2. Суб'єкти та об'єкти права землекористування

Суб'єктами права землекористування виступають юридичні та фізичні особи, які в установленому законом порядку набули це право для досягнення відповідних цілей і мають у зв'язку з цим певні земельні права та обов'язки.

Юридичною особою чинний ЦК України (ст. 80) вважає орга­нізацію, створену і зареєстровану в установленому законом поряд­ку. Серед юридичних осіб залежно від порядку їх створення закон розрізняє юридичних осіб приватного та юридичних осіб публічно­го права. Останні створюються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Рес­публіки Крим або органу місцевого самоврядування. Створені роз­порядчим способом юридичні особи як землекористувачі функціо­нують для здійснення завдань публічного характеру.

Порядок їх створення та правовий статус встановлюють Кон­ституція України та закон. Серед їх організаційно-правових форм самостійне місце посідають установи та підприємства1.

Установою вважається організація, створена однією або кількома особа­ми (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна (ст. 83 ЦК України).

Відповідно до Закону України «Про підприємства» (ст. 1) підприєм­ство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має пра­ва юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерцій­ну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Са­мостійними видами підприємств залежно від форм власності виступають, зокрема, комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади, і державне підприємство, засноване на державній власності, у тому числі казенне підприємство.

Передбачена законом можливість підприємств, установ та ор­ганізацій виступати як самостійний суб'єкт землекористування становить їх земельну правоздатність.

Поняття земельної правоздатності застосовується лише до суб'єктів, які здійснюють землекористування. Правомочності різних державних органів та органів місцевого самоврядування щодо розпорядження, управління землею, регулювання земель­них відносин випливають із компетенції цих органів, якою вони наділені державою. Разом із тим, не виключається ситуація, коли в одній особі уособлюються й органи, які здійснюють управління землею, й землекористувачі.

Юридичні особи, які володіють земельною правоздатністю, завжди дієздатні, тобто вони здатні своїми діями набувати і здій­снювати права та обов'язки у галузі землекористування. Зе­мельна праводієздатність може бути притаманна лише са­мостійно оформленим як єдине ціле юридичним особам, а не їх структурним підрозділам. Юридичні особи, що володіють зе­мельною праводієздатністю, набувають статусу суб'єктів земле­користування з моменту надання їм земельної ділянки, у зв'язку з чим у них виникають суб'єктивні земельні права й обов'язки.

Серед суб'єктів землекористування розрізняють сільськогос­подарські та несільськогосподарські державні і комунальні підприємства, установи та організації. Першим надаються зе­мельні ділянки у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ст. 24 ЗК України), другим — для здійснення відповідної несільськогосподарської діяльності (ст. 65 ЗК України).

Крім того, вони можуть використовувати земельні ділянки на умовах оренди. Недержавні і некомунальні юридичні особи мо­жуть виступати суб'єктами лише орендного землекористування.

Серед суб'єктів землекористування самостійне місце посіда­ють районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України, а також сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом.

Певні особливості притаманні фізичним особам як суб'єктам права землекористування. Серед них чинне земельне законодав­ство розрізняє громадян України, іноземців та осіб без громадян­ства. Ця категорія суб'єктів може здійснювати використання землі на умовах оренди, обмежено користуватися чужою зе­мельною ділянкою тощо.

Громадяни як суб'єкти права землекористування повинні бути правоздатними та дієздатними у зазначеній сфері. Земель­на правоздатність громадян виявляється в їх здатності виступа­ти носіями прав і обов'язків щодо використання земель. Вона ви­никає у громадянина з моменту народження і припиняється з його смертю. Як і цивільна правоздатність, вона визнається рівною мірою за всіма громадянами. Цю правоздатність не слід плутати з правом на отримання земельної ділянки в користуван­ня, тобто із суб'єктивним правом.

Самостійне значення для громадян має поняття земельної дієздатності. Оскільки вона припускає свідому поведінку особи, яка викликає юридичні наслідки, то така поведінка вимагає пев­ного життєвого досвіду і правильного розуміння значення своїх учинків. У зв'язку із цим земельна дієздатність може бути ви­знана за громадянами не в однаковому обсязі.

Земельна дієздатність притаманна в повному обсязі тільки повнолітнім, а також особам, які вступили до шлюбу до досягнен­ня повноліття, та деяким іншим особам.

Земельна правоздатність реалізується громадянином інди­відуально або у складі об'єднання. Наприклад, згідно зі ст. 36 ЗК України громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва.

Іноді земельна ділянка юридично закріплюється за певним громадянином, а право користування нею здійснюють всі члени сім'ї або родичі, які володіють земельною правоздатністю.

Об'єкт права землекористування — це те, з приводу чого фор­муються й існують відповідні земельні правовідносини. Таким об'єктом виступає певна індивідуально визначена та юридично відокремлена земельна ділянка (або її частина), яка перебуває у державній, комунальній або приватній власності, що закріплена за конкретним суб'єктом для використання згідно з її цільовим призначенням. Саме з приводу цієї ділянки виникають і здійсню­ються відповідні земельні правовідносини як форма реалізації суб'єктивного права, а також відповідні повноваження земле­користувача: право володіння та право користування земельною ділянкою, а іноді й внутрішньогосподарського управління нею. Отже, таким об'єктом є земельна ділянка, місцерозташування і межі якої визначаються на місцевості з урахуванням її розміру.

Закон не виключає можливості використання однією юридич­ною особою кількох земельних ділянок різного цільового призна­чення. У деяких випадках право користування певними земель­ними ділянками може бути пов'язане з необхідністю надання одній юридичній особі двох або більше різних природних об'єк­тів. Наприклад, для розроблення родовищ корисних копалин гірничодобувним підприємствам надаються у користування не тільки ділянки надр у межах гірничих відводів, а й відповідні зе­мельні ділянки, необхідні для експлуатації надр.

Об'єкти права землекористування класифікують з урахуван­ням, наприклад, того, за рахунок яких земель вони надані (дер­жавної, комунальної чи приватної власності). Класифікація цих об'єктів можлива і за іншими ознаками. Так, якщо підставою класифікації вважати основне цільове призначення земельних ділянок, то можна розрізняти об'єкти сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення тощо.