ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

А

Абсолютна монархія — це монархія, в якій монарх не обмежений конституцією, здійснює законодавчу діяльність, формує, контролює та очолює уряд, контролює відправлення правосуддя та здійснення місцевого самоврядування.

Авторитарний режим — це форма антидемократичного полі­тичного режиму, за якого державна влада спирається, як правило, на військово-каральний апарат, соціальну та партійну популістську ідеологію.

Аналогія закону — це вирішення справи або окремого юридич­ного питання на основі правової норми, розрахованої на подібні ви­падки.

Аналогія права — це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і змісту законо­давства.

Апарат держави — це система державних органів, які беруть участь у реалізації основних завдань і функцій держави і наділені для цього відповідними державно-владними повноваженнями.

Апартеїд — розподіл людей за расовою ознакою з метою встанов­лення і підтримання панування однієї расової групи.

В

Виконання норм права — це форма реалізації зобов’язальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб’єктів права, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання.

Використання норм права — це форма реалізації повноваж­них правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб’єктів права, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням.

Влада — це авторитет, що має можливість і здатний здійснювати свою волю, підкоряючи їй суспільство, управляти та розпоряджатися діями його членів.

Г

Галузь законодавства — це група нормативно-правових актів, об’єднаних спільною належністю до однієї сфери правового регулю­вання суспільних відносин, що характеризуються єдністю змісту та форми і мають системні зв’язки між собою.

Галузь права — це сукупність правових норм інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета й методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.

Геноцид — свідоме знищення груп населення за расовою, націо­нальною, релігійною ознаками.

Гіпотеза — частина правової норми, яка містить умови та обста­вини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Глава держави — це особа, яка формально займає найвищу схо­динку в державній ієрархії та здійснює верховне представництво дер­жави у внутрішньополітичних та зовнішньополітичних відносинах.

Громадська організація — це добровільне формування, створене в результаті вільного волевиявлення громадян, що об’єдналися для задоволення і захисту своїх соціальних, економічних, національних, культурних, творчих, вікових, спортивних та інших спільних інтересів.

Громадянин — це людина, яка законом визнається юридично приналежною до певної держави.

Громадянське суспільство — це система взаємодії в межах пра­ва вільних і рівноправних громадян держави, їх об’єднань, що до­бровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім втручанням держави, покликаної створювати належні умови для їх вільного розвитку.

Д

Деліктоздатність — це здатність суб’єкта правовідносин нести юридичну відповідальність за вчинені ним правопорушення.

Демократичний режим — це стан державного життя суспіль­ства, за якого державна влада здійснюється на правових засадах з обов’язковим додержанням принципу її поділу на законодавчу, вико­навчу та судову, що збалансовані засобами їх взаємного стримування і підтримання відносної рівноваги сил, гарантуються права і викону­ються обов’язки особою, державою та громадянським суспільством.

Держава — це втілена в системі спеціальних органів політико- територіальна організація суверенної влади, яка покликана здій­снювати управління суспільством шляхом надання своїм велінням загальнообов’язкового характеру та можливості реалізації цих велінь за допомогою сили офіційного примусу.

Державна влада — це система публічно-політичних, вольових відносин між державним апаратом і суб’єктами політичної системи суспільства, що ґрунтуються на правових нормах.

Державна дисципліна — це режим панування закону у взаємовід­носинах органів держави, посадових осіб цих органів, інших уповно­важених суб’єктів права, який ґрунтується на засадах обов’язковості і неухильного дотримання усіма і кожним суб’єктом права вимог вико­нання покладених на них обов’язків, здійснення діяльності виключно в межах наданих їм повноважень, непосягання на права і законні інтер­еси інших суб’єктів, прояву ініціативності і відповідальності у справі, дорученій їм громадянським суспільством і правовою державою.

Державна територія — це просторові межі здійснення державної влади, тобто частина земної поверхні, що перебуває в межах держав­них кордонів та на яку поширюється її (державної влади) суверенітет.

Державний Герб — це розпізнавальний знак, що є офіційною емблемою держави, яка зображується на прапорах, грошових знаках, печатках і офіційних документах.

Державний Гімн — це музично-поетичний твір, що є офіційним символом держави і виконується в урочистій обстановці під час про­ведення офіційних державних заходів, культурних зібрань, освітніх та спортивних змагань.

