§ 1. Поняття, ознаки та види правових систем

Термін «правова система» виражає конкретно історичний, існу­ючий де-факто комплекс взаємозалежних юридичних засобів і явищ держави. У цьому терміні міститься узагальнююча теоретична мо­дель правового змісту, яка функціонує легітимно.

Термін «правовий тип (сім’я)» — це узагальнююча теоретична конфігурація правового змісту, яка має штучне походження. Вона є результатом наукової класифікації. Тип (сім’я) правових систем ві­дображає загальні та особливі риси конкретних національних право­вих систем, подібність і відмінність яких визначаються відповідно до означених критеріїв.

Отже, тип (сім’я) правових систем — це сукупність національних правових систем держав, які мають спільні риси, що проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, домінуючих форм і принципів права, систем права і систем законодавства, організації правових установ та інституцій (передусім, судової системи), поді­бності правових категорій і правових понять.

Кожен тип правових систем складається із підтипів — груп пра­вових систем, які характеризуються значною мірою подібності між собою. Наявність певних рис, які відрізняють одну групу правових систем від іншої у рамках конкретного типу, дозволяє розглядати їх як відносно самостійні.

Встановлення типів правових систем здійснюється шляхом їх класифікації (типології).

Питаннями типології правових систем, їх порівняльним вивчен­ням займаються фахівці в галузі науки порівняльного правознавства. Існує чимало класифікацій правових систем. Насьогодні запропоно­вано декілька варіантів критеріїв, за якими вони об’єднуються у типи (сім’ї). Кожен з них заслуговує на увагу.

Однією з найбільш популярних виявилася класифікація право­вих сімей, наведена Р. Давидом у книзі «Основні правові системи сучасності» (1953 р.). Вона ґрунтувалася на поєднанні двох критері­їв: 1) ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціаль­ні складники; 2) юридичної техніки, яка включає джерела права як основний елемент правової системи.

Німецькі вчені К. Цвайгерт і Г. Кьотц поклали в основу класи­фікації правових систем критерій «правового стилю». На їх дум­ку, «стиль права» складається із п’ятьох чинників: 1) походження і еволюція правової системи; 2) своєрідність юридичного мислення;

3) специфічні правові інститути; 4) природа джерел права і засоби їх тлумачення; 5) ідеологічні чинники.

Російський вчений А. Х. Саїдов позначив таку групу критеріїв: 1) історія правових систем; 2) система джерел права; 3) структура правової системи — провідні інститути і галузі права.

З урахуванням існуючих точок зору на цю проблему можна на­вести таку сукупність критеріїв, що визначають класифікацію пра­вових систем світу.

1. Спільність історичних коренів виникнення і подальшого роз­витку (включаючи ступінь рецепції римського права). Правові систе­ми об’єднані природою їх розвитку, генетичними коренями, що зна­ходяться в Давньоримській державі. Вони розвивалися в подібних умовах і зберегли ідентичність у доправових регуляторах, першо­джерелах права. Для них характерний практично однаковий ступінь сприйняття джерел права інших національних правових систем. Їх об’єднують історичні пам’ятки права, тенденції становлення і розви­тку державно-правових структур, а головне — ґрунтування на спіль­них правових началах, принципах і нормах.

2. Спільність основного юридичного джерела права — норма­тивно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий пре­цедент, правовий звичай, релігійно-правова норма. Роль, значення і співвідношення цих джерел права неоднакові в різних правових сис­темах та їх типах.

3. Єдність у структурі системи права і норми права. Правові сис­теми країн, об’єднані в один правовий тип (сім’ю), мають подібну структуру побудови нормативно-правового матеріалу. Це виража­ється у поділі системи права на підсистеми (публічну і приватну) і підрозділи — об’єктивне і суб’єктивне право, загальносоціальне і спеціально-соціальне право, природне і позитивне право. Загальним є поділ норм права за галузями, підгалузями та інститутами права.

4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин. Одні правові системи керуються ідеями свободи суб’єктів права, їх фор­мальної рівності, другі віддають перевагу релігійним засадам (му­сульманські країни), треті — звичаям і традиціям (країни Африки і Океанії), четверті — ідеям панування закону, що виражає монополію держави в житті суспільства і окремої особи (соціалістичні країни) тощо.

