Повернемося до питання про кримінально-виконавчу діяльність, яка є предметом правового регулювання кримінально-виконавчого права

Погляд, згідно з яким предметом регулювання кримінально-вико­навчого права — є діяльність органів та установ виконання покарань, є новим та таким, що не збігається із загальноприйнятим підходом до предмета правового регулювання.

Погляд на предмет регулювання, яким є діяльність відповідних органів, базується на п. 14 ст. 92 Конституції, де закріплені положення про діяльність органів і установ виконання покарань.

В установах виконання покарань здійснюються різні види діяль­ності. Це діяльність по виконанню кримінальних покарань, соціаль­но-педагогічна діяльність, трудова діяльність та т. ін. За здійснення вказаних напрямків діяльності відповідають певні служби установи (служба нагляду і безпеки, служба охорони, соціально-психологічна служба, медична служба, ін.).

Основний напрямок діяльності кримінально-виконавчих уста­нов — це діяльність з приводу виконання кримінальних покарань. Метою кримінально-виконавчої діяльності є кара, точніше її реалі­зація в процесі виконання покарання. Поряд з метою в кримінально- виконавчій діяльності можна виділити об'єкт, суб'єктів, учасників цієї діяльності, її результат та засоби.

Об'єктом кримінально-виконавчої діяльності є двоєдиний процес виконання-відбування покарання. Цей процес є єдиним та неподіль­ним і складається він із двох нерозривно пов'язаних між собою скла­дових — виконання покарання та відбування покарання. Виконання покарання — це сегмент діяльності, яку здійснює адміністрація кримі­нально-виконавчої установи і яка полягає у виконанні посадовими особами органів та установ виконання покарань всього комплексу дій, направлених на забезпечення реалізації правообмежень, пере­дбачених для засудженого змістом конкретного покарання. Тобто виконання покарання — це діяльність адміністрації кримінально-ви­конавчих органів та установ.

Відбування покарання — це обов'язок засудженої особи пре- терпіти (підкоритися та виконати) весь набір правообмежень, який випливає зі змісту конкретного кримінального покарання. Цей двоє­диний процесс протікає у межах кримінально-виконавчих право­відносин.

Суб'єктами кримінально-виконавчої діяльності є, з одного боку, адміністрація (посадові особи) кримінально-виконавчої установи або органу, а з іншого боку, — засуджений. Суб'єктами вони називають­ся оскільки є носіями прав та обов'язків, безпосередньо пов'язаних з реалізацією кримінального покарання та кримінально-виконавчих правовідносин.

Серед засобів кримінально-виконавчої діяльності виділяють — правові (норми кримінально-виконавчого права) та матеріально-пред­метні засоби (територія та будівлі кримінально-виконавчих установ, захисні спорудження та т. ін.).

Учасники кримінально-виконавчої діяльності — це всі ті особи, які приймають участь та сприяють здійсненню основної криміналь­но-виконавчої діяльності, здійснюють, так би мовити, допоміжні функ­ції щодо виконання та відбування покарання. Учасники не наділені кримінально-виконавчими функціями та не застосовують до засуд­жених примусові заходи та заходи, спрямовані на реалізацію кари. Серед учасників кримінально-виконавчої діяльності можна назвати найманих працівників кримінально-виконавчих установ, прокурорів, які здійснюють нагляд за органами та установами, які виконуюють кримінальні покарання, представників громадскості, робітників під­приємств, де працюють засуджені та т. ін.

4.