Державний орган — це структурно організований, організаційно відокремлений і відносно автономний колектив державних службовців або конкретна службова особа, що виконує певну державну функцію і наділена для цього відповідними державно-владними повноваження­ми, що реалізуються у визначених законом правових та організацій­них формах за допомогою засобів, необхідних для їх реалізації.

Державний Прапор — це офіційний розпізнавальний знак дер­жави, символ суверенітету її народу, що існує у вигляді стягу із од­нієї або кількох рівновеликих або різновеликих горизонтальних чи вертикальних кольорових смуг із графічним зображенням на ньому емблеми держави або без цього.

Державний суверенітет — це право держави самостійно вирі­шувати всі питання свого внутрішнього життя і зовнішніх відносин, здійснювати владу й правосуддя на своїй території.

Державний устрій — це політико-територіальна організація дер­жави, що визначається політико-правовим статусом її територіаль­них складових і порядком та принципами їхніх відносин з державою в цілому та між собою зокрема.

Державні символи — це сукупність нормативно закріплених офі­ційних знаків, що юридично уособлюють суверенну державу і є засоба­ми її ідентифікації в системі внутрішніх і міжнародних правовідносин.

Деспотія — це форма політичного режиму, яка характеризується зосередженням в руках однієї особи (деспота) всієї повноти влади з одночасною її централізацією, відсутністю політичних та будь-яких інших свобод і жорстокими методами утиску прав людей.

Джерела (форми) права — це вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження (джерела) і закрі­плення (форми) норм права, що надають їм загальнообов’язкового юридичного значення.

Диспозиція — частина правової норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників правовідносин, тобто безпо­середньо є правилом поведінки.

Дієздатність — це передбачена правовими нормами можливість особи своїми діями набувати для себе юридичні права та самостійно їх здійснювати, а також здатність особи своїми діями створювати для себе юридичні обов’язки і самостійно їх виконувати.

Дотримання норм права — це форма реалізації заборонних юри­дичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб’єктів права, утри­манні від заборонених діянь.

З

Закон — це прийнятий з дотриманням особливої законодавчої процедури нормативно-правовий акт вищого представницького ор­гану держави або безпосередньо народу, який регулює найважливі­ші питання суспільного життя, виражає волю та інтереси громадян, встановлює їх права, обов’язки та міру відповідальності, що належить застосувати за скоєне правопорушення, і має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Законність — це правовий режим точного виконання чинних законів усіма суб’єктами права у сфері правотворчості та правореа- лізації, в інших сферах життєдіяльності людей, режим, за якого за­безпечуються права і виконуються обов’язки людиною, державою та громадянським суспільством.

Законодавство — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів певної держави, а також міжнародних до­говорів, ратифікованих її законодавчим органом.

Звичай — це стійке загальноприйняте правило, що регулює пове­дінку людей в конкретному соціальному середовищі, яке склалось істо­рично, закріплено в стереотипах та підтримується суспільною думкою.

Зловживання правом — це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаєть­ся шкода суспільству, державі та окремій особі.

Злочин — це вид правопорушення, що передбачений у криміналь­ному законі і полягає у кримінально протиправній, суспільно небез­печній, винній дії чи бездіяльності фізичної деліктоздатної особи, що посягають на соціальні цінності, охоронювані цим законом.

І

Імперія — це держава, яка характеризується насильницьким об’єднанням територій суверенних багатонаціональних держав або їх окремих складових частин.

Імпічмент — це спеціальна процедура притягнення до юридичної відповідальності вищих посадових осіб держави (президента, міністра тощо) у випадках вчинення ними державної зради чи інших злочинів.

Імплементація — це один з механізмів систематизації нормативно- правових актів, що полягає у запровадженні міжнародно-правових норм у національне законодавство.

Інавгурація — це урочиста церемонія вступу на пост глави дер­жави.

Індивід — це конкретна людина, яка має біологічно і соціально зумовлені та індивідуально виражені психофізіологічні якості.

Індивідуально-правовий акт — це правовий акт, який виражає волевиявлення уповноваженого державного органу або його посадо­вої особи, що встановлює, змінює чи припиняє на основі юридичних норм права і обов’язки учасників конкретних правовідносин або міру їх відповідальності за вчинені ними правопорушення.

Інкорпорація — це один з механізмів систематизації нормативно- правових актів, що полягає у зовнішній обробці нормативного мате­ріалу — розташуванні його за галузями права, у хронологічному по­рядку або за іншими формальними ознаками, і здійснюється шляхом внесення поточних змін і доповнень до чинного законодавства в меж­ах законодавчих актів, що систематизуються, без зміни змісту норм права, які містяться у них.

