необхідність у розподілі засуджених на групи за певними однорідними ознаками. Саме це і викликало до життя класифікацію засуджених. Вона являє собою застосування ло­гічної операції розподілу обсягу поняття на розряди. За основу тако­го розподілу обирають ознаки, критерії, характерні для даних явищ. У цьому випадку класифікація виявляє істотні подібності і розходжен­ня між предметами і явищами і має як пізнавальне, так і прикладне значення.

Зокрема, значення класифікації засуджених до позбавлення волі полягає в наступному:

— розподіл засуджених забезпечує ізоляцію різних категорій засуджених, з метою недопущення шкідливого впливу засуд­жених, які вже відбували покарання або вчиняли злочини та засуджувалися, від тих, хто скоїв злочин вперше та вперші відбуває покарання;

— класифікація забезпечує індивідуалізацію та диференціацію покарання в залежності від особистості засудженого, характе­ру злочину, що був ним скоєний, ступеню суспільної небезпеки засудженого. За допомогою розподілу (класифікації) засудже­них до позбавлення волі для осіб, які відбувають покарання вперше, створюються умови відбування інші, ніж для тих, хто вже відбував покарання;

— створення умов для належного виконання покарання. Ці умо­ви створюються завдяки тому, що, з одного боку, для забезпе­чення здійснення впливу на певні категорії засуджених саме для цих категорій забезпечується можливість реалізації тих засобів, які повинні вплинути на засуджених та допомогти до­сягнути виправлення та ресоціалізації. А, з іншого боку, спе­цифічні риси та характеристики саме таких засуджених обу­мовлюють існування та створення саме таких засобів впливу. Отже цей обоюдний та подвійний процес і допомагає створю­вати умови для належного виконання покарання;

— створення раціональної системи установ виконання покаран­ня. Хоча цю обставину прийнято називати серед тих факторів, які зумовлюють значення класифікації засуджених до позбав­лення волі, але на мою думку, останнім часом цей фактор себе не виправдовує. Навпаки, практика вітчизняного законодавця йде іншим шляхом. Незважаючи на те, чого вимагає фактичний склад засуджених та потреби кримінально-виконавчої системи, законодавець ввів у кримінально-виконавче право України сис­тему установ, яка не має під собою практичного та матеріально- організаційного підґрунтя. Тому на сьогоднішній день не можна стверджувати, що класифікація за видами установ, що існує, створює (або створила) раціональну систему установ.

Як ми бачимо основне, підсумкове завдання класифікації це вне­сти порядок, чіткість, ясність та керованість в колектив засудже­них та процес виконання покарань.

Таким чином, з урахуванням вищевикладених положень можна навести визначення класифікації засуджених до позбавлення волі. Класифікація — це розподіл засуджених на підставі суттєвих кри­теріїв за видами кримінально-виконавчих установ, з метою індивіду­алізації кримінального покарання, ізоляції різних категорій засудже­них та створення умов для належного виконання покарань.

Для подальшого з’ясування сутності класифікації засуджених не­обхідно розглянути питання про критерії класифікації засуджених.

Критерії будь-якого розподілу — це основні, суттєві, вирізняльні ознаки певного об'єкта або явища. Стосовно засуджених до позбав­лення волі, то критерії, які застосовуються при їх розподілі, відносять­ся до різних характеристик засудженого та злочину, який він вчинив.

Перш за все під час класифікації (розподілу) засуджених кримі­нально-виконавче право використовує критерії, притаманні кримі­нальному праву. Мова йде про класифікацію злочинів. Стаття 12 КК Ук­раїни виділяє злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Крім того, кримінально-виконавче право використовує класифі­кацію особи злочинця, яка розроблена та використовується у кримі­нології. При розподілі засуджених враховується стать, вік, стан здоров'я, навіть професія і кваліфікація засудженого, його суспільна небезпека.

Отже, виходячи з названих ознак можна виділити критерії роз­поділу засуджених та розподілити їх за певними більш крупними гру­пами. Серед таких критерії є наступні:

— кримінально-правові;

— кримінологічні;

— соціально-демографічні;

— педагогічні;

— психологічні, та інші.

Якщо групувати вказані критерії, то ми отримаємо дві крупні групи:

1) критерії, які мають юридичне значення;

2) критерії, які мають педагогічне та структурне значення.

Відповідно до вказаних двох груп прийнято розрізняти два види класифікації:

1) юридична (правова, первинна, зовнішня);

2) психологічна (педагогічна, вторинна, внутрішня).

Юридична класифікація має своєю основою юридичні та соціаль­но-демографічні ознаки засудженого. До перших відносяться ознаки, які стосуються тяжкості вчиненого злочину, міри покарання, призна­ченого за вироком суду або зміненої актом помилування або амністії та попередньої злочинної діяльності особи — чи була особа засуджена раніше і чи відбувала вона раніше покарання.

