§ 6. Юридична техніка

Як уже зазначалося вище, метою юридичного процесу є досягнен­ня суб’єктами права бажаного суспільного чи особистого результату. Досить часто у всіх видах юридичного процесу цей результат отри­мує зовнішній вираз у правовому акті нормативного чи казуального характеру.

Сукупність правил, прийомів та способів розробки, складання, оформлення правових актів, їх систематизації й обліку в юридичній науці отримала назву юридичної техніки.

Розрізняють юридичну техніку у правотворчості і юридичну техніку у правозастосовній діяльності. Юридична техніка у право­творчості включає в себе методи роботи над текстами нормативно- правових актів, прийоми найбільш досконалого викладу думки законодавця (інших суб’єктів правотворчості) у статтях нормативно- правових актів, вибір найбільш доцільної структури кожного з них, термінології та мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об’єднання нормативно-правових актів тощо.

Юридична техніка у правотворчості повинна забезпечувати юри­дичну досконалість нормативно-правових актів. Загальні вимоги такої досконалості полягають в логічній послідовності викладу нор­мативного матеріалу, відсутності суперечностей всередині норматив­ного акту, стислості викладу, належному понятійному апараті закону, для забезпечення верховенства та ефективної дії якого у суспільстві необхідний високий рівень законодавчої (правотворчої) техніки.

Юридична техніка в правозастосовній діяльності включає:

1) методику роботи над текстами правозастосовних актів;

2) прийми досконалого викладу думки правозастосувача у судо­вому чи адміністративному рішенні та інших актах;

3) вибір доцільної структури правозастосовного акта, відповід­ної термінології і мови.

Виносячи правозастосовний акт, суб’єкт правозастосування пови­нен вказати орган, що застосовує право, і відповідальну посадову осо­бу (якщо орган колегіальний, то вказується його склад), а також осіб, що беруть участь у розгляді справи (якщо ця участь є обов’язковою).

Правозастосувач зобов’язаний описати діяння, що стало предме­том правозастосовного розгляду, навести докази вчинення цього ді­яння конкретною особою чи особами — суб’єктами права.

Правозастосовний акт має чітку структуру і складається із вступ­ної, констатуючої, мотивувальної та результативної частин.

Серед правил юридичної техніки (при чому, як у правотворчос­ті, так і у правозастосовній діяльності) можна виокремити три гру­пи правил, яких потрібно дотримуватися при розробці, складанні й оформленні правових актів:

— першу групу складають правила викладення правових норм при розробленні нормативного чи казуального правового акта. До правил цієї групи можна віднести наступні: конкретність і вичерпна повнота правового регулювання; логіка у викла­денні тексту правового акта і зв’язок приписів між собою; відсутність суперечностей, прогалин, колізій у правовому акті; ясність і простота застосування та розуміння термінів, неприпустимість використання неясних, багатозначних, не­чітких, емоційно забарвлених термінів; відмова від словесних штампів, застарілих виразів і рідкісних слів; стислість і ком­пактність викладення правових норм, скорочення зайвих дуб­лювань;

— другу групу складають правила викладення змісту і структу­ри при складенні правового акта. До цієї групи відносяться на­ступні правила: правовий акт повинен мати певний предмет регулювання і бути розрахований на регулювання однорід­них суспільних відносин; він не повинен змінювати чи скасо­вувати норми, що регулюють відносини відмінні від тих, що врегульовуються даним актом; у акті повинні бути вирішені всі питання регулювання відповідних суспільних відносин; правовий акт, як правило, не повинен містити винятків і поси­лань; регулювання актом відносин має бути однотипним і од­номанітним; норми та положення більш загального характеру повинні розміщуватись на початку правового акта.

— третю групу складають правила зовнішнього оформлення пра­вового акта. Останній повинен мати необхідні реквізити, які відображають його предмет регулювання, сферу дії, юридичну силу. Кожен акт повинен мати видову і власну назву, посилан­ня на орган, який його видав, дату і місце прийняття акта, но­мер та підпис уповноваженої посадової особи.

Дотримання у юридичній техніці вказаних правил досягається за допомогою використання різних способів та прийомів викладу правових приписів. Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акту стосуються: а) способів викладу; б) юридичного стилю; в) юридичної мови.

До найзагальніших засобів і прийомів юридичної техніки можна віднести юридичну термінологію, юридичні конструкції, форми нор­мативного акта, правила і прийоми викладу його змісту тощо.

Юридична термінологія — це система юридичних та інших тер­мінів, тобто словесних позначень понять, які використовуються при викладенні змісту нормативно-правових актів.

Розрізняють три види термінів, які застосовуються у текстах нормативно-правових актів:

а) загальновживані — терміни в загальноприйнятому їх значенні (наприклад, документ, природа, довкілля);

б) спеціально-наукові — терміни, що мають значення у галузі спе­ціальних знань — техніки, медицини, економіки, соціології, біології (наприклад, депозит, працездатність, страйк);

в) спеціально-юридичні — терміни, що мають особливе юридичне значення, яким виражається своєрідність того чи іншого пра­вового поняття (наприклад, застава, володіння, борг, колек­тивний договір тощо).