Інститут держави — це відносно відокремлена частина державної структури, що користується певною автономією.

Інститут законодавства — це система нормативних розпоря­джень в межах конкретної галузі законодавства, які регулюють певну групу якісно однорідних суспільних відносин.

Інтерпретаційно-правовий акт — це правовий акт, який містить роз’яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульо­ване уповноваженим органом у межах його компетенції, і має юридич­но обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз’яснюються.

Кодекс — це нормативний акт, який об’єднує і систематизує нор­ми права, що належать до певної галузі законодавства і регулюють у цій галузі відповідну сферу суспільних відносин.

Кодифікація — один з механізмів систематизації нормативно- правових актів, що полягає у зведенні окремих правових актів, що регулюють відносини у певній сфері суспільного життя і утворю­ють певну галузь права, в один комплексний нормативний акт з обов’язковою зміною змісту норм права, що містяться в законодавчих актах, які систематизуються.

Консолідація — це один з механізмів систематизації нормативно- правових актів, що полягає в об’єднанні кількох нормативно-пра­вових актів, що діють в одній сфері суспільних відносин, в один нормативно-правовий акт, без зміни змісту норм права, що містяться у законодавчих актах, які систематизуються.

Конституція-— це основний закон держави, який закріплює дер­жавний та суспільний лад, порядок організації і здійснення державної влади, визначає основні державно-правові інститути, порядок їх орга­нізації та компетенцію, принципи взаємовідносин особи і держави і, та­ким чином, встановлює принципи регулювання суспільних відносин.

Конституційна монархія — це монархія, в якій влада монарха об­межена конституцією.

Контрасигнація — це правовий інститут, який полягає у тому, що посадова особа (прем’єр-міністр або міністр), яка скріпила своїм під­писом акт глави держави, свідомо бере на себе політичну і юридичну відповідальність за цей акт і його виконання.

Конфедерація — це тимчасовий союз суверенних держав, які об’єдналися для досягнення певних цілей (економічних, зовнішньо­політичних, військових) і з цією метою спільно здійснюють низку на­прямків державної-владної діяльності, зберігаючи при цьому повну самостійність в інших сферах державного життя.

Л

Людина — це біосоціальна істота, продукт та суб’єкт суспільних відносин.

М

Механізм держави — це цілісна ієрархічна система державних організацій, які здійснюють державну владу і реалізують державні функції.

Міжнародно-правовий акт — це спільний акт двох або кількох держав, що містить норми права щодо встановлення, зміни або при­пинення їх прав і обов’язків у відповідній сфері відносин між ними.

Місцеве самоврядування — це особливий вид управління, реалі­зація гарантованого законом права територіальних спільнот грома­дян і органів, яких вони обирають, самостійно, під свою відповідаль­ність і від свого імені вирішувати всі питання місцевого значення, діючи в рамках закону і виходячи з інтересів населення.

Монархія — це форма державного правління, за якої верховна державна влада в повній або частковій мірі зосереджена в руках од­нієї особи і, як правило, передається у спадок.

Мононорма — це правило поведінки загального характеру, обов’язкове для всіх і недиференційоване за змістом і своєю цільовою спрямованістю на різні соціальні норми.

Мораль — це правила поведінки соціального характеру, що фор­муються у суспільстві стихійно, виникаючи із потреби узгодження інтересів їх членів, засновані на уявленнях людей про добро і зло, виступають мірилом оцінки їх діяльності, закріплюються у свідо­мості людей, підтримуються їх особистими переконаннями і силою громадської думки та виступають критеріями у їх ставленні одне до одного і до суспільства в цілому.

Н

Народний суверенітет — це повновладдя народу, його здатність до організації економічного, політичного та культурного життя, ре­альна участь народу в управлінні державними справами, визнання народу єдиним джерелом влади в державі.

Національний суверенітет — це повновладдя нації, її політична свобода, право і реальна можливість для неї самостійно визначати ха­рактер свого національного життя, у тому числі шляхом створення власної національної держави.

Норма права — це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, встановлене або санкці­оноване державою як регулятор суспільних відносин, що формаль­но закріплює міру свободи, рівності і справедливості відповідно до обумовлених соціально-економічними, суспільно-політичними і со- ціокультурними умовами індивідуальних, групових та суспільних ін­тересів, і забезпечується усіма юридично обґрунтованими заходами і засобами державного-правового впливу.