5. Єдність юридичної техніки, включаючи юридичні категорії, поняття, конструкції. Використання правовими системами однако­вих або подібних за своїм значенням термінів пояснюється єдністю їх походження або проведенням уніфікації законодавства, обумов­леної цією єдністю. Законодавці країн, що належать до одного пра­вового типу (сім’ї), керуються ідентичними принципами побудови нормативно-правового матеріалу, застосовують подібні юридичні конструкції і засоби викладу норм права в них.

Нижче наводимо класифікацію правових систем світу, що пропо­нувалася протягом кін. ХІХ-ХХ ст. (у хронологічній послідовності).

Продовження таблиці

Продовження таблиці

Сучасна класифікація правових систем така:

1. Романо-германський тип (країни континентальної Європи):

а) романська правова група (Франція, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Італія, Іспанія, Португалія);

б) германська правова група (Німеччина, Австрія, Швейца­рія).

2. Англо-американський тип (Англія, Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, країни-члени Британської Спів­дружності Націй):

а) англійське загальне право (Англія, Ірландія);

б) американське право (США, Канада).

3. Змішаний тип (є синтезом двох класичних типів правової сис­теми: романо-германської та англосаксонської, і має специфіч­ні риси):

а) північноєвропейські (скандинавські) правові системи (Да­нія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія);

б) латиноамериканські правові системи (країни Центральної і Південної Америки).

4. Релігійно-традиційний тип:

а) релігійно-общинна правова група (мусульманське, індуське, іудейське право);

б) далекосхідно-традиційна правова група (китайське і япон­ське право);

в) звичаєво-общинна правова група (країни Африки і Океанії)

5. Соціалістичний тип (КНДР, Куба, В’єтнам).

Схема 21. Правові системи світу

Складні процеси соціального життя, науково-технічного про­гресу, розвитку високих технологій, світовий рух за свободу спри­чиняють зближення правових сімей. Якщо в Англії, США та інших країнах загального права посилилась роль закону, загальних норм кодифікації, то у країнах континентальної Європи тенденція до фор­мування більш абстрактних норм викликала до життя закономірну, за логікою юридичних систем, зустрічну тенденцію: посилення ролі судових інституцій у процесі правового регулювання, розвиток їх власної нормотворчості.

В історії України правова система формувалася в періоди ста­новлення державності — Київської Русі, Гетьманської держави XVII-XVIII ст., УНР та ЗУНР, Української держави П. Скоропад­ського, УРСР. Стабільності в її розвитку не було, оскільки була від­сутня суверенна державність. Розвиток української правової систе­ми в ІХ — на поч. ХІХ ст., сприйняття нею візантійської культури, духу пізньоримського права, а також вплив Литовських статутів і магдебурзького права — все це свідчить про те, що її корені у романо- германській правовій системі.

Більш ніж сімдесят років радянської історії України дали підставу віднести її правову систему, як і правові системи решти союзних рес­публік, до соціалістичного типу. Право радянської України сприйняло романо-германську концепцію правової норми. Закон вважався осно­вним джерелом права. Звичаю в судовій практиці відводилася друго­рядна роль. А правова доктрина взагалі не визнавалася джерелом права.

Проте галузі та інститути права розглядалися з позицій доміну­вання публічного права і класового інтересу. Відкидався поділ права на публічне і приватне. Відповідно до тези В. Леніна про те, що радян­ська держава не визнає нічого приватного, заборонялися приватна підприємницька діяльність, валютні операції, комерційне посередни­цтво тощо. Суворо регламентувалися цивільні договори. Повнова­ження суб’єктів господарської діяльності обмежувалися плановим управлінням економікою, колективізацією власності, націоналізаці­єю промисловості і фінансових установ.

У зв’язку з пануванням марксистсько-ленінської ідеології і пар­тійного комуністичного диктату кримінальне законодавство пе­редбачало жорсткі санкції за антирадянську агітацію і пропаганду. Відбулася ідеологізація судового провадження. Сформувався обви­нувальний ухил при розгляді справ у суді. Затвердився карально- репресивний режим. Домінували імперативні норми права.

Після проголошення незалежності правова система України по­чала формуватися на нових демократичних засадах. Вона звільняєть­ся від псевдосоціалістичної (радянської) сутності, яка приглушила її континентально-європейські корені і надала їм класово-ідеологічного забарвлення.

Нині можна говорити про утворення фундаменту національної правової системи незалежної України, що увійшла до складу романо- германської правової сім’ї, хоч наразі вона все ще перебуває на пере­хідній стадії, досі зберігаючи деякі риси соціалістичної системи.