Принципи кримінально-виконавчого права

Стаття 5 Кримінально-виконавчого кодексу визначає, що кримі­нально-виконавче законодавство ґрунтується на принципах:

— невідворотності виконання і відбування покарання;

— законності;

— гуманізму;

— справедливості, демократизму;

— рівності засуджених перед законом;

— взаємної відповідальності засудженого і держави;

— диференціації та індивідуалізації виконання покарання;

— раціонального застосування примусових заходів і стимулю­вання правослухняноїповедінки;

— поєднання покарання з виправним впливом;

— участі громадськості у передбачені законом випадках у діяль­ності органів та установ виконання покарань.

Кримінально-виконавче право як одна з галузей права базуєть­ся на певних положеннях. Такими основними положеннями та ідеями є принципи. Принципи кримінально-виконавчого права визначають стратегію і напрямки розвитку інститутів і норм цієї галузі права, за­безпечують системність правового регулювання суспільних відносин, що виникають при виконанні покарань. Закріплення в кримінально- виконавчому кодексі принципів є дуже важливим фактором, який призваний окреслити певні рамки та орієнтири діяльності органів і установ виконання покарань. Наявність принципів в кримінально- виконавчому законі надає їм обов’язкову силу та робить їх необ­хідною складовою кримінально-виконавчої діяльності. Отже, якщо існують сформульовані принципи, їх необхідно дотримуватися на практиці та будувати кримінально-виконавчу діяльність у відповід­ності до цих принципів. Принципи кримінально-виконавчого права відображають сутність, зміст і якісні особливості цієї галузі, визнача­ють її місце в системі права і показують закономірності його подаль­шого розвитку.

Принципи обов’язково повинні закріплюватися у вигляді певних нормативних положень, інакше вони втратять властивості правового принципу.

Система принципів кримінально-виконавчого права, як і будь- якої галузі права, підрозділяється на три групи: загальноправові, міжгалузеві і галузеві принципи.

Принцип невідворотності виконання і відбування покарання. Цей принцип є похідним від принципу невідворотності покарання та кримі­нальної відповідальності. Останній відбивається в тезі — за кожний злочин особа, яка його скоїла, буде піддана кримінальному покаран­ню. Якщо виявлена винна у скоєнні злочину особа і стосовно неї судом винесений обвинувальний вирок принцип невідворотності покарання трансформується у принцип невідворотності виконання і, відповідно, відбування покарання. Як ми бачимо, редакція статті кодексу навіть при формулюванні принципу підкреслює двоїсну правову природу кримінально-виконавчої діяльності.

Загальноправовий принцип законності реалізується шляхом пря­мої вказівки на нього у КВК України (ст. 2, глава 4 КВК України), вся діяльність установ, що виконують кримінальні покарання, ґрунтуєть­ся на суворому дотриманні закону. Реалізація покарання в точній від­повідності з законом є однією з найважливіших умов для попереджен­ня порушень режиму. Крім того, ст. 19 Конституції України встановлює цей принцип, як один із основних принципів, на якому повинна базу­ватися будь-яка діяльність держаних органів та установ. В цій статті вказано, що посадові особи та органи держави повинні діяти виключ­но в рамках своєї компетенції та способами прямо передбаченими за­конами України.

Принцип гуманізму — це мінімум і м’якість репресії, сумісні з за­дачами охорони суспільства і членів суспільства — громадян — від злочинів і злочинців [Б. С.

Серед міжгалузевих принципів, насамперед, необхідно розгляну­ти принцип справедливості.

Цей принцип іноді називають принцип «соціальної справедли­вості». Принцип справедливості знаходить свій вираз і проявляється через галузевий принцип кримінально-виконавчого права, а саме че­рез принцип рівності засуджених перед законом. Стосовно реалізації дисциплінарних санкцій до засудженого, то він виявляється в тому, що засуджені наділені однаковим комплексом прав і обов’язків, до них пред’являються однакові режимні вимоги. В. І. Селіверстов цей при­нцип розкриває в такий спосіб: соціальна справедливість передбачає рівність прав, стартових можливостей, найзначимішими з яких є мож­ливості зміни правового становища засуджених під час відбування по­карання як у кращий, так і в гірший бік [139, с. 78, 86].

Принцип демократизму це принцип-декларація, який наводиться у законодавстві України як певна обов’язкова формула, витікаюча із положень Конституції України.

Галузеві принципи кримінально-виконавчого права.

Принцип раціонального застосування примусових заходів і стиму­лювання правослухняної поведінки є новим принципом кримінально- виконавчого права. Формулюючи цей принцип законодавець орієн­тує посадових осіб кримінально-виконавчої системи на раціональне застосування засобів впливу та правообмежень до засудженого. Цей принцип отримує свою реалізацію, перш за все, у комплексі норм кримінально-виконавчого законодавства, які встановлюють випадки та об’єм відповідальності засуджених, яку вони можуть нести під час відбування покарання.

Принцип поєднання покарання з заходами виправного впливу ви­являється, зокрема, в тому, що закон зобов’язує посадових осіб ор­ганів та установ виконання покарань застосовувати до засуджених за­ходи виховного впливу.

Принцип диференціації та індивідуалізації покарання виявляєть­ся в тому, що під час відбування покарання правовий статус засудже­ного може і повинен змінюватися в залежності від поведінки засуд­женого. Законодавець передбачає для цього певні засоби. Зокрема, можна навести приклад застосування того чи іншого заходу дисциплі­нарного впливу, яке поставлено в залежність від конкретної провини засудженого, обставин його здійснення, відношення засудженого до провини. Взагалі, дисциплінарна практика є одною з основних форм індивідуалізації впливу на засудженого. Похідним від принципу індиві­дуалізації є принцип роздільного тримання різних категорій засудже­них. Його прояв полягає в тому, що режим в установах виконання по­карань різних рівнів безпеки має притаманні тільки йому види заходів стягнення. Так наприклад, у виховних установах немає такого заходу стягнення як переведення до приміщень камерного типу.

Принцип участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань, безпосередньо ви­являється при реалізації конкретних інститутів кримінально-виконав­чого права. Так, громадськість у виді спостережних комісій приймає участь у застосуванні найбільш суворих заходів впливу, що наклада­ються на порушників режиму, у разі вирішення питань застосування умовно-дострокового звільнення засудженого та інших інститутів.

5.