Нормативний-правовий договір — це акт, що містить загально­обов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, встановлене на основі взаємної домовленості декількох суб’єктів правотворчості (результат двосторонньої або багатосторон­ньої угоди) з метою врегулювання певної юридичної ситуації.

Нормативно-правовий акт — це правовий акт, який містить во­левиявлення уповноважених суб’єктів права, виданий ними у відпо­відній формі, що встановлює, змінює або скасовує правові норми з метою регулювання відповідної групи суспільних відносин.

О

Особа — це особистість, яка бере участь у суспільних відносинах, в процесі яких встановлює зв’язки з іншими людьми, формуючи тим самим суспільство, що постає їх цілісною системою.

Особистість — це конкретний індивід, що відзначається сукуп­ністю соціально значущих якостей, які проявляються у його відноси­нах з іншими людьми.

П

Парламент — це загальнодержавний представницький орган дер­жавної влади, основним завданням якого є вираз волі народу шляхом прийняття законів, які регулюють найважливіші суспільні відноси­ни, а також здійснення в межах своєї компетенції контролю за діяль­ністю виконавчої влади.

Партія — це об’єднання громадян — прихильників певної загаль­нонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню їх політичної волі, участь у ви­робленні державної політики, формуванні органів влади і представ­ництво в їх складі.

Підзаконний акт — це акт, що видається уповноваженим органом на підставі закону з метою деталізації і розвитку положень, закріпле­них у законах, та визначення процедури їх реалізації.

Позитивне (спеціально-юридичне) право — це право, що вихо­дить від держави і суспільства, є наслідком їх правотворчої діяльнос­ті, виражене в писаних законодавчих нормах, міститься в правових актах та інших формах права.

Політика — це спосіб організації суспільного життя, що скеро­вує діяльність народів і націй, соціальних класів і спільнот, держав і окремих людей та засновані на конкурентній боротьбі відносини між ними у їх власних і спільних інтересах.

Політична влада — це соціальна влада, що являє собою публічні, вольові відносини між суб’єктами політичної системи суспільства, що ґрунтуються на політичних і правових нормах.

Політична система суспільства — це інтегрований комплекс упо­рядкованих на правових засадах державних та недержавних інститу­цій, що забезпечують функціонування суспільства шляхом організа­ції і здійснення політичної влади, регулювання взаємовідносин між соціальними класами, які взаємодіють (або протидіють) у суспільстві з метою утримання або участі у реалізації державної влади.

Права людини і громадянина — це гарантована законом міра сво­боди особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції суспільства здатна забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.

Право — це система загальнообов’язкових, формально визначе­них норм і принципів, встановлених або санкціонованих державою як регуляторів суспільних відносин, що формально закріплюють міру свободи, рівності і справедливості відповідно до обумовлених соціально-економічними, суспільно-політичними і соціокультурни- ми умовами індивідуальних, групових та суспільних інтересів, і за­безпечуються усіма юридично обґрунтованими заходами і засобами державного-правового впливу.

Правова держава — це публічно-правовий союз народу, заснова­ний на праві як легітимованих суспільством нормах та політичній від­повідальності держави перед народом за свою діяльність, влада у якій здійснюється за принципами дотримання прав і свобод людини і гро­мадянина, верховенства права, поділу влади, інституціалізації і юри­дичної форми діяльності її органів та їх посадових і службових осіб.

Правова доктрина — це акт, що містить концептуально оформле­ні правові ідеї та принципи, розроблені з метою удосконалення зако­нодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою.

Правова культура — це різновид загальної соціальної культури, що становить систему цінностей, досягнутих людством у галузі пра­ва, і стосується правової реальності даного суспільства.

Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або без­діяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою норма­ми права і спричиняє юридичні наслідки.

Правова система — це обумовлений об’єктивними закономірнос­тями розвитку суспільства цілісний комплекс взаємозалежних і вза- ємоузгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають уна­слідок такого регулювання, і діють внаслідок відтворення та інтен­сивного використання особою, державою і громадянським суспіль­ством для досягнення своїх цілей.

Правове виховання — це цілеспрямований інтенсивний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної пра­вомірної поведінки.