Відповідно до тяжкості злочину засуджені поділяються на:

— осіб, які вчинили необережні злочини;

— осіб, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості;

— осіб, які вчинили тяжкий злочин;

— осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини.

Відповідно до міри покарання, призначеної за вироком суду або зміненої за актом помилування або амністії, засуджені поділяються на:

— засуджені до покарання у виді позбавлення волі (на певний строк);

— засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;

— засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії.

За критерієм попередньої злочинної діяльності засуджені поділя­ються на:

— засуджених уперше;

— особи, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Крім того, при класифікації засуджених до позбавлення волі за юридичними критеріями, має значення також така ознака особи, як її приналежність до певної держави. Іншими словами, має значення громадянство. Так, іноземці та особи без громадянства тримаються окремо від громадян України. І хоча КВК України не містить вказівок стосовно окремого тримання цих категорій засуджених, здається, що така практика органів та установ виконання покарань є цілком ви­правданою та зрозумілою. Перш за все таке роздільне тримання вип­равдане з точки зору оптимальної організації міжособистих комуні­кацій засуджених. Дуже важко було б здійснювати виховний вплив на засудженого іноземця, який тримається разом із громадянами України, якщо уявити, що цей засуджений, наприклад, не розуміє ук­раїнської і, навіть, російської мови.

Серед ознак, які мають юридичне значення, ми вказали також соціально-демографічні ознаки. Наведемо їх. Це, перш за все, стать засудженого, його вік, стан здоров'я, ступінь працездатності особи.

Згідно з вказаними критеріями засуджені поділяються на:

— за віком: на неповнолітніх та осіб, яким виповнилося 18 років. Ця ознака має вирішальне значення для визначення спрямо­ваності та інтенсивності впливу на засудженого. Якщо це не­повнолітня особа, основний вплив здійснюється у напрямку виховання засудженого, спроби виправити його за допомогою методу переконання. Відповідно і установи, в яких відбувають покарання неповнолітні мають назву виховних колоній. Пояс­нюється це тим, що неповнолітня особа в силу своїх вікових характеристик більш сприйнятлива до виховного впливу, до перевиконання та навчання, оскільки її психіка ще не має чіт­ких та сталих форм і моделей поведінки. Що стосується пов­нолітніх осіб, то у виправних установах для цих категорій спря­мованість впливу носить виправний характер, за допомогою режиму відповідної установи, праці та інших засобів.

— за статтю: на жінок та чоловіків. Цей розподіл також цілком зрозумілий і пояснюється як особливостями жіночої та чо­ловічої психіки, характером та причинами злочинів, які скої­ли засуджені, особливостями фізіології жінок та чоловіків, так і суттєвої різницею у тих заходах та засобах впливу, які засто­совуються до засуджених в залежності від їх статі.

Засуджені розподіляються з урахуванням й інших критеріїв. Так, засуджені розподіляються за станом здоров'я на працездатних, не­працездатних, хворих на тяжкі та хронічні хвороби. В залежності від стану здоров'я змінюється об'єм та зміст впливу на засудженого. Нап­риклад особи пенсійного віку та засуджені, які є або стали інвалідами, мають певні пільги та більш м'які умови відносно реалізації по відно­шенню до таких категорій засуджених окремих засобів впливу (умови праці та її оплати, навчання, ін.).

В кінцевому підсумку розподіл засуджених за різними критерія­ми та ознаками має на меті роздільне тримання різних категорій за­суджених. Таке різне тримання передбачає постійну ізоляцію одних категорій засуджених від інших категорій, як під час їх знаходження у житловій зоні, так і під час праці та застосування до засуджених ін­ших засобів впливу.

Вказані вище класифікаційні групи під час розподілу та взагалі правозастосовчої діяльності отримують конкретизацію та уточнення. Наприклад, така кримінологічна ознака як суспільна небезпечність вчиненого злочину та особи злочинця передбачає таку класифіка­ційну групу, сформульован у кримінально-виконавчому кодексі, яка характеризує особу засудженого, як — чоловіки, засуджені за вчи­нення умисного злочину середньої тяжкості, умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання. Ця класи­фікаційна група засуджених дуже наочно дозволяє сприйняти та усві­домити сенс розподілу засуджених. Вона містить декілька критеріїв, які у сукупності надають певний «портрет» засудженого. Перш за все, це чоловік, що вже надає уявлення про певний набір засобів впли­ву. По-друге, цей чоловік вчинив умисний злочин середньої тяжкості або умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин. Тобто цей засуд­жений характеризується досить стійкою та агресивною асоціальною позицією. І по-третє (яке тісно пов'язане з другим фактором), злочин вчинений в період відбування покарання, тобто під час здійснення на засудженого карального та виховного впливу. Цей фактор безумов­но свідчить про небажання засудженого керувати своєю поведінкою, зробити її передбачуваною та правослухняною і, відповідно, про не­бажання засудженого виправитися та вийти на волю.