Юридична термінологія встановлює необхідні вимоги, які за­безпечують визначеність і чіткість у викладі нормативно-правового матеріалу, що виключає можливість різного розуміння і сприйняття думки законодавця:

— однозначність — вживання терміну в конкретному, окремо взятому нормативно-правовому акті в одному і тому ж сенсі;

— загальновизначеність — вживання термінів загальновідомих, а не вигаданих законодавцем спеціально для даного закону;

— стабільність — стійкість і усталеність термінології, а не зміна її з прийняттям кожного нового закону;

— доступність — простота і адекватність терміну змісту норми права.

Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позна­ченні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався один і той самий термін, а при позначенні різних, таких, що не збіга­ються між собою, понять використовувалися різні терміни. Прийняті закони повинні термінологічно стикуватися між собою і містити без­доганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства. По­нятійний апарат усіх галузей права повинен мати «модельні» (зраз­кові) терміни і визначення, що виражають найзагальніші і водночас найістотніші ознаки певного предмета або явища правової дійсності. Поняття можуть набувати подальшого розвитку в галузевих норма­тивних актах, однак уточнене визначення неодмінно має спиратися на основну (базову) дефініцію. Неточність у застосуванні терміна може спричинити неправильне розуміння правової норми.

Юридичні конструкції — це стійкі побудови нормативного мате­ріалу за особливими типами зв’язків його елементів, їхніми типовими схемами, моделями, в яких втілюється юридичний матеріал. Тобто, юридичні конструкції — це є чіткі, відпрацьовані наукою і законодав­чою практикою, типові схеми правовідносин.

Особливі юридичні конструкції дозволяють включати в дію — залежно від обставин — різні юридичні норми. Відпрацьованість конструкцій — показник досконалості законодавства. Такими юри­дичними конструкціями є різноманітні загальновідомі, усталені і за­гальновизнані понятійні сполучення категоріального характеру, на кшталт, «юридична недоторканність», «необхідна оборона», «крайня необхідність», «суб’єктивні права», «юридичні обов’язки» тощо.

Нормативний матеріал викладається у тексті нормативно­правового акта у декілька способів, серед яких, за ступенем узагаль­неності змісту, виділяють абстрактний і казуїстичний способи. При абстрактному способі декілька юридичних дій зводяться до одного спільного знаменника, узагальнюються до одного загального поняття. При казуїстичному — всі обставини окремо взятої юридичної ситуації перераховуються і викладаються детально, до цього додається роз­горнута характеристика кожного з них, наводяться можливі юридичні наслідки розвитку цієї ситуації в залежності від вибору того чи іншого варіанту поведінки.

В юридичній техніці поряд із важливістю правильного застосу­вання юридичної термінології і юридичних конструкцій не менше значення має форма нормативно-правового акта.

Загальні вимоги до форми нормативних актів (формулювання за­головків статей і частин тексту закону, юридичного стилю, юридич­ної мови тощо) такі:

— логічна послідовність і компактність викладу нормативних розпоряджень, що містяться в нормативному акті; відповід­ність змісту закону його найменуванню і назві;

— відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а та­кож суперечностей з іншими нормативними актами; заповне­ння існуючих у ньому прогалин;

— наявність формальних реквізитів у нормативних актах: найме­нування акта; органу, що його видав; місця видання; дати ви­дання; підписів офіційних і відповідальних осіб; порядкового/ реєстраційного номера;

— наявність встановленої структури нормативного акта: глав, розділів і частин — у великих законах; статей — у всіх законах; пунктів — у підзаконних актах; заголовків у кожній статті — у законах, переважно кодифікованих, а також наявність преам­бул в окремих законах; додатків — у підзаконних актах;

— стислість викладу і ясність, логічність, послідовність, грама­тична довершеність мови нормативного акта, недопустимість використання будь-яких художніх прийомів.

Для мови нормативно-правового акта характерним є наказовий стиль викладу.

Відступ від перелічених вимог призводить до юридичних поми­лок: прогалин у нормативному акті, суперечностей між його стаття­ми, нечітких формулювань, стилістичних розбіжностей і похибок, які знижують якість акта, ускладнюють його усвідомлення і тлумачення, ускладнюють реалізацію норм права в конкретних юридичних відно­синах.

Запитання для самоконтролю

1. В чому полягає сутність юридичної практики? Що належить до її структурних елементів?

2. Охарактеризуйте функції юридичної практики залежно від видів правової діяльності.

3. Що таке юридичний процес? Які стадії він включає?

4. В чому полягає призначення юридичної техніки? Якими основними засобами і прийомами вона послуговується?