Правове регулювання — це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних від­носин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Правовий акт — це акт, який містить волевиявлення уповнова­женого суб’єкта права, що регулює суспільні відносини шляхом вста­новлення, зміни чи припинення дії правових норм, а також визна­чення, зміни чи припинення на основі цих норм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників правовідносин і міри відповідаль­ності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення.

Правовий звичай — це правило поведінки, що виникає в суспіль­стві в результаті багаторазового і тривалого застосування, набуває загальнообов’язкового значення та юридичної сили, визнається чи санкціонується державою.

Правовий інститут — це об’єктивно відокремлена у межах кон­кретної галузі права або кількох галузей система взаємопов’язаних правових норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин.

Правовий нігілізм — це деформований стан правосвідомості, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

Правовий прецедент — це акт, що містить правові норми, встанов­лені в результаті вирішення судовим або адміністративним органом конкретної юридичної справи, якому надається загальнообов’язкове юридичне значення при вирішенні наступних аналогічних справ в майбутньому.

Правовий статус особи — це система закріплених у законі і га­рантованих державою прав, свобод, обов’язків та відповідальності, відповідно до яких індивід як суб’єкт права координує свою поведін­ку в суспільстві.

Правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні від­носини, учасники яких виступають носіями суб’єктивних юридичних прав та суб’єктивних юридичних обов’язків, визначених цими нор­мами.

Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесу­альному порядку державно-владна й організаційна діяльність ком­петентних органів держави та їх посадових осіб, яка полягає в ін­дивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів та конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права через винесення індивідуальних правових приписів.

Правоздатність — це передбачена правовими нормами можли­вість особи бути носієм суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків.

Правомірна поведінка — це суспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає нормам права і охороня­ється державою.

Правопорушення — це юридичний факт, що характеризуєть­ся неправомірною поведінкою деліктоздатної особи, яка спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорядок — це одна із складових громадського порядку, що полягає у правовій регламентації суспільних відносин і вимозі додер­жання чинних правових норм.

Правосвідомість — це одна з форм суспільної свідомості, що становить єдину систему поглядів, понять, уявлень, почуттів, тео­рій та концепцій з приводу чинного права або ситуацій, пов’язаних з правом, містить сформовану ідеологію, яка виступає головним елементом правової культури і правового виховання, та обумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства і рівнем розвитку його загальної культури.

Правотворчість — це правова форма діяльності держави за учас­тю громадянського суспільства, пов’язана із встановленням, зміною та скасуванням юридичних норм, і полягає у складанні, систематиза­ції, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів.

Президент — глава держави, який втілює національну єдність, наступність державної влади, є гарантом державної незалежності та територіальної цілісності держави.

Презумпція — це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що мають юридичне значення.

Преюдиція — це виключення заперечуваності юридичної вірогід­ності доведеного факту.

Приватне право — це система правових норм, що регулюють май­нові та особисті немайнові відносини, що виникають з приводу со­ціальних благ і безпосередньо пов’язані з особистістю їх учасників.

Принципи права — це об’єктивно властиві праву відправні нача­ла, незаперечні вимоги, позитивні зобов’язання, що ставляться перед учасниками суспільних відносин з метою гармонічного поєднання ін­дивідуальних, групових і суспільних інтересів.

Природне (загальносоціальне) право — це право, яке випливає безпосередньо із соціального життя, не залежить від держави, позаяк має своїм джерелом саму природу людської поведінки, а відтак, є про­дуктом життєдіяльності людини, наділеної невід’ємними (природже­ними) правами, які випливають із природного порядку речей, і отже, існують незалежно від того, закріплені вони в законі чи ні.

Прогалина у праві — це повна або часткова відсутність у чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.

Проступок (делікт) — це вид правопорушення, який завдає шко­ди соціальним цінностям, взятим під охорону законом, що є підста­вою для притягнення правопорушника до передбаченої цим законом відповідальності.

Публічне право — це система правових норм, що регулюють дер­жавні та міждержавні відносини, а також відносини між державою і окремою особою та суспільством в цілому.

Р

Расизм — обмеження прав і можливостей людини залежно від кольору шкіри.

Реалізація норм права — це втілення встановлених право­вих норм у діяльність суб’єктів права через виконання юридичних обов’язків, використання суб’єктивних прав, дотримання заборон та застосування норм права.

Релігійно-правовий акт — це акт, що містить церковний закон або іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй загальнообов’язкового юридичного значення і гарантується нею можливістю застосування державно-правового примусу.

