§ 1. Положення особи в різних суспільствах. Громадянство і підданство

Часто в буденній мові поняття «людина», «особа», «громадянин» уживаються як рівнозначні. Це невипадково, тому що характе­ристики «особа» і «громадянин» застосовні тільки до людини.

Академічний тлумачний словник української мови вії -ти то­мах пояснює слово «людина» як суспільну істоту, що являє собою найвищий ступінь розвитку живих організмів, має свідомість, володіє членороздільною мовою, виробляє і використовує зна­ряддя праці. Поняття «людина» включає природну характерис­тику індивіда, вказуючи при цьому на його соціальне підґрунтя. Класики марксизму відзначали, що людина ніколи не звільнить­ся повністю від властивостей, притаманних тварині.

Проте людина - це вже і не тварина. Вона народжується з ознаками приналежності до людського роду і низкою індивіду­альних рис, які властиві тільки їй і змінюються у неї впродовж усього життя (вік, зовнішність, розум, звички тощо). Сучасне міжнародне і внутрішньодержавне право виходить із засади рівноправності всіх людей, що живуть на Землі. Кожна люди­на має невід’ємне право на життя, свободу, безпеку, прагнення до щастя й опір пригнобленню.

Людина - істота не тільки природна, бо її мислення, мова, здатність створювати різні знаряддя, необхідні для нормальної життєдіяльності, могли виникнути і розвинутися тільки в сус­пільстві. За твердженням К. Маркса суть людини насправді є сукупністю суспільних відносин.

Поняття «особа» включає соціальну характеристику індивіда. Особа - це індивідуально визначена сукупність соціально зна­чущих властивостей людини. Формування особи відбувається під впливом двох чинників: індивідуальних, природжених рис і властивостей, а також соціального середовища, яке здатне впли­вати на людину.

Особа - це ще й досить складна характеристика індивіда. Так, згідно з різними твердженнями психологів, людина стає особою, тільки починаючи з деякого етапу свого розвитку, при цьому лю дина може сформуватися як особа тільки за допомогою взаємос­тосунків із розумними особами.

Характер історичних взаємостосунків особи і держави зале­жав від належності особи до певного класу або соціальної гру­пи. Так, у період рабовласництва особистістю вважалася лише вільна людина. Вона мала цілий обсяг економічних, політичних, соціальних та інших прав (вільні громадяни Афін могли брати участь у роботі найвищих органів влади, займатися господар­ською діяльністю тощо). Діаметрально протилежним був статус рабів, про яких Платон говорив як про «особливу породу звірів». Раби повністю залежали від своїх господарів і не мали жодних прав, включаючи права на життя, здоров’я, свободу, створення родини тощо. За доби феодалізму особистістю, в повному ро­зумінні цього слова, вважалися феодали, купці, духівництво. Менший обсяг прав мали ремісники та вільні селяни. Фактично безправними були кріпаки. Вони мали право на фактичну на­лежність до оброблюваної землі, фактичне право на знаряддя свого виробництва і на частину виробленого продукту. Тільки з виникненням і становленням буржуазного суспільства була сформульована й набула свого розвитку ідея про те, що кожна людина, незалежно від свого соціального походження і положен­ня в суспільстві, є носієм природних і рівних прав, які не можуть бути у неї відібрані державою або яким-небудь іншим способом. У сучасний період принцип пошани людської гідності кожної особи і принцип невід’ємності природних прав і свобод людини

одержали світове визнання.

Загальновизнано, що держава має значно більші можливості впливу на особу, ніж окрема особа на державу.

При цьому характер зв’язку особи з державою можна чітко визначити за безпосереднього аналізу засадничих ознак дер­жави. Наявність публічної влади зумовлює державно-правовий характер взаємовідношення особи і суспільства внаслідок того, що від імені всього суспільства виступає саме держава. Пра­во держави як територіального устрою суспільства на видання загальнообов’язкових на цій території правил поведінки вказує на нерозривний зв’язок держави, права і особи. Однією з голо­вних ознак держави є скарбниця, наповнення якої відбувається зокрема і за рахунок збору податків, які стягуються з громадян і юридичних осіб.

Проте поява і широке розповсюдження концепції правової держави дозволяє говорити про те, що взаємостосунки між осо­бою і державою виходять на якісно новий рівень, що для нього притаманна наявність не тільки рівноправності держави й осо­би, а й рівних обов’язків цих двох сторін.

Створення цивільного суспільства, в якому свобода індивіда пов’язана із закріпленими в Конституції гарантіями, що забез­печують нормальну реалізацію його прав і свобод, дозволить індивіду набути і розвинути в собі нормальні людські якості, перестати бути найбезправнішим елементом у державному ме­ханізмі й перетворитися на гідну особистість.

Третім у низці притаманних індивідові понять розташоване поняття «громадянин». Поняття «громадянин» - це юридич­на характеристика індивіда. Це поняття вживається стосовно людини, що має правовий зв’язок із якою-небудь державою з республіканською формою правління. У монархічних державах цьому поняттю відповідає термін «підданий». Якщо говорити про те, що, з’ясовуючи особу людини, ми з’ясовуємо її положення в суспільстві, то з’ясовуючи громадянство людини, ми з’ясовуємо її зв’язок і місце в державі.

З поняттям «громадянин» тісно пов’язане поняття «грома­дянство».

Громадянство- стійкий правовий зв’язок особи з конкретною державою. Громадянство проявляється як взаємовідношення

між державою і особами, що перебувають під її владою: держа­ва визнає і гарантує права і свободи громадянина, захищає і здійснює заступництво громадянина за кордоном; своєю чер­гою, громадянин безумовно дотримується законів і розпоря­джень держави, виконує встановлені нею обов’язки. Набуття громадянства відбувається, як правило, за місцем народження (на підставі «права крові» (лат. jus sanguinis), тобто національної приналежності батьків; на підставі «права грунту» (лат. jus soli), тобто за місцем народження), а також у порядку натуралізації, тобто прийому в громадянство на підставі особистого прохання або через особливі заслуги тієї чи іншої особи перед державою. Людина як громадянин порівняно з людиною-особою має низ­ку специфічних прав (виборче право), а також деякі невід’ємні обов’язки (служба в армії, захист держави).