Види тлумачення-роз'яснення (інтерпретації)

Як зазначалось вище, якщо у процесі юридичного регулю­вання суспільних відносин (а до речі, і у процесі юридичного навчання) у якогось із його суб'єктів виникає потреба з'ясувати смисл певної юридичної норми не тільки самому собі, але й також іншим суб'єктам (зокрема правозастосовцям, правореа- лізаторам, студентам), тоді формується, конституюється інший різновид правотлумачної (правоінтерпретаційної) діяльності: тлумачення-роз'яснення.

Так, першим таким критерієм слугує сфера юридичної дії (чинності) тлумачення-роз'яснення. За цим критерієм розріз­няють:

- нормативне (загальне), розраховане на всі випадки застосування та реалізації роз'яснюваної юридичної норми;

- казуальне (індивідуальне), розраховане тільки на той випадок застосування й реалізації юридичної норми, стосовно якого роз'яснюється її зміст.

В Україні, офіційне нормативне тлумачення уповноважений здійснювати, зокрема, Верховний Суд. Так, у ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2016 р.) передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних пов­новажень, які застосовують у своїй діяльності нормативно- правовий акт, що містить відповідну норму права. Оскільки ж невід'ємною стадією застосування юридичної норми є її тлума- чення-з'ясування, то у згаданих висновках Верховного Суду так чи інакше відображається й розуміння ним її смислу.

Другим же критерієм розглядуваної класифікації може по­слугувати юридична значимість тлумачення-роз'яснення.

- офіційне (роз'яснення змісту юридичної норми, яке здійснюється компетентними суб'єктами та є формально обов'язковим для всіх учасників суспільних відносин, врегу­льованих роз'яснюваною юридичною нормою);

- офіціозне (відомче) (роз'яснення змісту юридичної но­рми, котре є формально обов'язковим тільки для осіб та орга­нізацій, адміністративно підпорядкованих суб'єкту роз'яснення (офіційному інтерпретатору);

- неофіційне (роз'яснення змісту юридичної норми, яке не є формально обов'язковим для будь-кого).

Залежно від того, саме ким встановлена роз'яснювана юридична норма (або, інакше кажучи, залежно від того, чию норму тлумачить відповідний суб'єкт), офіційне тлумачення, своєю чергою, буває або авторським (автентичним), або делегованим.

До першого виду належить таке роз'яснення, коли норма тлумачиться тим самим органом, який її встановив. Суб'єктами такого тлумачення можуть бути, ясна річ, усі правотворчі органи стосовно встановлюваних ними юридичних норм. При цьому, право кожного з нормотворчих органів на таке (офіційне) тлу­мачення може і не формулюватися в окремій нормі, в окремому

нормативно-юридичному акті. Таке право є, вочевидь, логіч­ним, природним продовженням повноважень зазначеного ор­гану: якщо останньому держава дозволила встановлювати чи санкціонувати юридичні норми, то він, ясна річ, завжди може вдаватись до офіційного (тобто формально обов'язкового) роз'яснення їхнього смислу. Так, коли у кодексах чи в інших законодавчих актах викладаються дефініції використовуваних у них понять, ясна річ, авторами таких дефініцій є відповідні правотворчі суб'єкти. І це, можливо, найбільш яскраві прикла­ди аутентичного тлумачення.

До другого ж виду офіційного тлумачення належить таке роз'яснення юридичної норми, коли її тлумачить орган держави (чи інший суб'єкт), який хоч і не встановлював її, проте спеціа­льно уповноважений законом давати її обов'язкове роз'яснення. Наприклад, Конституційний Суд України уповноважений давати офіційне тлумачення норм Конституції України, яких він, ясна річ, не приймав (ст.

Що ж стосується тлумачення-роз'яснення неофіційного (тобто такого, яке не є юридично обов'язковим), то його суб'єктами, авторами можуть бути будь-які люди або їхні об'єднання чи організації як недержавні, так і державні. Залеж­но від характеру діяльності суб'єкта роз'яснення розрізняють неофіційне тлумачення:

- доктринальне (тлумачення юристів-вчених);

- професійне (тлумачення юристів-практиків);

- буденне (тлумачення неюристів).

4.