Республіка — це форма державного правління, за якої верховна державна влада зосереджена в руках глави держави та загальнонаціо­нального виборного представницького колегіального органу влади — парламенту, обраних усім або частиною населення держави на певний строк.

Рід — це таке об’єднання людей, що історично склалося і засно­ване на їх кровній спорідненості, має спільну власність і веде спільне господарство.

С

Санкція — частина правової норми, що містить примусові заходи або інші несприятливі наслідки особистого, майнового чи громад­ського характеру, які держава може застосувати за порушення кон­кретної правової норми.

Система права — це внутрішня структура права певної держави, яка має об’єктивний характер побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за галузями, підгалу- зями та інститутами права.

Систематизація нормативно-правових актів — це впорядкуван­ня і вдосконалення нормативно-правових актів, приведення їх до певної, внутрішньо узгодженої системи.

Соціальна влада — це система вольових відносин між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення та здійснення спільного для даної соціальної спільноти інтересу.

Соціальна держава — це держава, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються най­вищою соціальною цінністю, громадянам забезпечується гідне лю­дини життя в царині матеріальних статків і соціального захисту, а у суспільстві культивується і забезпечується цивілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення протиріч, які виникають або мо­жуть виникнути.

Соціальні норми — це правила поведінки загального характеру, що регулюють суспільні відносини, спрямовують діяльність людей у їх власних та спільних інтересах і забезпечуються засобами соціаль­ного впливу.

Співдружність — це об’єднання держав, що виступають як асоці­йовані учасники при збереженні ними повного суверенітету і неза­лежності.

Суб’єктивне право — це обсяг і межі благ, які держава зобов’я­залася гарантувати особі та суспільству, що закріплено нормами пра­ва, які визначають міру їх можливої поведінки у відносинах між со­бою.

Суверенітет — це політико-правова властивість державної вла­ди, яка передбачає її верховенство, самостійність, повноту і непо­дільність всередині країни, незалежність і рівноправність поза її межами.

Суспільство — це система взаємодії людей, що пов’язані спільни­ми інтересами у сфері виробництва, обміну і споживання життєвих благ та встановлюють межі поведінки у відносинах між собою за до­помогою соціальних норм.

Т

Табу — обов’язкова і непорушна заборона (як правило, релігійно­го характеру), що накладалася на певні дії, предмети, і за порушення якої застосовувалася сувора кара.

Територіальний устрій держави — це її територіальна організа­ція, тобто система взаємовідносин між державою і її територіальними складовими, що обумовлена їх історичними, економічними, екологіч­ними, географічними і демографічними особливостями, етнічними та культурними традиціями.

Технічні норми — це правила поведінки, що вказують на най­більш економічно доцільні та екологічно нешкідливі методи, засоби і способи впливу людей на матеріальний світ, їх взаємодію із технічни­ми та природними об’єктами.

Тип (сім’я) правових систем — це сукупність національних правових систем держав, які мають спільні риси, що проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, домінуючих форм і принципів права, систем права і систем законодавства, організації правових установ та інституцій (передусім, судової системи), поді­бності правових категорій і правових понять.

Тип держави — це сукупність держав, яким притаманні спільні за­гальні риси, що знаходять свій прояв у єдності закономірностей і тенден­цій розвитку, ґрунтуванні на тотожних за своїм соціально-економічним змістом суспільних відносинах, на однаковому поєднанні загально- соціального і вузькокласового аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку і ступені науково-технічного прогресу.

Тиранія — це нічим і ніким необмежена свавільна влада тирана, що відзначається особливою жорстокістю і свавіллям та спирається у своїх діях на верхівку військової аристократії.

Тлумачення норм права — це інтелектуально-вольова діяльність суб’єктів права відносно оцінки і роз’яснення правових норм з метою їх реалізації із додержанням всіх канонів закону, яка знаходить свій прояв у формі спеціального акта реалізації матеріальних правових норм, що видається уповноваженими органами влади з метою забез­печення законності та правопорядку.

Тоталітарний режим — це крайня форма антидемократичного політичного режиму, за якого державна влада здійснюється шля­хом обмеження або порушення основних прав людини та усунення легальних можливостей для вільного волевиявлення населення, все- охоплюючого репресивного примусу громадян до виконання ними владної волі та відвертого ігнорування їх власної, що не спирається на закон та здійснює повний (тотальний) контроль над усіма сфера­ми особистого і громадського життя, внаслідок чого відбувається по­глинання нею громадянського суспільства.

