Джерела кримінально-виконавчого права

Під джерелами будь-якої галузі права традиційно розуміють — нормативно-правові акти, які у своїй сукупності формують систему норм права конкретної галузі права. Відносно кримінально-виконав­чого права його джерелами є всі нормативно-правові акти, які регулю­ють питання виконання і порядку відбування кримінальних покарань особами, засудженими судами України, а також інші правовідносини, які виникають у зв'язку з виконанням і відбуванням кримінальних по­карань та під час діяльності кримінально-виконавчої системи.

Стаття 2 КВК України вказує, що кримінально-виконавче законо­давство складається з КВК, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верхов­ною Радою України.

Отже, кримінально-виконавче право має своїми джерелами за­конодавство, тобто закони та підзаконні нормативні акти. На цей час нормативних актів, які регулюють вказані вище питання прийнято по­над 200. Деякі з них мають гриф «ДСП» і тому недоступні для публічно­го вивчення та аналізу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 КВК України кримінально-виконавче зако­нодавство визначає:

— принципи виконання кримінальних покарань;

— правовий статус засуджених;

— гарантії захисту їхніх прав, законних інтересів та обов’язків;

— порядок застосування до них заходів впливу з метою виправ­лення і профілактики асоціальної поведінки;

— систему органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядок діяльності;

— підстави й порядок звільнення від відбування покарання;

— регламентує порядок і умови виконання і відбування кримі­нальних покарань;

— крім того, вказує на те, хто може здійснювати нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань;

— називає форми участі громадськості у виправленні і ресоціалі­зації засуджених.

Метою кримінально-виконавчого законодавства є захист інте­ресів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для ви­правлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, повод­женню із засудженими.

Таке визначення мети наводить ч. 1 ст. 1 КВК України. Як вбачаєть­ся із цього визначення одним із основних напрямків виконання пока­рання є здійснення виправлення та ресоціалізації засудженої особи. Отже, хоча про ілюзорність такої мети неодноразово висловлювалися вчені, вона залишилася в чинному законодавстві і є одною з основних.

Незрозумілою є формуліровка законодавця, згідно з яким ме­тою кримінально-виконавчого законодавства є запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із за­судженими. Це може означати, що таке поводження із засудженими є, фактично, нормою, яку необхідно попереджувати (запобігати).

Систему джерел кримінально-виконавчого права складає, безу­мовно, кримінально-виконавче законодавство, що закріплено у ст. 2 КВК України.

Перш за все у цю систему входить Конституція України, яка за­кріплює в ст. 19, 64, 92, 106 норми, що мають безпосереднє відношен­ня до розглядуваноїгалузі права. Тобто, Конституція як нормативний акт, норми якого є найвищими у державі та мають пряму дію, регулює питання правового статусу засуджених осіб, визначає принцип закон­ності для органів та установ виконання покарань.

Наступним за юридичною силою є Кримінально-виконавчий ко­декс України. Це, так би мовити, «основний закон» кримінально-вико­навчого права. Цей кодекс поділений на Загальну та Особливу части­ни, які, в свою чергу, поділені на 5 розділів, 26 глав та 166 статей.

Далі йдуть закони, які присвячені окремим інститутам та відно­синам, що складаються у зв'язку з виконанням та відбуванням кримі­нальних покарань.

Укази Президента України визначають правовий статус та компе­тенцію центрального органу виконавчої влади, який здійснює реалі­зацію єдиної державної політики у сфері виконання покарань та має спеціальну та виключну компетенцію з питань виконання покарань. Крім того, указами Президента визначений порядок та умови здійс­нення помилування засуджених осіб.

Указом Президента України від 06.04.2011 р.

Указом Президента України від 16.09.2010 року затверджене По­ложення про помилування.

Указом Президента України від 05.04.94 року затверджене Поло­ження про дисциплінарний батальйон у Збройних силах України.)

Взагалі всі джерела кримінально-виконавчого права можна умов­но поділити на наступні групи:

1. Закони України:

— «Про чисельність кримінально-виконавчої системи України» від 02.03.2000 р.;

— «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 р.;

— «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 р.;

— «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з міс­ць позбавлення волі» від 01.12.1994 р.;

— «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули пока­рання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» від 17.03.2011;

— «Про попереднє ув’язнення» від 30.06.1993 р.

2. Нормативно-правові акти Державної пенітенціарної служби України:

— на сьогоднішній день ДПтС фактично не здійснює нормотворчу діяльність (станом на лютий 2013 року було прийнято 2 норма­тивних акти). Цей напрям діяльності повністю знаходиться у ві­дання Міністерства юстиції України.

3. Спільні нормативно-правові акти Державного департамен­ту України з питань виконання покарань (Державної пенітенціарної служби України) та інших відомств:

— Інструкція про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, за­суджених до таких покарань — наказ Державного департамен­ту України з питань виконання покарань та МВС України від 19.12.03 року № 270/1560;

— Інструкція про організацію здійснення адміністративного на­гляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі — на­каз МВС України та Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.11.03 року № 1303/203;

— Положення про умови навчання та отримання базової та повної загальної середньої освіти особами, засудженими до позбав­лення волі, у загальноосвітніх навчальних закладах при уста­новах кримінально-виконавчої системи — наказ Міністерства освіти і науки України та Державного департаменту України з питань виконання покарань від 01.03.02 року № 154/55;

— Наказ Міністерства юстиції України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки, молоді та спор­ту України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністер­ства внутрішніх справ України № 478/5/180/375/212/258 від 28.03.2012 «Про затвердження Порядку взаємодії установ ви­конання покарань та суб’єктів соціального патронажу під час підготовки до звільнення осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк»

4.

— Інструкція про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту, та затриманих військовослужбовців, затверджена наказом Міністра оборони України № 618 від 16.12.2004 р.

— Інструкція про проведення виконавчих дій — наказ Міністра юстиції України від 15.12.99 р. № 74/51

6.