Загальна техніка юридичного регулювання (юридична техніка)

Юридична техніка - це сукупність способів і прийо­мів, умінь і навичок формування й ефективного викори­стання механізму юридичного регулювання у регулятив­ній практиці.

Види юридичної техніки

Така техніка - відповідно до основних стадій юридичного регулювання та видів юридичної діяльності - поділяється на правотворчу, правотлумачну та правозастосовну.

Усі вони можуть бути розподілені на:

1) власне юридичні (використовуються передусім для фо­рмування, структурування і зовнішнього вираження змісту різних юридичних актів та їхніх окремих складових - юридич­них конструкцій, юридичних понять, термінів тощо);

2) мовні (використовуються при формуванні юридичної термінології, специфічного стилю викладу змісту юридичних актів);

3) логічні (використовуються, зокрема, при побудові юри­дичних моделей, «конструкцій», при тлумаченні юридичних норм, при систематизації законодавства);

4) дослідницько-соціологічні (використовуються, напри­клад, при з'ясуванні волі населення, різних соціальних груп, яка має бути втілена у законодавстві, або ж при визначенні доціль­ності, своєчасності, ефективності юридичного регулювання);

5) психологічні (використовуються, наприклад, у правоза- стосовній діяльності, зокрема при притягненні правопорушни­ків до юридичної відповідальності);

6) педагогічні (використовуються, для прикладу, задля впливу на правосвідомість суб'єктів при застосуванні юридич­них норм);

7) організаційні (використовуються, зокрема, задля за­безпечення процедури, процесу регулятивної діяльності);

8) економічні (вживаються, наприклад, при визначенні розміру соціальних витрат на певні регулятивні дії, при обчис­люванні «собівартості» планованого чи отриманого соціально­го результату юридичного регулювання);

9) технологічні (використання в юридичній діяльності сучасних інформаційних технологій).

5.

Якість регулятивного впливу юридичної системи на суспіль­ні відносини відображається насамперед такими показниками:

1) цінність юридичного регулювання;

2) економність юридичного регулювання;

3) ефективність юридичного регулювання.

Цінність юридичного регулювання характеризується його позитивною значимістю (корисністю) для задоволення потреб існування і розвитку людини, соціальних спільнот, об'єднань, усього суспільства. За суб'єктним критерієм розрізняють від­повідно особистісну, групову й загальносоціальну цінність юридичного регулювання (кожна з яких має свої специфічні показники та критерії).

Економність юридичного регулювання характеризується об­сягом соціальних витрат (предметно-речових, фінансових, кадро­вих, часових, фізично-людських та ін.), потрібних для досягнення його мети. Йдеться, отже, про «собівартість» досягнення через юридичне регулювання потрібних результатів, змін.

Ефективність юридичного регулювання характеризу­ється співвідношенням між реальними результатами здійснення цього регулювання та його метою. Якщо таку мету (М) і такі результати (Р) виразити в однотипних, змістов­но співставних показниках, які можуть бути емпірично виявле­ні, зафіксовані й обраховані, тоді ефективність юридичного регулювання (Е) можна буде визначити в кількісній формі за такою формулою:

Мета юридичного регулювання (мета закону) - це передбачувані і бажані для правотворчого органу резуль­тати здійснення закону. Мета закону, залежно від наявності засобів й умов її досягнення, може бути або найближчою (пря­мою), або ж перспективною. За сферою суспільного життя, якої стосується ця мета, можна вирізняти цілі: економічні, політич­ні, екологічні, духовні та ін.

У тих випадках, коли зміст мети закону становлять саме юридичні наслідки (тобто зміни в юридичному статусі певної групи суб'єктів або у конкретних правах та обов'язках персоні­фікованих осіб), є підстави вирізняти власне юридичну ефекти­вність такого регулювання. В усіх же інших випадках йдеться про загальносоціальну ефективність юридичного регулювання (економічну, політичну, екологічну, духовну та ін.).

Результати здійснення юридичного регулювання - це ті реальні зміни у суспільних відносинах, що сталися після впро­вадження його у соціальну практику. З-поміж таких результа­тів розрізняють очікувані та неочікувані правотворчим або правозастосовним органом, корисні (позитивні) чи шкідливі (негативні).

Щоб дістати повне уявлення про ефективність юридично­го регулювання треба брати до уваги всі цілі, які переслідува­лись нормотворцем, а також встановити і співставити, «зважи­ти» всі види результатів здійснення закону стосовно кожної з його цілей. Це завдання розв'язується за посередництва спеці­альних дослідницьких процедур (зокрема, так званого фактор­ного аналізу).

Такі процедури можуть використовуватись для «вимірю­вання» ефективності юридичного регулювання, здійснюваного на основі однієї чи декількох юридичних норм. Якщо ж ідеться про ефективність певного інституту чи галузі об'єктивного юридичного права, а тим більше такого права в цілому, то вона узагальнено характеризується змінами у відповідній сфері сус­пільних відносин, що зумовлені саме юридичними факторами і дістають вияв у суспільній практиці.

Загальна (інтегральна) ефективність юридичного регулю­вання забезпечується:

1) ефективністю самого «матеріального» закону (норма­тивно-юридичного акта);

2) ефективністю процедурно-процесуального механізму застосування закону;

3) ефективністю фактичної діяльності із застосування закону.

Якщо перші дві позиції стосуються ефективності право­творчості, то остання - ефективності правозастосування. Кож­на з цих «ефективностей» має свої передумови - як загально- соціальні, так і юридичні - кожна з яких характеризується спе­цифічними показниками.

Так, до загальносоціальних передумов ефективності юридичної норми (правотворчості) належать:

1) відповідність норми об'єктивним законам (закономір­ностям) існування й розвитку людини, соціальних спільнот та суспільства;

2) відповідність норми конкретно-історичним умовам її функціонування, реальним можливостям її здійснення (матері­альним, духовним, часовим, кадровим та ін.), оперативне реа­гування нормотворців на зміну цих умов і можливостей;

3) відповідність норми реальним потребам та інтересам тих суб'єктів, відносини між якими вона має регулювати;

4) відповідність норми стану правосвідомості і моралі, рівню загальної культури таких суб'єктів;

5) відповідність норми положенням юридичної науки, а також тих наук (суспільних, природничих, технічних), які «пре­дметно» вивчають об'єкти, які так чи інакше «зачіпаються» юридичним регулюванням.

До юридичних (спеціально-соціальних) передумов ефек­тивності юридичної норми належать:

1) відповідність норми специфічним закономірностям юридичного регулювання (юридичним закономірностям) (наприклад, законам системності, яка є несумісною з неузго­дженістю, суперечливістю, прогалинністю структурних еле­ментів кожної юридичної системи, або ж із відсутністю обов'язкових структурних елементів кожної юридичної нор­ми, чи, скажімо, необхідним залежностям між процедурно - процесуальними та матеріальними юридичними нормами);

2) наявність у суспільстві режиму законності, неухильне здійснення принципів юридичної відповідальності (особливо принципу її невідворотності);

3) домінування в суспільній свідомості, у громадській думці шанобливого ставлення до об'єктивного юридичного

права, його високий престиж серед державних службовців і більшості населення.

Наявність усіх зазначених передумов дозволяє забезпечи­ти не тільки суто управлінську ефективність юридичного регулювання, але й, зазвичай, його цінність та економність, тобто забезпечити його високу якість.