Традиція — це історично стійка форма трансформації соціально- практичного й духовного досвіду в нормативно-ціннісні структури, що здійснюють регулятивний вплив на соціальну поведінку індивідів та їхніх спільнот.

У

Унітарна держава — це проста держава, адміністративно-тери­торіальні одиниці якої не мають суверенних прав.

Унія — це держава, в якій кілька суверенних держав об’єдналися під скіпетром одного монарха.

Уряд — це колегіальний орган загальної компетенції, які здій­снює керівництво виконавчо-розпорядчою діяльністю органів вико­навчої влади.

Ф

Федерація — це державно-правове об’єднання суверенних дер­жав, у якому верховна влада належить спільним центральним орга­нам, які здійснюють її як щодо кожного суб’єкта федерації окремо, так і щодо всієї федерації в цілому.

Фізична особа — це громадянин держави, іноземець або особа без громадянства, наділена суб’єктивними правами і юридичними обов’язками, завдяки чому має змогу вступати у певні правовідноси­ни, стаючи їх безпосереднім учасником.

Форма держави — це спосіб організації і здійснення державної влади, що виражає її сутність, характеризуючи державу як особливу політичну і територіальну організацію суспільства.

Форма державного правління — це спосіб структурної організа­ції влади в державі, який визначає систему та правове становище її вищих органів, порядок їх формування та особливості розподілу по­вноважень між ними.

Форма державного устрою — це спосіб територіальної організа­ції влади в державі, який характеризує внутрішню будову останньої, визначаючи порядок поділу її території на певні складові частини і обумовлюючи характер співвідношення влади між ними і державою в цілому.

Форма державно-правового (політичного) режиму — це спосіб політичної організації влади в державі, який характеризується як су­купність заснованих на правових засадах засобів і методів здійснення державної влади, що відображають зміст і характер взаємовідносин особи і держави.

Формація — це історичний тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва.

Функції держави — це основні напрями діяльності держави на кожному етапі її розвитку, в яких відображаються і конкретизують­ся її суть, соціальне призначення, завдання, зміст та мета в соціально неоднорідному суспільстві.

Функції права — це основні напрями впливу права на свідомість і поведінку суб’єктів суспільних відносин з метою їхнього упорядку­вання.

Ю

Юридична відповідальність — це специфічні відносини між дер­жавою та правопорушником з приводу скоєного правопорушення вна­слідок державно-правового примусу, що характеризується засуджен­ням протиправного діяння і суб’єкта правопорушення та покладанням на останнього обов’язку зазнати негативних наслідків особистого, майнового та організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Юридична наука — це система знань про об’єктивні властивості держави і права в їх поняттєво-юридичному розумінні і вираженні, про загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку і функ­ціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.

Юридична особа — це організація, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридична практика — це сформована в суспільстві діяльність суб’єктів права, яка забезпечує найбільш ефективне і оптимальне до­сягнення цими суб’єктами бажаного суспільного чи особистого ре­зультату.

Юридична техніка — це сукупність правил, прийомів та способів розробки, складання, оформлення правових актів, їх систематизації й обліку.

Юридичне об’єктивне право — це система чинних правових норм і принципів, що санкціоновані, охороняються і захищаються держа­вою, мають загальнообов’язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної волі й свідомості суб’єкта права.

Юридичне суб’єктивне право — це система правових норм і принципів як сукупність певних можливостей, мір свободи, що на­лежать суб’єкту права, від індивідуальної волі та свідомості якого за­лежить їх застосування.

Юридичний обов’язок — це гарантована законом міра суспільно необхідної і державно доцільної поведінки особи, об’єктивно обумов­лена потребами існування та розвитку інших осіб, соціальних груп і спільнот.

Юридичний процес — це встановлений нормами права поря­док здійснення суб’єктами права діяльності із створення, тлумачен­ня та реалізації правових норм, спрямований на досягнення цими суб’єктами відповідного соціального результату.

Юридичні колізії — це обумовлений сукупністю об’єктивних та суб’єктивних причин різновид протиріч у сфері права, сутність якого виявляється у наявності розбіжностей між приписами правових ак­тів, спрямованих на регулювання однорідних суспільних відносин чи на роз’яснення правових норм.

Юридичні факти — це конкретні обставини, з настанням яких пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.