Види (класифікація) тлумачення-з'ясування

Першим критерієм такої класифікації слугує спосіб (ме­тод) з'ясування смислу норми. За цим критерієм тлумачення з'ясування поділяється на:

- філологічне (лінгвістичне, текстове, граматичне): з'ясу­вання змісту (смислу) юридичної норми через аналіз її тексту за посередництва використання законів філології, літературо­знавства, психолінгвістики;

- системне: з'ясування змісту (смислу) юридичної норми на основі виявлення її системних зв'язків з іншими юридични­ми нормами;

- історичне: з'ясування змісту (смислу) юридичної норми на основі пізнання конкретно-історичних умов і чинників, які спричинили її встановлення чи санкціонування;

- цільове (телеологічне): з'ясування змісту (смислу) юридичної норми на основі виявлення цілей її встановлення чи санкціонування;

- функціональне: виявлення або надання такого змісту (смислу) юридичній нормі, завдяки якому вона змогла би бути використана як засіб для досягнення певних цілей у конкрет­ній ситуації її застосування чи реалізації.

В усіх названих способах тлумачення завжди використо­вуються закони формальної логіки, а в останніх трьох спосо­бах - ще й закони логіки діалектичної. Тому виокремлення «логічного» тлумачення в якості самостійного способу вида­ється дискусійним.

Названі вище способи тлумачення відрізняються один від іншого безпосереднім (найближчим) предметом правотлумач- ного дослідження. Так, у філологічному тлумаченні таким пре­дметом є суто текст норми, у системному - взаємні зв'язки, залежності, взаємовпливи витлумачуваної норми з іншими юридичними нормами, системно пов'язаними з нею у регулю­ванні суспільних відносин. Ці два способи забезпечують здебі­льшого так зване статичне, тобто стале, однозначне, незмінне розуміння смислу норми.

Таке ж розуміння здебільшого забезпечується й історич­ним способом тлумачення, але лише за тієї умови, що знання про історичні факти, обставини, про їхні оцінки не змінюються у різні часові періоди правотлумачної діяльності.

І нарешті, саме такий характер тлумачення забезпечує функ­ціональний спосіб, безпосереднім предметом якого є соціальне призначення, соціальна роль, функція правотлумачної норми, яку остання має виконати у розв'язанні певного соціального завдан­ня, зокрема, задоволення індивідуальної чи колективної потреби, за існуючих конкретно-історичних умов, обставин. Іншими сло­вами, названий спосіб тлумачення покликаний з'ясувати зміст юридичної норми у такий спосіб, щоб нею можна було б скорис­татись як інструментом, засобом для розв'язання певного за­вдання. А оскільки конкретно-історичні умови, обставини, за яких норма має застосовуватись та реалізовуватись, протягом часу, з різних причин так чи інакше змінюються, трансформуються, - то і смисл норми підлягає відповідній корекції. Отже, основним приз­наченням функціонального тлумачення є пристосування розу­міння змісту юридичної норми до соціальних змін, до розвитку суспільства. Тому цей спосіб, що забезпечує динамізм інтерпрета­ції смислу норми, є, зрештою суто динамічним способом тлума­чення. При цьому сам текст норми, яка тлумачиться, залишається незмінним, так би мовити, недоторканним. (До речі, у науковій літературі, та й іноді в юридичній практиці правотлумачення, здійснене таким способом, позначається ще й такими термінами, як «еволюційне», «динамічне», «пристосувальне», «адаптаційне».)

Можливість функціонального тлумачення юридичних норм, до якого час від часу змушені вдаватися вищі судові ор­гани або органи конституційної юстиції, подекуди прямо пе­редбачається у нормативно-юридичних актах, які регламенту­ють їхні повноваження. Так, в Україні, касаційним судам та Ве­ликій Палаті Верховного Суду чинними процесуальними коде­ксами надано право «відступати» від висновку щодо застосу­вання норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду (наприклад, ч.

об'єктивних підстав необхідності покращення захисту консти­туційних прав і свобод з урахуванням міжнародних зобов'язань України та за умови обґрунтування такої зміни в акті Суду (ч. 2 ст. 92). Такий же динамізм в офіційному тлумаченні Конве­нції про захист прав людини і основоположних свобод дозволе­ний Європейському суду з прав людини (ст. 30 цієї Конвенції).

Якщо у статичному тлумаченні йдеться про так зване «смислознаходження» (тобто про виявлення смислу, закладе­ного у текст юридичної норми її «автором» - нормотворцем), то у тлумаченні динамічному відбувається процес так званого «смислотворення», тобто надання уже самим правотлумачем, а не правотворцем юридичній нормі такого смислу, який дозво­лить використовувати її як засіб, інструмент досягнення певної актуальної мети, розв'язання актуального завдання, задово­лення певної потреби. Зазначені поняття є базовими категорі­ями окремої, відносно самостійної гуманітарної науки - герме­невтики. Її безпосереднім предметом є загальні закономірності розуміння (розуміння насамперед письмових та усних мовних текстів, а також інших знакових систем).

Другим самостійним критерієм видової класифікації тлу- мачення-з'ясування слугує співвідношення тексту норми та її змісту (смислу). За цим критерієм тлумачення-з'ясування поді­ляється на:

- буквальне (адекватне, точне, дослівне): у разі якщо зміст норми цілком відповідає його «словесній оболонці» - суто тек­стуальному вираженню норми;

- обмежувальне: у разі якщо справжній зміст норми є вужчим від її тексту (який, отже, потрібно в уяві правотлумача умовно начеб «скоротити»);

- поширювальне: у разі якщо справжній зміст норми є ширшим, ніж її словесне вираження (яке, отже, треба в уяві правотлумача умовно начебто «розширити»).

Слід зауважити, що цілковите співпадіння тексту юридичної норми з її справжнім змістом має місце у законодавстві вкрай рід­ко. І таке неспівпадіння спричиняється, ясна річ, не бажанням нормотворчого суб'єкта ускладнити пізнання справжнього смислу юридичної норми, а дотриманням ним певних правил техніки

юридичної нормотворчості в інтересах зручності застосування чи реалізації юридичних норм. Тому в юридичній практиці найбільш поширеними різновидами тлумачення-з'ясування за розглядува­ним критерієм є обмежувальне та поширювальне. Отож, володіти вміннями саме таких тлумачень - необхідна складова професійної підготовки юриста.

Зміст з'ясування норми, тобто його інтелектуальний ре­зультат, фіксується здебільшого опосередковано, неявно - че­рез відповідний правозастосовний акт, в якому таке з'ясування начебто «заховане», використане. Проте іноді воно може вира­жатися й в окремому, самостійному документі (акті), якщо пот­рібно спеціально роз'яснити іншим особам, як саме слід розумі­ти зміст (смисл) правової норми у будь-яких випадках її засто­сування чи реалізації.

3.