Наступним прикладом того, що наведені критерії отримують своє подальше уточнення під час, власне, розподілу, може бути той факт, що засуджені, які повинні відбути покарання за вчинення тяжкого зло­чину можуть, згідно з чинним законодавством відбувати покарання в одній з таких установ: виправній колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання; колонії середнього рівня безпеки; виховній колонії. Знов таки, вид установи буде визначений з ураху­ванням всіх ознак та критеріїв, яким відповідає засуджений.

Після того, як засуджені були розподілені комісією з питань роз­поділу, вони повинні бути направлені у призначену колонію для фак­тичного відбування покарання. Але оскільки колонія — це доволі таки велика установа, в якій тримається велика кількість осіб, потрібно визначитися куди саме, вже всередині установи, направити засудже­ного. Щоб такий розподіл мав позитивний виховний ефект його також необхідно здійснити не випадково, а за допомогою певних критеріїв та характеристик, яким відповідає засуджений. Цей вид розподілу, ця класифікація отримала в науці назву внутрішньої або вторинної, або психолого-педагогічної. Така назва викликана тим, що розподіл засуджених здійснюється другим «етапом», після того, як їх вже роз­поділили за видом установ, здійснюється розподіл «всередині», все­редині установи коли засуджені перебувають у ділянці карантину,

Тема 8. Класифікація засуджених до позбавлення волі в установах ДПтС діагностики та розподілу, та підставою для розподілу, є психологічні та педагогічні методи та характеристики.

Розподіл за педагогічними та психологічними критеріями в тепе­рішній час є дуже важливим, оскільки за допомогою його в установах виконання покарань утворюються відділення соціально-психологічної служби, бригади засуджених, його результати враховуються при роз­поділі засуджених за житловими приміщеннями. Потрібно вказати, що хоча результати розподілу за психолого-педагогічними критеріями мають велике значення та безпосередньо враховуються у ході вико­нання покарання, вони все ж таки не впливають на правовий статус засудженого. Основними критеріями, які використовуються під час здійснення психолого-педагогічної класифікації є: вік, освіта, про­фесія, стаж роботи, сімейний стан, стан здоров'я, особливості харак­теру, так званий ступінь соціальної занедбаності тощо. Як ми бачимо, деякі характеристики збігаються з характеристиками, що беруться до уваги при розподілі за юридичними та соціально-демографічними ознаками. Пояснюється це тим, що кожна з таких характеристик має декілька аспектів та можуть характеризувати особу з різних боків. На­приклад, вік — це ознака, яка характеризує особу, що має повну пра- водієздатність та може характеризувати, як особу, що обладає певним складом психіки, життєвими опитом та навичками.

Зрозуміло, що вказані характеристики та критерії не врегульо­вані нормами права та враховуються, перш за все за внутрішнім пере­конанням працівників кримінально-виконавчих установ.

Декілька слів тут потрібно сказати про кримінологічні критерії. Ці критерії вироботала наука кримінологія та спрямувала їх, перш за все, на те, щоб з'ясувати причини злочину і обрати в установі такі за­соби впливу, які б найбільш ефективно сприяли попередженню реци­диву злочинів. Основний критерій — це спрямованість вчиненого зло­чину. Цей критерій допомагає виявити схильності засудженого, його домінантну лінію поведінки та обрати щодо нього правильну програму виховного впливу. Відповідно до вказаного критерію вирізняють на­ступні групи засуджених:

— за насильницькі злочини;

— за корисливі злочини;

— за корисливо-насильницькі злочини;

— за злочини, в яких виявляється правовий та соціальний нігілізм.

Вказана класифікація допомагає працівникам кримінально-ви­конавчих установ обрати необхідний педагогічний підхід до засудже­ного і саме в цьому полягає практичне значення класифікації засуд­жених.

На мою думку, така дуальна система класифікації є дуже правиль­ною та доцільною. Але, вважаю, що стверджувати, що при внутріш­ньому розподілі можна врахувати такі характеристики, як, напри­клад, особливості характеру, неможливо. Пов'язано це з тим, що за той час, який засуджений перебуває у дільниці карантину, діагностики та розподілу неможливо достатньо вивчити особу засудженого.

Значення класифікації полягає у тому, що вона допомагає пра­вильно організувати роботу із засудженими, обрати необхідний підхід та засоби впливу до засудженого, сформувати відділення соціально- психологічної служби. Практика кримінально-виконавчої правозасто- совчої діяльності постійно вдосконалюється та відпрацьовує все нові та нові характеристики та критерії розподілу засуджених. Запровад­жуються методичні вказівки щодо класифікації засуджених. Сприяє цьому процесу і той факт, що правовий статус засудженого може змі­нюватися і під час відбування покарання.

2.